 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| УКРАЇНСЬКА КОМПАРАТИВІСТИКА
XIX - ПОЧ. XX CT.: НАПРЯМИ, МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ Кілька вступних міркувань Людмила Грицик Заангажоване і тим самим дискредитоване вивчення міжлітературних взаємин повоєнного періоду поставило під сумнів доцільність подібних студій в осмисленні літературного процесу взагалі. Нанизування фактичного матеріалу, позбавлене І либокого синтезу його в контексті художніх явищ і справді мано чим доповнювало знання про нього. Проте літературознавчі семінари, наукові конференції, М.Грушевський та ін., не виокремилося в певний напрям чи школу? І в різних, навіть академічних виданнях їх імена називають і в міфологічній, і в культурно-історичній, і в психологічній, і в порівняльно-історичній школах [2]. «її (сучасної української компаративістики) теоретико-методологічний рівень, - зазначає Д.Наливайко, - це рівень початку XX ст." [3,7]. І це при тому, що в розвідках чи не кожного з названих дослідників присутній матеріал «свій» і «чужий» не лише художній, але й науковий, у тому числі й компаративний. Тогочасне українське літературознавство зверталося до різних порівняльних методик, що апробувалися й утверджувалися в тогочасній науці. Становище, в якому перебувала українська література упродовж XIX ст., її характер, ідейно-художня спрямованість (згадаймо слова О.Білецького про те, яку місію судилося виконувати українській пітературі), те, що компаративістика означить як «матеріал» багато в чому визначили завдання і мету порівняльних студій, позначилися на методиці досліджень. Скажімо, на початку XIX ст. у В.Масловича вона одна, інша у М-Максимовича, і вже зовсім інша - обсягом аналізованого матеріалу, поставленими завданнями - у М.Драгоманова, М.Грушевського тощо. Особливість українського літературного процесу, специфіка жанрового розвитку, боротьба різних тенденцій в українській літературі кінця XIX - початку XX ст. дає можливість спостерігати, як урізноманітнювалася вона навіть у межах досліджень одного автора, наприклад І.Франка. Необхідність осмислити українську літературу в силовому полі регіонального, європейського, світового літературного процесу, на чому не раз тепер акцентують учені [4, 56], усвідомлювалася й тоді, але ситуація, стан української літератури, потребували іншого. Уже в написаній М.Драгомановим праці «До справи про вертепну комедію на Україні» автор, наголошуючи на «доконечності порівняного досліду» української народної словесності як «нагло потрібного» підкреслював: «Порівняння... повинне бути зроблене в кількох кругах різної величини променів: у крузі велико-білоруськім і українським, у крузі арійським, людськім, нарешті у кругах тісніших і, так сказати, випадкових - у крузі области народів різного племени і різного ступня культури, що стикалися з нашими народами і передали йому або перейняли від нього певну частину матеріалу народної словесності. Докладне порівняння цього матеріалу у різних народів, - підкреслював М.Драгоманов, — порівняння як основних тем, так і їх розвитку в деталях показало би й відміну нашої словесності, і схожість її з ЗО іншими»[5, 144]. При цьому автор не раз акцентує на тому, що «метод інтернаціонального порівняння» дозволить робити певні висновки про національні риси словесної творчості. Окреслюючи «круги» досліджень, які не обмежувалися контактно-генетичними зв'язками, включаючи (в перспективі) й типологічні студії, М.Драгоманов підпорядковував їх глибинному вивченню пам'яток словесної творчості. Правда, перевагу віддавав, що спричинене було знову ж таки становищем літератури, першим. Подібні думки зустрічаємо і в О.Котляревського. Спостерігаючи за характером порівняльних досліджень, виконаних російськими й західноєвропейськими вченими, матеріалом, залученим до зіставлень, він виробляв свій «погляд на предмет» суть якого полягала в урахуванні різних (в тому числі й географічного, геополітичного та ін.) факторів, які б могли позначитися на характері літератури, цілеспрямовано орієнтував на вивчення свого: «Як не приваблюючи порівнювати наслідки своєї духової діяльності з китайською, монгольською, жидівською, єгипетською і т.д............ але поки що міфологові від цього треба стримуватися [6, 269]. Очевидним було те, що у пору свого становлення для порівняльного літературознавства важливим було не стільки вивчення того, що вносило певні ознаки («прикмети» за словами Л.