 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| На спогад шубертової серенади
Місяць плине, блищуть зорі, Ніченька сія, Грають хмароньки прозорі! Глянь, красо моя!.. Глянь! Земля сріблом повита, Гарная така; Самоцвітами укрита Сонная ріка. Чуєш ти? В гаю чудова Розляглась луна. Гучно ллється соловйова Пісня чарівна!.. Час розкошів, утішання Дарять небеса! Вийди ж! Вийди на стрівання, Дівчина-краса!.. Весілля (з поеми "Козачка Олена") … У неділю для дівчини Сонце не зійшло: Горе хмарою сумною Світ оповило! Чутно пісню весільную, Музика гуде – Милий, з іншою звінчаний, Од шлюбу іде… На весіллі збір веселий, Ллється оковита, Сидить дома дівчинонька, Залізом прибита … На весіллі вже долівка Підківками збита – У дівчини хустиночка Сльозами облита. "Грай, музико! Грай троїста! Шпарко, веселенько! Лийтесь, сльози! Лийтесь, гіркі! Не давіть серденька!..".
До Ліни (переклад з Й.-В. Гете) До пісень моїх, кохана, І знову стиха доторкнись, Сядь край свого фортеп'яно. Де твій друг стояв колись.
Преш хай струни залунають, Потім книжечку розкрий, Хай уста твої співають І листочок кожен твій.
Смутно буквами чорніють Пісні в зшиткові моїм, Та уста твої уміють Надавати чарів їм! Дмитро Павличко Пісня Стояв козацький табір у діброві, Дивився дулами гармат на Львів. О, ще проллє католицької крові Чубате плем'я хортицьких орлів!
Перед наметом догоряла ватра І козаки сиділи на землі. Ніхто не знав, чи буде битва завтра, Та не зашкодить підгострить шаблі. І раптом пісню хтось почав співати, пішла луна у кожного в душі, - Настав за нашу кривду час відплати, Підемо рвати панські кунтуші!
Звивались дужі голоси поволі В один потік, як струмені гірські. Бідняцькі думи, невтишимі болі Укладені в слова, як сталі, дзвінкі.
І навкруги озвалися бандури Акордом помсти – струнами всіма. Перелітала пісня львівські мури, Бо загорожі для пісень нема.
Вона неслась по вулицях вузеньких, І зупинить її ніхто не міг. Вона глушила, по майстернях дзенькіт, Бо друзів там знаходила своїх.
Вона вривалась у високі брами, Бо що для пісні списи і мечі! А тьмяному костьолі від нестями Молились і тремтіли шляхтичі.
… Співав козацький табір у діброві, Дивився дулами гармат на Львів, І посміхався гетьман чорнобровий, Не слухаючи писаревих слів. *** Земля покрита білою габою І вітер під вікном, жебрак-скрипаль. На жаль мені, кохана, за тобою, Свого ж одуреного серця жаль.
Ні, я не егоїст! Я серце дав би, Що б не замерз музика під вікном, Я виливаю кров щоднини в ямби І нелегким радію таланом.
Чи ж серцем знадженим людей зігрію? Чи в ньому щирі я знайду слова? Так, не згуби ще я велику мрію Від неї рана в серці зажива.
- Заграй мені веселої, небоже,- Знадвору в хату кличу скрипаля. І раптом бачу, чи здалося, може, Що зеленню вкривається земля. Пейзаж Жінки співали на далекім полі, Пливли в блакитних небесах пісні. Стояв осінній вечір на стерні В молодику – неначе в ореолі.
Як тихі промені в листках тополі Ряхтіли мрійно голоси в мені, І відчував я в зірок явині Мого народу радощі і болі.
Летіло наче іскри з димаря, Пожовкле листя з темної обочі, І брався я вогнем, що не згоря;
Вдихав, як воздух, співанки жіночі, Ширяв на золотих висотах ночі. І серце в грудях билось, як зоря.
