 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| Давньогрецька філософська класика (Сократ, Платон, Аристотель).
Сократ Перший філософ-афінянин за народженням та громадянством Воював, був справедливим, не підтримував несправедливих вироків (8 стратегів у битві під Сіракузами) У центрі філософії Сократа – людина як моральна істота. Пізнай самого себе. Я знаю, що я нічого не знаю. Майевтика індукція – сократичний метод, іронія. Ворог софістів. Хоча людина і може мати свою думку, але істина – одна для всіх. Пізнання – чітке формулювання понять. До цього він і призводив за допомогою індукції. Щастя ототожнював з чеснотами. Але робити добро можна лише усвідомлено, знаючи, у чому воно полягає. Зло — результат незнання доброго. Чесноти -- результат знання. Той, хто знає, що таке добре і погано, не чинитиме зле. Різниця між злом та добром не відносна, а абсолютна. Отже, знання-шлях до добра. Аристотель: мати знання про зле й добре і користуватися – не одне й те ж. Зміна Сократом предмету філософії: вважав, що світ не є пізнаваним, а пізнати можна лише душу людини і її справи. У цьому і полягає завдання філософії.
Сократичні школи Кініки Антисфен Діоген Філософія—готовність до всякого повороту долі. Кіренаїки Арістіпп вища чеснота – це насолода. Гегесій
Головні проблеми філософії антропологічного періоду полягала у тому, чи існує що-небуть справедливе та істинне за своєю сутністю, тобто справедливе та істинне і обов'язкове для всіх. Відтепер особистість людини стала порівнюватися за важливістю значення з субстанцією. Субстанціалізація особистості людини.
Систематичний період Закономірно, що результатом антропологічного періоду стала постановка такої проблеми: як співвідносяться з оточуючим світом думки про нього. Зі спроб відповісти на це питання починається філософія об'єднана визначненям «Систематичний період». Цей період характеризується взаємним злиттям космологічних та антропологічних вчень. Загальні питання світопізнання втратила своє значення не лише для народу, але і для вчених, що висловилося у софістичній теорії пізнання. Тому тенденцією цього періоду стало перш за все практичне використання науки. Наука розгалузила свою діяльніть в окремих пошуках у царині механіки, фізіології, риторики. Але зусиллями та особистою цікавістю трьох великих людей: імена яким Демокріт, Платон та Арістотель наука знов вже на більш загальному та теоретичному рівні повернулася до великих проблем світобудови. Тому ці троє героїв грецького мислення прославилися побудовами взаємоузгоджених наукових систем світоустрою вже з урахуванням ролі і місця людини у ньому. Усі троє дали нам завершені системи науки. Такий характер іх розробки набули як внаслідок різноманіття проблем, з іншого, внаслідок свідомого синтезу у розв'язанні цмх проблем. З ім'ям Демокрита пов'язане виникнення системи матеріалізма, з ім'ям Платона – системи ідеалізма. Разом із тим обидва відштовхувалися від космології Парменіда базувалися на теорії почуттів Протагора.
Демокрит з Абдер (460-370 рр. до н.е.) Фракійське узберіжжя. Подорожував, рорзтратив батьківське майно, однак повернув довіру абдерітів. Філософ, що сміється. Автор 73 наукових книг. Створив саме те вчення, яке відповідає чуттєвій картині світу, але зберігає раціональне в ученні елеатів про буття, аби досягти більш глибокого розуміння світу, яке було б засноване не лише на даних чуття. Замість буття та небуття Парменіда – атоми, які рухаються у пустоті як пилинки у повітрі. Поступове та непомітне витирання монети, мармурових східців, висихання вологого, запахи. Форми атомів як форми літер відповідають за звук, утворюють властивості речовини. Таким чином примирили Геракліта та Парменіда: світ речей змінний, але атоми не змінюються. Істоти – сполучення атомів. Чим більше теплоти містить у собі істота, тим більш вона організована. Разом із тим уся духовна діяльність пояснювалася рухом атомів, адже душа теж складається з атомів. Причинність. Необхідність тлумачилася як причинність. Усе відбувається у зв'язку з причиною –необхідністю ананке. Випадковість. Приклад з черепахою. Психологія. Людина –тварина. Яка від природи здатнана всяке навчання, має помічником в усьому руки, розсудок тарозумову гнучкість. Душа тілесна -- з атомів, тому смертна. Вдих та видих – життя та смерть. Гносеологія Те, що існує у дійсності (атоми та порожнеча) та те, що існує у загальній думці – почуття, смаки, холодне, кольори. Однакові атоми завжди у всіх породжують ті ж відчуття. Існують два види властивостей речей: істинні, які обумовлені лише властивостями атомів: форма, величина, інерційна маса, щільність та твердість. Усі інші властивості притаманні не речам самим по собі, а у тій мірі, в якій вони взаємодіють з органами почуття. Це примарні властивості. NB! Однак, існує два види думки: незаконнонароджена – через зір, слух (пригадаємо теорію почуттів Протагора) та законнонароджена. До останньої відноситься усе приховане, що пізнається шляхом мислення. Разом із тим розум не суперечить даним чуття, але, взявши їх, іде далі. Зір – сприйняття атомних оболонк від предметів, які щоразу відокремлюються. Так само і сновидіння. Сприймаються лише ті зображення, для яких органи пристосовані. Сім'я. Окраса жінки – мовчання. Краще не одружуватися, або брати жінку мовчазну та просту. Виховання дітей – справа ненадійна. Але дружба – святе. Той не годен жити, у кого немає доброго друга. Теорія розвитку культури – наслідування тварин. Походження мови – імена давалися довільно. На відміну від Піфагора, ім'я не має спільного з сутністю речі. «Ніхто не може бути поетом без загоряння душі та деякого безумства»
Платон (427 –347 рр. до н.е.) Платон – прізвисько, ім'я – Арістокл. Учень Сократа, був прйнятий у тирана Діонісія Сиракузського, який згодом продав його у рабство, звідки його викупив кіренаїк Аннікерид. Повернувся до Афін, відкрив свою школу – Академію, бо вона знаходилася в гаю імені героя Академа. Учні називалися академіками. Академія проіснувала 915 років (386 рр. до н.е. -- 529) Значення математики: напис на воротах Академії «Не геометр да не увійде» Система Платона: онтологія, теологія, психологія, гносеологія, етика, соціологія – єдине ціле, поєднане оригінальним ученням – ученням про ідеї. Формулювання основного питапння філософії як боротьби матеріалізму та ідеалізму: Вперше в історії філософії представив історію філософії як історію найзапек- лішої боротьби між «тими, що стверджують начебто існує лише те, що припускає дотик та відчуття та визнають тіла та буття за одне і те ж» та тими, хто вважають, що «істинне буття – це певні умоосяжні та безтілесні ідеї». Матеріалізм та ідеалізм. Об’єктивний ідеалізм. Перші – «жахливі» та «найгірші», «люди землі». Бо усе насильницьки зводять до тіла. Онтологія Почуттєвому світу як уявному та нереальному протиставляється ідеальний світ як дійсний та реальний. Справді, чуття нас обдурюють, а, скажімо математика – ні. Ідеальний світ протистоїть чуттєвому як благе -- злу, абстрактне – конкретному, оригінал – копії, сутність -- явищу. Справді, Сократ навчав, що знання полягає в загальних поняттях. А змістом цих понять мало б бути істинне буття – ідеї. Платон наділив їх статусом реального буття або надав онтологічного статусу існування. Ідея всіх ідей, вища ідея – ідея блага. Вона – аналог Сонця у чуттєвому світі. Ієрархія у світі ідей та пов'язані з цим суперечності. Міф про печеру (початок сьомої книги Держави). В'язні печери, їх наївний реалізм, тіні предметів та філософ-ідеаліст, який побував поза печерою та повернувся до неї, але йому ніхто не вірить. Буття Платона – як у Парменіда, незмінне, але і не однорідне -- це духовна множина, сутністю якої є ідеї. Ейдоси. Але чому ж речі такі різні у своїй безлічі, якщо ідей обмежена кількість? Друге начало світобудови – матерія (хора). Вона і є джерелом змінності, множинності, смертності, природної необхідності, зла та не-свободи. Тому до фізики Платон ставився несерйозно, бо фізика – наука про речі. А речі – слабкі подоби ідей. Існує дві причини Платон розрізняє істинну причину – цільову причину явища, (для чого воно відбувається) та другу причину, пов'язану з матерією – засіб здійснення першої причини. Щодо доцільної свідомої діяльності людей – це цілком вірно, (але щодо фізики – питання відкрите) Від фізики він вимагає, аби вона не лише пояснювала показувала, що все у природі збудовано найкращим чином. Теологія. Розум – деміург – це і є бог, причина світу та його упорядник (на відміну від світового розуму Анаксагора, якого Платон критикував, що цей розум не виконує ніяких активних функцій). Розум-творець побажав, аби речі були якомога більш подібні йому, але наштовхнувся на спротив матеріальної необхідності. Тому створений світ не такий благісний, як його упорядник. Але цей розум творить інших нижчих богів.