Рудницького) у феномен української літератури, скільки утвердити її самодостатність, глибинно вивчити природу українського слова. Завдання спонукало і до вибору матеріалу, до речі, теж вивченого тоді ще неповного, і до методики дослідження. Обраний спосіб найповніше відображав авторове бачення предмета, яким і була українська література. В таємницях розуміння її, умінні читати формувалося те, що, за словами Х.Гадамера, «і дозволяє, і зв'язує» [7, 214]. Уже в дослідженнях середини XIX ст. (М.Максимович, О.Бодянський) можна натрапити на різні «компоненти» сучасної компаративістики, в тому числі й імагології, тематології, генології, які, ясна річ, ще не сформувалися в певну систему і відображали певний етап у її розвитку. Упродовж усього XIX століття порівняльне літературознавство мало свою специфіку і розробляло ті наукові прийоми, які найбільше відповідали визначеним завданнями і характеру досліджуваного матеріалу, часто синтезуючи в собі елементи інших напрям та шкіл, послуговуючись при цьому й розробками суміжних наук (промовистими тут є студії І.Франка, і Овсянико-Куликовського, і О.Потебні). Наукова порівняльна спадщина багатьох із них потребує нового осмислення, а подекуди і ґрунтовного вивчення не виокремлено, а саме в контексті літературної епохи з її проблемами і конфліктами. Вона не тільки переконає у хибності поширюваної думки [8, 55] про по-чатки украшської компаративістики лише в останні десятиріччя XIX століття, але й покаже процес формування її, можливості порівняльних студій, компаративну методику не тільки як розуміння [9], а й мистецтво. Повернення до класичного українського літературознавства важливе й з інших міркувань. Переважна більшість сучасних компаративних праць зорієнтована на українсько-європейський художній матеріал. Але, якщо в одних дослідників вибір спричинений інтересами й уподобаннями [10, 8], в інших -чітко вираженими європоцентристськими поглядами. Саме життя переконує в необхідності різновекторних досліджень, які б грунтувалися на реальних фактах історичного буття народу і розвитку художнього слова. Силою свого становища, як показали науковці (М.Грушевський, Л.Рудницький, Ю.Шевельов, О.Пахльовська та ін.), Україна перебувала під «перехресними впливами азійсько-кочового, орієнтально-візантійського та європейського світів, по-різному інтегруючи впливи кожного з них» [11, 6]. Таке становище робить українську літературу «ідеальним» (Л.Рудницький) предметом порівняльного літературознавства. Певна річ, характер сучасної літератури багато в чому інший. Розширилися можливості ознайомлення її з літературами світу, а значить і самі форми контактів, взаємного проникнення традицій, художнього досвіду. Однак вона й тепер залишається на перехресті шляхів, між Заходом і Сходом і непомітно (в цьому й сила мистецтва), вбирає в себе імпульси інших художніх світів, вивчати які допомагають компаративні методики. Певною спробою в цьому плані, думається, є одна з найновіших студій про А.Кримського [12]. Відхід від застарілих прийомів аналізу і повернення у сферу компаративної поетики, до явищ, породжених дією спільних художніх закономірностей не може обмежитися новою виробленою схемою. Досвід показує: кожна історична епоха потребує своїх технологій і свого поля обсервації. Повернення до наукової спадщини напівпрочитаних, і, здавалося б, добре знаних імен, означає насамперед повернення до призабутих гнучких прийомів прочитання художніх пам'яток, прагнення відтворити цілісну картину розвитку порівняльного літературознавства як своєрідного синтезу елементів різних методів, врешті, простежити процес формування компаративістики в Україні.
Література: l. Корсак К. Компаративистика: кому она нужна? // Зеркало недели. - 2000. - 12 февраля. 1. Див., наприклад: Академические школы в русском литературоведении - М., 1975, БІлецький Л. Основи літературно-наукової критики. - Прага, 1925; Наєнко М. Українське літературознавство, школи, напрями, тєещєн- ції. - К., 1997 та ін. 3 «Хроніка-2000». - К„ 1993, вип.5 (7). 4 Наливайко Д. Стан і завдання українського порівняльного українознавства. 5. Розвідки Михайла Драгоманова. - Л., 1906. - T l 6 Котляревский А. Сочинения: В 4 т. - Спг, 1889. - T. l. 7 Гадамер X. Истина и метод. Основы философской герменевтики. - M., 8 Урок украшської. - К., 2000. - № 11-12. - C.5S.
9. Дзюба І. Метод - цс насамперед розуміння, ff Літературна Україна - 2001. - 10. Мене не полишає впевненість, що ми подолаємо кризу . (Розмова з Дмит 11 Терещенко Ю. Україна і європейський світ. - K., 1996. 12. Павличко С. Націоналізм, сексуальність, орієнталізм. Складний світ Агата-нгела Кримського - К., 2000. |