Пісня На фоні побліднілого блакиту Конари чорні й ніби неживі. Брунатне листя в темному рові, Отіння мертвого деревориту. Та на дорогу золотом накриту, Машини виїжджають грузові. Розпізнає в червоній корогві Вітрець свою любов несамовито.
Мелодія з повітря вирина, Сріберно вигнута озимина Дзвенить і дзвонить, наче кришталева
Співають хлопці їдучи в кіно, Від пісні пригортаються дерева І будиться в ріллі сухе зерно.
Леонід Первомайський Бетховен Я забуду про все. І ридання, що глибоко сховане Під покровом мовчань, і тривога, і труби грози Проростуть із іржавого серця глухого Бетховена. Але очі сухі. Ні сльози. Тільки так. Ні сльози. Ніч над серцем музики. І блискавки мідноязикі. Розтинають чорнотою сповнений повені плин. Березневий приплин. І польоту орлиного крики. Ніч над серцем музики. Гіркий і ядучий полин. Якщо слухають мовчання, то звідки народження звуку? Сонце входить в зіниці. Колишуться зорі в саду. День і ніч. І крізь вік пронести свою пристрасть і муку. Я з тобою, Бетховен, дай руку – я поруч піду. Я з тобою піду…Ось вітри, що задуху зривали, Коли ти кулаками у люті безсилій гатив, Наче молотом бив об мовчання холодне ковадло, У розтрую світової прачорної глухоти. Світ розпорото чорним крилом. В закривавлений розтин Вухо став склеротичне, і слухай, як голосно б’є. Крізь перетин часу, крізь мовчань стоголосу коросту Серце світу – лише? – серце світу твого і твоє. Що ж ти плачеш, Бетховен? За відстань, за холод, за морок Непроглядної ночі летить геніальності крик, і співає й згорає, і вогненні зграї над морем… Що ж ти плачеш, Бетховен, чи ж гірший за інших музик? До безсмертя змагайся з лакованим лагідним звіром. Ти не чуєш кричання його. Тільки вискал холодних зубів Нагадає тобі про даремність надій і довіри, Про печаль завойовань і силу того, що згубив. Але те , що родилося в серці, що мукою тричі відчуто, - Проростання небес у вершинах дубів вікових І крижин березневе кружляння в потоках розкутих – Це весна, це чекання і щастя, і болів нових. А чи прийде воно, чи навіки залишаться болі? Бийся в мур глухоти, в непроникні холодні пласти, Вилітай за шлагбауми тьми – і на волю! На волю! На волю! – Разом з березнем, з сонцем, з дубами рости! Ти про все вже забув. І ридання вже глибоко сховане Під покровом мовчань. Але мідні розтруби грози Проростають із теплого серця живого Бетховена. До безсмертя. До смерті. І очі сухі. Ні сльози.
Євген Плужник *** Не чуючи, перебирала ти Пожовклі клавіші, задумана й тривожна; Здавалося, гукни тобі: - Лети! – І повернути вже не можна.
Та з того, як здригалася рука, Як інколи стеналась вся ти, Я зрозумів, що, скільки не гукай, - Ти розучилася літати. Василь Симоненко Грудочка землі Ще в дитинстві я ходив у трави, В гомінливі, трепетні ліси, Де дуби мовчали величаво У краплинках ранньої роси. Бігла стежка в далеч і губилась, А мені у безтурботні дні Назавжди, навіки полюбились Ніжні і замріяні пісні, В них дзвеніло щастя непочате, Радість невимовна і жива, Коли їх виводили дівчата, Як ішли у поле на жнива. Ті пісні мене найперше вчили Поважати труд людський і піт, Шанувать Вітчизну мою милу, Бо вона кожна на цілий світ. Бо вона одна за всіх нас дбає, Нам дає і мрії і слова, Силою своєю напуває, Ласкою своєю зігріва. З нею я ділити завжди буду Радощі, турботи і жалі, Бо у мене стукотить у грудях Грудочка любимої землі.
