ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Зміст , мета і завдання процесу виховання

12 3 4

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОЦЕСУ ВИХОВАННЯ …………….5

1.1. Зміст, мета та завдання процесу виховання ………………………………....5

РОЗДІЛ 2. ВИХОВНИЙ ІДЕАЛ ЯК ПЕДАГОГІНА ПРОБЛЕМА ………….10

2.1. Зміст поняття «ідеал виховання» та його характеристика …………………10

2.2. Ретроспективний огляд формування виховного ідеалу …………………….14

РОЗДІЛ 3. ДОСЛІДЖЕННЯ МОТИВІВ ВИБОРУ ДІТЬМИ ВИХОВНОГО ІДЕАЛУ……………………………………………………………………………...22

1.1. Організація і проведення дослідження …………………………....................22

1.2. Аналіз результатів проведеного дослідження………………………………..22

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………….26

СПИСОК ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………..28

ДОДАТКИ…………………………………………………………………………….31

ВСТУП

Проблема виховання є і залишається актуальною на всіх етапах розвитку суспільства. Адже скрізь цінується високо культурна, вихована людина. Основа виховання покладається на батьків і на вчителя, який проводить надзвичайно багато часу з дитиною, маючи на неї неабиякий вплив. А щоб ціленаправлено виховувати особистість потрібно ставити конкретні цілі, до яких прагнути, по яких оцінювати результати. На особистість дитини мають великий вплив не окремі фактори, а їх сукупність. Окрім зовнішнього виховного впливу існує внутрішній, що виявляється у самовихованні.

Дитина розвивається, вбирає в себе все, що відбувається навколо, і визначає для себе пріоритети, цілі в житті, на кого рівнятися, до чого прагнути, таким чином формується ідеал.

Цілком очевидно, що в умовах нових політичних і соціально-економічних відносин у нашому суспільстві та глобальних проблемах формування особистості питання пошуку виховного ідеалу переростає у важливу педагогічну проблему. Основу теорії виховного ідеалу для нашого дослідження становлять ідеї Сократа, Платона, Августина Блаженного, Томи Аквінського, Володимира Мономаха, Леонардо да Вінчі та інших діячів європейського Відродження, Яна А. Коменського, І. Г. Песталоцці, Ж.-Ж. Руссо,Й. Гербарта, А. В. Дістервега, Дж. Локка, Г. Сковороди, К. Ушинського, П. Юркевича, В. Сухомлинського. Вчення про досконалу людину і шляхи її виховання містять в собі ідеї філософів, теологів, психологів, педагогів, митців, політичних та культурних діячів від доби Античності і до сьогодні.

Але проблема про зміст ідеалу, його роль у процесі виховання залишається відкритим і сьогодні для сучасників, які розробляють власні підходи, погляди на роль ідеалу у процесі формування особистості.

Актуальність і недостатня розробленість окресленої проблеми зумовили вибір теми дослідження «Роль виховного ідеалу у формуванні особистості дитини ”.

Об’єкт дослідження: виховний ідеал як педагогічна проблема.

Предмет дослідження: мотиви вибору дітьми виховного ідеалу.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати питання виховного ідеалу та дослідити мотиви його вибору дітьми різних вікових категорій.

Гіпотеза дослідженняґрунтується на припущенні, що мотиви вибору дітьми виховного ідеалу залежать від їх вікових особливостей.

Для досягнення мети дослідження та перевірки гіпотези було визначено такі завдання:

1. Теоретично обґрунтувати процес виховання.

2. Розкрити зміст поняття «виховний ідеал» та охарактеризувати його.

3. Зробити ретроспективний огляд формування виховного ідеалу в різних історичних епохах.

4. Дослідити мотиви вибору дітьми виховного ідеалу та виявити їх вплив на формування особистості дитини.

Теоретична значущість дослідження полягає у обґрунтуванні питання виховного ідеалу та ретроспективному огляді його формування в різних історичних епохах;

Практична значущість дослідження полягає у виявленні мотивів вибору дітьми виховного ідеалу. Результати дослідження можуть бути використані педагогами загальноосвітніх навчальних закладів для організації виховної роботи з дітьми.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОЦЕСУ ВИХОВАННЯ

Зміст , мета і завдання процесу виховання

Природа не творить людини як цілісної особистості, вона лише закладає основи і створює передумови для її формування. Людина — багаторівнева система, особливості якої виявляються у діалектичній взаємодії біологічних і соціальних факторів. Вступаючи в життя через соціальну і трудову діяльність, вона вливається у світ досвіду, який є багатовіковим надбанням людства і стає основною школою становлення її як особистості.

