 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Проблема національного як відкриття нових шляхів для розвитку порівняльного літературознавства.
У другій половині 20 ст. проблеми рецепції художніх текстів та діалогізму перейшли у вищу площину — стали розглядатись не лише з позицій їх сприймання окремими індивідуальностями, а з огляду абсорбування творів, творчості окремих письменників, стилів та напрямів на рівні національних літератур, тобто діалогу між націями, їх культурами. Цей процес активізувався під впливом постколоніальних студій, що ставлять перед собою проблему прочитання національних (колоніальних) дискурсів, їх специфіки, світоглядну проблему інакшості кожної національної культури та літератури, їх право на існування. З розвалом у 20 ст. великих імперій на перший план виступили не досліджувані раніше проблеми нав'язування чужих поглядів з боку колонізаторів, а відтак — збереження національної ідентичності, та пов'язане з цим явище підтексту у мистецтві. Пошуки відповідей на ці питання йшли в руслі філософських розмежувань понять «Захід» — «Схід» (відповідно раціональне — ірраціональне), а в перекладознавчому аспекті можна говорити про питання можливості перекладу твору з «мови сходу» на «мову заходу» чи навпаки. І хоч часто в орієнтальних дослідженнях Схід у калейдоскопі його релігійних, моральних, етичних та естетичних поглядів «перетворюється у живу картину чудацтва» аж до шизофренічного погляду на Схід [35, 551], вчені не втрачають надії на можливість його розуміння: «Його чужинність можна перекласти, його значення зашифрувати, його ворожість приборкати» [35,551]. Дослідження локальності, інакшості національних літератур здійснюється з огляду на мову як даність, в якій криється міфологія та світобачення народу; яка є полем значень та символів, що асоціюються з національним життям, його історичною пам'яттю. В амбівалентності мови вявляється амбівалентність нації. Тому в сучасній науці на першому плані постає проблема національних дискурсів та національних образів світу. Окреслюючи національні образи світу, Г-Гачев у своєму дослідженні осмислює відмінності національних культур як не випадкове, а органічне явище, зумовлене глибокими матеріальними і духовними причинами. З-поміж цих причин чітко виділяється три основні: 1) природа (Космос), в яку поміщений народ; 2) душа народу (Психея); 3) логіка його розуму (Логос). Національний склад мислення, на думку дослідника, матеріально закріплений у словесності народу. При передачі тої чи іншої ідеї чи художнього твору в цілому неминуче буде відбуватись деформація. В даному випадку, за словами Г.Гачева, «...Відбувається, так би мовити, інтерференція, накладання національних образів світу» [13, 53]. Дослідник вважає, що «при зіткненні мов виражається найбільш гостро зіткнення способів життя і матеріальних, і духовних культур» [13, 36]. Це зіткнення відбувається не просто в житті, а на рівні свідомості, осмислення життя. Художній переклад стає діалогом світоглядів, систем світу, трансформацією думки з одного національного поля в інше. Г.Гачев називає цей процес роботою «думками-образами», яка є особливим видом духовної діяльності, де поєднується розум і уява, логіка і здатність до художнього мислення. І при цьому «кожна думка тут — не однозначна теза, а багатозначний образ, що свій смисл має лише в контексті» [13,178]. Слід зауважити, що в даному випадку важливе значення має не тільки контекст окремого твору, але й загальнолітературний контекст окремої національної літератури, а також мовний дискурс. Не зважаючи на те, що Г.Гачев вважає, що досліднику перекладу слід виходити із «призумпції нерозуміння» як робочої гіпотези, він приходить до висновку, що зіткнення національних образів світу приводить до їх взаємопроникнення та взаємопізнання. Він не єдиний висловив таку думку. Сучасна теорія перекладу висунула та обґрунтовує тезу про поєднання в перекладі окремих національних рис першотвору з рисами, притаманними національній культурі перекладача: «У процесі перекладу має відбуватися синтез національних особливостей двох народів, представлених авто-' ром і перекладачем, і виникнення нових, спільних національних форм та ознак внаслідок цього синтезу. Саме шляхом такого синтезу переклад завжди розсуває національні межі дітератури» [23, 204]. Тільки в такому випадку перекладний твір може вписатися в «чужий» літературний контекст і вступити в різноманітні контакти з літературою реципієнта, збагачувати її новими мотивами, темами, художніми образами. У цьому плані художній твір відкривоє нові можливості для дослідження сприйняття іншого, чужого світу. Адже його автор — занурений у народне життя, народний космос, з якого він вибудовує свій власний художній світ. Митець і пізнає народну стихію, і творить її водночас, тому «художній твір — це наче національний устрій світу в подвоєнні» [13, 53]. Національна проблема завжди пов'язана з проблемою історичною, де зіткнення епох не легше вирішити, ніж зіткнення націй. Тому «ідейно-образна структура оригіналу може стати в перекладі мертвою схемою, якщо перекладач не уявляє собі того суспільного середовища, в якому виник твір, тих причин, які покликали його до життя, і тих обставин, завдяки яким він продовжує жити в інших середовищах і в інші часи» [22, 198]. Внаслідок наближеного погляду на національні культури була піднята проблема багатокультурності (англ. multiculturalism) [17, 566]; та міжнаціонального простору. У поле зору дослідників потрапили ті національні літератури, які в міжнаціональному вимірі довгий час залишались на маргінесі націєпростору, твори яких написані автохтонними мовами колишніх колоній. Разом з тим виникла необхідність їх перекладу. На сучасному етапі проблема міжлітературного спілкування вперше почала розглядатись не як вплив «сильних» розвинутих національних літератур на «малорозвинуті», маргінальні літератури «третього світу» чи шляхи збагачення останніх мотивами, темами, образами, художніми засобами, запозиченими від їх колонізаторів, а як проблема взаємопроникнення, взаєморозуміння, взаємного полілогу, а відтак — взаємозбагачення. Це не означає применшення ролі літератури світового рівня. Адже, як зауважив Ю-Лотман: «Могутні зовнішні текстові вторгнення у культуру, що розглядаються як великий текст, призводять не тільки до адаптації зовнішніх повідомлень і введення їх у пам'ять культури, а й виступають стимулами її саморозвитку, який дає непередбачувані результати» [25, 432]. Це ще раз підкреслює необхідність діалогу між народами, національними літературами. У такому діалозі, у зіставленні окремих національних літератур виявляється багатство і неповторність кожної з них. У цьому процесі домінуючу роль відіграє переклад, за допомогою якого здійснюється активний відбір найвагомішого. Значна роль проблемі вивчення національного та міжлітературного аспектів дослідження літератури, формування світової літератури відведена у працях сучасного вченого Д.Дюришина. У колі його зацікавлень —• виявлення шляхів осягнення закономірностей міжлітературного розвитку крізь призму вивчення рецепції творів одного культурно-мистецького простору в середовищі іншого, за допомогою зіставного аналізу літературних явищ: «Головну ціль порівняльних досліджень ми бачимо у встановленні типологічної та генетичної сутності літературного явища (твору, напрямку, процесу і т.п.) в рамках національної і в кінцевому рахунку в масштабі світової літератури. Тим самим закономірно визначається місце і картина історичних зв'язків між окремими національними літературами» [16,68]. При цьому кожне літературо явище розглядається не лише з точки зору його відокремленості чи замкнутості в самому собі, а у світлі його різноманітних зв'язків з мистецьким середовищем. Дюришин підтримоує думку про рівноцінність національних літертур, кожна з яких здійснює неповторний внесок у світовий літературний розвиток, вважаючи, що національну самобутність кожної слід вивчати на фоні загальних закономірностей світового літературного процесу. Вчений акцентує увагу на ролі перекладу, необхідності його зв'язку з порівняльним літературознавством: «...в дослідженнях перекладу та різноманітних перекладознавчих концепцій не вистачає участі компаративістики, яка займається міжлітературними зв'язками і відносинами, що уособлюють собою не тільки відправну площадку для виникнення і ґенези перекладознавчої діяльності, а й внутрішньо модифікують, обумовлюють характер її конкретних прийомів і окремих рішень» [16, 126]. Разом з тим, на думку вченого, при порівняльних студіях часто забувають про роль перекладу чи ігнорують цей аспект. Хоч активний розвиток міжнародних контактів у всіх сферах людської діяльності, прагнення до обміну духовними цінностями у світовому масштабі посилили загальний інтерес до проблем перекладу. При аналізі неможливо обійтись без розгляду усіх факторів, що беруть участь у процесі перекладу. Не другорядну роль відіграє при цьому вибір творів, питання про місце іншомовних версій у процесі міжлітературної комунікації, рівень абсорбції перекладних текстів іншим національним середовищем. Тут можна говорити про два типи рецепції: 1) інтегральна (коли запозичена інформація включається в іншу систему в позитивному плані, як інтегральна частина її самої, де сприйняті зовнішні явища ототожнюються з внутрішніми); 2) диференційна (при якій існує тенденція підкреслити відмінність, видохремитиеь від запозиченого елемента, виявити його чужорідність для цієї національної системи). З проблемою національного тісно пов'язане також вивчення творів, творчих спадків діаспорних