 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Тверда група М’яка група Мішана група
До другої відміни належать іменники чоловічого та середнього роду, чоловічого – з нульовим закінченням у називному відмінку однини (шлях, край, степ, двір, кінь, водій, тесть), із закінченням -о (Павл-о, Дніпр-о, батьк-о, Петренк-о, хпоп-чиськ-о, хвальк-о), середнього роду з закінченням -о, -е, -я, крім тих, що при відмінюванні приймають суфікси -ен-, -ат-, -ят-болот-о, олов-о, мор-е, гор-е, завзятт-я, становищ-е, лист-я, подвір'-я, полоткенн-я, дерев-о. Друга відміна також поділяється на три групи — тверду, м'яку й мішану. До твердої групи належать іменники чоловічого роду з основою на твердий приголосний (голуб, журнал, друг, тік, завод, явір, робітник, нарис, фейлетон), крім тих, основа яких закінчується на шиплячий; іменники середньою та чоловічого роду з основою на твердий приголосний і закінченням -о (ок-о, золот-о, марев-о, мережив-о, Дмитр-о, дядьк-о, пару-бійк-о, Іванченк-о, Колотил-о). Більшість іменників з основою на -р належить до твердої группи: це односкладові іменники — двір, яр, твір, звір, мир, дар, бір; слова іншомовного походження з суфіксами -ар, -ир, -ер, -єр, -ур, -юр,-ор та ін.: хабар, касир, шофер, кур'єр, амур, алюр, диктор, актор, колір. М'яка група представлена іменниками чоловічого роду, основа яких закінчується на м'який приголосний з нульовим закінченням (стілець, палець, вихователь, учень, ґедзь, деревій, палій), іменниками чоловічого роду на -ьо (татун-ьо, дідун-ьо, Бадз-ьо), іменниками середнього роду з закінченням -е (крім тих, що мають основу на шиплячий): пол-е, мор-е, дереви-е, лиц-е, яйц-е та -я лист-я, гілл-я, бажанн-я, Запоріжж-я, узбічч-я, мерехтін-я, завданн-я, вченн-я, чималою кількістю іменників на -р з суфіксами -ар, -ир: календар, кобзар, вівчар, гончар, токар, пекар, ліхтар, тягар, косар, багатир, проводир, пухир, бунтар, друкар, але: хабар, комар належать до твердої групи. До мішаної групи належать іменники чоловічого роду з основою на шиплячий і нульовим закінченням (сторож, ключ, кущ, дощ, плач, калач, товариш, спориш, леміш, плащ), іменники середнього роду з основою на шиплячий і закінченням -е: училищ-е, гнилищ-е, просищ-е, плеч-е, ставищ-е, вогнищ-е, іменники чоловічого роду на -р з суфіксом -яр, що називають осіб чоловічої статі за родом діяльності чи професією: бетоняр,смоляр, скляр, дігтяр. Зразки відмінювання іменників другої відміни: До третьої відміни належать іменники жіночого роду з нульовим закінченням у називному відмінку однини: зустріч, подорож:, скатерть, піч, мідь, сіль, молодь, стать, мазь, грязь, поміч, кров, папороть, пристань, нехворощ, ніч. Цієї відміни також іменник мати, що має закінчення -и у називному відмінку однини, а у всіх інших набуває флексії, властиві іменникам третьої відміни, та суфікс -ер: матер-і, матір'ю, матер-ів, матер-ям, матер-ями, на матер-ях. Зразки відмінювання іменників третьої відміни:
До четвертої відміни належать іменники середнього роду на -а (-я), які при відмінюванні в непрямих відмінках, крім знахідного й орудного, мають суфікси -ен-, -ат-, -ят-: галчен-я, кошен-я, коліщ-а, тім'-я, плем'-я. В основному вони означають істоти молодого віку (лош-а, хлоп'-я, слонен-я, лосен-я, порос-я) або здрібнілі предмети (коліщ-а) чи абстрактні поняття (ім'-я, плем' -я). Зразки відмінювання іменників четвертої відміни:
Зразки відмінювання прізвищ, імен та по батькові:
Не відмінюється група іменників — власних і загальних назв іншомовного походження, що мають основу на -а (-я): амплуа, Дюма, Золя, па, бра, Нікарагуа, боа; на -у -ю: інтерв'ю, рагу, Шоу, какаду, меню, фрау, екю; на -о: трюмо, жабо, метро, кіно, лібрето, Борнео, Онтаріо (пальто відмінюється так, як звичайні іменники середнього роду озеро, жало) ; на -е (-є): турне, фойє, Туапсе, Гейне, Ґете, резюме, ательє; на -і: таксі, попурі, леді, Тбілісі. Інші іменники, які формою близькі до слов'янських загальних і власних назв, відмінюються, набуваючи подібних закінчень і розподіляючися за відмінами. Не відмінюються ініціальні — буквені та комбіновані — абревіатури: ОБСЄ, МВС,ДВРЗ, ФІФА, ЮНЕСКО, ФІАТ, міськвно, а також абревіатури типу завкафедри, Міноборони, Міненерго. Назви типу „Скіф”, „ Амур”, „ Думка”беруться в лапки й пишуться з великої літери. Не відмінюються також назви машин і механізмів, до складу яких уходять і цифрові позначення: ДТ-54, СКГ-6, КП-4 та ін. Інші поскладові, звукові абревіатури відмінюються так, як звичайні, схожі на них іменники: лавсан, ТУМ, ВАК, загс. До невідмінюваних належать іменники — жіночі прізвища на -о та приголосний: Полатайко, Пономаренко, Ющук, Сасинович, Гайдай, Сич, Кащенко, Грицай, а також російські прізвища на –их,-ово: Мирських, Черних, Острово.
