ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

ОСОБЛИВОСТІ ІНСТИТУТУ ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ПІДОЗРУ

123 4

2.1 Ступінь досконалості нормативно-правових засобів регламентації та впливу існуючої практики на повідомлення про підозру

Інституту «повідомлення про підозру» присвячена одна з глав Кримінального процесуального кодексу України, а саме глава 22. Це свідчить про особливу важливість даного інституту. Аналізуючи історію його становлення, можна дійти висновку, що подібні положення містилися в нормативно-правових актах, які діяли ще до набуття Україною незалежності. До них слід віднести: Статут кримінального судочинства 1864 року, перший республіканський Кримінально-процесуальний кодекс УСРР 1922 р. та ін. Наприклад, у розділі 2 даного кодексу зазначено порядок пред’явлення обвинувачення. Однак низький освітній рівень поліцейських чиновників, панування інквізиційного процесу позбавляв підозрюваного (обвинуваченого) будь-яких прав. У зв’язку з цим виникла необхідність закріплення норм, що регулюють зміст та порядок вручення письмового повідомлення про підозру, у новому Кримінальному процесуальному кодексі України.

Неабияке значення має Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод. Зокрема, в ч.1 ст. 6 міститься термін «кримінальне обвинувачення». Позиція Європейського Суду з прав людини дає підстави стверджувати, що підозра за українським Кримінальним процесуальним кодексом є частиною більш широкого поняття – «обвинувачення». Важливість норм даної Конвенції полягає у тому, що обов’язково має бути доведено обґрунтованість будь-якого висунутого кримінального обвинувачення.

Важливе значення для розуміння суті статей Кримінального процесуального кодексу України має науково-практичний коментар до нього, над яким працювали досвідчені науковці. При створенні науково-практичного коментаря кодексів автори, як правило, не обмежуються коментуванням норм кодексів. Автори розглядають і питання, які можуть виникнути при їх застосуванні, зіставляють положення, що містяться у різних статтях кодексу, показують суперечності між ними, аналізують різні погляди вчених-юристів, що стосуються дискусійних питань теорії права і практики його застосування. При цьому автори посилаються на відповідні нормативні акти, постанови Пленуму Верховного Суду України та на теоретичні роботи у сфері сімейного права.

При з’ясуванні питань, що виникають внаслідок застосування норм інституту повідомлення про підозру щодо окремих категорій осіб, слід звертатися до Законів України («Про статус народного депутата України», «Про Регламент Верховної Ради України», «Про прокуратуру», «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», «Про судоустрій і статус суддів», «Про вибори Президента України» та ін.).

Важливе значення для поліпшення рівня нормативно-правової регламентації інституту повідомлення про підозру мають наукові статті, конференції, тези, що допоможуть вдосконалити його норми. Зараз можна стверджувати, що наука права може бути його джерелом, так як саме вона здатна слугувати досягненню відповідності форми та змісту права. Вплив доктрини особливо проявляється в необхідності заповнити прогалини, які виникають під час правотворчого та правозастосовного процесів. Правова доктрина повинна служити основою для подальших розробок, бути фактором ефективності сучасного законодавчого процесу. Вона повинна розроблятись в усіх найбільш важливих сферах суспільних відносин та служити основою для формування державної політики, зокрема й у даній сфері. Більш того, прийняття доктринальних документів повинно здійснюватися за активної участі вчених-юристів, найбільш кваліфікованих спеціалістів-практиків, незалежних експертів. На жаль, в наш час розробка норм права відстає від реалій життя, що в свою чергу дає можливість політикам користатися вакуумом в правовому регулюванні та приймати свавільні рішення. Тому слід працювати над тим, аби уникнути можливих порушень при застосуванні норм інституту повідомлення про підозру.

