ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Компаративна школа Олександра Котляревського

1 2 3 45

Людмила Грицик

В історії української наукової літературно-критичної думки Олександру Котляревському (1837-1881) належить особливе місце. Уродженець Полтавщини, більшу частину свого життя мін провів за межами своєї землі - в Росії, Естонії, Італії, лише час від часу повер-таючись на батьківщину. Але духовного (в'язку з нею не поривав ніколи. Виступи в тогочасній періодиці, в тому числі й «Основі», свідчать про те, що він уважно стежив за подіями в літературно-культурному житті України. По іакінченні гімназії майбутній учений вступає до Московського університету, займається славістикою, вчителює, захоплюється с гнографією. 1863 року за підтримки І.Срезневського у Петер-оурзькому університеті одержав ступінь кандидата, а 1868 - ма-І істра слов'янських літератур. Співпрацював з московським Археологічним товариством. Майже п'ять років віддав роботі в Дсрптському, нині Тартуському університеті, обіймаючи посаду екстраординарного професора слов'янських мов. Між тим не раз імушений був виїздити на лікування до Італії, аж доки 1875 року не повернувся до Києва, де упродовж шести років працював на кафедрі слов'янознавства університету Св. Володимира. Сучасники О.Котляревського згадували, що з його появою в універси-Істі започаткований той етап у розвитку славістики, що найбільше відповідав вимогам часу. Серед читаних ним курсів - істо-рико-філологічний огляд слов'янських племен, історія І Іюв'янознавства, вступ до слов'янських мов, детальне вивчення ісленогорського і Краледворського рукописів. Окрім того - іс-Іорія болгарської, сербської і польської літератур. Один із неба-І лтьох у тогочасній Росії знавець західно-європейських літера-Іур, як згадували колеги [1, 82], прекрасний германіст, < ). Котляревський докладав багато зусиль для того, щоб уведений \ число історико-філологічних дисциплін курс історії світової

итератури був побудований на належному науковому рівні. Це ° понукало обґрунтовувати і розробляти принципи і методи нової І муки, яка, як йому уявлялось, уся в майбутньому [2, 219]. У рецензії на «Курс історії поезії» проф. Линниченка, він перекон-

imro обстоює вивчення творчості різних народів, у тому числі й Індії, Ірану, пояснюючи це необхідністю знати своє пракоріння [ '•, 489]. Методика вивчення матеріалу неминуче пов'язана з ного характером, підкреслював при цьому автор. Не поділяючи

притязаний не по разуму и силам», як це сталося з працею І>M шокова, О.Котляревський історично обґрунтовує свій

вибір. Спільна індоєвропейська основа, змушує виходити почасти за межі європейського регіону: «Разом з аріями Індії, Мідії, Персії, з асірійцями, вірменами, кельтами і греками - скіфи належали до індоєвропейського племени і первісно мешкали у Пі-вденно-Східній Азії» [3, 317]. Не приймаючи європоцентристсь-ких поглядів авторів «Історій...», Линниченка, Тулова, Мілюко-ва, О.Котляревський підтримує наукові пошуки Шевирьова, автора відомої «Теории поэзии в историческом развитии у древних и новых народов» (1836) і особливо - І.Шерера [4], «Народи Сходу зі своею оригінальною цивілізацією - зазначає він, - ніяк не можуть відноситися до числа народів безплідних в літературному відношенні.., у них ми знаходимо не тільки усно передані пісні й казки, але й твори художні» [2, 223]. При цьому автор посилається також на ґрунтовні дослідження Косовича, Петрова, Зінов'єва _г Хллмогорова та ін.

До останніх днів свого перебування в Україні О.Котляревський очолював «Історичне товариство Нестора-Літописця», що в той час було одним із осередків історичної науки в Києві. Оглядаючи зроблене ним, М.Дашкевич писав: «Він не був геніальним новатором і не вніс у науку ідей, які могли б здійснити в ній переворот, але він поєднував у собі всі суттєві результати слов'янської науки, усі найвищі здобутки її і завдання» [5, 83].

Уже перші праці О.Котляревського засвідчили неабиякий інтерес до українського слова. Навіть рання, написана вісімнадцятирічним автором стаття «Несколько слов о Ломоносове...», вражає глибоким знанням фактичного матеріалу. Ця риса стане згодом однією з визначальних у його праці. Вона ще раз нагадає про себе і в працях Скубента Чуприни (таким псевдонімом він підписував «українські» публікації) про українську літературу, зокрема в розгорнутій рецензії «З приводу твору п.Данилевського про Основ'яненка». Не заперечуючи того спільного, що мала українська література з російською (а часом і перебільшуючи роль останної), О.Котляревський не раз нарікає на неточне висвітлення «початків, характеру, значення давньої української літератури» [2, III, 23], перебільшення ролі чужоземних упливів, недооцінку могутньої основи літератури-фольклору. Цим, очевидно, й народжений був його задум видати збірку дум, казок, які записані були на Поділлі. О.Котляревський схвально відіукнувся про «Слов'янську міфологію» та інші праці М.Костомарова. «Ці книги, писав він, - встигли стати майже необхідною бібліографічною рідкістю» [2,1, 269].

