ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Особливості конфліктної поведінки вчителя (за І.Ридановою)

123 4

Вчитель стає ініціатором конфлікту, коли припускається таких конфліктогенів:

Ø грубість, приниження гідності, „наклеювання ярликів” („незграба”, „ледар”, „тупиця”, „нероба” тощо);

Ø приховане приниження особистості (іронія, кепкування, недоречні жарти);

Ø упереджене ставлення, виокремлення „любимчиків” і „цапів відпущення”, образливе порушення педагогічного етикету;

Ø прямий диктат; категоричність і безапеляційність;

Ø помста, пряме або непряме зведення рахунків, нагадування про неприємні для учнів ситуації;

Ø залякування;

Ø привселюдна образа;

Ø надмірна фіксація уваги на недоліках;

Ø демонстрування зверхності – „прибудова зверху”;

Ø лицемірство, розходження слів і справ;

Ø зловживання порадами, нав’язування їх; тиск, який викликає бажання діяти навпаки;

Ø використання третіх осіб (батьків, класного керівника, адміністрації) для розправи над учнем;

Ø байдужість до навчальних успіхів школярів.

2.До структурних елементів конфлікту належать:

1) сторони конфлікту – це суб’єкти соціальної взаємодії, які перебувають у стані конфлікту або ж явно підтримують конфліктуючих. У будь-якому конфлікті основними дійовими особами є люди.

2) предмет конфлікту – все те, через що виникає конфлікт;

3) образ конфліктної ситуації – це відображення предмету конфлікту у свідомості суб’єкта конфліктної взаємодії;

4) мотиви конфлікту – це внутрішні спонукальні сили, які підштовхують суб’єктів соціальної взаємодії до конфлікту (вони виникають у формі потреб, інтересів, мети, ідеалів, переконань);

5)позиції конфліктуючих сторін – це те, про що вони заявляють один одному у ході конфлікту, або їх дії, виражені в конкретних формах протистояння

Структура конфліктної ситуації складається із внутрішньої і зовнішньої позицій учасників взаємодії та об'єкта конфлікту. Внутрішню позицію учасників конфлікту утворюють мета, зацікавлення й мотиви. Вона безпосередньо впливає на конфліктну ситуацію, перебуваючи немовби «за кадром», і часто не обговорюється у процесі конфліктної взаємодії. Зовнішня позиція учасників конфлікту виявляється в їх мовленнєвій поведінці, віддзеркалюється в їх поглядах. Розрізняння внутрішньої і зовнішньої позиції учасників конфлікту дає змогу побачити за зовнішнім, ситуативним внутрішнє, суттєве. Наприклад, у більшості 10-13-літніх підлітків виникає «комплекс самоствердження»: вони потребують рівноправних стосунків з дорослими, а наштовхуючись на нерозуміння, поводяться демонстративно. Тому зосередження вчителя на зовнішніх аспектах поведінки учня не дасть позитивного результату, а тільки загострить проблему.

Часто конфлікти виникають тому, що одна сторона зосереджується на меті, якої прагне досягнути, інша – на неминучих при цьому для себе наслідках. Вчитель намагається добитися від учнів певних результатів, а вони опираються йому, вважаючи, що завдання занадто складне або його розв'язання потребує надмірно багато часу.

Як правило, конфлікт розгортається у таких формах:
1. Негативна натягнутість з виразними ознаками у поведінці – нервова збентеженість, недружелюбний тон, часті скарги й ускладнення, непорозуміння, загальні розбіжності, розгул критики, плітки.

2. Негативна напруга – взаємна роздратованість, виразні розбіжності в думках, напруженість у контактах, прояви невдоволеності, опозиційності, розпалювання інтриг.

3. Відкритий конфлікт – нервові спалахи, пориви, образи, суперечки, намагання досягти свого силовими методами, відкриті прояви непокори, розрив усталених зв'язків.

Часто справжній суб'єкт конфлікту діє приховано, прагне сховатися за діями інших, незадоволених поведінкою офіційного лідера. Для усвідомлення характеру, спрямованості конфлікту необхідно виявити спільне і відмінне у поглядах, позиціях суб'єктів, внутрішні протиріччя кожного.