ПРИКМЕТНИК Прикметникомназивається частина мови, що виражає ознаку предмета безпосередньо або через його відношення до інших предметів. Кожний предмет може мати різні ознаки, через те в поняття ознака, що виражається прикметником, включаються найрізноманітніші значення: колір (червоний, білий, зелений, синій); матеріал (дерев’яний, камінний, цегляний); розмір (великий, малий, грандіозний, мініатюрний); смак (солоний, кислий, солодкий, гіркий); відношення до простору і часу (наддніпрянський, заозерний, вчорашній, завтрашній, ранній, пізній); зовнішні і внутрішні властивості (тонкий, худорлявий, довгоногий, товстошиїй, розумний, кмітливий); належність (батьківський, братів, сестрин) і т.ін. Властивість прикметників означати різні ознаки предмета широко використовується в літературній мові як засіб образного вираження думки. Наприклад: Маланка була солодка. Вона мала таку усмішку, мов розмовляє з панами у дворі (М.Коцюбинський). Андрій застав Маланку покірливу і ласкаву, як завжди по службі божій. Значить, вона лаятиме його сьогодні не так, як у будень, а з солодкою усмішкою і ніжними словами (М.Коцюбинський). У першому реченні прикметник солодка (Маланка) означає запобіжну ввічливість, а в другому реченні солодка (усмішка) на тлі висловлюваної думки означає ніби уїдливість. Це різні значення, і вони далеко стоять від прямого значення прикметника солодкий, що вживається на означення смакових якостей предмета (порів.: солодкий чай). З наведених прикладів видно, що значення прикметника розкривається лише у зв’язках його з іменником, а іноді навіть у цілому реченні. Уживаючися з іменниками, прикметники узгоджуються з ними, тобто мають форми роду (в однині), відмінка і числа тих іменників, з якими узгоджуються, наприклад: високий будинок, висока башта, високе дерево; високий будинок, високого будинку, високому будинку і т.д.; високий будинок, високі будинки. Ці семантико-граматичні особливості прикметника як частини мови зумовлюють його синтаксичну функцію: прикметник виступає в реченні означенням та іменною частиною присудка. Наприклад: Пшениці шумлять у полі, як весняний тихий май (А.Малишко). Мій світ привольний і безкраїй (А.Швець). Залежно від того, що саме означають прикметники – якість предмета, його відношення до інших предметів чи належність його комусь, – усі прикметники поділяються на три основні розряди: якісні, відносні, присвійні. Якісними називаються прикметники, що вказують на змінну ознаку, яка сприймається безпосередньо і яка при порівнянні з ознакою іншого предмета може виявлятися в більшій чи меншій мірі, наприклад: добрий – добріший; важкий – важчий – найважчий. Відносними називаються прикметники, які виражають ознаки через відношення одного предмета (або поняття) до другого і не містять у собі якісної характеристики предмета, наприклад: шкіряні рукавиці (із шкіри), сибірські ліси (ліси Сибіру). Якісні і відносні прикметники відповідають на питання який? яка? яке? які? Присвійними називаються прикметники, які означають належність предмета в її різноманітних відтінках, наприклад: сестрина книга, батькова шапка, білчин хвіст, зозулине гніздо. Присвійні прикметники відповідають на питання чий? чия? чиє? Якісні прикметники характеризуються такими специфічними тільки для них граматичними особливостями: 1.Ознаки, якості, властивості, що передаються якісними прикметниками, при порівнянні можуть виявлятися в предметі в різній мірі. Наслідки такого порівняння ознак передаються особливими граматичними формами, типовими саме для якісних прикметників—ступенями порівняння: бадьорий—бадьоріший, найбадьоріший; білий — біліший, найбіліший. Це є одна із характерних граматичних особливостей якісних прикметників. 2. Деякі якісні прикметники можуть мати коротку форму: дрібен, зелен, повен, годен. 3.Від більшої частини якісних прикметників можна утворити співвідносні якісно-означальні прислівники на о, е: близько, сміливо, добре, рішуче, гаряче. 4. Від якісних прикметників, що мають якісно-оцінювальне значення, за допомогою суфіксів суб’єктивної оцінки можна утворити збільшені, згрубілі, зменшені й пестливі форми прикметників, тобто прикметники з різною мірою вияву ознаки безвідносно до наявності цієї ознаки в інших предметах, наприклад: довжелезний, старезний, загребущий, жирнючий; здоровенний, височенний; мокрісінький, тонісінький, гарненький, біленький, малесенький, чистесенький. 5. Чимало якісних прикметників утворюють антонімічні пари: великий – малий, довгий – короткий, старий – молодий, добрий – злий, багатий – бідний, тупий – гострий. 6. З якісними прикметниками можуть сполучатися прислівники міри і ступеня якості, наприклад: цілком доступний, досить обережний, надзвичайно щедрий. 7. Майже від усіх якісних прикметників творяться іменники з абстрактним значенням за допомогою суфіксів –ість, -от(а), -ин(а), -изн(а), -ств(о), -зтв(о), -цтв(о), -яв(а): певність, грубість, глибина, мілина, жовтизна, новизна, геройство, убозтво, молодецтво, синява. 8. Якісні прикметники бувають як з похідною, так і непохідною основою, наприклад: високий, розумний; малий, новий. Усі ці граматичні ознаки якісних прикметників відрізняють їх від прикметників відносних. Ступені порівняння — це такі форми якісних прикметників, які означають відносну різницю між предметами щодо ступеня наявності в них властивої їм однорідної якості. В українській мові розрізняють два ступені порівняння: вищий і найвищий. Вищий ступінь указує: а) на те, що якість, позначувана прикметником, властива даному предмету (або предметам) у більшій мірі, ніж якомусь іншому предмету (або предметам), наприклад: Післявоєнна промисловість у нашій країні зростає швидшими темпами, ніж довоєнна; б) на те, що якість, позначувана прикметником, властива предмету в більшій мірі, ніж її мав цей предмет раніше або буде мати в майбутньому, наприклад: Вечірній смуток ставав дедалі важчий (З газети). Крім того, вищий ступінь може виступати засобом порівняння якості, що виявляється в даному предметі, наприклад: Висоти сині ще стають синіші в розливі барв вечірньої краси (В.