ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Розділ 4. Спрямованість іспанської інквізиції на певні верстви населення

1 2 3 45

Гоніння євреїв

У 1492 р. було підписано указ про вигнання взагалі євреїв із усіх володінь іспанських панів. Цей указ для євреїв був цілком несподіваний. У результаті число новонавернених християн в 2-3 рази перевищила кількість правовірних євреїв. Протягом усього XV ст. вживалися заходи які роблять життя іспанських євреїв неможливим. Місцеві органи влади намагалися виключити можливість контакту євреїв з християнами. У 1480-х роках стало особливо помітно зменшення кількості правовірних євреїв в Іспанії, а скарбниця тим часом дуже добре поживилась з податків що накладаються на єврейські сім'ї. З появою інквізиції гоніння посилилися. Всі ці заходи мали психологічне значення нагнітання в країні напруги та ненависть до іудейського народу.

Рішення про вигнання взагалі євреїв було з діяльністю інквізиції і впливом на королівських осіб Генерального інквізитора Торквемади. Крім того, антисемітські настрої в масах, вироблені багаторічними проповідями, вплинули на прийняття цього заходу. Проте вирішальне значення для появи указу мали інтереси абсолютистської держави до загального з'єднання під єдиною релігією. Це пояснює і те, що указ з'явився відразу після падіння Гранади, що мало чималу роль формування Єдиного суспільства.

Більшість решти євреїв віддавали перевагу вигнанню, а не насильному хрещенню, всупереч сподіванням влади.

Величезні рухи мимовільних єврейських мас відбувалося по іспанських дорогах у напрямку до гаваней. Однак шлях був такий важкий через постійні грабежіві і обмани, що чимало воліли повернутися до Іспанії і прийняти християнство. Узагальнюючи думки різних істориків можна припустити, що людей в цьому русі було близько 100000.

Через кілька років після завоювання Гранади, маври зазнали гоніння за віру, попри забезпечення релігійної свободи умовами капітуляційного договору 1492 р. У 1502 р. їм наказано або охреститися, або залишити Іспанію. Частина маврів залишила батьківщину, більшість охрестилось; проте, охрестившись маври не позбулися переслідувань. В 1609 р. Вигнання євреїв, маврів і морисків, які становлять більше трьох мільйонів населення, до того ж найосвічченішого, працьовитого й багатого, призвело до за собою численні втрати для іспанського землеробства, в промисловості й торгівлі. Протягом 70 років цифра іспанського населення впала зі 10 мільйонів до 6.

Хименес знищив останні залишки єпископської опозиції. Інквізиція введена була під колонії і місцевості, залежні від Іспанії; переважають у всіх портових містах встановлено було відділення її, служили хіба що карантином проти занесення єресі. Іспанська інквізиція добулася Нідерланд й Португалії і послужила зразком для італійських і французьких інквізиторів. У Нідерландах її встановлено була Карлом V, в 1522 р., і було причиною відокремлення північних Нідерландів від Іспанії, при Филиппі II. У Португалії інквізиція введена була у 1536 р. і звідси поширилася напортугальські колонії в Ост-Індії, де центром її були Гоа[13, c.213].

За зразком іспанської інквізиційної системи, в 1542 р. у Римі заснована була «конгрегація святої інквізиції», влада якої безумовно визнана була у герцогствах Міланському і Тосканському; в Неаполітанському королівстві і Венеціанській республіці дії її підлягали урядовому контролю. У Франції Генріх II намагався заснувати інквізицію з такого самого зразку, а Франциск II, в 1559 р.. переніс функції інквізиційного суду на парламент, де при цьому створено було особливе відділення.

Дії інквізиційного трибуналу наділялися суворою таємничістю. Діяла система шпигунства і доносів. Щойно обвинуваченого чи навіть запідозреного залучалось до суду інквізицією, починався попередній допит, результати якого представляли трибуналу. Якщо останній знаходив що справа підлягає своєї юрисдикції, - що зазвичай і траплялося, - то донощики і свідки знову допитували та його показання, разом з усіма доказами, передавалися в руки домініканських богословів святої інквізиції.

