ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Основи лікувальної фізкультури

12 3 4

1. Мета і завдання оздоровчої, і лікувальної фізкультура в школі.

Лікувальна фізична культура (ЛФК) - складова частина медичної реабілітації хворих, метод комплексної функціональної терапії, що застосовує фізичні вправи як засіб збереження організму в діючому стані, стимуляції його внутрішніх резервів, запобігання виникненню хвороб, викликаних вимушеною нерухомістю.

Основні завдання ЛФК: - підвисити рівень і гармонійність фізичного розвитку;

-покращити функціональний стан організму та опірність організму;

-підвисити рівень специфічних і неспецифічних факторів захисту організму;

-ліквідувати захворювання і дефекти розвитку, попередити повторні захворювання;

-розвити потребу в здоровому способі життя;

-підібрати оптимальні засоби ЛФК (фізичні вправи, природні засоби) для оздоровчого впливу на всі функціональні системи організму.

Часткові завдання ЛФК: навчити правильному диханню, укріпити м'язи рук, плечового поясу, грудної клітки і спини; коригувати порушення постави; нормалізувати лімфо і кровообіг носа і гортані.

2. Медико-біологічне обґрунтування занять ЛФК школярів із захворюваннями серцево-судинної системи.

Захворювання серцево-судинної системи викликає різні зрушення функції серця і судин, які супроводжуються тим чи іншим ступенем змін в їх структурі. Внаслідок порушення кровообігу порушується кровопостачання тканин і органів їм киснем, поживними речовинами, гормонами і виведення продуктів обміну.

Лікувальна фізична культура застосовується при всіх захворюваннях апарату кровообігу: хворобах серця, судин, нейрогуморального механізму, який регулює кровообіг. Завдання лікувальної фізкультури полягають у тому, щоб відновити функції серцево-судинної системи, розвивати і тренувати компенсаторні механізми, екстракардіальні фактори кровообігу, серцевих м'яз, запобігти застійним явищам, а також зміцнити та оздоровити хворого. Методи лікувальної гімнастики визначаються ступенем декомпенсації кровообігу, психологічним станом хворого, наявністю застійних явищ, набряків, ціанозу, реакцією серцево-судинної системи на фізичний подразник, рівнем фізичного розвитку і підготовленості хворого.

Найважливішим у методиці лікувальної гімнастики - це дозування навантаження під час занять. Для різних груп учнів навантаження під час занять регулюється паузами для відпочинку між окремими вправами і комплексом їх, кількістю повторень тих самих вправ, загальною тривалістю занять, застосуваннями вихідних положень лежачи, напівлежачи, сидячи, стоячи в русі, а також різним поєднанням їх, темпом виконання вправ (повільним, середній, швидкий), амплітудою рухів; використанням тягара (гімнастичної палиці, медболи), характером вправ. Залежно від ступеня серцево-судинної недостатності хворим можна призначити гігієнічну гімнастику, індивідуальні сеанси в палаті, дозовану ходьбу і прогулянки, сходження, вправи з окремих видів спорту (лижні прогулянки, веслування, гра в настільний теніс та ін.)

3. Медико-біологічне обґрунтування занять ЛФК школярів із захворюваннями хребта і вадами постави

Поставою прийнято називати невимушену позу людини при стоянні. Найчастіше причиною порушень постави буває слабкість м'язів тулуба, переважно спини і черевного преса, причому вирішальну роль тут відіграє неоднаковий натяг м'язів. До дефектів постави в сагітальній площині належать: кругла, кругло-ввігнута, кіфотична, лордотична, плоска і плоско-ввігнута спина.

Навик правильної постави виробляється на базі виховання у дітей тонкого сприйняття відчуття положень, які займають окремі сегменти їх тіла. Спочатку у дітей необхідно виховувати відчуття правильної постави, потім уміння та стійкий навик. Усе це досягається:

а) систематичним багаторазовим повторенням вправ для прийняття правильної постави;

б) наглядом за поставою у процесі занять, постійним поправлянням і нагадуванням;

в) тренуванням у збереженні правильної постави мри виконанні різних вправ, ходьби, бігу та ін.;

г) спеціальними вправами в балансуванні;

д) включанням в уроки ігор, що вимагають від дітей уваги і збереження постави;

є)забезпеченя правильної посадки при писанні і читанні як у школі, так і вдома;

Для розвитку і тренування навику правильної постави найбільш ефективні вправи у рівновазі, особливо з носінням на голові різних вантажів. Рекомендується застосовувати балансування у вигляді ходьби не тільки на підлозі, а й на підвищенні, зменшеній опорі (рейці, гімнастичній лаві) і супроводжувати його різними рухами: поворотами, випадами, присіданнями.

Сколіоз - це викривлення хребта. При лікуванні сколіозу засобами лікувальної фізкультури намагаються зупинити розвиток сколіотичного процесу, досягти можливої корекції, закріпити досягнуті результати корекції. Нормалізувати функціональні можливості серцево-судинної та дихальної сист

4. Медико-біологічне обґрунтування видів, періодів та етапів ЛФК в школі.

При призначенні засобів і форм ЛФК, визначенні режиму рухів на різних етапах відновного лікування, доцільно користуватися схемою послідовності дій, яка складається з чотирьох етапів.

Перший етап.Мета - визначити стадію захворювання або характер пошкодження, ступінь функціональних порушень. В першу чергу слід ознайомитися з анамнезом, оцінити функціональний стан, ступінь декомпенсації, резервними можливостями механізмів адаптації. Перший етап завершується формуванням висновку про стадію захворювання (характеру пошкодження опорно-рухового апарату) і ступеня функціональних порушень.

Другий етап.Мета - встановити ступінь фізичної підготовки хворого на основі анамнестичних даних.

На основі даних анамнезу, всебічного обстеження і теперішнього стану хворого оцінити його фізичний розвиток і готовність до занять ЛФК. Фізична підготовленість хворого суттєво впливає на хід реабілітації. Вона може бути високою, середньою і низькою.

Третій етап.Мета - визначити період лікування засобами фізичної культури стосовно для конкретного хворого. При цьому слід ураховувати термін захворювання; метод лікування (консервативний, хірургічний); індивідуальні особливості організму хворого.

Четвертий етап.Мета - сформувати завдання лікувальної (оздоровчої) фізкультури, обґрунтувати вибір засобів і форм, вміти пояснити їх вплив на організм хворого, підібрати комплекс фізичних вправ.

Для цього слід добре орієнтуватися в характері захворювання (травми), визначити період курсу ЛФК, призначений хворому, підібрати засоби ЛФК, виходячи з характеру захворювання або пошкодження, локалізації патологічного процесу, визначити межу фізичних навантажень, записати комплекс фізичних вправ.

Періоди лікувального використання фізичних вправ:

Перший період- гострий, щадний, період вимушеного положення або іммобілізації. Анатомічний і фізіологічний стан окремих органів і всього організму порушений. Співвідношення дихальних вправ до ЗРВ і спеціальних -1:1. Темп виконання вправ повільний і середній.

Другий період- (основний) - функціональний, період відновлення функцій. Фізичні вправи виконуються з різних вихідних положень. Співвідношення дихальних вправ до ЗРВ і спеціальних - 1:2. Темп їх виконання середній. В заняття включається 50% спеціальних вправ і 50% загально розвиваючих (ЗРВ)'та дихальних вправ. Тривалість основної частини заняття складає 1/2 часу всього заняття.

Третій період(заключний) - тренувальний період повного відновлення функцій як окремих органів, так і всього організму в цілому. Темп повільніший, середній і швидкий. Співвідношення дихальних вправ до ЗРВ і спеціальних вправ - 1:3. В заняття включається 75% спеціальних вправ і 25% ЗРВ і дихальних вправ. Тривалість основної частини заняття збільшується і складає близько 2/3 часу всього заняття.