Бичко). Вищий ступінь порівняння має просту і складену форми. Проста форма вищого ступеня утворюється синтетично—за допомогою суфікса -ш- або -іш-: дешевий—дешевший, сильний – сильніший, червоний — червоніший, веселий — веселіший, новий – новіший. Від деяких прикметників можна утворити вищий ступінь порівняння іза допомогою суфікса -ш-, і за допомогою суфікса –іш-: тихій – тихший, тихіший, здоровий – здоровший і здоровіший; тонкий – тонший і тонкіший. Паралельне творення вищого ступеня від одного й того самого прикметника за допомогою суфікса –ш- і –іш- часто пов’язане з різним значенням, наприклад: гіркий – гірший (досвід) і гіркіший (перець): рідкий – рідший (випадок) і рідкіший (сітка). При такому творенні форми з суфіксом –іш- виражають значення конкретніші і вужчі, ніж форми з суфіксом –ш-. Складена форма вищого ступеня утворюється аналітично – сполученням слова більш із звичайним прикметником, наприклад: більш відповідальний. За допомогою слова менш утворюється складена форма вищого ступеня на означення порівняння спадаючого вияву ознаки, наприклад: менш здатний. Найвищий ступінь вказує, що даному предмету (або предметам в ряді однорідних) властива в найбільшій мірі якість, позначувана прикметником. Найвищий ступінь порівняння має три форми: просту, складну і складену. Проста і складна форми найвищого ступеня утворюються синтетично: проста форма — додаванням префікса най- до форми вищого ступеня: найдешевший, найсильніший, найглибший, найвужчий; складна форма — додаванням частки як або що до простої форми найвищого ступеня: якнайкращий, щонайрозумніший. Складена форма найвищого ступеня утворюється аналітично — додаванням до звичайного прикметника слова найбільш: найбільш передовий, найбільшідейний, найбільшвдалий. За допомогою слова найменш утворюється складена форма найвищого ступеня на означення порівняння спадаючого вияву ознаки, наприклад: найменш цікавий. Не всі якісні прикметники мають ступені порівняння. Так, не мають ступенів порівняння якісні прикметники, що означають масть тварин, та ті прикметники на означення кольору, які утворено за кольоровою схожістю до інших предметів: буланий, вороний, чалий; кофейний, малиновий, вишневий, шоколадний, бордовий, фіолетовий, янтарний, пурпуровий; прикметники з суфіксами -ав- (-яв), -уват- (-юват-), що означають неповний вияв ознаки: жовтавий, синюватий; зсуфіксами -ущ-, -ющ-, -енн-, -езн-,що виражають високий ступінь якості: жирнющий, загребущий, широченний, старезний; прикметники з префіксами пре-, архі-, ультра-: предобрий, архіреакційний, ультралівий. Не мають ступенів порівняння якісні прикметники, які означають абсолютні (сталі) ознаки предмета (мертвий, готовий, жонатий, хворий, голий), зокрема прикметники, що вказують на якусь ваду дефектного порядку (німий, сліпий, кривий, лисий), та складні прикметники, утворені з двох простих (жовтогарячий, темно-синій, світло-зелений і под.). У сучасній українській мові розрізняють повні прикметники (винний, певний, ясний, потрібний), що відмінюються, і короткі прикметники (винен, певен, ясен, потрібен) — невідмінювані. В усіх стилях української мови звичайно вживаються повні, або членні, прикметники в усіх відмінках. Наприклад: Реве та стогне Дніпр широкий, сердитий вітер завива (Т.Шевченко). Після довгого літнього дня, коли сонце сідає..., Маланка з Гафійкою волочать курною дорогою утому тіла й приємне почуття скінченого дня (М.Коцюбинський). Прикметники жіночого і середнього роду в називному і знахідному відмінках однини паралельно до формами із закінченнями -а (-я), -е (-є) мають (частіше в народній творчості) ще й форми із закінченнями -ая (-яя), -еє (-єє): добра — добрая, добрую, літня — літняя, літнюю, добре — добреє; літнє — літнєє; у називному і знахідному множини прикметники всіх родів, крім закінчення -і, мають закінчення -її: добрі — добрії, літні — літнії. Прикметники типу добра, літня, добре, літнє, добрі, літні — це так звані стягнені, або скорочені, форми повних прикметників, а типу добрая, літняя, добреє, літнєє, добрії, літнії — нестягнені форми повних прикметників. Нестягнені форми частіше вживаються в поетичному мовленні, де вживання їх здебільшого зумовлюється вимогами стилю. Наприклад: І широкую долину, і високую могилу, і вечірнюю годину, і що снилось, говорилось — не забуду я (Т.Шевченко). Це ж вона, вона, чий образ тузі втихнуть не дає! Се те тихе, нездобуте щастя вбогеє моє (І.Франко). Короткі (нечленні) прикметники — це прикметники без закінчення. Вживаються вони лише у формі називного відмінка однини чоловічого роду паралельно з формами повних прикметників, наприклад: винен, повинен, варт, годен, повен, певен, готов, ладен та деякі інші. Усі вони вживаються і у повній формі: винний, вартий, гідний, повний та ін. Зустрічаються короткі форми прикметників переважно в розмовному і художньому стилі: Зелен стан, красен стан, славен краю Дагестан (П.Тичина). Пливе човен, води повен (Т.Шевченко). І шумить, і гуде, дрібен дощик іде (Нар.творчість). Прикметники за характером приголосного в кінці основи перед закінченням поділяються на дві групи: тверду (веснян-ий, веснян-а, веснян-е) і м'яку (осінн-ій, осінн-я, осінн-є).
Зразки відмінювання: Тверда група
М’яка група
Парадигма складеного прикметника з другою частиною -лиций характеризується деякими особливостями, оскільки вона поєднує відмінкові форми, властиві для прикметників з твердою і м'якою основою. Зразок відмінювання складних прикметників з другою частиною на -лиций (білолиций, блідолиций, круглолиций, повнолиций та ін.)
