ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Сучасні дослідження з фразеології

123 4

Наукові студії, зорієнтовані на процеси збагачення ФО української мови у вітчизняному мовознавстві значно активізувалися. Найбільше праць присвячено діалектній (ареальній) фразеології — важливому джерелу поповнення як загальнонародної, так і літературної мови (М.Т. Демський, В.Д. Ужченко, В.А. Чабаненко, А.О. Івченко, Д.В. Ужченко та ін.). У кінці XX — на початку XXI століть інтенсифікувалися дослідження динаміки і джерел української фразеології, передусім літературної мови (А.А. Смерчко, А.М. Григораш, Н.Г. Скиба, М.І. Навальна, Л.В. Завгородня, О.А. Семенюк, О.А. Стишов, Н.М. Арват, ТА. Космеда, Ю.Ф. Прадід, Б.О. Коваленко, О.Г. Важеніна, А.П. Коваль, Н.І. Кочукова, О.О. Калякіна, О.І. Ревуцький та ін.). У зарубіжній лінгвістиці названі проблеми студіювали Ю.А. Гвоздарьов, В.Л. Архангельський, В.М. Мокієнко, І.В. Сєрикова, В.І. Рагавцов, І.А. Ковчик, М.О. Москвіна, Т. Малинськи, А. Пстига, О.М. Єрмакова та ін.

Фразеологічний рівень мови відзначається найбільшою динамікою розвитку і характеризується інтенсивними процесами модифікації. Такі зміни відбуваються внаслідок дії внутрішніх і зовнішніх чинників. Професійна і соціальна діяльність людей, реалії та факти багатогранного життя, поява нових суспільних прошарків, їхні інтереси, навколишній світ — все це спонукає народ, який був і залишається основним джерелом збагачення мови, до утворення нових мовних одиниць, до збагачення колоритного арсеналу мовних засобів. Поява нових понять, реалій і явищ, що потребують найменування, необхідність оновити старі вислови, які втратили колишню виразність, постійна потреба людей в образних висловах, що надають мові експресивності, — саме цими факторами зумовлюється безперервність процесу оновлення фразеології.

Проведені спостереження над українською фразеологічною системою кінця XX — початку XXI ст. дають підстави виділити основні фактори розвитку досліджуваного рівня мовної підсистеми. Серед позамовних чинників визначальними залишаються такі:

1) демократизація всіх галузей суспільного життя української спільноти, розкутість, інтенсивний розвиток науки, техніки, туризму, культури, зміна мовних смаків тощо. В умовах становлення незалежної української держави формуються нові соціально-економічні відносини, розширюються взаємозв'язки зі світовим співтовариством. Саме завдяки цьому засвідчено увиразнення жанрової палітри мови ЗМІ. Мовознавці також наголошують, що соціальні й індивідуальні чинники в умовах демократизації, лібералізації суспільного життя спричиняють «колоквіалізацію, субстандартизацію та вульгаризацію як характерні явища стилістики сучасної української мови». Процес демократизації літературної мови кінця XX — початку XXI ст. характеризується активним проникненням у її тканину як розмовно-побутових, так і сленгових фразеологізованих одиниць. У результаті маємо широку дифузію жаргонів у різні друковані тексти, що раніше було неприпустимим;

2) набуття українською мовою статусу державної (прийняття Закону про мови в УРСР (1989 р.) і Конституції України (1996 р.), з чим пов'язане зростання соціолінгвістичних досліджень, і розширення сфер її функціонування — державно-управлінська, громадська, культурна;

3) істотне послаблення цензури й самоцензури, що дало змогу вільно висловлювати свої погляди й думки через радіо, телебачення, газети, журнали, Інтернет. Особиста незалежна думка набуває суспільної ваги;

4) зміни в соціальній структурі, зокрема, українського суспільства, соціальне розшарування, що стимулює формування і функціонування соціолектів, які зумовлюють зміни в мові і впливають на еволюцію загальнолітературних норм. У процесі виникнення і поширення новотворів зростає роль мовної особистості. Індивідуально-авторське утворення може з'являтися як нове слово, форма, словосполучення, синтаксична конструкція, фразема. Будь-яка інновація вимагає індивідуальної ініціативи, сміливості, прагнення до новотворчості;