Психологія Тіло матеріальне та безсмертна душа, подібна ідеям. (Платон наводить 5 доведень безсмертя душі.) Переселення душ (метемпсихоз) «закон збереження душ». Душі – вміщені на окремих зірках на небі – кожній душі – своя зірка. Там душа безпосередньо споглядає ідеї. У тілі душа забуває свою небесну сутність. Але інколи може її пригадувати. Так буває, коли хтось дивиться на тутешню красу та пригадує красу істинну. Душа входить в екстаз, який іде від муз або буває під час пророкування. Любов – бажання блага та щастя, але не всякого блага, а вічного. Такого блага не буває без безсмертя. Отже, любов -- це прагнення безсмертя. Але частка безсмертя, відпущена смертним людям – це їхня здатність до творчості. Але у більшості людей творча діяльність виявляється у продовженні роду. Зачаття та народження є прояв безсмертного начала у смертній істоті. Відповідно є два види любові – тілесна та духовна. Гносеологія Критикує усі теорії, які виводять знання з чуттєвого досвіду, то лише думка, докса. Істинне пізнання – пригадування душею того, що вона колись знала анамнезис. Цьому сприяє логічне мислення, діалектика, сократичний метод. (Діалог «Менон») Серед наук високо оцінював геометрію, арифметику, астрономію, музику, туди ж додав і стереометрію як споріднені і такі, які відвертають нас від чуттєвого світу тв сприяють анамнезису. 3 види знання: 1) цілком достовірне, отримане до вселення душі через безпосереднє споглядання ідей 2) близьке до достовірного – знання чисел та математика 3) знання уявне – емпіричне або фізичне. До нього близька уява, завдяки якій людина не стільки сприймає існуючі речі, скільки творить штучні – витвори мистецтва. Етика Зло – відсутність блага. Ідеї зла немає. Душі тих, хто чинить несправедливість – страждають. Найбільше – душа тирана. Але, не довівши це логічно, Платон починає виводити побудову такої системи з побудови ідеальної держави. Соціологія «Закони», «Держава». Соціальні міфи: золоті, срібні та залізні люди. Вимагає ревізії міфів, ревізії мистецтва та створення нового мистецтва. Нерівність. Філософи, Стражі, Землероби та ремісники Не випадково найбільш розробленою у Платона є тема Стражів Щастя у платонівській державі не передбачає щастя окремих членів. Досить того, що воно щасливе у цілому. Народження дітей лише у вікових межах батьків. Усіх інших дітей—знищувати. Перший комуніст, бо бачив усе зло у приватній власності.