На сторінках російських періодичних видань («Отечественных записок», «Московского обозрения», «Филологических записок», «Древностей...» та ін.) він вмішує ґрунтовні огляди праць ММаксимовича, П.Куліша, Закревського. Зі знанням справи пише про роботу О.Потебні «О некоторых символах в славянской народной поэзии». Не залишився непоміченим О.Котляревським і талант Марка Вовчка, яка, на його думку, блискуче відтворила «Народними оповіданнями» «реальний напрям нашої літератури». Примітно, що в рецензованому виданні 1858 року він більше зупиняється не на тих творах, з якими російський читач уже зміг познайомитися з книги, а ще не відомих широкій аудиторії - «Сестра», «Козачка», «Панська воля». При цьому автор намагається закцентувати увагу на нових художньо-естетичних рисах української літератури, іншому типові взаємин її з фольклором, тому, як фольклорне начало позначається на оновленні художнього мислення, формуванні нової жанрово-стильової системи.

Теплі почуття О.Котляревського до О.Бодянського, якого він називав своїм учителем, очевидно, скріплено було не лише спільним інтересом до південно- та західнослов'янських пам'яток, а й українським походженням, інтересом до історії, літератури, словесної творчості свого народу [6]. На магістерську дисертацію О.Бодянського «Про народну поезію слов'янських племен» (1837) та «Про час виникнення слов'янських письмен» (1855), О.Котляревський не раз посилається у відгуках та полеміках. Уважно стежив учений за діяльністю іншого українця-фольклориста і славіста І .Срезневського. До його праць, зокрема «Исторического очерка сербо-лужицкой литературы» (1844) та «Обозрения главных черт сродства звуков в наречиях славянских» (1845) не раз повертатиметься уже працюючи на кафедрі слов'янознавства Київського університету.

В українській літературознавчій науці ім'я О.Котляревського найчастіше пов'язують з розвитком славістики й етнології. Подібні характеристики зустрічаємо і в довідкових виданнях [7, 1151]. «Дійсним представником» морівняльно-міфологічної школи в Україні вважає його Л.Білецький [8, 306]. Сама по собі кожна з характеристик слушна. Але тільки тоді, коли взяти до уваги конкретну частину праць із наукової спадщини вченого: роботи зі славістики, етно-Іюгії, міфології тощо. Примітно, що студії О.Котляревського (а це найчастіше розгорнуті рецензії, огляди, статті, присвячені проблемам розвитку світової літератури, міжлітературним

взаєминам) не потрапляють у коло спеціальних спостережень, а значить не впливають і на висновки. Винятком тут може бути хіба що той же Л.Білецький з чітко визначеним акцентом на українознавчому характері праць: «В особі О.Котляревського, -зазначав він, - будемо мати не тільки професора одного з московських університетів, але й ученого-українця» [8, 177].

Означене О.Котляревським сприйняття літератури як не «самої тільки розваги», але діла громадського, яке будить і навертає людину до життя», включає й «перші моменти художньої насолоди», «зачарування», які несе художній твір і які опановують розумом і почуттями читача [2, І, 290]. Знайомство з літературними фактами, вибудувало свій «погляд на предмет». Суть його полягає у вивченні художнього явища в широкому контексті історичного розвитку народу. Особливий наголос робить учений на діахронічних спостереженнях, «...діяльність кожного народу, - пише О.Котляревський, - спочатку була такою ж , як і в інших народів, що із спільного джерела; від глибокої давнини доісторичної єдності певна народність виносить... ту міцну спільну основу, на якій потім у міру сил та історичних умов, розвивається самостійна діяльність кожного народу» [2, І, 471]. За О.Котляревським, щоб зрозуміти літературу, літературне явище, яким воно є, треба осмислити його основу, точніше праоснову, «ембріон майбутніх народностей». Наступний крок - порівняння, визначення спільного (від спільного коріння) і відмінного, привнесеного історією (поняттям, за О.Котляревським широким і містким): «Народність... є стільки само і вроджена... властивість народу, скільки й результат його історії, підсумок усього прожитого; через те справжнє знання і розуміння народності набувається лише шляхом історичним і порівнянням її елементів з подібними основами» [2, І, 528]. Л.Білецький, виходячи із свого розуміння народного (національного), не поділяє такого підходу вченого до осмислення художнього явища, пояснюючи його скоріше впливом міфологічних теорій Ф.Боппа та Гріммів, ніж власними спостереженнями. Останні, безперечно, важили в становленні наукових поглядів О.Котляревського немало. Так само, як і в Ф.Буслаєва, О.Афанасьева та ін. Одначе не лише своїм інтересом до міфології, праслов'янськії історії, а й мови, що, як і для міфолога Ф.Буслаєва, була «лише засобом пізнання літератури». О.Котляревський був переконаний, що саме мовознавство запропонувало багатий матеріал для сучасної науки, в тому числі й у тій сфері, що стосується народного (національного) й загальнолюдського, спільного і відмінного.