Якщо говорити про ступінь досконалості нормативно-правових засобів регламентації повідомлення про підозру, то слід поступово розширяти кількість норм у Кримінальному процесуальному кодексі України, що регулюють дане питання. Наприклад, дати визначення такого поняття як «повідомлення про підозру». Адже, чітке його формулювання має важливе значення для кращого розуміння суті даного інституту.

Аналізуючи вищевикладене і положення Кримінального процесуального кодексу України, можна зробити висновок, що процесуальний порядок повідомлення про підозру належним чином не регламентований і тому можна допустити, що нечітка регламентація є на даний час прогалиною.

Ступінь досконалості нормативно-правових засобів регламентації, у свою чергу, є своєрідним відображенням відносин, що склалися в тій чи іншій державі. На її рівень важливий вплив здійснює практика застосування норм інституту повідомлення про підозру. На даний момент не існує ще усталеної практики застосування норм даного інституту, адже він є досить новим. Стає очевидним, що запровадивши фактично новий правовий інститут, законодавець врегулював його досить узагальнено. Потрібно мати сподівання, що неузгодженості, які виникають в рамках інституту повідомлення про підозру, будуть врегульовані відповідними відомчими нормативними актами, роз’ясненнями Пленуму Верховного Суду України і відповідні прогалини будуть надолужені практикою застосування його норм нового в майбутньому. Однією з пропозицій щодо вдосконалення нормативно-правової регламентації є застосування спочатку процесуального порядку повідомлення про підозру, вже слід за цим – застосування запобіжного заходу до особи, яка вже набула статусу підозрюваного. В протилежному випадку застосування положення п. 2 ч. 1 ст. 276 законно і обґрунтовано можна оскаржити, як порушення прав особи, яка на законних підставах ще не набула правового становища учасника кримінального провадження – підозрюваного.

Незрозумілим залишається те, чому внаслідок практики застосування норм досліджуваного інституту не була усунута дана прогалина.

2.2 Особливості повідомлення про підозру окремій категорії осіб

Особливості повідомлення про підозру окремій категорії осіб визначаються главою 37 Кримінального процесуального кодексу України. Стаття 480 даного кодексу визначає перелік осіб, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження. До таких осіб відносять: народного депутата України; суддів Конституційного Суду України, професійних суддів, а також присяжних і народних засідателів на час здійснення ними правосуддя; кандидатів у Президенти України; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Голову, іншого члена Рахункової палати; депутата місцевої ради; адвоката; Генерального прокурора України, його заступника, прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; Директора та працівників Національного антикорупційного бюро України; члена Національного агентства з питань запобігання корупції. Кандидати у народні депутати і кандидати у депутати місцевих рад, представники Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини під категорію осіб, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження, не підпадають.

Під час застосування статей глави 37 слід зважати на те, що особливості кримінального провадження щодо окремої категорії осіб встановлені не лише цією главою, а й відповідними статтями інших глав Кримінального процесуального кодексу України, а також інших законів України ("Про прокуратуру", "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", "Про судоустрій і статус суддів", "Про вибори Президента України", "Про статус народного депутата України" тощо).

Для вирішення питання про застосування норм глави 37 щодо суб'єктів, зазначених у статті 480, необхідно чітко встановити, чи перебуває особа, щодо якої здійснюється кримінальне провадження, у зазначеному правовому статусі. Для цього слід скористатися раніше зазначеними законами. Наприклад, повноваження народного депутата починаються після складення ним присяги на вірність Україні перед Верховною Радою України з моменту скріплення присяги особистим підписом під її текстом. Однак Конституційний Суд України визначив, що гарантії депутатської недоторканності відповідно до положень ч. З ст. 80 Конституції України поширюються на народних депутатів України з моменту визнання їх обраними за результатами виборів, засвідченими рішенням відповідної виборчої комісії, і до моменту припинення у встановленому порядку депутатських повноважень. Таким чином, саме з цього моменту вони відносяться до окремої категорії осіб.

