 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Пісні про боротьбу з польсько-шляхетськими загарбниками
У період визвольної війни історична пісня як жанр досягає свого розквіту. Вона невідступно супроводжує історичні події, розповідає про діяльність конкретних історичних героїв, передає настрої і прагнення широких народних мас, відображає масовий героїзм, загальнонародне піднесення у боротьбі проти соціального та національного гніту. Не можна без гордості й захвату читати рядки: Од нас, козаків, од нас, юнаків, Ні один панок не вкрився. Ой чи бач, ляше, як козак пляше На сивім коні горою. З мушкетом стане, аж серце в'яне, А пан од жаху вмирає. Академік М. Т. Рильський, вказуючи на характерні риси історичних пісень і дум періоду Визвольної війни 1648-1654 pp., зауважував, що вони «позначені особливим піднесенням патріотичного почуття і національної самосвідомості українського народу, його героїзмом у боротьбі за своє визволення від поневолення і гніту». Народні маси, що повстали на боротьбу за своє визволення з ярма соціального і національного гноблення, — це головний герой багатьох історичних пісень періоду Визвольної війни 1648-1654 pp. Настрої, прагнення і почуття, що огорнули маси на початку війни, з великою силою поетичного зображення передані в пісні «Розлилися круті бережечки». У ній йдеться про повстанців, про народні маси, яким належить звільнити Батьківщину від поневолювачів. А ми ж тую червону калину, Гей, гей, та піднімемо: А ми ж свою славну Україну Гей, гей, та розвеселимо!
33. Історичні пісні про стихійні селянські повстання та їх героїв. (У центрі уваги цих творів була боротьба за соціальне визволення народу у XIII— XIV ст. Ці твори оспівували також народних ватажків. Найулюбленішими піснями цього циклу були «Максим козак Залізняк» та «За Сибіром сонце сходить». «За Сибіром сонце сходить», на думку вчених, найімовірніше, складена про Устима Кармелюка. Це легендарний ватажок повсталого селянства, кріпак, який піднявся на боротьбу проти гнобителів на початку XIX століття. В пісні створено глибоко ліричний образ народного ватажка, людини із складним внутрішнім світом, яка глибоко усвідомлює свій громадський обов’язок. Герой пісні наділений зовнішньою і внутрішньою красою, добрим серцем. У «Пісні про Байду» розповідається про козацького ватажка Байду — князя Дмитра Вишневецького — хороброго чоловіка, який тримав у постійному страху султанів Туреччини. Байду підступно захопили в Молдові та передали в Царгород. У пісні оспівується і його героїчна смерть в Царгороді.)
34.Пісні січових стрільців - різновид українських народних козацьких пісень патріотичного звучання, виникнення і розвиток яких пов'язані з історією січового стрілецтва. За жанровими ознаками і системою образів вони майже ідентичні козацьким пісням. відмінність зумовили лише часові межі появи цих творів. Відстань між ними - понад три століття, що внесло певні зміни і в тематику, і н ідейні мотиви, і в мелодику пісень. Зародилися пісні січових стрільців ще напередодні Першої світової війни, коли створювалися перші січові організації в Галичині. Спочатку вони ставили перед собою просвітницько-пропагандистські цілі - вивчали і поширювали досвід життя демократичної держави Запорозька Січ (звідси й назва «січові стрільці»). Молоді гуртківці засвоювали побут запорозьких козаків, умови їхніх військових походів, культуру. Стрільці співали козацькі пісні, при-іаштовували їх до своїх умов. Наприклад, пісню «їхав козак на ііійноньку» співали як «їхав стрілець на війноньку», дещо змінюючи текст твору. Це був регіональний варіант української народної пісні. Згодом з'явилися власні оригінальні слова і мелодії, що й започаткувало новий жанровий різновид фольклорної творчості. Особливо плідно почали працювати стрільці, коли війна втягнула їх у свою орбіту. Створювалися мистецькі гуртки в польових умовах, які називали себе Пресовою квартирою. До неї входили літератори, композитори, музиканти. Вони видавали газети, журнали, влаштовували вистави, співали пісні. У цій творчій атмосфері в перерві між боями було створено чимало пісенних творів - справжніх шедеврів народної творчості. Тематично пісні січових стрільців можна розділити на соціально-побутові, героїко-патріотичні та жартівливі. За мелодикою - на ліричні та маршові пісні. У соціально-побутових піснях розповідається про нелегку долю січових стрільців, висловлюється туга за рідним краєм, за батьками, родиною. Твори героїко-патріотичного характеру пройняті ідеєю боротьби за незалежну Україну, вірою в неодмінну перемогу, хоч би ціною власного життя. Жартівливі пісні покликані привнести розвагу в нелегке стрілецьке буття, зняти психологічне напруження. Стрілецькі пісні створювалися оперативно, їхній зміст і тональність часто залежали від характеру розвитку конкретних подій та настрою творців слів і музики. Коли Галицька армія змушена була відступити на територію Східної України для з'єднання з військом Петлюри, нокидаючи рідний край, стрільці співали пісню, щойно написану їхнім однополчанином: Ой та зажурились Стрілецькі пісні, створені в останнє століття, значно поповнили фонд народних пісень. Вони змістовні, мелодійні, досконалі за ритмікою, їх з великим задоволенням співає сучасна молодь. Повстанські пісні 40-50 рр. ХХ ст. суворо переслідувався до початку 90-х р. За такі дії навіть неповнолітні потрапляли до тюрем не менше, як на десять років. У переважній більшості це пісні, тексти яких часто нагадують історичні пісні, а наспіви запозичені з відомих мелодій (наприклад: „Вперед, хто живий! Бо найвищий вже час прогнати катів з України"), позначені особливостями індивідуальної поезії. Ці пісні передають захоплення красою, мужністю, сміливістю, нескореністю духу „Слава не загине, січовая слава", звернені до пам'яті славних предків „ми, українські партизани, - потомки славних козаків". Наскрізна ідея пісень „Співаника УПА", „Повстанський стяг", інших пісень - самозреченість, готовність пожертвувати собою- нагадує козацькі пісні („Ліс - наш батько, темна нічка - мати, Кріс і шабля - це твоя рідня. Кидай, козаче, молоду дівчину, Темна могила - це жінка твоя"). Героєм повстанського фольклору виступає Степан Бандера. У низці пісень, зокрема в пісні „Гей за лісом сонце сходить" цей образ, як правило, виконує риси партизанського командира, вождя, котрий упевнено веде за собою воїнів до перемоги. Д.Донцов зазначає, що в цих піснях він знайшов „універсал нової України - ясний, чіткий, твердий і певний себе. Воскресний дух утоптаної в землю справжньої, прадавньої, нової, вічної України"[ див 2 ].