5.Медико-біологічне обґрунтування занять ЛФК школярів із захворюваннями та при
порушенні обміну речовин.

Ожиріння- поширене захворювання, в основі якого лежить порушення обміну речовин, що проявляється у вигляді дефектів відкладання і мобілізації жирів, а також розладу метаболізму в усіх тканинах і органах організму школяра. Отже, при загальному ожирінні понижена діяльність усіх екстракардіальних факторів кровообігу (рухливість грудної клітки і діафрагми, скорочення м'язів, обмеження рухів у суглобах), що утруднює роботу серця. Ожиріння позначається і на опорно-руховому апараті. Великий живіт звисає і відтягує поперекову частину хребта, внаслідок чого посилюється поперековий лордоз, а потім утворюється компенсаторний грудний кіфоз. Хребет поступово втрачає свою рухомість. Збільшення ваги тіла супроводиться додатковим навантаженням на суглоби. Розвивається спондильоз і артрити. Опірність організму до інфекції в осіб з надмірною вагою знижена. Ожиріння в дитячому віці зустрічається в 5-20% випадків.

Основними формами ЛФК при порушенні обміну речовин є: лікувальна гімнастика, гігієнічна гімнастика, прогулянки, ходьба, біг, плавання, туризм, спортивна гра та ін. Механізм дії фізичних вправ при ожирінні ґрунтується на збільшенні енерговитрат, відновленні порушеного обміну, нормалізації функцій кардіореспіраторної та інших систем, поступовій адаптації організму до фізичних навантажень.

Завдання ЛФК: зниження жирової маси, поліпшення функції кардіореспіраторної системи, підвищення адаптації до зростаючої рухової активності, збільшення загальної опірності організму.

6. Медико-біологічне обґрунтування занять ЛФК школярів із захворюваннями органів дихання.

Дихання є однією із основних вегетативних функцій організму, що забезпечує життєдіяльність, фізичну і розумову працю. Дихання - це життя. Але деякі школярі мають захворювання органів дихання.

Недостатність легеневого дихання може виникнути при багатьох хронічних неспецифічних захворюваннях легень. Хронічні неспецифічні захворювання легень характеризуються хронічним перебігом запального неспецифічного процесу з періодами загострення, який супроводжується ураженням основних елементів легень. До них належать: хронічний бронхіт, бронхоектатична хвороба, пневмосклероз, емфізема легень, бронхіальна астма, хронічна пневмонія. Тому при призначенні програми лікувальних заходів, особливо занять лікувальної й оздоровчої фізкультури, вкрай важливо враховувати показник функціонального стану легеневого дихального апарату хворих школярів.

Основними елементами комплексного лікування є режим, фізіотерапія, кліматичні фактори, фізичні вправи. Поетапне лікування хворих з неспецифічними захворюваннями легень включає: пульманологічне відділення -відділення реабілітації - санаторій - пульманологічний диспансер. У системі реабілітації хворих значне місце відводиться лікувальній та оздоровчій фізкультурі. Фізичні вправи при їх лікувальному використанні рефлекторно і гуморальне впливають на дихальний центр, сприяють нормалізації вентиляції і газообміну. Під впливом занять лікувальною гімнастикою підвищується загальний тонус, поліпшується нервово-психічний стан хворого, підвищується тонус ЦНС, поліпшуються нервові процеси в корі великих півкуль головного мозку і взаємодія кори й підкірки, активізуються захисні сили організму, створюється оптимальний фон для використання усіх механізмів лікувальної дії фізичних вправ.

7. Медико-біологічне обґрунтування занять ЛФК школярів із захворюваннями і травмами опорно-рухової системи.

Під час ознайомлення з хворою дитиною треба з'ясувати характер перелому, період лікування, функціональні можливості його організму і нервово-психічний стан, стать і вік. На підставі обстеження визначають мету і завдання лікування, складають процедуру лікувальної гімнастики.

У першому періоді застосовують вправи для загального розвитку, дихальні, для тренування неушкоджених кінцівок, а також спеціальні вправи: посилання імпульсів до м'язів - згиначів і розгиначів, які відводять і приводять ушкоджену кінцівку в іммобілізованих суглобах, статичне напруження м'язів усієї кінцівки з наступним розслабленням, вправи для вільних від іммобілізації суглобів і симетричних кінцівок. При лікуванні витяганням і скріпленням уламків кістки металевою пластинкою можна застосувати в кінці періоду вправи для суглобів, розташованих поблизу перелому.

У другому періоді спеціальні вправи спочатку виконують з полегшеного положення з допомогою здорової кінцівки, інструктора. Поступово хворий переходить до самостійних активних вправ. Вправи треба виконувати з якомога більшою амплітудою руху в повільному і середньому темпах,

У третьому періоді вправи треба виконувати з повною амплітудою, з опором, на приладах, з обтяженнями, давати значні навантаження на весь організм і на ушкоджену кінцівку.

8. Поняття ЛФК та реабілітації. Мета, завдання та принципи її застосування в школі.

Реабілітація - це процес метою якого є запобігання інвалідності під час лікування захворювання і допомога хворому у досягненні максимальної фізичної, психічної, професійної, соціальної та економічної повноцінності, на яку він буде здатен в межах існуючою захворювання.

Головними завданнями реабілітації є: а) функціональне відновлення (повне або компенсація при недостатньому чи відсутності відновлення); б) пристосування до повсякденного життя і праці; в) залучення до трудового процесу; г) диспансерний нагляд за реабілітованими. Основна мета реабілітації — адаптація до повернення дитини до стану перед захворюванням у шкільний колектив, а також до розвитку її фізичних і психічних здатностей, відповідних віку.

Реабілітація буде малоефективною якщо не дотримуватись декількох основних її принципів.

1. Ранній початок реабілітаційних заходів. Це допомагає швидше відновити функції організму, попередити ускладнення і у випадку розвитку інвалідності - боротися з нею на перших етапах лікування.

2. Безперервність реабілітаційних заходів і поетапна черговість - запорука скорочення часу лікування, зниження інвалідності і витрат на відновне лікування, довготривале матеріальне утримання інвалідів.

3. Комплексність реабілітаційних заходів. Під керівництвом лікаря, реабілітація проводиться й іншими фахівцями: соціологом, психологом, педагогом, юристом та ін

4. Індивідуальність реабілітаційних заходів. Реабілітаційні програми складають індивідуально для кожного хворого чи Інваліда з урахуванням загального стану; особливостей перебігу хвороби, вихідного рівня фізичного стану, особистості хворого, віку, статі, професії тощо.

5. Необхідність реабілітації у колективі. Проходження реабілітації разом з іншими хворими чи інвалідами формує у пацієнта почуття члена колективу, морально підтримує його, нівелює дискомфорт, пов'язаний знаслідками хвороби.

Фізіологічні основи фізичної культури і спорту

1. Вплив систематичних занять фізичною культурою та спортом на систему дихання спортсменів.

При систематичної м'язовій роботі формується раціональний, фізіологічно досконалий тип дихання, збільшується вентиляція легень. Під час систематичних занять фізичною культурою і спортом у спортсменів покращуються показники функціональної готовності і фізичної працездатності, що обумовлюються системою дихання, такі як: максимальне споживання кисню (МСК), зменшується частота серцевих скорочень (ЧСС) у стані спокою і після фізичного навантаження, збільшується життєва ємність легень (ЖЄЛ) і поріг анаеробного обміну (АП). Ці показники визначають за допомогою спеціальних приладів і тестів. Загальноприйнятим способом визначення індивідуального рівня МСК, що характеризує фізичну, або, так звану аеробну працездатність людини є виконання серії послідовно зростаючих за потужністю навантажень, у процесі яких реєструється споживання кисню. Для вивчення відбудовних процесів (динаміки ЧСС) після припинення дозованої м'язової роботи звичайно використовується Гарвардський степ-тест. Перевагами цього тесту є його методична простота і доступність, спроба використовувати відносно дозоване фізичне навантаження, можливість кількісного вираження результатів дослідження. Життєва ємність легень (ЖЄЛ) вимірюється спеціальним приладом -спірометром. При проведенні тесту поріг анаеробного обміну (АП) визначають у процесі однократного навантаження зі східчастим підвищенням потужності (педалювання на велоергометрі або швидкості бігу (ходьби) на тредбані - бегуща доріжка).

