ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Форми, моделі та інструменти роботи соціального педагога з сім’ями хворими на алкоголізм та наркоманію та сім’ями де панує насильство щодо членів родини

1 2 345 6

Працюючи з родиною, соціальний педагог виступає у трьох основних ролях:

- порадник — інформує родину про важливість і можливість взаємодії батьків і дітей у родині; розповідає про розвиток дитини; дає педагогічні поради щодо виховання дітей;

- консультант — консультує з питань сімейного законодавства; міжособистісної взаємодії в родині; інформує про існуючі методи виховання, орієнтовані на конкретну родину; роз'яснює батькам способи створення умов, необхідних для нормального розвитку і виховання дитини в родині;

- захисник — захищає права дитини у випадку, коли доводиться зіштовхуватися з повною деградацією особистості батьків (алкоголізм, наркоманія, жорстоке ставлення до дітей).

Завданнями соціального педагога у роботі з неблагополучною сім'єю є:

- виявлення випадків порушення прав людини в сім'ї; причин неблагополуччя, інформування про них органів влади;

- профілактика девіантної поведінки в сім'ї та суспільстві, рецидивів порушення прав членів сім'ї у родині та суспільстві;

- пропагування ідеальної моделі сімейного життя, здорового способу життя, статеве виховання;

- правова і психолого-педагогічна просвіта населення з питань сім'ї

та шлюбу, прав людини;

- організація предметного спілкування членів неблагополучних сімей між собою, з іншими сім'ями для подолання причин неблагополуччя;

- різноманітна допомога в організації життєдіяльності сім'ї, створенні нормальних умов для її життєдіяльності; самореалізації і розвитку її членів.

Мета і завдання соціально-педагогічної роботи з асоіальною сім'єю, розуміння сім'ї як особливої соціальної системи і соціального інституту, сутності і причин неблагополуччя сім'ї зумовлюють здійснення роботи з нею на основі таких принципів (основних положень теорії, вимогами до практичної діяльності, які забезпечують її успіх та ефективність) [3. 440,15. 4]:

- не обвинувачення (виходячи з презумпції необвинувачення); створення умов для виходу з кризи через опору на права сім'ї і позитивне в

- конкретність (розв'язання конкретних проблем конкретної сім'ї у реальних умовах);

- добровільності у прийнятті допомоги;

- орієнтація на пропозицію і надання послуг, а не на їх продаж в безальтернативних умовах;

- орієнтація на державний підхід і на об'єкти соціально-педагогічної роботи, їх проблеми;

- постійний (безпосередній та опосередкований) зворотній зв'язок з сім'єю;

- системність і систематичність у роботі;

- гнучкість у роботі і оптимальність вибору методів, засобів, форм роботи;

- здравого стимулювання;

- індивідуалізації допомоги сім'ям;

- субсідіарності (одержання допомоги відповідно до потреб сім'ї);

- поступового заколювання у середовищі;

- спрямованості на самовизначення, розвиток сім'ї та всіх її членів;

- гуманізму;

- доступності, конфіденційності;

- співпраці з сім'єю;

- цілісного, комплексного та систематичного підходу;

- рівності і якості послуг;

- законності, додержання і захисту прав людини;

- солідарності (спрямованість на допомогу і підтримку, які базуються на співчутті, усвідомленості спільного в інтересах, необхідності спільного досягнення мети, організацію спільних дій заради спільних інтересів сімей, розв'язання проблем окремих типів сімей):

- толерантності (повага до традицій, мети життєдіяльності сім'ї, її права на вибір і сповідання релігії для себе і своїх дітей, на визначення у середовищі, на відмінність, особливість, цілісність, на самостійність у прийнятті рішень і виборі засобів їх реалізації, на участь у формуванні і реалізації сімейної політики, на інформацію);

- компетентності (означає, що соціально-педагогічпу роботу з сім'єю може здійснювати лише особа, яка має для цього професійну освіту і володіє професіомально-педагогічною майстерністю)

- принцип надання соціальної допомоги молодій людині незалежно від національності, походження, соціального статусу, сфери зайнятості, місця проживання, релігійної належності;

- принцип адаптації, що визначає особливості включення різних категорій молоді у соціально-значиму діяльність;

- принцип безкоштовності обслуговування.

Виділяють такі стратегії вибору і прийняття етичного рішення (за Ю.М. Кулюткіним, Г.С. Сухобською), що впливає на надання послуг сім'ям:

1. Реалістична стратегія. Людина бере до уваги цінність об'єкту і значущість рівня своїх досягань у залежності від складності завдання. Отже, більш складні завдання вимагають більшої компетентності працівника при забезпеченні захисту прав сім'ї і людини як найвищої цінності.

2. Стратегія ризику. Ризик пов'язується з вірогідністю помилки. Коли ця вірогідність розглядається стосовно мети, вона і є ризиком, оскільки вказує на можливу невдачу поведінки. Отже, при паданні послуг важливо керуватися метою роботи і конкретністю проблем сім'ї.