ЧИСЛІВНИК
Числівником називається частина мови, що означає певну чи абстрактно-математичну кількість або порядок предметів при лічбі. Граматичні (морфологічні і синтаксичні) ознаки числівників різних розрядів і груп неоднакові. За значенням, структурно-граматичними властивостями та характером вживання числівники поділяються на два розряди: кількісні й порядкові. Кількісні числівники відповідають на питання скільки?, наприклад: один, п'ять, півтора; два зошити, сім дерев, троє учнів, півтора карбованця. Порядкові числівники відповідають на питання котрий по порядку?, наприклад: четвертий будинок, шостий місяць. За значенням кількісні числівники поділяються на такі чотири групи: 1) власне кількісні; 2) неозначено-кількісні; 3) кількісно-збірні; 4) кількісно-дробові. 1). Власне кількісні означають кількість, оформлену у вигляді Кількісних числівників небагато, але сполученням їх можна позначати дуже велику кількість чисел і виражати найрізноманітніші кількісні поняття. Примітка. З кількісними числівниками не слід змішувати лічильні іменники, в яких кількісні значення включені в предметні, наприклад: одиниця, двійка, десяток, дюжина, сотня, половина, третина і т. п. До кількісних числівників належать тільки такі слова, в яких абстрактно-кількісні поняття виражені за допомогою загальновизнаних одиниць рахунку, що не мають категорії роду (крім один, два) і не сполучаються з прикметниками. 2). Неозначено-кількісні означають загальну, точно не визначену кількість: багато, небагато, кілька, декілька, кільканадцять, кількадесят. Ці числівники співвідносності з прислівниками й займенниками, наприклад: багато працює (прислівник), багато студентів (числівник). Неозначено-кількісні числівники вживаються в усіх стилях літературної мови, за винятком числівників кільканадцять і кількадесят, які мають більш розмовний характер і книжним стилям не властиві. Граматико-стилістичною особливістю неозначено-кількісних числівників є їх здатність сполучатися з іменниками, які, позначаючи речовину, масу, збірні та абстрактні поняття, не можуть бути об'єктом лічби, отже, й сполучатися з власне кількісними числівниками, наприклад: багато хліба, небагато каміння. 3). Кількісно-збірнічислівники означають певну кількість одиниць, предметів як неподільну сукупність. Вони вживаються з множинними іменниками (двоє дітей, шестеро саней), іменниками середнього роду — назвами неістот (семеро відер), назвами малих віком істот (троє поросят, семеро каченят), з іменниками чоловічого та спільного роду — назвами істот (четверо студентів, шестеро сиріт). Функціонально-стилістичною ознакою кількісно-збірних числівників є те, що вони не властиві науковому і офіціально-діловому стилям мови, а широко вживаються в розмовному. Крім того, у розмовно-просторічному мовленні збірні числівники сполучаються з більш широким колом іменників, ніж це допускається нормами літературної мови (троє жінок, двоє полотен і под.). 4). Кількісно-дробові числівники означають дробові величини в поєднанні з цілими числами або без них і виражаються сполученням кількісних та субстантивованих порядкових числівників: п'ять шостих ( Граматичні особливості кількісних числівників такі: Кількісні числівники не мають граматичної категорії числа: позначаючи числові відмінності, лічбу в межах множинності, числівники своїм лексичним значенням виражають поняття числа. Тому числівники не мають граматичних форм числа. Співвідносність форм однини і множини в них відсутня. Кількісні числівники (крім числівників один і два) не мають категорії роду, характерної для іменників. Числівник один — це займенниковий прикметник, що входить і до розряду числівників. Тому числівники один, одна, одно (одне), подібно до прикметників, мають ознаки трьох родів і узгоджуються з пояснюваним іменником у роді, відмінку й числі: один місяць, одна тонна, одно (одне) кіло; отже, в однині вони відмінюються за відмінками і родами. У множині вони відмінюються тільки тоді, коли вживаються при іменниках, що мають лише форму множини: одні ворота, вила, двері; одних воріт, вил, дверей . Числівник два (дві) має ознаки роду тільки при іменниках в називному і знахідному відмінках: два кілометри, дві тонни. У непрямих відмінках числівник два не має родових ознак: двох кілометрів і двох тонн; двом кілометрам і двом тоннам. Кількісно-збірні числівники (крім обидва, обидві) не мають роду і числа. Так само, як і кількісні числівники, вони можуть вживатися тільки з іменниками, які піддаються лічбі, але не з усіма, а тільки з іменниками чоловічого роду, що означають назви істот (двоє студентів, п’ятеро юнаків), з іменниками середнього роду, що означають назви істот і речей (двоє хлоп’ят, троє малят, четверо качат, п’ятеро відер, шестеро вікон), та з тими іменниками, що вживаються у множині і можуть мати одиничне значення (двоє воріт, п’ятеро вил, восьмеро саней). Кількісно-добовий числівник півтора вживається з іменниками чоловічого і середнього роду в родовому однини (півтора аркуша, півтора відра), а числівник півтори – з іменниками жіночого роду в родовому однини (півтори години). Інші кількісно-дробові числівники являють собою: а) сполучення кількісного числівника в називному відмінку (чисельник) з субстантивованим порядковим числівником в родовому множини (знаменник): дві п'ятих, дванадцять тринадцятих; б) сполучення кількісного числівника жіночого роду одна (чисельник) з субстантивованим порядковим числівником у називному відмінку однини: одна третя, одна п'ята, одна двадцята. Позначаючи абстраговану кількість, тобто вживаючись без іменників, числівники можуть виступати в реченні в ролі підмета, додатка, наприклад: Вісімнадцять ділиться на три, шість, дев’ятьі само на себе. Синтаксично пов’язуючись з іменниками, числівники виступають як позначення кількості предметів, причому в формі називного відмінка (і у формі знахідного відмінка при назвах неживих предметів) вони керують іменником, наприклад: У грудні ми повинні скласти п’ять заліків (Зусн.