У конфліктних ситуаціях їх учасники вдаються до різних форм захисної поведінки:

- Агресія (проявляється в конфліктах по «вертикалі», тобто між учнем і вчителем, між вчителем і адміністрацією школи тощо, вона може бути спрямована на інших людей і на самого себе, нерідко приймає форму самоприниження, самозвинувачення) ;
- Проекція (причини приписуються всім оточуючим, свої недоліки бачаться у всіх людях, це дозволяє справитися з зайвим внутрішнім напруженням);
- Фантазія (що не вдається виконати в реальності, починає досягатися в мріях; досягнення бажаної мети відбувається в уяві);
- Регресія (відбувається підміна мети; знижується рівень домагань; при цьому мотиви поведінки залишаються колишніми);
- Заміна мети (психологічна напруга направляється в інші сфери діяльності);
- Витіснення неприємної ситуації (людина неусвідомлено уникає ситуації, у яких зазнав невдачі або не зміг здійснити виконання намічених завдань).

Суб'єкти й учасники конфлікту можуть мати різні ранги, статуси і силу. У конфліктних ситуаціях, як правило, розрізняють такі ранги їх суб'єктів:
- людина, що виступає від свого імені і переслідує власні інтереси;

- індивіди, які захищають групові інтереси;

- структура, сформована з безпосередньо взаємодіючих груп;
- структури, що виступають від імені закону (вищий ранг).

Ранги опонентів відрізняються також наявністю і силою їх деструктивних потенціалів. Доки конфлікт перебуває на стадії зародження, його потенційні суб'єкти мають лише приблизне уявлення про реальну силу протилежної сторони. Тільки з початком конфлікту і в процесі його розвитку конкретизується інформація про силу сторін.

Важливим елементом конфліктної ситуації є предмет конфлікту – конкретна його причина, мотивація, рушійна сила. Одні об'єкти конфлікту ні за яких умов не можуть бути поділені на частини, а тому володіти ними разом з кимось неможливо, інші можуть бути розділені у різних пропорціях між учасниками конфлікту, ще іншими учасники конфлікту можуть володіти спільно (ситуація «уявного конфлікту»).

Предмет конфлікту часто дуже важко виявити, оскільки суб'єкти й учасники конфлікту, переслідуючи свої реальні чи уявні цілі, можуть приховувати, підмінювати мотиви, що спонукали їх до протиборства. Нерідко сторони можуть по-своєму бачити об'єкт конфлікту: для вчителя об'єктом його є дисципліна в класі, для учня – намагання самовиразитись. Усунення конфлікту може розпочатись з об'єднання об'єктів: щоб підтримати дисципліну в класі, учитель доручає учневі цікаву справу, виконуючи яку він задовольняє потребу в самоствердженні.

Маніпулювання об'єктом може принести вигоди одній стороні, істотно ускладнивши позицію іншої. Тому важливо на початку конфлікту з'ясувати його об'єкт, що дається непросто, коли одні протиріччя накладаються на інші або одні причини конфлікту затінюються іншими. Іноді й суб'єкт конфлікту не цілком усвідомлює реальні мотиви протиборства. Наприклад, у конфлікті між директором школи і вчителем може скластися така ситуація: директор звинувачує вчителя в небажанні працювати з необхідною віддачею, а вчитель — директора в упередженому ставленні до себе. А реальною причиною конфлікту може бути відсутність у вчителя необхідних професійних знань і умінь для виконання поставлених перед ним завдань.

Виявлення об'єкта конфлікту є неодмінною умовою його успішного розв'язання. В іншому разі він або не буде усунений (тупикова ситуація), або буде врегульований не цілком, і у суб'єктів залишаться причини для нових зіткнень.

