 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Синергетика у сучасній науці
Синергетика є теорією та методологією сучасної науки. Концептуальні засади синергетики — самоорганізація, дисипативні системи, нелінійність, біфуркація та ін. - є основою представлення об’єктів різних наук у знанні як певного виду систем. На рівні знання синергетика стає трансдисциплінарною основою системної експлікації об’єктів різної онтологічної природи в різних науках та формування нового способу репрезентації цих об’єктів на основі концептуальних засад синергетики: як нерівноважних, дисипативних систем, що включають нелінійні процеси та процеси самоорганізації. Постнекласична наука передбачає формування нової раціональності - нелінійної раціональності, формування нелінійного мислення, сизигійної раціональності. Основою методологічної трансформації науки в сучасну постнекласичну науку є перехід від методології редукціонізму, що передбачає розкладання систем на елементи, редукцію до елементів та їх вивчення, до голізму. Голістичні підходи до дослідження систем формуються на основі ідеї цілісності як тотальності, єдності багатоманіття, тотожності [29, с. 85-93]. Нині синергетика виступає як теорія та методологія розвитку не тільки природничих, а й гуманітарних і суспільствознавчих наук. Розвиток теорії соціальної енергетики передбачає розкриття тезауруса, детектора і селектора в еволюції соціальних систем. Синергетика все більше наближається до розкриття різних видів діяльності людини, художньої та наукової творчості, комунікації. Йдеться про становлення соціосинергетики. Необхідними умовами самоорганізації є: - нерівноважність системи, стан нестаціонарності, нестатичності; - притік енергії, інформації та речовини зовні та узгодження їх у саморозвиткові структури. (Вигік енергії, інформації та
речовини теж актуалізує проблему самоорганізації того, що залишилося в системі, та підкреслює значення нестаціонарності й нестатичності); - відкритість системи [24, с. 79). Будь-яка самоорганізована система є відкритою та когерентною, нерівноважною та має індивідуальні стани - атрактори, що вносять на певний час стабільність у систему (там само, с. 79). Закони самоорганізації розкривають особливості формування упорядкованості у фізичних, біологічних та інших системах [15]. Синергетика як теорія самоорганізації досліджує складні самоорганізуючі системи, виявляючи внутрішні властивості систем як джерело їх саморозвитку. Нелінійні процеси взаємодії системи із зовнішнім середовищем, спираючись на нелінійні математичні моделі, розкривають нове відношення до проблеми цілого і частини, виходячи із складності цілого та голізму - переваги цілого над частиною. Одним із проявів цієї переваги цілого над частиною є вплив системи на саму себе. Н. Кочубей розкриває нелінійність «як здатності складної системи впливати на саму себе, тобто здатності до самодії, до самовпливу, самодобудовувння, що дає змогу для ширшої експлікації у предметній області різних наук». [14, с. 122]. Далі розглянемо основні характеристики синергетики. Параметри порядку системи характеризують величини, які визначають основні тенденції її розвитку. Вони визначають еволюцію параметрів, які вважаються додатковими чи зовнішніми для системи та її інваріантно-групові властивості, закони коеволюції, тривалого, стійкого сумісного розвитку різних частин системи. Нелінійні відкриті дисипативні системи включають нелінійне джерело як фактор, що підтримує неоднорідність у системі, та дисипативний чинник, що послаблює неоднорідність у системі. Останній виражає вплив хаотичних елементарних («мікро») процесів на еволюцію макроскопічних структурх [2]. У теорії та методології синергетики важливе значення має поняття атракторів, передумови якого заклав А. Пуанкаре, розробляючи основи методів нелінійної динаміки та якісної теорії диференціальних рівнянь. Точки біфуркації характеризують значення параметрів задачі, при яких з’являються альтернативні рішення [5]. Дослідження структур-атракторів дає уявлення про складність системи. Складноорганізована система має велику кількість різних структур-атракторів. Наявність у системі потенціальних структур-атракторів - різних варіантів її майбутнього - характеризує зростаючу складність складових і способи їх об’єднання у цілісність, що еволюціонує, визначаючи, як вважає В. Бєлавін, закони еволюції [2]. Біфуркація виявляє подальші розгалуження еволюції, наявність множинності її «ходів», альтернативних потоків тощо. Еволюційний підхід передбачає невизначеність ситуації майбутнього, його емерджентність, фундаментальність випадковості. В еволюції можливі не тільки шляхи ускладнення та поступу, а й тупикові шляхи, які закінчуються «нічим», або деградацією системи. Нестійкість траєкторій та динамічного хаосу як передумова синергетики розглядалась при вирішенні задачі трьох тіл у небесній механіці (притягування Земля - Місяць - Сонце) [5, с. 144]. Біфуркації - розгалуження еволюції, що ведуть до появи декількох можливих сценаріїв розвитку. Можливість «замкнення» циклу еволюції соціальної системи створює флуктуації - глобальні флуктуації, що впливають на поведінку системи загалом, на відміну від локальних флуктуацій, що руйнують синхронність процесів у різних складових системи і призводять до розпаду складних структур.
Режими загострення — це режими гіперболічного росту, коли характерні величини багаторазово, на багато порядків зростають за кінцевий, достатньо невеликий у масштабі всього періоду еволюції системи, проміжок часу. Синергетика на сучасному етапі постнекласичних досліджень є одним із джерел трансдисциплінарності науки. Синергетика як метод дослідження складних відкритих систем виявляє значення способів взаємодії частин цих систем, розкриває ці системи як нелінійні, нерівноважні, а також такі, які можуть стати нестабільними і в яких виникають режими загострення. У сучасній науці зростає значення синергетики для дослідження систем, що перебувають у кризовому стані. Поява нових якостей при цьому визначається синергетичними принципами та умовами. Синергетика як ядро трансдисциплінарності сучасної науки змінює не тільки розуміння об’єкта та методів його дослідження, а й визначає концептуальні засади представлення об’єктів різної природи у знанні. Об’єкти різної онтологічної природи з різних наук - природничих, медичних, економічних, соціальних та ін. постають як складні, відкриті, нелінійні системи з режимами загострення. Істотними рисами цих систем є самоорганізація та біфуркація, що визначають спосіб виходу на якісно новий рівень розвитку та функціонування системи, появу в ній нових можливостей та векторів розвитку. Синергетика як основа трансдисциплінарності визначає та окреслює істотні риси функціонування систем у різних науках. Однією з них є нелінійність. Нелінійність розкривається як вплив системи на саму себе [14]. Нелінійність породжує складні структури - атрактори, які визначають напрям розвитку системи. Атрактор як множина у фазовому просторі «притягує» всі можливі траєкторії у розвитку системи.
|
