ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Зміст поняття «ідеал виховання» та його характеристика

Відродження і розвиток рідної школи, національної системи освіти й педагогічної культури можливі лише в умовах вільної України. Розбудова незалежної Української держави, у свою чергу, потребує адекватного виховання. Цю надзвичайно важливу педагогічну проблему не можна успішно розв’язати, якщо не мати провідного виховного ідеалу, до якого маємо прагнути. У загальному трактуванні ідеал означає взірець досконалості, кінцеву, вершинну мету людських устремлінь. Це найвища мета, до якої прагнуть люди і яка керує їхньою діяльністю.

Під виховним ідеалом розуміємо еталон взірцевої особистості, що служить головним орієнтиром у вихованні молодого покоління.

Ідеа́л (лат. idealis від грец. ίδέα — образ, ідея, пор. також ейдос) — вища цінність; якнайкращий, завершений стан того або іншого явища; зразок особистих якостей, здібностей; вищий ступінь етичного уявлення про благо і належність; досконалість у відносинах між людьми; найбільш довершений пристрій суспільства.

Ідеал - поняття моральної свідомості, в якому моральні вимо­ги, що висуваються до людей - образи морально доскона­лої особистості, уявлення про людину, яка втілює в собі всі найбільш високі моральні якості (чесноти). На відміну від моральних норм, які визначають поведінку людей у повсяк­денних життєвих ситуаціях, ідеал вказує на кінцеву мету мо­рального виховання й самовиховання людини, дає їй вищий взірець, до якого вона має прагнути. Характеристиками ідеалу є його спрямо­ваність, зміст, структура, дієвість.

За спрямованістю ідеали можуть бути негативними (наприклад індивідуалізм, егоїзм, холодний розрахунок, прагнення досягати власних корис­них цілей будь-якими засобами) і позитивними (наприклад колективізм, взаємодопомога, людяність, усвідомлення громадського обов'язку).

Рівень узагальненості ідеалу визначає його структуру. Наприклад, для людини ідеалом є конкретна особистість чи сукупність рис окремих особистостей, які узагальнені в од­ному образі. Дієвість ідеалу виявляється у ступені його впливу на поведінку. Кожен народ, - вважав Ушинський К. Д., - має свій особливий ідеал людини і вимагає від свого виховання відтворення цього ідеалу в ок­ремих особах. Ідеал цей у кожного народу відповідає його характерові, визначається його громадським життям, розви­вається з його розвитком[34, с 61].

На формування ідеалу особистості впливають такі чинники:

• тип стосунків, цінностей і настанов, що культивуються
в сім'ї (професії та коло інтересів батьків);

• загальнолюдські й національні цінності;

• соціальне середовище й конкретне місце проживання (освітній рівень, характер власної життєдіяльності, уподобання, література, кінофільми);

• рівень матеріального достатку;

• особистісні життєві настанови та ціннісні орієнтації.

В молодому віці ідеали тільки формуються, але вони ма­ють для вихованців особливу значущість. Духовні орієнтації, ідеали молоді суттєво відрізняються від орієнтацій та ідеалів людей старшого віку. Інакше і бути не може, адже вони пов'язані з основними прагненнями осо­бистості й відображають сутність її життєдіяльності. Не можна також забувати, що ідеали молоді базуються, як пра­вило, не стільки на знаннях, скільки на емоціях і почуттях. Відповідно і вплив таких ідеалів на потреби та інтереси ви­хованців, їхню мету, плани здійснюється перш за все через почуттєво емоційні канали. Всі ці аспекти треба враховува­ти у виховній роботі.

Григорій Сковорода висловив такі погляди щодо філософського розуміння ролі ідеалу. Він звертав особливу увагу на виховання Людини, підкреслював необхідність прокладання людиною шляху до себе. Надзвичайно мудрою є одна із його притч: «Стародавній мудрець Едіп, вмираючи, залишає малолітньому синові в спадок історію під назвою «Сфінкс». Любий сину, ось тобі найкращий мій спадок. Прийми цю маленьку книжечку із правиці моєї; люби її, якщо хочеш любити твого батька; ме­не вшануєш, шануючи її. Носи її з собою і май у серці своєму, лягаючи і встаючи. Вона тобі плід принесе такий, як і мені, розумій - блаженний кінець життя твого. Не будь нахабним і безсовісним, ступай тихенько, життя є небезпеч­ний шлях; привчай себе задовольнятися з малого, не наслідуй тих, хто розтрачує серце по зовнішності. Вчися збирати розсипані думки твої і повертати їх всередину себе. Щастя твоє всередині тебе, тут центр його закопаний: пізнавши себе, все пізнаєш. Не пізнавши себе, у пітьмі ходитимеш і лякатимешся страху, де його не було. Пізнати се­бе повно, пізнатися й мружитися з собою — це є невід'ємний мир, істина щастя і мудрість досконала. Ах, як­би я міг тепер закарбувати на твоєму серці пізнання самого себе!., але світло не осяває у пізньому віці, якщо хтось щас­ливий... Будь добрим до всіх. Не образиш і ворога свого, як­що хоч трохи намагатимешся себе пізнати... Звичайно, пізнаєш себе, якщо сильно прагнутимеш вникати всереди­ну себе, сильно, сильно... лише цим врятуєшся від лютого мучителя» [37, с.4].

