ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Суб’єкти організації та проведення негласних слідчих (розшукових) дій

1 234 5 6

Основу негласних слідчих (розшукових) дій в Україні становить сукупність правових норм, які регламентують окремий різновид правоохоронної діяльності, зокрема і наявність специфічних правових та соціальних відносин, що виникають між її суб’єктами, іншими учасниками й об’єктами слідчих (розшукових) дій, а також між суб’єктами та іншими фізичними і юридичними особами, залученими в процес цієї діяльності з метою забезпечення безпеки людини й суспільства шляхом здійснення відповідних слідчих заходів.

Призначення кримінального судочинства, сформульоване в ст. 2 КПК України, передбачає різні форми і методи реалізації правового статусу суб’єктів кримінального провадження, спрямовані на вирішення завдань кримінального процесу.

Розглянемо детально правовий статус учасників процесу, які забезпечують процесуальне провадження під час організації та проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

Суб’єктом організації та проведення негласних слідчих (розшукових дій) є виконавець, на якого законодавством покладено цю функцію, відповідні завдання й обов’язки та який наділений відповідними правами щодо застосування конкретних заходів і використання спеціальних технічних засобів отримання інформації.

Таким суб’єктам властиві специфічні загальні ознаки. Зокрема, вони:

є службовими особами державних органів, які уповноважені на проведення негласних слідчих (розшукових) дій;

наділені комплексними слідчими (розшуковими) функціями з протидії злочинності, яким відповідають їхні завдання й обов’язки;

уповноважені виконувати завдання, спрямовані на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні, застосовуючи систему негласних слідчих (розшукових) дій;

перебувають у різній відомчій підпорядкованості, що в окремих випадках має різну правову й процесуальну регламентацію. Так, порядок, тактика та методика проведення окремих негласних слідчих (розшукових) дій, взаємодія уповноважених оперативних підрозділів, які виконують доручення слідчого, прокурора на їх проведення, з особами (підрозділами), що залучаються до проведення таких дій, регулюються окремим нормативно-правовим актом органів, у складі яких перебувають уповноважені оперативні підрозділи (п. 1.16. Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні, затвердженої наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України від 16 листопада 2012 року № 114/1042/516/1199/936/1687/5 (далі – Інструкція);

є слідчими, які проводять негласні слідчі (розшукові) дії, підконтрольними прокурору, який відповідно до ст. 36 КПК України здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва. Зокрема, відповідно до п.п. 4, 5 ч. 2 ст. 36 КПК України прокурор уповноважений доручати слідчому, органу досудового розслідування, оперативним підрозділам проведення негласних слідчих (розшукових) дій. А згідно з ч. 4 ст. 246 КПК України виключно прокурор має право прийняти рішення про проведення такої негласної слідчої (розшукової) дії, як контроль за вчиненням злочину[1];

це органи, наділені законодавством на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, які мають у своєму складі службових осіб, уповноважених на здійснення негласних слідчих (розшукових) дій, а також залучених на добровільній основі на засадах конфіденційного співробітництва (конфідентів);

діють відповідно до принципів дотримання прав і свобод людини;

охороняють державну таємницю.

Перелічені ознаки дають можливість віднести службових осіб, які організовують і проводять негласні слідчі (розшукові) дії, до спеціальних суб’єктів правоохоронної діяльності.

У п. 1.7. Розділу І Інструкції визначено суб’єктів, уповноважених на проведення негласних слідчих (розшукових) дій: слідчі органів прокуратури (на час дії п. 1 Розділу XI «Перехідні положення» КПК України), органів внутрішніх справ, органів безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань (з дня початку його діяльності), а також уповноважені оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів і установ виконання покарань та слідчих ізоляторів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України, які проводять негласні слідчі (розшукові) дії за письмовим дорученням слідчого, прокурора, який здійснює нагляд за додержанням законів слідчими під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва.

Відповідно до Інструкції уповноважений оперативний підрозділ – це оперативний підрозділ, який входить до складу державного органу, визначеного у ст. 246 КПК України, залучений за рішенням керівництва органу до здійснення або участі у проведенні негласної слідчої (розшукової) дії.

Уповноважена особа – співробітник (працівник) уповноваженого оперативного підрозділу, залучений за рішенням керівника до проведення або участі у проведенні негласної слідчої (розшукової) дії, інші особи, залучені за рішенням слідчого, прокурора, оперативного підрозділу.

Згідно з Кримінальним процесуальним кодексом України розширено перелік слідчих (розшукових) дії за рахунок можливостей оперативно-розшукової діяльності, що здійснюється суб’єктами, уповноваженими на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а саме: слідчими органів прокуратури (на час дії п. 1 Розділу XI «Перехідні положення» КПК України), органів внутрішніх справ, органів безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань (з дня початку його діяльності), а також уповноваженими оперативними підрозділами органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів і установ виконання покарань та слідчих ізоляторів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України, які проводять негласні слідчі (розшукові) дії за письмовим дорученням слідчого, прокурора, який здійснює нагляд за додержанням законів слідчими під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва (п. 1.7 Інструкції, ст. 41 КПК України).

