ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Судовий устрій та судовий процес у запорозьких козаків

1 234 5

Військові суди вирішували справи, керуючись здоровим глуздом і давніми звичаями, а у важких випадках судді радилися з кошовим та з іншими старшинами. Кількість судових інстанцій на Запорожжі не була чітко визначена і законодавчо унормованою. Відомо що для козаків, що жили у паланках, таких інстанцій було чотири: паланковий суд, курінний отаман, військовий суддя і кошовий отаман. Для січовиків першою інстанцією був курінний отаман. Як правило, справа вирішувалася тією чи іншою особою з гурту козацької старшини у межах її компетенції. Рішення підлягало негайному виконанню. Суд на Запорожжі був «простим, правим і скорим» (Дмитро Яворницький). Проте, в окремих випадках допускалося оскарження рішення нижчої інстанції козацького суду до вищої.

Підозрюваних у вчиненні злочину арештовували. Місцем попереднього ув’язнення були пушкарні або спеціально вириті ями (в’язниці). До винесення вироку обвинувачуваних могли передати на поруки рідних чи знайомих осіб.

У разі відмови давати покази обвинуваченого допитували під тортурами. Мали місце катування не лише в січовій, а й у паланкових в'язницях. Під час допиту військовий писар вів протокол. Коли злочинець визнавав свою провину, старшина на сходці виносила вирок, який відразу ж виконувався тут же, на місці злочину, або на ярмарку біля ганебного стовпа чи шибениці.

За докази в судовому процесі слугували визнання сторін, показання свідків, різні письмові документи (розписки в одержанні грошей чи майна тощо). Судовий процес був усним. Розгляд справи починався з умовляння злочинця покаятися у вчиненому злочині, відмовитися від поганих справ і добре поводитися. Наприклад, викрадачів худоби у татар прощали, якщо вони давали присягу в церкві, що відмовляються від поганих справ.

Юрисдикції козацького суду підлягали особи, які проживали на території Запорозьких Вольностей: козаки, ремісники, торгівці, посполиті та інші. Сторонні особи, якими було скоєно злочин на території Запорожжя, передавалися в судові установи за місцем їхнього проживання. У свою чергу, запорозькі козаки, що скоїли злочин за межами свого краю, передавалися для судового розгляду на Січ, або ж Кіш направляв своїх депутатів, які брали участь у роботі слідчих комісії для розгляду різних претензій.

Кримінально відповідальною вважали особу, що досягла 16-річного віку. (Зверніть увагу, на Соловках, коли там був ув’язнений Калнишевський, знаходився в’язень-українець засуджений російським урядом в 12-річному віці) Не звільнялися від кримінальної відповідальності психічно хворі, однак у суді враховувався їхній стан як пом’якшувальна обставина. У козацькому праві існувало поняття рецидиву. Так за неодноразові крадіжки карали на смерть.

Козацьке право було становим, воно встановлювало різний правовий статус окремих груп населення Запорожжя: січовиків, сиднюків та посполитих, сторонніх осіб. Це ілюструє, зокрема, система покарань за окремі види злочинів. Так, убивство січовика розглядалося як найтяжчий злочин і каралося смертю, а вбивство особи, що не належала до запорозької громади, вважався злочином менш тяжким. Разом з тим козацьке право не встановлювало формальних пільг для старшини в порівнянні з рядовими козаками. Участь козацької спільноти у вирішенні судових справ, винесенні вироків, покаранні злочинців ставала перепоною для зловживань з боку козацької верхівки, а також сприяла поширенню та закріпленню норм звичаєвого права серед запорозьких козаків.

Чинними на Запорожжі дослідники вважають наступні судові установи:

Паланковий суд або суд паланкового полковника (суд першої інстанції). Паланкові суди діяли колегіально у складі паланкового полковника, осавула, писаря. Члени суду обиралися терміном на три роки. Компетенція суду поширювалася на територію паланки, яку очолював паланковий полковник, він же голова суду. Розглядалися справи про злочини, за які передбачалися незначні покарання. Паланковий суд розглядав основну масу цивільних справ;

Курінний суд або суд курінного отамана, розглядав апеляційні справи з паланкового суду (як суд другої інстанції). Для січовиків був судом першої інстанції. Його очолював курінний отаман, компетенція якого поширювалася лише на козаків одного куреня. У разі належності позивача і відповідача до різних куренів справу розглядав суд отаманів обох куренів;

Суд військового судді колегіально чи одноосібно розглядав важливі кримінальні справи у першій інстанції. Вирок міг бути оскаржений у найвищій судовій установі — у кошового отамана;

Суд кошового отамана здійснював юрисдикцію на всій території Запорожжя. Вироки суду оскарженню не підлягали. Кошовий здійснював помилування та переглядав вирок у бік зменшення санкцій. В часи становлення козацтва суд кошового отамана був судом першої інстанції;

Суд козацької ради — своєрідний верховний суд Запорозької Січі. Як правило, збирався кошовим чи наказним отаманом для вирішення резонансних справ. Рішення в особливо важливих справах виносив увесь Кіш на раді. Вирок виносився голосуванням чи підкиданням шапок усього козацького загалу, у тому числі й паланкових козаків.