36.Українські народні думи відомі в скарбниці світової культури як оригінальні, самобутні музично-поетичні твори високого ідейного звучання. їх виконують соло в супроводі бандури, кобзи, ліри. Звідси й назва мандрівних народних співаків - бандуристи, кобзарі, лірники. Вони виконують думи речитативним заспівом, дещо подібним до художньої декламації. Думи - це поетичні сюжетні твори, в яких епічна оповідь переплітається з емоційно насиченими відступами, ліричними моїй вами. Композиція в думах стала, класична. Як правило, твір розпочинається заспівом, який ще називають «заплачкою». Далі йде сама оповідь, побудована найчастіше за принципом паралелізму. Завершується твір кінцівкою (славослів'ям), де проголошується хвала героям, подіям і слухачам. Виник і сформувався жанр думи в ХV-ХVІ століттях, але своїм корінням сягає традицій епічної творчості періоду Київської Русі, героїчного епосу слов'янських народів. Історичною передумовою для появи дум було піднесення всенародної боротьби проти турецько-татарських, польсько-шляхетських загарбників. Мандруючи від села до села, кобзарі несли людям не тільки інформацію про різні події, а й ідеї єднання народу в боротьбі проти чужинців, ідеї волі й незалежності, закликали не коритись будь-якій тиранії й приниженню людини, прославляли патріотизм, відстоювали права кожної людини і всього народу на вільне життя, звеличували шанування батьків, роду, вітчизни. З самого їх зародження в думах утверджуються гуманістичні ідеали, високі моральні принципи українського народу.
37. Думи про героїчну боротьбу українського народу проти турецько - татарських загарбників та про турецьку неволю. До них відносять: Невільники, Плач невільника, Маруся – Богуславка, Іван – Богуславець ,Сокіл, Утеча трьох братів із Азова. Джерела цих найдавніших дум, що збереглися у записах 17 ст., сягають епохи 14 — 15 ст., коли грабіжницькі набіги кочових орд на українські землі були особливо активними. За тематикою, а значною мірою і за формою та стилем, з дум цієї групи перш за все виділяються «невільницькі плачі». Їх слід відносити до найдавніших зразків цього жанру, оскільки, як ми вже зазначали, думи сформувались на основі похоронних речитативних плачів. Поетична форма цих дум (таких як «Невольники», «Плач невольників» та ін.) справді ґенетично пов'язана з голосіннями. Тут епічна розповідь, властива переважній більшості дум, поступається ліричним висловлюванням особистих переживань і почуттів. Зворушливий плач виконавців цих дум був спрямований на те, щоб викликати у слухачів співчуття до «всіх бідних невольників», передати безмежне бажання визволитися з кайданів, з темниць, втекти додому: У край веселий,У мир хрещенийВ городи християнські.~3 тяжкої турецької неволі,3 каторги бусурманської,На тихії водиНа яснії зорі. Зміст таких творів складався з основних мотивів, перший з яких — нечувані страждання невольників, нестерпне становище їх, закутих в кайдани у в'язницях. Другий мотив — ностальгія, туга за рідним домом, землею зір (яких не могли бачити полонені в'язні) та водних джерел (невольників постійно мучила спрага). Часто ці думи завершувалися описом звільнення та повернення додому. Але коли врахувати той факт, що співцями-виконавцями дум були колишні воїни-козаки, які в бою чи частіше в полоні були покалічені (найчастіше осліплені), що після втечі з неволі ставали кобзарями (як це описано в поемах Шевченка «Невольник», «Сліпий»), то їхні невольничі плачі були справжньою поетичною сповіддю, що викликала у слухачів співчуття до гіркої долі бранців і спонукала молодих козаків до ратних подвигів у боротьбі проти загарбників-мусульман за звільнення єдиновірних братів. Наступним тематичним циклом дум періоду турецько-татарських загарбань, який за змістом та ідейністю є спорідненим з першим, — є думи про визволення з турецької неволі, в яких прославляються герої, що, ризикуючи власним життям, рвуть кайдани свої та своїх побратимів і, долаючи складні обставини, перешкоди, що трапляються на їхньому шляху, повертаються на рідну землю, додому. Найважливішим мотивом цих дум є не стільки особиста мужність, відвага і сила, а, перш за все, — відданість своєму товариству, єдиній спільній ідеї, всьому народові. У них високо підноситься ідея бойового братства, і водночас гостро і безкомпромісно засуджується зрада інтересам козацтва, віровідступництво людей, що силою обставин чи заради особистої вигоди переходили на бік ворога, порушуючи освячені віками норми моралі, суспільного співжиття українців, козацького побратимства. Найвідомішою з цього циклу є «Дума про Самійла Кішку» — одна з найбільших українських дум (390 рядків) з широко розгорнутим епічним сюжетом. Ще одна дума цього циклу — «Маруся Богуславка» описує патріотичний вчинок української дівчини-полонянки, яка, будучи дружиною турецького паші, у час його відсутності відпускає з темниці козаків невольників, хоч знає, що за це вона може бути тяжко покарана. Сюжет думи з цього циклу «Втеча трьох братів з города Азова, з турецької неволі» не прив'язаний до якогось історичного факту, а відображає типовий для того часу гостро драматичний епізод втечі з полону.
38. Думи про героїчну боротьбу українського народу проти шляхетсько-польського поневолення.Ця друга велика група дум — твори доби Хмельниччини. Вони кардинально відрізняються від дум першої групи. Передусім характером оповіді, ставленням до описуваних подій. У них повністю зникають елементи голосінь. Зберігши речитативну манеру виконання, думи цього періоду набули нового звучання — це вже не плач за невольниками, а утвердження бойового духу козацтва. Основна тема цих дум — національно-визвольна війна 1648–1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького. Ці думи мають не лише фольклорне значення, а й соціально-історичне, бо в них, окрім оспівування життя і подвигів козацтва, велика увага приділена конкретним історичним особам, епізодам з їхнього життя. За тематикою ці думи можна поділити на дві підгрупи: перша — про великі битви і подвиги народу у визвольній війні, оспівування його національної свідомості, козацької гідності, організованості, одностайності, що стало запорукою багатьох перемог. Сюди належать такі думи, як «Перемога під Корсунем», (чи «Корсунська перемога»). Друга підгрупа дум цього періоду присвячена конкретним історичним особам — Богданові Хмельницькому, Іванові Богуну, Данилові Нечаю, Павлові Тетері та ін. Найпоширенішим є цикл про народного ватажка Б. Хмельницького. Особливо популярною була дума «Хмельницький і Барабаш». У ній розповідається про події, що передували визвольній війні, які описані також у літописах Самійла Величка і Григорія Грабянки, і широко побутували у вигляді народних легенд. До них відносяться: Хмельницький і Барабаш, Молдавський похід Хмельницького, Білоцерківщина, Смерть Богдана Хмельницького і вибір Юрія Хмельницького.