5) мода на нові слова і словосполучення та активізація пошуків нових засобів висловлення, які зумовлюють постійну появу неологічних фразем і лексем. Усе це стає засобами інформаційного впливу як на інтелектуальне сприйняття реципієнта, так і на його емоції, психіку. Деякі вчені називають це впливом культури та ідеалів певної епохи [2: 115]. Передусім це стосується молодого покоління, яке завжди прагне спілкуватися в дусі сучасності: «Молоде покоління завжди неминуче переходить на нові типи письма і нові типи змістів, особливо це характерно для епох динамічного виду, коли значущим стає інновація, а не прагнення до консерватизму» [1: 16]. ЗМІ визначають моду на виражальні стереотипи й активно впливають на масову свідомість мовців;

6) інтенсифікація пошуків нових емоційно-експресивних, образних, дотепних і влучних засобів вираження на тлі раціонального стандарту і штампів засвідчує передусім їх соціально комунікативний характер. Інноваційні лексеми і фраземи виступають не лише засобами інформаційного впливу на інтелектуальне сприйняття читача, слухача або глядача, на його емоції, психіку, але й покликані формувати його світоглядну і громадянську позиції .

Когнітивна лінгвістика

Когнітивна лінгвістика - галузь мовознавства, яка вивчає мову як засіб отримання, зберігання, обробки, переробки й використання знань, спрямована на дослідження способів концептуалізації й категоризації певною мовою світу дійсності та внутрішнього рефлексивного досвіду. Об’єктом когнітивної лінгвістики є мова як експонент когнітивних структур і процесів свідомості, а предметом - співвідношення когнітивних механізмів свідомості з природною мовою і її мовленнєвою реалізацією.

Становлення когнітивної лінгвістики як окремої галузі мовознавства відбулося на Міжнародному симпозіумі навесні 1989р. у Дуйсбурзі (Німеччина), організатором якого був Р. Дірвен. На цьому симпозіумі започатковано видання журналу «Когнітивна лінгвістика» і створено Міжнародну асоціацію когнітивної лінгвістики. До цього часу ця галузь була представлена індивідуальними дослідженнями американських учених. У 1975 р. з'явився термін «когнітивна граматика» у статті Дж. Лакоффа і Г. Томпсона «Представляємо когнітивну граматику». У 1987р. американський когнітолог Р. Ленекер опублікував перший том «Основ когнітивної граматики». У Європі в середині 90-х р. р. було створено перші підручники з когнітивної лінгвістики.

У СРСР перші паростки когнітивної лінгвістики з'явилися спочатку у

вигляді аналітичних оглядів і перекладів англомовних першоджерел із цієї проблематики. У 1996 р. у Росії видано «Краткий словарь когнитивных терминов» за ред. О. Кубрякової, який визначив перспективи когнітивних досліджень у Росії та країнах пострадянського простору. Не всі лінгвісти цих країн сприйняли когнітивну лінгвістику як науку. П. Паршин розглядав програму когнітивної лінгвістики як інверсію традиційної психолінгвістики, тобто як пояснення лінгвістичної реальності психологічних гіпотез. В Україні когнітивна лінгвістика почала розроблятися у 90-ті р. р. В україністиці лише на початку XXI ст. когнітивна лінгвістика почала розроблятися в ракурсі ономасіології й лінгвоконцептології.

Когнітивна лінгвістика як мовознавча галузь ґрунтувалася на теоретичному доробку когнітивної науки, яка зародилася у США після другої світової війни. Виникнення когнітивної науки саме в цей період було зумовлене нагальною потребою створення потужних обчислювальних машин. Відомий фізик Р. Опенгеймер, директор американського Інституту фундаментальних досліджень у Принстоні, для обговорення проблем впливу людини на розв'язання окреслених завдань запросив відомих психологів, кібернетиків, мовознавців, фахівців із теорії інформації та математичного моделювання, які визначили необхідність вивчення пізнавальних процесів людини. «Днем народження» когнітивної науки Дж. Міллер вважає один із симпозіумів середини 50-х р. XX ст. Із теорії інформації математичного спрямування, що констатував «вибух» цікавості до процесів мислення, дослідження мисленнєво-мовленнєвих процесів. Перший центр когнітивних досліджень було організовано у Принстонському університеті у 1960 р. психологами Дж. Міллером і Дж. Брунером.

