ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Характеристика складових при виготовленні субстратів

1 2 3 456

Вирощування декоративних рослин проводиться на природних ґрунтах, які за своїми фізичними і хімічними властивостями не завжди для них сприятливі і вимагають відповідної аерації, кислотності, необхідного вмісту елементів живлення. Для цього використовують спеціально виготовлені субстрати (садові землі), причому застосовують їх у досить великих обсягах (від 80 до 180 т/га), в залежності від виду рослин.

При вирощуванні квіткових культур у закритому ґрунті (в оранжереях, парниках, розсадниках), де частка природного ґрунту незначна використовують штучно виготовлені садові землі. В тепличному господарстві в значних обсягах використовують «штучні» міне-ральні речовини: керамзит, граніт, цеоліти, мінеральна вата, оскільки отримувати натура-льні садові землі все складніше через зростання обсягів виробництва і природоохоронних міркувань (у відношенні моху, верескової і хвойної підстилки). Крім того, штучні субстрати часто менш забруднені мікрофлорою, ніж натуральні землі, і дозволяють вирощувати більш здоровий матеріал.

Натуральні садові землі застосовуються здавна, а штучні мінеральні речовини широ-кого застосовування набули порівняно недавно (у XX ст.), оскільки декоративним рослинам потрібні ґрунти, із різною кислотністю, аерацією, теплопровідністю.

Узагальнення літературних даних показує, що рослинам закритого ґрунту необхідні ґрунти із об'ємною вагою менше 1 г/см³, більш важкі, при частому поливі, ущільнюються, умови росту коренів погіршуються і рослини повинні частіше пересаджуватися в ємності бі-льшого розміру, що підвищує витрати праці.

Раніше для вирощування декоративних рослин виготовляли близько 30 субстратів, а в даний час використовують у різних співвідношеннях найчастіше чотири (основні): дернову, перегнійну (або компостну), листову і торф'яну (вересову і хвойну, де це можливо) землю. Всі вони є, як правило, продуктом розкладу дернини, листя, перегною, торфу, містять значну кількість органічних речовин, мають різні фізичні та хімічні властивості.

В основному заготовляють наступні основні складові ґрунтових субстратів: земля: дернова, листова, перегнійна, торфова, компостна. Перша з них найбільш важка, щільна, а інші - більш легкі. Успіх вирощування декоративних рослин в основному залежить від часу приготування і підготовки землі і від уміння правильно підібрати ту чи іншу земляну суміш.

Дернова земля. Її заготовляють на луках і пасовищах, краще на старих, бобово-зла-кових багаторічних травостоях. Не можна її заготовляти на понижених ділянках із підви-щеною кислотністю. Дернову землю поділяють на важку - з великою кількістю глини, серед-ню - із рівними долями глини і піску та легку - з перевагою піску.

До її заготівлі приступають в кінці червня, коли травостій досягає максимального росту і заготовлена дернина встигає до зими, при належному догляді, частково розкластися.

Пласти нарізають (лопатою, диском, плугом) шириною 20-30 см, товщиною 8-10 см, довільної довжини, укладаючи в штабелі шириною і висотою 1,2-1,5 м так, щоб трав’яний покрив кожного шару лягав на покрив попереднього (трава на траву), поливаючи гноївкою або коров’яком для прискорення розкладання дернини і збагачення її азотом (із розрахунку 0,2-0,5 м³ перегною на 1 м³ дернини). Для зменшення кислотності вносять по 2-3 кг вапна на 1 м³ землі. Штабелі періодично зволожують гноївкою, а щоб вона не розтікалась, роблять зверху коритоподібне заглиблення.

Кращу дернову землю отримують через два сезони. На протязі наступного літа шта-белі не менше двох разів перелопачують, а восени, просівають та зберігають у закритому приміщенні, використовуючи для створення тепличних ґрунтів. Залишати їх другий рік під відкритим небом не можна, оскільки коріння перегниває, земля втрачає пористість і стає безструктурною.

Дернова земля - основна в квітникарстві, достатньо пориста, багата поживними речо-винами, використовується для вазонів однорічників (гвоздик, левкоїв, герані) і для вкорінен-ня черенків ехеверії, мезембріантемума, герані та цитрусових і пальм, при вирощуванні кімнатних і тепличних багаторічних рослин і в більшості ґрунтових субстратів.Дернова земля - має об'ємну масу 1,2-1,5 т/м³ і використовується протягом 2-3 років, потім вона стає непридатною.

Садова або городня земля - звичайна земля з городу, де багато років вирощували ово-чі та регулярно вносились добрива. Добре збагачений перегноєм орний горизонт заготовля-ють і укладають в штабелі з осені, добавляючи вапно, фосфорні та калійні добрива. Влітку двічі масу перелопачують. Не використовують лише землю з ділянок, де останні три роки вирощували рослини із родини хрестоцвітих (капуста) або пасльонових (помідори). Дуже добра городня чи садова земля при перемішуванні із піском. Як добавки до різних видів земель є мох, деревне вугілля, пісок.

Перегнійну або парникову землю отримують із перепрілого парникового гною, який восени складають у штабелі, як і дернину, і протягом 1-2 років перемішують. В залежності від гною перегнійна земля може бути важкою (коров'ячий) або легкою (кінський), об'ємна маса її коливається від 0,5 до 0,8 т/м³. У чистому вигляді перегнійна земля не застосовується. Краще використовувати його в якості біопалива - в парниках, а потім при очищенні парників отриману перегнійну землю використовують як органічне добриво, та як складову ґрунтових сумішей, як субстрат для горщиків або ящиків при вирощуванні розсади.

Замість перегнійної часто використовують компостну землю, яку отримують від пере-гнивання протягом 2-3 років залишків тваринного або рослинного походження. Для зне-зараження в компостну землю в процесі її підготовки додають вапно. Компостну землю з рослинних залишків застосовують для посівів літників (крім айстр, левкоя, гвоздики, бего-нії).

Листову землю заготовляють восени в листяних масивах (лісах, парках). Кращу лис-тову землю отримують із листя липи, клена, плодових рослин. Листя дуба і верби не слід використовувати, оскільки вони містять дубильні речовини. В деяких випадках для отри-мання листової землі заготовляють лісову підстилку, знімаючи 2-5 см шар. Зібрані сухі листя і підстилку із залишками трави укладають в штабелі шириною і висотою 1,2-1,5 м, довільної довжини. Восени, при закладанні листя, його зволожують гноївкою або перегноєм для кращого перегнивання. На протязі наступного літа листову землю 2-3 рази перелопачують і зволожують. При розкладанні листя накопичуються кислоти, які гальмують цей процес, тому для їх нейтралізації вносять 0,5 кг вапна на 1 м³ листової землі. Восени другого року листя повністю перепріває і перетворюється в листову землю. Перед використанням її просівають.

Листова земля легка, її об'ємна маса 0,4-0,6 т/м³, рихла, але містить менше поживних речовин як дернова. Вона може бути гарним розпушувачем для важких дернових земель. Її використовують при посівах дрібнонасінних культур - бегоній, глоксиній як основну скла-дову для приготування ґрунтових субстратів.

Використовують листову землю як розпушувач важких ґрунтів і для приготування сумішей під рослини, які не переносять перегнійної землі, отриманої з гною. Вона викорис-товується: для посіву насіння в ящиках; як основа сумішей для примули, цикламена, анту-ріума, бегонії, глоксинії, камелії, цинерарії; для вирощування однорічників (левкоя, гвоздики, бегонії) в горщиках; як замінник верескової землі в суміші з торфом і піском (2:3:1 або 2:4:1).

Компостну землю готують шляхом компостування в штабелях, кучах, буртах, ямах різних рослинних і тваринних залишків, сміття, бур’янів, відходів домашнього господарства. В міру накопичення залишків їх пересипають для обеззаражування і кращого розкладання вапном, зволожують гноївкою і укривають торфом. На другий-третій рік компостну масу 2-3 рази за сезон перелопачують, зволожуючи гноївкою. До кінця третього року компостна зем-ля готова до використання в складі суміші із дерновою і торфовою землями, замінюючи перегнійну.

Хвойна земля. Готується аналогічно листовій із використанням голок хвойних порід. Її використовують як розпушувач важких ґрунтів і як субстрат в суміші з піском, торфом, зем-лею для культур які на її найкраще реагують.

