ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Право на усиновлення як форма особливого влаштування дитини

123 4 5

Завдання опіки та піклування визначено у цивільному законодавстві як забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки (ст. 55 ЦКУ).

Тобто, у вітчизняному законодавстві опіка та піклування розглядається одночасно як окреме особисте немайнове право та як засіб здійснення особистих та майнових прав.

Докладний аналіз змісту права особи на опіку та піклування доводить, що головним чином метою здійснення цього права є налагодження особистого життя шляхом забезпечення власних прав особи через представника. Важливим є те, що таке налагодження стосується не окремого моменту в житті (наприклад, підписання за дорученням особи, яка через хворобу або фізичну ваду не здатна це зробити, тексту правочину, що здійснюється у її присутності іншою особою). Ця допомога має тривалий характер і позначається на всьому процесі життєдіяльності підопічної особи.

Закономірно постає питання, чи охоплюються опікою та піклуванням усі можливі випадки необхідності налагодження власного життя, поза межами сім'ї за допомогою інших осіб або суспільства в цілому. Як було зазначено, сімейне життя особи, виховання, проживання, спілкування та підтримка зв'язків із сім'єю є природним, проте не єдиним випадком влаштування особистого життя людини.

Наприклад, у СКУ опіка та піклування над дітьми є однією з трьох форм влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування. До таких форм влаштування належить також усиновлення та встановлення, патронату над дітьми. Крім зазначених, у розділі 5 СКУ серед прав та обов'язків інших членів сім'ї та родичів передбачено права та обов'язки особи, яка взяла у свою сім'ю дитину, що є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування.

Отже, особисте немайнове право на особисте влаштування (право на налагодження життя) можна віднести до групи прав, що забезпечують природне буття людини. Зазначене дає можливість встановити, які ще структурні елементи цього права передбачено у національному законодавстві, а також те, наскільки повно ці складові відображають об'єктивні форми здійснення цього права.

Перше місце у соціальній та правовій структурі влаштування посідає усиновлення. Це не тільки форма особистого влаштування, а також і одна із засад створення сім'ї (ч. 4 ст. З СКУ). Проте правовий зв'язок, що поєднує усиновлену особу з особою або сім'єю усиновителя, в цілому має певні особливості, що в першу чергу стосуються змісту особистих відносин між усиновителем, його сім'єю, усиновленим та його батьками і родичами.

Дитина може залишитись без батьківського догляду внаслідок дії різноманітних обставин: у разі смерті батьків, позбавлення їх батьківських прав, засудження до позбавлення волі, тяжкої хвороби або тривалої відсутності батьків, ухилення батьків від виконання своїх обов'язків, відмови батьків взяти своїх дітей із пологових будинків або інших установ. У більшості випадків, якщо батьки тимчасово не мають можливості здійснювати догляд за своїми дітьми, вони влаштовують їх до родичів або інших осіб, а у певних випадках і в державні установи [7; с. 6].

Кожна дитина має право жити і виховуватись у сім'ї, наскільки це є можливим. А тому сучасна правова теорія, вказуючи на форми влаштування дітей, що залишились без батьківської опіки, ототожнює їх з формами сімейного виховання дітей, які позбавлені батьківського догляду. Наприклад, відповідно до Сімейного кодексу України при виборі форм влаштування дитини надають перевагу сімейним формам виховання: передача на усиновлення (удочеріння), під опіку (піклування), у прийомну сім'ю. І тільки якщо немає можливості передати дитину у сім'ю, законом дозволено її направлення до установ для дітей-сиріт і дітей, що залишились без догляду батьків, усіх типів (виховні установи, лікувальні установи, установи соціального захисту) [8; с. 9].Встановлений пріоритет сімейного виховання має бути втілено на практиці [9; с. 5].

Беручи до уваги розглянуте можна сказати що , при вирішенні питання щодо влаштування дитини беруть до уваги її етнічне походження, мову, культуру і релігійну належність, а також можливість забезпечити дитині спадковість у вихованні та освіті. Релігійна, культурна та етнічна належність дитини, як і її рідна мова, є якостями, що визначають індивідуальність. А необхідність забезпечення цього права дитини є базовою.

Умови усиновлення

Умови усиновлення - це згода осіб, які відповідно до закону мають на це право: самої дитини; її батьків або осіб, що їх замінюють; одного з подружжя, якщо він не виступає усиновлювачем. Умови та вимоги, яких слід дотримуватися при здійсненні усиновлення, витікають із самої суті інституту усиновлення, і призначення їх зводиться до того, щоб усиновлення слугувало виключно інтересам дитини. Наприклад, якщо на обліку для можливого усиновлення перебувають рідні брати і сестри, вони не можуть бути роз’єднані при їх усиновленні, за винятком обставин, що мають істотне значення (наприклад один із братів має фізичну ваду). Згоду на це обов’язково дає орган опіки та піклування. Причому, якщо усиновлення для дитини не є таємним, брат і сестра мають право знати про нове місце її проживання (ст. 210 СКУ).