Яке зухвальство!.. Сів Горобець і скаргу пише в суд: “Від Солов’я життя мені немає – Мої пісні, весь мій натхненний труд Цвіріньканням, бездара, називає!”
Осінній дисонанс Небо скуйовджене і розколисане Дрантя спустило на темні бори. Сонного місяця сива лисина Полум’ям сизим горить, З ротатим, ридаючим риком Вітри орди хмар несуть. І ходить за їхнім криком Бажання лягти і заснуть…
Українська мелодія Довго тужить сумна бандура Про діла у старій сивині. І якусь невідому зажуру Навіває та пісня мені. Не мелодія – збурена рана. Не слова, а безжальні голки, Тільки бачу не сині лимани І не горді козацькі полки. А ввижається – там, біля шляху, На потоптаній кіньми траві Жирний ворон, мов чорна папаха На козацькій сидить голові. А нав-круг по-ру-ба-ні До-си-па-ють сни, І да-ле-ко бу-бо-ни Кли-чуть до вій-ни.
Пісня Що ярами глибокими, степом та лісами Йшли козаки роти хана, блискали списами. Гей, іржали ситі коні, вороні й булані, Майоріли короговки у густім тумані. Попереду на баскому на коні гарячім Їхав славний Конашевич – кошовий козачий. Ішли бити татарина, табуни займати, І ревіло над степом грізне "ой, гай, мати". "Ой, гай, мати! Ой, гай, мати! Ой, широкі ниви – Прийдем в гості к бусурману, натворимо дива. Ой, гай, мати. Ой, гай, мати. Гай та не загайся - Не весілля, а поминки відправлять збирайся. Та не палач ти над труною, не зітхай важенько, Краще в пісню свою тугу вилий, стара ненько. Щоби слава наша в пісні ожила з викосили, Щоб гордилась Україна нами – козаками.
*** Як хороше радіти без причини, Коли на місто сутінь опада І чується, як тихо, безупинно Дзюрчить у стоки весняна вода. І сну нема, і спокою немає, І відчаю, і певності нема, Напоєна надіями пітьма. І хочеться всю землю обійняти І йти шукать нечуваних пригод… О, скільки музики натхненної багато У шумі каламутних вод.
Травневий акорд … Я не можу мовчати, Бо радості тісно, Бо любов моя бризкає З серця за борт, Бо сьогодні народ мій Дзвенить, як пісня, Я ж в тій пісні – Маленький акорд. З дитинства В мене була лише мати, Та був іще сивий дід, - Нікому не мовив "тату" І вірив, що так і слід. Був певен, що батько лишній, Крикливий, немов сусід, Коли застав на вишні, На мене кричав, аж блід.
Та боляче б'ється, думав, Не пустить гулять на став, І тому не знав я суму, Щасливим собі зростав.
І лиш як минули роки І я не помітно зріс, Мені часто кидалось в око, Як сину сусід той ніс
То нові штанці святкові, Сорочку, що так до лиця, Або чобітки з підковою Приносив йому од шевця.
Але мене й це не вабило, Бо заздрити, знав, не слід, І звавсь за обновки "бабою" У мене малий сусід.
Я вірив, що краще всього Пісні, які знав дідусь. Вмощусь на коліна до нього І в очі йому дивлюсь.
А він вимовляє, виспівує Гарячі прості слова – І все давниною сивою В очах моїх ожива.
Мелькають червоні жупани, Вирує, кипить Дніпро, І Байда стріляє в султана, Підвішений за ребро.
І грізні полки Богдана Шляхетську орду женуть, А з півночі десь бураном На поміч стрільці ідуть. Несуться зі свистом-гуком Богунці у всі кінці… І я затискую руку, Мов шабля у тій руці. І плачу, було, й сміюся, Як слухаю ті пісні… Спасибі ж тобі, дідусю, За те, що ти дав мені…
Верба Розлогі верби. Затишок і тіні. Під ними тихо плещеться ріка, І дівчина замріяна й струнка Стоїть на березі у сонячнім промінні.