Вересова земля. Такі рослини, як рододендрони, орхідеї, глоксинії, дуже добре реагу-ють на наявність ґрунтової суміші вересової землі. Готують її із знятих поверхневих шарів дерну завтовшки близько 8 см в тих місцях, де росте верес, чорниця, брусниця. Як і при під-готовці звичайної землі, зняті шматки дерну укладають в штабель, проливаючи гноївкою. Протягом літа її перелопачують і зволожують. Використовують її через два-три роки.

Торф, як і пісок у чистому вигляді для посіву розсади практично непридатний. Не слід використовувати чистий торф і як добриво. Наявний в його складі азот малодоступний рослинам, а біологічна активність торфу невисока із вмістом закисних шкідливих рослинам сполук

Низинний торф має підвищену вологість чорного кольору, а в руках мажеться, а верховий - легкий з шматочками напівгнилого моху і при висиханні стає коричневим. Іноді верховий торф використовують як субстрат для посіву великого за розмірами насіння (нас-турції, чорнобривців) в чистому виді. Для нейтралізації кислотності його обробляють вапном.

Низинний торф, незалежно від того, як і для яких цілей його використовують, обо-в'язково провітрюють, видаляючи зайву вологу та окислюючи закисні сполуки.

Краще застосування для торфу - використання в якості мульчують матеріалу для ком-постування з біологічно активними органічними добривами (гній, зелена маса рослин), для приготування торфо-перегнійних або торфо-паперових горщиків, в якості розпушуючого матеріалу важких суглинкових ґрунтів та збагачення легких піщаних ґрунтів органічною речовиною. Крім того, торф є складовою частиною ґрунтових сумішей і субстратів при роз-множенні рослин.

Торфову землю заготовляють, як правило на низинних торфових болотах. В окремих випадках для її приготування використовують брикети і торфокрошку. Добре розкладений торф укладають в штабелі висотою до 60-80 см. При закладанні, шари торфу через кожні 20-25 см зволожують гноївкою і посипають вапном із розрахунку 10-15 кг на 1 м³ торфу. При використанні верхового торфу дозу вапна збільшують. В кінці першого та в середині другого сезону суміш перелопачують і на третій рік використовують для формування грунтосумішей.

Торфова земля - рихла, вологоємна і використовується для різних ґрунтових субстра-тів як розпушувач, особливо із дерновою, поліпшуючи фізичні властивості і є основним ком-понентом для вирощування гортензії, камелії, вереска, рододендронів, орхідей, папороті. То-рф'яна земля готується з торфу верхових і низинних боліт і з торф'яної крихти. Торф в суміші з гноєм і вапном складується в штабелі висотою 40-60 см. Процес підготовки ґрунту відбувається протягом 2 років і включає періодичні перелопачування і полив гнойовкою. Гній і вапно підвищують поживність торфової землі, в процесі підготовки кислотність торфу зменшується. Торфова земля легка, її об'ємна маса - 0,4-0,6 т/м³ і використовується: для вирощування гортензій, азалій, камелій, рододендронів, орхідей і папоротей; для посіву дрібного насіння.

Пісок не містить або недостатньо містить необхідних рослинам елементів мінераль-ного живлення і швидко втрачає вологу. Один з поширених компонентів ґрунтових сумішей - пісок грубозернистий річковий або озерний (0,5-1 мм). Перед використанням пісок добре промивають водою. Щільність грубозернистого піску - 1,5-1,6 г/см³.

Його використовують для покращення пористості, в якості дренажу, при живцюванні рослин, як добавку при формуванні ґрунтових сумішей: розпушує землю, покращує її водно-повітряні властивості, створює несприятливі умови для життєдіяльності у ґрунті грибів і водоростей.

Тонкий шар піску на поверхні ґрунту, в яку посіяне насіння, попереджає її зап-ливання, створення кірки, випаровування вологи, чим суттєво покращує умови проростання насіння та початкові темпи росту рослин.

Шар піску в кілька сантиметрів завтовшки поверх субстрату в парниках забезпечує кращі умови для вкорінення зелених живців. Для ґрунтових сумішей найкраще підходить грубозернистий річковий або озерний пісок. Якщо під руками він відсутній, то використову-ють інший, але обов'язково промивний. У піску, що додають в субстрат, не повинно бути глинистих і мулистих часток. Не придатний тільки кар'єрний червонуватий на вигляд дріб-ний пісок. Він містить закисні сполуки заліза, оксиди важких металів та інші речовини, які шкідливі для рослин.

Розкладені або напіврозкладені залишки деревини (пеньки, коріння, старих повалених дерев, гілок, щепок) формують легку близьку до листової, але бідну за поживними речо-винами землю, яка використовується для культури орхідей, папоротей та бромелієвих.

Білий болотний (сфагновий) мох заготовляють на сфагнових болтах. Після просушу-вання, подрібнення і просівання його добавляють для субстратів надаючи їм легкість, рих-лість і гігроскопічність. Використовується для стратифікації та пророщування крупного насіння, для вигонки конвалії, покриття земляного кома землі орхідей та інших декоративних рослин.

Деревне вугілля у вигляді мілких часточок в невеликій кількості добавляють до земля-них сумішок для рослин які погано реагують на перезволоження (вугілля адсорбує зайву во-ду), а у вигляді порошку його використовують як присипки для пошкоджень на коренебуль-боплодах жоржин та бульбоцибулинах гладіолусів, кореневищах кал.

Відходи домашніх тварин, закладені з весни в парники в якості біопалива, до осені перетворюється в перегній. Вичищений із парників перегній укладають в штабелі, зволо-жуючи і перелопачуючи 1-2 рази протягом літа. На відкритому повітрі її витримають протягом року, а потім просівають через мілкі решета і зберігають в закритому приміщенні.

Компости - органічні добрива виготовлені із відходів рослинного та тваринного похо-дження. В залежності від вихідного матеріалу бувають торфо-гноєві, торфо-фекальні і збірні.

Виготовляють їх на рівному майданчику, або в спеціально викопаній траншеї шири-ною 1,5-2 м, глибиною біля 1 м довільної довжини. На дно пошарово укладають торф до 20-30 см і компостований матеріал, зволожуючи гноївкою або водою. Ефективним є збагачення компосту фосфорними добривами (суперфосфат, фосфоритне борошно, кісткове борошно розрахунку 2-3 % від всієї маси компостований матеріал). При використанні тирси, деревної стружки або соломи додають 3-4% (по масі) азотних добрив, які сприяють прискоренню процесу розкладання компосту і підвищують його цінність як добрива. Влітку, по мірі розіг-рівання, проводять перелопачування компосту. Однорідна, розсипчаста маса компосту вка-зує на те, що компост готовий до використання. Зазвичай для його приготування проходить до двох років.

Торфо-фекалійний компост, враховуючи специфічність вихідного матеріалу, краще готувати у вигрібній ямі. На дно ями по мірі заповнення фекаліями, насипають шар торфу товщиною в 10 см. При заповненні ями масу вивозять або переносять на спеціальний май-данчик, де її витримують два-три роки, протягом яких маса повинна цілком розкластися, а наявні яйця гельмінтів та бур’янів повинні загинути.

Земляні суміші незалежно від їх складу, повинні мати реакцію (рН) необхідну для даного виду рослин, бути вологоємними і добре керованими, містити достатню кількість поживних речовин у співвідношеннях оптимальних для рослин.

У кожної грунтосуміші є переваги і недоліки. Одна з кращих земляних сумішей, яка підходить для вирощування майже всіх рослин:

- 2 частини перегнійної або листової землі;

- 2 частини дернової або компостної землі;

- 2 частини торфу;

- 1 частина піску.

Якщо відсутні окремі компоненти то можна сформувати суміші:

- 2 частини городньої землі або чорнозему + 2 частини піску;

- 1 частина дернової землі + 2 частини торфу + 1 частина піску.

- 1 частина дернової землі + 2 частини листової землі + 1 частина піску.

або без ґрунту: 2 частини торфу + 2 частини піску або 3 частини торфу + 1 частина піску.