Когнітивна лінгвістика розглядає мову як пізнавальне знаряддя кодування та трансформації знань, однак мова є не лише внутрішньою здатністю людини, а й надана людині ззовні та створена незалежно від конкретного індивіда. Тому когнітивна галузь мовознавства отримує два головних вектори досліджень. Перший пов'язаний із вивченням індивідуальних особливостей когніції людини й використання з цією метою природної мови, другий орієнтований на реконструкцію віртуальної колективної свідомості носіїв мови, їхньої здатності до пізнавальної й мовленнєвої діяльності.

Головними завданнями когнітивної лінгвістики є: 1) аналіз природи мовної компетенції людини; 2) опис організації внутрішнього лексикону, вербальної пам'яті людини; 3) пояснення когнітивної діяльності людини у процесах породження, сприйняття й розуміння мовлення, комунікативній діяльності; 4) установлення співвідношення мовних структур із когнітивними тощо. Когнітивна лінгвістика сьогодні проникає в різні галузі мовознавства, відтак можемо говорити про когнітивну ономастику, когнітивний синтаксис і т.д.

Основними поняттями є концепт, мовна картина світу.

Гендерна лінгвістика

Початок тендерної лінгвістики припадає на кінець 60-х - початок 70-х років XX ст. - час, означений і переходом від структуралізму до прагматики, і розвитком соціолінгвістики. Саме в цей період сформувалось кілька лінгвістичних напрямів, які умовно, слідом за А.Кириліною, можна розмежувати таким чином: 1. Соціолінгвістичні гендерні дослідження; 2. Феміністстська лінгвістика; 3. Власне гендерні дослідження, які вивчають обидві статі; 4. Дослідження маскулінності; 5. Психолінгвістичне дослідження статі; 6. Кроскультурні, лінгвокультурологічні дослідження .

Слід віддати належне феміністській лінгвістиці як результату Нового жіночого руху в США і Германії, яка в кінці 60-х на початку 70-х років інституалізувала тендерні дослідження у мовознавстві цих країн, а бібліографія праць, виданих в Америці та Західній Європі, нараховує не одну сотню. На сьогодні можна говорити також про гендерний бум на терені Східної Європи, який, важливо відзначити, відокремлений від феміністичної парадигми через меншу значущість проблеми статі в російській або українській культурі. З кінця 80-х років минулого століття спостерігається зростання інтересу до тендеру у російській лінгвістиці: утворена при Московському лінгвістичному університеті Лабораторія тендерних досліджень активно провадить дослідження у цій царині, консолідує науковців Росії, СНД, європейських країн, організовуючи, починаючи з 1999 р., міжнародні конференції "Гендер: мова, культура, комунікація. Серед найважливіших праць з тендерної лінгвістики в русистиці за останні роки можна назвати такі.

Стійкий інтерес до лінгвістично зорієнтованої гендерної проблематики спостерігається й на терені України. У Луганському державному педагогічному університеті, на кафедрі російською мовознавства, очолюваної Л.М. Синельниковою, активно проводяться дослідження такого ґатунку; проблем гендерної зумовленості функціонування мови торкаються у своїх дослідженнях, у т.ч. монографічних; різноаспектні підходи до вказаної проблематики намічені в працях Марії Дмитрієвої, Ярини Пузиренко та ін. Неважко зрозуміти, що інтерес до гендерної лінгвістики в Україні, по-перше, на загал спорадичний і, по-друге, розвивається цей напрям на матеріалі російської та інших іноземних мов. Водночас не можна не констатувати досягнень українського феміністського літературознавства (монографії Тамари Гундорової, Віри Агєєвої, збірники "Бендер і культура", "Жінка як текст" та ін.), філософський спектр бачення "чоловічого" і "жіночого" висвітлюють праці київського філософа Назіпа Хамітова, соціокультурна та психологічна проблематика тендеру осмислюється у відповідних українських студіях. А отже, міждисциплінарна взаємодія у царині української гендерної лінгвістики має свою перспективу.

