 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Групування активів і пасивів банку з виділенням чутливих до зміни процентних ставок
Необхідно відзначити, що ключовим показником також є індекс процентного ризику:
Індекс процентного ризику показує, яка частина робочих активів банку (АЧПt), якщо абсолютний геп позитивний, або пасивів банку (ОЧПt), якщо геп має негативне значення, зазнає процентному ризику. Цей показник зручно використовувати як встановлювану банком граничну величину з метою прийняття рішення щодо необхідності подальшого управління процентним ризиком.
Зміна чистого процентного доходу банка залежить від рівня зміни банківської процентної ставки (∆it) у періоді t:
Необхідно відзначити, що недоліком цієї методики розрахунків є припущення про пропорційність впливу змін процентних ставок, як за активними, так і за пасивними операціями банку. Доцільно аналізувати не тільки співвідношення чутливих активів і зобов'язань у певний момент часу, що є статичним аналізом, але й одночасно враховувати часовий компонент. Динамічний аналіз передбачає розрахунки показника кумулятивного гепу або інтегрального показника, що відбиває рівень процентного ризику, якого зазнає банк протягом усього розглянутого горизонту планування.
Кумулятивний або накопичений геп обчислюється шляхом підсумовування гепів кожного окремого періоду:
У випадку, якщо накопичений геп до кінця будь-якого строку дорівнює нулю, то є ймовірність одержання банком до кінця цього строку (t=n) запланованої процентної маржі. Подальші дії банку повинні бути спрямовані на управління процентним ризиком з урахуванням обраної стратегії. При управлінні гепом використовуються такі допущення: ‑ синхронна і односпрямована зміна процентних ставок залучення і розміщення коштів; ‑ одночасне переоцінювання (узгодження ставки відсотка) вимог і зобов'язань у межах одного часового інтервалу; ‑ однаковий ступінь чутливості до руху ставок усіх чутливих активів або пасивів.
Оцінка за допомогою геп-аналізу має такі недоліки: ‑ методи управління вимагають наявності точного і надійного прогнозу мінливості процентних ставок, що є необхідною умовою ефективного використання розглянутого підходу. Разом з цим абсолютно точний прогноз зміни всіх параметрів процентної ставки – напрямку зміни, швидкості та її очікуваного розміру – одержати дуже складно; ‑ управління процентним ризиком на підставі отриманого показника кумулятивного гепу значною мірою залежить від правильності вибору інтервалів часу. Водночас виділення моменту переоцінювання конкретних видів активів і пасивів носить переважно наближений характер.
Оцінка процентного ризику банку на основі аналізу дюрації.Альтернативою методу оцінки процентного ризику банку на основі геп-аналізу є методологія оцінки дюрації або середньозваженого строку погашення активів і пасивів банку. Цей підхід дозволяє більш повною мірою врахувати вплив динаміки процентних ставок на ринкову вартість банківського капіталу, а також зробити висновки про те, наскільки в цілому банк піддається процентному ризику. Аналіз дюрації, враховуючи строки руху грошових коштів – погашення основного боргу і процентних платежів, дозволяє прогнозувати зміну ринкової вартості активів і пасивів банку. На підставі методології визначення ринкової вартості фінансових інструментів, роблять висновок, що за інших рівних умов, чим більший строк до погашення, тим більш чутливий борговий фінансовий інструмент до флуктуацій процентних ставок. Разом з тим, строк є не єдиним фактором впливу на цінову чутливість боргового інструмента до зміни прибутковості. Важливу роль відіграють також інші фактори: 1) величина процентної ставки фінансового інструмента; 2) частота нарахування відсотків; 3) швидкість амортизації (погашення) основної суми боргу; 4) поточна прибутковість боргового інструмента.
Дюрація є тим способом виміру чутливості до зміни прибутковості, який враховує всі перераховані вище фактори.
Існує три основні різновиди дюрації: 1. Стандартна дюрація (дюрація Маколлі) – середньозважений за сумою строк погашення фінансових інструментів. 2. Модифікований показник дюрації – відношення стандартної дюрації до дисконтної ставки (1+r). 3. Ефективна дюрація – відношення відносної зміни ціни до зміни процентної ставки, визначена на основі відповідних статистичних даних про залежність між зміною ринкової ціни фінансового інструмента і зміною процентної ставки.