Платон здійснив «математичну операцію», розділивши світове рівняння на дві частини: певну явну формулу та залишок, невідому функцію. Явна частина – світ ідей, неявна – те, що не можна раціонально описати. У певних випадках задовільняються тим, що явна частина набагато більша, ніж неявна, а вплив останньої описують як певну неточність, яку можна заздалегідь передбачити. Інколи вплив неявної частини перевищує вплив явної (бог та переселення душ, екстатичні стани «пригадування», мистецтво). Відрив загального (ідей) від одиничного (речей) надає зв'язку між ними (який, безперечно та очевидно існує) таємничого містично-міфологічного змісту. Цей зміст легше зрозуміти, ніж раціонально пояснити. Звідси часто виводять містичні аспекти філософії Платона, які є містичними саме через те, що їх не можна явно описати. Платон висловив безліч ідей, які, хоча й не вписувалися його систему, суперечили їй але знайшли розвиток у майбутньому. Тому посилання на Платона ніколи не будуть застарілими. Якщо порівняти вчення Демокріта та Платона, ми побачимо, що антропологічний момент, а саме надбання антропологічного періоду у Демокріта майже не знайшлои свого впливу. Розуміння науки у Демокріта було суто теоретичним, що не відповідало вимогам часу. Зате їм відповідало вчення Платона, яке давало життєві принципи у доступній образній формі і тому виявилося життєздатним, а безліч ідей в усі часи знаходило свій розвиток. Арістотель(384-322 рр. до н.е.) Навчався в Академії, після смерті Платона з політичних розбіжностей з новим керівником Академії племінником Платона Спевсіппом покинув Афіни, жив у Малій Азії на острові Лесбос, одружився на нерідній доньці тирана м. Асос Гермія Піфіаді. Був запрошений у столицю Македонії Пеллу Філіппом ІІ виховувати 13-річного Олександра, виховання тривало 4 роки. Арістотель повернувся до Афін 50-річним мужем і заснував філософську школу Лікей у гаю Аполона Лікейського, де викладав 12 років. Школа отримала назву перипатетичної, бо філософи проводили свої бесіди під час прогулянок. Після смерті Олександра почалося антимакедонське повстання і Арістотель покинув афіни аби уникнути репресій. Аристотель – перший історк науки, філософ науки. Критика теорії ідей Подвоєння світу. Платон із загального, яке пізнається у поняттях та окремого, яке сприймається, зробив два різних світи. Він приписує самостійне існування тому, що самостійно існувати не може (помилка мислення, яка називається гіпостазуванням) Арістотель намагається усунути це подвоєння щодо поняття дійсності. Намагається відшукати між ідеєю та явищем таку залежність, яка перетворює пізнання через поняття на пояснення сприйнятого. А це означає знайти істинне співвідношення між загальним та окремим. Таким є виведення окремого із загального – дедукція. Як можна довести щось у науковий спосіб, аби наші доводи були сприйняті усіма і в результаті б ми отримали істинне пізнання? Науково довести – означає вказати підстави для значення того, що стверджується. Розділення наук: філософські роботи Арістотеля можна розділити на 8 груп: логічні, загальнофілософські, фізичні, біологічні, етичні, політико-економічні («Політика» «Економіка»), мистецтвознавчі. Наука може бути лише у сфері розмірковувань, але не у сфері дослідів, що невірно. Не всяке знання є науковим (епістеме). Наука – знання, яке виходить за межі почуттів. Разом із тим наука відрізняється від мистецтва (техне) тим, що науки не служать ніякій користі суспільства, шукаючи знання заради самого себе (тому з наук найбільшою мудрістю наділена та, яка більш бажана сама по собі, а не заради користі, яку вона може принести), а мистецтва служать, існуючи заради якоїсь вигоди та користі («Метафізика»). Звідси традиція зневажливого ставлення деяких «чистих» вчених до практиків. Створення логіки: У Аристотеля логіка не філософська наука, а пропедевтика науки, «Органон» (6 робіт: Категорії, Про витлумачення, Топіка, Перша аналітика, Друга аналітика, Про софістичні спростування ) органон -- тобто універсавльне знаряддя усякої наукової діяльності. Але вже в руках Арістотеля це підготовче вчення набуло характеру справіжньої науки. Переосмислення ролі філософії – вона стає точною наукою. Вперше у світовій історії філософське знання ставиться в один ряд з науковим. Але відмінність у тому, що філософії належить досліджувати свій предмет гранично узагальнено. Длсліджувати суще як суще, не конкретизуючи його у предметах. Цим займаються конкретні науки. Для Арістотеля основне питання філософії – чи існують окрім чуттєвих сутностей іще якась нерухома та вічна сутність, і, якщо існує, то в чому вона полягає? Він переконаний, що існуює і може бути осягнута мисленням. Мислення логічне, точне. І тому тут він ближчий до Парменіда: тотожність мислення та буття. Але Парменід не розрізняв «бути» як предикат та зв'язку: «Небуття є неіснуюче» за Парменідом неможливий вислів, бо «Небуття є». Арістотель розрізняє ці смисли, тому Не-суще є, але не безпосередньо, а у смислі того, що воно є не-суще. Довести – означає порв'язати необхідними зв'язком те, що пов'язане у дійсності. Тому закони мисленя водночас є законами буття. Силлогізм – відкриття Арістотеля. Три судження, два з яких – посилання, третє – висновок. Основний закон буття і мислення: протилежне не може бути притаманне одному й тому ж. Одне і те ж не може водночас і існувати і не існувати.
