ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Особливості економічного та політичного розвитку Зх.Укр. у складі Австро-Угорщини

1 234 5

Політика Австро-Угорщини була спрямована на те, щоб закріпити за Західною Україною статус аграрно-сировинного придатку до розвинутих провінцій імперії: західноукраїнські землі були джерелом дешевої сировини і ринком збуту для промислових товарів і машин.

Господарство Західної України було аграрним. Зміни в сільському господарстві відбувалися повільно, воно розвивалося переважно пруським шляхом. Кількість сільської буржуазії - 11% - в Галичині, 8% - в Буковині.

Промисловість, хоч і зробила значний крок вперед, залишалася відсталою, темпи її розвитку були надзвичайно низькими. Важкої промисловості майже не існувало, машинобудування було розвинено слабко. Переважаючими галузями були нафтодобувна промисловість (зосереджувалася в р-ні Дрогобича та Борислава, на поч. ХХ ст. давала 5% світового видобутку нафти), деревообробні галузі (наявність великих масивів лісу) та харчова промисловість. У промисловості домінував іноземний капітал - австрійський, німецький, аглійський, французький.

Повільно йшов процес зростання міст. Найбільшим містом був Львів, де населення зросло з 70 тис. (1857 р.) до 200 тис. (1910).У порівнянні з Наддніпрянщиною, економіка Західної України була відсталою і носила яскраво виражений колоніальний характер.У XIX ст. в Російській та Австрійській імперіях склалася криза феодально-кріпосницької системи. Усвідомлення цієї кризи змусило як російський, так і австрійський уряди ліквідувати кріпосне право та реформувати державний устрій. В Австрійській імперії реформи були здійснені в 1848-1849 р.р., в Росії - в 60-70-роки XIX ст. Реформи, незважаючи на їх обмеженість, мали епохальне значення - вони створили умови для прискореного капіталістичного розвитку України.

18.Визначити суть і зміст поняття «перебудова»Термін перебудова використовували,говорячи про вдосконалення управління господарством. Контрольованою бюрократичною кампанією вона залишалась впродовж кількох років а потім переросла у некерований згори революційний процес. Починалась вона з інформації. Відродився дореволюційний термін гласність, під яким розуміли інформацію, що допускалась цензурою. У радянському суспільстві цензурні перепони були абсолютними і тому воно не знало поняття гласності.Загальна криза суспільства загострювалася. Питання змін перетворилося в питання життя чи смерті радянської системи.У березні 1985 р. новим генеральним секретарем ЦК КПРС було обрано М.Горбачова, з ініціативи якого в СРСР почалася перебудова суспільства.

1. 1985-1988 - період розробки концепції перебудови і здійснення перших економічних реформ. Визрівання політичного курсу перебудови.

2. 1988-1991 - період активних політичних перетворень під лозунгом побудови демократичного, гуманного соціалізму.

Визначимо далі зміст перетворень, що відбувалися на кожному із цих етапів перебудови.