Визначимо зміст тієї процесуальної функції, яку уповноважений виконувати відповідно до законодавства суб’єкт під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

1. Слідчий суддя – голова чи за його визначенням інший суддя Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, Апеляційного суду області, міст Києва та Севастополя уповноважений:

розглядати клопотання про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій (ст. 247, ч. 1 ст. 248 КПК України).

за наявності достатніх підстав, постановити ухвалу про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії (ч. 3 ст. 248 КПК України);

постановити ухвалу про відмову в наданні дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії (ч. 5 ст. 248, ч. 3 ст. 250 КПК України);

за клопотанням прокурора, слідчого постановити ухвалу про дозвіл на втручання у приватне спілкування (ст. 258 КПК України).

2. Прокурор – учасник кримінального провадження (особи, перераховані у п. 15 ч. 1 ст. 3 КПК України, керівники органу прокуратури – п. 9 ч. 1 ст. 3 КПК України) уповноважений:

приймати рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій (ч. 3 ст. 246 КПК України);

погоджувати або відмовляти у погодженні клопотань слідчого до слідчого судді про проведення негласних слідчих (розшукових) дій чи самостійно подавати слідчому судді такі клопотання (п. 10 ч. 2 ст. 36 КПК України);

доручати слідчому, органу досудового розслідування проведення у встановлений прокурором строк негласних слідчих (розшукових) дій та давати вказівки щодо їх проведення (п. 4 ч. 2 ст. 36 КПК України);

доручати проведення негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам (п. 5 ч. 2 ст. 36 КПК України);

використовувати результати негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні (ч. 4 ст. 252 КПК України);

під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій приймати рішення про використання заздалегідь ідентифікованих (помічених) або несправжніх (імітаційних) засобів (ч. 1 ст. 273 КПК України);

заборонити проведення або припинити подальше проведення негласних слідчих (розшукових) дій, оформивши своє рішення вмотивованою постановою (ч. 3 ст. 246, ч. 5 ст. 249 КПК України);

приймати рішення про проведення такої негласної слідчої (розшукової) дії, як контроль за вчиненням злочину (ст. 271КПК України);

здійснювати нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство (п. 3 ч. 1 ст. 121 Конституції України)

Варто також зазначити, що відповідно до наказу Генерального прокурора України від 19 грудня 2012 року № 4гн «Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні» керівники органів прокуратури зобов’язані виїжджати на місце події за фактами кримінальних правопорушень, передбачених п. 2.7 цього наказу, забезпечуючи якісне проведення огляду, організацію невідкладних першочергових слідчих (розшукових) і негласних слідчих (розшукових) дій. Згідно з п. 2.7 вказаного Наказу до зазначених вище фактів належать повідомлення про кримінальні правопорушення проти основ національної безпеки, терористичні акти, бандитизм, катастрофи, аварії, вибухи, пожежі та інші події, унаслідок яких заподіяно значну матеріальну шкоду або сталася загибель людей, умисні вбивства, вчинені при обтяжуючих обставинах і в умовах неочевидності, кримінальні правопорушення, вчинені організованими групами та злочинними організаціями, службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, народними депутатами України, суддями, керівниками правоохоронних органів і вчинені проти них, особливо тяжкі кримінальні правопорушення, вчинені іноземцями і проти них, а також стосовно журналістів у разі перешкоджання їхній законній професійній діяльності, про інші кримінальні правопорушення, які набули в суспільстві негативного резонансу.

3. Слідчий – службова особа органу внутрішніх справ, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень (п. 17 ч. 1 ст. 3 КПК України), зокрема:

приймати рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій (ч. 3 ст. 246 КПК України);

проводити негласні слідчі (розшукові) дії, у випадках встановлених КПК України (п. 2 ч. 2 ст. 40 КПК України);

доручати проведення негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам (п. 3 ч. 2 ст. 40 КПК України);

звертатися за погодженням із прокурором до слідчого судді з клопотаннями про проведення негласних слідчих (розшукових) дій (п. 5 ч. 2 ст. 40 КПК України);

у випадку відмови прокурора у погодженні клопотання слідчого до слідчого судді про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, слідчий має право звернутися до керівника органу досудового розслідування, який після вивчення клопотання за необхідності ініціює розгляд питань, порушених у ньому, перед прокурором вищого рівня, який погоджує або відмовляє в погодженні відповідного клопотання (ч. 3 ст. 40 КПК України);

оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність прокурора (ст. 311 КПК України).