Якщо кваліфікатори висловлювалися проти обвинувачуваного, його відразу ж відводили в секретну в'язницю, після чого між в'язнем і зовнішнім світом припинялися всякі зносини. Потім йшли 3 перші аудієнції, під час яких інквізитори, не оголошуючи підсудному пунктів обвинувачення, намагалися шляхом питань заплутати їх у відповідях і хитрістю витягнути з його свідомості признання в скоїних ним злочинах. Що стосується свідомості, він ставився до розряду «розкаюючих» і могло розраховувати на поблажливість суду; в випадок завзятого заперечення провини, обвинувачуваного, на вимогу прокурора, вводили до камери катувань, й тут вимогалось в нього свідомість у вигляді цілого ряду жахливих мук, які свідчать про надзвичайні винахідливості інквізиторів. Після тортури змучену жертву знову вводили в аудієнц-залу і тільки тепер знайомили її з пунктами обвинувачення, куди вимагали відповіді. Звинуваченого запитували, хоче той захищатися чи ні, у разі позитивної відповіді, пропонували йому вибрати собі захисника зі списку осіб, складеного його ж обвинувачами. Зрозуміло, що захист при таких умовах була більшою як грубим знущанням над жертвою трибуналу. Після закінчення процесу, що тривав нерідко кілька місяців, знову запрошувалися кваліфікатори і давали свою остаточну думку по цій справі, майже завжди - на користь підсудного.

Потім виговорювався вирок, який можна було апелювати доінквізиційному трибуналу або папі. Проте успіх апеляцій був малоймовірний. «Супрема» зазвичай не відміняла вироків інквізиційних судів, а успіху апеляції до Риму потрібно було заступництво багатих друзів, оскільки засуджений, чиє майно конфісковано, значними грошовими сумами не володів. Якщо вирок скасовувався, в'язня звільняли, але не матимуть будь-якої винагороди за випробування, приниження, і збитки.

Крім фанатизму і користолюбства, мотивом переслідування була й особиста помста окремих членів трибуналу. Якщо запланована жертва не могла вислизнути особисто від святого трибуналу: її немогли врятувати ні високе положення у церкві чи державі, ні слава вченого чи художника, ні бездоганно моральна життя. Перед інквізицією тріпотіли навіть пани. Її переслідувань було немогли уникнути навіть такі особи, як іспанський архієпископ Карранса, кардинал Чезаре Борджіа та інші. Всякий прояв незалежної думки переслідували, як єресь: бачимо на прикладах Галілея, Джордано Бруно, Піко делла Мірандола та інших[13, c.213].

Араби

Упродовж багатьох століть співіснування арабів і іспанців- християн на Іберійскому півострові виникло кілька районів компактного проживання маврів. Це Арагон, Каталонія і Валенсіанське королівство, тут араби становили третину населення. Іншим центром була Гранада, де після захоплення 1492 р. араби становили більшість населення. У інших місцях арабське населення становило невелику частку.

Після вигнання євреїв стали застосовуватися заходи до ухвалення маврами християнства, суперечать умовам арабської капітуляції, які переросли в масове насильницьке хрещення. У 1502 р. було опубліковано декрет, який ставив арабів перед вибором хрещення чи вигнання. У 1527 р. вважалося, що іслам офіційно вигнали з Іспанії, що хрещення було багатьом з маврів недостатньо добровільним, і пояснюються деякі мориски дуже знаючі у питаннях Святої віри. Проти неблаговірних морисків обрали випробувану зброю інквізиційних переслідувань. У 1526 р. в Гранаді був заснований інквізиційний суд. Саме тоді починається обмеження прав морисків, і відбувається політика впровадження «старих християн» до поселення морисків, породжує ворожнечу, і нетерпимость.

