ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Аналіз основних проблем асоціальних сімей

1 234 5 6

Сучасні українські та зарубіжні науковці тлумачать поняття “сім’я”, як важливий чинник соціалізації особистості (А. Мудрик), мала соціальна група (О. Бондарчук, О. Власова, А. Мудрик), соціальний інститут (Н. Бугаєць, В. Сорочинська, І. Трубавіна), соціальна система (О. Харчев), середовище формування та розвитку особистості (Т. Кравченко). Поняття “асоціальна сім’я” розглядають Н. Волкова, С. Сисоєва, Т. Поясок, О. Дубасенюк; характеристика функцій сім’ї висвітлена О. Бондарчук, І. Звєрєвою, А. Капською, В. Сорочинською, С. Тетерським та іншими науковцями.

Ще відомий американський педагог Ф. Адлер говорив, що “сім’я – це суспільство в мініатюрі, від цілісності якого залежить безпека всього великого людського суспільства” [15, 404]. М. Стельмахович визначає сім’ю, як “життєдайний осередок, який приводить на світ дітей – цвіт нації, майбутнє народу, завдяки яким кожний батько і мати мають реальну можливість повторити та продовжити себе у своїх потомках” [8, 395]. О. Власова розглядає сім’ю, як “соціальну групу, що відповідає певним нормам і цінностям конкретного суспільства, об’єднаною сформованою у спільній діяльності сукупністю міжособистісних відносин (подружжя між собою, дітей до батьків, батьків до дітей і дітей між собою), які проявляються в любові, прив’язаності та інтимності її членів” [2, 276]. О. Бондарчук, Н. Волкова, А. Мудрик, О. Харчев трактують сім’ю, як соціальну групу людей, засновану на шлюбі, чи кровній спорідненості, яка функціонує на основі спільного побуту, матеріальної і моральної взаємодопомоги [1, 4; 4, 109; 14, 90; 3, 220]. І. Трубавіна та Н. Бугаєць, тлумачать поняття сім’я “як особливий соціальний інститут, який має певні права і обов’язки у суспільстві та щодо своїх членів, і як соціальну систему, яка є підсистемою суспільства та складається з інших, менших підсистем (членів сім’ї), має власну структуру, ієрархію підсистем, розподіл влади, зв’язки між членами сім’ї у сім’ї та із зовнішнім середовищем, динаміку та стабільність, характеризується цілісністю, закритістю і одночасно відкритістю (кожен член сім’ї має свої права та обов’язки), автономністю і залежністю від суспільства” [13, 3]. О. Харчев розглядає сім’ю як “конкретну систему взаємовідносин між подружжям, між батьками і дітьми”; Т. Кравченко трактує сім’ю, як “одну з найдавніших форм спільності людей, як середовище формування та розвитку особистості, у ньому здійснюєтьсясоціальне відтворення населення та способу його життя”.

Одним з найпотужніших неблагополучних чинників, знищуючих не лише сім'ю, але і душевну рівновагу дитини, є алкоголізм батьків. Воно може негативно впливати не лише у момент зачаття і під час вагітності, але і впродовж всього життя дитини.

Сім'ї з алкогольною залежністю. Як відзначають психологи (Б.С. Братусь, В.Д. Москаленко, Є.М. Мастюкова, Ф.Г. Углов та ін.), дорослі в такій сім'ї, забувши про батьківські обов'язки, цілком і повністю занурюються в «алкогольну субкультуру», що супроводжується втратою суспільних і етичних цінностей та веде до соціальної і духовної деградації. Зрештою сім'ї з хімічною залежністю стають соціально і психологічно неблагополучними.

Серед явно неблагополучних сімей велику групу складають сім'ї з порушенням дитячо-батьківських стосунків. У них десоциалізується вплив на дітей, виявляються не прямо через зразки аморальної поведінки батьків, як це буває в «алкогольних» сім'ях, а побічно, унаслідок хронічних ускладнених, фактично хворих стосунків між подружжям, яке характеризується відсутністю взаєморозуміння і взаємоповаги, наростанням емоційного відчуження і переважанням конфліктної взаємодії.

Природно, конфліктною сім'я стає не відразу, а через деякий час після утворення шлюбного союзу. І у кожному окремому випадку є свої причини, які породжують родинну атмосферу. Проте не всі сім'ї руйнуються, багатьом удається не лише встояти, але зробити міцнішими родинні узи. Все це залежить від того, чим обумовлена поява конфліктної ситуації і яке відношення до неї кожного з подружжя, а так само від їх орієнтованості на конструктивній або деструктивній дорозі вирішення родинного конфлікту. Тому слід розмежовувати такі поняття, як «сімейні конфлікти» і «конфліктні сім'ї», оскільки конфлікт в сім'ї, хай і досить бурхливий, ще не означає, що це – конфліктна сім'я, не завжди свідчить про її нестійкість .

«Конфліктними подружніми союзами, - відмічається в одному з довідників по проблемах сім'ї, - називаються такі сім'ї, в яких постійно є сфери, де стикаються інтереси, наміри, бажання всіх або декількох членів сім'ї (подружжя, дітей, інших родичів, що проживають спільно), породжує сильні і тривалі негативні емоційні стани, безперервну неприязнь подружжя один до одного. Конфлікт – хронічний стан такої сім'ї».

