ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Періодизація античної філософії. Досократівський період розвитку античної філософії.

12 3 4 5

Лекція 2.

Тема. Філософія античного світу.

Питання для розгляду:

1. Особливості та передумови виникнення античної філософії.

2. Періодизація античної філософії. Досократівський період розвитку античної філософії.

3. Давньогрецька філософська класика (Сократ, Платон, Аристотель).

4. Елліністична філософія.

Особливості та передумови виникнення античної філософії.

Традиційно вивчення філософії ми починаємо з давньогрецької філософії.

Греки – не корінне населення Пірінейського півострову, а світловолосі заброди, що почали з’являтися з півночі у ІХ ст. до н.є, вони принесли з собою грецьку мову. З’явилися вони у три хвилі: іонійці (ХІV ст. до н.є), ахейці, дорійці.

До того на материковій частині Греції панувала культура мікенської цивілізації, яка, судячи з археологічних данних та памяток утворилася як результат поширення на материку культури Кріту (мінойська культура), яка у свою чергу, має спільності у релігії з культурами Сірії та малої Азії, а за мистецтвом -- схожості з Єгиптом. Ця культура проіснувала орієнтовно з 1600 до 900 р. до н.е. до ІХ сторіччя – приходу дорійців, які її остаточно знищили та зберегли свою індоєвропейську релігію.

Особливості географії (родючі долини, розділені неродючими горами) обумовили полісну організацію грецького суспільства.

Винайдення монети близько 700 р. до н.е. у Лідії, яка сусідствувала з Іонією.

Філософія греків є дуже цікавою у теоретичному відношенні частину усієї філософії не лише тому, що вироблені нею начала зробилися і досі залишаються основою усього подальшого розвитку європейського мислення, але й тому, що у ній при досить незначному запасу знань знайшли яскраве виявлення основи мислення, які містяться у постулатах мислячого розуму. Тобто антична філософія містила у зародку усі види філософського світогляду.

Грецька філософія знаменна також прозорістюта простотою загального розвитку, який спочатку спрямовувався на вивчення явищ зовнішнього світу, потім був скерований на більш глибоке дослідження усієї дійсності шляхом самоспостереження.

Давньогрецька наука виникає водночас з філософією, вони нерорзривні.

Антична традиція одностайна у тому, що перші античні філософи здобули освіту в Єгипті та частково у Вавілонії. Вдповідно до міфу, Європа – фінікіянка, яку вкрав Зевс. Брат Європи Кадм у пошуках сестри дійшов до Греції, не лише заснував Фіви, але й приніс грекам фінікійський алфавіт. Фінікійське походження грецького алфавіту підтверджується наукою. До речі, і східне письмо – давньоєврейське та арабське – також.

Міфопоетичний період.

750-550

Цей період характеризується художньо-образним, алегорічним способом узагальнення та опису світу, його особливостей і закономірностей.

Міф: (грецьк. – слово, мовлення, переказ, легенда (предание)). Мова опису, що виявилася завдяки своїй символічності зручною для висловлення споконвічних моделей особистої та суспільної поведінки, певних сутнісних законів соціального та природного космосу. Міф є базовим феноменом людської культури. Художньо – образний рівень узагальнення світогляду, поетичний спосіб пізнання, на відміну від науково-раціонального.

Зашифрованість явищ та фактів дійсності у міфологічних символах. Антична традиція одностайна у тому, що перші античні філософи здобули освіту в Єгипті та частково у Вавілонії.

Перше значне породження еллінської цивілізації – Гомер – іонієць – напівлегендарна особа (гомерівське питання є відкритим). Світогляд висловлений у формі гомерівського епосу. Гомерові поеми «Іліада» та «Одісея» доводилися до досконалості протягом 750-550 р. до н.е.

Соціоантропоморфізм богів. Люди та боги – аморальні.

Гіпнос (сон) – брат-близнюк Танатоса (смерть), Фобос – син Ареса, земля вода, небо (повітря та ефір) – Аід, Посейдон, Зевс. Медицина – Пеан, Безумство – Ата, розбрат – Еріда. Однак доля – сильніша за людей та богів, їй усі підкоряються.