2. Методи дослідження функціонального стану серцево-судинної системи.

Існують слідуючи методи дослідження функціонального стану серцево-судинної системи:

1. пальпаторний метод визначення частоти серцевих скорочень (ЧСС), що полягає у визначення частоти пульсу протягом 10 або 15 с, а потім помноживши кількість ударів на 4 або 6 визначають ЧСС за 1 хвилину.

2. метод вислуховування полягає у вислуховуванні тонів серця в зоні серцевого" поштовху за допомогою фонендоскопа до фізичного навантаження і після.

3. метод електрокардіограми (ЕГК) - найбільш точний метод визначення ЧСС.

4. метод пульсотахометрії застосовується для тривалого безперервного вимірювання ЧСС за допомогою спеціального приладу - пульсотахометра.

5. аускультативний метод використовують для визначення артеріального тиску людини (АТ) за допомогою спеціального приладу - сфігмоманометра.

3.) Вплив систематичних занять фізичною культурою та спортом на опорно-руховий апарат спортсменів.

Безумовно, систематичні заняття фізичною культурою і спортом позитивно впливають на загальний стан спортсменів і в тому числі на опорно-руховий апарат. При тренуваннях відбуваються значні морфологічні і функціональні зміни в усіх ланках опоно-рухового апарату (м'язи, кістки, сухожилля, зв'язки). Дослідженнями встановлено, що результатом систематичних фізичних вправ є гіпертрофія кісток, тобто їх потовщення, також збільшується маса і об'єм скелетних м'язів, особливо тих, що виконують силові і статичні напруження. Розвиток скелетних м'язів веде до збільшення ваги тіла спортсмена, гіпертрофія м'язів сприяє покращенню їх кровопостачанню. Усе це сприяє підвищенню збудженості і лабільності м'язів, а також збільшенню м'язової сили. Систематичні заняття покращують працездатність спортсмена, координованість його рухів, тому що впроцесі тренувань покращується здатність м'язів до швидкого розслаблення. Цю здатність визначають за допомогою спеціального приладу - міотонометра.

4. Вплив систематичних занять фізичною культурою та спортом на систему обміну речовин.

Якщо спортсмен систематично займається фізичними вправами, то в його організмі збільшені запаси вуглеводів, що дуже важливо для загальної працездатності (особливо при виконанні тривалої і напруженої м'язової діяльності). Запаси жиру відносно зменшені. Основний обмін знаходиться в межах стандартних величин або декілька знижений. При частих тренуваннях і особливо виступах на змаганнях він може бути вище стандартних величин. У дні після високих фізичних навантажень обмін речовин підвищений, поступово знижується в наступні дні відпочинку. У зв'язку з цим можна зробити висновок, що систематичні заняття фізичною культурою та спортом сприяють покращенню процесів обміну речовин: асиміляції і дисиміляції.

5. Фізіологічна характеристика станів організму при фізичній діяльності.

При фізичній діяльності розрізняють слідуючи стани: передстартовий стан; зміна стану організму при розминці; впрацьовування; стійкий стан; «мертва точка» і «другий подих»;стомлення; відновні процеси

При м'язовій діяльності відбувається зміна багатьох фізіологічних функцій організму (частішання пульсу, збільшення легеневої вентиляції, підвищення обміну речовин і т.п.). Ці зміни звичайно виникають ще до початку м'язової діяльності і визначають собою передстартовий стан. Для більш повної мобілізації сил організму перед роботою рекомендується проводити розминку. Розгортання різних фізіологічних функцій при м’язової діяльності відбувається не відразу, а поступово. Тому початковий період роботи називається періодом впрацьовування. При тривалій роботі після закінчення впрацьовування виникає стійкий стан, тобто встановлюється динамічна рівновага між витратою енергетичних ресурсів і їхнім відновленням.

Робота звичайно супроводжується поступовим розвитком стомлення, що сигналізує про наближення до межі функціональних можливостей організму, автоматично знижує інтенсивність роботи й охороняє організм від негативних надмірних зрушень. Після закінчення роботи відбувається відновлення енергетичних запасів і функціонального стану всіх органів і систем організму (відновлюючий період).

Екологія

1. Особливості тренування спортсменів в умовах низьких і високих температур.

Температура повітря перш за все впливає на теплообмін - один з основних видів взаємодії організму із зовнішнім середовищем. Людина може переносити значні коливання температури зовнішнього середовища завдяки терморегуляції. Проте, при значних коливаннях температури повітря вони не завжди можуть забезпечити теплову рівновагу організму.

Підготовка до змагань, що проводяться в жаркому кліматі, обов'язково повинна проходити в схожих метеорологічних умовах з приблизно такими ж показниками температури і вогкості повітря. Після прибуття в місцевість з жарким кліматом необхідно дотримуватися активного способу акліматизації, тобто з перших же днів приступати до виконання фізичних вправ, поступово збільшуючи їх тривалість і інтенсивність. Особливу увагу слід звернути на тренувальні заняття в 1-6-й день адаптації, коли у спортсменів, як правило, знижується працездатність. Тренування проводять 2 рази на день в найпрохолодніший уранішній і вечірній час. В перший період не рекомендується проводити тривалі тренування. В процесі занять періодично влаштовуються короткі (5-10 хв.) перерви в затінених місцях з посиленим рухом повітря. Можна застосовувати вентилятори різної потужності. Важливе значення для збереження теплової рівноваги організму в жарку пору року мають одяг, головний убір і взуття спортсмена, що оберігають шкіру від сонячних опіків. Питний режим має важливе значення при високій температурі зовнішнього середовища, оскільки організм втрачає з потом велику кількість води, вітамінів і мінеральних речовин. Втрати води повинні швидко заповнюватися і бажано в тих же об'ємах. Тому в цих умовах спортсмени не повинні обмежувати себе в питті.

При тренуваннях в холодну погоду основна небезпека - переохолодження організму і виникнення відморожень. Причиною відморожень може бути не тільки низька температура повітря, але і інші чинники -підвищена вогкість і велика швидкість руху повітря навіть при невеликому морозі. Виникненню відморожень сприяють також нерухомість, мокрий одяг і взуття, сильне загальне охолоджування організму, перевтома. Частіше за все відмороження ніг виникають при вузькому і тісному взутті, а також при здавлені кровоносних судин шнурками або лижними кріпленнями. Профілактика відморожень полягає перш за все в усуненні всіх причин, які їх викликають. Тривалі тренувальні заняття і туристські походи не рекомендується проводити при температурі повітря нижче 20°С і сильному вітрі. При холодній і вітряній погоді необхідно ретельно підбирати одяг і взуття. Перед тренуванням або лижним походом слід обов'язково приймати гарячу їжу, оскільки це сприяє підвищенню температури кінцівок, яка досягає свого максимуму через 3-4 год після їжі. Під час тренування спортсмени повинні весь час знаходитися в русі. Відпочивати можна тільки в місцях, захищених від вітру. Не можна під час відпочинку сідати на сніг. Одяг і взуття слід берегти від намокання. Важливе значення при тренуваннях в умовах низької температури має раціональне харчування. У зв'язку з підвищеною витратою енергії необхідно на 15-25 % збільшити калорійність їжі, і перш за все за рахунок жирів тваринного походження. Слід також підвищити в раціоні зміст білків.

2. Тиск як абіотичний фактор. Особливості працездатності спортсменів в умовах середньогір'я.