17.Поясніть чому радянська історіографія називала визвольні змагання «контрреволюцією»1917—1920 pp. — один з героїчних і драматичних періодів в історії українського народу. У цей час у запеклій і безжальній боротьбі зійшлися численні претенденти на владу в Україні, зброєю вирішуючи, хто і яка форма правління мають право на утвердження. Події цього періоду були революцією не лише соціально-економічною, а й національною. У 1917—1920 pp. процес національного будівництва зробив значний крок уперед. Було проголошено Українську Народну Республіку. Проте Україна втратила шанс уже на початку XX ст. стати незалежною демократичною державою.Радянська історіографія національно-визвольні змагання українського народу 1917—1920 pp. назвала "контрреволюцією", а видатних українських державних діячів М. Гру-шевського, В. Винниченка, С. Петлюру — "платними агентами іноземного імперіалізму". Певні зміни в історіографії проблеми настали лише в часи “хрущовської відлиги”, що тривав з другої половини 1950-х до середини 80-х років. Проте в ці роки радянська історіографія революції залишалася в лоні своїх основних вад. Можливість досліджувати різні аспекти проблеми без ідеологічного тиску мали можливість лише зарубіжні історики.Досліджено повноту і достовірність відображення в історіографії основних подій та явищ, особливостей українського державотворення 1917–1921 рр. Відновлення державної незалежності України сприяло рішучій відмові дослідників від стереотипів радянської історіографії, яка розглядала революційні перетворення в Україні лише під кутом здійснення соціалістичної революції та “тріумфального” встановлення радянської влади в Україні, а діяльність національних урядів як контрреволюційні дії української буржуазії.Встановлення радянської влади в Україні слід трактувати однозначно як насильницьке насадження більшовиками радянського режиму. Це виявилося для більшовиків нелегкою справою, адже це був період протистояння і жорстокої боротьби, а не “тріумфальна хода радянської влади”, як це трактувалось радянською історіографією. З трьох збройних походів на Україну перші два були невдалими, закріпитись надовго їм тут не вдалось.

19.Проаналізуйте політику гетьмана П.Дорошенка. Чому його боротьба за воз´єднання української держави зазналапоразки?Боротьбу національно-патріотичних сил за об'єднання України очолив П.Дорошенко. Історики оцінюють його як найбільш обдарованого з-поміж усіх гетьманів після смерті Б.Хмельницького . Розуміючи, що Річ Посполита не надасть допомоги у реалізації його плану, він уклав союз із Кримом, пішов на зближення з Туреччиною. Багато уваги гетьман приділив переговорам з Росією про протекцію царя за умови об'єднання етнічних земель України, але переговори зазнали невдачі. На початку лютого 1668 р. в Лівобережній Україні вибухнуло антимосковське повстання. П.Дорошенко, заручившись підтримкою значної частини населення Лівобережжя, усунув І.Брюховецького і об'єднав козацьку Україну. У червні 1668 р. Військова козацька рада обрала його гетьманом об'єднаної України. Відкрилася перспектива відродження возз’єднаної Української держави. Проте вкрай несприятливою була геополітична ситуація. Свою негативну роль відігравала і відсутність єдності в діях українських сил. Росія і Річ Посполита, не бажаючи втрачати свою присутність в Україні, виступили проти її возз'єднання в одній державі. П. Дорошенко опинився у війні на два фронти. Ворожу позицію щодо нього зайняло і Запоріжжя, яке висунуло претендентом на гетьманство Петра Суховія, підтримуваного Кримом. Роз'єднання козацьких сил, що відбулося, негативно позначилося на розвитку подій. П.Дорошенку довелося вести боротьбу за владу з різними претендентами: спочатку із П.Суховієм, ставлеником кримського хана, а згодом із М.Ханенком, який чітко орієнтувався на Польщу і при її підтримці був обраний гетьманом Правобережної України Під тиском надзвичайно тяжких зовнішніх і внутрішніх обставин П.Дорошенко почав шукати опори у турецького султана. Успішні дії турецьких і українських військ змусили польського короля підписати Бучацький мирний договір, відмовившись від Правобережної України: Сподівання гетьмана на турецьку протекцію не виправдалися. Шукаючи протекції різних союзників, П.Дорошенко прагнув знайти найбільш оптимальний варіант. Проте уряди сусідніх держав усіляко протидіяли утворенню Української держави, оскільки поява такої держави суперечила їх власним інтересам. Починаючи з 1674 р. становище П.Дорошенка погіршується: правобережне населення, розчарувавшись у можливості незалежності, відвернулося від гетьмана, його почали залишати соратники, родичі. Підвладна Дорошенкові територія скоротилася до Чигирина і його округ. У жовтні 1676 р., коли до Чигирина підступили полки І. Самойловича і російські гарнізони, П.Дорошенко капітулював, присягнувши на вірність російському цареві. Гетьману не вдалося реалізувати державну ідею, за яку так наполегливо і послідовно він боровся. Падіння гетьманства П.Дорошенка ознаменувало кінець Національної революції і її поразку. Революція 1648-1676 рр., не дивлячись на поразку, мала велике історичне значення:

· зумовила формування ідеї утворення незалежної соборної української держави;

привела до відтворення Української держави, частина якої на території Лівобережної України (гетьманщина) проіснувала на правах автономії в складі Росії до 80-х рр. XVІІІ ст.;

· вплинула на розвиток національної самосвідомості українців;

· сформувала нову політичну еліту, яка стала на захист українських національних інтересів;

· збагатила традиції боротьби українців за національне і соціальне визволення;

20.Поясніть причини утворення СРСР. Дайте оцінку союзного договору від 30 грудня 1922 року. Під час громадянської війни на території колишньої Російської імперії утворилося шість радянських республік - Російська Федерація, Україна, Білорусія, Азербайджан, Вірменія, Грузія та дві народні республіки - Бухарська і Хорезмська. Республіки формально вважалися незалежними, але фактично ніякого суверенітету вони не мали і управлялися єдиним центром - ЦК РКП(б). Залежність республік від московського центру прикривалася системою двосторонніх та багатосторонніх угод, яка отримала назву "договірної федерації" після громадянської війни постало питання про остаточне врегулювання відносин між республіками. Для цього була утворена спеціальна комісія на чолі з наркомом національностей Й.Сталіним. Комісія розробила так званий "план автономізації", який передбачав включення республік на правах автономій до складу Російської федерації. В Україні з критикою цього плану активно виступили голова уряду Х. Раковський та нарком внутрішніх справ М. Скрипник, у той час, як перший секретар ЦК КП(б)У Д. Мануїльський підтримав Сталіна. Протистояння зі Сталіним дорого коштувало Х.Раковському: у 1923 р. його було замінено на посаді голови уряду УСРР Власом Чубарем, а у 1936 р. – репресовано. Ленін відкинув сталінський план, назвавши його шовіністичним, і розробив власний план, за яким усі республіки, включаючи Російську федерацію, на рівних правах входили до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік, зберігаючи за собою право вільного виходу. Таким чином, утворювалася нова федеративна держава. Поряд з республіканськими, передбачалося утворення союзних органів влади в новій державі. На основі ленінського плану I з'їзд рад СРСР 30 грудня 1922 р. прийняв рішення про утворення СРСР. До його складу ввійшли Російська Федерація, Українська РСР, Білоруська РСР, Закавказька Федерація (Грузія, Вірменія, Азербайджан). У документах, покладених в основу СРСР (Декларація і Договір), права центру превалювали над правами республік. Так, із 29 пунктів Союзного договору лише один стосувався прав республік. Формально кожна республіка мала право виходу із СРСР, але механізму такого виходу не було розроблено. Юридичне оформлення СРСР остаточно завершилося в 1924 р., коли була прийнята Конституція СРСР . Конституція СРСР позбавила союзні республіки права на зовнішню політику, зовнішню торгівлю, оборону, транспорт, зв'язок. Повноваження республік обмежувалися сільським господарством, внутрішніми справами, охороною здоров'я, соціальним забезпеченням. Але і ці повноваження зводилися нанівець керівництвом РКП(б), яке визначало внутрішню і зовнішню політику в цілому і кожної республіки зокрема .IX Всеукраїнський з’їзд рад (травень 1925 р.) затвердив зміни в Конституції УСРР, законодавчо закріпивши входження республіки до складу СРСР. Формально СРСР був федерацією, але фактично - унітарною, централізованою державою, імперією нового типу. Україна втратила рештки державного суверенітету і незабаром, як і інші союзні республіки, перетворилася на звичайну адміністративну одиницю Радянського Союзу.