Останні суміші є дещо біднішими за своїм складом, тому до них додають мінеральні добрива в кількості 30 г NРК на кожні 10 л суміші. Крім того, на кожну суміш, яка містить торф, для нейтралізації додають вапно з розрахунку 10 г на 10 л. Не вапнують тільки суміші, до складу яких входить верескова земля. Підготовлені складові перемішуються і просівають-ся через сито, виділяючи великі грудочки землі, каміння, рослинних залишків.

Виготовлена суміш не повинна бути пересушеною, її накривають щоб не було випа-ровування вологи. Перед посівом насіння, субстрат переносять в тепле приміщення, проли-вають слабким розчином марганцівки (для дезінфекції). Не слід змішувати свіже приготов-лену землю з використаною, оскільки в ній можуть бути мікроорганізми шкідливі для рос-лин. Не рекомендується розміщувати поряд рослини які вирощують на свіжо приготованій суміші із посудинами, в яких вже ростуть рослини.

Готові ґрунтові суміші зберігають у закритому приміщенні, в спеціальних сховищах і по мірі необхідності готують потрібну композицію, яка в залежності від співвідношення компонентів може бути важкою, середнього або легкого (табл. 4.1).

Таблиця 4.1. Співвідношення компонентів при виготовленні грунтосумішок

Грунтова суміш	Співвідношення скадових (по обєму)
дернова	Перегнійна або листова	пісок
Важка Средня Легка

Природні земляні суміші перед використанням дезінфікують пропарюванням.

Торф використовують і для приготування субстратів. Для цього верховий сфагновий торф із ступенем розкладу 10-25 % провітрюють, подрібнюють і вапнують. Здатність його сорбувати поживні елементи і поступово віддавати їх рослинам робить його одним з кращих вологоємних субстратів. При використанні торфу враховують, що через малу щільність (0,16-0,2 г/см³) маса торфу в певному обсязі (горщик, стелаж, котлован) в 8-10 разів менше, ніж маса землі із щільністю 0,8 г/см³. Щоб у цих обсягах була рівна кількість поживних елементів, в торф додають у вісім разів більше рухомих поживних елементів, ніж у ґрунт.

За кордоном (Німеччина) на основі верхового торфу готують субстрати ТК5-1 і ТК8-2 з оптимальним вмістом поживних елементів для певних видів рослин.

У значно меншій кількості застосовують перехідний і низинний торф. Однак його ви-користання, під квіткові культури досить актуально, оскільки запаси його значно більші, ніж верхового торфу. За кордоном (Німеччина) з низинного торфу отримують стандартний суб-страт гумозоіль. На відміну від верхового, перехідний і низинний торф не можна застосову-вати без спеціальної обробки, оскільки він має високу ступінь ущільнення і погано намокає.

Спеціально підготовлений низинний торф найчастіше змішують із верховим у спів-відношенні від 3:7 до 7:3, а потім додають у суміш до 15 % глини (по об’єму). В останні роки вносять і інші добавки: перліт, вермикуліт, деревну кору, мінеральну вату.

Подрібнену кору дерев і деревну тирсу застосовують як джерело органічних компо-нентів. Досвід США, Норвегії, Фінляндії та інших країн вказує на можливість використання субстратів на основі деревної кори сосни, ялини, (в першу чергу для орхідей). Кору хвойних порід перед вживанням компостують, а подрібнену кору бука використовують як замінник торфу (Німеччина). Із суміші кори сосни і ялини в процесі компостування готують лігно-страт, а при додаванні паперової пульпи - біострат.

Некомпостовану кору використовувати не рекомендується, оскільки на початку її використання відбувається енергійне використання азоту мікроорганізмами, тому в такий субстрат необхідно добавляти азотні добрива в підвищених дозах, що може спричинити пригнічення рослин на перших етапах їх розвитку.

Субстрат з кори дерев на 60-70 % (від об'єму) повинен складатися з часток розміром до 0,6 мм. На субстраті такого складу рослини ростуть, як і на верховому торфі.

Компостовану деревну кору (10-30 кг/м²) використовують як добавки у ґрунт, яка його розрихлює, сприяє кращому утворенню і розвитку кореневої системи рослин.

Для приготування компосту кору подрібнюють до 1-5 см. На 1 м³ субстрату вносять 2 кг вапна, 2,5-4 кг сечовини і 1-2 кг подвійного суперфосфату. Суміш компостують в буртах протягом 3-5 місяців влітку і 6-7 місяців взимку, підтримуючи вологість 60-70% найменшої вологоємності.

У процесі компостування або при внесенні компосту в грунт вдруге до субстрату додають мінеральні добрива, кг/м³: аміачну селітру - 0,7-0,9, подвійний суперфосфат - 0,3-0,5, сульфат калію - 0,6-0,7, сульфат магнію - 0,2, а також вапно до потрібної реакції. Кору хвойних порід і суміш кори хвойних і листяних порід вводять у ґрунтові суміші в різних співвідношеннях, але при обов'язковому внесенні мінеральних добрив.

Суміш кори, дернової землі і верхового торфу в співвідношенні 1:1:1 (по масі) виго-товляють за два місяці до використання під гвоздику і горшкові культури. У нашій країні в якості розпушуючого компонента свіжі тирсу хвойних і листяних порід застосовують при вирощуванні троянд (шар 28-35 см перекопують з ґрунтом). Хвойна тирса щільністю 0,2-0,3 г/см³ містить, %: азоту 0,1-0,4, фосфору 0,15-0,35, калію 0,07-0,13. У тирсі листяних порід вміст азоту і калію дещо вище.

Тирса покращує фізичні властивості субстрату, проте для її розкладу необхідний азот, для життєдіяльності мікроорганізмів, які переробляють тирсу. Через 2-3 місяці, коли тирса перегниє, біологічно закріплений азот мікроорганізмів стає доступним для рослин. При використанні тирси як складової частини субстрату до них додають азотні добрива в дозі 300 - 400 г/м³ тирси. Якщо частку тирси збільшують до 50-60 % загального обсягу субстрату, дозу азоту збільшують до 500 г (додають 1,6 кг/м³ аміачної селітри).

Для створення оптимальної щільності важких ґрунтів в якості розрихлюючого матеріалу використовують солом'яну різку (розміром 10-15 см) з розрахунку 1-1,5 кг/м² з одночасним додаванням 20-30 г/м² аміачної селітри, оскільки солома викликає значне біоло-гічне закріплення мінерального азоту ґрунту. Солома збагачує грунт органічною речовиною і поживними елементами (містить, %: 0,5 азоту, 0,25 фосфору, 0,8 калію та мікроелементи). Свіжозібрану і напівперепрілу її застосовують в якості біопалива у парниках, настилаючи шаром 10 см формуючи дренаж та створюючи оптимальну температуру в прикореневій зоні рослин.

Всі зазначені добавки розпушують ґрунт, надають йому волого- і повітроємності, що особливо важливо при вирощуванні багаторічних культур (троянди, гвоздики…), оскільки щільність ґрунтової суміші повинна бути менше 1 г/см³, а щільність природного ґрунту 1,2-1,5 г/см³), причому показник 0,81 г/см³ допустимий тільки для субстратів, що містять чорно-земний тин ґрунту з високою ємністю поглинання катіонів. Навіть до типових чорноземів, які володіють високою родючістю, необхідно додавати розпушуючі компоненти, знижуючи їх щільність. В іншому випадку при рясних поливах коріння рослин будуть відчувати неста-чу кисню.

За щільністю оранжерейні субстрати (ґрунти) ділять на пухкі (0,1-0,4 г/см³), середні (0,5-0,7 г/см³), ущільнені (0,8-1 г/см³) і щільні (більш 1 г/см³). Для гарного розвитку рослин кількість повітря в субстраті повинна становити не менше 15-20%, загальна шпаруватість - 50-60%.

Штучні субстрати розпочали застосовувати в XX ст. В якості субстратів в квітни-карстві застосовують керамзит, вермикуліт, перліт, іоніти, цеоліти.

Керамзит - круглі гранули з гладкою, оплавленою, мало схильною до хімічних впли-вів поверхнею. Керамзит отримують з безкарбонатної глини шляхом випалення при темпе-ратурі 1200⁰С і застосовують як теплоізоляційний матеріал в будівництві. При використанні в гідропонних теплицях гранули керамзиту розбивають (їх внутрішня частина пориста), щоб збільшити ємність субстрату.

