 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| РОЗМОВНОЇ ТА ПРОСТОРІЧНОЇ ЛЕКСИКИ
Насамперед слід відзначити, що ті два лексичні розряди не мають чіткого розмежування. Проте різниця між ними є. До складу розмовної лексики входять слова, що, перебуваючи в рамках літературної мови, надають висловлюванню розмовного характеру. Коли йдеться про розмовне мовлення, його роль як стилістичного засобу, слід пам’ятати, що на його основі завдяки майстерності видатних митців, передусім І.Котляревського і Т.Шевченка, витворено нову українську літературну мову. Розмовна лексика містить заряд емоційності, оцінності та експресивності. Емоційно-оцінні та експресивні забарвлення слова можуть змінюватися, зазнаючи впливу контексту та інтонації: розбишака, телепень, верзти, репетувати, розбуркувати, сіпатися, човгати, шастати, теревені, хрусь, трісь, бах, гах. До слів розмовного характеру в лексичному складі української мови існують нейтральні відповідники: гулянка – гуляння; мастак – митець; лупцювати – бити; репетувати – кричати. У розмовній формі літературної мови слова цих категорій уживаються на одному рівні з нейтральними компонентами, не знижуючи стилю. У художньому та в деяких жанрах публіцистичного стилю вони створюють колорит невимушеності, простоти й певної експресії. Проте створення враження розмовності і розмовна лексика не є тотожними поняттями. Розмовна лексика – тільки частина, один із компонентів цього колориту. Крім неї, сюди входять різноманітні синтаксичні засоби – порядок слів, розмір і типи речень та ін. Частиною розмовної є розмовно-побутова лексика, до складу якої входять слова. Що обслуговують побут – назви їжі, одягу, будівель, хатнього начиння та ін.: одвірок, горище, підлога, ганчірка, фіранка, штора. Ця категорія лексики є досить змінною, оскільки змінюється побут – змінюються і пов’язані з ним речі. У ХС і ПС така лексика використовується в описах побутових ситуацій, діалогах, монологах, оскільки вона охоплює широке коло понять повсякденного життя. Здебільшого ця лексика є емоційною, оцінною, експресивною. Нейтральна в усному мовленні, потрапляючи до інших стилів, вона надає контексту розмовного забарвлення: „Турчанська могила чапіла над Чорним шляхом прибіленою копицею. Семен знав ту козацьку могилу змалечку – так і стриміла в його пам’яті таємничею вежею посеред степу, тепер вона виднілася присядкувато, бо її списали, надкопали і тракторами підорали” (С.Колесник). У поетичних творах розмовна лексика створює ефект легкої іронії, зниження пафосу: Дві сестри старенькі на пташарні Лускають насіння гарбузове, І дрижать їх руки незугарні, Чорні, закоцюрблені, дубові” (І.Драч).
Просторічна лексика в основні своїй масі перебуває на межі літературного вжитку, а то й виходить за цю межу. Це слова, перекручені з погляду лексичних норм (секлетар, кіоска, транвай), слова з різко зниженим експресивним забарвленням (свиняка, коровище, видра, примандюритися, випендрюватися, собачитися). Одним із компонентів тієї лексики є вульгаризми – лайки, прокльони, прізвиська. Просторічна лексика, часто в поєднанні з розмовною, використовується для сатиричних та гумористичних ефектів: „Омелько Гужко, сухорлявий балакун, скаржився на току вантажникам: - Що в тих інститутах, їдрі його навиворіт, тільки думають? Понавчають усяких дівок, а тоді маєш з ними рахубу. Ні побалакать, ні виматюкатися. (...) Прийдеш рано до тракторів, зразу ж тебе обступають з усіх боків – того дай, цього дай, отого дістань (...) Пошлеш їх усіх к такій матері, і якось легше стане” (В.Симоненко).
3.2.14. ДІАЛЕКТИЗМИ ЯК СТИЛІСТИЧНИЙ ЗАСІБ Діалект (гр. dialektos – наріччя) – говір, місцевий різновид мови. Слова, належні до цього говору, називаються діалектизмами; вони поділяються на лексичні, етнографічні і семантичні. Лексичні діалектизми – місцеві назви понять загальнонародної мови: трускавки (полуниці); мелай (кукурудза); жалива (кропива); чичуга (свиня), маржина (худоба). Етнографічні діалектизми – назви реалій і понять, що не поширюються за межа певного говору: дерга (вид запаски); плачинда (вид печива); бекмес (мед із буряків або кавунів), трембіта (музичний інструмент). Семантичні діалектизми – лексеми, відмінні за значенням від слів загальнонародної мови: пироги (вареники); гора (горище); сон (соняшник). Діалектна лексика виокремлює найдрібніші деталі явищ, предметів, реалій навколишньої дійсності. Це дає широкі можливості в художньому стилі для максимального наближення до дійсності, для опису життя з усіма його подробицями, для відтворення місцевого колориту. Місцева лексика потрібна для кращої, повнішої характеристики зображуваних осіб, сцен, подій. Проте вона має бути зрозумілою широким читацьким колам і вживатися з почуття міри і кількісно не порушувати художньо-естетичних рис тексту. Майстерними зразками уживання діалектизмів є повість М.Коцюбинського „Тіні забутих предків”, проза О.Кобилянської, В.Стефаника, М.Черемшини, І.Франка, Л.Мартовича та ін. У ПС діалектизми також уживаються, проте тут слід ними користуватися досить обережно – надуживання може ускладнити сприймання тексту, а це суперечить основному призначенню публіцистики – формувати громадську думку. Здебільшого в газетах наявні діалектизми, яким немає відповідників у літературній мові. Взагалі невмотивоване використання діалектизмів розхитує літературні норми, знижує рівень культури мовлення. Діалекти є джерелами живлення літературної мови. Слова з місцевих говірок збагачують синоніміку, особливо на лексичному рівні. Протягом останніх десятиліть деякі чинники офіційного законодавства намагалися збіднити українську мову під маркою наближення її до російської. З цією метою оголошувались діалектизмами багато слів із значною літературною традицією: блават (волошка), вивільга (іволга), вивірка (білка), линва (мотузка, канат), філіжанка (чашка), карафа (графин), фотель (крісло), зимний (холодний). Тепер ці слова повертаються до літературного вжитку.
3.3. ЕТИМОЛОГІЯ. |