Умови перебігу конфлікту. Характер будь-якої суперечки істотно залежить від зовнішнього середовища. На виникнення, розвиток, подолання конфлікту завжди, хоч і по-різному, впливають такі зовнішні умови: просторові (сфера виникнення і прояву конфлікту, умови і причини його виникнення, конкретні форми і результати, засоби і дії, до яких вдаються сторони в конфлікті); часові (тривалість, частота і повторюваність конфлікту, тривалість участі в конфлікті кожної із сторін, особливості етапів розвитку конфлікту); соціально-психологічні (психологічний клімат у групі, тип і рівень взаємодії (спілкування), ступінь конфронтації і психологічний стан учасників, діапазон і рівень залучення до суперечності інтересів різних соціальних груп – сімейних, професійних, статевих, етнічних, національних).

Предмет конфліктуохоплює уявлення його учасників про себе (свої потреби, можливості, цілі, цінності та ін.), протилежну сторону (її потреби, цілі, цінності, можливості інших учасників конфлікту та ін.), а також уявлення учасників конфлікту про середовище й умови його перебігу. Аналіз образів конфліктної ситуації пов'язаний з багатьма особливостями учасників конфлікту: позитивністю/негативністю їх уявлень про себе (Я-концепцією), рівнем егоцентризму, самооцінки, домагань; ступенем тривожності, розвитком пізнавальних процесів; сформованістю рефлексії й навичок спілкування.

Мотиви конфлікту. Рідко конфлікт є спонтанним неусвідомленим зіткненням сторін. Як правило, його суб'єкти (учасники) керуються чітко ідентифікованими мотивами конфлікту – внутрішніми спонукальними силами у формі потреб, інтересів, цілей, ідеалів, переконань.

Позиції конфліктуючих сторін– зміст їхніх претензій, вимог та умов їх розв'язання, бажаних результатів. Кожен конфлікт має свою динаміку розвитку – раптову або поступову зміну відносин між учасниками, що залежить від характерологічних особливостей, значущості переслідуваних ними цілей, факторів, що на них впливають.

Починається конфлікт зі свідомих і активних дій однієї сторони на шкоду іншій. При цьому інша сторона, усвідомлюючи зміст і спрямованість цих дій, вдається до певних заходів у відповідь, тобто починає відповідні дії проти ініціатора конфлікту. Отже, конфлікт завжди починається як двостороння чи багатостороння дія, закінчення може мати різні форми й наслідки, та обов'язковою його умовою є припинення протилежно спрямованих дій.

Стадії наростання конфлікту характеризується наростанням напруженості у відносинах потенційних суб'єктів конфлікту. У конфлікт переростають лише ті протиріччя, які усвідомлюються його потенційними суб'єктами як несумісні й загострюють напруженість у їх взаємовідносинах. Характерними причинами, що зумовлюють посилення напруженості у педагогічному колективі, є реальні обмеження інтересів, потреб, цінностей; неадекватне сприйняття змін; неточна або перекручена інформація про реальні чи вигадані факти, події та ін. Одним із джерел конфлікту є незадоволеність, накопичення якої посилює соціальну напруженість. Найчастіше напруженість у педколективі проявляється через групові емоції. Перевищення оптимального рівня напруженості переростає у конфлікт. Однак напруженість не завжди є провісником конфлікту, оскільки стимулює нейтралізування його причин. Передконфліктна стадія у своєму розвитку долає наступні кроки

- виникнення суперечностей, посилення недовіри і напруженості у взаємовідносинах, пред'явлення односторонніх чи взаємних претензій, нагромадження образ;

- прагнення довести правомірність своїх домагань і звинувачень противника у небажанні вирішувати спірні питання «справедливими» методами, замикання на власних стереотипах, поява упередженості й ворожості;
- руйнування структур взаємодії, перехід від взаємних звинувачень до погроз, посилення агресивності, формування «образу ворога», налаштованість на боротьбу.

Стадія розвитку конфліктувизначається початком відкритого протистояння сторін, є результатом конфліктної поведінки – дій, спрямованих на захоплення, утримання об'єкта конфлікту або змушування опонента до відмови від своїх цілей чи до їх зміни. Така поведінка може бути активно-конфліктною (виклик); пасивно-конфліктною (відповідь на виклик), конфліктно-компромісною, компромісною.