Серед найважливіших проблемних аспектів української гендерної лінгвістики на найближчу перспективу можна виділити низку проблем.

1. Мова і відображення у ній статі: як маніфестується у мові наявність людей різної статі, які оцінки і семантичні критерії релевантні для цих статей у площині номінативної системи, лексикону, синтаксису, категорії роду та ін.

2. Стереотипимовної поведінки та гендерні рецепції різних мов світу.

3. Лінгвістичний опис та моделювання, тобто гендерно маркований відеоряд та його вербальна репрезентація у національно озвученій телевізійній, а також друкованій рекламі.

4. Гендерна атрибуція художньої літератури.

Комунікативна лінгвістика

Комунікативна лінгвістика досліджує загальні закони спілкування людей за допомогою природної мови, організацію засобів мовного коду та інших семіотичних (знакових ) систем у процесах комунікативної взаємодії особистостей, вплив на засоби мови психічних, соціальних, когнітивних, культурних та інших чинників, а також різноманітних ситуативних складових комунікації.

Свідоме ставлення носіїв мови до своєї комунікативної діяльності, уміння аналізувати причини конфліктів або невдач у спілкуванні дає змогу гармонізувати міжособистісні стосунки кожної людини.

Комунікативна лінгвістика — розділ і водночас новий напрям сучасної науки про мову, предметом якого є процеси спілкування людей з використанням живо) природної мови, а також з урахуванням усіх наявних складових комунікації (фізичних, фізіологічних, психологічних, соціальних, контекстних, ситуативних та ін.).

Серед основних питань комунікативної лінгвістики — питання про загальні закони комунікації, специфіку комунікації залежно від різних умов (соціальних, культурних тощо), структуру мови (мовного коду) у процесах спілкування, закономірності взаємодії мовних і позамовних засобів комунікації, залежність організації мовного коду від позамовних (ситуативних — у широкому сенсі слова) явищ, етапи і закономірності породження і сприйняття мовлення в різних комунікативних умовах, причини комунікативних невдач, а також про методи дослідження мови і засобів інших семіотичних систем у процесах комунікації.

Корпусна лінгвістика

Ще з часів давнього світу прийшла до нас ідея вивчення людської мови, яку сприймаємо опосередковано – за допомогою тексту, усного або друкованого чи писаного. Спочатку були картотеки ,але вони мали певні обмеження щодо використання, насамперед часові. Тому на зміну приходить електронний текстовий корпус – спеціально організоване зібрання текстів природної мови, призначене для наукового і практичного вивчення її. Згодом дослідження електронного текстового корпусу об’єдналися в корпусну лінгвістику. Таким чином, корпусна лінгвістика – це розділ мовознавчої науки, що зосереджений, з одного боку, на питаннях теорії і практики побудови різних комп’ютерних текстових корпусів національної мови, а з іншого – на питаннях теорії і практики наукового і практичного вивчення цієї мови через текстовий корпус як певну модель природної мови.

Теоретичним підґрунтям корпусної лінгвістики є структуралізм.

Глобальні корпусні проекти: MULTEXT, MULTEXT-EAST, PAROLE, створення робочої групи EAGLES (Expert Advisory Group on Language Engineering Standards).

Сам термін корпусна лінгвістика з’явився у 1984 році, коли побачив світ науковий збірник під назвою «Корпусна лінгвістика».

Найчастіше основними, визначальними ознаками текстового корпусу вважають машино читаність чи наявність, по-перше, електронної форми подання і, по-друге, спеціальної системи кодування текстових даних, та репрезентативність, чи здатність корпусу правильно відображати мову або її частину. Є кілька однотипних визначень корпусу, в основу яких покладено ознаки машино читаності та репрезентативності, наприклад: «зібрання машино читаних текстів, відібраних таким чином, щоб максимально репрезентувати мову та її різноманіття»; «корпуси - це велика кількість текстів природної мови, що мають комп'ютерну форму і є об'єктом певного лінгвістичного дослідження, де під 'природний' розуміють усе, що фактично було висловлено в усній або писемній формі». А доповнивши машиночитаність і репрезентативність ознакою застосовності корпусу в лінгвістичних дослідженнях, Н.Деш і Б.Чаудхурі визначають корпус як «зібрання лінгвістичних даних, скомпонованих або з писемних текстів, або із транскрибованих усних текстів, основною метою якого є перевірка гіпотез про мову».

