ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Нормативна основа Євросоюзу з питань охорони праці

1 234 5

Охорона праці є одним з основних напрямів соціальної політики Європейського Союзу, що визначено договорами про його утворення. Досягнення більш високого рівня охорони праці забезпечується шляхом ухвалення директив, які встановлюватимуть мінімальні вимоги у цій сфері. У подальшому цей підхід знайшов своє відображення у програмах із безпеки, гігієни й охорони здоров'я та інших документах, що формували політику співробітництва з охорони праці.

Римський договір про заснування Європейського економічного співтовариства (1957 р.) містить вісім статей, присвячених питанням соціальної політики, у тому числі питанням техніки безпеки і виробничої санітарії. У 1986 році було внесено зміни і доповнення до цього договору, якими розширено повноваження ЄС щодо оздоровлення виробничого середовища. Від держав-членів вимагалося приділяти особливу увагу поліпшенню умов праці, здоров'ю та безпеці працівників.

9 грудня 1989 року було ухвалено Хартію Співтовариства про основні соціальні права працівників, у якій сконцентровані принципові положення щодо основних соціальних прав. Вона підтвердила політичні зобов'язання держав розвивати соціальну сферу. Документ складається з двох розділів, перший з яких присвячений напрямам соціальної політики, у тому числі з питань охорони праці. Згідно з п. 19 для кожного працівника повинні створюватися умови, необхідні для забезпечення його здоров'я та безпеки на робочому місці, безпечне і нешкідливе виробниче середовище, що передбачає необхідність навчання працівників, їхнього інформування, проведення з ними консультацій та вжиття інших заходів, спрямованих на гармонізацію умов охорони праці у межах ЄС.

Незважаючи на прогресивний зміст цього документа, Хартія не набула обов'язковості, оскільки Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії відмовилося її ухвалювати. Тому вона не має обов'язкової сили, а є урочистою декларацією про наміри.

Цілі та завдання, встановлені установчими договорами ЄС, конкретизуються у низці правових актів. Такими є регламенти, директиви, рішення, рекомендації та висновки. За своєю природою вони є різними, частина з них обов'язкова до виконання, інша - ні, вони встановлюють бажані схеми поведінки.

Регламент є актом прямого застосування, що не потребує ратифікації. За своєю правовою природою він прирівнюється до джерел первинного права, оскільки наділений пріоритетом над національними актами. Наприклад, 18 липня 1994 року Рада ЄС ухвалила Регламент № 2062/94 про утворення Європейського агентства з безпеки та охорони здоров'я на роботі.

Директива не має прямої дії, тому реалізується через акти національного законодавства. Держава зобов'язана ухвалювати необхідні акти до певної дати. Якщо вона не виконала цього обов'язку, то будь-який громадянин може в суді безпосередньо посилатися на директиву ЄС, якщо відповідачем є держава. ЄС ухвалила низку директив з охорони праці, центральне місце серед яких посідає рамкова Директива № 89/391/ЕЕС про впровадження заходів, які сприяють поліпшенню безпеки і здоров'ю працівників на роботі.

Рекомендації належать до актів рекомендаційного характеру, оскільки містять пропозиції керівних органів ЄС і не є обов'язковими для держав - членів ЄС. Наприклад, 18 лютого 2003 року Рада ухвалила Рекомендацію щодо покращення захисту самозайнятих працівників у питаннях безпеки та охорони здоров'я на роботі.

Рішення є обов'язковим до виконання тим суб'єктом, якому кореспондується (наприклад, державі - члену ЄС, конкретній компанії"). Так, 24 лютого 1988 року Комісія ухвалила Рішення № 88/383/ЕЕС про забезпечення покращення інформації з питань безпеки, гігієни та здоров'я на роботі.

Висновок дозволяє основним органам ЄС (Європейській комісії, Раді, Парламенту, Комітету регіонів, Європейському економічному і соціальному комітету) робити заяви, які не встановлюють жодних зобов'язань та адресовані конкретним суб'єктам із певних питань. Наприклад, 27 червня 2001 року Європейська комісія ухвалила Висновок щодо плану утилізації радіоактивних відходів із Россендорфського дослідного майданчика, розташованого у Саксонії Федеративної Республіки Німеччина згідно зі ст. 37 Договору про створення Євроатому.