Процес виховання - система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Специфіка цього процесу полягає передусім у його цілеспрямованості. Наявність конкретної мети робить його систематичним і послідовним, не допускає випадковості, епізодичності, хаотичності у проведенні виховних заходів.

Процес виховання залежить від об'єктивних і суб'єктивних чинників.

Об'єктивними чинниками є особливості розбудови України взагалі та системи закладів освіти зокрема, перебудова економіки на ринкових засадах, особливості розвитку соціальної сфери, відродження національних традицій, звичаїв, обрядів, народної педагогіки, розширення сфери спілкування з іноземними громадянами, вплив природного середовища.

До суб'єктивних чинників належать соціально-педагогічна діяльність сім'ї та громадських організацій, навчально-виховна діяльність навчальних закладів, цілеспрямована діяльність засобів масової інформації, закладів культури, позашкільних установ, церкви.

"Виховує, - писав А. Макаренко, - все: люди, речі, явища, але насамперед і найбільше - люди. З них на першому місці - батьки і педагоги. З усім складним світом навколишньої дійсності дитина входить у незліченні стосунки, кожен з яких неминуче розвивається, переплітається з іншими стосунками, ускладнюється фізичним і моральним зростанням самої дитини. Увесь цей "хаос" не піддається начебто жодному облікові, проте він створює в кожен даний момент зміни в особистості дитини. Спрямувати цей розвиток і керувати ним - завдання вихователя" [16, с.137]

Структура процесу виховання передбачає:

1. Оволодіння знаннями, нормами і правилами поведінки. Це перший етап входження в систему виховного впливу, на якому діють норми, правила, особливості життєвої поведінки. Людина (дитина) стає членом певної соціальної системи (сім'ї, колективу), де вже діють певні правила, норми, яких їй доведеться дотримуватись.

2. Формування почуттів (стійких емоційних відношень людини до явищ дійсності). Вони сприяють трансформації певних дій особистості із сфери розумового сприймання у сферу емоційних переживань, що робить їх стійкими, та активізації психічних процесів людини;

3. Формування переконань (інтелектуально-емоційного ставлення суб'єкта до будь-якого знання як до істинного (або неістинного). Переконання, що ґрунтуються на істинних знаннях, будуть, з одного боку, своєрідним мотивом діяльності, а з другого — «стрижнем» поведінки особистості. Тому виховання дітей і є формуванням у них психологічного «стрижня», без якого особистість буде безвольною, позбавленою власного «Я».

4. Формування умінь і звичок поведінки. Формування умінь (засвоєного способу виконання дій, основаного на сукупності набутих знань і навичок) і звичок (схильності людини до відносно усталених способів дій) потребує поступовості й систематичності вправляння, посильності та доцільності поставлених вимог, їх відповідності рівню розвитку учнів. Воно пов'язане з активною діяльністю особистості у сфері реальних життєвих ситуацій.

Виховання є складним, багатогранним процесом, у якому тісно переплетені внутрішні (стосуються особи вихованця) та зовнішні (стосуються виховного середовища) суперечності.

На процес виховання впливають (безпосередньо або опосередковано) об'єктивні (особливості суспільного устрою, політичного режиму, соціально-економічного розвитку, національна самобутність, природне середовище) та суб'єктивні (соціально-педагогічна діяльність сім'ї, громадських організацій, навчально-виховних закладів, засобів масової інформації, закладів культури і мистецтва) чинники.

Структурними елементами процесу виховання є мета, завдання, закономірності, напрямки, методи, засоби, результати виховання та їх коригування.

Мета виховання - всебічний гармонійний розвиток особистості. Це зумовлено сутністю людини як найдосконалішого витвору природи й суспільства. К. Ушинський наголошував на важливості визначення мети і завдань виховання: «Що сказали б ви про архітектора, який, закладаючи нову будівлю, не зумів би відповісти на ваше запитання про те, що він буде будувати, — храм, присвячений богу істини, любові й правди, чи просто дім.., готель... кухню... купно.., музей.., чи, нарешті, хлів для складання туди різного, нікому не потрібного мотлоху? Те саме ви повніші сказати про вихователя, який не зможе чітко визначити вам мету своєї виховної діяльності.., ось чому, ввіряючи вихованню чисті і вразливі душі дітей, ввіряючи для того, щоб воно провело в них перші, а тому й найглибші риси, ми маємо цілковите право спитати вихователя, якої мети він добиватиметься в своїй діяльності, і вимагати на це питання ясної й категоричної відповіді»[34, с.71].