Однак серед сучасних визначень текстового корпусу на особливу увагу заслуговує визначення, що його запропонував Дж.Синклер. Так, учений, уперше висловивши думку про те, що корпус є «певною моделлю подання реалізації мовної системи», крім набору корпусних вимог, звертає ще увагу на низку лінгвістичних критеріїв створення текстового корпусу. Далі ці критерії він поділяє на позамовні (соціальний аспект мовної комунікації, характер комунікативних актів, учасники комунікації тощо) і внутрішньомовні (особливості функціонування самої мови). Враховуючи корпусні вимоги і критерії, Дж.Синклер стверджує, що довільне зібрання текстів або текстовий архів не є корпусом, оскільки такі комп'ютерні текстові ресурси «не потребують відбору чи впорядкування за лінгвістичними критеріями, що, власне, кардинально відрізняє їх від корпусів».

Крім загальнотеоретичного визначення електронного текстового корпусу Дж.Синклер увів до практичного обігу коротке, так зване робоче визначення, згідно з яким електронний текстовий корпус - це «зібрання, колекція відібраних і впорядкованих текстових уривків, що їх використовують як взірець мови».

Етнолінгвістика

Етнолінтвістичні дослідження ґрунтуються передусім на антропоцентричній основі розуміння мовних явищ, отже, передбачають, у свою чергу, антропоцентричну парадигму їхнього опису. Та чи та мова концентрує в собі безкінечне і невичерпне ціле духовних устремлінь того або іншого етносу. Якщо виходити з постулату Гумбольдта, що «людина думає, почуває й живе тільки в мові», то в словах і ширше в мовній системі бачимо наслідки великої праці людського духу, тим самим національну мову сприймаємо як колективний витвір духовної енергії народу. З іншого боку, мовний феномен споконвіку служить носієві засобом інтелектуального членування світу (природи), на що вказував ще Е. Сепір . Тобто сама мова окреслює своєму носієві напрямки світосприйняття, про що свідчить хоч би традиційне дискурсивне її вживання — через фольклорні тексти замовлянь, вірувань, оповідей-міфів (у формі казки, переказу, легенди, анекдоту), вербальних фрагментів весільних та інших обрядів, ритуальних дійств тощо. Особливе місце серед подібних дискурсних одиниць належить сентенційним і орнаментальним народним висловленням-пареміям як вищому прояву народного духу, глибин його філософії, етики та естетики.

Загальновизнано, що мова є вагомою часткою етнокультури. І хай вона сама проходить через канали культури, чи, навпаки, культура проходить через мовні канали, одне зрозуміло: звичаї впливають на комунікативну систему етносу, а культурні цінності й вірування частково створюють етномовну реальність . У свою чергу, «мова, — за Е. Сепіром, — є вказівкою на розуміння культури», а «лексика — надзвичайно чутливим показником культури народу». Тим самим мова так чи інакше відбиває етнокультурні, народно-психологічні й міфологічні уявлення та переживання, тобто менталітет етносу як національну специфіку людського світосприйняття. Усе це входить у коло етнолінгвістичних досліджень, тому предмет етнолінгвістики включає передусім співвідношення національної мови й культури через взаємодію власне мовних, етнокультурних та етнопсихологічних чинників і з огляду на роль останніх у функціонуванні й еволюції даної мови. Інакше кажучи, етнолінгвістичний аспект наукових студій передбачає вивчення наслідків впливу на мовну структуру міфології, психології, звичаїв, побуту, вірувань, обрядів, загальної культури й менталітету етносу. Передусім це стосується теорії номінацій, корпусу окремих шарів лексики, теорії значення, народної фразеології, пареміології, хоч зовсім не означає, що елементи архаїчної свідомості етносу не можуть не позначатися тим чи іншим способом, скажімо, на особливостях фонетики або граматики, а чи й на будь-якій іншій галузі мовознавства.

123 4