3. Обережна стратегія. У ситуації вибору людина надає перева гу рішенням, що явно приводять до досягнення мети. Це впливає на темп роботи і передбачає співпрацю з іншими фахівцями щодо конкретної сім'ї, вивчення особливостей сім'ї.

4. Стратегія інтуїтивного пошуку. Базується на збиранні знач ної за обсягом інформації, глибокому усвідомленні наявних фактів, але не на науковому обгрунтуванні. Розв'язання задач зумовлене минулим досвідом вирішення людиною подібних задач. Тому надання послуг по винно теоретично обґрунтовуватися у кожному конкретному випадку.

Зазначені моделі та стратегії використовуються в залежності від умов соціально-педагогічної роботи, інформованого про них і клієнта, підготовленості фахівця, його досвіду, з одного боку, та з іншого — на основі принципів законності, професійної етики соціального педагога у роботі з сім'єю.

Одним із варіантів типологізації сімей, які потребують соціальної підтримки, є характеристика їх за рівнем соціальної адаптації [12, 15]. Такий підхід є дуже показовим з точки зору оцінки спроможності сім’ї виконувати свої соціальні функції, а також щодо оцінки необхідних форм і напрямів соціальної роботи.

Так Харченко С.Я. пропонує розподіл сімей, які виховують дітей, за рівнем соціальної адаптації на високий, середній, низький і дуже низький рівні і визначає відповідні напрями роботи з такими сім’ями [15].

Благополучні сім’ї – це ті, що успішно виконують свої функції, практично не потребують сторонньої допомоги, оскільки за рахунок адаптивних можливостей, що забезпечуються матеріальними, психологічними й іншими внутрішніми ресурсами, швидко адаптуються до потреб дитини і успішно вирішують завдання його виховання і розвитку. У випадку виникнення проблем їм достатньо одноразової допомоги в межах короткотермінових моделей роботи.

Сім’ї групи ризику – мають певні відхилення від норм, що знижують адаптивні можливості сім’ї, наприклад: неповна сім’я, малозабезпечена сім’я тощо. Вони виконують завдання щодо виховання дитини з напруженням сил, тому соціальним працівникам необхідно спостерігати за станом сім’ї, її дезадаптуючими факторами, простежувати наскільки вони компенсуються позитивними характеристиками, в разі необхідності надати своєчасну допомогу.

Неблагополучні сім’ї – мають низький соціальний статус в одній або кількох сферах життєдіяльності, не виконують належним чином функції, їхні адаптаційні можливості суттєво занижені, сімейне виховання дитини здійснюється з великими проблемами, є малорезультативним. Такі сім’ї потребують активної і, як правило, тривалої підтримки з боку соціальних служб. Залежно від характеру проблеми, їм необхідно надавати виховну, психологічну, посередницьку допомогу у межах довготривалих форм роботи.

Асоціальні сім’ї – з ними взаємодія відбувається надзвичайно важко і їхній стан потребує суттєвих змін. У таких сім’ях, де батьки ведуть аморальний, протиправних спосіб життя і де житлово-побутові умови не відповідають елементарним санітарно-гігієнічним вимогам, а вихованням дітей ніхто не займається, діти є безпритульними, голодними, відстають у розвитку, стають жертвами насильства з боку батьків та інших осіб. Робота соціального працівника з такими сім’ями має проводитися в тісному контакті з правоохоронними органами, а також з органами опіки і піклування.

З метою визначення типів сімей, які потребують соціальної підтримки, спеціалістами Державного інституту розвитку сім’ї та молоді проведено аналіз практики роботи центрів соціальних служб з сім’ями, які опинилися у складних життєвих обставинах (2010 рік). Типологізацію сімей здійснено за моделлю «Вертушка» (Werch & DiClemente). Розроблена Модель соціальної роботи з сім’ями, які опинилися у складних життєвих обставинах, дозволяє виокремити типи сімей відповідно до рівня їхньої соціальної адаптації та окреслити основні напрями діяльності спеціаліста з кожним із типів (рис. 6.1.).

Запропонований варіант моделі, у свою чергу, визначає п’ять основних напрямів діяльності соціального працівника, залежно від рівня соціальної адаптації сім’ї щодо розв’язання складних життєвих обставин і рівня вмотивованості до змін:

1) благополучна сім’я – інформаційна допомога щодо можливості самостійного вирішення сім’єю певних проблем: психологічних, педагогічних, юридичних;

2) сім’ї соціального ризику – консультаційна та інформаційна допомога щодо вирішення окремих проблем, які сім’я не може вирішити самостійно;

3) «пасивна» сім’я – обов’язковий етап налагодження взаємодії, визначення сім’єю наявності проблем, мотивація (примус – як один із елементів мотивації), соціальний супровід;

4) неблагополучна сім’я – мотивація щодо зміни життєвих обставин (примус – як один із елементів мотивації), соціальний супровід;

5) асоціальна сім’я – зовнішній примус, мотивація до усвідомлення необхідності змінити стиль життя. Соціальний супровід, за умови формування необхідності зміни і готовності до співпраці*.