Оточуюче земну кулю повітря має тиск, званий атмосферним або барометричним. Нормальним прийнято рахувати тиск атмосфери на рівні моря на широті 45° при температурі повітря 0°С, що дорівнює 760 мм рт.ст. (1 атм.). В даний час багато змагань по різних видах спорту проводяться в гірській місцевості. Разом з цим тренування в горах широко використовуються для підвищення працездатності, відновлення і активного відпочинку спортсменів. Гірський клімат має ряд особливостей: знижений атмосферний тиск і вміст кисню; підвищена інтенсивність сонячної радіації; велика кількість інфрачервоного і ультрафіолетового проміння; чисте і прозоре повітря; певний температурно-вологий режим з порівняно низькою температурою повітря в нічний час. Унаслідок зниження тиску кисню в повітрі зменшується насичення киснем організму і виникає гіпоксія. Починаючи з висоти 1000 м спостерігається невелике зниження спортивної працездатності, а при висоті більше 2000м воно проявляється більш виразно. Значною мірою зниження спортивної працездатності відбувається в тих видах спорту, де необхідне велике споживання кисню і головною якістю є витривалість. Тренування в гірських умовах частіше за все проводиться на висоті 1000-2500м з метою безпосередньої підготовки до змагань, які проходитимуть в умовах середньогір'я. Процес адаптації (акліматизація) займає 3-5 тижнів. Основний гігієнічний принцип нормування тренувальних навантажень в горах - поступове підвищення об'єму і інтенсивності тренувальної роботи (залежно від самопочуття і працездатності спортсменів), особливо в перші 7-10 днів (гострий період адаптації) коли у спортсменів спостерігаються зниження працездатності, порушення сну, підвищена стомлюваність, головні болі, і т.п. У зв'язку з цим в перший тиждень об'єми тренувальних навантажень знижуються на 10-20 % і в 2-3 рази зменшується їх інтенсивність. Для оптимізації процесу адаптації в гірських умовах важливе значення має раціональний добовий режим, складений з урахуванням місцевих умов. Він повинен передбачати необхідні періоди відпочинку, денного сну і застосування різних відновних засобів. Для більш швидкої адаптації організму спортсмена до умов середньогір'я використовують барокамер

3. Вплив радіаційного забруднення на опорно-рухову систему спортсменів.

Протягом усієї своєї історії людина зазнавала впливу радіоактивного випромінювання, що надходило з Космосу та від радіоактивних ізотопів, розсіяних у літосфері, гідросфері й атмосфері. Таке опромінення сприяло еволюційному процесові, бо забезпечувало стійкий невеликий фон мутацій. Це, своєю чергою, збільшувало генетичну різноманітність популяцій і давало матеріал для природного добору. Проте з середини XX ст. людина почала інтенсивно освоювати атомну енергію. З'явились атомна зброя, атомні електростанції (АЕС), дослідні й лікувальні радіоактивні препарати й пристрої. В результаті випробувань і застосування ядерної зброї, аварій на АЕС (їх уже сталося більш як 200), порушень гігієнічних вимог поводження з радіоактивними речовинами й т.п. дози опромінення на планеті в цілому та в окремих її регіонах почали зростати.

Серед радіоактивних речовин найактивнішу участь у процесах метаболізму беруть стронцій-90, цезій-137, йод. Саме вони стали головними забруднювачами навколишнього середовища після аварії на ЧАЕС. Ці елементи потрапляють в організм із пилюкою, водою, деякою мірою їм притаманні кумулятивні властивості й здатність нагромаджуватися в трофічних ланцюгах. У людини радіоактивний йод концентрується в щитоподібній залозі, цезій - у печінці, стронцій - у кістках. Иод-131 спричинює сильне, але короткочасне опромінення (він має короткий період напіврозпаду й відносно швидко виводиться з організму). Стронцій і цезій, період напіврозпаду яких становить тисячі років, викликають опромінення протягом усього життя людини.

Іонізуюче випромінювання має високу біологічну активність. Воно негативно впливає на живу речовину, в тому числі й на людину, а в разі великих доз призводить до смерті. Іонізуюче випромінювання може діяти двояко. По-перше, воно уражає носіїв спадковості - молекули ДНК, спричинюючи хромосомні та генні мутації. Наслідки таких мутацій проявляються відразу або через кілька поколінь. По-друге, іонізуюче випромінювання здатне уражати клітини й тканини (насамперед, ушкоджуючи ферменти) й викликати соматичні порушення, що проявляються в опіках, катарактах, зниженні імунітету, ненормальному перебігові вагітності, розвиткові злоякісних пухлин різних органів.

4. Природні ресурси (водойми, рослинний і тваринний світ, мінерали та ін..) як засоби відновлення працездатності).

Стан здоров'я населення сучасної України має тенденцію до погіршення. Це обумовлюється посиленням негативного впливу екологічних, економічних, соціальних та інших факторів, великої кількості стресових ситуацій. Тому з кожним роком зростає кількість людей, що воліють будь-які види туризму й відпочинку, які сприяють відновленню працездатності організму, зміцнює імунну систему і покращує здоров'я людини.

Існуючи різноманітні природні комплекси, заповідники, заказники України мають основну мету - зберегти різні види популяцій тварин і рослин для того, щоб бажаючі могли спостерігати за життям тваринного світу в природних умовах, не перешкоджаючи їм. Тому, останнім часом дуже популярним стає екотуризм, що сприяє ознайомленню із традиційним способом життя, ремеслами, фольклорними традиціями й історичним минулим різноманітних куточків країни. Основними умовами екотуризму є максимальне невтручання в природне середовище; забезпечення збереження природно-культурної спадщини.

Природні ресурси - велика кількість маленьких річок, струмків, озер, різноманітний рослинний і тваринний світ, що оточує нас, особливо у Карпатському і Кримському регіонах та в деяких північних і центральних областях дають людині можливість наблизитися до природи, спостерігання за життям птахів, тварин, рослин дає змогу поповнити організм позитивною енергією, на деякий час відволіктися від роботи і швидкого темпу життя.

Подорожі в заповідники, екологічні маршрути й тропи в недоторкані куточки Карпатських гір, краса яких не залишить байдужим жодного людини є гарним засобом відновлення працездатності людини на тривалий час.

5. Світло як екологічний чинник. Використання ультрафіолетового випромінювання в спортивній практиці.

Ультрафіолетове випромінювання сонця робить багатобічний позитивний вплив на організм: сприяє зміцненню здоров'я, підвищенню працездатності й загартованості організму. В осінньо-зимовий період при значній або повній відсутності природної ультрафіолетової радіації організм спортсмена випробовує «світлове голодування», в основі якого лежать погіршення функціонального стану нервової системи, порушення обмінних процесів, ослаблення імунно-біологічного потенціалу, зниження працездатності. Штучне ультрафіолетове випромінювання спортсменів в осінньо-зимовий період дає змогу уникнути цих проблем.

Однак у спортивній практиці ультрафіолетове опромінення не одержало широкого поширення, тому що довгий час єдиним джерелом ультрафіолетового випромінювання служила ртутно-кварцова лампа, її велика потужність обмежують час опромінення декількома мінутами, вимагають застосування захисних пристосувань і строго індивідуального дозування. Групове опромінення спортсменів цією лампою можна проводити тільки в спеціально обладнаних приміщеннях - фотаріях під спостереженням медичного персоналу.

Як аналог ртутно-кварцовим лампам створені радянськими вченими еритемні люмінесцентні лампи мають довгохвильові ультрафіолетові промені зі значно меншою інтенсивністю. Це дозволяє застосовувати їх безпосередньо в спортивних спорудженнях, створюючи ультрафіолетове опромінення, подібне природному сонячному. Разом із цим ультрафіолетове опромінення спортсменів під час тренувальних занять дозволяє уникати практичних незручностей, пов'язаних з опроміненням у фотаріях.