Гесіод. Беотієць. Реальна особа. «Труди та дні», «Теогонія».

Початок античної етики – від поеми «Труди та дні».

Суперечність між належним та сутнім. Ідеї загробної винагороди немає, нагорода та возмездие можливі лише у цьому світі. Справедлива держава процвітає, а несправедлива – гине.

Ідея міри. «Міру в усьому тримай та діла свої вчасно чини». «Жертви безсмертним богам покладай відповідно достатку».

«Теогонія» -- систематизація світу богів. Зевс боїться свого можливого сина від Метіди, богині мудрості – третьої дружини (всього у Зевса було 6 дружин). Але таким сином мав бути Логос – слово, але не просто слово, а слово розумне. Логіка. Народження Логосу означало б кінець царства Зевса.

Справді, перші філософи протиставили світ Логоса світу Зевса, тим самим подолавши всевладдя міфологічного світогляду та започаткувавши перехід від міфа до логоса.

Орфіки та Ферекід.

Орфічні гімни. Міф про Орфея (уособлення мистецтва) та Еврідіку, який викупив своєю грою на кефарі та співами у володарки Аіду Персефени. Озирнувся на Еврідіку, як ішов з царства мертвих і назавжди її втратив. Був розрваний вакханками.

Мета життя – звільнення душі від тіла. Але душа переселяється з тіла у тіло – метемпсихоз. Орфічні містерії. Вплив орфізму на грецьку філософію.

Походження Геї та Урану Землі та неба безпосередньо з космічного першояйця. Гіпотеза великого вибуху. Монопантеїзм: орфічний Зевс обіймає та вміщує у собі світобудову.

Ферекід. Середина VII - початок VI ст. до н.е., острів Самос. Міг передбачати землетруси за смаком води з колодязя за 3 дні. Зас (вогонь, ефір) та Хронос (час) були завжди, а разом із ними – Хтонія (Земля). Гіпотеза про матерію, простір та час.

Отже, основною філософською проблемою цього періоду було знайти місце ліюдини у системі відносин між явищами природи, об’єктами світу. Адекватною, тобто відповідною формою опису стало утворення міфоепічних конструкцій – поем, які у формі міфа викладали виникнення існуючої світобудови і надавали панівним поглядам характер оповіді про створення світу.

На запитання типу «що?» «як?» давалися певні відповіді, але чи були ці відповіді задовільними? Тому фактичні знання, вміння поєднувалися з найфантастичнішими міфами.

Періодизація античної філософії. Досократівський період розвитку античної філософії.

600—450 рр. до н.е.

Перехід від міфа до логоса означав, що вчених, філософів вже не задовільняв простий опис явищ. Виникла потреба у їх поясненні, з’ясуванні першопричин цих явищ, прешооснов. Від запитань «як?» та «що?» акцент почали переносити на запитання «чому?», «через що?» «з чого?».

Виникають філософські школи. Говорять про Іонійську, Італійську та Афінську філософії.

Іонійська філософія.

Іонія – початок Греції та кінець Азії: західне узбережжя МалоїАзії. 12 полісів: Мілет, Ефес, Клазомени, Фокея, Галікарнас... Іонійцем був Гомер. Протягом двохсот років саме там був політичний та культурний центр Еллади. Але і після занепаду – після руйнівного завоювання персами теж постачала уми Елладі. З острова Самос Мелісс, Епікур, Аристарх., з Галікарнаса Геродот, з Мілета Архелай, Евбулід, Левкіпп.

Мілетська школа.

Дослідженя природи. Фізичні питання. Органічний світ не досліджувався. Мілетці працювали над з’ясуванням загальної сутності світу – світової матерії. Намагалися знайти одну першопричину.

Фалес (вода), навчався на Сході. Теорема Фалеса, передбачив затемнення 585 року, рік розділив на 365 днів, разом із тим: рух Сонця навколо Землі на фоні нерухомих зірок, розливи Нілу через пасатні вітри.