Іспанія, ведучи війну проти протестантизму у Європі, починає війну з гугенотами. За чутками, мориски звинувачувалися у таємній змові із нею. Також їх обвинувачували у співробітництві з ворожими Турками, що завдали серйозної поразки Іспанії. Права стомлених чекаючи морисків дедалі більше звужувалися королівськими указами. Інквізиція в Гранаді спалювала 80% всіх засуджених морисків. Вони здійснювали слабкі спроби повстання. У кривавих побоїщах мориски сходилися з іспанськими військами. Для зупинки опору були вжиті заходи для переселення арабів на Північ. Залишаючи велику обезлюднену територію. У нових місцях проживання арабів посилюється інквізиція.

Під страхом, що готується великомасштабне повстання всіх ворогів Іспанії, Філіп III в 1609 р. вирішує здійснити поетапне вигнання морисків. Протягом 5-6 років було вигнано приблизно 275000 людей, і країна втратила маси грамотних ремісників[11, c.254].

Відьми

У XVI-XVII ст. Європу вразило безумство, що повязувалось з вимислами про відьом, чаклунів тощо. будьякі з цих людей відрізнялися зазвичай від інших своїми здібностями і знаннями. Натомість їх підозрювали у зв'язку з сатаною. Відьми зайняли у тому числі чільне місце у середні віки. Усі діяння відьом розглядалися як зло, а як і їм приписували неймовірні можливості, такі як літати, перетворюватися на тварин та інше. Але спочатку відьми вважалися грішниці «за злого умислу», і з XII-XIII ст. їх звинувачують у добровільному пакті з дияволом.

Суди над відьмами поступово переходять у відання церкви, та папської інквізиції. Посилюються покарання, відьом дедалі більше відправляють на вогнище. Стала з'являтися література на задану тему відьом, зокрема «Молот відьом» (1487), і булли як священні статути, серед них знаменита Булла «Summis desiderantes». «Молот відьом» зібрав у себе всі народні перекази, і став напучуванням для інквізиторів Европи[8, c. 276].

Відьми описуються спотвореними бабами, чия діяльність зазвичай спрямовано сили природи, а коли зображуються вони молодими дівчатами, спокушуючими чоловіків. Усі народні вигадки про польоти і перетворення відьом стали надбанням богословських творів і протоколів інквізиційних трибуналів. Практично всі дані відомі про відьом нині взяті з двох джерел. Найголовніший джерело це показання самих відьом на катуваннях. Засуджені, сподівалися на поблажливість, готові були йти зізнатися тільки щоб їх не обвинувачували, тим більше нерідко вони й самі вірили у ці історії під психологічним пресингом інквізиції. Інші дані, які дійшли до нашого часу засновані на мистецтві тих часів.

Підсумовуючи пакт за демона, відьми зрікалися християнської церкви, диявол залишав на їхньому тілі знак, і жінка ставала повноправним членом диявольського суспільства. Також відомі конкретні дати масових збіговиськ відьом, про шабаші, і дуже докладними описами польоту на мітлі і рецепти мазей тих польотів, які складалися в основному з наркотичних речовин, що багато чого пояснює. Дуже яскраво вустами відьом описуються самі шабаші, які складалися з танців, трапез і пародію на католицьке богослужіння.

Полювання на відьом у Європі породжувала в народі злість, ненависть і переляк. Вона збігалася з епохою Відродження і висловлювала у собі протидію сил прогресу старих світоглядів, цей факт пояснює і те, що у всій Європі зав'язалися кровопролитні війни представників різних напрямів християнств. І відьми служили «каменем спотикання» цих взаїмоборючихся сил. Полювання на відьом була колективним безумством. Протягом 2 з зайвим століть ця епідемія охоплювала усі країни Європи, за цей час засуджено загалом 200000 людей. Закінчилася ця стихія тоді, коли в відомстві почали звинувачувати членів сім'ї правителів.