Як хороше у нас на Україні, Де пісня нив чарівна та лунка, І шепіт верб, і поклики гудка Злились навік в мелодії єдиній.
Розлога вербо, чуму ти мені Миліша дуба, клена і берізки? Чи не тому, що в роки ненависні Моїх дідів сікли вербові різки?.. Дупло Одлунала далека пісня, Гомірливий вечір замовк. А тобі, видно, вдома тісно, Що бредеш по дорозі, як вовк.
Сумно бачить тебе одиноким – Де подруга твоя чи друг? Ну, чому ти проходиш боком, Не завернеш ніколи в круг?
Може, в тебе у грудях мука, То прийди, розкажи її – Ми простягнем на поміч руки, Мозолясті руки свої.
Може, душу пече образа, Може, впав ти від неї в сум? Не вагайся, підходь, розказуй – Ми у пісню розвієм сум.
Та в очах твоїх завжди спокій, І обличчя кругле, мов книш, І проходиш ти завжди боком, І підкреслено ти мовчиш.
Ніби черва столітню грушу, Точить пиха твоє чоло, То ж боїшся, щоб хтось у душу Не заглянув, мов у дупло. Борис Тен * * * Прозористий напровесні вечір – Десь заграв у фіордах Гріг… Оті ж самі, ті самі речі Ти почуєш іще за рік.
Хай умерла із піснею Озе, Хай Пер Гюнт не лишився собою – Так же глухо бринітимуть сльози Самітної моєї любові.
Я шукатиму скрізь – поміж тролів, У пісках африканських пустинь – Чи не йтимеш осяйною Сольвейг На пораду до мене – ти.
І тягтиметься час мій довго, Як увечері змовкне Гріг… Оте ж саме, те саме слово Я скажу тобі й ще за рік. Павло Тичина А в цей час співали пісню Два одбоку кларнетисти Тон давали разов п’ять: все ходили, поглядали, знову ждали, щоб почать.
Та про них немов забули. Ми ж були ще за столом, де смачні болгарські блюда й дружня бесіда кругом. Враз – незчулись, як це й сталось, - блиснув на кларнетах сміх! Підтанцьовуючі звуки винили до танцю всіх.
Чи вино вступило в ноги? Всі взялись за руки: стій! Тупнули – пішли в один бік, тупнули – пішли в другий.
А в цей час співали пісню про щасливий, любий край. Ану швидше, ноги, ноги, ану швидше, ну піддай!
Танцювали там болгари – і дорослі , і “младеж”, - танцювали росіяни, з ними й українці теж.
По сусідству на сопілках вигравали дударі. А кругом їх сміх і регіт: бач як врізали старі!
Як дівчат кружляли пари ув обіруч, в обіруч, - тільки плаття роздувались, мов напнуті на обруч…
Рукави в жінок – мов крила, прошви в формі коліщат. Аж підстрибує намисто та й на грудях у дівчат… Гей, дівчина люба, мила! Гей, ти парню дорогий! Тупнули – пішли в один бік, тупнули – пішли в другий.
Ану швидше, ноги, ноги! Ану швидше, ну піддай! А в цей час співали пісню про щасливий любий край. Пам’яті Оксани Петрусенко Співала ж дзвінко, дужо, незрівнянно! А голос був – із щирого срібла! Ой рано, рано, дуже рано, Оксано, ти від нас пішла…
Їй од природи – стільки було дано! Як велетень – вона росла й росла. Ой рано, рано, дуже рано, Оксано, ти від нас пішла…
У нас же літо зараз: засміялась Природа вся! – чудовий урожай! А ти в далеку путь зібралась? Не від'їжджай, не від'їжджай…
Тебе ще слухать хоче все країна, – Набратись сонячного почуття – І Бесарабія, і Буковина, Що скресли до життя.