При використанні керамзиту тривалий період він адсорбує легкорозчинні і важко-розчинні солі, накопичує фенолкарбонові кислоти, токсичні речовини невідомої природи. Поява токсичних речовин невідомої природи вважається наслідком накопичення в керамзиті кореневих залишків і мулу, що сприяють перезволоженню і формуванню анаеробних умов середовища. Крім того, сам керамзит з часом руйнується, через що погіршуються його вод-но-повітряні властивості. Після закінчення 3-7 років використання керамзит необхідно очи-щати і промивати, після чого його можна використовувати повторно.

Вермикуліт - гідрослюди, що складаються із тонких шаруватих плівок, які являють собою комплекс силікатів алюмінію, магнію і заліза. При температурі 250-350 °С субстрат спучується і збільшується в об'ємі в 18-25 разів. Цей матеріал із щільністю 0,15 г/см³ і вологоємністю 300-400 %. Для створення сприятливих водно-повітряних умов полив верми-куліту повинен бути рідкісним і помірним.

Перліт - це вулканічне скло, що містить 72-76 % кремнезему, окисли калію, натрію, алюмінію, заліза. При високих температурах субстрат спучується, збільшується в об'ємі і набуває пористої структури. Щільність перліту - 0,4 г/см³. Він має високу адсорбційну здат-ність і вологоємність 700-800 %, однак швидко змінює склад поживного розчину, тому пра-цювати з перлітом потрібно обережно. В основному перліт використовують для вкорінення живців. Зволожують перліт часто.

Іонітні субстрати являють собою гранульовані (гранул 1-3 мм) або волокнисті полі-мерні смоли темно-жовтого або коричневого кольору, нерозчинні, але дуже набухають у воді. Вони електрозаряжені, завдяки чому утримують протилежно заряджені частки поживних елементів, які можуть обмінюватися на інші, що знаходяться в середовищі іони, в тому числі і на продукти метаболізму коренів. Іонообмінні субстрати насичують поживними елемен-тами в необхідних пропорціях.

Іоніти - своєрідна модель ґрунтового вбирного комплексу. Вони поєднують обмінну форму живлення ґрунту і переваги гідропоніки - забезпеченість потрібним рівнем живлення, міцність структури і високі повітрообмінні властивості. Іонітові субстрати потрібно поли-вати, подаючи воду знизу. Термін їх придатності - 3-4 роки, після чого їх регенерують, наси-чуючи калієм та азотом.

Іонітові субстрати використовують для вкорінення живців, особливо в суміші з перлі-том, вермикулітом, тирсою) в співвідношенні 1:1, оскільки більше половини води в іоніто-вих субстратах знаходиться у зв'язаному стані (набухання), легкодоступної води в них мало (18-20%).

Цеоліти - осадові і вулкано-генно-осадові породи, алюмосилікати, здатні селективно виділяти і повторно вбирати воду, обмінні катіони. Для використання в якості субстрату найкращими є цеоліти з розміром частинок:

0-5 мм (60% за об'ємом) і 5-10 мм (40%);

1-3 мм (70% за об'ємом) і 3-10 мм (30%). Цеоліт (30% за об'ємом) використовуються як добавки до субстратів.

Переважна більшість штучно створених субстратів на основі верхового торфу мають низький вміст елементів живлення, тому для забезпечення декоративних рослин поживними речовинами їх нестачу компенсують внесенням мінеральних добрив. По відношенню до потреби декоративних рослин в елементах живлення їх поділяють на три групи:

- не переносять високої концентрації поживних розчинів. На 1 м³ субстрату вносять 0,5-1,0 кг повного мінерального добрива при співвідношенні в ньому N : Р : К = 2 : 2 : 3 (азалія, орхідеї, примула, аспарагус, плюмозус);

- більш вимогливі до вмісту елементів живлення (гербера, фрезія, анемони, цикла-мени, глоксинія, запашний горошок, троянда). На 1 м³ субстрату вносять 2 кг суміші NРК (700 г калійної селітри, 950 г суперфосфату і 350 г аміачної селітри);

- більш високої вимогливості до живлення (хризантеми, гвоздики, сенполія, аспарагус Шпренгера), з високою вбирною здатністю і солевитривалістю. На 1 м³ субстрату потрібно близько 3 кг мінерального добрива (1100 г калійної селітри, 1400 г суперфосфату, 500 г аміачної селітри).

Для молодих рослин ці дози зменшують на 20-30%, оскільки при підвищеному вмісті поживних речовин ріст кореневої системи пригнічується.

Щоб не перевищити концентрацію солей в основне внесення, застосовують важкороз-чинні добрива: для поповнення запасів фосфору використовують простий або подвійний суперфосфат, магнію - доломітове борошно, кальцію - крейда і доломітове борошно. Решта поживних елементів, сильно підвищує концентрацію солей і легко вимивається, тому їх вно-сять в кількості, необхідній для початкового росту рослин.

При аналізі результатів вмісту елементів живлення в субстраті враховують:

- рекомендовані діапазони вмісту поживних елементів розраховані на квітучі декоративні культури;

- для розсади в залежності від фази росту та розвитку рівень оптимального вмісту поживних елементів повинен бути на 20-40 % нижче;

- для зимової культури вміст калію в субстраті підтримують ближче до верхнього, а азоту - до нижньої межі його оптимального рівня;

- оптимальний рівень вмісту в субстраті заліза, цинку і марганцю залежить в першу чергу від ступеня кислотності, та вмісту кальцію і фосфору;

- оптимальний рівень міді та цинку визначається вмістом у оранжерейному субстраті органічної речовини;

- рівень вмісту кальцію, магнію і калію в субстраті можна вважати оптимальним лише при співвідношенні катіонів Са: Мg: К рівному 13:2:1.

Наведені критерії відповідають оптимальній забезпеченості рослин поживними еле-ментами для типових оранжерейних субстратів.

Нижню межу оптимального вмісту поживних елементів підтримують на ущільнених субстратах, ділянках зі новопосадженими рослинами та на початку і наприкінці вегетацій-ного періоду у багаторічних культур, верхню - на рихлих, збагачених органічною речовиною субстратах в період інтенсивного росту квіткових рослин.

Дози внесення добрив визначають за результатами аналізів субстратів і вмісту пожив-них елементів в рослинах з урахуванням ступеня їх розвитку. На підставі цього коректують і розраховують дози добрив для підживлення, які вносять в розчиненому вигляді.

Для декоративних культур використовують різні види мінеральних добрив - прості (односторонні), комплексні, рідкі (для рослин в інтер'єрах), повільнодіючі. У квітникарстві використовують в основному комплексні добрива, що містять не менше двох поживних еле-ментів.

Видовий склад комплексних добрив в різних країнах має свої особливості. Він визна-чається вмістом (%) поживних елементів в добриві. Так, марка 17:17:17 означає, що в цьому добриві міститься по 17% діючих речовин (N, Р₂О₅, і К₂О), а загальна концентрація пожив-них елементів становить 51% NРК. Ці співвідношення в різних країнах і у різних фірм різні, оскільки добрива готують спеціально для різних культур, з урахуванням того, що їх будуть вирощувати на різних субстратах. Для квіткових культур використовують безхлорні види добрив.

Комплексні добрива за способом виробництва поділяють на три основних види:

- складні - отримують в єдиному технологічному процесі внаслідок хімічної взаємодії вихідних компонентів;

- змішані - виробляють в результаті механічного змішування двох або більше одно-сторонніх добрив в гранульованому або в порошкоподібному вигляді;

- складно-змішані - виготовляють так званим «мокрим способом» - змішуванням од-носторонніх порошкоподібних добрив з наступним або з одночасним введенням в суміш аміакатів, кислот та інших азот- і фосфоровмісних продуктів, а також газоподібного аміаку, пари та води.

Змішані добрива легко отримувати в умовах виробництва з односторонніх, з одно-сторонніх і складних добрив. При цьому важливо правильно враховувати взаємодію добрив і підбирати їх так, щоб вони залишалися сипучими та мінімально між собою взаємодіяли.

