 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| Пірронізм. Граничний скептицизм.
Відповідно до Піррона (який був учасником похода Олександра, побував в Індії), з двох суперечливих суджень жодне не достовірне. Це означає, що будь-якому судженню мусить бути протиставлене суперечливе судження, яке складає з ним апорію. Якщо протилежного судження немає, то його треба винайти, у чому й полягає мистецтво скептика. Скептики –піроністи (Тімон) прагнули атараксії через відмову від знання. Тоді як епікурейці йшли до неї через знання та просвітництво. Тімон вважає, що Піррон відкрив усі обмани, розірвав ланцюги уявних доказів. Він об'явив безглуздим питання про те, звідки і що відбувається. Пробабілізм. Аркеслай глава Академії (315-241 р. до н. е.). Учень Піррона, академіків. Імовірність знання. Одне знання є більш імовірним, ніж інше. Атараксія – не мета філософії, а супутна обставина, яка супроводжує головну справу філософа -- розв'язання проблеми життя. Оскільки і в житті філософ має слідувати більш імовірному. Товін не може бути абсолютно байдужим. Пробабіліст не відкидає усі ціннності життя, алеі не вважає їх абсолютними. Боротьба з стоїцизмом. Є два види імовірнісних суджень. Одні спираються на відчуття суб’єктивної впевненості – такіненаукові; інші – також імовірнісні – на розумні підстави, але це все одно не робить їх достовірними[P.V.M.5] . Академія надовго стала бастіоном пробабілізму.
Еклектизм Марк Туллій Цицерон (106—43 р. до н.е.). Оратор, консул, фактично створив літературну латину. «Переклав» грецьку філософію на латину і тим самим започаткував оригінальну римську філософію. Філософські трактати. Еклектизм -- змішування стилів. Учень стоїків. Синтез рис епікурейства, стоїцизму та пробабілізму. Філософія, для всіх та кожного у строкатому римському світі. Мудрість – це знання добра та зла. Знання без мудрості небезпечне. «Ніхто з дурнів не може бути щасливим, ніхто з мудреців не може бути нещасним».
Релігійний період. Неоплатоніки Плотін (204-270), Порфірій (232-301), сірієць Ямвліх (280-330), аівнянин Прокл (418-485), Анцій Манлій Торкват Северин Боецій (480-524) Порфірій був логіком, Прокл систематизатором та коментатором неоплатонізму. Ямвліх успішно займався теургією – мистецтвом впливати на волю богів, викликаючи їх прихильність. Філософія Плотіна – синтез філософії та міфології, реміфологізація. Його система ієрархічна та будується не знизу, а згори. У вищому завжди є те, що нижчому недоступне. Це приклад високого узагальнення спроб осягнути структуру світу. Єдине – абсолютна єдність. Не єдність протилежностей, а єдність без протилежностей. Тому воно вічне, позбуте руху та прагнень. Парадокс у тому, що єдине, будучи бездіяльним, породжує все існуюче. Як породжує? Зовсім не так, як бог творить світ з нічого. «Єдине, будучи світлом, світить навколо секбе. Світло не може не світити» Еманація або ρει. Розум (нус). Але це не розум-деміург Платона. Розум має дві сторони: та, яка обернена до Единого – єдина; яка відвернена від Единого множествена. Розум мислить самого себе, починаючи з найбільш загальних категорій, які були введені Платоном: Буття, Рух та Спокій, Тотожне та Відмінне (Інше). Розум парадоксальний, бо містить ідеї не лише загального, але й індивідуального (ідея кожного конкретного льва). Розум має також свою ідеальну матерію (у Платона її не було). Використовується піфагорейське вчення про одиницю та двійцю: одиниця як одиничне пішла нагору, а двійця лишилася внизу насамоті. Душа. Далі світло від Єдиного поширюється і утворює Душу. Вона поділяється на верхнюдушу, яка болижче до розуму та нижню душу, якамає безпосередній контакт з почуттєвим феноменальним світом. Душа – джерело руху. Вона має не категорію руху, яу Розум, а сам рух. У феноменальному світі душа дробиться, є душа Сонця, душі зірок. Душа Землі породжує душі рослин, тварин, нижчі частини душ людей. Природа. Також має дві сторони. Своєю кращою стороною – вона нижча частина Світової душі. З гіршої сторони – вона породження матерії. Матерія Плотіна – результат згасання світла, що йде від Єдиного. Там де темнота, там весь час утворюється матерія. Але протистоячи світлу як темрява, матерія протистоїть Єдиному (Благу) як Зло. Але це не наявність зла, а відсутність Добра, нестача його. Отже, протистояння не абсолютне. Але чи можливе пізнання Єдиного? Шляхом до цього є Єкстаз, стан, коли душа наче покидає тіло. Тоді душа може бути поза тілом, зливаючись з Єдиним. Таким чином Єдине стає доступним людині, так пізнається бог. Це – містика, тобто позаінтелектуальне, безпосереднє злиття душі з богом, вищий стан, який може досягти людина за життя. Плотін досягав такого стану 4 рази, Порфірій – лише 1 раз. З точки зору раціоналізму – неоплатонізм – це самогубство філософії, злиття філософії з теологією, скептичне нехтування розумним мисленням. Але ми сьогодні розуміємо, що не лише раціональний спосіб пізнання є єдино можливим.
Неоплатонізм, який співіснуввав з новою релігійно-світоглядною системою, яка походила з іншого регіону -- християнством, завершує лінію розвитку еліністичної філософії. Він завершився з смертю Боеція та закриттям афінської школи платонізма за декретом Юстиніана на початку VI ст. [P.V.M.1]Метаф. ХІІІ, 1 [P.V.M.2]Позитивісти, проліферація наукових теорій. [P.V.M.3]Проблема конвенціональності наукових теорій може розглядатися як проблема наукового опису, мови науки. І тут слід згадати цю проблему. [P.V.M.4]Емпедокл вчив про те, що ціле, яке складає світобудову, не може бути побачене оком, почуте вухом, охоплене розумом. [P.V.M.5]Поппер, фаллібільність знання |