Онтологічний монізм (усе виникло з одного начала) пов'язаний з гносеологічним монізмом: все знання треба зводити до єдиної основи «Багатослів'я зовсім не є показником розумної думки», «Шукай що-небуть одне мудре, обирай що-небуть одне добре, так ти вгамуєш пустослів'я базік».

Анаксімандр (апейрон безмежне) розширив поняття начала усього сущого до поняття «архе». Апейрон безсмертний та незнищуваний. Він постійно обертається та виділяє з себе протилежності: вологе-сухе, холодне-гаряче, у комбінації їх пар з'являється земля, вода, повітря та вогонь. Вони утворюють сфери. Повітряна сфера розділяється на три кільця, все більшого діаметра, заповнених вогнем та оточених непрозорим повітрям. У цих кільцях –дірки: зорі, місяць та Сонце. Вони обертаються навколоЗемлі.

Таким чином богам місця немає, почуттєва картина невірна. Цесмілива спроба пояснити походження та устрій світу з внутрішніх причин та одного матеріального начала.

Анаксімен (повітря). Учень Анаксімандра. Математик. Гномон, глобус небесної сфери. Географічна карта. Повітря згущується та розріджується і утворює землю , воду та вогонь.

Геракліт ефесський (536-470). Царського роду, був жерцем. «Темний», образність та метафоричність. Сократ: те, що я зрозумів – превосходно, гадаю, таке ж і те, чого я не зрозумів. Вогонь. Помітив змінність вогню. Таким чином, першооснова – не матерія, а процес. Отже, якщо в основі буття лежить змінне, процес, то і буття постійно змінюється.

Зміннність вогню, його рухомість та здатність перетворюватися.

Вогонь – золото, усе – товари. Золото обмінюється на товари і навпаки. Рух вогню вниз і нагору. Вогонь, охолоджуючись, перетворюється на повітря, потім на воду і навпаки.

Чим більше вогню, тим краще. Чим гірша душа, тим вона вологіша. Душа п'яного – вогка.

Логос. Об'єктивний закон світобудови. Це – принцип порядку та міри. Те, що для почуття є вогонь, для розуму є логос.

Діалектика. Логічно витікає з першооснови. Панта реі. У ту ж річку всупаємо і не вступаємо, адже набігають нові води.

Зближення протилежностей. Морська вода нйчистіша та найбрудніша (для риб та для людей). Не помітив, що у різних відношеннях.

Пізнання. «Багатознання розуму не навчає...» Тобто не дає єдиної картини світу, не формує світогляду. Різниця між знанням світоглядним та спеціальним.

Італійська філософія

Наприкінці VI ст. до н.е.

центр європейської філософії переходить з далекого сходу Егейського моря на його далекий захід – до Великої еллади: Сіцилія, Південа Італія.

Піфагорейці, Елеати, Емпедокл.

Піфагорейці

Ідеї піфагорейства виявилися стійкими.

Піфагор з Самоса. Середина VI середина V ст. до н.е. Вчився за порадою Фалеса у Єгипті, Вавілонії, за деякими свідченнями і в Індії, усього 34 роки. Полонений персами, після повернення у Кротоні засновує Піфагорійський союз. Піфагорейство проіснувало близько 200 років. Організація та політична влада піфагрійців (кінець VI початок V ст. до н.е.), розгром у середині V ст. до н.е. піфагорейска діаспора.

Піфагорійський спосіб життя. Математики (втаємничені) засвоювали знання з обгрунтуванням та акусматики (послушники) засвоювали знання догматично. Магіко-міфологічні елементи піфагореїзма.

Основа етики піфагореїзма вчення про належне. Перемога над ницими пристрастями, підкорення молодших старшим. Культ дружби, товариства. Розвиток розумових здібностей, пам'яті, психотерапія. Тіло лікували гімнастикою, душу -- музикою.