Великий український філософ і педагог подає нам повну програму виховання людини, стрижньовими компонентами якої є добро, любов і самопізнання.

Григорій Сковорода убачав в освіті засіб моральної перебудови світу, створення справедливого суспільства. Його ідеалом була «істинна», справжня людина, що знаходить своє покликання і щастя у «сродній» праці.

Г. Сковорода першим в історії української педагогічної думки висунув ідею природного виховання. Він вважав, що виховання людини має бути спорідненим з природою.

Видатний український педагог К. Ушинський вважав, що «виховання, створене самим народом і побудоване на народних традиціях, має ту виховну силу, якої нема в найкращих системах, побудованих на абстрактних ідеях або запозичених в іншого народу» [34, с.100]. За його справедливим твердженням, «тільки народне виховання є живим органом в історичному процесі народного розвитку» [34, с.100]. А тому виховання не треба вигадувати, бо воно існує в народі стільки віків, скільки існує сам народ; з ним воно народилося, з ним зросло, відобразило в собі його історію і всі його якості.

Важливий внесок у розробку змісту ідеалу національного виховання зробив Ващенко Г.Г. Він обґрунтовано вважав, що ідеал не може бу­ти постійним, він повинен удосконалюватися. «Розв'язуючи питання про цілі виховання сучасної української молоді, ми мусимо рахуватися не лише з нашими традиціями, а й з ти­ми завданнями, що ставить перед нами сучасне і майбутнє, а також приймати до уваги психічні властивості нашого на­роду, як позитивні, так і негативні. Перші треба розвивати, другі усувати або принаймні ослаблювати. Тому на фор­мування ідеалу виховання в сучасних умовах впливають процес державотворення в Україні, гуманізація національної системи освіти та виховання» [1 с.93].

Ідеал, за Ващенком Г.Г., - людина, яка служить Богові й Україні. На його думку, благом для Батьківщини є:

1) державна незалежність,

2) об'єднання всіх українців, незважаючи на їхнє територіальне походження, церковну приналежність, соціаль­ний стан,

3) справедливий державний устрій, що утримував владу в суспільстві й водночас забезпечував особисті права,

4) справедливий соціальний устрій, за якого зникла би боротьба між окремими суспільними групами,

5) високий рівень народного господарства і справедли­ва його організація,

6) розквіт духовної культури українського народу,

7) високий релігійно-моральний рівень українського народу, втілення в життя вчення Христа,

8) здоров'я українського народу, зведення до мінімуму його хвороб і виродження.

На думку Підласого І. П., виховний ідеал Ващенка Г. має пасивний характер, в ньому загубилась людина. Такий ідеал, як підтверджує історія, ніколи не стає дієвим орієнтиром виховання. Важко не погодитися з цим, адже багато тверджень Ващенка Г. є абстрактними і не приваблюють сучасну молодь. Виховний ідеал має чітко ок­реслити основні життєві орієнтири українського громадя­нина з урахуванням політичних, соціально-економічних, культурних і релігійних реалій сьогоднішньої України, дати конкретні відповіді на складні питання сьогодення, враху­вати гуманістичні орієнтири розвитку світової філософської та педагогічної наук.

Центром сучасних філософських, пси­хологічних і педагогічних концепцій поступово стає люди­на й, першою чергою, її особистість. З робіт Григорія Ващенка слід брати глибоку любов до українсько­го народу, високий професіоналізм, відданість Батьківщині.

Так ідеали визначають спрямованість духовної орієнтації особистості, наповнюють конкретним змістом її життєву настанову, формують провідні принципи та пріоритети діяльності. Ідеал сам по собі є тим маяком, який вказує особистості напрямок руху і тому має для неї надзвичайно велику цінність.

С. Гончаренко висловив думку, що творчість як ідеал є специфічно людською формою життєдіяльності, що відрізняє її від діяльності тварин. Як загальна форма діяльності, ідеал виступає у всіх областях суспільного життя. Виділяє основні види ідеалу: суспільний, політичний, моральний, етичний.

У руслі сучасних гуманістичних тенденцій педагогічна наука досить чітко визначає основні цінності в національній системі виховання й освіти: пріоритет інтересів Людини, орієнтація на загальнолюдські цінності, допомога вихованцю самоактуалізуватись у житті, спрямованість виховних зусиль до людської особистості. Тому виховний ідеал має бути конкретним і сприяти пізнанню вихованцем самого себе, його творчій самореалізації.

Національний виховний ідеал включає в себе риси, які відповідають духовності і звичаям певного народу. Конкретний зміст національного виховного ідеалу залежить від державного устрою, світогляду, релігії та моралі, від рівня розвитку культури, національних особливостей народу.