літератур, написаних і материковими мовами, і мовами країн поселення їх авторів; зіставний аналіз впливів та запозичень, спречинених міграційними процесами. Крізь призму таких досліджень переклад постає і формою міжлітературних зв'язків, і засобом комунікації між національними літературами, і невід'ємним аспектом у подальших компаративістичних студіях. Таке окреслення проблеми перекладу у світлі найпоширеніших теорій (до яких можна було б долучити і ряд ірраціональних підходів до творчого процесу -h- таких як гра, ілюзія, сон, навіювання, ритуал та ін.), відкриває широкі можливості до подальших компаративістичних студій: від зіставлення різних аспектів оригіналу та перекладу, індивідуальних стилів чи художніх манер, національних стилів та стилів епох; окремих національних літератур, їх міфологічних, культурних та світоглядних систем; процесів творчості та інтерпретації, індивідуальної та колективної рецепції у широкомасштабній шкалі факторів впливу; і до компаративного аналізу теоретичних підходів, шкіл та напрямів у літературознавстві щодо їх ставлення до феномену перекладу та його оцінки. Література: 1. Арнольд И.В. Семантика. Стилистика. Интертекстуальность: Сб.ст. — СПб.,1999. —444с. 2 Варт Р. Від твору до тексту // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки XX ст. / За ред. Марії Зубрицької. — Львів: Літопис, 1996. — С.378-385. 3. Бахтін М. Висловлювання як одиниця мовленнєвого спілкування // Слово. Знак Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки XX ст. / За ред. Марії Зубрицької. — Львів. Літопис, 1996. — С.308-318. 4 Бахтін М. Проблема тексту у лінгвістиці // Слово. Знак. Дискурс. Антологія 5 Белецкий А.И. В мастерской художника слова. — М.: Высшая школа, 1989. 6. Бергсон А. Вступ до метафізики // Слово. Знак. Дискурс Антологія світової 7. Борев Ю. Проблемы художественного восприятия // Общество, литература, 8. Веселовский A.H. Историческая поэтика. — Л.: Худ.лит., 1940. — С.390. 9. Веселовский А.Н. Психологический паралелизм и его формы в отражении 10. В'язовський Г.А. Творче мислення письменника. К.: Дніпро, 1982. — 335 с.
11. Гайдеггер M. Гельдерлін і сутність поезії // Слово. Знак. Дискурс. Антологія 12. Гайдеггер М. Навіщо поет // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової 13. Гачев Г. Национальные образы мира. — M.: Сов. писатель, 1988. — 448 с. 14. Ґадамер Г.-г. Істина і метод. Основи філософської герменевтики. — К.: 15. Ґадамер Г.-г. Істина і метод. — К.: Юніверс, 2000. — Т.2. — 478 с. 16. Дюришин Д. Теория сравнительного изучения литературы. — M.: Про Î7. Дюрінг С. Література — двійник націоналізму? // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки XX ст. / За ред. Марії Зубрицької. — Львів: Лтмше,»1996. — С.565-567. 18. Зубрицька М. Елейн Шовалтер // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової 19. Иваньо Й., Колодная А. Эстетическая концепция АЛотебни // Потебня 20. bep В. Процес читання: феноменологічне наближення // Слово. Знак. Дис 21. Інґарден Р. Про пізнавання літературного твору // Слово. Знак. Дискурс. 22. Коптілов В.В. Першотвір і переклад. Роздуми і спостереження. — К.: 23. Кундзич О. Переводческий блокнот // Мастерство перевода. — M.: Сов. 24. Леві-Стросс К. Міт та значения // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової 25. Лотман Ю. Текст у тексті // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової 26. Лотман Ю. Текст в тексте // Труды по знаковым системам. — М., 1981. — 27. Науман М. Введение в основные методологические и теоретические про 28. Новалис. фрагменты // Литературные манифесты западноевропейских 29. Подгаецкая И.Ю. Перевод в системе исторической поэтики // Контекст — 30. Потебня О. Думка й мова // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової 31. Потебня А. Из записок по теории словесности // Потебня A.A. Теоретиче 32. Потебня A.A. Мысль и язык // Потебня A.A. Эстетика и поэтика— М.: 33. Потебня A.A. Язык и народность // Потебня A.A. Эстетика и поэтика. — 34. Рікер П. Конфлікт інтерпретацій // Слово. Знак. Дискурс. Антологія
35. Саїд Е. Орієнталізм // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової 36. Фройд 3. Поет і фантазування // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової 37. Юнг К. Психологія та поезія // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової 38. Якобсон Р. Лінгвістика і поетика // Слово. Знак. Дискурс. Антологія 39. Яусс Г.Р. Естетичний досвід та літературна герменевтика // Слово. Знак. 40. Bakhtin M., The Dialogue Imagination. — Austin: University of Texas Press, 41. Humboldt W. Aeschylos Agamemnon // Humboldt W Gesammelte Schriften. — 42. Humboldt W. Linguistic Variability and Intellectual Development. — Coral 43. RicoeurP. Filozofia osoby. Krakow, 1992 -S.53. ЛІРИКА Ф.ГЕЛЬДЕРЛІНА |