Опромінення еритемними лампами, застосовуваними на тренувальних заняттях у період ослаблення природної ультрафіолетової радіації, впливає на стан здоров'я й підвищує працездатність спортсменів. Штучні джерела довгохвильової ультрафіолетової радіації (еритемні люмінесцентні лампи типу ЗЛ і ДРВЗД) можуть застосовуватися в спортивних залах при заняттях боротьбою, важкою атлетикою, боксом, гімнастикою, акробатикою й т.ін. При цьому створюється штучний сонячний клімат. Цей спосіб вигідно відрізняється від опромінення у фотаріях фізіологічною дією, простотою й безпекою. При опроміненні спортсмени повинні бути одягнені в легкий спортивний костюм (труси, майки). У тих видах спорту, де неможливо застосовувати еритемні люмінесцентні лампи, опромінення спортсменів варто проводити у фотаріях, обладнаних цими джерелами ультрафіолетової радіації. Ультрафіолетові опромінення спортсменів рекомендується проводити протягом осінньо-зимового й весняного періоду року з урахуванням світло кліматичних особливостей місцевості.

Біомеханіка

1. Ланки тіла як важелі і маятники.

Рухливо з'єднаної кістки скелету, тобто біомеханічні ланки, із прикладеними до них силами м'язової тяги, у біомеханіці розглядаються як система складених важелів. Як найпростіший механізм важіль служить для передачі руху і сили на відстань. Є важелі першого роду- при цьому сили прикладені по різні сторони від точки опори. Такі важелі в організмі людини використовуються при збереженні положення стоячи (голова, таз). А також важелі другого роду- коли сили прикладені по одну сторону від точки опори. Такий підоймовий пристрій рухового апарату дає людині можливість виконувати швидкі рухи кінцівками (далекі кидки, сильні удари). Але, щоб виграти у швидкості і потужності руху, ми повинні збільшити силу м'язового скорочення. Для рівноваги важелянеобхідна рівність моментів прикладених сил протилежної дії щодо осі важеля, для прискорення важеля- нерівність моментів цих сил. Також, руки і ноги людини можуть робити коливальні рухи (н/д згинання чергуються з розгинаннями), тому наші кінцівки схожі на маятники.

2. Механічні властивості кісток і суглобів.

Механічні властивості кісток насамперед визначаються їхніми функціями: опорна, рухова і захисна. Опорно-рухову функцію виконують кісти кінцівок і хребта. Захисну функцію внутрішніх органів несуть кістки черепа, грудної клітини, тазу. Кістки рук і ніг по своїй будові довгасті і трубчасті. Така будова забезпечує їхню міцність і легкість. Скелет дорослої людини важить усього лише 8 кілограмів, вага м'язів приблизно в три рази більше. Кісти скелета і м'які тканини при деформації під дією прикладених сил (навантажень) протидіють їм. Розрізняють чотири види механічного впливу на кістку:розтяг, стиск, вигин і крутіння.

Механічні властивості суглобівзалежать від їхньої будови. Суглоб- це рухливе з'єднання частин тіла або ланок. Звичайно в суглобі з'єднуються дві суглобні поверхні - дистальна (опукла) і проксимальна (увігнута). Для того, щоб зменшити силу тертя в суглобі, суглобна поверхня змочується синовіальною рідиною, що як у капсулі зберігає суглобна сумка. Синовіальна рідина не тільки зменшує коефіцієнт тертя в 20 разів, але може виділятися більше при збільшенні фізичного навантаження. А при зниженні навантаження, надлишки рідини поглинаються губчатою поверхнею суглоба. Міцність суглобів небезмежна, якщо тиск у суглобному хрящі перевищує 350 Н/см², змащення припиняється і виникає небезпека його механічного стирання. З віком змазування суглобної сумки зменшується.

3. Біомеханічні властивості м'язів:

Скелетні м'язи - це основне джерело механічної енергії тіла людини. М'язи як фізичні тіла мають властивості:

♦ скорочення- це здатність м'язів скорочуватися при збудженні, при цьому м'яз коротшає і виникає сила тяги.

♦ пружність- це здатність м'яза при розтягуванні відновлювати первісну довжину; при цьому в м'язі виникає енергія пружної деформації. Тобто, м'яз можна порівняти з пружиною або гумовим джгутом, чим вона більше розтягнута, тим більша енергія в ній запасена.

♦ твердість- це здатність м'яза протидіяти силам, що прикладаються.

♦ піддатливість, повзучість- це властивість м'яза, зворотна твердості.

♦ міцністьм'яза оцінюється величиною сили, що розтягує, при якій відбувається розрив м'яза.

♦ релаксація- відбудовна (відновна) властивість м'яза, що виявляється в поступовому зменшенні сили тяги при постійній довжині м'яза.

4. Біомеханічні шляхи підвищення витривалості:

4.1. Рекомендується уникати зайвих, непродуктивних м'язових скорочень і напруг, тим самим зменшується енергія, що йде на роботу внутрішніх органів. Навіть при виконанні важкої фізичної роботи рухи повинні бути як найбільш вільними, не закріпаченими.

4.2. Варто зменшувати зайві непродуктивні рухи. Надлишкові розхлябані рухи не менш шкідливі, чим сковані, тому що збільшують витрати енергії на роботу в поперечному напрямку. Наприклад, при ходьбі доросла людина піднімає й опускає себе на 6 см, дитина на 8 - 12 см, а досвідчений спортсмен - ходовик усього на 3 см.

4.3. Доцільно використовувати рекуперацію енергії, у тому числі:

• вибирати найбільш оптимальне сполучення сили і швидкості (н/д довжини і частоти кроків);

• використовувати енергію, що переходить від одного сегмента тіла до іншого;

• використовувати енергію пружної деформації, накопичену в м'язах у попередніх фазах рухової дії; у цьому випадку потік рекуперируючої енергії може складати значну частину повної механічної енергії.

4.4. Рекомендується вибирати оптимальну по економічності інтенсивність рухової діяльності, (н/д, швидкість пересування, при якій енерговитрати на метр шляху мінімальні).

4.5. Варто здійснювати оптимальні рухові переключення, тобто:

• зміна інтенсивності м'язової роботи (н/д швидкості руху);

• зміна сили, що виявляється в руховій дії, і швидкості (н/д довжини і частоти кроків);

• перехід з одного способу руху на іншій (н/д ходьба - біг, одночасний - поперемінний лижний хід);

5. Умови стійкості твердого тіла.

Стійкість - це рухово-координаційна здатність, в основі якої лежить принцип зворотного зв'язку. Відхилення від стійкого положення викликають дії, спрямовані на ліквідацію відхилення. Ортоградну (вертикальну) позу людини і стійкість в інших позах забезпечують три ланцюги зворотного зв'язку :

• що замикається через центр рівноваги у внутрішньому вусі;

• що замикається через зоровий аналізатор і зв'язаний з зовнішніми орієнтирами;

• кінестатичний, заснований на положеннях свого тіла в просторі, він замикається через пропріорецептори м'язів.

Усі три названі системи діють одночасно і відхилення пози від обраної виявляються й усуваються тим швидше, чим краще стан нервової системи. Робота стабілізуючих систем виявляється в мимовільних коливаннях біоланок тіла. Частота коливань тим вище, чим краще фізична, технічна, а також психологічна підготовленість людини. Але стійкість визначається і за допомогою механічних факторів. Вихід вертикальної проекції загального центру мас за межі площі опори приводить до падіння. Значить тіло зберігає стійке положення за умовою, що сума діючих на нього сил дорівнює нулю і сума їхніх моментів теж дорівнює нулю. Крім цього, ступінь стійкості тіла людини залежить від :

• величини площі опори;

• місця розташування загального центру мас;

• місця проходження лінії ваги через площу опори;

• кута і моменту стійкості;

• ступеня рухливості біоланок і інших факторів.

