 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Основні риси постнекласичної науки
Основними рисами постнекласичної науки є: - Людиновимірність; - Міждисциплінарність; - розвиток синергетики як трансдисциплінарної парадигми сучасної науки; - розвиток голістичних підходів; - Постнекласична трансформація методології.
Людиновимірність Людиновимірність, що є однією з основних характеристик постнекласичної науки, була уведена як характеристика, що виражає специфіку об’єктів наукового дослідження. У концепції В. Стьопіна Людиновимірність систем постає у вигляді об’єкта постнекласичної науки. Як риса постнекласичної науки вона розкривалась у дослідженні систем, що функціонують і що розвиваються. Людиновимірність постає як визнання особливого статусу людини в системі. Нові прояви співвідношення людини і неживих об’єктів розкриваються у межах розуміння людини як спостерігача. Проте положення класичної раціональності - визнання незалежності спостерігача долається на основі включення присутності людини в систему. На онтологічному рівні Людиновимірність систем розкривається не тільки як об’єкт, а й як невикорінна, істотна складова самої системи, що характеризує її специфіку. Праксеологічність постнекласичної науки розкривається з позицій переведення її із суто гносеологічної, пізнавальної площини взаємодії суб’єкта та об’єкта і введення пізнавальних дій у практичну площину перетворення системи на основі результатів її дослідження. Людиновимірні системи включають людино-машинні системи, людино-інформаційні, людино-технологічні, людино- природні, соціально-природні, людино-ситуаційні комплекси (біологічні, біотехнологічні комплекси, людино-техніко- технологічні системи, комп’ютерні мережі, всі соціальні об’єкти). Людиновимірність характеризує не тільки об’єкти, а й процес наукового пізнання. Людиновимірність як характеристика наукового знання розкриває знання як спосіб представлення об’єкта у знанні. Постнекласична наука постає як еволюція представлень систем. Одне із перших - це представлення підприємства як складної системи, у якій складність оцінюється за кількістю показників.
Функції цілеспрямованості й цілепокладання стають основою представлення поведінки людини і соціальних груп як цілеспрямованих систем (Р. Акофф, Д. Емері). Сучасні цілеспрямовані системи - це представлення складних соціально- економічних систем, систем у штучному інтелекті тощо. Розробка формального представлення складної системи була пов’язана із застосуванням математичних методів в економіці. Нині підприємство розглядається як відкрита система, яка відрізняється своєю здатністю цілеспрямовано регулювати свої відносини із зовнішнім середовищем, як складне соціальне утворення, що має технологічні, економічні та соціальні цілі. Поява складних технічних систем і комплексів із системами управління, що включають діяльність людини, спричинила розвиток функціональних систем як систем людиновимірних. Суб’єкт у людиновимірних системах є її складовою. При цьому зростає значення його аксіологічних і методологічних настанов і рефлексивності. У людиновимірних системах по-новому розкривається спрямованість науки на практичний результат. Відбувається якісне розширення спектра очікуваних від науки результатів, які включають не тільки техніку й технологію, а й наукове знання, наукові прогнози, сценарії, науково-аналітичні розробки, когнітивні продукти, моделі тощо. Розкриття людиновимірності як характеристики системи зумовило необхідність увести у представлення системи розгляд питань суб’єктивної вірогідності й корисності, досліджувати проблему невизначеності та її зв'язок із структурою суб’єктивної вірогідності. Теорія корисності для прийняття рішень фон Неймана і Моргенштерна постулює ряд аксіом, використовуючи тільки об’єктивні вірогідності. Школа статистики і прийняття рішень (Маршак, Чернов, Рубін) використовує суб’єктивну вірогідність як інструмент для розв’язання задач із прийняття рішень.
Осягнення впливу людини на систему пов’язане з розглядом її людиномірності. У сучасній науці погляд на людиномірність як слабкість системи та як прояв недосконалості людини поступається місцем розкриттю впливу людського фактора на формування майбутнього. Людський вимір пов’язується з визначенням смислу. Людиномірні системи на рівні корпорацій, організацій, проектів розглядаються з точки зору впливу людського виміру системи на визначення її місії і стратегії розвитку. Важливим проявом людиномірності систем, що вивчає наука, є дослідження їх когнітивного потенціалу. Когнітивне моделювання експертного знання у системах сприяє формуванню погляду на систему як таку, що самонавчається. Рефлективний підхід до управління виявляє значення дослідження представлень-репрезентацій, які є в учасників певних процесів та можливостей впливу на них. Когнітивний підхід до управління спирається на когнітивне моделювання та розробку когнітивних карт. Урахування ролі та значення когнітивного фактора сприяє розвитку досліджень з когнітивної економіки. Філософські концепції людиновимірності уводять у розгляд системи, що функціонують та розвиваються [28]; дуальність онтичного та онтологічного, кондиціональну причинність, парсичність, сизигійність і тоталлогенез [11]. Трансформація причинності зумовлена і введенням мети та розкриттям причинності як телеологічної причинності. Кондиціональна причинність виявляє взаємовплив системи на середовище і середовища на систему. Дуальність онтичного та онтологічного виявляє новий вимір складності системи, пов'язаний з людиною, її духовністю і свідомістю.
Міждисциплінарність Одним із важливих проявів постнекласичної науки є її Міждисциплінарність. Міждисциплінарність розкривається:
- через узгодження мов суміжних дисциплін на феноменологічній основі, в яких кожна використовує свій тезаурус [6]; - як трансузгодження мов на основі єдності методів та «загальнонаукових інваріантів»; - як евристична гіпотеза та аналогія, що переносить конструкції однієї дисципліни в іншу без належного обґрунтування; - як конструктивний міждисциплінарний проект - організована форма взаємодії багатьох дисциплін для розуміння, обґрунтування і, можливо, управління феноменів складних систем [6]. Міждисциплінарна комунікація постає як мережева комунікація чи самоорганізуюча комунікація - як форма впровадження міждисциплінарної методології, трансдисциплінарних норм та цінностей, інваріантів та універсальної наукової картини світу. Міждисциплінарність із способу дослідження об’єкта методами різних наук у постнекласичній науці перетворилась на спосіб розвитку сучасної науки. На рівні науки як системи знання Міждисциплінарність передбачає створення нових складних проблемних областей у науці. На онтологічному рівні Міждисциплінарність як створення нових проблемних областей, які можуть охоплювати дослідження в Соціогуманітарній, природничо-науковій та науково-технічній сферах, означає появу в науці нових складних людиномірних систем, які створені саме процесом наукового дослідження. Наприклад, дослідження, що об’єднують педагогіку, психологію та інформаційні технології, природничі науки тощо. Соціальні основи міждисциплінарності виявляють значення соціальних і соціально-організаційних зв’язків, що утворюються у міждисциплінарних наукових проектах. Епістемічний рівень міждисциплінарності характеризує нові складні області наукового знання, що виявляють складні зв’язки між природничими, технічними та соціогуманітарними науками.
Інноваційний вимір міждисциплінарності характеризує пласт нових ідей, які пропонують суспільству нові інструменти, засоби та можливості для розв’язання проблем, що існують. |