Показник дюрації є зваженою середнью за вартістю і за часом мірою строку погашення, що враховує графік усіх надходжень за активами і всіх виплат за пасивами банку. Він вимірює середній строк виплати очікуваних потоків коштів (наприклад, потоків очікуваних банком виплат за його позиками і цінними паперами або потоків процентних платежів банку за депозитами, які він зберігає). Фактично, вимірюється середній час, необхідний для відшкодування інвестованих в активи (банком) або пасиви (вкладниками) коштів. Вирівнюючи середні строки погашення активів і пасивів, банк може збалансувати середній строк очікуваних надходжень і середній строк очікуваних виплат. Дюрація вимірюється в роках і є зваженим середнім для часу до погашення для інструмента. Важелями при цьому є відношення поточних вартостей майбутніх грошових потоків (що включають і відсотки, і основну суму) до поточної ринкової ціни інструмента. Поточною ж ціною інструмента є сума поточних вартостей усіх майбутніх грошових потоків, пов'язаних з інструментом. Таким чином, цей показник (Д) розраховується таким чином:
де Cft – грошовий потік за період t; r – поточна прибутковість інструмента; m – кількість платежів за рік; Т – кількість років, що охоплюють усю сукупність грошових потоків.
Приклад. Банк дав кредит у сумі 1.5 млн.грн. на 6 років з повним погашенням наприкінці строку. Процентна ставка – 14% річних з виплатою наприкінці кожного року. Визначити показник дюрації.
За умови великої кількості грошових потоків обчислення дюрації може виявитися трудомістким процесом. Однак у разі ануїтету ці обчислення можна скоротити, якщо вивести формулу показника дюрації ануїтету:
де n – кількість виплат (платежів).
При цьому під ануїтетом розуміють серію однакових грошових виплат через однакові проміжки часу. Дюрація перпетуїтету, за якого платежі здійснюються на початку кожного періоду, розраховується таким чином:
Для пасивних і активних операцій банку, пов’язанних із залученням коштів і наданням кредитів, можна використовувати уточнену формулу обчислення показника дюрації:
де Аti – очікувані надходження коштів у періоді t за активом i; ri – ставка дисконтована (прибутковість) активу i; Пtj – очікувані виплати за пасивом j у періоді t.
Поняття дюрації тісно пов'язане із графіком ризику, що відбиває взаємозв'язок поточної вартості довгострокового інструмента та його прибутковості (рис. 5.2). На рисунку, узятий зі знаком мінус нахил кривої вартості дорівнює величині модифікованої дюрації інструмента. Виходячи із графіка видно, що чим вища величина дюрації (більше нахил кривої), тим більшою мірою на поточну вартість фінансового інструмента під впливом можлива зміна процентної ставки (прибутковості). Отже, чим більш короткостроковим є фінансовий інструмент, тим більш пологим є нахил кривої ризику.
Рисунок 5.2. Взаємозв'язок графіка ризику і показника дюрації
Одна із властивостей показника дюрації проявляється в тому, що дюрація портфеля активів збігається зі зваженим середнім дюрацій окремих активів, включених у банківський портфель, за такої умови: важелям інструментів надаються значення, які дорівнюють ринковим вартостям інструментів, поділеним на загальну ринкову вартість портфеля. При цьому такий тип зважування називають вартісним. Таким чином, середній строк погашення банківського портфеля активів (
Середній же строк погашення банківського портфеля активів (
Процентна зміна ринкової ціни активу або зобов'язання приблизно дорівнює його середньозваженому строку погашення, помноженому на відносну зміну процентної ставки, пов'язаної з конкретним активом або пасивом, а саме:
де
З рівняння видно, що процентна ставка фінансового інструмента та його ринкова ціна змінюються в протилежних напрямках. Натомість ризик процентної ставки прямо пропорційний його середньозваженому строку погашення.