Моделі діяльності соціального педагога з проблемними сім'ями:

- Педагогічна модель (базується на прогнозуванні недостатньої педагогічної компетентності батьків; використовуються педагогічні та психологічні способи виховання);

- Соціальна модель (застосовується, коли сімейні труднощі є результатом життєвих обставин);

- Психологічна модель (застосовується, коли причиною труднощів дитини є спілкування, особистісні особливості членів сім'ї. Здійснюється аналіз сімейної ситуації, діагностика сімейних взаємовідносин; подолання бар'єрів спілкування і причин його виникнення).;

- Діагностична модель (об'єкт діагностики — сім'я, діти і підлітки з порушенням навичок спілкування);

- Медична модель (основа сімейних проблем — хвороби).

Напрями діяльності соціального педагога із сім'єю:

- освітній (педагогічна модель допомоги);

- психологічний (психологічна і діагностична моделі);

- посередницький (медична і соціальна моделі)

Соціально-педагогічна діяльність здійснюється в межах сім'ї, загальноосвітньої школи, спеціальних закладах, соціальних службах.

У соціально-педагогічній діяльності домінують індивідуальні та групові, колективні форми роботи.

Серед індивідуальних - важлива роль належить сімейній терапії. Сімейна терапія - це робота з усією сім'єю або її членами. Технологія сімейної терапія включає два етапи.

Перший етап - з'ясування (прийняття) проблеми сім'ї. Наприклад, пияцтво чоловіка сприймається дружиною, а чоловіком - ні.

Другий етап - корекційна робота.

Процес сімейної терапії може тривати кілька місяців, може бути безперервним або з певними канікулами. Консультативні зустрічі один або двічі на тиждень. Консультант може використовувати декілька різних технік.

До групових психолого-педагогічних форм належать тренінгові заняття, семінари, відеолекторії, зустрічі з спеціалістами.

Колективними формами соціально-педагогічної роботи з неблагополучною сім'єю є:

1. Робота стаціонарних та пересувних консультативних пунктів.

2. Клуби для дівчат, молодих жінок.

3. Клуби молодої сім'ї.

4. Школи батьківської підтримки.

5. Школи молодої матері ("Школа мам").

6. Рекламно-інформаційні кампанії у співпраці з ЗМІ (радіолекторії, кінолекторії).

7. Благодійні акції.

8. Конкурси, сімейні свята, фестивалі та ін.

Отже, приймаючи сім'ю як об'єкт соціально-педагогічної діяльності, необхідно враховувати її вид, функції, тип спілкування, історію розвитку і соціальний статус в соціумі.

Основні форми роботи соціального педагога із сім'єю

Короткотривалі форми:

1. Утручання у кризу (надання допомоги безпосередньо у кризових ситуаціях, які можуть бути обумовлені змінами в життєвому циклі сім'ї або випадковими травматичними обставинами).

2. Проблемно-оріентована модель (вирішення конкретних практичних завдань і проблем).

Довготривалі форми:

1. Патронаж.

2. Соціальний нагляд.

Патронаж соціальний - особлива форма захисту прав особистості, майна недієздатних та інших громадян у випадках, передбачених законом. Патронаж передбачає проведення в домашніх умовах профілактичних, оздоровчих санітарно-просвітницьких заходів, надання соціальних послуг.

Соціально-педагогічний патронаж сімей здійснюється з урахуванням їх належності до певних груп (багатодітні, малозабезпечені тощо) на основі спостережень із метою виявлення фізичного та психологічного стану членів сім'ї, характеру батьківсько-дитячих стосунків, забезпечення нормального сімейного виховання.

Цілі проведення патронажу:

- діагностична: ознайомлення з умовами життя, вивчення можливих факторів ризику (медичних, соціальних, побутових), дослідження сформованих проблемних ситуацій;

- контрольна: оцінка стану родини й дитини, динаміка проблем (якщо контакт із родиною повторний); аналіз ходу реабілітаційних заходів, виконання батьками рекомендацій тощо;

- адаптаційно-реабілітаційна: надання конкретної освітньої, посередницької, психологічної допомоги.

Етапи патронажу сім'ї:

1-й етап — знайомство і складання угоди із сім'єю. Угода не має юридичної сили. її призначення у визначенні кола прав та обов'язків членів сім'ї і соціального педагога.

2-й етап — входження в сім'ю, створення і підтримка мотивації для виходу з кризи.

3-й етап — збір і аналіз інформації про сім'ю. Співставлення інформації, отриманої з різних джерел. У міру необхідності залучення інших спеціалістів, формування способів взаємодії та планів спільної роботи щодо виходу сім'ї з кризи.

4-й етап — виведення сім'ї зі стану кризи, вирішення проблем, усунення причин кризи.

5-й етап — вихід із сім'ї, створення карти змін у сім'ї, зняття із соціального патронажу і встановлення за сім'єю нагляду (супроводу) на певний термін.

1 2 345 6