ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Огюст Конт як родоначальник соціології

12 3 4

Тема 2.

Історія становлення соціології

Основні етапи її розвитку.

Історію соціології прийнято розподіляти на три великих етапи: протосоціологічний, академічний та новітній.

Ø Перший етап – протосоціологічний– триває, починаючи з часів Стародавнього світу до середини XIX століття (фактично до виникнення соціології як науки). Цей період включає знання про суспільство Стародавнього світу (античний період), епохи середньовіччя, соціальні знання і дослідження нового часу. Виникнення соціології довготривалий процес накопичення знань про суспільство, який нараховує тисячі років. Найбільш знані представники цього етапу: Платон, Арістотель, А.Августін, Ф.Аквінський, Г. Броцій, Ж.Ж. Руссо, Дж.Локк, Т.Гоббс, І.Кант, В.Ф.Гегель, Ш.Фур'є, К. Сен-Сімон та інші.

Цими мислителями у широкий обіг введені ключові поняття, які потім використовувалися у соціологічній науці. Серед них - суспільство, соціальна реальність, природний стан, соціальний рух, соціальний детермінізм, соціальний закон, прогрес, регрес, циклічний та маятниковий розвиток та інші.

У межах протосоціології значно розвивалися ідеї соціального детермінізму (спричиненості соціальних явищ), ідеї прогресу та регресу суспільства а також наукового методу.

Ø Другий етап – академічний (сер. XIX ст..), представниками є О. Конт, Г.Спенсер, К.Маркс, Е. Дюркгейм та інших. Основні риси цього періоду:

ü окреслений предмет соціології,

ü сформульовані її закони,

ü пояснені фундаментальні категорії соціології,

ü особлива увага зосереджувалася на аналізі понять соціальний організм, соціальна система, соціальна статика, соціальна динаміка, позитивна наука, індустріальне суспільство, еволюція, природний відбір, органіцизм, механічна та органічна солідарність, суспільна гармонія, аномія, суспільно-економічна формація, базис та надбудова, соціальна революція, матеріалістичне розуміння історії тощо.

Ø Третій етап – новітній (з перших десятиліть XX ст..і триває дотепер). Представники : М.Вебер, П.Сорокін, Т.Парсонс, Р.Мертон, Дж.Мід, Р.Парк, Ф.Знанецький, Е.ГІдденс, А. Турен, Ю. Хабермас, Т. Лукман, Н.Луман та інші. Основні риси цього періоду:

ü стрімко розвиваються немарксистські концепції суспільного розвитку,

ü детально обґрунтовується концепція конвергенції - поступового зближення та вироблення схожих рис у різних способах виробництва - комуністичного та капіталістичного,

ü розквіт "малих соціологій" – соціологій середнього рівня: соціології міста, соціології індустріального суспільства, соціології культури, соціології політики, соціології конфліктів, соціології девіацій, соціології адаптацій, соціології інтимності, гендерної соціології та багатьох інших,

ü бурхливого розвитку набуває прикладна соціологія,

ü удосконалюється методика та техніка конкретних соціологічних досліджень,

ü з'являються і швидко поширюються ефективні методики здійснення емпіричних досліджень

ü започатковуються ґрунтовні електоральні дослідження.

Огюст Конт як родоначальник соціології

"Батьком" соціології як науки вважають французького філософа Огюста Конта (1798-1857 рр.). Його основні твори: "Курс позитивної філософії", "Позитивістський катехізис”, "Система позитивної політики", "Заповіт Конта" (вийшов уже після його смерті).

Ø О. Конт є фундатором позитивізму як особливого методу дослідження соціальних процесів (не теоретизованого знання, а до знання, яке засноване на спостереженні та експерименті і пов'язане з використанням математичних методів).

Сам Конт вважав, що його наука має ґрунтуватися на п’яти принципах, які виражають зміст позитивізму:

1) вона мусить бути точною наукою і спиратися на методи, які б дали змогу результати одного дослідження перевірити і підтвердити або відкинути результатами іншого;

2) відрізнятися реалізмом (на противагу ідеально-утопічним проектам);

3) бути корисною, сприяти „зміцненню суспільного порядку”, „поліпшенню життя нижчих класів”;

4) володіти визначеністю;

5) бути позитивною, спрямованою на відкриття законів розвитку.

Ø Соціологія, за О. Контом, – це абстрактна наука про людину, яка передбачає розгалуження на конкретніші науки, що досліджують окремі форми та елементи суспільства.

Ø О. Конт дав назву соціології як науці, окресливши в основних рисах її предмет та методи. Цікаво, що спочатку вчений називав нову науку "соціальною фізикою" (хід його роздумів був такий: якщо фізика вивчає взаємодії у неживій матерії, то повинна бути окрема наука, яка вивчає людські взаємодії на рівні суспільства.

Ø Розуміючи соціологію як комплексну, складну науку, мислитель вибудовує класифікацію наук, починаючи від найпростішої до найскладнішої. Ця класифікація в його інтерпретації мала такий вигляд: математика - астрономія - фізика - хімія - фізіологія - соціальна фізика (соціологія).

Ø Нова наука, за О.Контом, має два розділи – соціальна статика, яка вивчає анатомію суспільства, його структуру, будову тощо, та соціальна динаміка, яка вивчає закони руху та розвитку суспільства, його прогрес.

Ø Він сформулював "закон трьох фазисів - стадій" розумового розвитку, який разом з законом розподілу праці обумовлює соціальний прогрес. За О.Контом існують три стадії, через які послідовно проходить людська свідомість: теологічна (божественна до 1300 р.), коли світ пояснюється дією надприродних сил, метафізична (абстрактна 1300 – 1800 рр.), коли світ пояснюється за допомогою пізнання сутності речей, а не релігійними впливами та позитивна (наукова), коли формується науковий світогляд, основу якого складає позитивне знання.

Ø Суттєвою складовою контівської соціології є розробка методів дослідження суспільства: спостереження, експеримент, порівняльний та історичний методи.

Основні течії соціологічного позитивізму (або натуралізму) — це соціальний дарвінізм, географічна та расово-антропологічна школи.

Соціальний дарвінізм - Людвиг Гумплович. Основною ідеєю соціального дарвінізму є зведення законів розвитку суспільства до таких біологічних закономірностей:

· природній відбір;

· боротьба за існування;

· виживання найпристосованіших;

· вроджена агресивність людини тощо.

Расово-антропологічна школа 19 - поч. 20 ст. (Жозефа Артура де Гобіно).

Основні положення расово-антропологічної школи зводяться до визнання, що:

• соціальне життя і культура є лише наслідком дії расово-антропологічних чинників;

• раси є головними суб'єктами історичного процесу;

• раси поділяються на «вищі» й «нижчі»;

• змішування рас веде до фізичної і культурної деградації суспільства;

• соціальна поведінка людини детермінована (зумовлена) біологічною спадковістю.

Географічний напрям у соціології започатковує англійський соціолог Генрі Томас Бокль (1821—1862). Він вважає, що суспільний розвиток залежить насамперед від зовнішніх географічних факторів — клімату, їжі, ґрунтів і ландшафту.

Основними положеннями географічного напряму в соціології є:

• абсолютизація ролі природних факторів (таких, як клімат, ландшафт, великі річки, близькість до морів чи океанів, специфіка географічного розташування тощо);

• недооцінка специфіки суспільства та масштабів діяльності людини із перетворення природного середовища в культурне, потенціалу змін, закладеного у внутрішній взаємодії соціальних і духовних чинників;

• однозначна залежність психологічних і культурних процесів від фізичних факторів зовнішнього середовища.

12 3 4