Стаття 481 Кримінального процесуального кодексу України зазначає перелік осіб, що мають право повідомляти про підозру особам, щодо яких встановлено особливий порядок кримінального провадження. Так, письмове повідомлення про підозру здійснюється:

1) адвокату, депутату місцевої ради, депутату Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільському, селищному, міському голові - Генеральним прокурором України, його заступником, керівником регіональної прокуратури в межах його повноважень;

2) народному депутату України, кандидату у Президенти України, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Голові або іншому члену Рахункової палати, прокурору Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, Директору або іншому працівнику Національного антикорупційного бюро України, заступникам Генерального прокурора України, члену Національного агентства з питань запобігання корупції - Генеральним прокурором України (виконувачем обов’язків Генерального прокурора України);

3) судді Конституційного Суду України, професійному судді, присяжному та народному засідателю на час здійснення ними правосуддя, працівникам Національного антикорупційного бюро України - Генеральним прокурором України або його заступником;

4) Генеральному прокурору України - заступником Генерального прокурора України [8, Ст.481].

Вираз «здійснення письмового повідомлення про підозру» означає складання тексту письмового повідомлення. Зміст такого повідомлення має відповідати статті 277 Кримінального процесуального кодексу України, а порядок вручення здійснюватися відповідно до статті 278.

Дана глава Кримінального процесуального кодексу України зазначає також особливості порядку притягнення до кримінальної відповідальності, затримання і обрання запобіжного заходу щодо визначених категорій осіб. Адже, відповідно до положень статті 276 запобіжні заходи можуть застосовуватися раніше, ніж буде вручене повідомлення про підозру, що є не дуже логічним.

Наприклад, затримання судді або обрання стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту до ухвалення обвинувального вироку судом не може бути здійснено без згоди Верховної Ради України. Так само й притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України, його затримання або обрання стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту не може бути здійснено без згоди Верховної Ради України. Обшук, затримання народного депутата України чи огляд його особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення, а також порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції та застосування інших заходів, в тому числі негласних слідчих дій, що відповідно до закону обмежують права і свободи народного депутата України, допускаються лише у разі, якщо Верховною Радою України надано згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо. Про застосування запобіжного заходу, ухвалення вироку, наприклад, щодо адвокатів мають бути повідомлені відповідні органи адвокатського самоврядування. Щодо інших категорій осіб, передбачених статтею 480 Кримінального процесуального кодексу України, - органи і службові особи, які їх обрали або призначили чи відповідають за заміщення їхніх посад.

Таким чином, виходячи з дослідження даного питання, можна дійти такого висновку. В Україні існує не дуже багато категорій, щодо яких встановлено особливий порядок кримінального провадження. Хоча даному питанню й приділена глава Кримінального процесуального кодексу України, вона потребує доповнень та вдосконалення. Наприклад, не зовсім зрозумілим залишається таке поняття як «згода» Верховної Ради України на притягнення до кримінальної відповідальності. Дане поняття потребує уточнення. Окрім цього прикладу існують й інші, над ліквідацією яких слід працювати у майбутньому.