Й народ, яким жила ти, – вічна сила, – Носитиме твій образ на руках! Що смерть? Сьогодні хай скосила, Але не скосить у віках!
Співала ж дзвінко, дужо, незрівнянно! А голос був – із щирого срібла! Ой рано, рано, дуже рано, Оксано, ти від нас пішла… Похорон друга Вже сумно вечір колір свій міняв З багряного на сизо-фіалковий. Я синій сніг од хати відкидав І зупинився… Синій, оркестровий Долинув плач до мене. Плакав він, Аж захлинався на сухім морозі: То припадав зеленим до ялин, Що зверху червоніли при дорозі, То глухо десь одлунював в саду. І від луни в повітрі оддавало, Немов, на тон не строячись в ладу, Там тисячі оркестрів разом грало, Мішаючи мотиви… Усе міняється, оновлюється, рветься, У ранах кров'ю сходить, з туги в груди Замулюється мулом, порохом береться, Землі сирій всього себе передає. Над ким ті сурми плакали? Чого тарілки дзвякали? І барабан як в груди бив – Хто вік свій одробив?..
* * * Живу, живу – ридаю, Живу, живу – сміюсь. Чого живу – не знаю І думати боюсь.
Такий цей світ прекрасний, Такий цей світ сумний, Що я то сокіл ясний, То просто – навісний.
Я часто мов шалію: На світі все люблю, Шум річок розумію, В гаях і днюю, й сплю.
Часом я мов хмарина: Блукаю цілий день, Як згублена дитина, Як туга без пісень.
Йду в поле, в гай скучати Та сльози, сльози лить: Блакить й зелені шати Мене не веселить.
Слізьми я розіллюся, Впаду на край межі. Устану…подивлюся: – Ах, доленько, скажи,
Скажи, чого я плачу, Мов хлопчик, що забивсь. Чи маю таку вдачу, Таким вже я родивсь?..–
Устану, попитаю Та й знов слізьми заллюсь. Чого так жить – не знаю, І думати боюсь.
Дивлюсь, як ніч надходить, Як жито шелестить… Хтось пісню десь заводить, А серце так болить… Болить воно та ниє, Само не зна чого. Чи хто мене жаліє, Чи так… ні від чого. * * * Як не горю– Я не живу. Як не люблю– Я не співаю.
Але цього Я ще не знаю, Бо завжди я – Як полум'я!
Я мертвих всіх Палю, палю. Огнем живих Своїм я грію.
І як я вмру – Не розумію: Життя моє – Одвічне.
Леонтович Мамонько, люблю я пісню Про зозулю і про гай, - Я просю тебе, ну люба, Леонтовича співай!
Ти ж мені про нього вчора Ой же як розповіла! – Про калину й про малину, Що у лузі розцвіла…
Що в той луг та у лужечок Ти біжком і я біжком – Леонтовича зустрінем Над річкою бережком.
За річкою ж за Дунаєм, - Бачиш? – сонце!.. вітер стих… Йдуть по цей бік трактористи, Ще й наш татко серед них.
І гукну я: - Татку! Татку! Й я з тобою! Добре? Так? – Засміється він до мене, Засміються річка, й хмари, Й при долині мак, мак, При широкій мак…
Вітер Птах – ріка – зелена вика – Ритми соняшника. День біжить, дзвенить – сміється, Перегулюється! Над житами – йде з медами – Хилить келихами. День біжить, дзвенить – сміється Перегулюється!
Пастелі ІІІ Коливалося флейтами Там де сонце зайшло. Навшпиньках Підійшов вечір. Засвітив зорі, Прослав на травах тумани І, на вуста поклавши палець, – Ліг. Коливалося флейтами Там, де сонце зайшло.
