ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Специфіка фольклору. Основні риси.

Предыдущая 123 4 5 6 7 8 9 10 11 12 Следующая

«Термін «фольклор» запровадив англієць В.Томс, котрий 1846 р. під псевдонімом А.Мертон надрукував у часописі «Атенеум» (№982) статтю «The Folklore». Тим самим він щасливо дав ім'я явищу, що його в Європі вивчали вже на протязі століть, але називали по-різному, розпливчасто та описово. «Folk» означало у нього народ, «lore» – мудрість, а ціле вчений визначив як «неписану історію, що фіксує залишки давніх вірувань, звичаїв і подібного в сучасній цивілізації».

Традиційно виділяють чотири фольклорні роди:

· Народний епос — розповідні фольклорні твори, до яких належать: Загадки,Прислів'я та приказки, Анекдоти, Історичні пісні, Балади, Казки. Легенди Перекази,Байки,Притчі,Народні казки.

· Народна лірика — поетичні фольклорні твори, у яких життя зображується через відтворення думок, почуттів і переживань героїв.

· Трудові пісні

· Календарно-обрядові пісні — веснянки, русальські, купальські, жниварські пісні, колядки, щедрівки

· Родинні-побутові пісні — колискові, весільні, танцювальні, жартівливі пісні, пісні-голосіння

· Соціально-побутові пісні — козацькі, кріпацькі, чумацькі, рекрутські(солдатські), бурлацькі(наймитські),стрілецькі пісні

Народна драма — фольклорні твори, в основі яких лежить конфлікт, а сюжет розгортається через поєднання словесних, музичних і сценічних засобів (пісні-ігри «Просо», «Мак», «Коза», «Меланка», «Дід», «Явтух», «Подоляночка» тощо, а також вертеп, весілля).

Народний ліро-епос — фольклорні твори, що містять ознаки як народного епосу, так і народної лірики.(балади,думи)

Характерна ознака фольклору — його анонімність, тобто втрата авторства в процесі побутування, що є водночас і процесом колективного творення, додавання "до чужого прекрасного свого кращого".

Яскравим виразом колективності творення у фольклорі та вільного ставлення до тексту є наявність різновидів тих чи інших творів — їх варіантів. Збирачами фольклору записані в різних місцевостях численні варіанти широко популярних і менш відомих пісень, казок, легенд, переказів, прислів'їв тощо. Варіативність фольклорних творів добре примітна навіть у звичайному побуті. Самі виконавці з народу нерідко констатують, що ця пісня чи казка інакша "в нас", ніж "у сусідньому селі" або навіть на другому кутку села. Варіантність чи навіть багатоваріантність — одна з головних ознак фольклору — стосується всіх його родів, видів і форм: віршових, поетичних і прозових (оповідних).Різноваріантність фольклорних творів зумовлена і такою специфічною рисою народнопоетичної творчості, як імпровізаційність, тобто співтворчість у процесі виконання. Виконавець не просто повторює готовий текст, поетичні форми, а нерідко пристосовує їх до певної ситуації, події, осіб — імпровізує. Імпровізаційність властива всім формам народної словесності, зокрема характерна для похоронних голосінь і коротких пісенних форм — приспівок до танців, пісенних діалогів, коли виконавець повинен швидко зреагувати і доречно відповісти на ту чи іншу пісенну фразу, строфу, приказку.Ще однією специфічною особливістю фольклору є його усність — усна форма творення, побутування, синхронне і діахронне передання, тобто поширення творів фольклору в певний час і його різночасове передання від покоління до покоління. Значна роль при цьому належить пам'яті. Саме в пам'яті носіїв фольклору, його індивідуальних і колективних виконавців зафіксовано весь багатоплановий обсяг фольклорної інформації, її сюжети, тексти, форми, стабільні стереотипи. З цього випливає і визначальне функціональне значення пам'яті в утвердженні традиції народної усної словесності. Недарма в науці існує думка, що фольклор — це мистецтво пам'яті.

Періодизація фольклору.

Проблема періодизації фольклору залишається до цього часу дискусійною. Існують різні, часто протилежні думки щодо поділу історії розвитку і побутування фольклору на певні періоди. Ця невизначеність і неоднозначність зумовлена передусім складністю історичного шляху, який пройшов український народ. Виходячи із складності і неоднозначності історії України, зважаючи на усний характер побутування фольклору, практично неможливо здійснити загальноприйнятну хронологічну його періодизацію.Основні періоди українського фольклору. Процес зародження і розвитку українського фольклору поділяється на дві великі епохи. Перша — доісторична (міфологічна). Вона обіймає час, про який, окрім археологічних знахідок, матеріальних предметних доказів, не існує жодних писемних свідчень. Друга — історична — тобто епоха, події якої зафіксовані в писемних джерелах. Ці епохи ще називають дохристиянською та християнською і поділяють на періоди, кожному з яких властиві свої умови життя, культурно-історичні особливості, а відтак — специфічні форми зародження і функціонування фольклорних форм, своя система жанрів усної народної творчості.