Стали зрозумілі, - писав він, - властивості найдавнішої первісної поезії [2, II, 183]. Історія слова за О.Котляревським, розкриває душу людини. Показовою у зв'язку з цим є його публікація «Рутина в преподавании словесности» (1860), якою О.Котляревський повертається до праці Гумбольдта про мову кав'ї з особливим акцентом автора на природу мови [2, І, 489]. «Історичний аналіз, - зауважує автор, - мало допоможе в прагненні збагнути дух старовини і проникнути в її заховані Іаємниці: вони залишаться незрозумілими доти, поки не підійдемо до найважнішого джерела... рідної мови, поки через наближення до спорідненої доісторичної старовини інших Індоєвропейських народів не навчимося розуміти й цінити Ііідповідно свої власні цінності» [2, II, 253]. У кожному випадку О.Котляревський не опускає можливості уточнити мету дослідження, завдання численних зіставлень, наголосивши на необхідності усе прочитувати в контексті творчості інших народів. У вершинній своїй праці, удостоєній Уваровської премії «О погребальных обычаях... языческих славян», О.Котляревський, розмірковуючи над тим же «ембріоном по-'Іальших розгалужень» - індоєвропейцями, підсумовував: «...спільний моральний набуток забирає із собою кожен народ, утворюючи самобутню одиницю, і на ньому, при впливові... Історичних і природніх умов, він виводить уже свою осібну споруду, свою родову народність, на відміну від попередньої племінної і нової народності інших братів-народів» [2, III, 171]. Для О.Котляревського важливим є не лише проникнення в міфологію («міф утримує лише загальнолюдську рису»), але й шляхом зіставлень подальша можливість вичленити народне, підмінне, вивчити його природу. Він розцінює міф як «цвіт, вищий прояв духовного життя народу, в якому сходяться всі інші життєві прояви народного організму, як у центрі». Напрацьоване міфологами-попередниками (Гріммом, Буслаєвим, Костомаровим, Афанасьєвим) дозволило вченому «рухатися далі, отже, не просто «реставрувати» міфічні уявлення, образи, назви, терміни, І показати їх «історичне життя і значення в умовах окремих народностей» [2, II, 268]. Перечитуючи «Разбор сочинения Афанасьева...», виконаний О.Котляревським, Л.Білецький справед-чиво відзначав, що автор виявив, незвичайну систематичність у пизначеннях і з'ясуванні методологічних принципів, з якими • під підходити до студій з міфології [8, 198]. Методика юслідження, розроблена О.Котляревським і апробована його ж І,Іки оглядами, позначилася на теоретичному осмисленні історії артистичної» літератури. Матеріал подальших його студій, а це