6. Будова тіла і рухові можливості.

Рухові можливості людини, як і багато індивідуальних рис спортивної техніки залежать від анатомофізіологічних особливостей тіла. До особливостей статури відносять:

• розміри тіла (довжина, вага тіла, окружність грудної клітки, поверхня тіла);

• пропорції тіла (співвідношення розмірів окремих частин тіла - тулуба, кінцівок до загальної довжини тіла);

• особливості конституції (будова тіла).

У зв'язку з тим, що пропорції і розміри тіла людей істотно розрізняються, неоднакові і їхні рухові можливості. При однаковому рівню фізичної підготовленості люди з більшою масою тіла мають більшу м'язову силу. 3 цим зв'язаний розподіл на вагові категорії в таких видах спорту, як: боротьба, бокс, важка атлетика. Анатомо-фізіологічні особливості впливають і на кінематику рухів, і на тактику рухової діяльності. Пропорції і конституційні особливості тіла людини, як і його розміри, впливають на вибір виду спорту, вузької спеціалізації, використовуваного варіанта спортивної техніки, а також тактики дій на змаганнях. Більшість видів спорту пред'являють дуже точні вимоги не тільки до соматичних показників, але і до пропорцій тіла, що вимагає специфіка рухів і підтверджує закони біомеханіки. Наприклад, якщо дитина має високий зріст, то вона може обрати спортивні ігри: баскетбол, волейбол, стрибки у довжину, плавання, метання та ін.

7. Роль сенситивних періодів у житті людини.

Педагогічний вплив, тобто учіння, ефективно лише за умовою, що організм людини досяг визначеного ступеня анатомо-фізіологічної зрілості. Тобто, у житті людини є сенситивні періоди- це періоди, найбільш сприятливі для оволодіння різними руховими діями або руховими здібностями. Тому, основним завданням вчителя фізичної культури, тренера є сполучення навчальних заходів і сенситивних періодів розвитку. Тобто домогтися з'єднання процесів дозрівання і учіння. Установлено, що в ці періоди можна досягти позитивних зрушень, застосовуючи навіть невеликий обсяг тренувальних вправ на уроках фізичної культури в школі.

Експериментально встановлені сенситивні періоди розвитку основних рухових здібностей:

• швидкість- від 7-8 до 11-12 років найкраще розвиваються рухова реакція і швидкість рухів, а до 13-14 років ці показники наближаються до величин, характерних для дорослих; цей віковий період сприятливий для розвитку координаційних здібностей, тому саме в цьому віці необхідно удосконалювати техніку циклічних швидкісних вправ;

• сила- найвищі темпи росту абсолютної сили спостерігаються від 9-10 до 16-17 років, до 25-30 років абсолютна сила досягає максимального значення;

• силові та швидкісно-силовіздібності досягають самого високого темпу приросту від 10 до 11 років - у дівчат, від 10-11 до 13-15 років-у хлопців;

• загальна витривалість- має високий темп приросту від 8 до 12 років і від 14 до 15 років - у хлопців і від 10 до 13 років - у дівчат; найвищі світові досягнення у видах спорту на витривалість спортсменів у віці від 20-22 до 30-32 років, тобто в людей, що досягли періоду біологічної зрілості;

• гнучкістьросте природним шляхом до 14-15 років.

8. Біомеханіка вправ на поставу, гнучкість, силу.

Існують загальні біомеханічні правила при виконанні найбільш розповсюджених загально розвиваючих вправ:

При виконанні вправ руки і ноги повинні бути прямими, носки - випрямлені, також, необхідно чітко дотримувати вихідні і кінцеві положення.

Вправи необхідно виконувати плавно, оскільки на швидкий розгін і на швидке гальмування тіла затрачається значна енергія.

При виконанні присідань і нахилів уперед, необхідно використовувати компенсаторні рухи для утримання тіла в рівновазі. Вони необхідні для того, щоб при виконання нахилу і відхилення прямих ніг і тазу назад, вертикальна проекція загального центру мас протягом усієї вправи не виходила за межі площі опори, обмеженої ступнями. При такому способі тіло зберігає рівновагу.

Присідання і нахили вперед із прямими ногами потрібно виконувати спираючись на всю ступню (а не на носки), розставивши ноги на ширині пліч.

- Небажані будь-які рухи, які при виконанні вправ відхиляють тіло від положення рівноваги (наприклад, розгойдування при підтягуванні). Стійке положення тіла вигідно і з енергетичної точки зору. У цьому положенні момент сили ваги тіла дорівнює нулю, і немає необхідності компенсувати його м'язовими зусиллями.

- При виконанні енергоємних вправ, таких як: підтягування на перекладині, виси і віджимання, необхідно дотримувати правила економізації рухів, тобто хват рук повинний бути найбільш оптимальним (наприклад, при висах раціональним є хват на ширині пліч)

Біохімія

1. Вітаміни С, А, Е та їх використання у спортивній практиці.

Вітаміни - низькомолекулярні органічні речовини, які в дуже малих кількостях необхідні для нормального обміну речовин і життєдіяльності організму. Вони регулюють перебіг процесів обміну речовин в організмі, і недостатнє їх споживання викликає різні захворювання (авітамінози).

Вітамін А міститься тільки у тваринних тканинах. Рослини позбавлені цього вітаміну, проте вони містять групу речовин, що в організмі ссавців є попередниками вітаміну А-каротиноїди. Вони досить поширені в природі. На каротин багаті стручковий перець, червона і кормова морква, зелена конюшина, морелі. За нестачі вітаміну А в організмі людини і тварин порушується діяльність слізних залоз, закупорюються слізні протоки, у результаті чого розвивається сухість роговиці ока, також важливим є вітамін А для зору. Нестача вітаміну А в організмі викликає хворобу „куряча сліпота". У спортсменів різко зростає потреба в окремих вітамінах, що пов'язано з виконанням різного роду фізичних вправ. Так, потреба у вітаміні А (1-2 мг на добу) збільшується в спортсменів, які виконують вправи, пов'язані з великим напруженням зору. Такими видами спорту є стрільба, фехтування, мотобол, ходьба на лижах у горах і т. д.

Вітамін Е поданий цілою групою вітамінів, що містяться у великих кількостях у рослинних оліях і мають назву токофероли. Відсутність цих вітамінів у їжі негативно позначається на здатності організму до розмноження. Тому вітамін Е називається також антистерильним вітаміном, або вітаміном розмноження. За умови нестачі або відсутності вітаміну Е спостерігаються патологічні зміни в сім'яниках, що супроводжуються атрофією сім'яних канальців. Це призводить до дегенеративних змін сперматозоїдів і порушення здатності до запліднення. Поступово припиняється спермоутворення, -вироблення статевих гормонів, спостерігається деградація вторинних статевих ознак.

Вітамін С є необхідним чинником для нормального білкового обміну. Він сприяє перетворенню білка сполучної тканини проколагену в колаген, усмоктуванню заліза з кишок, бере участь в обміні нуклеїнових кислот і ароматичних амінокислот. Аскорбінова кислота пов'язана із синтезом і обміном гормонів кори надниркових залоз і щитовидної залози; здатна знешкоджувати токсини (дифтерійний, туберкульозний, дизентерійний та ін.) і підвищувати опірність організму до інфекційних захворювань. Багатими джерелами вітаміну С є шипшина, чорна смородина, цитрусові, свіжі овочі, картопля. Під впливом м'язової діяльності збільшується добова потреба у вітаміні С - від 50-75 до 100-150 мг. У присутності вітаміну підвищується споживання кисню клітинами.

2. Характеристика вітамінів В_х, В₂, В₆ та їх використання у спортивній практиці.