Залежно від установок і поведінки сторін конфлікт набуває певної логіки розвитку, нерідко створюючи додаткові причини для його поглиблення і розростання. На цій стадії його розвиток охоплює такі основні фази:

1) перехід з латентного стану у відкрите протиборство сторін. Конфлікт ще є локальним: боротьба ведеться обмеженими ресурсами, існують реальні можливості для його припинення і розв'язання проблеми іншими методами;

2) подальша ескалація протиборства. Для досягнення своїх цілей і блокування дій супротивника сторони використовують нові ресурси, упустивши можливості знайти компроміс. Конфлікт стає некерованим і непередбачуваним;

3) апогей конфлікту. Конфліктуючі сторони мовби забувають його істинні причини і цілі, намагаючись завдати максимальних втрат противнику.
Тривалість та інтенсивність конфлікту залежать від цілей і установок сторін, ресурсів, засобів і методів ведення боротьби, реакції на конфлікт середовища, пошуку консенсусу та ін.

Конфлікт як процес має певну динаміку – хід розвитку, зміни під впливом діючих факторів.

На думку І.Риданової, Н.Тарасевич, педагогічний конфлікт у своєму розвитку має наступні етапи:

· виникнення протиріччя;

· усвідомлення протиріччя;

· загострення протиріч;

· пошук способів урегулювання;

· розв’язання конфлікту.

Розглянемо, у чому виявляється конструктивність поведінки вчителя на різних етапах розв’язання конфлікту.

Названі автори вважають, що педагог повинен бути уважним і спостережливим, щоб побачити найперші симптоми вияву напруги у стосунках, а саме:

Ø зітхання учня, при чому такого характеру, наче в нього величезний тягар; подібні зітхання – ознака роздратування – щось не влаштовує учня в учителеві; якщо пропустити цей сигнал поза увагою, роздратування буде накопичуватися, отже, конфлікт зростатиме;

Вирішення конфлікту. На цій стадії можливі різні варіанти розвитку подій: очевидна перевага однієї сторони є передумовою нав'язання слабшому опоненту своїх умов припинення конфлікту; продовження боротьби до цілковитої поразки однієї зі сторін; затягування боротьби через дефіцит ресурсів; взаємні поступки сторін внаслідок вичерпання ресурсів для боротьби; припинення конфлікту під дією третьої сили.

Конфлікт у колективі триватиме, доки не буде створено умов для його припинення: усунення об'єкта конфлікту; заміна одного об'єкта іншим; усунення однієї сторони конфлікту; зміна позицій однієї зі сторін; зміна характеристик об'єкта і суб'єкта конфлікту; одержання нової інформації від об'єкта; недопущення безпосередньої чи опосередкованої взаємодії учасників; вироблення учасниками узгодженого рішення.

Післяконфліктний період охоплює такі два етапи, як часткова нормалізація відносин (відбувається за наявності негативних емоцій, переживань, обмірковувань своєї позиції, корекції самооцінок, домагань, ставлення до протилежної сторони; загострюється відчуття провини за свої дії в конфлікті, однак негативні настанови заважають нормалізувати відносини) і цілковита нормалізація відносин (настає після усвідомлення сторонами важливості подальшої конструктивної взаємодії, чому сприяють подолання негативних настанов, продуктивна участь у спільній діяльності, встановлення довіри).

Розглянемо структуру та динаміку розвитку конфлікту на прикладі ситуації.