Дивно, що під час цієї лихоманки Іспанія, та її інквізиція скромніше всього себе виявили, річ у тому, що вони тоді були суттєві вороги, євреїв, морисків і протестантів. І все-таки страти у цій справі були жорстокі і масові. Спалахи полювання виникали досить локально й нині переважно близько французьких кордонів, і інквізиція не брала всю відповідальність за них. Відбувалися ці страти на протязі XVI століття. Дехто навіть примудрявся пристойно заробляти на пійманні відьом. У XVII ст.полювання на відьом набуває політичного значення, досягаючи свого апогею, і потухає на початку епохи Просвітлення[8, c. 281].

Висновок

В ході дослідження іспанської інквізиції як світоглядного явища ми дійшли висновків:

1. Іспанська інквізиція як соціально-історичне явище виникає на грунті: роздріблення іспанських земель, певного роздріблення суспільства на християн і нехристиян, зневаги до світського життя, на базі цього поширюється вільнодумство.

2. Проаналізувавши основні напрями релігійно-світоглядного вільнодумства в Іспанії в часи існування там інквізиції, виявлено, що: 1) в Іспанії інквізитори спочатку займались вигнанням євреїв з Іспанії; 2) після вигнання великої кількості євреїв інквізитори розпочали гонитву за тими євреями що залишились, а щоб уникнути утиску інквізиторів потрібно було прийняти християнство, що більшість і зробила; 3) всіх євреїв що залишились поза вигнанням і хрещенням переслідували інквізитори, і більшість тих кого було знайдено спалили.

3. Розглядаючи діяльність нової інквізиції в Іспанії було виявлено, що вона була найжорстокішим періодом в інквізиції загалом, а все через діяльність Торквемади як верховного інквізитора котрий не підкорявся владі, а діяв як краще для влади, інквізиції та йому самому.

4. Розглядаючи спрямованість іспанської інквізиції на певні верстви населення можна визначити наступне: 1) було повним ходом проведено гоніння євреїв, євреїв виганяли, христили та спалювали та утискали як могли;

2) не залишились поза увагою іспанської інквізиції і араби, хоча їм дісталось не иак сильно як євреям але сказати що їм повезло аж ніяк не можна;

3) що ж стосується відьом, то інквізиція вже не так настирно їх переслідувала але все рівно не залишила їх в спокої.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бр. Гранатъ і Ко, «Енциклопедичний словник», вид. 7, т. 22, 1973., – 24-28.

2.Генрі Чарльз Лі, «Історія інквізиції в Іспанії», 1986-1987. – 56 с.

3.Генри Чарльз Ли «История инквизиции в Средние века», 2012. – 259 с.

4. Гергей Є. Історія папства. М.: Республіка, 1996. – 407 с.

5. Григулевич І.Р. Інквізиція. 3-є видання. М., 1985 – 295 с.

6.Григулевич І.Р., «Історія інквізиції (XIII-XX ст.)», І.Р. Григулевич, 1970. –268 с.

7. Задворний В.Л. История римських пап. М.,1995, Т. 1 –311с.

8. Кожурін А.Я. «Полювання на відьом» і генезис новоєвропейської науки. Пб., 2002 – 275-291 c.

9. Льоренте Х.Ф., «Критична історія іспанської інквізиції», 1986. – 215 с.

10. Лозинський С.Г. Історія папства. М.: Політіздат, 1986. – 315 с.

11. Лозинський С. Г. «Свята інквізиція», 1927. – 254 с.

12. Мейендорф И. История церкви и восточно-християнская мистика. М., 2000 – 282 с.

13. Плавский З. І., «Іспанська інквізиція. Кати і жертви»,

2000. – 213 с.

14. Чи Г.Ч. "Історія інквізиції" у 3-х томах. М., 1999 –311с.

15 . Шульгин М.И. Из папського «Индекса запрещонных книг». – Вопросы истории религии и атеизма. М., 1956. Т.4 –325с.

1 2 3 45