39. Хрестинні пісні З давнього часу навколо немовляти склалася ціла низка обрядовій: 1) Обряд першого купання 2) Відвідини породіллі 3) Вибір імені дитини 4) Вибір кумів 5) Обряд прилучення дитини до хати, родини, громади(общини) ,церкви 6) Церковне хрещення 7) Обід на честь новонародженої дитини 8) Обряд очищення породіллі і бабусі повитухи (зливки) 9) Обряд першого стриження дитини після 1 року Кожен етап після пологової обрядовості супроводжувалися словесними формулами та піснями, які були помирені. Трохи згодом зв’язок пісень з обрядом послабився: вони втратилися аьо перейшли в інший жанр. У систему усної словесності прирученої до народження дитини входять: 1) Прислів’я, приказка примовка, а також народні пісні ,адже вони супроводжують все життя українця. Їх почали фіксувати у XIX ст. Зокрема у збірнику Вацлава Залеського наводить текст пісні “ А ми прийшли з Божого дому”, яку виділив підзаголовком із хрестинних. Тексти хрестинних пісень є в збірнику Зоріана Доленга – Ходаковського (Адам Чорнацький) у його збірнику (лат.), декілька хрестинних пісень ,входило декілька пісень про кумів. Подані пісні знаходяться у збірниках Якова Головацького, у трудах Павла Чубинського. Пісні зазначеного жанру фіксував також Оскар Кольберг на Покутті ,Опанас Маркович і Марко Вовчок, Леся Українка ,Осип Роздольський. Хрестинні пісні отримали свою назву від урочистого застілля в честь новонародженого наз. Хрестини хоча не скрізь це так називалося. Наприклад пн. – зх. можуть наз. калачини, збір, йти на на пироги ,йти на обід, йти на хліб, сіль, йти на кумську гостину. Ватро відзначити, щj нажаль ,всі етапи хрестин втратилися ,внаслідок чого послабилися хрестинні обряди пісень. За змістом хрестинні пісні рухаються навколо дійових осіб: новонароджений (новонароджена), батько і мати, чи не найбільше пісень ля кумів і баби повитухи. Найбільше це величання. Напр. бабу повитуху за розум ,вінчальних батьків за красу. Хрестинні пісні на сучасному етапі досліджують доктор філологічних наук Ганна Сокіл та Оксана Бриняк.
40. Соціально-побутові думи Суспільно-побутові думи є своєрідним продовженням традиції дум. Написані здебільшого в період Руїни — час занепаду національної свідомості та посилення національно-політичного гніту вони не містять згадок про конкретні історичні особи чи історичні події. У них знову діють безіменні герої-козаки, але вже не в царських походах, боях і перемогах, а в побутових ситуаціях. Змальовуються явища суспільного та родинного життя, стосунки козака зі своєю ріднею — сестрою, матір'ю («Козак-нетяга і сестра», «Сестра та брат», «Вдова і три сини», «Вітчим»). Основними сюжетами цих дум є від'їзд козака з дому («Прощання козака») або ж і повернення («Повернення Удовиченка до матері»). Повністю зберігаючи усталену віками традицію, елементи побудови думи, художньо-виражальні засоби, ці твори не мають переможного козацького пафосу. Знову повертаються елементи плачу: сестра плаче, відправляючи брата у військо, мати — дізнавшись те, що син загинув чи потрапив у полон. Часом уривки дум є справжніми зразками народних голосінь. Уже в заспівах цих творів звучать нотки трагічності — слова сестри порівнюються з куванням зозулі (провіщення козакові долі). У прощанні брата з сестрою відчувається, що він ніколи не повернеться додому. Подібний мотив зустрічається в думах, де сестра, опинившись у полоні «на чужій стороні, при лихій хуртовині-недолі», голосить, кличучи брата на допомогу. Слова брата є поетичною алегорією, що виражає неможливість зарадити біді і провіщає, що вони ніколи не зустрінуться знову. Таким чином, думи повернулися до своїх прадавніх витоків — голосінь з усіма їх атрибутами — ліризмом, насиченою образністю, вираженою алегоріями-символами, високим рівнем поетизації думки, де епічний елемент поступається місцем ліричному — висловлення думок, почуттів, переживань героїв. У цих творах герой національного епосу — передусім людина, а не воїн — носій високих моральних якостей та етичних принципів. І хоч життя козака минало у військових битвах, пожежах і складних обставинах, — його серце не зчерствіло, він здатний на глибокі почуття, велику любов до матері, батька, сестри, нареченої. У цих думах втілились найвищі моральні цінності українського народу. До них відносяться: Вдова, Сестра і брат, Поворот сина із чужини ,Дума про сон ,Прощання козака з родиною. Думами кінця 18 ст. завершується розвиток цього жанру. Якщо окремі зразки дум і з'являлися після 18 ст., то. більшість учених схильні вважати їх майстерними поетичними стилізаціями, тому не зараховують до текстів народної творчості. Тим більше це можна сказати про «думи», які видавалися за шедеври народної творчості в радянські часи.
41. Фольклористична діяльність П. Чубинського Павло Платонович Чубинський - відомий вчений-етнограф, поет і журналіст, юрист, активний діяч українського національного руху на Правобережній Україні. Він народився 15 (27) січня 1839 року на хуторі поблизу Борисполя (нині ця територія у межах міста). П. Чубинський походив з української шляхти. Його давнім предком був козак Іван Чуб, похований у Борисполі. Однак прадід відомий уже під більш "шляхетним" прізвищем — Чубинський. Батьки віддали Павла на навчання до Другої Київської гімназії. Нині на тому місці (бульвар Тараса Шевченка, 18) встановлено меморіальну дошку. По закінченні гімназії Чубинський вступив до Петербурзького університету, де здобув вищу юридичну освіту (1861), дістав ступінь кандидата юридичних наук. У студентські роки брав участь у діяльності петербурзької української громади. Був автором журналу «Основа». На зібраннях "основ'ян" він мав нагоду особисто познайомитись із світочами української культури Миколою Костомаровим, Пантелеймоном Кулішем, а насамперед — Тарасом Шевченком, котрий назавжди залишився для нього духовним вчителем, провідником у житті й творчості. 