Ситуація.Не дивлячись на те, що вона досить пристойно вчилася і дисципліну не порушувала, вчителі ненавиділи Зою. І знала про це вся школа. Поряд із перевагами, учениця Смирнягіна мала один величезний недолік : вроджену грамотність. І якби цей недолік проявлявся лише у безпомилковому правописі, це ще можна було б терпіти. Але Зоя мала нахабство сперечатися з педагогами і вказувати їм на їх власні граматичні помилки, які, на жаль, траплялися, і навіть частіше, ніж дозволялося правилами пристойності. Вперше такий казус трапився з нею у шостому класі. Зоя отримала після перевірки письмову роботу з російської мови, в якій в слові «пишется» буква «е» була перекреслена вчительською червоною ручкою, а зверху стояла така ж червона буква «и». Дівчинка розгубилася, полізла у підручник, потім у словники, проте ніде дивного слова «пишится» не знайшла. І з дитячою безпосередністю заявила про це прямо на уроці у присутності всього класу. Учителька, природно, свою помилку не визнала і зверхньо порадила Зої краще вчити правила. Правила Зоя знала. Тому дана вчителькою відсіч її не засмутила. Вона взяла свій зошит із виправленою «помилкою», пару підручників і словників і відправилася напрямки до учительської, де закликала у арбітри весь наявний педколектив навчального закладу. Старенький фізик голосно сміявся і підтвердив, що Зоя, безперечно, права, однак реакція інших педагогів не була такою ж однозначною. Зою попросили вийти з учительської, так напевне нічого не відповівши. Коли за дівчинкою зачинилися двері, дами-викладачки накинулися на фізика:

- Чи ви думаєте, що робите, Олександр Наумович! Як можна дитині дозволяти критикувати вчителя? Ніна Степанівна – досвідчений педагог, а ви дозволяєте шестикласниці сумніватися в ній. Як не соромно!

- То ж хіба я винен, що Ніна Степанівна російської мови не знає? Це їй має бути соромно, а не мені, і тим більше не Зої. Мушу вас засмутити, колеги, але безпомилкове знання рідної мови зустрічається нині вкрай рідко. Ви всі пишете із помилками. Звичайно, їх не катастрофічна кількість, але трапляються. Так що будьте готові, таке може повторитися. Це вам перший дзвіночок продзвенів.

Однак вчителів Зоя Смирнягіна у ролі «дзвіночка» їх власної неграмотності ніяк не влаштовувала. І вони, коротко порадившись, вирішили надати дівчинці певний урок…

До кінця тижня Зоя отримала «двійки» з усіх предметів, крім фізики, англійської мови та фізкультури. Старий фізик своїх принципів не порушував, тим більше, що і за свій правопис був спокійним – стара школа. Англійка Алла Сергіївна не вважала проблему для себе актуальною, тому що займалася виключно англійським правописом. А з фізкультури у Зої була прекрасна спортивна підготовка, вона з першого класу займалася легкою атлетикою… ( За О. Марініною).

Аналіз :

Основна проблема – організація навчальної діяльності, що переростає у проблему міособистісних стосунків.

Основні конфліктанти – це вчитель російської мови Ніна Степанівна та учениця 6-го класу Зоя Смирнягіна. В процесі ескалації конфлікту сторону вчителя прийняли її колеги, які за задумом Зої мали виконувати роль арбітрів. Це ускладнило структуру конфлікту; із конфлікту типу «особистість - особистість» він переростає у конфлікт типу «особистість - група».

Конфлікт розгортається в умовах педагогічної взаємодії у закладі освіти, до нього залучені колектив 6-го класу (спостерігачі), де навчається Зоя (конфліктант), та педагогічний колектив (конфліктант).

Образи конфліктної ситуації (внутрішні картини конфліктної ситуації) наступні :

Уявлення учасників про самих себе: Зоя вважає свою позицію вірною, тому що її мета - відновити істину, ствердити свої можливості у навчанні; в цьому вона знаходить підкріплення, апелюючи до словників та підручників. Ніна Степанівна, вчитель російської мови, та її колеги вважають правомірною власну поведінку, стверджуючи свою статусно-рольову позицію. Їх мета – відновити ієрархічні авторитарні відносини у спілкуванні з учнями, на прикладі покарання Зої проілюструвати іншим учням неприпустимість порушення дистанції у спілкуванні із педагогами.

· Уявлення про опонента: у сприйманні учениці вчителька Ніна Степанівна просто припустилася помилки і тому дівчинка прагне встановити істину, виправляючи її. Стосунки між ними суто ділові, орієнтовані на розв`язання ділового питання. Для групи вчителів – дівчинка порушує етичні норми спілкування з вчителем, що переводить конфлікт на міжособистісний рівень.