мовлення). У першому прикладі числівник з іменником являє собою словосполучення, яке виступає в ролі складеного підмета; а в другому – в ролі додатка, причому в кожному з них числівник має синтаксичну злитість, типову в цих формах для іменника з кількісним значенням (порівн.: сила людей, десять яблук). В інших відмінках кількісний числівник виступає в ролі узгодженого кількісного означення, наприклад: У сімох няньок дитина без носа (Нар.творчість). Не так страшно п’яти вовків, як улесливого лиходія (Нар.творчість). У ролі обставин числівник у сполученні з іменником також являє собою нерозкладне словосполучення, наприклад: Понад тридцять років вона працювала на заводі (З газети). У називному, а також у непрямих відмінках кількісний числівник може виконувати і роль присудкового слова: Сорок, поділене на десять, – чотири. Дівчинка була років дванадцяти. Кількісні числівники один, одна, одно (одне), одні узгоджуються з іменниками в числі й відмінку, а в однині – і в роді, як прикметники (один зошит, одна книга, одно перо, одні двері, одного зошита і т.д.); утворене таким чином словосполучення синтаксично завжди виступає як двоскладне. При числівниках два, дві, три, чотири іменники вживаються у формі називного відмінка множини (два інженéри, дві вчительки, три яблука, чотири топóлі), але наголос іменників при цих числівниках дуже часто збігається з наголосом їх в однині, а не в множині, наприклад: Називний Родовий З числівниками відмінок відмінок у називному множини однини брати брáта два брáта сéстри сестри дві сестри Якщо числівник складається з кількох слів, то іменник при ньому вживається в тій формі, якої вимагає останнє слово, наприклад: сто сорок один день, двісті п’ятдесят чотири карбованці, сімсот двадцять п’ять учнів і т.п. З числівниками двоє, троє, четверо і т.д. іменники вживаються в формі родового відмінка множини: двоє відер, троє телят, четверо хлопців. З числівниками обидва, обидві іменники вживаються в формі називного відмінка множини: обидва учні, обидві учениці. При дробових числівниках іменники вживаються у формі родового відмінка однини (одна п’ята кілограма, три десятих метра). У мішаних числах Дробові числівники з іменниками не узгоджуються зовсім (двом десятим гектара, двома десятими гектара, одній п’ятій метра і т.д.). Наголос у числівниках при відмінюванні та правопис деяких числівників: 1. Числівники один, однá, однó (однé) у називному відмінку мають форми коротких прикметників. У середньому роді паралельно вживаються дві форми: однó – старіша форма і однé — новіша, яка виникла від впливом прикметників (нове, добре, тихе і т. д.). У непрямих відмінках ці числівники мають закінчення звичайних прикметників твердої групи, крім родового й орудного жіночого роду, що мають паралельні форми — однóї, однóю (прикметникові) і однієї, однією, які виникли під впливом займенників тієї, тією. 2. Числівники два, три і чотири в усіх відмінках, крім називного, мають однакові відмінкові закінчення (незначна відмінність є також в орудному відмінку: двомá, трьомá мають закінчення –ома, а чотирмá – закінчення –ма). У числівнику чотири наголос на другому складі основи, але в непрямих відмінках чотирьóх. 3. Числівники від п’яти до десяти, від одинадцяти до двадцяти, тридцять, п’ятдесят, шістдесят, сімдесят, вісімдесят відмінюються за таким зразком:
Н. п’ять шістнáдцять п’ятдесят Р. п’яти (п’ятьóх) шістнáдцяти (шіст- п’ятдесяти (п’ятде – надцятьóх) сятьóх) Д. п’яти (п’ятьóм) шістнáдцяти (шіст - п’ятдесяти (п’ятде – надцятьом) сятьóм) З. п’ять (п’ятьох) шістнадцять (шіст- п’ятдесят (пятдеся- надцятьóх) тьох) О. п’ятьмá (п’ятьо- шістнадцятьмá п’ятдесятьмá (пят- мá) (шістнадцятьома) десятьома) М. (на) п’яти (п’я- (на) шістнадцяти (на) п’ятдесяти тьóх) (шістнадцятьóх) (пятдесятьóх) Числівники від шести до двадцяти, тридцять, п’ятдесят, шістдесят, сімдесят, вісімдесят відмінюються так, як числівник п’ять. У всіх складних числівниках на –дцять і –десят відмінюється тільки друга частина. У родовому, давальному і місцевому відмінках поширені форми на –и (п’яти, шести, десяти, одинáдцяти, двадцяти). Паралельні форми із закінченням у родовому відмінку –ох, давальному –ом і місцевому –ох виникли під впливом числівників двох, трьох, чотирьóх і двом, трьом, чотирьóм (п’яти зошитів – п’ятьох зошитів, десяти хлопців – десятьох хлопців, десяти хлопцям – десятьом хлопцям і т.д.). Наголос у непрямих відмінках числівників від п'яти до дев'яти, двадцять і тридцять та від п'ятдесяти до вісімдесяти — на закінченні. Числівники п'ятдесят, шістдесят і вісімдесят (у називному відмінку) і паралельному з ним знахідному мають наголос на останньому складі. Числівники від одинáдцяти до дев’ятнáдцяти в першій паралельній формі мають наголошений склад нá, а в другій паралельній формі – наголос на закінченні. 4. Числівники сорок, дев’яносто, сто в усіх відмінках, крім називного й знахідного, мають закінчення –а (сорока, дев’яноста, ста). 