в основному світова література, урізноманітнює методику порівняльних студій. За О.Котляревським, загальна (світова) література повинна бути, насамперед, виявленням «літературних і артистичних ідей». Саме такі художні пам'ятки визначають обсяг літературної науки [2, І, 597]. Найприйнятнішим для вивчення, на думку О.Котляревського, є порівняльно-історичний метод. При цьому широко застосовуються елементи психологічного, культурологічного, міфологічного характеру, тобто ті, що сприяють всебічному вивченню твору в контексті історичної епохи. Наукова критика не раз піддавала сумнівам міркування О.Котляревського, відзначені недооцінкою естетичних моментів художньої літератури. Вказує на них і Л.Білецький. Проте визначальними в літературознавчих розвідках його вони не стали. В цьому переконує наполегливе прагнення вченого зосередити увагу на «вияві вільних сил душі - почутті й фантазії, і тоді в них (літературних творах - Л.Г.) більше поезії як вільного акту людської природи» [2,1, 255]. Автор виявляє підкреслений інтерес до «літературного плану» твору, того, що викликає інтерес як в історичному, так і в літературному відношенні. Наголос же на історичних, ідеологічних моментах, зроблений О.Котляревським, можна пояснити характером і загальним рівнем тогочасного літературознавства, яке, як показують дослідники, з одного боку, стимулювало історико-літературне прочитання літератури, активізувало ідеологічне літературознавство, а з іншого - «народило психологічний і вияскравило історико-порівняльний (компаративістський) методи...» [9, 13]. О.Котляревський належав до тих учених, що працювали на багатому фактичному матеріалі як європейських, так і східних літератур. Слов'янські займали в його студіях особливе місце. У численних спробах створити історію світової літератури він бачив багато неточностей і абсолютно довільно відібраних пам'яток (наприклад, Линниченком, Міллером, Туловим, Зеленецьким). Винятків було небагато -Шевирьов, Григорович, Шерер. Незнання історії національних літератур, шляхів їх розвитку, того, що вважав «елементами їх вродженої властивості», не раз повертали О.Котляревського до думок про те, що «теорія поезії» повинна поступатися місцем історії окремих національних літератур, бо «лише зміцнюючись коренем у рідній землі, під рідним небом, серед рідної природи, оточений зігрітим рідними тінями попередньої історії свого народу та живим образом життя поет постає справжнім поетом -історичним представником свого часу. Народністю визначається ступінь його історичного значення» [2, IV, 690]. Новоявлені тео-

ретичні праці, констатував учений, призводять до уніфікації літератур. Історична метода, що передбачила вивчення літератури як складного комплексу буття народу і виявлення його в слові, поєднувалася у О.Котляревського з методом порівняльним, який допомагав простежити найрізноманітніші форми міжлітературних, культурних взаємин. При цьому важлива «співмірність» матеріалу, адекватність зіставлень, послідовність аналізу фактів. О.Котляревський вкрай обережний в оцінці запозичень і впливів. Вдаючись до зіставлень, він категорично виступає проти перебільшення ролі останніх. Сучасна наука, відзначав О.Котляревський, «давно відкинула як не варту уваги стару, заяложену думку про велике значення впливів» [2, І, 187]. Сказане, однак, не дозволило йому ослід за іншими дослідниками однозначно оцінювати, наприклад, візантійські впливи як такі, що сковували будь-які прояви народного. Перекладені з грецької патерики, які поширювалися на Русі уже з XI ст., він розглядає як «прекрасні збірки духовно-оповідної літератури", що не пройшли безслідно для багатьох слов'янських літератур. Історія світової літератури, як це виходить із спостережень О.Котляревського, не «механічна, зшивна» споруда. Вона відтворює реальну картину історичного розвитку кожної в органічному зв'язку з іншими. Розумінням національної літератури як відкритої системи спричинений його інтерес до проблем генетичних і типологічних зв'язків. Зро-іуміла, у зв'язку з цим, пильна увага О.Котляревського до орієнталістики. У час, коли вона як наука тільки піднімалася, автор виявляє неабиякі знання Сходу, обґрунтовує необхідність нивчення його як однієї з проблем слов'янознавства. На початку XX ст. до неї ще раз повернеться А.Кримський у «Записці...» 110], переконливо підтвердивши висновки навряд чи й відомого йому попередника.

Порівняння для О.Котляревського стало тим методичним мистецтвом, метою якого було якнайточніше описати, зрозуміти й оцінити різні в часі і просторі пам'ятки у зв'язку з історичним життям народу.

Розвиток науки вніс багато коректив у компаративістику, дав належне теоретичне обгрунтування предмета порівняльних досліджень, мети і місця в літературознавсті.

Студії О.Котляревського - окрема, але неминуча фаза в становленні порівняльного методу, спробі застосувати його до вивчення словесної творчості, літератур різних народів.

Література:

1. Дашкевич Н. Речь в обществе Нестора-Летописца // Поминка по
Александру Александровичу Котпяревскому. - К., 1881.

2. Котяяревский А. История всеобщей литературы в России // Котляревский
А. Сочинения в 4 т. - Спг, 1889. -1.1.

3. Котляревский А. Рутина в преподавании словесности. Там само. Т.1.

4. Шерр И. История всеобщей литературы. - М,, 1861.

5. Дашкевич Н. Речь в Обществе Нестора-Летописца.

6. Ряппо А.М. Архів О.Бодянського.// Радлітературознавство, 1965, № 4.

7. Енциклопедія українознавства. Т.З. -Л., 1994.

8. Білецький Л. Основи літературно-наукової критики. - Прага, 1925.

9. Наєнко М. Українське літературознавство: школи, напрями, тенденції - Ю,
1997.

10. Кримський А. Пояснювальна записка // Записки історико-філологічного
відділу ВУ AH,-K, 1919,T.1,C.DC

1 2 3 45