1) Згода дитини на усиновлення. СКУ установив, що згода дитини може братися до уваги тільки з того моменту, коли остання може сформулювати і висловити її у формі, яка відповідає її віку. Але для того, щоб дитина дала згоду або відмовилася від усиновлення, необхідно щоб вона була поінформована щодо правових наслідків усиновлення. Відмова дитини дати згоду на усиновлення, повинна розглядатися як серйозна перешкода для усиновлення. І лише тоді, коли судом буде встановлено, що заперечення дитини не має під собою обґрунтування і не тягне встановлення перешкод до створення нормальних відносин між ним і усиновлювачем, усиновлення провадиться без згоди дитини. Це можливо у наступних випадках: якщо дитина у зв’язку з віком або станом здоров’я не усвідомлює факту усиновлення, а також, якщо вона проживає в сім’ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками (ст. 218 СКУ).

2) Згода батьків на усиновлення дитини. Як правило, усиновлюються діти, у яких немає батьків. На жаль, за сучасних умов, поширеними стали випадки, коли батьки, або бодай один із них, у дитини є, але існує нагальна потреба змінити догляд за нею, що, безумовно, приведе до істотних юридичних змін у їх стосунках. У цих випадках і потрібна згода кровних (рідних) батьків на це. Усиновлення дитини здійснюється за вільною згодою її батьків, тобто тоді, коли мати, батько усвідомлюють значення своїх дій та можуть керувати ними. Якщо ж буде встановлено, що згода дана під тиском фізичного або психічного насильства, внаслідок збігу тяжких обставин, вона може бути оскаржена у суді. Між тим, відміна усиновлення, що вже відбулося, при оскарженні згоди батьків можлива лише за умови, що це відповідає інтересам дитини. Згода батьків повинна бути безумовною, наприклад, батьки не можуть вимагати, щоб дитина була усиновлена конкретною особою або подружжям тощо. Згода повинна бути безоплатною. Умова про надання усиновлювачем плати батькам за згоду є нікчемною і, як наслідок, зумовлює необхідність повернення такої плати відповідно до норм ЦКУ. Що ж стосується самої згоди на усиновлення, то в цьому випадку немає причин скасовувати її. Існує певний порядок для дачі згоди батьками. Так, згода може бути дана лише після досягнення дитиною двомісячного віку. Це правило тісно пов’язане з медичним критерієм, відповідно до якого саме цей період є психічно складним для матері дитини. Якщо мати чи батько дитини є неповнолітніми, крім їхньої згоди потрібна ще згода їх батьків, оскільки їх воля не може визнаватися цілком сформованою. Тобто ця вимога пов’язана з необхідністю додаткового захисту інтересів неповнолітніх батьків, які могли б вчинити акт, про наслідки якого в подальшому можуть тужити все своє життя. Згода батьків на усиновлення їхньої дитини має бути укладена письмово і посвідчена нотаріусом. Якщо батьки не погоджуються на усиновлення, останнє неможливе.

Згода на усиновлення — одне з важ:ливих особистих немайнових прав батьків і воно не може бути порушене, оскільки усиновлення дитини спричинює повне припинення правового зв’язку між нею і батьками (ст. 217 СКУ).

3) Усиновлення дитини без згоди батьків. Усиновлення можливе без згоди батьків, якщо вони значною мірою втратили зв’язок з дитиною: невідомі (усиновлення дитини, яка була підкинута, знайдена, визнані безвісно відсутніми, недієздатними, позбавлені батьківських прав щодо дитини, яка усиновлюється. Без згоди повнолітніх батьків проводиться усиновлення, якщо судом буде встановлено, що вони, не проживаючи з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не виявляють до неї батьківської турботи та піклування, не виховують та не утримують її. Відомо, що неналежне виконання батьківських прав та обов’язків тягне за собою застосування санкцій. В цьому випадку йдеться саме про відповідальність батьків, яка буде застосовуватися лише за наявності вини останніх (ст. 219 СКУ).

4) Згода опікуна, піклувальника на усиновлення дитини. Щодо дітей, які позбавлені батьківського піклування, згоду на усиновлення надає опікун, піклувальник, заклад охорони здоров’я або навчальний заклад, в яких знаходилася дитина. Згода надається в письмовому вигляді (ст. 221, 222 СКУ). Отримання згоди вказаних осіб необхідне виключно з метою захисту інтересів дитини. Тому, якщо опікун або піклувальник не дають згоди на усиновлення, така згода може бути дана органом опіки та піклування. Між тим, і відмова вказаних органів не є перешкодою для усиновлення дитини, якщо це відповідає її інтересам. Заклад охорони здоров’я чи навчальний заклад також можуть не дати згоди на усиновлення. Якщо в судовому порядку буде встановлено, що для цього не було достатніх підстав, заперечення вказаних органів не буде перешкодою до усиновлення.