5. Складні числівники на визначення сотень відмінюються за таким зразком: Н. двісті триста п'ятсóт Р. двохсóт трьохсóт п'ятисóт Д. двомстáм трьомстáм п'ятистáм З. двісті (двохсóт) триста (трьохсóт) п'ятсóт (п'ятисóт) О. двомастáми трьомастáми п'ятьмастáми М. (на) двохстáх (на) трьохстáх (на) п'ятистáх Числівник чотириста відмінюється так, як триста; числівники шістсóт, сімсóт, вісімсóт і дев'ятсóт відмінюються так, як п'ятсот. У цих числівниках відмінюються обидві складові частини, причому пишуться вони разом: двохсóт, двомстáм, двомастáми; трьомстáм, чотирмастáми, на п'ятистáх. У непрямих відмінках числівників від двохсот до дев'ятисот наголос на другій складовій частині (на сот), в орудному відмінку - стáми. У числівниках п'ять, шість, дев'ять, десять та в усіх числівниках на –дцять зберігається м’якість кінцевого т. У середині складних числівників м’якості такого т немає: п'ятнадцять, п’ятдесят, п’ятсот; шістнадцять, шістдесят, шістсот; дев’ятнадцять, дев’ятсот. У непрямих відмінках числівників три, чотири пишемо ьо: трьох, чотирьох, трьом, чотирьом, трьома, на трьох, на чотирьох, але чотирма. У числівнику вісім у непрямих відмінках після с пишемо м’який знак: восьми (вісьмох), вісьмом, вісьмома (вісьма). Також в орудному відмінку числівників шість, дев'ять, десять і всіх числівників на –дцять зберігається м’який т (-тьма або -тьома): дев'ятьма і дев'ятьома, дванадцятьма і дванадцятьома, сімдесятьма і сімдесятьома. 6. Числівники тисяча, мільйон і мільярд відмінюються так, як іменники: (тисяча — як іменник мішаної групи першої відміни; мільйон і мільярд — як іменники твердої групи другої відміни). 7. Складені кількісні числівники відмінюються за таким зразком:
Н. триста вісімдесят сім Р. трьохсóт вісімдесяти (вісімдесятьóх) семи (сімóх) Д. трьомстáм вісімдесяти (вісімдесятьóм) семи (сімóм) З. триста (трьохсóт) вісімдесят (вісімдесятьóх) сім (сімóх) О. трьомастáми вісімдесятьмá (вісімдесятьомá) сьомá (сімомá) М. (на) трьохстáх вісімдесяти (вісімдесятьóх) семи (сімóх) 8. Неозначено-кількісні числівники кільканадцять, кількадесят відмінюються так, як числівники п’ять, шість і т.п., наприклад: Н. кільканáдцять, кількадéсят Р. кільканáдцяти (кільканадцятьóх), кількадесяти (кількадесятьóх) т.д. Неозначені числівники багато, набагато, кілька, декілька відмінюються так, як числівники п’ять, шість і т.д. (без паралельних форм у непрямих відмінках): Н. кілька, дéкілька, багáто Р. кількóх, дéкількох, багатьóх Д. кількóм, дéкільком, багатьóм і т.д. (порівн.: Н. сім, Р. семи і сімóх, Д. семи і сімóм і т.д.). Ознаки числівників наведені слова виявляють і в сполученні з іменниками, які означають одиничні предмети (порівн.: п’ять учнів – кілька (багато) учнів; п’яти учнів – кількох (багатьох учнів). 9. Збірні числівники двоє, троє, п’ятеро та ін. у непрямих відмінках мають форми звичайних кількісних числівників два, три, п’ять. Збірні числівники оба (стара форма), обидва, обидві відмінюються у непрямих відмінках так: обóх, обóм, обомá, на обóх. 10. У дробових числівниках чисельник відмінюється так, як кількісний числівник, знаменник – як порядковий (дві п’ятих, двом п’ятим, двомá п’ятими; три десятих, трьом десятим, трьомá десятими). Усі порядкові числівники, крім числівників перший, другий, утворюються від коренів відповідних кількісних числівників: п’ять – п’ятий, дев’ятнадцять – дев’ятнадцятий, п’ятдесят – п’ятдесятий, дев’ятсот – дев’ятисотий і т.д. Порядкові числівники відмінюються за числами, родами, відмінками і пов’язуються з іменниками так, як прикметники, тобто стоять в одному роді, числі й відмінку з іменниками, до яких вони відносяться: перший учень – перші учні; перший учень – перша учениця – перше доручення; першого учня – першому учневі і т.д. Відмінюються порядкові числівники так, як прикметники твердої групи (числівник третій відмінюється так, як прикметник м’якої групи).
ЗАЙМЕННИК
Займенником називається частина мови, яка вказує на предмети, їх ознаки і кількість, але не називає їх. Наприклад: Призначено було зійтись на майдані до зборні. Гуща прийшов раніше. Він тривожно блукав під ґанком і все поглядав (М.Коцюбинський). У другому реченні іменник Гуща називає предмет (особу). У третьому реченні слово він вказує на предмет (особу), в даному разі на Гущу, про якого йшла перед цим мова. Я люблю теплі дні ранньої осені. В такі дні приємно полювати. У першому реченні прикметник теплі називає ознаку предметів (днів); у другому – займенник такі тільки вказує на ознаку предмета, про яку перед цим ішла мова. Минулої неділі ми вбили на полюванні двадцять вальдшнепів. У цю неділю – стільки ж. У першому реченні числівник двадцять називає кількість предметів (вальдшнепів); у другому – займенник стільки лише вказує на кількість. За своїм значенням усі займенники поділяються на такі розряди: Особові. Особово-вказівні. До особових належать займенники я, ти, ми, ви. До особово- вказівних – він, вона, воно, вони. Особові займенники не замінюють іменників, а називають осіб: займенник першої особи однини я означає того, хто говорить: Я вже казав про пам'ять, як про вічну книгу, де все записано і про них (О.Коломієць). Займенник ти означає адресата, до якого звертається мовець: Дорогий Борисе! Я саме до тебе адресував цей лист (О.Коломієць). Займенники я, ти і займенники ми, ви протиставляються як форми однини і множини. Проте мають такі значення: ми — це я і ще хтось; займенник ви вказує на багатьох осіб, до кого звернена мова, шанобливе ставлення, наприклад Сьогодні ми помудріли (Б.Олійник); Ми опрацювали великий матеріал … (З газети); Вам лиш пам’ять одна і суддя й засторога: все, що вам дороге, зберігає вона. Перед нею одною – ви муж і жона (М.Карпенко). Особово-вказівні займенники означають осіб, які виходять за межі розмовної ситуації, або предмети чи поняття, згадувані в розмові, наприклад: До сторічного ювілею висадили біля школи алею зі ста каштанів. А веде вона не куди-небудь – до меморіального музею Остапа Вишні (З газети). Зворотний займенник себе, вказуючи на особу чи предмет, не має форми називного відмінка, а також категорії роду та числа. Може стосуватися всіх трьох осіб: Я знаю себе; Ти знаєш себе: Вони знають себе. У формі давального відмінка займенника собі його вживання характерне дня розмовного мовлення: Був собі дід та баба (З фольклору). Присвійні займенники: мій, твій, ваш, наш, свій, його, її, їх, їхній за значенням і граматичними ознаками близькі до прикметників: Здоров'я, щастя усім вашим працівникам, щоб вони глибоко орали свою журналістську ниву і в пухкий ґрунт клали тільки добірні зерна, пам'ятаючи – з нами Бог, з нами Україна (З газети). І тому для мене так трагічно Те, що ти чиясь, а не моя (В.