22 - .Гетьман І.Мазепа: оцінки діяльності.Мазепу, одні засуджували, інші називали визволителем від російського гніту. Хоча пройшло багато часу єдиної точки зору серед істориків не існуєМазепа став гетьманом у надзвичайно складний для України час. Українські землі були розчленованими. "Коломацькі статті" 1687 р. (договірні статті між гетьманом і російським урядом) ще більше обмежували автономні права України.Але своєю політикою Мазепа зміцнив владу гетьмана, сприяв економічному і культурному розвитку України. Свій авторитет гетьман підніс активною меценатською діяльністю - на його кошти збудовано 12 і реставровано 20 храмів, Києво-Могилянська колегія здобула статус академії.За оцінкою сучасного історика М.Брайчевського, Мазепа був одним із "найблискучіших європейських діячів того часу".Проте соціальна політика гетьмана виявилася не досить гнучкою. Основну ставку він зробив на козацьку старшину і шляхту, прагнучи перетворити їх у міцний привілейований клас. Відбулося посилення усіх форм експлуатації селян, козаків і міщан, загострення соціальних суперечностей в українському суспільстві.Головною метою Мазепи було об'єднання України в одній незалежній державі. Великі сподівання гетьман покладав на молодого російського царя Петра I (1689-1725). Між ними склалися надзвичайно довірливі стосунки.У 1700 році розпочалася Північна війна між Швецією і Росією; остання прагнула отримати вихід до Балтійського моря. Україна надавала активну допомогу Росії у цій війні. Але у1708 р. Мазепа уклав таємний союз зі шведським королем Карлом XII, спрямований проти Петра I. Передбачалося, що Україна надасть Швеції допомогу у війні проти Росії, а Швеція забезпечить повне звільнення України від влади Москви.За цей вчинок російські, а потім і радянські історики називали Мазепу "зрадником", а слово "мазепинець" стало синонімом слова "сепаратист".Які ж причини змусили гетьмана шукати нових зовнішньополітичних орієнтирів?Петро I виявився прибічником політики жорсткого централізму, прагнув цілком підпорядкувати Україну Російській державі, що не співпадало з прагненням Мазепи розширити самостійність Гетьманщини.Під час Північної війни Петро I нещадно експлуатував людські і матеріальні ресурси України. Край був економічно виснажений, населення вивозили на будівництво доріг, каналів, міст. Козацьке військо використовували у війні як "гарматне м'ясо".Політика Петра I викликала обурення в Україні, козацька верхівка наполягала на пошуках нового союзника.У Мазепи були підстави вважати, що цар може пожертвувати Україною, аби забезпечити перемогу у війні і вийти на береги Балтійського моря. Таким чином, у Мазепи були всі підстави для зміни зовнішньополітичного курсу. Він "зрадив" московського царя не раніше, ніж Петро I зрадив інтереси України. Про зраду ж гетьманом українського народу не може бути й мови.У жовтні 1708 р. військо Карла XII вступило на Україну. На його бік перейшов Мазепа а також запорозькі козаки на чолі з кошовим атаманом Костем Гордієнком. Основна ж маса козаків, старшини, селянства і міщан відмовилася підтримати гетьмана. У цьому була трагедія Мазепи!Так сталося,богетьман надто далеко відірвався від життєвих потреб народу і не користувавася популярністю в народних масах.Для народу такий крок Мазепи був несподіваним, а справжні його причини невідомі, адже союз зі Швецією був таємним.27 червня 1709 р. відбулася Полтавська битва - вирішальна битва Північної війни. Поразка Карла XII та Мазепи стала справжньою національною катастрофою для України. Петру I були розв'язані руки в наступі на українську автономію.Мазепа разом зі своїми прибічниками знайшов політичний притулок у Молдавії; вони стали першою українською політичною еміграцією. 21 вересня 1709 р. Отже,Іван Мазепа став знаковою фігурою української історії. Він створив прецедент виступу панівних кіл українського суспільства проти диктату російського центру. Не випадково до його прикладу у здобутті Україною незалежності зверталися політичні діячі 1917—1918 і 1991 pp.

1 234 5