Піфагореїзм: математика – першооснова.

Космологія: трансформація від геоцентризму до геліоцентризму Аристарх самоський. Гармонія взагалі і зокрема звуків підкорялася числовим закономірностям. Звуки небесних сфер, які звучать у гармонічній мелодії.

П'ять першоелементів: земля, вогонь, повітря, вода та ефір складаються з часток форми правильних багатогранників: куб, тетраедр, октаедр, ікосаедр (20), додекаедр.

Теорема Піфагора Вже єгиптяни знали про трикутник зі сторонами 3, 4, 5. Несумірність виходить з теореми Піфагора. Піфагор услід з а Фалесом став перетворювати математику з емпіричної науки на теоретичну.

Гіппас. Лідер акусматиків. У Геракліта Логос – вогонь, тут – число. Спорудив чотири мідних диски рівнго діаметру але різної товщини (1, 1 1/3, 1 1/2, 2), які давали співзвучності. Протистояв Піфагру як демократ аристократу, став на шлях демократизації науки, відкрив акусматикам таємницю несумірності, за що й поплатився. Йому спорудили могилу і він скоро втопився.

Філолай

Аристарх Самоський

Елеати.

Ксенофан, Парменід, Зенон, Мелісс

Учення елеатів – новий кроку становленні давньогрецької філософії, у розвитку її категорій, у тому числі субстанції. Субстанція – це незмінна першооснова усього існуючого, що зберігаєтися при всіхперетвореннях на вдміну від конкретних змінних предметів та явищ, та найбільш загальна глибока сутність, причина та обгрунтування якої лежить, не в чому небуть, а у ній самії. У іонійців субстанція ще має фізичну природу, у піфагорейців – математичну, у елеатів субстанція філософічна, адже ця субстанція – буття як таке. Саме елеати поставили питання про співвідношення буття та мислення – основне питапння філософії.

Ксенофан (570 – помер після 478 р.)

Бог не є людина. Бог є все. Пантеїзм. Це «все» єдине і основою єдності є космічна думка.

Парменід

Сучасник і опонент Геракліта. Акме 460 р. до н.е. Обидва взаємно критикували один одного.

Так само, як і мілетці назвав свій основний твір поему «Περί φύσεος»

Вперше почав доводити філософську тезу, тоді як до нього лише прорікала, у кращому випадку спирплися на аналогії та метафори.

У центрі уваги Парменіда дві проблеми: відношення буття та небуття та буття і мислення.

Існує лише те, що можна помислити та висловити у словах, тобто буття. Небуття не існує, бо його не можна ані пізнати, ані у словах висловити. Отже, те, що не є – невисловлюване і немислиме. Але і це доведення ще треба довести.

Одне і те ж -- предмет думки та думка про предмет. Парменід їх не розрізняє. Мислення та буття – одне і те ж. Він був би правий, якби мислив, щощо у справжньому смислі існує лише те, що може бути мислиме, тоді як несуттєве, не головне, окреме майже не існує. Але він був би неправий, якби гадав, що усе, що є мислиме – існує. Це був би ідеалізм. Парменід неправий, можна мислити те, що неіснує (проект).

За Парменідом істинне буття є цілісне, єдине та нерухоме. Для цього буття немає ані минулого, ані майбутнього. Отже, він відірвав буття від становлення, єдність від множинності, заперечуючи тим самим діалектику Геракліта. Щоправда це зроблене лише на найабстрактнішому рівні – рівні загального буття. Але саме цей рівень він об'явив істинним. Фізична картина світу у Парменіда є діалектична, однак вона не є істинною. Світ чуття та світ думки.

Існує два шляхи: шлях істини та шлях гадки. Перший веде до світу єдиного, вічного та непорушного буття. Другий при водить до світу, яким він уявляється у гадках натовпу – видимий світ речей, началами якого є вогонь та земля.

Слова означають лише те, що існує. Гамлет. Одноріг.

Зенон, учень Парменіда.

Розвиток методів доведення. Доведення від протилежного, зведення до абсурду.