5) Згода одного з подружжя на усиновлення дитини. На усиновлення дитини одним з подружжя потрібна письмова згода другого з подружжя, посвідчена нотаріально. Така згода необхідна в зв’язку з тим, що той з подружжя, що не є усиновителем, також буде брати участь у вихованні дитини як вітчим або мачуха. Між тим, усиновлення дитини може відбутися без згоди другого з подружжя, якщо він визнаний безвісно відсутнім, недієздатним, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення. Необхідність у згоді відпадає також і у випадку, коли встановлюється режим їх окремого проживання (ч. 3 ст. 220, п. 3 ч. 2 ст. 120 СКУ).

Порядок усиновлення — це процедура, яка складається з певних стадій і здійснюється відповідними органами за правилами, що встановлені законодавством. СКУ зберігає судовий порядок усиновлення (статті 223, 224 СКУ), за певним винятком (ст. 282 СКУ). Процедура усиновлення на сьогодні регулюється ЦПК. Справи про усиновлення дітей, які проживають на території України, розглядаються районним (міським) судом за місцем проживання усиновлюваної дитини або за місцем проживання заявника. Особа, яка бажає усиновити дитину, подає до суду письмову заяву про усиновлення персонально. Подання заяви через представника не допускається. Закон дозволяє такій особі відкликати заяву про усиновлення до набрання чинності рішенням суду про усиновлення (ч. 2 ст. 223 СКУ). Після цього відмова від усиновлення стає неможливою. Постановляючи рішення про усиновлення дитини, суд має враховувати всі обставини, що мають істотне значення, а саме стан здоров’я та матеріальне становище особи, яка бажає усиновити дитину; її сімейний стан та умови проживання; ставлення до виховання дитини; мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину; мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву на усиновлення; особу дитини та стан її здоров’я, ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити; взаємини особи, яка бажає ус). Тільки при дотриманні всіх умов усиновлення, встановлення здатності особи, яка бажає усиновити дитину, до цього, а також упевненості в тому, що усиновленням будуть забезпечені стабільні та гармонійні умови для життя дитини, суд постановляє рішення, яким оголошує цю особу усиновлювачем дитини. Перепоною до усиновлення не може слугувати той факт, що особа, яка бажає усиновити дитину, вже має або може народити дитину (ч. 3 ст. 224 СКУ). Бажання усиновлювача можуть бути задоволеними за загальним правилом тільки тоді, коли вони відповідають інтересам дитини. Зазвичай дитина при усиновленні зберігає своє прізвище, ім’я та по батькові, що витікає з Конвенції про права дитини. Між тим, прізвище та по батькові дитини закон дозволяє змінити за умови, якщо усиновлювачами одночасно є жінка та чоловік, які записуються батьками дитини.

Якщо прізвища усиновлювачів не співпадають, прізвище дитини визначається за їх вибором. Що ж стосується імені дитини, то це відбувається з її згоди, якщо вона досягла семи років, за винятком випадку, коли дитина живе в сім’ї усиновлювачів і звикла до імені. При усиновленні повнолітньої особи її прізвище, ім’я та по-батькові можуть бути змінені тільки з взаємної згоди усиновлювача та самої повнолітньої особи — усиновленого. На підставі рішення суду про усиновлення залежно від бажання усиновлювача видається або Свідоцтво про усиновлення, або нове Свідоцтво про народження дитини (ч. 2 ст. 225, ст. 233 СКУ). Якщо особа, що бажає стати усиновлювачем, прагне зберегти тайну усиновлення, то на підставі рішення суду про усиновлення, копія якого обов’язково надсилається до відділу РАЦСУ за місцем винесення рішення, а якщо відбувається усиновлення дитини іноземними громадянами, то також і до Центру з усиновлення дітей, до актового запису про народження дитини або повнолітньої особи державний орган РАЦСУ вносить відповідні зміни і видає нове Свідоцтво про народження дитини.

Свідоцтво про народження, що було видане раніше, анулюється. Слід зазначити, що СКУ передбачає спеціальні заходи, спрямовані на збереження таємниці усиновлення. Усиновлювач має право приховувати факт усиновлення від дитини, яка ним усиновлена, якщо розкриття таємниці усиновлення може завдати шкоди її інтересам, і вимагати нерозголошення цієї інформації особами, яким стало відомо про неї як до, так і після досягнення дитиною повноліття. А особи, яким у зв’язку з виконанням службових обов’язків доступна інформація щодо усиновлення, зобов’язані не розголошувати її, зокрема і тоді, коли усиновлення для самої дитини не є таємним. Особа, яка була усиновлена, має право після досягнення нею 14 років на одержання інформації щодо свого усиновлення. Усиновлення громадянином України дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України, здійснюється в консульській установі або дипломатичному представництві України. Встановлення винятку із загального правила про судову процедуру усиновлення пов’язане з якнай швидшим вирішенням цього питання. Усиновлення здійснюється відповідно до законів України за винятком порядку усиновлення.

Отже, розглянувши викладане можно зробити висновок, що законом визначено конкретні умови усиновленя і це є правильним. Адже умови усиновлення є основним при вирішені питання стосовно самого усиновлення.

123 4 5