У практику все більше впроваджують повільнодіючі добрива на основі природних цеолітів з високою катіонообмінною здатністю. При виготовленні субстрату цеоліт оброб-ляють поживними розчинами, а під час вегетації рослини поливають тільки водою. Вміст поживних елементів у субстраті забезпечує пролонговане живлення рослин протягом п'яти і більше років без внесення добрив.

Органічні добрива у відкритому і закритому ґрунті поліпшують водні, повітряні, теплові властивості ґрунтів і субстратів, які збагачують повітря вуглекислим газом.

У захищеному ґрунті гній застосовують обмежено (найчастіше в кінці періоду спокою, до розпускання бруньок) під такі стійкі до фітопатогенів рослини, як троянда і зантедешія. Під інші культури в оранжереях гній не вносять.

Замість гною в оранжереях часто використовують торфо-мінеральні компости або торфо-мінерально-аміачне добриво (ТМАУ), які виготовляють з низинного торфу, збагаче-ного аміачною водою, фосфоритним борошном (суперфосфатом), хлоридом калію та біогу-мусом (продукт життєдіяльності каліфорнійських червяків), або компост з торфу, тирси та курячого посліду (4-5 м³ торфу, 1 м³ тирси, 1 т посліду), який застосовують через 6-8 міся-ців після початку компостування.

Обмежене застосування в захищеному ґрунті органічних добрив пояснюється тим, що вони, як і натуральна земля можуть бути джерелом бактеріальних, грибкових захворювань і шкідників.

Для культур відкритого ґрунту органічні добрива використовують в більшому об’ємі. Їх вносять практично під всі культури відкритого ґрунту в різних дозах (залежно від потреби). За даними фахівців Німеччини (Л. Рейнголд, 1983), рослини відкритого ґрунту по потреби в органічних добривах поділяють на чотири групи:

- мінімальна потреба в органічних добривах - не більше 20 м³/га на будь-яких ґрунтах (кларикиї, годеції, нігелли);

- потреба 30 м³/га (агератума, гвоздики гренадин, календули, волошки, скабіози, гелі-хрізума, маку самосійки, маргаритки, віоли, гайллардіі, дельфініума, багаторічних айстр, ехі-нацеї, нівянніка, жоржини, доронікума, ірисів, геленіума, тюльпанів, гладіолусів);

- потреба 50 м³/га (мальви, гвоздики турецької, лев'ячого зіва, китайської айстри, кос-мо, левкоя, майорця, аконіту, дзвоник персиколистий, півонії);

- потреба 100 м³/га (дзвоника середнього, наперстянки, астильби, язичник).

Ці норми для однорічників і дворічників розраховані на один рік вирощування, для багаторічників - на три.

В якості органічних добрив у відкритому ґрунті під квіткові культури використову-ють напівперепрілий гній, сидерати, компости, фекалії, торф, перегнійну і торфову землю. Вибір добрива залежить від можливостей підприємства і від того, де вирощується рослина: в об'єктах озеленення (квітниках), в інтер'єрі або в оранжерейному господарстві. У закритих приміщеннях використовують субстрати, які не мають запаху.

В якості добрив у відкритому ґрунті використовують бактеріальні добрива, тобто чисті культури бактерій. Їх внесення у ґрунт сприяє перетворенню сполук азоту і фосфору із важкодоступних в рухомі, засвоювані рослинами форми, поліпшує азотне (нітрагін, азотоген) і фосфорне (фосфоробактерин, поліміксобактерин) живлення, при живцюванні (азотового і бактофосфін).

Серед безлічі сучасних добрив великий інтерес представляють закордонні капсульо-вані добрива тривалої дії різних модифікацій. Капсула такого добрива покрита напівпро-никною оболонкою, містить макро- і мікроелементи в необхідному для конкретної рослини співвідношенні. Особлива будова оболонки дозволяє використовувати вміст капсул на 80-90%, позбавляє субстрат від перенасичення солями (як це буває при внесенні традиційних добрив), а рослини - від калійного голодування. Розроблено капсульовані добрива з періодом дії від 3 до 24 місяців (при середній температурі 21 °С).

Ґрунтові суміші по суті є замінником звичайного ґрунту, який використовується при розмноженні і вирощуванні рослин. Вони повинні бути добре аерованими, утримувати воло-гу, містити достатню кількість поживних речовин, проводити тепло. Тому при приготуванні ґрунтової суміші її складові підбираються так, щоб в кінцевому варіанті вона відповідала перерахованими властивостями, а її якості не змінювалися протягом усього періоду викорис-тання.

Утримуючим вологу компонентом є торф, особливо верховий (сфагновий), який збе-рігає свою будову навіть при тривалому використанні. Перед використанням його просіва-ють через сито з розміром вічок 0,6-0,7 см.

Для поліпшення повітряного режиму та необхідного дренажу використовують круп-нозернистий, або добре промитий дроблений пісковик з частками розміром 2-4 мм, що не містить лужних домішок пісок.

Хоча обидва цих компонента і складають основу суміші для вирощування живців, їх можна замінити, осоковим торфом, напіврозкладеними тирсою, перлітом, вермикулітом, вугільною крихтою та іншим матеріалом з відповідними фізичними властивостями, хімічно інертним і стерильним в біологічному відношенні.

Ґрунтова суміш для вирощування сіянців. Її склад, мало відрізняється від ґрунтової суміші для живцювання, за винятком того що трохи більше уваги потрібно приділити хіміч-ному складу і вмісту поживних речовин.

Для пророщування насіння основними компонентами грунтосуміші є торф і пісок. Якщо сіянці вирощуються на цьому субстраті і далі, в нього необхідно додавати землю, яка видіграватиме роль буфера, що підтримує необхідний вміст поживних речовин і запобігає пересиханню. Оптимальне їх співвідношення - дві частини торфу, дві частини піску і одна частина землі.

Оскільки насіння досить чутливе до кислотності середовища, то при приготуванні субстрату пісок спочатку змішують із вапном (10 г на 10 л субстрату) і суперфосфатом (5-6 г на 10 л суміші).

Склад суміші для вирощування молодих рослин для вирощування у горщиках схожий на склад суміші для вирощування сіянців. В такому субстраті повинна добре розвиватися коренева система рослин, достатня для нормального росту кількість вологи та поживних речовин, відповідний рівень кислотності.

Суміші готуються переважно на основі торфу, хоча рекомендується використовувати стерилізовану землю. Відмова від використання землі пов'язана зі складністю отримання стандартного однорідного матеріалу, для якого можна було б розробити рецептуру.

Оскільки молоді рослини, які вирощують в такому субстраті, мають потребу в пожив-них речовинах, на кожні 10 л суміші вносять приблизно 30 г добрив (якщо в інструкції не передбачено інших рекомендацій).

Рецептів по приготуванню ґрунтових сумішей багато, і всі вони успішно використо-вуються. Основним недоліком сумішей, приготованих на основі торфу, вважається їх здат-ність до швидкого висихання і трудність зволоження вже пересохлого субстрату, хоча остан-ній фактор представляє менш серйозну проблему - за умови застосування спеціальних змо-чуючих агентів (рідкого мила).

При виготовленні ґрунтових сумішей важливо отримати урівноважений і однорідний кінцевий продукт. Складові частини необхідно ретельно перемішати. Для приготування су-міші необхідно мати спеціальну мірну ємність, на обсяг якої можна заздалегідь розрахувати кількість доданих добрив і вапна.

Всі компоненти пошарово, рівномірно висипають в потрібних кількостях на чисту поверхню, вносячи на кожен шар піску вапно та добрива. Потім все перемішують.

Склад ґрунтових сумішей (за об’ємом) для:

- живцювання. У рівних кількостях торф (просіяний через отвори 6-7 мм) і пісок (розміром 2-4 мм): 2 частини торфу + 2 частини піску + 1 частина простерилізованої землі + 10-12 г вапна і 5-6 г суперфосфату на 10 л суміші;

- вирощування молодих рослин у горщиках. Суміш «Джона Іннеса № 1»: 7 частин зем-лі + 3 частини торфу + 2 частини піску + 5-6 г вапна і 30 г основного добрива «Джон Іннес» на кожні 10 л суміші.

Суміш без ґрунту: 3 частини торфу + 1 частина піску + 30 г основного добрива і 30 г вапна на 10 л суміші.