Апорії Зенона для доведення неможливості руху.

Дихотомія (рух не може початися, адже для того, щоб перейти в іншу точку, треба пройти безкінечний ряд точок, а це неможливо. lim1/2 +1/4 +... 1/2ⁿ =1 тоді як lim1/2ⁿ =0). Звідси -- атомарність простору.

Ахіллес та черепаха

Стріла, що летить

Стадіон

«Руху немає не в чуттєвому, а у мислимому світі».

Проблема чуттєвого сприйняття: чи повинно падіння медімна пшениці спричиняти звук, якщо падіня однієї зернини не чути?

Фізичний світ є суперечливим, тому не може бути істинним. Істинним є лише позачуттєвий світ.

І справді, фізичний світ увесь час змінюється, тоді як його теоретична модель є стабільною. Отже, легше мати справу з теоретичною моделлю, яку можна раз і назавжди засвоїти, аніж з реальним світом, який вимагає постійної творчості. Нових теорій.

Мелісс.

Останній з елеатів. Акме 444-441 р. до н.е. Крупний державний діяч, противник Афін. Був переможений афінянами. Йому наніс поразку Перікл.

Закон збереження буття ex nihil nihil fit з нічого не буває нічого.

Емпедокл останній з представників італійської «Великогрецької» філософії.

Гібрід філософа, пророка, вчного та шарлатана

Кинувся в кратер Етни, аби довести, що він бог

Чотири стихії – чотири корені речей (повітря, земля, вода та вогонь), які не перетворюються один в одний, та у комбінації утворюють усе (елементи).

Відцентрова сила, в астрономії -- Місяць світить відбитим світлом. Рослини мають стать.

Висловив гіпотезу про наявність швидкості світла.

Був засновником Італійської медичної школи

Теорія еволюції та виживання найпристосованіших: голови, шії, руки, які з'єднувалися у різних комбінаціях (елементи)...

Отже, у спробах знайти першопричини та пояснення неодмінно виникали проблеми з пізнанням. Пізнання є суперечливим. І цю суперечливість намагалися розв'язати по-різному, що ми і бачимо на прикладі діалектики Геракліта та філософії елеатів, орієнтованої на пошуки обгрунтування сталості та нерухомості буття, яке, якщо припустити його сталість, добре піддається раціональному пізнанню. Рухоме, діалектичне та суперечливе буття розумовому пізнанню піддається важче, воно сприймається почуттями. Але відомо, що почуття нас часто обманюють.

Тут ми вперше бачимо протилежність між раціональним та почуттєвим пізнанням.

Вона з цього часу щоразу поставатиме як протилежність між між наявним та належним, спостереженням та мисленням, теорією та практикою, теоретичним та практичним пізнанням, отже, з цього часу ця проблема стає найважливішим рушієм філософської думки. Ця протилежність, як ми побачимо далі, породжуватиме і гносеологічн, і етичні проблеми.

Антропологічний період

Майже співпадає з епохою відбудови Афін у добу Перікла після їх руйнування Ксерксом під час греко-перських воєн (500-499). Ці війни завершилися перемогою греків. Настав п'ятидесятирічний розквіт Афін (479-431), який згас з настанням Пелопонесської війни між Спартою та Афінами.

Підйом духовного життя. Демократизація науки, навіть медицинського ремесла.

Демократизація політичного життя. Потреба у красномовстві. Політичного успіху можна було досягти через публічні діспути.

Мудре правління Перікла. Народні збори (екклезія) верховний орган дежави – громадяни Афін з 20 років, але був майновий ценз. Це найразючиший успіх в історії людства, коли одне з найвідсталіших міст, зруйноване у войнах, піднеслося до центра ділової, культурної та політичної активності, ставши завдяки фактично столицею Еллади, причому вплив Афін не тримався на військовії силі, як це було прийнято. Гурток Перікла, куди входив Геродот (батько історії, 485-425), Фідій (автор 17 метрової бронзової статуї Афіни, анаксагор). Але після того, як Перікл постарів, вороги Перікла почали переслідувати його прихильників, що скінчилося поваленням самого Перікла. Процес демократизації почав згортатися. Через Анаксагора прийняли закони, що звинувачували у державній зраді тих, хто не відправляє релігійні обряди та проповідує «про те, що нагорі». Так загинув і Сократ.