2.3 Порядок повідомлення про підозру в зарубіжних країнах

Важливим для розвитку та вдосконалення будь-якого інституту права є дослідження та вивчення досвіду зарубіжних країн. Дані дослідження мають бути спрямовані на вивчення досвіду саме розвинутих країн. Проте досвід країн, в яких рівень життя досить низький також є важливим. Важливість полягає у можливості вивчення помилок, що були допущені цими країнами. До таких країн, звичайно, відноситься Російська Федерація. Загалом, українське та російське законодавство є дуже подібним, інститут повідомлення про підозру не є винятком. Зокрема, в Кримінально-процесуальному кодексі Російської Федерації містяться наступні положення, що характеризують досліджуваний інститут: « В случае, если уголовное дело возбуждено по факту совершения преступления и в ходе дознания получены достаточные данные, дающие основание подозревать лицо в совершении преступления, дознаватель составляет письменное уведомление о подозрении в совершении преступления, копию которого вручает подозреваемому и разъясняет ему права подозреваемого, предусмотренные статьей 46 настоящего Кодекса, о чем составляется протокол с отметкой о вручении копии уведомления. В течение 3 суток с момента вручения лицу уведомления о подозрении в совершении преступления дознаватель должен допросить подозреваемого по существу подозрения. В уведомлении о подозрении в совершении преступления должны быть указаны: дата и место его составления; фамилия, инициалы лица, его составившего; фамилия, имя и отчество подозреваемого, число, месяц, год и место его рождения; описание преступления с указанием места, времени его совершения, а также других обстоятельств, подлежащих доказыванию в соответствии с пунктами 1 и 4 части первой статьи 73 настоящего Кодекса; пункт, часть, статья Уголовного кодекса Российской Федерации, предусматривающие ответственность за данное преступление. При наличии данных, дающих основание подозревать лицо в совершении нескольких преступлений, предусмотренных разными пунктами, частями, статьями Уголовного кодекса Российской Федерации, в уведомлении о подозрении в совершении преступления должно быть указано, в совершении каких деяний данное лицо подозревается по каждой из этих норм уголовного закона. При установлении по одному уголовному делу нескольких подозреваемых уведомление о подозрении в совершении преступления вручается каждому из них. Копия уведомления о подозрении лица в совершении преступления направляется прокурору. [29, Ст.223.1] »

Отже, на цьому прикладі можна побачити подібність українського та російського законодавств. Слід сказати, що норми українського законодавства більш повно розкривають зміст інституту повідомлення про підозру. Даний приклад доводить також те, що порядок повідомлення про підозру потребує вдосконалення не лише в нашій державі.

Окрім дослідження російського законодавства, слід звернути увагу й на розвиток європейського. Як вже зазначалось, позиція Європейського Суду з прав людини дає підстави стверджувати, що підозра за українським Кримінальним процесуальним кодексом є частиною більш широкого поняття – «обвинувачення». Таким чином, слід досліджувати саме порядок пред’явлення обвинувачення в європейських країнах.

Важливим є досвід Федеративної Республіки Німеччини. Зокрема, суттєву роль у кримінальному судочинстві цієї країни відіграють прокурори. Саме до їх компетенції входить пред’явлення обвинувачення та підтримання його в суді. Метою слідчої діяльності прокуратури Федеративної Республіки Німеччини є з’ясування обставин справи і прийняття рішення про те, чи необхідно і в якому обсязі потрібно пред’явити публічне обвинувачення, якщо не будуть встановлені підстави для закриття провадження у справі. Пред’явлення ж публічного обвинувачення є передумовою для проведення судового слідства. Після порушення судового процесу прокуратура не має права відмовитися від обвинувачення. Для пред’явлення такого обвинувачення прокурором має бути достатньо доказів, так само як і в Україні.

Надзвичайно важливим є досвід Франції в межах розвитку даного інституту. Зокрема, дослідження такого поняття як «судова поліція». Даний орган займається зібранням доказів, їх закріпленням і навіть організацією розшуку осіб, винних у порушенні закону. Це є однією з суттєвих відмінностей кримінальної процесуальної діяльності Франції від інших країн. Адже, дослідження доказів колегіально є більщ об’єктивним, ніж їх дослідження однією особою.

Таким чином, дослідивши ступінь досконалості нормативно-правових засобів регламентації та впливу існуючої практики на повідомлення про підозру, особливостей повідомлення про підозру окремій категорії осіб і порядок повідомлення про підозру в зарубіжних країнах, можна дійти висновку, що даний інститут потребує суттєвого доповнення та вдосконалення, яке має здійснюватися на основі зарубіжного досвіду, а також шляхом виявлення конкретних проблем і шляхів їх подолання.

РОЗДІЛ 3

123 4