20 жовтня 1862 року шеф жандармів князь Долгоруков дає розпорядження вислати Чубинського «за вредное влияние на умы простолюдинов» (за українську діяльність) на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції. Через рік він оселяється в Архангельську, де працює слідчим, потім секретарем статистичного комітету, редактором губернської газети, чиновником з особливих доручень при губернаторі. За сім років заслання в Архангельську українець Чубинський зробив чимало для російської науки, зокрема написав дослідження про ярмарки в архангельському краї, про смертність на Архангельщині, про печорський край, торгівлю в північних губерніях Росії, дослідив юридичні звичаї в губернії тощо. У 1869 р. дістає дозвіл про повернення до України й очолює етнографічно-статистичну експедицію Російського географічного товариства в Південно-Західному краї. Вперше вірш опублікували у четвертому номері часопису «Мета», який вийшов у грудні 1863-го року. У Царській Росії пісня «Ще не вмерла Україна» вперше була опублікована 1908 р. в антології Украінська Муза. Наслідком проведеної експедиції стали сім томів: "Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-русский край". Їх опубліковано у Петербурзі в 1872—1879 роках. Видання містить напрочуд цінні і різноманітні етнографічні та фольклористичні матеріали: легенди, казки, обрядові й побутові пісні, народний календар, огляд говорів, особливостей їжі та одягу, дані про проживання поляків та євреїв, волосні суди тощо. Цікаво, що в опрацюванні згаданих томів узяв участь композитор Микола Лисенко: він поклав на ноти мотиви обрядових пісень. Павло Чубинський працював у надзвичайно складних умовах переслідування царським урядом української культури і за своє недовге життя встиг зробити стільки, що, за висловом його друга і співробітника Федора Вовка, його заслуг вистачило б і на декількох професіональних учених. А ще в душі Чубинського жив поет. Особливо захоплювався віршуванням у молодості. 1871 року в Києві вийшла друком збірка його віршів (щоправда, без зазначення прізвища автора) "Сопілка Павлуся". Вміщені тут ліричні поезії, здебільшого взоровані на народнопісенних зразках, приваблюють безпосередністю викладу та щирістю почуттів. Саме Чубинський став головним ініціатором відкриття у 1873 році Київського Південно-Західного відділу Імператорського Російського Географічного Товариства, працював його діловодом, а з 1875 — заступником голови. За задумом Чубинського і здебільшого під його енергійним керівництвом 2 березня 1874 року здійснено перший одноденний перепис мешканців Києва (подібний відбувся лише у Петербурзі 1869 року). Завдяки продуманій організації, залученню до співпраці (як регістраторів) студентської молоді, захід увінчався відмінними результатами — відтворенням рельєфної картини населення українського міста. У квітні 1879 року Павло Чубинський пішов у відставку и повертається на свій родинний хутір. 1880 року він важко нездужав, і він до кінця життя був прикутий до ліжка і 14 (26) січня 1884 року, лише за один день до власного 45-річчя, його не стало. Справу Павла Платоновича продовжили Головацький, Іванов, Рудченко, Грінченко, Манжура, Гнатюк, Франко, Яворницький, Новицький, Милорадович, Сумцов, Щербаківський, Біляшівський. Внесок, зроблений Чубинським в народознавство, важко переоцінити. Його етнологічні і фольклористичні дослідження донині слугують важливим підґрунтям розвитку вітчизняної наукової думки. 42. Пісня Байда У цій пісні розповідається про Байду, що він у Цариграді на ринку п’є горівку дуже довгий час і тут його цюра каже, що цар хоче щоб Байда пішов до нього в лицарі, якщо піде то цар зробить його володарем всієї Вкраїноньки , але козак відмовляється і каже цареві, що його військо погане. На це цар дуже розгнівався і наказав своїм слугам зловити Байду, зв’язати та зачепити за ребро. Через те, що цар так з ним погано повівся, він вбив стрілою царя – вцілив прямо в нього, царицю в потилицю, а його доньку в потилицю.
43. Пісня Ой на горі да женці жнуть У цій пісні розповідається, що на горі женці жнуть,а попід горою, яром-долиною козаки йдуть. Долиною широкою, козаки йдуть. Попереду Дорошенко, веде своє військо,Військо Запорізьке. А позаду — Сагайдачний, що проміняв жінку на тютюн, на люльку. Далі хтось йому каже: «Гей, вернися, Сагайдачний, візьми свою жінку,віддай тютюн-люльку, необачний! На, що він відповідає: «Мені з жінкою не возиться, а тютюн та люлька козаку в дорозі знадобиться! Йому відповідають: Гей, хто в лісі, озовися! Та викрешем вогню, та й закурим люльку, не журися!
44. Дума козак Голота напам’ять Ой полем полем киліїмським, То шляхом битим гординським, Ой там гуляв козак Голота, Не боїться ні огня, ні меча,ні третього болота. Правда, на козакові шати дорогії – Три семирязі лихії: Одна недобра, друга негожа, А третя й на хлів незгожа. А ще,правда, на козакові Постоли в’язові, А онучі китайчані – Щирі жіноцькі рядняні; Волоки шовкові – Удвоє жіноцькі щирі валові. Правда, на козакові шапка – бирка – Зверху дірка, Травою пошита, Вітром підбита, Куди віє, туди й провіває, Козака молодого прохолоджає. То гуляє козак Голота,погулює, Ні города ,ні села не займає, – На город Килію поглядає.
45. Дума Маруся – Богуславка У цій думі розповідається про сімсот козаків, які пробули у неволі тридцять років. І ось одного дня, на Великдень, Маруся Богуславка звільнила їх з полону, завдяки тому, що коли пан турецький від’їжджав до мечеті то видав на руки ключі дівчині. Хлопці хотіли її теж з собою забрати, але вона вже потурчилася,побусерманилася. Попросила вона тільки, щоб вони завітали й до її батька в Богуслав.
46. Дума Хмельницький та Барабаш Коли почалася війна Україні, одностайно за віру християнську стали Барабаш та Хмельницький. Почали листи писати королю Радиславу. Король настановив: Барабаша гетьманом Черкаським, Клишу в Білій Церкві полковником, Хмельницького у Чигирині військовим писарем. Хмельницький хотів читати королівські листи і козакам козацькі порядки давати, а Барабаш хотів мирно жити із ляхами. Хмельницький не зупинився і тому напоївши Барабаша і забравши в нього ключі та перстень із мізинного пальця правої руки, відправляє свого поручника до пані Барабашевої, але вона не прочитала йому королівських листів і теж хотіла жити із ляхами мирно. Після того як Барабаш прокинувся він сказав своєму старості, що якби він добре дбав (Крачевський) то міг би взяти Хмельницького живцем і віддати ляхам. Як тільки це почув Хмельницький з його правої руки припало 4 полковника: Максим ольшанський, Мартиш полтавський,Іван Богун, Матвій Борохович. Саме вони читали козацькі листи, козакам козацькі порядки давали, віру християнську прославляли, ляхів рубали. Барабашеві це теж не подобалося, і Хмельницький кумові своєму з пліч головку зняв, турському султану у подарунок одослав і жону його з дітьми живцем забрав. Відтоді Хмельницький став гетьманувати.