У 70-80-х роках XX ст. ЄЕС започаткував практику ухвалення директив із конкретних питань створення безпечних і здорових умов праці - захист працівників в окремих галузях економіки (атомна, металургійна промисловість), від конкретних виробничих ризиків (шум, хімічні та біологічні речовини). 21 грудня 1987 року Рада ухвалила резолюцію з питань безпеки, гігієни та охорони здоров'я, в якій обумовила намір Комісії подати на розгляд рамкову директиву про охорону праці, яка б стала каркасом для спеціальних директив. Як результат,

12 червня 1989 року було ухвалено Директиву Ради № 89/391/ЕЕС про впровадження заходів, які сприяють поліпшенню безпеки і здоров'я працівників на роботі (далі - Директива № 89/391/ЕЕС).

Директива № 89/391/ЕЕС утвердила новий напрям попередження нещасних випадків та професійних захворювань на виробництві та запровадила єдині вимоги щодо постійного удосконалення здорових і безпечних умов праці. Замість панівного на той час методу, спрямованого на усунення негативних наслідків від нещасних випадків та професійних захворювань, вона встановила перевагу превентивного методу, що базується на індивідуальній поведінці суб'єктів трудових відносин та запровадженні системного підходу у забезпеченні охорони праці.

Директива № 89/391/ЕЕС встановлює обопільну відповідальність сторін трудових відносин у попередженні нещасних випадків і професійних захворювань, визначаючи обов'язки не лише роботодавця, але й працівника. Кожен працівник зобов'язаний дбати не лише про свою безпеку і здоров'я, але й інших працівників, які працюють безпосередньо з ним. Тому працівник повинен належним чином використовувати обладнання та інші засоби виробництва, засоби індивідуального захисту, утримуватися від вчинення дій, що перешкоджатимуть правильному використовуванню захисних засобів, невідкладно інформувати роботодавця чи його відповідальних представників про наявність ситуації, яка загрожує життю чи здоров'ю працівників.

У Додатку до Директиви № 89/391/ЕЕС зазначені питання, з яких можуть ухвалюватися спеціальні директиви, а саме: робочі місця, виробниче обладнання, індивідуальні засоби захисту, робота з візуальними приладами, вантажні роботи, що пов'язані з ризиком ушкодження хребта, тимчасові та пересувні майданчики, рибальство і сільське господарство.

Директиви, що ухвалюються у розвиток ст. 16 Директиви № 89/391/ЕЕС, називають ще дочірніми. Починаючи з 1989 року, було ухвалено 19 дочірніх директив. 30 листопада 1989 року (у рік ухвалення рамкової директиви) було прийнято три директиви:

- Директива Ради № 89/654/ЕЕС про мінімальні вимоги з безпеки та здоров'я на робочому місці;

- Директива Ради № 89/655/ЕЕС про мінімальні вимоги з безпеки та здоров'я щодо використання працівниками робочого обладнання на роботі (замінена Директивою Європейського парламенту і Ради № 2009/104/ЕС від 16 вересня 1989 року);

- Директива.Ради № 89/656/ЕЕС про мінімальні вимоги з безпеки та здоров'я щодо використання працівниками на робочому місці засобів індивідуального захисту.

У 1990 році ухвалено дочірні директиви, присвячені окремим ергономічним та психосоціальним ризикам: Директиву Ради № 90/269/ЕЕС про мінімальні вимоги з безпеки та гігієни праці щодо ручного переміщення вантажів, де існує ризик пошкодження працівниками спини, та Директиву Ради № 90/270/ЕЕС про мінімальні вимоги з безпеки та гігієни праці щодо роботи на обладнанні з дисплейними екранами.

Систему директив ЄС формують не лише дочірні директиви. Впродовж свого існування ЄС, керуючись ст. 153 Договору про функціонування Європейського Союзу, ухвалив й інші директиви, присвячені виключно питанням охорони праці. Такі директиви ухвалені у сфері транспорту (Директива № 92/29/ЕЕС від 31 березня 1992 року про мінімальні вимоги з безпеки і здоров'я щодо поліпшення надання медичної допомоги на борту суден), поводження зі шкідливими речовинами і матеріалами (Директива Комісії № 2000/39/ЕС від 8 червня 2000 року про встановлення першого списку орієнтовно допустимих концентрацій на робочому місці), а також у межах діяльності Євроатому (Директива № 96/29/Еигат.опі від 13 травня 1996 року, що заклала засади стандартів безпеки та захисту здоров'я працівників і населення від небезпеки, спричиненої іонізуючою радіацією).

Окрім того, окремі питання охорони праці включені у директиви, які регулюють інші аспекти найманої праці. Зокрема, Директива Європейського парламенту і Ради № 2001/95/ЄС від 3 грудня 2001 року про загальні вимоги до безпеки продукції, Директива Європейського парламенту і Ради № 2003/88/ЄС від 4 листопада 2003 року щодо деяких аспектів організації робочого часу.

1 234 5