Вітаміни - низькомолекулярні органічні речовини, які в дуже малих кількостях необхідні для нормального обміну речовин і життєдіяльності організму. Вони регулюють перебіг процесів обміну речовин в організмі, і недостатнє їх споживання викликає різні захворювання (авітамінози). При приготуванні їжі необхідно враховувати, що більшість вітамінів є досить нестійкими сполуками і швидко руйнуються під впливом високої температури, сильних лугів і інших чинників.

Відсутність в їжі вітаміну В] викликає хворобливість в області серця, розвиток набряків нижніх кінцівок, живота, ослаблення секреції шлунку і перистальтики кишок, судороги і паралічі м'язів. Хвороба виліковується після введення в організм тіаміну. Тому вітамін Ві називають ще антиневрином. У значних кількостях вітамін Ві міститься у висівках злакових, хлібі грубого помолу, дріжджах. З продуктів тваринного походження на вітамін В] багаті печінка, нирки і серце. Добова потреба людини у вітаміні Ві складає 1-3 мг.

Вітамін В2 (рибофлавін). За відсутності вітаміну В₂ у тварин спостерігається затримка росту, у людини -випадання волосся. Характерною ознакою авітамінозу В₂ є захворювання очей, що супроводжується васкуляризацією роговиці (проростання кровоносними судинами). Потім відбувається запалення роговиці і помутніння кришталика. Іншою ознакою нестачі вітаміну В₂ у людини є запалення слизових оболонок ротової порожнини, губ і ділянок шкіри, які знаходяться поруч, що призводить до утворення тріщин. Вітамін В₂ контролює важливі процеси обміну речовин в організмі. Це дозволяє зрозуміти, чому при його нестачі сповільнюється швидкість окисно-відновних реакцій, гальмується ріст і посилюється розпад тканинних білків. Основним джерелом рибофлавіну є м'ясні і рибні продукти, молоко, зелені овочі. Щоденна потреба людини у вітаміні В₂ складає 2-4 мг.

При активній м'язовій роботі збільшується потреба у вітаміні В₆, за участю якого відбуваються реакції перефосфорилювання, пов'язані з ресинтезом АТФ. Біологічна роль вітаміну В_б полягає в тому, що він є коферментом так званих трансаміназ або амінотрансфераз. Це ферменти, що беруть участь у білковому обміні, у реакціях перетворення а-амінокислот. У складі амінотрансфераз вітамін В₆ знаходиться у формі піридоксаль-фосфату, який здатний зворотно реагувати з аміаком і іншими амінами. Під час цих реакцій піридоксальфосфат зворотно переходить в аміновану форму - піридоксамінфосфат. Переходячи з альдегідної форми в аміновану і навпаки, вітамін В₆ діє як переносник аміногруп. Вітамін Вб міститься у великих кількостях у пшеничних висівках, пивних дріжджах, ячмені, кукурудзі, печінці, м'ясі. Добова потреба людини у вітаміні складає 2-3 мг.

3. Характеристики адреналіну соматропного гормону та похідних тестостерону (роль в спорті).

Гормони- біологічні активні органічні речовини, що виробляються залозами внутрішньої секреції і регулюють обмін речовин та функції організму.

Адреналін- гормон мозкової речовини надниркових залоз, посилює розпад глікогену і ліпідів у процесі інтенсивної роботи м'язів і печінки, збільшує силу серцевих скорочень, регулює тонус кровоносних судин, бере участь в адаптації організму до фізичних навантажень. Адреналін збільшує швидкість розщеплення білків у тканинах і виділення азотистих продуктів обміну із сечею.

Тестостерон- основний представник чоловічих статевих гормонів (андрогенів). Адреналін впливає на різноманітні види обміну, на розвиток вторинних статевих ознак, посилює біосинтез білка в м'язах (анаболічна дія), сприяє накопиченню в організмі азоту, фосфору, калію, натрію, хлору.

4. Білки, їх характеристика та біологічна роль у різних видах фізичної активності

Білки- це високомолекулярні органічні азотовмісні сполуки. Крім азоту до складу всіх білків входять вуглець, водень і кисень, а також сірка. Деякі білки містять фосфор, залізо, мідь і цинк. Білки є основними структурними елементами живих організмів. Вони входять до складу сполучної і кісткової тканини. До числа найбільш поширених клітинних білків належать білки мембран, які разом з ліпідами утворюють основу клітин.

Окремі типи білків є обов'язковими компонентами скорочувальних і рухових систем. Наприклад, актин і міозин - основні елементи скорочувальної системи м'язів. Інші білки виконують транспортну функцію. Вони можуть зв'язувати і переносити з током крові певні молекули. Гемоглобін, що міститься в еритроцитах хребетних тварин, переносить від легенів до тканин кисень, а з тканин до легенів - вуглекислий газ. Білок міоглобін утримує в м'язах кисень, створюючи таким чином його запаси.

Речовинами білкової природи є численні гормони, яким властива висока біологічна активність. До них належать соматотропін - гормон передньої долі гіпофіза, що стимулює ріст, інсулін, який утворюється в острівцевій тканині підшлункової залози і регулює вуглеводний обмін в організмі, та ряд інших. Білки виконують в організмі енергетичну функцію. За їх рахунок забезпечується 10-15% енергії.

Серед багатьох різних білків, що містяться в живих організмах, є білки особливого типу, на яких уперше була показана їх видова специфічність,. Ці білки називаються антитілами. Вони виробляються в організмі у відповідь на появу стороннього білка. Таким чином, білки виконують захисну функцію в організмі. Вони забезпечують також зсідання крові, яке спостерігається при ушкодженні судин. Це обумовлено наявністю в складі крові специфічних білків - фібриногену і тромбіну.

Різноманітні отрути, що виділяються бактеріями та містяться в деяких рослинах, а також зміїні отрути являють собою речовини білкової природи і таким чином виконують токсичну функцію.

У результаті досліджень, проведених на початку XIX ст., було встановлено, що білки, які мають велику молекулярну масу, при кислотному гідролізі розпадаються на більш прості, низькомолекулярні органічні сполуки - амінокислоти, які відрізняються одна від одної за своєю будовою. На цей час відомо понад 150 амінокислот. Проте структурними елементами, або, як їх прийнято називати, "структурними блоками" тваринних білків можуть бути тільки 20 різних а-амінокислот.

Слід підкреслити, що всі білки, які виконують найрізноманітніші функції, у тому числі і білки, яким властива висока біологічна активність або токсична дія, містять один і той же набір з 20 амінокислот. Останні самі по собі не мають ні тієї біологічної активності, ні токсичності, яка властива білкам. Специфічну функцію білкам надає їх просторова конфігурація, яка, у свою чергу, обумовлена певною послідовністю амінокислот у білковій молекулі. Оскільки структура, фізико-хімічні і біологічні властивості білків залежать від природи амінокислот, що входять до їх складу, розглянемо будову цих "структурних блоків".

5. Вуглеводи, їх класифікація та біологічна роль. Роль глюкози та глікогену в енергозабезпеченні фізичної активності.

Вуглеводи - це органічні сполуки, які утворюються в рослинах у процесі фотосинтезу. В організмі людини вуглеводи є одним з основних джерел енергії. Добова норма для дорослої людини складає близько 450-600 г вуглеводів, які окиснюючись до вуглекислого газу іводи, виділяють приблизно 10 кДж енергії. Вуглеводи виконують також структурну функцію, а проміжні продукти їх окислення використовуються як вихідні речовини для синтезу багатьох інших органічних сполук. Вуглеводи входять до складу нуклеїнових кислот, деяких ферментів, складних білків, гормонів, беруть участь у процесах зсідання крові. Важливу роль у живому організмі відіграють вуглеводи глікозамінглікани (мукополісахариди), які є складовими частинами білків мукопротеїдів слизів, шлункового соку, слини, міжклітинних рідин та ін. Мукопротеїди захищають органи і тканини від механічних і хімічних ушкоджень. Вуглеводи широко використовуються в харчовій, кондитерській промисловості і медицині. Найбільш цінним вуглеводом для організму людини є глюкоза. Вона утворюється в процесі перетравлення рослинних полі- і дисахаридів, розщеплення резервного глікогену, а також надходить в організм у вільному стані з їжею. При повному (анаеробному й аеробному) окисненні однієї молекули глюкози в організмі утворюється 38 молекул макроергічної сполуки АТФ, а окремі проміжні сполуки її розпаду можуть бути використані для різних синтетичних процесів.