47. Ліричні пісні Лірична пісня виникла пізніше, ніж обрядова поезія. її появу пов´язують з тим періодом, коли фольклор почав поступово втрачати первісне практичне значення і набувати ознак художньої творчості. Основною ознакою пісень є ліризм — естетичне сприйняття дійсності, в процесі якого буття осмислюється крізь призму людських переживань. З цим і пов´язані основні риси жанру. Тут епічне (розповідне) начало відступає на другий план, майже (або й зовсім) відсутнє зображення дії, вчинків — вся увага зосереджена на відтворенні внутрішнього світу людини (психологічних станів, думок, бажань, надій, страждань і т. п.). Тому епіцентром ліричної пісні є не сюжетність (подієвість, фабульність), а драматична, емоційна напруга, викликана якимсь епізодом, випадком з життя. Звідси й особливість поетики жанру — першорядне значення надається виражальним засобам, які здатні передавати витончені емоційні стани, впливати на людську уяву, збуджуючи в ній художньообразні асоціації і відповідні рефлексії.Тематика ліричних пісень щонайрізноманітніша. Загальноприйнято усі ліричні пісні поділяти на два великі розряди: 1) родинно-побутові; 2) суспільно-побутові. Як бачимо, цей поділ здійснено на основі тематики. Родинно-побутові пісні відображають особисте життя людини (кохання, життя в сім´ї, родинні стосунки, особисті драми, конфлікти та ін.), а у суспільно-побутових відтворене соціальне життя (суспільні явища, загальнонародні проблеми, пов´язані з історичними, економічними, політичними процесами, що стосуються всього народу), вони відтворюють життя не окремої особи, а певної верстви населення, суспільної групи (козаків, рекрутів, бурлаків та ін.) Тобто в основі поділу протиставлене особисте—суспільне. Ця визначальна ознака тематики зумовлює відмінності у характері, поетиці, художньообразній структурі пісень двох розрядів. Родинно-побутові пісні за своїм походженням давніші, ніж суспільно-побутові, оскільки особисті духовні і сімейні проблеми, родинні стосунки, закони співжиття завжди хвилювали людей; особисті драми і конфлікти безпосередньо впливали на духовне життя, моментально породжуючи відповідні емоції, психічні реакції (одна з яких — висловити свій біль, тугу, радість, ненависть, поділитися своїми переживаннями з іншими; звідси і тяга до художньої творчості, пісні, в якій мелодією можна вилити те, що не завжди вдається висловити словами). Для того ж, щоб аналізувати і виявляти своє ставлення до суспільної дійсності, необхідний певний рівень національної свідомості, який виробляється в процесі історичного буття народу, що супроводжується певними політичними, економічними, соціальними явищами. Тому суспільно-побутові пісні виникають дещо пізніше, коли національна свідомість здатна аналізувати державотворчі процеси і суспільні явища, тобто кожна людина усвідомлює себе частиною певної національної спільноти та соціальної групи.
48. Суспільно-побутові пісні Розвиток національно-суспільної свідомості, інтеграційні процеси українського народу спричинили виникнення окремої групи ліричної пісенності, в якій основне місце посідають не особисті родинні проблеми чи духовні конфлікти, а всезагальні масові суспільні явища. Це — соціально-побутові (або суспільно-побутові) ліричні пісні, в яких відбилися почуття, роздуми не окремих людей, а певних соціальних груп (козаків, чумаків, рекрутів, наймитів та ін.), викликані подіями чи обставинами суспільного життя народу, характерними рисами станового побуту. Ці пісні виникли на основі народної традиції — виробленої віками обрядової лірики та родинно-побутової пісенності, яка передувала появі суспільно-побутових пісень. Успадкувавши деякі риси тематики та поетики тих пісенних жанрів, на основі яких вони розвинулись, ці твори синтезували в собі й нові ознаки, породжені розвитком національної свідомості, виникненням нових соціальних груп та ін. Хоча вони неоднорідні за тематикою, різняться жанровими ознаками, способом поетичного викладу, їх об´єднує виражене в них ставлення до дійсності — вони відбивають настрої та почуття певних груп народу, викликані тими чи іншими явищами суспільного життя. Ця прикмета зближає соціально-побутові пісні з історичними. Тому тривалий час дослідники не виділяли їх в окрему групу. Але на відміну від історичних, вони не пов´язані з конкретними подіями, не згадують дійсних фактів, імен осіб. їхні герої — типові узагальнені образи козаків, чумаків, рекрутів і т. п. Крім того, в історичних піснях, що є жанром героїчного пісенного епосу, домінує епічне начало (опис самої події, вчинків героїв тощо), а у соціально-побутовій ліриці сюжетність чи подієвість майже відсутня — увага зосереджується на почуттях, переживаннях, роздумах, тобто внутрішньому психологічному стані, спричиненому певною подією чи явищем. Суспільно-побутові пісні є ліричними піснями, в яких історичне буття народу передається лише крізь призму його сприйняття загальнонародною свідомістю, виявляється в узагальнених поглядах на життєві явища з точки зору національного світосприймання, народної моралі, етики та естетики. Відповідно до тематики суспільно-побутові пісні поділяються на окремі групи, кожна з яких пов´язана з певним суспільним явищем в житті народу (чи точніше — певною соціальною верствою). В. Балушок пов´язує виникнення груп суспільно-побутових пісень із традицією існування соціальних громад та професійних союзів, кожен з яких мав свої закони, обряди та правила вступу, вимоги поведінки. Одна з перших спроб тематичної циклізації соціальної лірики здійснена Ф. Колессою в праці «Українська усна словесність» (1938). Виділяючи окремий жанровий різновид станові пісні (на противагу поезії хліборобського стану), він зараховував до нього такі цикли: 1) пісні чумаків; 2) пісні солдатів і рекрутів; 3) бурлацькі й наймитські пісні; 4) ремісницькі пісні. Цей принцип тематичного поділу в залежності від соціальних груп народу зберігся в українській фольклористиці до сьогодні. Однак тематичних циклів налічується значно більше — нові суспільні обставини породжують виникнення різних верств чи груп, а відтак з´являються й нові цикли суспільно-побутових пісень.
49. Козацькі пісні Найдавнішими за походженням є козацькі пісні, які виникли у 15—16 ст. з появою козацтва. Вони найбільше увібрали в себе історичні реалії своєї доби. Маючи у своїй основі реальні факти і явища (боротьба з турецько-татарськими нападниками, перемоги і поразки козацького війська, чужинська неволя, рабство і т. п.), козацькі пісні передусім витворюють ліричний образ козака — типового представника Запорізької Січі, відтворюють його внутрішній духовний світ, думки і почуття, зроджені різними обставинами неспокійного козацького життя, передають романтику козацької волі (навіть етимологічно: «козак» з тюркської, що озн. «вільна людина»). До більш давньої історичної доби відносяться пісні про польову сторожу, постій козаків і пожежу в степу, про бурю на морі і потоплення турецького корабля, про сутички витязя-русича з турком чи татарином. Ці давні тексти мають багато спільних рис з героїчними колядками, тематично перегукуються з билинами і думами, історичними піснями. Але цей найдавніший пласт суспільно-побутової лірики небагаточисленний, і навіть ті з текстів, що збереглись до нашого часу, зазнали певних впливів і нашарувань наступних історичних епох. Основна частина козацьких пісень, хоч і не позбавлена певних архаїчних рис, все ж має більш сучасний характер. Однією з найпоширеніших тем козацьких пісень є прощання козака з рідними та його від´їзд з дому. Ці пісні завжди пройняті мотивом туги, патріотичні почуття відступають на другий план, основне місце займає смуток прощання з сім´єю, коханою дівчиною чи молодою дружиною. Картина проводжання козака до війська не позбавлена ритуальних рис: батько сідлає, а мати напуває коня, дівчина дарує весільну хустину, ворожить на дорогу, замовляє сили природи допомагати її коханому на шляху і т. п. Мотив розставання може драматизуватися проханням дівчини взяти її з собою, плачем матері за єдиним сином або ж провіщенням смерті козака. Тривога, погане передчуття передається так званими формулами неможливого. Наприклад, на питання матері: «Сину мій, коли приїдеш до нас?» хлопець відповідає: «Як павине пір´я наспід потоне, млиновий камінь наверх виплине» («Ой мала вдова сина сокола»); або сестра говорить,що брат її повернеться тоді, коли зійде пісок, що вона посіяла на камені і т. п. Часто символічним провісником смерті у цих творах є чорний птах або кінь. В. Балушок пов´язує ці мотиви прощання з обрядом ініціації козаків, який передбачав перехід їх у інший стан, відлучення від родини, важкі випробування, можливу загибель: «Обряди відокремлення майбутніх запорожців (передлімінальна фаза) відобразилися і в козацьких піснях та прощальних голосіннях, походження яких, з усією очевидністю, пов´язане з ритуальним проводжанням козаків з дому в далекий похід...». Козацьке життя у ліричних піснях змальовано, як правило, поза межами битв, звитяжних подвигів. Центральна тема — козацький побут і викликані ним почуття та думки. Основні мотиви — життя в походах без відпочинку, коли нема де прихилити голови, і домом стає зелена діброва чи темний байрак. З ним, як бачимо, переплітається мотив небезпеки, що постійно чигає на козака, який вже змирився з думкою, що кожної хвилини може загинути.