Одчиняйте двері… Одчиняйте двері – Наречена йде – Одчиняйте двері – Голуба блакить! Очі серцем і хорами Столи, Ждуть… Одчиняйте двері – Горобина ніч! Одчиняйте двері – Всі шляхи в крові! Незриданними сльозами Тьмами Дощ… La bella fornarina Гуляв над Тібром Рафаель В вечірній час в іюні. – Се сум, се сон, лелію льо, Льолюні я, льолюні.
Забилось серце. Слухать став: О, як вона співає! – Чи лю, чи ні, ламає руч, А він затоном чале.
Все ближче пісня. З-за дерев Пурхнула голубина. О, хто ти, дівчино, скажи! – (несміло): Форнаріна.
І взяв за руку Рафаель, Не мовила ні тона, Заплакала. А він обняв: Мадонна! Пісня про гармонію Рута м’ята да не прим’ята, Непрогорнутая трава. Сюди вітер та туди вітер – Аж потоками обвіва.
Потоки, як токи, Руто, ой руто, Ти ж у нас так пахнеш, Як ніхто, ніхто. Повне літо да перелито, Медоцвітами нахиля. Дощик бором та перебором, Переструнюючи гілля. Танцюючі тучі, Ви не при собі, – Нащо вам ронити Перли голубі?
Ось там ходить та вже підходить Трактористка на каблуках. – Здрастуй, м’ято, сьогодні свято, Чого ж книжка у руках?
Парубочу хочу Пиху перекрить, Того в мене й книжка От тобі одвіт.
– Ну та й кріпка ж, як тая скрипка, Ти, русявочко молода. В мене мислі не те щоб кислі, Нам злюбитися б не біда.
– Не кисни, не висни – Діла не біде. Все вперед та вище Жінка наша йде.
–Ей, юначе, ти п’яний наче, Не заглиблюєшся в життя. Нам робити, та врагів бити, Ще й учитися до пуття.
Не до речі речі Про твою любов. Як в пошані станеш – Полюблю ізнов.
Балетна студія Танцюють цвітно цілунять томно В туніках білих неначе бал Нагрудять вправо Одгрончать час Схитнуться вліво Лілейні лі. Плеснуть в долоні встромлять як лані І знов одхлинуть і стануть враз І знов потиху Заледве чуті І знов поволі Як той ручай На них із вікон веслує промінь І вітер майний і синій день Рояль обсипле Торкнеться стін Спаде на тепле Збутонить стан І теж у танці на тротуарі Голодна жінка сухотить хліб І їй із вікон Гуслить рояль Хоч би як віку Прожить жить. – М– Міжпланетні інтервали! Сонце (крізь цей сон!), юпітер... А між ними не хорали – Вітер.
Марс – як бога! – Марс, Венера. – скрізь там ждуть як бога друга: очі революціонера, Туга.
Крик в міжзоряному лоні: Ми б цвіли, пили б веселе! – Так душа, душа в полоні, Леле.
Ми б як трави, як отави Так ті ж самі скрізь прокльони! Крають серце не октави – Нони. – В – Ви знаєте, як липа шелестить У місячні весняні ночі? Кохана спить, кохана спить, Піди збуди, цілуй їй очі. Кохана спить... Ви чули ж бо: так липа шелестить.
Ви знаєте, як сплять старі гаї? Вони все бачать крізь тумани. Ось місяць, зорі, солов'ї… “я твій“ – десь чують дідугани, А солов'ї!... Та ви вже знаєте. Як сплять гаї! Закосичена. Іван Франко Співакові Будь ти, співаче, як божа пшениця, Пісня твоя – золотеє зерно! Скоро в лушпинні доспіє воно, Колос униз починає хилиться.
Знає той колос, стебло і лушпина, Що для зерна вони тільки росли, Що лиш тоді воно повне, коли Весь живий сок свій в нім зложить ростина.
Знає той колос, зерно і лушпина, Що, як зоспіє зерно золоте, Серп їх нещадний зітне і змете І що зерно те їх смерті причина.