Симоненко). Вказівні займенники той, отой, цей, оцей, такий, отакий, сей (ся, сі, се) та нестягнені форми тая, тую, тії, цяя, ції вказують на предмети та їх ознаки. Вказівний займенник стільки співвідносний з кількісним числівником: Не розумію, чому оте все добро заслуговує іноді зневажливого слова ”черепки” (З газети); Овва, чого заманулося вам, люди-небораки! Забудьте про се, руки маєте короткі (С.Колесник); Сама колись дівувала, теє лихо знаю (Т.Шевченко). Означальні займенники увесь (ввесь, весь), усякий (всякий), кожний (кожен), жодний (жоден), інший, сам, самий вживаються в реченні в ролі узагальнено-якісних означень, а при субстантивації – в ролі підметів і додатків. Займенники кожний і всякий синонімічні між собою, означають окреме в даному кількісному ряді: Кожна птиця знайде свого Гриця; Всяка кузочка свою дружину має (Нар.творчість). Займенник кожний має значення „всі по-одному”, „будь-який із подібних собі ” : У кожного чоло життя і жаль порили, і в оці кожного горить любові жар (І.Франко). Займенник усякий меншою мірою, ніж займенник кожний, виражає значення розділовості: У всякого своя доля і свій шлях широкий (Т. Шевченко). Займенник жодний (жоден) уживається в двох значеннях: 1) „ні один”, наприклад: Ви все це знаєте: і про десятки великих міст, де немає жодної або є одна-дві українські школи, і про півтори (півтори!) книжки на душу населення, видавані українською мовою... (Ю. Мушкетик). 2) „ніякий”, наприклад: Скажіть мені, чи хто тут не зрозумів слів, сказаних по-українськи чи по-російськи? Всі ми тут розуміли і всі ми відповідно реагували, і не було у нас жодних проблем (Ю.Щербак). Слід розрізняти означальні займенники сам, самий, сама, самого, самі, самих, самим від сам, самий, самого, самої і т. д. Перший уживається на означення того, що особа чи предмет виконує дію сама, без сторонньої допомоги: Самі й розшифровують зібраний матеріал, покладають його на ноти (З газети); Тільки пам'ятайте, що самá собóю газета не з'явиться (З газети). Другий займенник з наголосом на першому складі має значення крайньої просторової чи часової межі іменника, при якому він ужитий: Сумна арфістко,— рученьки вербові— по сáмі плечі вкутана в туман. Зіграй мені мелодію любові, ту, без якої холодно словам (Л.Костенко). У ролі підсилювальної частки при словах на означення часу, Питальні займенники: хто, що, який, чий, котрий, скільки. Якщо розглядані вище питальні займенники приєднують підрядну частину складного речення до головної, тобто виступають як сполучні слова і є співвідносними словами до іменника чи займенника головної частини, тоді вони стають відносними займенниками. Займенник який уживається в усіх стилях мови, коли треба вказати на якісний характер ознаки, наприклад: Природно, яка позиція — такі й результати (З журналу). Займенник котри́́й уживається тоді, коли треба підкреслити вибір осіб, предметів, ознак з ряду однорідних: Полювання з крякухою дуже добутливе, спокійне полювання, особливо для мисливців, котрі вже в літах, котрим уже бродити по болотах та лазити по очеретах, сказать би, важкувато (О.Вишня). Використання відносного займенника котри́́й у значенні який зустрічається значно рідше, наприклад: Чується... Шум океану, Луною котрого ця річка Воркоче (М.Рильський). Відносний займенник чий вказує на належність предмета, вживається переважно в художньому стилі: Наблизившись до високо-правдивого таланту В.М. Шукшина, поруч побачив Григора Тютюнника, чиє„ немає загадки таланту. Є вічна загадка Любові” вже непроминальне (З журналу). Займенники хто і що співвідносні з іменниками — хто з особою, а що — з предметом або особою, скільки співвідносний з числівником. До заперечних займенників відносяться : ніхто, ніщо, ніякий, нічий. Вони утворені від відповідних питальних займенників додаванням частки ні і вказують на повну відсутність предмета або ознаки: А довкола гули КАМази і турбіни ревли із-за тучі, щоб ніхто ні внизу, ні на кручі Ані крику не чув, ані слів (В.Бровченко). Неозначені займенники: дехто, дещо, хтось, щось, хто-небудь, що-небудь, який-небудь, будь-хто, будь-що, казна-що, казна-хто, абихто, абиякий та ін. Утворюються вони від відповідних питальних займенників додаванням часток будь-, -небудь, казна-, хтозна-, аби-, де-, -сь. Вони вживаються для вказівки на невідомі, неозначені предмети, їх ознаки, якості: Хтось задихається над ними — хто це, хто це?(З журналу).
Відмінювання займенників
Відмінювання особових займенників та зворотного займенника себе:
Однина Множина Н. я ти – ми ви Р. мене тебе себе нас вас Д. мені тобі собі нам вам З. мене тебе себе нас вас О. мною тобою собою нами вами М. (на) мені (на) тобі (на) собі (на)нас (на) вас Відмінювання особово-вказівних займенників:
Однина Множина
Чоловічий Середній Жіночий Для всіх родів рід рід рід Н. він воно вона вони Р. його (нього) її (неї) їх (них) Д. йому їй їм З. його (нього) її (неї) їх (них) О. ним нею ними М. (на) ньому і (на) ній (на) них (на) нім Відмінювання присвійних займенників:
Однина Множина
Чоловічий Середній Жіночий Для всіх родів рід рід рід Н. мій моє моя мої Р. мого моєї моїх Д. моєму моїй моїм З. як Н. або Р. моє мою як Н. або Р. О. моїм моєю моїми М. (на) моєму (на) моїм (на) моїй (на) моїх За таким же зразком відмінюються займенники твій, свій. Займенники наш, ваш відмінюються так, як прикметники твердої групи; займенник їхній – як прикметник м’якої групи.
