ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Поняття та суть усиновлення

12 3 4 5

РОЗДІЛ I. ПОНЯТТЯ ТА ЗНАЧЕННЯ УСИНОВЛЕННЯ

Сімейний кодекс України (СКУ) у ст. 207 наголошує, що усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки та сина. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя (ч. 2. ст. 207 СК України)

Практично усиновлення є формою влаштування особи шляхом юридичного «заміщення» її сім'ї іншою. Основним завданням цього «заміщення» є подолання процесу «соціального відторгнення» особи з боку суспільства, залучення її до нормального процесу природного буття, але у складі іншої сім'ї та іноді навіть і під іншим іменем.

Усиновлення є однією з форм сімейного виховання дітей, яке можливе тоді, коли їх батьки або один з них померли, невідомі чи позбавлені батьківських прав, визнані у судовому порядку недієздатними, безвісно відсутніми або оголошені померлими чи з інших поважних причин не можуть виховувати своїх дітей.

Під усиновленням у юридичній науці розуміють юридичний акт, в силу якого між усиновленим (і його нащадками) та усиновителем (і його родичами) виникають ті самі права й обов'язки, що й між родичами за походженням. Одночасно за цим актом усиновлена особа втрачає особисті та майнові права і звільняється від обов'язків щодо своїх батьків та їх родичів. Тобто усиновлення є прийняттям у сім'ю чужих дітей, які втратили своїх батьків (сиріт), або які не можуть виховуватись ними внаслідок певних причин. Не в останню чергу усиновлення задовольняє і особисту мету усиновителів, особливо тих, хто не має власних дітей, - зробити своє сімейне життя більш змістовним. [2; с. 25]

Згідно з ч. 1 ст. 207 СКУ усиновленням є здійснюване на підставі рішення суду прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина. Це юридичний акт, в результаті вчинення якого між усиновлювачем і його родичами, з одного боку, та усиновленою особою - з другого виникають такі самі права й обов'язки, як й між батьками та дітьми, іншими родичами за походженням.

З наведеного визначення випливає, що усиновлення треба розуміти як юридичний факт, який породжує встановлення нового правового зв'язку, насамперед між усиновлювачем і усиновленим, а також між усиновленим і родичами усиновлювача. Оскільки в результаті усиновлення дитина з юридичної точки зору набуває нових батьків і родичів, то за загальним правилом акт усиновлення припиняє правовий зв'язок дитини з її батьками та іншими родичами. Таким чином, усиновлення - це одночасно і правоутворюючий і правоприпиняючий факт.

Треба звернути увагу на те, що у законодавстві ( наприклад, ч. 1 ст. 226 і частини 3-5 ст. 232 СКУ) і в літературі з питань теорії сімейного права під усиновленням іноді розуміють правовідношення, яке виникає між усиновлювачем і усиновленим на підставі рішення суду про усиновлення, що набрало чинності. Крім того, термін "усиновлення" вживається для позначення інституту сімейного права, що являє собою сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов'язані з усиновленням, і визначає порядок його здійснення і скасування, а також права й обов'язки учасників зазначеного правовідношення [15 ; с. 33].

Норми, які регулюють відносини, пов'язані з усиновленням, містяться у гл. 18 СКУ, у гл. 35-А ЦПКУ, в Законі України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 року, у Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року , у Конвенції про захист дітей і співробітництво в галузі міждержавного усиновлення від 29 травня 1993 р., у міжнародних договорах України про надання правової допомоги у цивільних, сімейних і кримінальних справах, у порядку ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 28 серпня 2003 р. № 1377 (далі - Порядок ведення обліку дітей), у Положенні про Центр по усиновленню дітей при Міністерстві освіти і науки України, затвердженому наказом цього міністерства від 30 березня 1996 р. № 98, у Переліку захворювань, які дають право на усиновлення хворих дітей без дотримання строків їх перебування на обліку в Центрі з усиновлення дітей при Міністерстві освіти і науки України, затвердженому наказом Міністерства охорони здоров'я України від 21 січня 2002 р. № 16, та в інших нормативно-правових актах.