4. Керівник органу досудового розслідування – службова особа, наділена організаційно-розпорядчими повноваженнями для організації роботи очолюваного нею слідчого підрозділу із всебічного, повного і об’єктивного досудового розслідування кожного кримінального правопорушення, підслідного цьому органу розслідування (начальник Головного слідчого управління, слідчого управління, відділу, відділення органу внутрішніх справ, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань та його заступники (п. 8 ч. 1 ст. 3 КПК України), яка уповноважена:

ініціювати перед прокурором вищого рівня розгляд відмови прокурора, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням у погодженні клопотання слідчого до слідчого судді про проведення негласних слідчих (розшукових) дій (ч. 3 ст. 40 КПК України).

Залежно від злочину, який розслідується, та статусу особи, стосовно якої проводиться негласна слідча (розшукова) дія, інших чинників слідчий, за погодженням з керівником органу досудового розслідування відповідного рівня, може доручати проведення негласної слідчої (розшукової) дії керівнику іншого правоохоронного органу, у тому числі того, під юрисдикцією якого не знаходиться місце вчинення кримінального правопорушення, з обґрунтуванням такої необхідності.

Оперативні підрозділи – це підрозділи органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового і митного законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, що здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному провадженні за письмовим дорученням слідчого, прокурора (ч. 1 ст. 41 КПК України).

Слідчий, прокурор, співробітник уповноваженого оперативного підрозділу, слідчий суддя згідно з п. 5.2. Інструкції[2] засекречують матеріальні носії щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій шляхом надання на підставі Зводу відомостей, що становлять державну таємницю (Розгорнутих переліків відомостей, що становлять державну таємницю), відповідному документу грифа секретності[3].

Зауважимо, що письмові доручення щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій є обов’язковими для виконання оперативними підрозділами (ст. 41 КПК України). Як зазначають М.Є Шумило та Р.М. Шехавцов, працівник оперативного підрозділу під час виконання доручень слідчого чи прокурора користується повноваженнями слідчого і несе відповідальність за законність виконання доручених йому процесуальних дій, проте не має права здійснювати (окрім зазначених у дорученні) процесуальні дії з власної ініціативи або звертатися з клопотанням про їх проведення до слідчого судді чи прокурора. З урахуванням результатів виконаних за дорученням слідчих дій слідчий, який здійснює досудове розслідування, приймає рішення щодо доцільності проведення наступних процесуальних дій і прийняття відповідних процесуальних рішень у межах своїх повноважень слідчого органу досудового розслідування, визначених ст. 40 КПК України.

Конфідент – повнолітня дієздатна особа, яка на засадах добровільності та конспіративності залучається до негласних слідчих (розшукових) дій або надає інформацію, що використовується для вирішення завдань кримінального провадження (ст. 275 КПК України).

Сприяння осіб правоохоронним органам на конфіденційній основі є суттю агентурного методу, а він, у свою чергу, становить основний зміст як оперативно-розшукової діяльності, так і кримінальної процесуальної в частині проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Цей метод полягає в безпосередньому функціонуванні різних категорій конфідентів у кримінальному середовищі. Це обумовлено замкнутістю такого середовища, блокуванням ним каналів витоку інформації про злочинну діяльність суворою внутрішньогруповою дисципліною та конспірацією дій злочинців[4].

Діяльність суб’єктів проведення негласних слідчих (розшукових) дій певною мірою обмежує конституційні права громадян на недоторканність, тому їхня діяльність перебуває під контролем відповідних відомств і прокурорським наглядом, а повноваження оперативних підрозділів, які обмежують тимчасово права громадян, урівноважуються правом осіб, щодо яких проводилися негласні слідчі (розшукові) дії, отримувати інформацію про таке обмеження (ст. 253 КПК України).

Отже, суб’єкти негласних слідчих (розшукових) дій під час виконання завдань, визначених актами законодавства, виконують кримінально-процесуальні функції, які забезпечують:

додержання конституційних прав і законних інтересів учасників досудового розслідування, інших осіб;

швидке, повне та неупереджене розслідування злочинів;

дотримання режиму секретності;

захист особи, суспільства та держави шляхом встановлення істини, викриття винної особи із застосуванням організаційних, практичних прийомів, у тому числі технічних засобів, що дають змогу у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством України, отримати інформацію про злочин або особу, яка його вчинила, без її відома.

Суб’єктами організації та проведення негласних слідчих (розшукових) дій слід вважати службових осіб, уповноважених законом органів, що приймають рішення щодо здійснення негласних слідчих (розшукових) дій, організовують і виконують необхідні дії, спрямовані на отримання відомостей, які входять до предмета доказування у кримінальному провадженні.

1 234 5 6