Дисбаланс середньозважених строків погашення проявляється у разі невідповідності показників дюрації за пасивними і активними операціями. Разом з тим, вартість банківських робочих активів зазвичай перевищує вартість аналогічних пасивів (принаймні, на розмір власного капіталу банку). Таким чином, дисбаланс середньозважених строків погашення дорівнюватиме:
Оскільки більший середньозважений строк погашення передбачає більшу чутливість до зміни процентних ставок, вираз свідчить про те, що для зведення до нуля загального ризику процентних ставок банку вартість банківських пасивів повинна змінюватися дещо більшою мірою, ніж вартість активів. Якщо ж середньозважений строк погашення банківських активів не збалансований зі зваженим за вартістю строком дії активів, банк зазнає процентного ризику. При цьому, чим більший дисбаланс середньозважених строків погашення, тим більш чутливою є чиста вартість (власний капітал) банку до зміни процентних ставок. Паралельна зміна рівня всіх процентних ставок призведе до того, що вартість банківських пасивів у будь-якому напрямку буде змінюватися меншою мірою, ніж вартість активів. У цьому випадку зростання процентних ставок призведе до зниження ринкової вартості власного капіталу банку, тому що вартість активів упаде більшою мірою, ніж вартість пасивів, а ринкова оцінка власного капіталу знизиться. За відомого дисбалансу строків погашення, а також відомої динаміки процентних ставок протягом усього розглянутого періоду (T) можна розрахувати зміну ринкової вартості власного капіталу банку:
де Dr – зміна средньоринкових банківських процентних ставок; rП – середньозважена ставка за пасивами банку; rА – середньозважена ставка за активами банку.
Аналіз дюрацій використовує такі основні допущення: ‑ зміна процентних ставок невелика за амплітудою; ‑ паралельний зсув кривої прибутковості (синхронна і односпрямована зміна ставок залучення і розміщення активів). Перевагами такого підходу є: відносна простота моделі, а також врахування ефекту зміни економічної вартості власного капіталу банку. Серед недоліків важливо виділити такі: низька точність аналізу у разі великих змін процентних ставок; ігнорування базисного ризику; ігнорування залежності непроцентних доходів банку від процентних ставок. Управління дюраціями аналогічне управлянню гепом і полягає у встановленні цільового значення і ліміту на нормалізований дисбаланс дюрацій або на відношення дюрацій активів до дюрацій пасивів. При цьому також необхідно брати до уваги інерційність структури вимог і зобов'язань. Методи управління процентним ризиком (регулювання його розміру)засновані, насамперед, на його лімітуванні та хеджуванні, а також визначенні оптимального розміру процентних ставок. Характер фінансових ризиків, їх взаємозв'язок і комплексний вплив на результати діяльності банку свідчать про те, що досягнення найкращих результатів у їх управлінні та мінімізації досягається при скоординованому управлінніактивами і пасивами банку.
При управлінні ризиками в рамках єдиної системи УАП досягається головна мета – оптимізація вартості активів і пасивів та поліпшення (або збереження) рентабельності в умовах можливих ризиків у майбутньому. Теорія управління активами і пасивами є спробою мінімізувати вплив цінового ризику за рахунок управління співвідношенням між окремими статтями пасивів і активів банку. З метою досягнення встановленого рівня доходу банку з одночасною мінімізацією ризику. Така політика управління дістала найбільший розвиток у сфері управління процентним ризиком. Спочатку основна управлінська проблема полягала у створенні такого розподілу активів, який забезпечував би ліквідність банку і одержання максимального доходу. При цьому основні напрямки управління активами були: ‑ метод розподілу активів (метод загального фонду); ‑ метод конвертації активів (метод роз'єднання джерел фонду). Метод розподілу активів з метою управління процентним ризиком найчастіше застосовується в умовах стабільного зовнішнього середовища, бо його успішне використання залежить від трьох умов: 1) відносно невелике варіювання процентних ставок; 2) склад пасивів банку залишається досить стабільним і його легко прогнозувати; 3) більша частина залучених коштів складається з безпроцентних безстрокових внесків, тобто залишків на поточних рахунках підприємств і фізичних осіб. Тоді пасивна частина вважається заданою величиною, а увагу приділено в основному тільки активам. При цьому методі розподілу активів збільшення ліквідності досягається шляхом регулювання структури активів, а рівень прибутковості банку підтримується на заданому рівні через управління спредом. Недоліки методу проявляються при частому коливанні процентних ставок. Більш обережний метод управління активами – метод конвертації або роз'єднання джерел фондів. Пасивна сторона, як і раніше, вважається заданою, а запобігання ризику процентної ставки забезпечується шляхом більш тісного зв’язку між строками розміщення активів і джерелами їх фінансування за строками, тобто пасивами. Такий процес узгодження строків, за якого чутливі до процентних ставок пасиви і пасиви з фіксованою ставкою фінансують відповідно активи, чутливі до процентних ставок, і активи з фіксованою ставкою, дозволяє уникати невідповідності строків і значно зменшує вплив процентного ризику. Недоліки: наявна структура пасивів (чутливі та нечутливі) не завжди відповідає визначеному ринком складу активів. Отже, деякі види депозитів можуть бути не повністю інвестованими. Перехід до управління пасивами – управлінню спредом.