50. Чумацькі пісні За тематикою та поетикою найближче до козацьких стоять чумацькі пісні. Вони такого ж давнього походження, бо чумакування як суспільне явище виникло приблизно в той же час, що і козацтво. Першим, хто виділив їх в окрему групу і досліджував як своєрідний, зі специфічними рисами, пласт фольклору, був І. Рудченко, який в 1874 р. видав у Києві книгу «Чумацкія народныя песни», що стала першим окремим збірником чумацьких пісень. Уже з 15 ст. (а може й з 14 ст.) в Україні відомий торговельний промисел чумаків, які волами їздили до берегів Чорного і Азовського морів (рідше — в Молдавію чи Угорщину) за необхідними товарами. Найпоширенішими предметами торгівлі були сіль та риба, але чумаки привозили також віск, дьоготь, прянощі та ін. Звідси і назва українських купців — слово «чумак», як і «козак», тюркського походження (від «чум» — діжка: основні товари були в діжках, рідше (олія, вино) — в бурдюках). Чумацький промисел в Україні був унікальним явищем, бо хоч і в інших народів були подібні купецькі промисли, але ніде не відомо візництва на такі далекі відстані (деякі валки їздили аж до Москви), не відомо також подібного типу організації торговців. Збираючись у далеку дорогу (найчастіше Крим), чумаки організовували свої «валки» на зразок військових угруповань. Валка йшла під проводом досвідченого отамана, озброєна для оборони від татарських ватаг та степових розбійників, які нападали з метою грабунку. Запряжені парами полових волів мажі (великі вози) з товарами (по ЗО—40 у кожній валці, а іноді й удвоє більше) охоронялися кінними дозорцями, двоє чи троє з яких ішли наперед розвідати шлях, переконатись, чи нема поблизу татарських орд або розбійників. Коли загрожувала якась небезпека, мажі ставили в коло, діставали шаблі, вогнепальну зброю — часто доводилось вести справжню битву. Тому чумаки зверталися за допомогою до запорізьких козаків, які проводили їх небезпечними відрізками шляху чи супроводжували усю дорогу у воєнний час. Після зруйнування Січі велика кількість козаків зайнялася чумакуванням. На той час цей незвичайний промисел охопив усе Подніпров´я, Центральну і Лівобережну Україну; були відомі чумацькі шляхи у Крим і Причорномор´я — Чорний, Царго- родський, Харківський, Муравський та інші. Чумацькі пісні — ті, що співали про своє нелегке життя у дорозі самі чумаки, а також і ті, що складали про чумаків їхні односельці хлібороби, які ставилися до них із повагою і вдячністю, кожного разу чекали повернення чумака з дороги, бо він привозив життєво необхідні товари (сіль, віск та ін.). Чумакування було нелегким, але водночас овіяне романтикою далекої дороги, безмежного степу, моря. Це відобразилось і в чумацьких піснях, про які існувала легенда, що їх ніхто не складав, а «чумаки, учинивши торг, перед зворотною дорогою йшли до моря, ховалися на березі і чекали ночі. Як заяснить небо зорями і замерехтить Чумацький Шлях, — виходять грітися на місячне проміння русалки, водять танки, співають. А чумаки слухають та вчаться тих пісень, а по тому й розвозять їх по всій Україні» («Чумацькі пісні»). Чумацькі пісні справді надзвичайно ліричні і романтичні. А. Іваницький зазначає, що у виникненні й розвиткові чумацтва «вирішальними, безумовно, були економічні міркування. Проте цей економічний бік чумакування у піснях майже не відобразився. Бо один із законів мистецтва — залишається у спадок поколінням на віки лиш те, що торкає душу людини. З цього погляду чумацький фольклор є своєрідним «пісенним щоденником», «подорожніми нотатками» ліричного, а подеколи — епічного змісту». Теми чумацьких пісень споріднені з козацькими піснями. Значну групу становлять пісні про відхід у дорогу, приготування до довгої подорожі, прощання з родиною. 51. Ремісницькі пісні Ремісницькі пісні — група соціально-побутових творів, дуже поширених у країнах Західної Європи та й у фольклорі слов´янських народів. Ремісники виготовляли ручним способом різні предмети щоденного вжитку. Залежно від виду ремесла вони об´єднувалися в цехи: гончарський, ковальський, ювелірний, швацький, кравецький, пекарський та ін. У країнах Європи в період середньовіччя і пізніше ремісничі цехи посідали значне місце у суспільстві; будучи основною сферою виробництва, вони могли суттєво впливати на соціальне життя, мали свої правові статути, закони і т. ін. Тому там були досить поширені фольклорні твори про життя ремісників (не лише ліричні пісні, а й легенди, казки, анекдоти). Як свідчать історичні матеріали, такі цехи існували і в Україні. Однак вони діяли на зразок таємних організицій, кожна з яких мала свою ієрархію управління, умови вступу та поведінки, нерідко свою мову. Кожен із цехів мав специфічний обряд ініціації (посвяти в майстри) з попередніми випробуваннями, вивідуванням секретів майстерності інших умільців, набуттям різних умінь. Часто обряди, пов´язані з цими організаціями, були засекречені. Напевне, тому в Україні ремісничих пісень збереглось небагато. Подекуди в ліричних творах зустрічаються назви людей, що вказують на вид діяльності (найчастіше — коваль); але це не є ознакою ремісничої пісні, бо в них не говориться про саме ремесло чи умови життя та праці. Суто ремісничих пісень в українському фольклорі дуже мало. Прикладом ремісничої творчості, на думку Ф. Колеси, можна вважати гумористичну пісню «Про цехмайстра Куперяна», записану М. Лисенком. У ній говориться про старшого майстра цеху Куперяна, що бенкетує з «братчиками-ремісниками». Коли до них доноситься звістка, що «мамуня йде — всім лихо буде», всі заметушилися, не знаючи, що робити. І тільки цехмайстер не втрачає рівноваги і потішає переляканих підлеглих, мовляв, «якось то буде». Цей твір, безумовно, пов´язаний із давнім укладом таких громад, оскільки фіксує правила ритуальної антиповедінки учнів ремісничого майстра, яка вважалась необхідним елементом такого роду ініціацій. Поширений у середньовічній Європі жанровий різновид ремісничої пісні не отримав поширення в усній словесності українців у зв´зку з іншим укладом ремісників.