Але ж леліючи в темнім обслоні Сочні зерняточка, знає стебло, Що на будуще воно принесло Нове, багатше життя в своїм лоні.
Так весь свій мозок, і нерви і серце Й ти в свою пісню, співаче, вкладай, Біль свій, і щастя, й життя їй віддай, Буть її колос, лушпина й стебельце. Сонет Благословенна ти поміж жонами, Одрадо душ і сонце благовісне, Почата в захваті, окроплена сльозами, О краю мій, моя ти муко, Пісне! Царице, ти найнижчого з-між люду Підносиш до вершин свойого трону, І до глибин терпіння, сліз і бруду Ведеш і тих, що двигаєш корону.
Твій подих всі серця людські рівняє, Твій поцілуй всі душі благородить І сльози на алмаз переміняє.
І дотик твій із терня рожі родить, І по серцях , мов чар солодкий ходить, І будить, лагодить, і оп’яняє. * * * О, розстроєна скрипка, розстроєна! Стільки рук нетямущих, брудних Доторкалося струн чарівних – І вона їх розстроєм напоєна. Ріже вухо страшними акордами, І тонац’ї ніяк не встоїть... Де ти , майстре, щоб вмів настроїть, Оживить її співами гордими?
До музи Музо! Коханко! Ох, дай мені! Дай мені Любощів, пахощів, чарів-солодощів, Мрій неосяжних і снів, Солодких слів, Соловейкових трелів, Римів, мелодій, щоб гучно лилися рікою! Настрою! Настрою! Думок – байдуже! Помислів – обійдуся. Заглядать у людські душі – Я не астроном! Потрясати серця народні – Я не землетрясець. Ловити рухи душ високих – Я не сейсмограф. Хочу співати! Розлитися гармонійними хвилями, Затопляти в них усі турботи. Геть думи! Геть ненависні! Соловейкові трелі!
Скорбні пісні Не винен я тому, що сумно співаю, Брати мої! Що слово до слова нескладно складаю – Простіть мені!
Не радість їх родить, не втіха їх плодить, Не гра пуста, А в хвилях недолі задуми тяжкої Самі уста
Їх шепчуть, безсонний робітник заклятий Склада їх сум; Моя-бо народна неволя – то мати Тих скорбних дум.
Трагедія артистки То був чудовий місяць май, Цвіли вже бзи й троянди... З старої вілли на весь гай Плив голос панни Ванди. Співа до цитри, аж зовсім Захрипла з віщих трудів: Цідрім – цім – цім! Цідрім – цім – цім! “Бодай ся когуд знудив!” Ось жнива. Скочно граючи, Женців провадить банда, А в віллі, не вгаваючи, Співає панна Ванда; Чи день, чи ніч, чи дощ, чи грім, Чи крик сорокопудів... Цідрім – цім – цім! Цідрім – цім – цім! “Бодай ся когуд знудив!”
Вже осінь. Яблуко стрясли, Капусту в пень рубаєм, А панна Ванда знай співа У віллі там під гаєм. Чи в коршмі крик, чи в церкві дзвін, Луна з усіх усюдів. – П’ять день хуртовина ревла На шостий день ослабла, Всю віллу снігом замела, І Ванда закоцябла. Та дух її на місті тим Щоночі ще марудив: Цідрім – цім – цім! Цідрім – цім – цім! “Бодай ся когуд знудив!”
Минуло много, много літ! Де гай був, нині зілля; Заріс кропивою весь слід, Де та стояла вілла. Та в глупу північ в місці тім Чуть бренькіт страхопудів: Цідрім – цім – цім! Цідрім – цім – цім! “Бодай ся когуд знудив!”
Чого ж та бідна душенька На місті тім заклякла Чого покутує, немов Убила маму й тата? І чом ту саму пісню всім Небіжечка співає Цідрім – цім – цім! Цідрім – цім – цім! Бо іншої не знає. Чим пісня жива? Кожда пісня моя – Віку мого день, Протерпів її я, Не зложив лишень. Кожда стрічка її – Мізку мого часть, Думки – нерви мої, Звуки – серця страсть.