Різновидами управління активами і пасивами (або структурного балансування активів і зобов'язань) є: 1) структурне балансування на основі спреду ‑ банк фіксує спред і нейтралізує ризик зміни процентної ставки. При цьому допускається, що всі процентні ставки як за активами, так і за пасивами змінюються однаково в одному напрямку (концепція «паралельного зсуву» кривої прибутковості). Основні керовані елементи – строки і суми (встановлення співвідношення між строками залучення і розміщення однакових за розміром коштів). Таким чином, банк намагається обрати той напрямок розміщення коштів, який дозволить погодити структуру пасивів і активів банку. Переваги методу – простота і доступність. Недоліки – недостатня гнучкість, необхідність проведення реструктуризації балансу у зв'язку зі змінами процентних ставок, відсутність достатньої свободи в проведенні маневру; превалювання інтересів банку над інтересами клієнтів; може бути невигідно щодо видатків. Внаслідок цього такий метод використовується переважно тільки до найбільших за обсягом операцій. 2) структурне балансування на основі гепу – мінімізація процентного ризику досягається шляхом зведення гепу до нуля; 3) структурне балансування на основі дюрації – щоб знизити процентний ризик, менеджмент банку повинен прагнути максимально наблизити до нуля розрив між середньозваженими строками погашення портфеля активів і зобов'язань. При цьому, наведена вартість активів повинна дорівнювати наведеній вартості пасивів. Ситуація, коли портфелі банку повністю збалансовані як за середньозваженими строками погашення, так і за наведеними вартостями, називається імунізацією банку (портфеля банка) і означає захист банку від будь-яких коливань процентних ставок у межах планового горизонта. Концепція імунізації та стратегія, за допомогою якої вона здійснюється, вперше запропоновані Ф.М. Редінгтоном ( 1952 р.). Метою імунізації є – добір такої комбінації активів і зобов'язань, яке нечутливе до флуктуацій процентної ставки.
Особливістю управління процентним ризиком у нефінансових корпораціяхє той факт, що кожна велика корпорація, розробляє власну стратегію і тактику з управління ризиками з урахуванням специфіки своєї економічної діяльності. Так, при одержанні кредитів розв’язуються такі завдання: ‑ фіксування вартості позик; ‑ визначення максимальної вартості для найгіршого сценарію розвитку подій; ‑ зниження вартості (або зниження ризику підвищення вартості позики); ‑ збалансування виплат за процентними платежами із надходженнями від вкладень із метою зниження процентного ризику. При вкладенні коштів (наданні позик, придбанні облігацій або вкладенні коштів на депозит) ставляться такі завдання: ‑ забезпечення одержання доходу при найгіршому сценарії; ‑ збільшення доходів (зниження ризику зниження процентних ставок) за рахунок перемикання з фіксованої ставки на плаваючу або навпаки; ‑ збалансування виплат за відсотками із надходженнями від вкладень із метою зниження процентного ризику.
При управлінні процентним ризиком використовується: ‑ структурне балансування; - угоди «форвард – форвард».
Структурне балансування полягає у приведенні у відповідність процентних доходів активів підприємства із процентними видатками з виплати відсотків. Використовується як при управлінні процентним, так і валютним ризиком. Його можна використовувати для: ‑ надходження і витрачання коштів з метою мінімізації потреби в кредитуванні (нетинг потоків коштів); ‑ позикових коштів з потребою в них, для запобігання надмірному позичанню.
У завдання угоди «форвард-форвард» входить забезпечення захисту від ризику того, що процентні ставки піднімуться за період між теперішнім моментом і моментом, коли будуть потрібні позикові кошти. Таку угоду використовують для фіксування процентної ставки майбутньої позики. Сьогодні ці операції проводяться рідко, тому що більш поширеними стали угоди форвард. Операція «форвард-форвард» передбачає: ‑ підприємство одержує позику в даний момент за фіксованою ставкою; ‑ отримані кошти підприємство вносить на депозит за фіксованою ставкою до моменту потреби в коштах.
|
, якщо 
, (5.4)
, якщо 
. (5.5)
. (5.6)
. (5.7)
, t = 1,2,3, …, mt, (5.6)
, (5.7)
. (5.8)
, 
, (5.9)
) дорівнюватиме:
. (5.10)
) дорівнюватиме:
. (5.11)
, (5.12)
- відносна зміна ринкової ціни;
- відносна зміна процентної ставки за активом або пасивом.
. (5.13)
,
, 
, (5.14)