52. Солдатські та рекрутські пісні Російська армія – рекрутські та солдатські пісні Після зруйнування Запорізької Січі і знищення усіх залишків автономії України Росія запровадила на українських землях солдатчину (солдат від лат. solidus — монета, італ. soldato — буквально: той, що одержує платню) — військову службу чоловіків різних верств населення, яка невдовзі перетворилась у рекрутську повинність (рекрут — від франц. rekruter — набирати, вербувати) — спосіб комплектування російської армії шляхом примусового набору від податних станів солдат-новобранців, а від дворян — офіцерів. Рекрутчина була трагічною сторінкою у долі українського селянства. Введена Петром І в 1699 р. у Росії (коли перед війною з шведами було наказано провести набір 32 тис. солдатів), у 18 ст., після знищення козацької демократичної держави, вона охопила всю Східну Україну. На Західній Україні було схоже явище — вербування українців до Австро-Угорської армії. Служба у царській армії привела до появи цілого ряду тем, сюжетів, мотивів, образів, які за нових суспільних умов увійшли в народну творчість як окремий шар фольклору тієї доби. Нелегка солдатська доля стала темою народних оповідань, анекдотів, прислів´їв і приказок. У пісенній творчості вона породила новий жанровий різновид лірики — солдатські та рекрутські пісні. У них народ висловлював своє ставлення до нових історичних та політичних обставин, що були неприйнятними для українців, суперечили їхній національній психології селян-хліборобів. «Солдатчина і рекрутчина, як форми чужої військової організації, накинені ураз із панщиною, займанськими державами, Австрією і Росією, для їх державних, чужих українському народові інтересів, — стрінулися з загальною нехіттю української людності, тої самої, що цілі століття вела власними силами геройську боротьбу в обороні рідного краю. Примусова військова служба впала дійсно страшним тягарем на українське селянство...». Рекрутська повинність (назва «рекрут» з´явилась у 1705 р.) була страшним соціальним злом. Перш за все непомірною була сама тривалість служби. За Петра І вона була довічною, згодом термін зменшився і в 1793 р. був скорочений до 25 років, у 1834 — до 20, а пізніше —15,12,10 років. З 1874 p., коли була введена всезагальна військова повинність, служба тривала 7 років. Тому не дивно, що окрім уже названих нових явищ в усній народній творчості, з´явились ще й рекрутські голосіння, якими супроводжувався відхід хлопця до війська. Вони майже не відрізнялись від поховальних голосінь, бо пожиттєва чи довготривала служба у війську фактично означала кінець його життя у сім´ї, родині, рідному селі і знаменувала перехід зі «свого» світу в «чужий», де діють чужі, незнайомі закони, невідоме майбутнє та ін. На військову службу йшли молоді, здорові хлопці, але багато з них не доживали до завершення строку: гинули у війнах, від знущань, покарань, важких умов життя, хвороб та ін. Ті, кому щастило повернутися з війська, приходили додому каліками, хворими, зламаними фізично і морально. Роки життя у війську були наповнені страшними подіями, складними обставинами, кривавими картинами війни, нелюдськими знущаннями. Важкі умови життя і туга за домом ставали причиною самогубств у армії. Великою трагедією було, коли до війська віддавали чоловіка, який був одружений, мав дітей. Без господаря сім´я була приречена на бідування, жінка при живому чоловікові без надії на його повернення ставала вдовою. Усі ці явища солдатського життя, пов´язані з ним перипетії та сімейні драми, знайшли своє відображення у солдатських та рекрутських піснях. Як ліричні твори вони оспівували трагічну долю солдата, розкривали його внутрішній духовний світ: думки, почуття, переживання, породжені нелегкою солдатською дійсністю. 53. Жовнірські пісні Австро – Угорська армія – жовнірські пісні Жовнірські (вояцькі) пісні дуже подібні до солдатських та рекрутських за образною структурою, однак відрізняються від них емоційною тональністю: вони позбавлені того суцільного смутку, мотиву горя і страждання, що є провідною рисою рекрутських пісень. Це зумовлено історичною дійсністю, якою вони були породжені. Західні землі України (Галичина, Буковина, Закарпаття), які були у складі Австро-Угорської імперії (пізніше — Польщі) не відчували на собі такого сильного тягаря військової повинності, як східні українські землі у складі царської Росії. У 17 ст. в Австрії, як і в інших західноєвропейських країнах, армія була найманою і комплектувалась шляхом вербування. Лише в кінці 18 ст. була здійснена перша спроба ввести військову повинність. Конскрипція — спосіб комплектування війська, за яким вся територія держави розподілялась на округи (кантони), які поставляли вояків певним полкам, поширилась і на українські землі. Так, Галичина від 1852 р. мала постачати жовнірів для 11 полків інфантерії (піхоти), двох полків стрільців, двох полків драгунів і шести полків уланів (кавалерійців). Якщо вербунок здійснювався переважно на добровільній основі, то конскрипція була спробою примусового набору до війська. Тому в жовнірських піснях є мотиви, споріднені з рекрутськими піснями: лови хлопців, переховування їх від влади, втеча та ін. Але конскрипція давала можливість легко відкупитись від військової служби, тому в цій групі пісень поширений мотив звертаня хлопця до матері з проханням продати коня вороного, щоб відкупити його від служби. Тут витворюється ліричний образ матері, яка готова продати все, щоб її син не йшов до війська. Оскільки майже все населення Австро-Угорської імперії ухилялось від служби, там практикувалася змішана система набору до війська, але провідним було вербування. Найчастіше у літературі описано такий спосіб найму хлопців на військову службу: «По селах розсилались браві жовніри, які справляли в коршмі музики, удавали із себе веселих, безжурних вояків, що п´ють, гуляють, сіють грішми. Простий селянський парубок, дивлячись на ці картини веселого життя, до того ж підпоєний вербувальниками та улещений привабливими розмовами про славу майбутніх походів, спокутувався «привільним» життям у війську і давав згоду на «службу цісареві». Часом така згода була викликана певними обставинами — нещасливим коханням або злом на дівчину...». Такий вербунок широко відображений у галицьких, буковинських, закарпатських піснях.
