 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Обрядовість запорозьких звичаїв
Характерною рисою звичаєвого права запорожців була його обрядовість та мальовничість норм звичаєвого права. Різноманітна, змістовна й образна вона надавала звичаєвому праву характер життєвості й публічності; викликала увагу до судового процесу й співучасть у ньому не тільки безпосередньо заінтересованих осіб, але й громадськості; сприяла збереженню у народній пам’яті звичаєвих норм; засвідчувала правильність вживання звичаїв і підносила правотворчість народу. Обрядовість козацького права спостерігається в організації військових походів, проведені козацьких рад, при обранні на посаду, прийнятті до товариства нових осіб, у побуті козаків тощо. Особливо багатою була обрядовість у судочинстві, де від розслідування злочину до винесення вироку відбувалася ціла низка дій-обрядів. Порушення чи невиконання обрядів-символів вважалося порушенням козацького звичаєвого права. Виконання вироку теж мало свої обряди. Так, убивцю приковували до труни жертви і залишали в такому стані до похорону; конокрадам вішали на шию хомут чи вуздечку, а злочинцям — крадені речі. У Запорозькій Січі козацькі звичаї визначали порядок вибору і зміщення січової старшини. Ця процедура супроводжувалась численними обрядами. Це і покладення колишнім кошовим булави на шапку біля прапора, і обов’язкова відмова обраного кошового отамана від запропонованої йому честі, і посипання його голови землею. Без мальовничості звичай не міг би утриматися. Звичаями регулювався і розподіл запорозьких угідь між куренями, який відбувався за допомогою жеребкування. Козаки кожне явище сприймали як конкретне, не абстрагувалися від нього. На цьому ґрунтувалася запорозька судова практика. В умовах запорозького життя ту практику пізнавали козацькі маси не з окремих карних предметів чи актів, а з асоціаціями. Шибениці, наприклад, в Січі асоціювали і зі знаряддям кари, і з ритуалом проїзду під нею злочинця на власному коні, проводів тощо. Без мальовничості звичай не міг би утриматися. Закріплення й поновлення в народній пам’яті звичаєвих норм за допомогою обрядів-символів сприяло тому, що не тільки судді, але й сторони та громада виявляли досконале знання звичаєвого права. А постійне вживання протягом тривалого часу норм звичаєвого права у формі коротких речень привело до перетворення їх у стислі, змістовні формулювання, в яких були зафіксовані головні принципи звичаєвого права й народної правосвідомості. «вскочив у гречку – на палю» ДОРОБИТИ !!!!!!!!
В умовах козацької республіки всі найважливіші справи, як воєнні (походи, оборона), так і мирні (мисливство, рибальство, промисли) вирішувалися, як правило, гуртом, групою. Тому індивідуальне сприйняття світу окремим козаком нівелювалося до групового світосприймання. Особисті інтереси цілком ігнорувалися. Особа мусила підкоряти їх інтересам громади. Це стосувалося не лише військових, а й справ мирного часу. Наприклад, під час розподілу здобичі (військової, мисливської чи рибальської) вирішальне слово при визначенні її частини кожному конкретному учасникові належало колективу, який називав ступінь участі кожного у конкретній справі. Усунення окремої особи означало водночас охорону прав кожного члена товариства. Інтереси самої общини головували над особистими інтересами. Це випливало з усвідомлення її членами того, що твердість і цілісність общини прямо залежать від обмеження особистого свавілля й егоїстичних поглядів кожного. Саме тому, визначаючи вид покарання, в першу чергу звертали увагу на величину порушеного права і спричинену шкоду перш за все колективу (Кошу, куреню, мисливській артілі, тафі (рибацькій артілі), чумацькій валці, торговельній компанії та ін.).