Процес виховання переслідує різні завдання, розгортається різними напрямами. Основні напрями всебічного розвитку особистості:

• розумове виховання;

• моральне виховання;

• трудове виховання;

• система профорієнтаційної роботи;

• економічне виховання;

• естетичне виховання;

• фізичне виховання.

Ефективність процесу виховання значною мірою залежить від того, наскільки виховання здатне передбачити необхідність розв'язання конкретних виховних завдань. Цей процес є неперервним, у ньому немає канікул. Вільний від навчання час заповнюють корисні справи, які сприяють формуванню позитивних рис особистості.

Структура процесу виховання, спрямованого на формування особистості, охоплює свідомість особистості, емоційно-почуттєву сферу, навички та звички поведінки. Провідну роль відіграє розвиток її свідомості.

Свідомість - властива людині функція головного мозку, яка полягає у відображенні об'єктивних властивостей предметів і явищ навколишнього світу, процесів, що відбуваються в ньому, своїх дій, у попередньому мисленому їх накресленні і передбаченні наслідків, у регулюванні відносин людини з людиною і соціальною дійсністю.

Структурними елементами свідомості є відчуття, мислення, емоції, воля, самосвідомість. Вона відіграє провідну роль у діяльності й поведінці людини. Через свідомість учні в процесі навчання і виховання набувають знань, умінь та навичок, засвоюють досвід поведінки. їх свідомість виявляється у ставленні до навчання та інших видів діяльності, до людей і суспільства, до себе, навчальних та інших обов'язків.

Не менш важливі у формуванні особистості й почуття, в яких виявляється ставлення людини до навколишньої дійсності й до себе.

Почуття - психічні стани і процеси, в яких відображено емоційний бік духовного світу людини, її суб'єктивне переживання подій та емоційне ставлення до навколишнього світу.

Виховання свідомості та емоційно-почуттєвої сфери має поєднуватися з формуванням навичок і звичок поведінки.

Навичка - психічне новоутворення, завдяки якому індивід спроможний виконувати певну дію раціонально, з належною точністю і швидкістю, без зайвих затрат фізичної та нервово-психічної енергії.

Формується вона на основі знань про певний спосіб дії у процесі цілеспрямованих, планомірних, нерідко багаторазових вправлянь.

Звичка - схильність людини до відносно усталених способів дій."Гарна звичка - це моральний капітал, - писав К. Ушинський. - Капітал звички від уживання зростає і дає людині можливість, як капітал матеріальний в економічному світі, дедалі плідніше використовувати свою найдорогоціннішу силу - силу свідомої волі і зводити моральну будову свого життя дедалі вище, не починаючи щоразу своєї будівлі з фундаменту і не витрачаючи своєї свідомості і своєї волі на боротьбу з труднощами, які були вже раз переможені" [34, с.68]

Навички і звички поведінки формуються у процесі цілеспрямованої, систематичної діяльності учнів, у якій вони набувають досвіду поведінки. Тому важливо враховувати досвід попередньої поведінки школярів, збагачуючи позитивне надбання й долаючи негативні звички. Формування навичок і звичок поведінки потребує поступовості й систематичності вправляння, посильності та доцільності поставлених вимог, відповідності їх рівневі розвитку учнів. Успішність його залежить від дотримання педагогами і батьками єдиних вимог до учнів.

У процесі виховання можуть формуватися й негативні звички через засвоєння дитиною хибного досвіду поведінки в ненормальному середовищі, в якому вона в силу життєвих умов перебувала чи перебуває. Подолання таких звичок потребує спеціальної виховної роботи, а їх викорінення передусім пов'язане із з'ясуванням причин появи, їх усуненням.

Отже, виховання цілеспрямовано впливає на розвиток особистості, воно постає, як свідома, підпорядкована певній меті діяльність, результати якої мають передбачуваний характер. Виховання триває протягом цілого життя людини.

РОЗДІЛ 2

12 3 4