54. Кріпацькі пісні Росія відновила кріпацтво на українських землях. Кріпосне право узаконювало залежність селянина від землевласника. Остаточно кріпацтво в Україні було оформлене 1873 року указом Катерини II. Серед різних видів кріпацьких повинностей, крім численних податків, була ще й панщина чи відробіткова рента — примусова праця закріпачених селян у господарстві поміщиків. Усі ці суспільні явища й пов’язані з ними життєві ситуації відбилися в кріпацьких піснях, у яких з великою силою виражено ставлення селян до тяжкої долі, умов підневільного життя. У кріпацьких піснях немає романтичних рис (гіперболізації, ідеалізації ліричних героїв, обширних пейзажів, персоніфікації сил природи, фантастичних картин та ін.). Народна уява й фантазія поступається місцем змалюванню нелегкої праці, умов селянського побуту, епізодів знущання поміщиків з кріпаків, приниження людської гідності. Глибокою реалістичністю у змалюванні нестерпного становища поневоленого селянства відзначаються кріпацькі пісні. Тяжка панщина, знущання поміщика і його посіпак, безправність і зубожіння кріпаків, протест проти поневолення — основні теми цих пісень, пройнятих класовою непримиренністю і ненавистю до гнобителів. У них з такою нещадністю викривалося кріпацтво, що сам собою напрошувався висновок про необхідність його знищення. Простими й економними художніми засобами змальовуються картини, що вражають своєю страшною правдою. Характерні для поетики козацьких та чумацьких пісень розгорнуті метафори, образна символіка, щедрі зіставлення відступають у кріпацьких піснях перед конкретним, точним відтворенням реальних життєвих фактів. Ось звичайний, ніби протокольний перелік панських робіт, що їх треба відбути, а як виразно він дає відчути безпросвітність життя кріпаків. У кріпацьких піснях початку XVIII ст. відобразилось посилення феодального гніту. Поміщики відбирали у селян навіть неділю — святковий день, працювати в який вважалося за гріх. Так з’являється образ панщини в неділю. Майже в кожній пісні говориться про підневільність, безправ’я кріпаків, приниження їхньої людської гідності, про знущання: «з нагаями на панщину гонять», пан чи його прислужник «канчук розпускає», «нагайку виймає», «дав нагаїв сорок», «б’є києм», «кладуть бити» і т. д. Контрастним зіставленням панських розкошів і зубожіння та бідування селян викривається паразитизм кріпосників. У пана-нероби «білії онучі», у його дочок і жінки дорогі прикраси й убори, а кріпаки ходять «голі, без сорочки», «мало не безштанні», у них «нема в хаті й кішки». Народ дав чітке визначення панщини одним словом: панщина-даремщина. Представники панівного класу боялися революційної сили таких пісень, переслідували їх виконавців. Лірник, від якого у 1815 р. була записана пісня «Ой у неділю ранесенько до церкви дзвони дзвонять» (а надрукована була тільки в 1879 р.), казав збирачеві: «Божому чоловікові добре за сю пісню досталось: знав і я, і голова моя, і спина моя». Є пісні (їх збереглося небагато) про роботу на панських ґуральнях, цукроварнях, смолокурнях. Життя робітників-кріпаків таке ж гірке, як і селян: майданники (смолокури) «ходять без сорочки», гуральмани — «голі й босі», наглядач хапає «за чуприну».
Бурлацькі пісні. Бурлацькі пісні — належать до суспільно-побутових пісень. Бурлаки — це селяни, які, втікаючи від закріпачення, ставали на тимчасові заробітки. Вони терпіли поневіряння, голод і тяжку працю, зате належали самі до себе; манила воля, але ніде безрідний бурлака її не знаходив: «Степ веселий, край далекий, та ніде прожити». Образність бурлацьких пісень скупіша, ніж в родинно-побутовій ліриці, більше суворого реалізму, нарікань на соціальну несправедливість, але в ряді пісень простежується тісний зв’язок з лірикою інших циклів, особливо з козацькими піснями. Настрій туги за рідним краем, сім’єю, образ смерті на чужині передається за допомогою художніх засобів, широко використовуваних в народній ліриці: схилена вишнева гілка — дружина, що втратила надію та повернення бурлака; рання роса, що висихає на вітрі — бурлацьке життя, що минає в горюванні; гадина, що в’ється біля серця; явір, коріння якого вода підмиває — туга, що точить бурлака. «Забіліли сніги». ВІЮТЬ ВІТРИ ВСЕ БУЙНІЇ,ГОРЕ, ГОРЕ ТИМ СИРОТАМ,ГОСПОДИ МІЙ, СВЯТИЙ БОЖЕ
56. Спорідненими за тематикою, ідейно-художнім пафосом є наймитські пісні, у яких теж домінує мотив невлаштованості життя, марності прожитих років у важкій праці на інших.Наймитування як суспільне явище з´явилось після скасування кріпацтва 1861 р. Звільнені, але обкрадені реформою, збіднілі безземельні чи малоземельні селяни не мали іншого способу для прогодування сім´ї, як іти і найматися на роботу до поміщиків. У пошуках кращої долі вони вирушали до міста, наймались до господарів виконувати різного роду роботу. Тому в наймитських піснях звучать мотиви, подібні до бурлацьких: важка праця, від якої «піт очі заливає», за яку майже нічого не платять, хоч доводиться працювати навіть у неділю. Поширені також мотиви туги за родиною, бажання швидше повернутися додому, нарікання на важкі умови життя (господарі погано годують, кладуть спати на підлозі, примушують працювати з досвіта до опівночі).Але є ряд рис, якими наймитські пісні відрізняються від бурлацьких. На відміну від бурлаків, якими переважно були чоловіки, наймитами ставали і жінки. Вони наймалися покоївками, швачками, куховарками, пралями, а також до роботи в полі. Тому в цих піснях змальовується і трагічна доля жінки-наймички чи дівчини, відданої в найми батьками, що не можуть її прогодувати. Втомлена працею наймичка виливає свою тугу в уявній розмові з матір´ю, скаржиться на важке життя. Думки про нещасне життя, почуття, викликані різними життєвими ситуаціями (заможні родичі відвернулись від бідної наймички; ніхто її не сватає, бо вона не має посагу; батьки, не маючи чим прогодувати, знову женуть в найми і т. п.) породжують мотив бажання померти. У гаю, гаю зеленім,
Жебрацькі пісні
Особливою верствою українського населення були діди-жебраки. Як свідчать історичні документи, ці люди виконували свої твори не просто з метою випросити милостиню. Вони утворювали своєрідні жебрацькі громади, які діяли за всіма законами напівтаємних братств (з певними умовами вступу та поведінки), подібно до кобзарських громад. їхній репертуар міг складатись із історичних пісень чи пісень-хронік, але вони також мали свої особливі пісні, які виконували, просячи милостиню. Ці пісні в народі та фольклористичній літературі 19 ст. називалися «просьбування» або «жебранки»: Прошу тебе, отець-мати, Низьким уклоном, покірним словом, Даруй мені єдиную рубашечку, або убраннячко, На грішнеє моє тіло прикриваннячко, Прикрийте ж, отець-мати, моє грішне тіло, Щоб од буйного вітру воно не марніло, І од праведного сонечка не вгоряло, Од морозу не вимерзало, од дощу не вимокало, То так і вас прикриє Матір Божая чесним своїм омофором. У них основний мотив — прохання допомоги: дати одяг, їжу чи хоч якісь гроші для існування, як правило, поєднувався з молитовними мотивами накликання добра і процвітання, прохання Божої милості на добродійних людей, що помагають жебракові: Син єдиний, Ісус Христос правдивий! Зошли, Господи, ангела-хранителя у сей дом благочестивий! Особливості побудови таких пісень полягають в тому, що вони, подібно до плачів, не мають силаботонічної структури, виконуються речитативом у супроводі музичного інструмента, що наближає їх виконання до дум. Така форма сприяє високому рівню їх імпровізації.
|