Торфова суміш з додаванням ґрунту: 7 частин торфу + 2 частини піску + 1 частина землі + 30 г основного добрива + 30 г вапна на 10 л суміші.

В даний час у садових центрах, спеціалізованих квіткових магазинах представлений великий вибір різних ґрунтів і грунтосумішей, значна частина яких однакові за складом, навіть якщо вони продаються під різними назвами і з різними етикетками. В склад більшості ґрунтів входять торф, біогумус, або родюча земля, мінеральні добрива і пісок. Для багатьох рослин використовують субстрати на основі перегнійного ґрунту, під інші - торфу.

Субстрат «Пальма» використовують для вирощування всіх видів пальм, цитрусових, інжиру, драцени, кордиліну, агави та інших рослин.

Субстрат «Роза» містить значну кількість гумусу і особливо ефективний для рослин з високими вимогами до вмісту поживних елементів (троянди, хризантеми, гвоздики, гербери, цибулинні, кали).

Субстрат «Кактус» і «Кактус+» рекомендується використовувати при вирощуванні всіх видів кактусів.

Субстрат «Азалія» - середньокислий універсальний субстрат використовують не тіль-ки для вирощування азалій, але і для фейхоа, чаю та інших кімнатних рослин, яким необ-хідна кислий грунт (рН 5-6).

«Квітковий субстрат» підходить для більшості кімнатних рослин.

«Торфосуміш» - універсальний субстрат для вирощування кімнатних рослин, розсади овочів і т. д.

Часто виробники субстратів приділяють увагу його родючості, додаючи мінеральні добрива, продукти життєдіяльності дощових черв'яків. Такі суміші оптимальні по вологоєм-ності і мікрофлорі, але не всі вони однаково добре підібрані за гранулометричним складом. Якщо після поливу суміш запливає в єдину монолітну масу, погано пропускає воду і навіть при легкому підсушуванні відстає від стінок горщика, утворюючи щілини, в неї треба додати грубі домішки.

Якісна суміш за гранулометричним складом легко кришиться, погана утворює щіль-ний клубок. Якщо з вологого субстрату вдається скачати колечко - значить, він містить ба-гато дрібних частинок. Розсипчаста суміш, яка ввібрала мало вологи, містить багато піску і придатна лише для сукулентів.

При формуванні ґрунтової суміші необхідно враховувати, що молодим рослинам пот-рібна більш легка земля, а старим - більш важка.

В суміші для пальм, кактусів, бромелієвих рекомендується додавати перліт, керамзит, мелену пемзу, пінопластикову крихту, вермикуліт та інші матеріали, які у відповідній про-порції змішують із ґрунтом.

При вирощуванні рослини навіть багатий поживними речовинами субстрат з часом виснажується, на рослинах появляються ознаки нестачі окремих елементів живлення: листя набуває блідого кольору, їх ріст і розвиток сповільнюється, бутони і квітки дрібнішають, за-в'язь осипається.

Для збалансованого живлення рослин і поповнення нестачі тих чи інших елементів живлення вносять органічні та мінеральні добрива.

Органічні добрива здебільшого вносять при формуванні субстратів (пташиний послід, біогумус, торф, кісткове борошно (2-4 г одного з них на 1 кг землі). Вони справляють повіль-ніший вплив на рослину, ніж мінеральні, проте збагачують ґрунт органічною речовиною, покращуючи його структуру.

В якості рідких органічних добрив при підживленні рослин застосовують гноївку, настої коров’яку, пташиного посліду, водних розчинів гумінових препаратів. Крім макро- і мікроелементів елементів вони містять гумінові кислоти і біологічно активні речовини, які позитивно впливають на процес дихання і коренеутворення у рослин, підвищують їх стій-кість до хвороб і шкідників.

Органічні добрива застосовувати тільки в період активного росту і цвітіння більшості декоративних рослин. Настої коров'яку і пташиного посліду, приготовлені в домашніх умо-вах, при несвоєчасному і необережному використанні можуть призвести до опіків коренів, зараженню рослин грибковими хворобами.

Мінеральні добрива справляють безпосередній вплив на ріст і розвиток рослин, особ-ливо в період їх найбільшої потреби. Серед макроелементів найбільш ефективним є азот, який відповідає за повноцінний ріст і забарвлення листя. При азотному голодуванні листя набувають блідо-зеленого забарвлення, дрібнішають, зменшується розгалуження пагонів. При його надлишку, посилюється ріст, тканини стають пухкими, цвітіння затримується. Най-більш поширене і доступне азотне добриво - сечовина, сірчанокислий амоній (сульфат амо-нію), аміачна селітра, нітрат амонію;

Фосфор - необхідний у всі періоди життя рослин, особливо в період цвітіння і росту. Його нестача порушує процес запилення квіток, викликає відмирання кореневої системи. Найбільш поширене фосфорне добриво – суперфосфат простий, гранульований, подвійний).

Калій - відповідає за водний режим в рослинах. Ознаки калійного голодування прояв-ляються насамперед на старих листках. Пожовтіння і відмирання тканин розпочинається із верхівки листка, поширюється вниз по краях пластинки, а потім - між жилками. Призупиня-ється або і повністю припиняється формування бутонів. В якості калійних добрив найбільш поширені хлористий калій та калійна сіль, а без хлорні – сульфат калію.

Із мікроелементів найбільш важливими для рослин є:

- магній приймає безпосередню участь у фотосинтезі. Його нестача затримує розвиток рослин, листя втрачає зелене забарвлення, біліють з верхівки і між жилками, часто скручу-ються, плоди не визрівають.

- кальцій - покращує живлення рослин, підвищує їх стійкість до захворювань.

- при нестачі заліза в рослинах сповільнюються процеси дихання, використання воло-ги, листові пластинки жовтіють, стають блідими й обпадають.

- при нестачі бору у рослин призупиняється ріст кореневої системи і стебла, хлороз верхівкової точки росту і навіть її відмирання, пустоцвіт і низька зав'язуваність плодів.

- марганець - міститься в рослинах, ґрунті і добривах. При марганцевому голодуванні на поверхні листя спостерігаються дрібні хлоротичні плями (плямистий хлороз) між жил-ками, а самі жилки залишаються зеленими. Нерідко на пожовклих листках проявляються некротичні плями, знижується інтенсивність фотосинтезу, ріст рослини сповільнюється:

- молібден, як і бор, міститься в рослинах, ґрунті і добривах. При його нестачі листя рослин набувають світло-зелене або жовте забарвлення (широко відома жовта плямистість цитрусів); краї їх закручуються всередину і відмирають; з'являється крапчастість, жилки за-лишаються світло-зелені.

- цинк відіграє величезну роль у синтезі хлорофілу і є складовою частиною ферментів. При нестачі цинку на поверхні листя з'являються блідо-зелені і навіть майже білі хлоротичні плями.

Із водорозчинних мінеральних добрив, які містять макро- і мікроелементи на ринку України найбільшого поширення набули рідкі і порошковидні форми на хелатній основі: Кеміра та Пауер (Фінляндія); Реаком (Україна); Мочевин-К1 (НВО агро науковець, Украї-на); Басколіар (АДОБ, Польща); Вуксал (Аглюкон ГмбХ, Німеччина); Мастер, Брексіл, Плантафол (Валагро, Італія); Кристалони ^тм, Тенсо^тм (NUЗ, ДП «РАЙЗ-АГРОСЕРВІС); Акварини, Растворини (Росія); Новалон (ТОВ, Спецформула); Рексолін АБС (Акзо-Нобель, Нідерланди); Террафлекс^тм, Гідрофлекс^тм (4 марки), Спідфол^тм (5 марок). (Терра ЛТД, Бельгія); Еколист (Екоплон, АТ, Польща); Цеовіт моно (Цеоліт, Україна); Ман Топ + прилипач «Арма», (Агропланта, Німеччина); Фолігрін NРК (Примєр Кемікл Ко. ЛТД, Кіпр); Комбібор (Інститут фізіології рослин і генетики НАНУ); Райдуга та Фізіожівлін (Інститут фізіології рослин і генетики НАНУ); Тенсо Коктейль (NUЗ B V, Норвегія); Монокалій-фосфат (Ротем Амферт Невег Лтд), Ізраїль;

При вирощуванні декоративних рослин на гідропоніці (вирощування рослин із засто-суванням елементів мінерального живлення із водного розчину) найбільшого поширення набули:

- Комплексні добрива, на які потрібно звернути увагу: «Азофоска» і «Нітрофоска», що містять азот, фосфор і калій;

- «Зростання», що включає, крім перерахованих елементів, магній, сірку та мікроеле-менти;

- «Кактус» - рідке добриво для всіх видів кактусів;

- «Гіацинт» - рідке концентроване добриво для всіх цибулинних рослин;

- «Пальма» - рідке концентроване добриво для пальм та інших субтропічних ба-гаторічних рослин;

- «Веселка» - рідке концентроване добриво для підгодівлі майже всіх квіткових і деко-ративних рослин;

- «Квіточка» - універсальне гранульоване або комплексне добриво-підгодівля для кім-натних декоративноквітучих рослин;

- «Каскад» - аерозоль для позакореневого підживлення квіткових рослин;

- «Віто» - рідке, добре розчинна добриво з різним співвідношенням мікроелементів.