Відмінювання вказівних займенників:
Однина Множина Чоловічий Середній Жіночий Для всіх родів рід рід рід Н. той, цей те, це та, ця ті, ці Р. того, цього цього тієї, цієї тих, цих Д. тому, цьому цьому тій, цій тим, цим З. як Н. або Р. те, це ту, цю тих, цих О. тим, цим цим тією, цією тими, цими М. (на) тому, (на) цьому, (на) тій, (на)тих, цьому цім цій цих (на) тім, цім Відмінювання означального займенника: Однина Множина Чоловічий Середній Жіночий Для всіх родів рід рід рід Н. увесь, ввесь, усе, все уся, вся усі, всі весь Р. усього усієї усіх Д. усьому усій усім З. як Н. або Р. усе, все усю як Н. або Р. О. усім, всім усією усіма М. (на) всьому (на) всіїм (на) всій (на) всіх Відмінювання питально-відносного займенника:
Однина Множина Чоловічий Середній Жіночий Для всіх родів рід рід рід Н. чий чиє чия чиї Р. чийого чиєї чиїх Д. чийому чиєму чиїй чиїм (чиєму) чиє З. як Н. або Р. чию як Н. або Р. О. чиїм чиєю чиїми М. (на) чийому (на) чиєму, (на) чиїй (на) чиїх чиїм ПРИСЛІВНИК
Прислівником називається невідмінювана частина мови, що Найважливішою типовою морфологічною ознакою прислівників є їх незмінність (виняток становлять якісні прислівники, які в словотворчому плані можуть змінюватися за ступенями порівняння: широко – ширше, найширше; сумлінно – більш сумлінно, найбільш сумлінно, але в плані словозміни залишаються незмінними). За семантико-синтаксичними ознаками прислівники поділяються на два основні розряди: означальні і обставинні. Означальні прислівники охоплюють три групи: 1) якісно-означальні; 2) способу дії; 3) кількісно-означальні. Якісно-означальні прислівники характеризують дію або стан з якісного боку. Вони відповідають на питання як? Це прислівники на -о, -е; за своєю формою вони співвідносні з прикметниками, наприклад: красиво, яскраво, тихо, схвильовано, добре, гаряче, рішуче. До цієї підгрупи належить також так званий первинний прислівник так. Якісно-означальні прислівники на -о, -е подібно до якісних прикметників, від яких вони утворюються, можуть мати вищий і найвищий ступені порівняння: Перший літак піднявся високо, другий — вище, третій — найвище. Вищий ступінь твориться від прислівників на -о, -е так, як і вищий ступінь прикметників середнього роду, а саме: а) за допомогою суфіксів -ш(е), -іш(е), причому суфікси -к, -ок, -ек випадають: швидко— швидше, далеко — дальше, широко — ширше; б) від різних основ, наприклад: погано — гірше, найгірше; гарно — краще, найкраще. При творенні вищого ступеня прислівників додаванням суфікса -ш- відбуваються ті самі зміни приголосних, що й у прикметниках: дорого — дорожче, низько — нижче, важко — важче, високо —вище. Значення прислівника вищого ступеня підсилюється додаванням слів значно, багато, куди, ще, трохи: значно краще, багато більше, куди глибше, ще частіше, трохи легше. Найвищий ступінь твориться від прислівників вищого ступеня додаванням до них префіксів най-, а для підсилення—ще префікса як- або префікса що-: повніше — найповніше, якнайповніше, щонайповніше. Означальні прислівники способу дії. До цієї групи належать: а). Прислівники, що означають спосіб дії і відповідають на питання яким способом? Це передусім прислівники, утворені переважно під колишніх іменників у непрямих відмінках з прийменником (безвісти, вголос, внакладку, впереміж, впереміш, вплав, нанівець, напоказ, підряд, поволі, спросоння та ін.) або без прийменника (раптом, вистрибом, слідом, даром, похапцем); зокрема прислівники сумісної або роздільної дії (вкупі, вдвох, оптом, гуртом, вскладчину; поодинці, вроздріб, поурочно). б). Прислівники, що означають спосіб дії і відповідають на питання як? подібно чому? або подібно кому? (так звані порівняльно-уподібнювальні прислівники). Це прислівники з префіксом по- (по-дитячому, по-вовчи, по-нашому, по-твоєму, по-козацьки, по-ударному) та без префікса, утворені від орудного відмінка іменників (Дим валить стовпом). Кількісно-означальні прислівники. До цієї групи належать прислівники, що означають кількісні відтінки дії, ступінь інтенсивності дії або межу дії, а коли відносяться до прикметників і прислівників — міру чи ступінь якості. Відповідають вони на питання скільки? як багато? в якій мірі? і за семантичними ознаками поділяються на такі підгрупи: а). Прислівники з відтінком посилення дії чи ознаки, наприклад: б). Прислівники з відтінком послаблення дії або ознаки: трохи в). Прислівники із значенням межі дії: допізна, догола, дотла, Обставинні прислівники. Прислівники, що належать до розряду обставинних, поділяються на чотири групи: 1) прислівники часу; 2) прислівники місця; 3) прислівники причини; 4) прислівники мети. 1). Прислівники часу означають час, протягом якого відбувається дія, і відповідають на питання коли? відколи? доки? з якого часу? по який час?, наприклад: тепер, учора, завтра, вдень, вночі, ранком, уранці, смерком, взимку, давно, нині, напередодні, завжди, іноді, щохвилини, щодня, здавна, з давніх давен, замолоду та ін. 2). Прислівники місця означають місце дії або напрямок руху На питання де? відповідають прислівники, які відносяться до дієслів, що означають місце перебування або знаходження предмета, наприклад: спереду, внизу, навколо, тут, там, скрізь, всюди. На питання куди? звідки? в якому напрямку? відповідають прислівники, які відносяться до дієслів руху: уліво, вниз, туди, сюди, звідти, лугом, лісом, дорогою. 3). Прислівники причини означають причину дії і відповідають 4). Прислівники мети означають мету дії, відповідають на питання для чого? навіщо? з якою метою?, наприклад: наперекір, навмисно, на радість, на зло (останні два — прислівникові словосполучення). У сучасній українські |
); п’ять десятих ( 
); нуль цілих і п’ять десятих (0,5); сім цілих і п’ятдесят дві сотих гектара (7,52 га) та ін.
і т.д. словосполучення одна друга може замінюватися словом половина, що в таких випадках має форму орудного відмінка з прийменником з: два з половиною гектари, на трьох з половиною гектарах, трьом з половиною гектарам.