На підставі звичаїв і традицій чітко регламентувалися права й обов'язки старшин. Норми козацького права стверджували ті суспільні відносини, що склалися серед козацтва. Вони закріплювали військово-адміністративну організацію Запорозької Січі. Військова рада це найвищий орган козацького самоврядування, яка вирішувала найважливіші питання. Збиралися військові ради регулярно у точно визначені строки (1 січня і 1 жовтня кожного року). Козацька рада збиралася і в інші строки, коли на те була воля товариства. На військових радах вирішувалися усі найважливіші питання життя Запорозької Січі: оголошувалася війна і укладався мир, оголошувалися військові походи, каралися злісні злочинці, щорічно переділялися поміж куренями землі, річки, озера, ліси, рибні лови тощо, обиралася і зміщалася козацька старшина. З середини XVIII ст. загальновійськова ради почала перетворюватися на законодавчий орган, що видавав загальнообов’язкові норми, зафіксовані у письмовому вигляді. Вона видала низку постанов, що здобули силу закону. Курінні ради, які частіше звалися «сходками» збиралися у разі потреби для вирішення дрібних справ у курені, термінових питань, а також таємних справ. Були ще сходки по паланкам. Вони розглядали переважно дрібні господарські суперечки, оскільки населення паланок складалося з нежонатих козаків, які займалися господарством. Військова старшина у мирний час займалася адміністративними і судовими справами, а під час війни очолювала козаків, передаючи свої повноваження наказний старшині Своєрідними правовими документами виконавчого характеру є розпорядження військової старшини, надіслані до старшини паланкової. Кошовий отаман зосереджував у своїх руках вищу військову, адміністративну, судову і духовну владу. Кошовий отаман в своїх діях керувався звичаями і традиціями козацтва. Обов'язки кошового отамана зводились до затвердження обраних військовою радою службових осіб, узаконення розподілу за куренями земель, розподілу військової здобичі й військових доходів, прийняття до Січі нових людей і звільнення старих козаків, встановлення дипломатичних контактів з сусідніми державами. При всій повноті влади кошовий отаман ніколи не був абсолютним диктатором. Його влада обмежувалась трьома умовами: звітом по закінченні строку повноважень перед військовою радою, річним строком перебування на посаді і, нарешті, самою військовою радою. Військовий суддя був другою після отамана службовою особою на Запорожжі. Його основний обов'язок — здійснення суду над козаками. Він розглядав кримінальні та цивільні справи, давав поради сторонам, виносив злочинцям вироки, однак мусив залишати остаточну ухвалу кошовому отаманові або військовій раді. Військовий суддя виступав охоронцем одвічних звичаїв та порядків, на яких ґрунтувався весь устрій козацького життя. На посади суддів обирали досвідчених та авторитетних козаків, яких поважало запорозьке товариство. Військовий писар завідував канцелярією і вів усі письмові справи війська: надсилав накази по куренях і паланках, здійснював усі розрахунки, приймав укази і послання, що надходили на його ім'я. Під час допиту злочинця військовий писар вів протокол. Він інколи зачитував на раді присуди козацькій старшині, повідомляв рішення суду зацікавленим сторонам, якщо справа стосувалася осіб, які проживали за межами Січі. Військовий осавул пильнував за дотриманням козаками порядку в Січі, а під час військових дій у військових таборах. Виконував роль слідчого, займався провадженням дізнання з приводу різних суперечок і злочинів серед козаків, займався розшуком та збройним переслідуванням осіб, які скоїли злочин, стежив за виконанням судових рішень кошового отамана і військової ради, а часто й сам виступав як судовий виконавець, відав охороною кордонів та ін. Курінні отамани йшли після запорозької військової старшини. Посада курінного отамана також була виборною. Обрання курінного отамана було внутрішньою справою певного куреня і виключало втручання у цей процес козаків інших куренів. Курінні отамани розглядали суперечки між козаками свого куреня і тілесно карали винних. Далі йшла старшина похідна і паланкова. Похідна старшинастояла за рангом вище військових чиновників, але на відміну від них діяла за межами Січі. Похідну старшину складали полковник, осавул і писар. Вони діяли під час війни. Паланкову старшину складали полковник, осавул, писар, підосавул і підписар. їх влада поширювалась на козаків, які мешкали за межами Січі, у слободах і зимівниках. Паланкові полковники призначалися на кілька років військовою старшиною. Паланковий полковник фактично виконував функції отамана в межах території паланки. Його влада поширювалася у межах паланки. Паланкові полковники виконували суддівські функції разом зі своїми помічниками. Військові чиновники в основному надавали допомогу службовим особам військової старшини у виконанні їх обов'язків. Військовий довбиш відав полковими литаврами, якими збирали козаків на раду. Виконував поліцейські функції: доставляв з паланок на Січ злочинців, прилюдно зачитував присуди старшини і всього війська на місці страти чи на військовій раді, займався оглядом засуджених злочинців та приковував їх до ганебного стовпа на площі. Довбиш також був помічником осавула та приставом при виконанні покарань. В окремих випадках довбиш виконував обов’язки слідчого та судді, але в даному разі це залежало від якихось конкретних обставин, і він робив це за певним дорученням. Довбиш забезпечував стягнення податків і торгового мита. Військовий пушкар завідував всією запорозькою артилерією. Під його началом знаходилася військова в'язниця, яка розташовувалася в пушкарні. Тут тимчасово утримувалися обвинувачувані, які чекали суду, а також злочинці, засуджені до смертної кари. Військовий товмач виконував обов'язки перекладача, виступав посередником у відносинах козаків з іноземцями, здійснював нагляд за іноземцями і брав участь у розслідуванні державних злочинів. Інколи він відряджався у прикордонні райони для здійснення військової розвідки. Військовий кантаржій був охоронцем військових мір та ваг, які були однакові для всього Запорожжя. Жив у окремому приміщенні на базарному майдані. Військові шафарі командували охоронними командами на перевозах, збирали мито («перевозне») на переправах через річки Дніпро, Буг, Самару, слідкували за порядком при переміщенні вантажів через перевози. Таким чином майже всі представники козацької старшини і посадові особи Запорожжя, в межах своєї компетенції, виконували певні судові функції.
|