Учення про сущність Питання про те, як можна собі уявити істинне буття, якщо ми спостерігаємо лише мінливе ріноманіття явищ складало собою найважливішу проблему античної філософії, починаючи з космологічного періоду. Демокріт та Платон зробили спробу дати спеціальне визначення поняття буття, виходячи з його змісту. Демокрит вважав причиною явищ, яка відмінна від них самих, тобто стоїть за явищами атоми та їх рух. Платон – ідеї та їх цільову причинність, ідея з матерією сполучається для чогось, скажімо, для реалізації вищого задуму. Аристотель не зміг прийняти ці спрощені пояснення. Для нього буття реалізується у сукупності явищ. Тобто буття – є сутністю явищ. А явища є реалізацією сутності. Приклад (мій, а не арістотелівський). Як визначити буття, тобто існування всесвітнього тяжіння – гравітації? Лише спостерігаючи явища падіння тіл. Тому визначити гравітацію можна так: це те силове поле планети, яке примушує падати на неї інші тіла, бо притягує їх. З іншого боку, пояснюючи явища падіння тіл можна сказати, що іх сутністю є наявність гравітаційного поля. Це логічно пов'язані речі. Зауваження. Важче буває тоді, коли за тим самим рядом явищ можна побачити зовсім різні сутності. Рух Сонця навколо Землі та навпаки. Іще складніше в економічній сфері. Але Аристотель, принаймні тут побачив і поставив проблему, яку сам же і намагався розв'язати. Це йому вдалося зробити, щоправда, на дуже узагальненому рівні. Арістотель поставив питання, чи існує окрім чуттєвих сутностей іще якась нерухома та вічна, чи ні, і, якщо вона і снує, то у чому вона[P.V.M.1] ? На обидва питання Арістотель відповідає ствердно. Нематеріальні самостійні причини існують, існують також позапочуттєві нерухомі, вічні сутності. Їх вивчає перша філософія – філософія. Пізніше позапочуттєві нерухомі, вічні сутності назвали метафізичними, а науку, що їх вивчає -- метафізикою. Метафізичні причини та сутності цінніші за те, що вивчає фізика. Тому фізика – друга філософія. Вона вивчає матерію та рухомі, мінливі, почуттєві сутності. А якби нематеріальних причин та нерухомих і вчних сутностей не було, на перше місце слід би поставити фізику. Матерія та форма Це узагальнення виглядає так: будь-яка річ з світу явищ є оформленою матерією. Матерія є узагальненим визначенням того. Що це просто не порожній простір. Це якийсь матеріальний субстрат. Цей шматок матерії має свою визначену форму. Форма є не просто математичною границею (куля, куб). Чя математична границя надана матерії у зв'язку з сутністю фігури, її особливим змістом. Тобто куляста форма обумовлена тим, що сутністю чієї речі є котитися (більярдна куля, деталь підшипника) або врівноважувати внутрішній тиск (мильна булька). Можливе та дійсне Разом з тим з того ж матеріалу можна зробити також інші речі, якщо надати йому іншої форми, тобто оформити матерію по-іншому. У мармуровій брилі може потенційно, тобто як можливість міститися і статуя Аполлона, і архітектурна деталь і багато чого іншого. Але лише за допомогою форми ця можливість здійснюється. Сутність, таким чином, не має якоїсь іншої, вищої реальності на зразок ідеї. Вона полягає у тому, що здійснюється процес зміни явищ. В результаті цього сутність реалізує свою можливість і переходить з можливого стану у дійсний. А буття є те, що реалізується у зміні явищ. Таке здійснення сутності у явищах Арістотель назвав ентелехією. Так було розв'язано основну проблему античної теоретичної філософії: мислити буття так, аби воно пояснювало явища. Саме так Арістотель примирив Парменіда з Гераклітом у суперечці про змінність та сталість буття. Найцікавіше тут те, що коли ми вже маємо пояснення сутності явища, ми одразу переконуємося у справедливості схеми Аристотеля. Але коли ми ще лише будуємо гіпотези, ця схема не дає нам остаточної відповіді, яка ж з гіпотез є прийнятною. Проблема пояснення – дуже практична проблема, вона виникає у межах будь-якої нашої діяльності, де треба робити вибір з кількох невідомих, а не діяти за шаблоном. Коли ми розглядаємо процес реалізації сутності у зміні явищ, в результаті чого матерія поєднується з формою, ми неодмінно замислюємося над причинами цього процесу. |