Незалежно від того чи є конфліктна сім'я галасливою, скандальною, де підвищені тони, роздратованість стають нормою взаємин подружжя, або тиха, де подружні стосунки відмічені повним відчуження, прагнення уникати всякої взаємодії, вона негативно впливає на формування особистості дитини і може стати причиною різних асоціальних проявів у вигляді поведінки, що відхиляється.

У конфліктних сім'ях часто відсутня моральна, психологічна підтримка. Характерною особливістю конфліктних сімей є так само порушення спілкування між її членами. Як правило, за затяжними, невирішеним конфліктом або сваркою ховається невміння спілкуватися.

Конфліктні сім'ї «мовчазніші», ніж безконфліктні, в них подружжя рідше обмінюється інформацією, уникає зайвих розмов. У таких сім'ях практично ніколи не говорять «ми», вважаючи за краще говорити лише «я», що свідчить про психологічну ізольованість шлюбних партнерів, їх емоційну роз'єднаність. І нарешті, в проблемних сім'ях, що вічно сваряться, спілкування один з одним будується в режимі монологу, нагадуючи розмову глухих: кожен говорить своє, найважливіше, наболіле, але ніхто його не чує; у відповідь звучить такий же монолог.

Діти, що пережили сварки між батьками, отримують несприятливий досвід в житті. Негативні образи дитинства дуже шкідливі, вони обумовлюють мислення, відчуття і вчинки вже в зрілому віці. Тому, батьки, що не уміють знайти взаєморозуміння один з одним, зобов'язані завжди пам'ятати про те, що навіть при невдалому браку в родинні конфлікти не повинні втягуватися діти. Про проблеми дитини слід думати, по крайній мірі, стільки ж, скільки про свої власні.

Своєрідним індикатором сімейного благополуччя або неблагополуччя виявляється поведінка дитини. Коріння неблагополуччя в поведінці дітей розгледіти легко, якщо діти зростають в сім'ях явно неблагополучних. Набагато важче зробити це стосовно тих «важких» дітей і підлітків, які виховувалися в сім'ях сповна благополучних. І лише пильна увага до аналізу сімейної атмосфери, в якій проходило життя дитини, що попало в «групу ризку», дозволяє з'ясувати, що благополуччя було відносним. Зовні врегульовані стосунки в сім'ях часто є своєрідним прикриттям емоційного відчуження, що панує в них, як на рівні подружніх, так і дитячо-батьківських стосунків. Діти нерідко відчувають гострий дефіцит батьківської любові, ласки і уваги із-за службової або особистої зайнятості подружжя. Наслідком такого родинного виховання дітей досить часто стає яскраво виражений егоїзм, зазнайство, нетерпимість, труднощі спілкування з однолітками та дорослими.

У цьому плані цікава класифікація сімейних союзів, запропонована В.В. Юстіцкисом, який виділяє сім'ю «недовірливу», «легковажну», «хитру» - цими метафоричними назвами він позначає певні форми прихованого родинного неблагополуччя.

«Недовірлива» сім'я. Характерна риса - підвищена недовірливість до оточення (сусідам, знайомим, товаришам по роботі, працівникам установ, з котрими представникам сім'ї доводиться спілкуватися). Члени сім'ї свідомо вважають усіх недоброзичливими або просто байдужими, а їх наміри по відношенню до сім'ї ворожими.

Така позиція батьків формує і у самої дитини недовірливо-вороже відношення до інших. У нього розвиваються підозрілість, агресивність, йому все важче вступати в дружні контакти з однолітками.

Діти з подібних сімей найуразливіші для впливу антигромадських груп, оскільки їм близька психологія цих труп: ворожість до оточення, агресивність. Тому з ними нелегко встановити душевний контакт і завоювати їх довіру, оскільки вони заздалегідь не вірять в щирість і чекають каверзи.

"Легковажна" сім'я. Відрізняється безтурботним відношенням до майбутнього, прагненням жити одним днем, не піклуючись про те, які наслідки сьогоднішні поступки матимуть завтра. Члени такої сім'ї тяжіють до миттєвим задоволенням, плани на майбутнє, як правило, невизначені. Якщо хтось і виражає незадоволеність сьогоденням і бажання жити інакше, він не замислюється про це серйозно.

Діти в таких сім'ях зростають слабовільними, неорганізованими, їх тягне до примітивних розваг. Проступки вони здійснюють найчастіше унаслідок бездумного відношення до життя, відсутності твердих принципів і несформованості вольових якостей.

У "хитрій" сім'ї, передусім, цінують заповзятливість, удачливість і спритність в досягненні життєвих цілей. Головним вважається уміння досягати успіху найкоротшим шляхом, при мінімальній витраті праці і часу. При цьому члени такої сім'ї іноді легко переходять межі дозволеного. Закони і моральні норми.

До таких якостей, як працьовитість, терпіння, наполегливість, відношення в подібній сім'ї скептичне, навіть зневажливе. В результаті такого "виховання" формується установка: головне - не попадатися.

1 234 5 6