- «Кеміра», «Вунарське» та ін

Особливістю їх застосування є те, що:

- температура розчину добрив повинна перевищувати кімнатну на 3-5°С, а в холодних приміщеннях підживлювати рослини не рекомендується.

- перед внесенням добрива рослини необхідно полити, щоб не обпалити коріння.

- дуже концентрований розчин може призвести до опіків і загибелі рослин.

- удобрювати рослини слід тільки в період їх росту і цвітіння.

- не можна підживлювати добривами хворі рослини.

- дотримуватися доз, зазначених виробником. Якщо у вас немає терезів, слід виходити з того, що:

- одна сірникова коробка містить приблизно 25 г добрив;

- столова ложка - близько 10 г сухої речовини;

- чайна ложка - близько 3 г сухої речовини;

- гранульованих добрив в тому ж обсязі - дещо менше.

Основні і найбільш поширені грунтосуміші наводяться в таблиці 4.2.

Ґрунтові суміші для найбільш поширених груп кімнатних рослин:

Для: гіацинтів, тюльпан, нарцисів, амарилісів, кал, гемантусів: 1 частина дернової землі, 1 частина листової, 1,5 частини парникової (або компостної ) землі, 0,5 частини тор-ф'яної землі і 0,5 частини піску;

Для аспарагусів: 1 частина легкої дернової землі замінюють 1,5 частинами важкої дернової;

Для бульбової бегонії, глоксинії, папорот, евхарісу, пилеї, бальзамінів, традесканції, забрини: 2 частини листової землі, 1 частина парникової землі (або перегною), 1 частина тор-ф'яної землі, 0,5 частини дернової землі і 1/5 частина кісткового борошна; або 2 частини хво-йної землі, 2 частини листової, 0,5 частини парникової землі, 2 частини піску;

Для філодендронів, монстера, епіфіллюм, камелії: 2 частини листової землі, 2 частини торф'яної землі, 1 частина дернової землі, 1 частина парникової землі і 1,5 частини деревного вугілля;

Для амарилісів, циперусів, зефірантесів, клівії: 2 частини листової землі, 3 частини компостної землі (або перегною), 0,5 частини дернової землі, 1 частина кісткового борошна;

Для руели, хлорофітумів, бегонії, пасльону: 2 частини парникової землі, 1 частина листової землі, 0,5 частини торф'яної землі, 0,5 частини піску і 1/5 частина кісткового боро-шна;

Для гемашусів, примули, лимонів: 1 частина легкої дернової землі, 1 частина парни-кової землі, 0,5 частини листової землі, 1/5 частина кісткового борошна і 1/5 частина торфу;

Для фіалок, стрептокарпусів, клюмнея, ізолома: 2 частини листової землі, 1 частина парникової землі, 0,5 частини піску; або 2 частини листової землі, 1 частина парникової землі, 0,5 частини піску і 1/10 частина подрібненого сухого коров'яку;

Для бульмергії, орхідеї: 2 частини листової землі, 2 частини торф'яної землі, 0,5 час-тини піску, 1/ 6 частина сфагнуму, 1/7 частина подрібненого деревного вугілля;

Для гібіскусів, юстиції, олеандр, жасмину, пальм, фікусів, пеларгонії: 2 частини лис-тової землі, 1 частина парникової землі, 1,5 частини дернової землі, 0,5 частини піску;

Для агави, алоє: 1 частина листової землі, 3 частини дернової землі, 1 частина піску, 1/10 частину подрібненого деревного вугілля.

Тема 5.Розмноження декоративних рослин

Декоративні рослини розмножаються насінням і вегетативно - шляхом відділення від материнської рослини її частин: листка, бруньки, пагона, гілки, кореня, бульби і т. д. Біль-шість однорічників та дворічників при розмноженні насінням зберігають ознаки, властиві да-ному виду, сорту. У багаторічних декоративних рослин розмноження насінням призводить як правило до змін в наступних поколіннях. Ці рослини частіше розмножують вегетативно.

Найбільш розповсюджений спосіб розмноження декоративних рослин - насінневий. Його використовують в селекції квіткових рослин, при вирощуванні однорічників, дворіч-ників, ряду травянистих багаторічників, сезоноквітучих оранжерейних і кімнатних культур.

Насіння - генеративні і вегетативні органи рослини, що використовуються для відтво-рення сорту (власне насіння, саджанці, живці, цибулини, бульби тощо).

Насіння декоративних рослин отримують із плодів, які прийнято поділяти на сухі та соковиті.

Сухі плоди мають шкірястий, дерев'янистий або перетинчастий оплодень з вмістом вологи до 15 %, який може розтріскуватись і розкриватись чи не розкриватись:

- коробочка (багатогніздий плід), яка розкривається по-різному (бересклет, бузок та ін);

- листянка (одногніздий плід), яка розкривається по черевному шву (спіреї, півонія);

- біб або стручок (одногніздий чи багатогніздий плід), який розкривається за двома стулками (лушпинками) по черевному і спинному шву (робінія, псевдоакація, гледичія, амор-фа, леспедеція);

До сухих плодів, що не розкриваються, належать:

- горіх (однонасінний плід), утворення якого відбулось за участю двох плодолистиків із кам'янистим або дерев'янистим оплоднем (ліщина, бук, горіхи волоський, чорний, сірий…);

- горішок - плід схожий із горіхом, але менших розмірів (липа, граб, вільха);

- крилатка - плід із жорстким оплоднем, який має шкірясті або перетинчасті вирости у вигляді крилатки, за допомогою якої він поширюється (в'язи, ясени, клени, берези).

Серед соковитих плодів розрізняють:

- ягода - багатонасінний плід, в якого ендо- і мезокарпій соковиті, а екзокарпій шкіря-стий (смородина, виноград, бузина);

- яблуко - несправжній багатонасінний плід, в утворені якого, окрім зав'язі, беруть уча-сть основи андроцею і оцвітини (яблуня, груша, горобина, шипшина);

- кістянка - однонасінний, одногніздий плід, що утворився з одного або кількох плодо-листиків з диференційованим оплоднем: тонким, шкірястим екзокарпієм, розвиненим, соко-витим мезокарпієм і тонким, з кам'янистих клітин ендокарпієм (глід, вишня, черемха, терен, калина, бархат амурський, бирючина).

У шпилькових порід насіння міститься в шишках (сосна, ялина, ялиця, модрина, кипарис) або шишкоягодах (ялівець).

Основним методом відбору насіння є селекційний, який ґрунтується на проведенні штучного відбору рослин з особин, що сформувалися в результаті природного добору внас-лідок виживання організмів, генотип яких забезпечив їм максимальну адаптованість до умов оточуючого середовища. Природний добір відбувається без втручання людини під впливом умов зовнішнього середовища (ґрунтово-кліматичних, міжвидової та видової конкуренції, взаємовідносин з тваринами, комахами, грибковими захворюваннями тощо).

Штучний відбір, який ґрунтується на спадковості та мінливості рослинних організмів. Для штучного відбору використовують рослини, що сформувались у результаті природного добору упродовж тривалого періоду.

Забезпечення насінням відповідного асортименту і якості можливе за наявності насін-нєвої бази.