Що вам душу стрясе – То мій власний жаль, Що горить в ній – то се Моїх сліз хрусталь.
Бо нап’ятий мій дух, Наче струна – прім: Кожний вдар, кожний рух Будить тони в нім.
І дарма, що плин В них добро і зло, – В пісні те лиш живе, Що життя дало.
Надія Хоменко Елегія Грала гармошка трирядна – грала, аж захлиналась. Плакала чорна троянда. Біла троянда сміялась. Звістку гармошка давала з фронту в село заповітне, де свого сокола ждала дівчина – зірка досвітня. Десь там самотнє зосталось щастя солдатське блукати. І солов’ї озивались, і озивались гармати.
Впала гармошка трирядна. Кров’ю роса запалала. Плакала біла троянда. Чорна троянда сміялась.
Вирвали воїна з муки, рану йому втамували. Брав він гармонію в руки – смертна печаль відступала. Знов залунала трирядка – серцеві звістку послала. Повниться біла троянда. Чорна троянда зів’яла! В пилюзі трава пожовкла, Похилилася, зотліла. 36,Невеликий вік у тіла! Але пісенька не мовкла. Все жила собі й міцніла.
І нікому з людоловів У мотиві лісовому Не вчувався голос грому, Світової бурі повів Що знесе їх, як солому.
Голос Робсона! Вмикаю… Із глибин німих, зісподу Він для рідного народу Із колодязя одчаю Дістає живущу воду. ЗМІСТ Богдан-Ігор Антонич Amen . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3 Весільна . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3 Елегія про співучі двері . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3 Елегія про ключі від кохання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5 Елегія про перстень пісні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .5 Елегія про перстень молодості . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5 До моєї пісні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6 Весняна ніч . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6 Тюльпани . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6 Микола Бажан Танець . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 7 Розмай-зілля . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 8 Симфонія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 9 Володимир Базидевич Мелодія снігів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 13 Віталій Березінський Дитячий концерт у фонд миру . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 14 Іван Драч Соната Прокоф’єва . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 15 Василь Елан-Блакитний Старовинний цілую рояль . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 17 Ірина Жиленко Концерт для скрипки, дощу і цвіркуна . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 18 Йозеф Гайдн “Прощальна симфонія”. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 19 Любов Забашта Лисенку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 20 Віталій Коротич Музика . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 20 Абрам Коцнельсон Звуки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 21 Вадим Крищенко Музику воєнної пори… . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 22 Пантелеймон Куліш До кобзи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 22 Леся Українка До мого фортепіано . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 23 Веснянка . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 24 Мій шлях . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 25 Степан Литвин Балада про скрипаля . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 25 Дмитро Луценко Рідна пісня . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 26 Від матері і тата я почув . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 27 На концерті . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 28 Пісня . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 29 Вальс кохання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 29 Пісня серця . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 30 Василь Мисик Голос Робсона . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 31 Ігор Муратов Колискова . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 32 Борис Олійник Вальс . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 32 Засторога . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 33 І вийдуть по музу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 34 Музика . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 35 Ода музиці . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 36 Парубоцька балада . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 36 Я не можу тебе обняти . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 39 Олена Пчілка Хатні музики й слухачі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 39 Співаки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 40 Пісні минулого . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 41 До діточок . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 41 Пісенька . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 41 Іванко . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 42 Весна красна (з поеми "Козачка Олена") . . . . . . . . . . . . . . . 42 На спогад шубертової серенади . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 43 Весілля (з поеми "Козачка Олена") . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 43 До Ліни (переклад з Й.-В. Гете) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 44 Дмитро Павличко Пісня . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 44 Земля покрита білою габою . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 45 Пейзаж . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 46 Пісня . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 47 Леонід Первомайський Бетховен . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 47 Євген Плужник |