«Базарний суд»існував окремоі розглядав суперечки між торгівцями, кредитором і боржником тощо. Обов’язки базарного судді виконував спеціально призначений базарний отаман. На базарі, розташованому в передмісті Січі, існував контроль за цінами на товари. Такі базарні суди існували у кожній паланці.

На думку деяких вчених, на Запорожжі широко діяв принцип: «де три козаки — два третього судять».

У кримінальних справах судді самі проводили попереднє слідство. Для збору доказів на місце вчинення злочину суд часто направляв осавулів, які складали протоколи і передавали їх на розгляд судової установи.

Як у незначних кримінальних, так і в цивільних справах козацький суд намагався насамперед дійти до примирення обох сторін. Коли мета досягалася, провадження припинялося. В противному разі справа передавалася до вищої судової інстанції. Якщо сторони не вдавалося помирити, то військовий суддя або кошовий отаман «заохочував» обидві сторони дубовими кийками.

Судова система на Запорожжі базувалася на принципах демократичності, безпосередності, змагальності, колегіальності, що служили запорукою дотримання у суді особистих прав козаків. Уся процедура, від розслідування злочину до винесення вироку, у тому числі й вибір покарання, у Запорозькій Січі базувалася винятково на засадах звичаєвого права.

Принцип безпосередності. Його суть виражалася в усунені всього того, що стоїть між судом, який виносить вирок, і доказами, предметом дослідження. Суддя будував свої висновки на основі особистого спостереження, слухаючи підсудного, свідків, які безпосередньо бачили, те що відбувалося, або ознайомлювався з речовими доказами, висновками експертизи. Суд вимагав щоб докази вини або невинуватості підозрюваного були чіткими та прозорими.

Принцип змагальності. Для виникнення і розвитку судового процесу обов’язково повинен бути приватний обвинувач. У компетенцію Коша не входила турбота про те, щоб кожна протиправна дія мала свого обвинувача. На відміну від розшукового процесу, який був у Московії, у змагальному процесі громадяни самі повинні були вирішувати порушувати чи не порушувати справу. Звинувачений, як і обвинувач, користувались повною свободою у зібранні й пред’явленні суду доказів. Причому, у якості обвинувача міг виступати кожен, хто у встановленому порядку вказував на можливого злочинця і на сам злочин, а також заявляв про своє бажання переслідувати його. Судове засідання являло собою дискусію сторін. Суд мав право назначити одній із сторін «квестію» (допит під тортурами), після якої дискусія продовжувалась до тих пір, поки діло для всіх ставало ясним. Лише після цього суд по своїй ініціативі або за пропозицією присутніх у залі суду козаками звертався до закону, у відповідності з яким виголошувався вирок.

Характерними рисами козацького звичаєвого права були: відсутність поділу на галузі й переважання публічного права. Відомостей про норми, які регулювали би відносини цивільно-правового характеру, збереглося дуже мало. Козакам були відомі такі складні юридичні поняття як давність володіння, право першого володіння, нерівний розподіл стягнення. За своїм змістом, норми звичаєвого права запоріжців можна умовно поділити на дві частини : «право публічне» і «право приватне».

Публічне право запорозьких козаків — це своєрідний військовий статут, який регулював найважливіші суспільні відносини запорозької громади: військово-адміністративний устрій (порядок виборів і функціонування органів влади і управління), воєнні справи, порядок володіння і користування землею, угіддями, спільним нерухомим і рухомим майном, порядок судочинства, встановлював відповідальність за злочини та ін.

Приватне право регулювало відносини цивільно-правового характеру: право власності на особисте нерухоме і рухоме майно, різноманітні угоди, відповідальність за заподіяння шкоди тощо.

За часів існування Запорозької Січі найбільший розвиток дістали норми «публічного права», які становили основу козацького права. Щодо норм «приватного права» слід зазначити, що їх виникнення і функціонування було пов'язано з наявністю приватної власності козаків на частку здобичі після військового походу, полювання чи рибної ловлі. Протягом XVI-ХVІІ ст. норми «приватного права» Запорозької Січі були мало розвинені, лише у ХVІІІ ст. «приватне право» набуло розвитку, але в основному на території Запорозьких Вольностей, тобто за межами Січі.

1 234 5