Анаксагор

Наукова постать Анаксагора – місток між космологічним та антропологічним періодом. Його запросив Перікл, аби цивілізувати афінян. Тому вплив Анаксагора незаперечний.

Астрономія.

Начала – частки будь-якої речовини: золота, крові, молока -- насіння усіх речей, гомеомерії, тобто подібночасткові, де частина подібна цілому.

Але гомеомерії – пасивні, і попередній хаос неміг би своїми силами перейти у космос. Потрібне активне начало, яким є світовий розум Нус – творець космосу з первинного хаосу. Він і рухає космосом, і водночас пізнає його.

(Це своєрідна комп'ютерна програма)

Софісти

В афінському суспільстві з'явилися професійні учителі «мислити, говорити та робити» софісти (софістес -- мудрець). Професія ця була потрібною усім тим, хто бажав досягти успіху у публічних диспутах, суперечках, тяжбах, бо адвокатів не було. Платон: «у суді нікому нема діла до істини, важлива лише переконливість». На основі цієї професії, якщо хочете, ремесла, виникла ціла наука, яка спрямовувалася на мислення та волю людини. Для успіху у ній важливо було з'ясувати, як виникають уявлення та вольові акти. Це вже була не чиста наука елеатів, спрямована на осягнення абстрактного світу, а наука, яка йшла від практики і кінцевою метою ставав практичний успіх.

Отже, наука і зокрема філософія в тлумаченні софістів:
1) приймає суб’єктивний, антропологічний характер,
2) набуває практичного значення, бо спрямовується на розв'язання не загальних, а конкретних проблем, пов'язаних з людською суб’єктивністю.

Мистецтво риторики, обгрунтування та викладання дало початок самостійній психології, надавши цій другорядній науці значення основної.

Однак, мистецтво доводити будь-який погляд (а це і було найвважливішою метою навчання у софістів) наводило на думку про відносність людських уявлень та цілей. Софісти заперечували всезагальність, об’єктивність істини. Істина завжди відносна, у кожного своя. Релятивізм. Гносеолгічний релятивізм – агностицизм.

Але гносеолгічний релятивізм доповнювався релятивізмом моральним. Немає об’єктивного критерія добра та зла. Що кому вигідно – те й благо. Звідси – розмивання моральних устоїв. Отже, в етиці релятивізм софістів перерастав в аморалізм.

Позитив – антидогматизм, цікавість до пошуку істини.

Протагор

Одним з перших почав брати плату за навчання.

Так, відповідно до вчення Протагора, знання зводиться врешті-решт до почуттів, які висловлюють не природу речі, а стан органа сприйняття, що є результатом стикання подвійного роду рухів: «активного», що виходить від самої речі та «пасивного», що відбувається у самому органі, отже, якою кому здається деяка річ, так вона і існує, – звичайно ж не сама по собі, а для людини, що сприймає: людина є міркою усіх речей, – існуючих, що вони існують, та неіснуючих, що вони не існують, отже, про одну й ту ж річ можуть бути висловлені протилежні судження, з яких кожне буде істинним для того, хто його висловив.

Давні метафізики відкидали як оману почуттів усі ті дані чуттєвого сприйняття. Які суперечили їхній абстрактній уяві про світ. Після Протагора з'ясувалося походження ілюзій. А за даними почуттів все ж залишилося значення реальності, хоча тимчаслвої та відносної.

Горгій

Горгій же навпаки, на підставі визнання істинними лише суто самототожних висловлювань, усі інші визначає як хибні, звідки витікає, що пізнання неможливе.

Також: Гіппій, Продік, Антіфонт, Каллікл.

12 3 4 5