На виховний елемент усиновлення звертали увагу і правотворці інших країн. Наприклад, у § 46 Закону про шлюб, сім'ю та опіку Угорської Народної Республіки від 06.06.1952 р. зазначено: «Усиновлення має на меті створення сімейного зв'язку між усиновленим та усиновителем і в першу чергу для забезпечення виховання у сім'ї таких неповнолітніх, батьки яких померли або не здатні надати відповідне виховання)». [14; с. 397]

Усиновлення - це юридичний акт, в результаті якого усиновлений отримує щодо усиновителя і його родичів права й обов'язки, встановлені законом для батьків і дітей, і втрачає їх щодо своїх родичів за походженням. Усиновлення є важливою формою виховання усиновлених (сиріт або дітей, батьки яких з певних причин про них не піклуються). Усиновлення відповідає як інтересам дітей, оскільки вони отримують сім'ю замість втраченої, так і інтересам "усиновителів, задовольняючи їх почуття материнства і батьківства. [2; с. 34]

Усиновлення - це акт великої соціальної ваги, прояв гуманізму та жертовності, а також реалізація природної потреби материнства і батьківства та водночас захист від самотності [5; с. 8].

Закон надає дуже важливого значення юридичному оформленню усиновлення, закріплюючи правило, відповідно до якого воно має здійснюватись не тільки за заявою особи, яка бажає усиновити дитину, а й на підставі рішення суду.

Отже, сьогодні відбулось ускладнення акцентів усиновлення - задоволення інтересів не тільки усиновленого, під якими необхідно розуміти передусім нормальні умови його виховання, а й інтереси усиновителів, які прагнуть, щоб їх сім'я була повною. В результаті усиновлення відбувається певний обмін усіх особистих і майнових прав, бо, з одного боку, припиняються правовідносини дитини з кровними батьками, а з іншого - виникає правовий зв'язок з особами, що їх заміняють [6; с. 4].

Таким чином, нині адміністративний порядок усиновлення замінений судовим. Безумовно, цей порядок кращий. Адже рішення про усиновлення мають настільки важливе значення для дітей, їх усиновлювачів і батьків, що вони повинні прийматися з додержанням усіх процесуальних гарантій. А це може забезпечити лише судовий процес.

Запровадження судового порядку усиновлення пояснюється й тим, що оскільки метою цього юридичного акту є охорона інтересів дітей, він повинен контролюватись державою. У зв'язку з необхідністю вирішення під час усиновлення складних питань цивільне процесуальне законодавство регламентує судовий розгляд і вирішення пов'язаних з ним справ у порядку окремого провадження за заявою особи, яка бажає усиновити дитину (гл. 35-А ЦПКУ).

Усиновлення на підставі рішення суду охоплює такі випадки:

1) усиновлення в Україні її громадянами дитини, яка також є громадянином України;

2) усиновлення в Україні її громадянами повнолітньої особи, яка також є громадянином України;

3) усиновлення в Україні іноземцями та особами без громадянства дитини, яка є громадянином України;

4) усиновлення в Україні дитини, яка є іноземкою і проживає на території нашої держави, громадянами України або Іноземцями та особами без громадянства.

Усиновлення громадянином України дитини, яка є її громадянином, але проживає за межами нашої держави, здійснюється в консульській установі або дипломатичному представництві України. Якщо усиновлювач не є громадянином України, для усиновлення дитини, яка є громадянином України, потрібен дозвіл Центру з усиновлення дітей. Усиновлення іноземцем дитини, яка є громадянином України, здійснене у відповідних органах держави, на території якої проживає дитина, є дійсним за умови попереднього одержання дозволу Центру з усиновлення дітей (ст. 282 СКУ).

Інститут усиновлення покликаний забезпечити нормальне сімейне життя і виховання дітям, які не мають батьків або позбавлені батьківського піклування з інших причин. Згідно з ч. 2 ст. 207 СКУ воно провадиться у найвищих інтересах дитини для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя. Причому законодавство не встановлює обмежень щодо усиновлення дітей за ознаками раси, національності, ставлення до релігії.

Норми сімейного законодавства, які визначають умови і судовий порядок усиновлення, спрямовані на те, щоб у результаті його здійснення дитина опинилася в сім'ї, де мають бути створені усі необхідні для її повноцінного розвитку умови. Водночас усиновлення відповідає й інтересам усиновлювачів. Адже воно дає можливість людям, які не мають своїх дітей, задовольнити природне почуття батьківської любові й створити повноцінну сім'ю.

Тому усиновлення провадиться лише у тих випадках, коли суд переконається в тому, що громадяни України та іноземці, які бажають бути усиновлювачами, виявляють свідоме прагнення виховувати дітей і піклуватися про них. Усиновлення, яке не відповідає інтересам дитини, може бути визнане недійсним або скасоване за рішенням суду (статті 236-239 СКУ; п. 27 Порядку ведення обліку дітей) [4; с. 33].

12 3 4 5