6. Характеристика жирів. Біологічне значення нейтральних жирів фосфоліпідів та холестерину.

Жири - цінні продукти харчування, оскільки виконують ряд життєво важливих функцій. Вони є найважливішим джерелом хімічної енергії і ендогенної води в організмі. Жири беруть участь у терморегуляції організму і захищають його від механічних ушкоджень. Вони є також добрими розчинниками багатьох органічних сполук, особливо жиророзчинних вітамінів А, Е, К. Жири, які одержують з печінки тріскових риб, застосовують у медицині як джерело вітамінів АйБ. Ряд складних ліпідів утворюють комплекси з білками, вуглеводами та іншими речовинами і таким чином входять до складу нашого тіла як пластичний матеріал. У процесі обміну речовин із ліпідів утворюються різні біологічно активні речовини: чоловічі і жіночі статеві гормони, жовчні кислоти, простагландини і деякі вітаміни.

Фосфоліпідимістяться головним чином у клітинних мембранах і нервовій тканині, у жирових відкладеннях вони виявляються в дуже невеликій кількості. Фосфоліпіди, або фосфатиди, містять, крім складних ефірів вищих спиртів і вищих жирних кислот, також залишки фосфатної кислоти й азотистої основи. Найпростішим фосфогліцеридом є фосфатидна кислота. Важливими енергетичними і пластичними сполуками є ліпіди, в яких організм людини відчуває постійну потребу. Ліпіди (жири, фосфоліпіди, холестерин) людина споживає в основному з харчовими продуктами тваринного походження, що складаються здебільшого з насичених жирних кислот. Проте для людини велику цінність мають ненасичені кислоти, які входять в основному до складу рослинних олій. Ліпіди, що надійшли з їжею в організм людини, крім енергетичної мають важливу біологічну роль. У комплексі з білками (ліпопротеїди), вуглеводами (гліколіпіди) і іншими речовинами вони входять до складу тіла людини як пластичний матеріал.

7. Особливості водно-сольового обміну у спортсменів.

Мінеральні солі, які включаються у процеси обміну речовин, постійно виводяться з організму, унаслідок чого відбувається його знесолення. Недостатня кількість мінеральних речовин в організмі може викликати важкі функціональні розлади. Водно-сольовий обмін в організмі спортсменів має свої особливості. Це пояснюється тим, що виконання окремих спортивних вправ (лижна гонка на 50 км, марафонський біг, боротьба і т.д.) супроводжується високою інтенсивністю обміну речовин і підвищеним потовідділенням. Висока інтенсивність обміну речовин потребує більшої активності ферментів, а разом з цим і певного вмісту мінеральних речовин у тканинах. Під час занять спортом відбувається підвищене виділення мінеральних речовин з кінцевими продуктами обміну, а також із потом. Особливо багато виділяється фосфору. Це пов'язано, насамперед, з тим, що при виконанні окремих спортивних вправ переважає анаеробний розпад АТФ, при цьому частина фосфору, яка відщепилась від органічних сполук, не встигає використовуватися для ресинтезу цих сполук і втрачається організмом. З огляду на це організм спортсмена потребує підвищеного надходження фосфору. Ряд мінеральних речовин виділяється з організму спортсмена при інтенсивному потовідділенні із сечею, серед них у найбільшій кількості - хлорид натрію. Наприклад, під час лижних гонок на 50 км, марафонського бігу, коли разом з потом виділяється до 4-5 л води, кількість хлориду натрію в крові знижується в середньому на 17%. Тому для обмеження втрат води івідшкодування втрати солі вміст хлориду натрію (кухонної солі) у раціоні лижників і марафонців рекомендується збільшувати до 25-30 г на добу.

Наведені вище дані свідчать про те, що харчування спортсмена має забезпечити його організм не тільки достатньою кількістю білків, жирів, вуглеводів і вітамінів, але також води і різних мінеральних солей, які беруть активну участь в обміні речовин і підтримують нормальний осмотичний тиск у крові і тканинах.

8. Макроергічні зв'язки. Роль АТФ та інших макроергічних сполук у енергозабезпеченні рухової активності спортсмена.

Макроергічні сполуки - це речовини, що містять у складі своїх молекул багаті на енергію зв'язки (АТФ та інші фосфоровмісні сполуки). АТФ (аденозинтрифосфатна кислота) - основна високоенергетична сполука, що складається з аденіну, рибозиі трьох залишків фосфатної кислоти. Посилення роботи м'язів під час фізичних навантажень змінює баланс макроергічних фосфатів у клітині. З огляду на це посилюються процеси, що ведуть до ресинтезу АТФ і відновлення порушеного балансу макроергів. Ці процеси складають початкову ланку термінової адаптації. Водночас порушений баланс макроергічних сполук активує інший, більш складний контур регуляції. Це відбувається завдяки "чиннику-регулятору" (ц-АМФ, креатин, деякі пептиди, гормони і т.п.), який контролює активність генетичного апарату і у такий спосіб визначає швидкість синтезу нуклеїнових кислот і специфічних білків у клітині.

9. Значення повноцінного білкового харчування в спортивній діяльності.

Білки є в основному пластичним матеріалом. Вони входять до складу всіх тканин і органів, а також є основними компонентами біологічно активних речовин (гормонів, ферментів) в організмі. За енергетичною цінністю вони дорівнюють вуглеводам. Роль білків у харчуванні спортсменів надзвичайно відповідальна, оскільки ці сполуки виконують в організмі цілий ряд життєво важливих функцій: вони входять до складу гормонів і ферментів; здійснюють транспорт кисню і вуглекислого газу (функція дихання); є основним структурним матеріалом організму; виконують захисну функцію (антитіла, реакція осадження еритроцитів); у складі м'язів білки здатні скорочуватись і розслаблюватись, обумовлюючи таким чином усі форми механічного руху. Кількість білків у добовому раціоні спортсменів у середньому має складати від 150 до 200 г, залежно від виду фізичних навантажень, які виконує спортсмен. Високі норми білків необхідні для спортсменів, що виконують довгочасну роботу на витривалість (шосейні велогонки - 2,8 г/кг, марафон - 2,4-2,5 г/кг), а також у тих видах спорту, де потрібна велика швидкість, різкість рухів і концентрація значних зусиль протягом короткого проміжку часу (спринт, стрибки, гімнастика, важка атлетика -2,4-2,5 г/кг). Така висока потреба в харчових білках пов'язана, насамперед, з інтенсивним зношуванням тканинних білків, високим психологічним збудженням і емоційним станом організму, яке призводить до виділення значних кількостей білків, азотових речовин і вільних амінокислот із сечею і потом.

Для спортсменів-новачків білкові норми набагато нижчі і складають 1,5-2,0 г на 1 кг маси тіла. Всі споживані білки повинні бути більш ніж наполовину (50-60%) білками тваринного походження (м'ясо, риба, молочні продукти). З рослинних найбільш цінними для спортсменів є білки вівса, гречки, пшениці. У процесі засвоєння білки їжі використовуються не тільки для відновлення тканинних білків. Багато з них - білки молока, печінки, риби, вівса, гречки, пшениці, що містять у своєму складі великі кількості глутамінової кислоти і метіоніну, - активно використовуються в організмі для прискорення процесів відновлення працездатності післям'язової діял

12 3 4