Організація постійної насіннєвої бази рослин включає:

- проведення селекційної інвентаризації зелених насаджень різного призначення з метою виявлення та виділення найбільш декоративних за фенотипом, стійких деревних рос-лин і ценозів з високою генеративною здатністю,

- збереження генетичного фонду створенням архівно-маточних плантацій, колекцій-них ділянок, генетичних банків насіння дерев і насаджень;

- генетичну оцінку місцевих та інтродукованих популяцій в популяційно - екологіч-них культурах, виділення нових форм і сортів;

- генетичну оцінку клонів і насіннєвого потомства, виділених декоративних форм і сортів деревних рослин;

- створення постійних насіннєвих плантацій різного походження (насіннєвого і вегета-тивного);

- закладання та формування насіннєвих і колекційних ділянок.

З огляду на це, для забезпечення регулярного отримання насіння з цінними спадко-вими властивостями та високою посівною якістю створюють насіннєві бази деревних рослин, організація яких передбачає:

- порайонну селекційну оцінку насаджень і дерев з відбором кращих (плюсових) дерев і насаджень;

- збереження селекційного фонду створенням колекційних посадок-архівів клонів;

- створення насіннєвих плантацій насіннєвого та вегетативного походження.

Насіння деревних рослин за його селекційною цінністю з урахуванням спадкових властивостей, походження та посівної якості поділяється на категорії: сортове, поліпшене, нормальне, гібридне, елітне і безсортове.

Сортове насіння формується із селекційних (створені певними методами селекції, які пройшли станційне і державне випробування та занесені до Державного реєстру) та місце-вих сортів (особини відібрані і розмножені із природних популяцій, які тривалий час вирощуються у певній місцевості).

Поліпшене насіння отримують на насіннєвих об'єктах, створених або сформованих на основі відбору за ознаками фенотипу кращих нормальних і плюсових дерев за вільного за-пилення (насіння, що зібране: з кращих (плюсових) дерев; в кращих (плюсових) насаджен-нях або насіннєвих заказниках; на постійних насіннєвих ділянках, закладених у кращих нор-мальних насадженнях; на плантаціях, створених сіянцями або саджанцями, вирощеними з сортового насіння, а також насінням з плюсових та елітних дерев (бук, дуб, екзоти та ін); д) на клонових насіннєвих плантаціях І покоління і родинних плантаціях.

Нормальне насіння заготовляють у насадженнях із задовільних за господарською цінністю та санітарним станом дерев (насіння, зібране: на постійних (за винятком згаданих вище випадків) і тимчасових насіннєвих ділянках; з ростучих нормальних дерев окремих хвойних та листяних порід (сосна кедрова, ялиця, бук, дуб).

Гібридне насіння особини, отримані в результаті схрещування організмів, що відріз-няються один від одного своєю спадковістю. Їх одержують в результаті статевого процесу (статева гібридизація) та щеплення (вегетативна гібридизація). Гібриди одержані від одно-го виду, називаються внутрішньовидовими, а від схрещування організмів різних видів або родів - віддаленими гібридами. Отримують його схрещуванням різних видів (сортів) та еко-типів порід на спеціальних плантаціях, яке забезпечує гетерозисний ефект.

Елітне насінняотримують на насіннєвих плантаціях шляхом перехресного запилення вегетативного потомства елітних дерев (тобто дерев, що отримали позитивну оцінку за на-сіннєвим потомством і на комбінаційну здатність) або контрольованим запиленням елітних дерев.

Незсортове насіння збирають у насадженнях невідомого походження, а тому його не бажано використовувати для створення зелених насаджень.

Об'єктами для заготівлі сортового насіння є клонові насіннєві плантації І і II поко-ління, родинні плантації, плюсові насадження, постійні насіннєві ділянки.

Перед насінництвом стоять три основні завдання:

- розмноження насіння яке має господарську цінність;

- збереження протягом розмноження морфологічних ознак, біологічної чистоти (від-сутність домішок інших сортів і видів) і сортових властивостей (зимостійкість) притаманних цьому насінню і рослинам;

- формування високих якісних властивостей рослин агротехнікою вирощування.

Якість насіння. Насіння, яке призначене для посіву, повинно мати високі посівні і сортові якості. Посівні якості насіння визначаються енергією проростання, схожістю, життє-здатністю, чистотою, вологістю та зараженістю шкідниками та хворобами. За посівними яко-стями насіння поділяють на три класи і повинно відповідати вимогам держстандарту.

Посівні якості насіння - сукупність показників якості насіння, що характеризують його придатність до посіву. До них відносять:

- чистоту насіння - це маса чистого насіння в процентах до маси зразка (0,5-1,0 кг), взятого для аналізу. Якщо чистота насіння нижча встановленої Держстандартом, то його не висівають, а проводять повторну очистку. При наявності карантинних бур’янів, шкідників та хвороб посівний матеріал висівати забороняється;

- схожість - це кількість пророслого насіння протягом певного періоду (6-21 днів при 18-20°С), вираженого в процентах до загальної його кількості (100 зернин), взятої для проро-щування. Для визначення схожості беруть чотири проби по 100 насінин, для чистоти дві наважки від 0,5 до 10 г, в залежності від величини. Господарську придатність визначають добутком відсотка схожості та чистоти і діленням на 100. Господарська придатність насіння квіткових рослин коливається від 50 до 95 %. При розрахунку норми висіву насіння потрібно добавити 10-25 % загальної потреби, враховуючи відходи при вирощуванні.

Показники чистоти і схожості насіння дають можливість визначити посівну при-датність, яка являє собою процент чистого і схожого насіння в насіннєвій партії. Для виз-начення посівної придатності необхідно добуток від множення процента чистоти на процент схожості поділити на 100. Наприклад, чистота посівного матеріалу 98 %, лабораторна схо-жість 96 %, то посівна придатність становитиме 94 % (98 х 96 : 100). Це означає, що у кож-них 100 кг посівного матеріалу 94 кг чистого і схожого насіння. Показник посівної придат-ності насіння використовують для встановлення норми висіву.

Польова схожість - це показник, який характеризує відношення кількості висіяного насіння, яке зійшло в польових умовах в процентах до кількості насіння яке висівалось.

Маса 1000 зернин - характеризує якісний показник посівного матеріалу. Чим вона вища, тим дружніші сходи в польових умовах.

Вологість насіння - це різниця між зважуванням до і після висушування (при 100-130°С протягом 40-60 хв.) виражена в процентах до початкової маси.

Зараженість насіння шкідниками і хворобами визначається витримуванням зразка при кімнатній температурі 1,5-2,0 години. Після цього насіння просівають через сита з діа-метром отворів 2,6-1,5 мм, а дрібне - через сита з діаметром отворів 1 мм. На ситі залиша-ються довгоносики та інші шкідники, а у відсіві - кліщі. Проводять їх облік і перераховують на 1кг насіння. Після цього приймають рішення про відповідність даної партії насіння Державним стандартам.

Сортові якості насіння характеризують чистосортність. По сортовим якостям насіння декоративні рослини поділяють на елітні, першої (І) і другої (ІІ) категорії сортової чистоти. В насінні еліти і першої категорії сортової чистоти домішок інших сортів і гібридів не допуска-ється. Так, у айстри сортова чистота елітного насіння повинна бути 95 %, насіння І категорії – 90 %, ІІ категорії – 80 відсотків.

Підготовка насіння до посіву. Показники схожості, чистоти, господарської придатно-сті визначають в державних насіннєвих інспекціях методами визначеними Державним стан-дартом.

Сортові якості насіння - сукупність показників, що характеризують належність насін-ня до відповідного сорту.

На основі одержаних даних про якість насіння насіннєва інспекція видає посвідчення про кондиційність насіння, або результати аналізу на некондиційне насіння. Суть науково – обґрунтованої системи насінництва полягає в чіткому забезпеченні внутрішніх і зовнішніх потреб держави у високоякісному сортовому та гібридному насінні. Серед ряду інших заходів і схем особлива роль належить сортозміні та сортопоновленню.

По величині насіння ділиться на категорії:

- дуже мілке (у бегонії, примули, лобелії) - до 250000 штук в 1г;

- мілке (петунія, левин

1 2 3 456