· Уявлення про середовище: для дівчинки педагогічний колектив – це група об`єктивних людей, що здатні виконувати роль арбітрів у сеперечці і можуть допомогти. Спілкування організоване в системі «рівний - рівний». Для педагогів конфлікт набуває виховного значення (поставити Зою на місце – означає продемонструвати всім свою силу, ствердити авторитарні стосунки), спілкування організоване за типом «зверху - вниз».

На основі образів конкретної конфліктної ситуації конфлікт анти вдаються до конфліктних дій : дівчинка наполягає на власній правоті, посилаючись на словники та підручники, звертається до вчителів за арбітражем. Однак, лише старий фізик поводиться відповідно до очікувань Зої і виконує роль арбітра. Інші ж вчителі беруть сторону Ніни Степанівни і вдаються до жорсткої конфронтації : систематично на уроках дівчинка отримує негативні оцінки, принижується її гідність. Результат такої поведінки деструктивний.

Отже, функції конфлікту – деструктивна за наслідками, одержання інформації про соціальне середовище – предметно-орієнтоване, не гуманістичне (за Л.Козером).

Динаміка конфлікту передбачає виділення кількох стадій :

1. Виникнення об`єктивної конфліктної ситуації (вчитель невірно виправляє написання слова),

2. Усвідомлення об`єктивної конфліктної ситуації (Зоя в класі у присутності інших учнів зауважує помилку вчителя),

3. Кульмінація ( дівчинка з`являється в учительській, що розширює коло учасників конфлікту і спричиняє відкрите емоційно напружене протистояння),

4. Розв`язання конфліктної ситуації шляхом жорсткої конфронтації, що призводить до пригнічення дівчинки, зниження її самооцінки та рівня домагань,

5. Післяконфліктна ситуація - деструктивна.

Рекомендований вихід – переведення конфлікту із рівня стосунків на рівень діяльності і розв`язання проблеми шляхом співробітництва.

Автор Н.Тарасевич виокремлює „сходинки-фази” розвитку конфлікту:

- латентна (прихована) фаза характеризує викривлене, але ще неусвідомлене конфліктне спілкування, яке зовні себе не виявляє і виглядає нормальним;

- демонстративна фаза протилежна латентній; конфлікт усвідомлений, суб’єкти прагнуть до спілкування, але з метою переконати в своїй правоті або знищити опонента як ворога; фаза інцидентів;

- агресивна фаза – офіційний розрив стосунків, спілкування використовується для агресивних заяв; формуються образи ворога, противники виношують агресивні плани ;

- батальна фаза – демонстративно-агресивна, реалізація агресивних планів; панує ненависть; забуваються перед конфліктні інтереси.

Стосовно педагогічних ситуацій допустимі лише перші дві фази, бо вони надають вчителеві можливість самостійно вплинути на позитивний хід розвитку стосунків.

Форми конфліктної поведінки школярів

Автор І.Риданова розглядає різноманітні поведінкові реакції суб’єктів (учнів) конфлікту, зокрема: відкриті, приховані, пасивні.

Відкритий протест:

o грубість у спілкуванні; неслухняність у виконанні доручень; порушення дисципліни на уроках та в позаурочний час;

o брехня як викривлення інформації для самозахисту, утримання своєї позиції;

o некоректні висловлювання, незгоди;

o різка критика вчинків і дій педагога;

o провокаційні дії і вчинки: каверзні питання, репліки з метою звернути на себе увагу вчителя і однокласників;

o замовчування вірогідної інформації про певну подію здебільшого негативного характеру.

Приховане протистояння:

– ігнорування педагогічних вимог, незацікавлене ставлення до педагогічної думки;

– уникнення: пропуски занять, демонстрація незацікавленості тим, що відбувається в класі; ігнорування вчителя поза класом; прохання перевести до іншого класу;

– зміна теми спілкування: перехід на повідомлення певної інформації, характеристика однокласника тощо.

Пасивний протест:

– мовчазний осуд;

– образа;

– сльози.

123 4