Періодизація фольклору доісторичної епохи

Міфологічна епоха — це час, у який виникли перші явища усної народної творчості, коли первісні уявлення і вірування оформились у більш окреслену систему культів. Важко навіть приблизно вказати початок цього періоду.Ця епоха залишила давні рисунки на стінах печер, пов´язані з мисливськими культами, оскільки основним заняттям людей тоді було полювання. Крім зображень фігур тварин, зустрічаються й зображення мисливців у масках, які здійснювали магічні танці, певні ритуали.Таким чином, першим періодом, в який зародилися початкові форми фольклору, є палеоліт. У зв´язку з основним видом діяльності — мисливством — тоді склалася рання стадія культу і магія полювання, що в загальному виражались у драматично-танцювальних формах (ритмічні рухи, жести, звуки).Другим періодом є мезоліт чи кам´яний вік. Це час, коли камінь починає використовуватися для виготовлення знарядь праці, в першу чергу для потреб мисливства. Тоді ж зародилися первісні ритуали, пов´язані з культовою діяльністю людей. Можливо, і виник культ вшанування вогню як необхідної умови існування людей.Третім періодом є протонеоліт — час, коли у зв´язку з розвитком тваринництва люди були вимушені перейти на осілий спосіб життя. Це привело до появи астральних культів (поклоніння сонцеві, місяцю, зорям), до виникнення перших міфів про природу, людину та світ.Четвертим періодом є неоліт чи мідний вік (близько 4—3 тис. до н. е.), в який На основі землеробських ритуалів зародилися календарна обрядовість та первісні форми релігії у вигляді поклоніння померлим предкам, божествам як втіленням природних стихій. Поєднання елементів основних культів сонця, печі та зерна стає основою культу хліба як символу сонця і життя. З виникненням релігії, магів, які до того звершували ритуали, змінюють жерці.П´ятий період — епоха бронзи чи бронзовий вік (2 тис. до н. є. — о ст. до н. е.). Такий обряд зумовив виникнення похоронних голосінь. Із розширенням уявлень про потойбічне життя та душу ускладнюється календарно-обрядова творчість, до якої долучаються річні обрядові свята вшанування померлих на місцях їх поховань. Сама календарна обрядовість доповнюється словесними текстами, що лягли в основу жанрів календарної творчості — колядок, щедрівок, веснянок, купальських, жниварських пісень та ін. Ускладнюється і система жертовно-ритуальних дійств (обряди супроводжуються різними словесними формами, що стає ґрунтом для зародження перших епічних жанрів).Шостий період — залізний вік (рання стадія — 8 ст. до н. є. — 4 ст. н. е.). Він характеризувався остаточним розшаруванням суспільства, оформленням моногамної (парної) сім´ї, значним розвитком виробництва зброї, сільськогосподарських знарядь, розширенням ремісництва та товарообміну, а головне — зародженням державного устрою..Сьомий період — праслов´янський. Появу давніх слов´ян вчені-історики датують близько 6 ст. н. є. Це є часом зародження праслов´янської культури, яка успадкувала риси попередніх епох. Основними видами діяльності залишилися землеробство, скотарство, рибальство, мисливство, бджільництво та різні ремесла.

Праслов´яни теж сповідували язичницьку віру, яка упродовж попередніх століть сформувалась у досить чітку систему поглядів і вірувань.

Періодизація фольклору історичної епохи

Першим періодом історичної епохи є княжий період, який для розвитку усної народної творчості став переломним. Докорінні зміни, що відбулися в житті русичів-праукраїнців, були пов´язані з двома основними чинниками. Перший — утворення на території українських земель нової великої могутньої самостійної держави Київської Русі, що стало поштовхом для виникнення нових форм творчості, пов´язаних з необхідністю фіксувати основні історичні та політичні події: походи, битви, угоди, звеличувати героїв-переможців (походи Ігоря на Каспій, придушення повстання древлян княгинею Ольгою, перемоги Святослава). Таким чином поряд із древніми історичними рукописними документами в цей час твориться, виробляючи певну систему, усний героїчний епос, основними жанрами якого стають билини, легенди, перекази.Другим, ще вагомішим чинником було запровадження християнства. Християнізація українського народу, яка найчастіше ототожнюється з хрещенням Русі князем Володимиром, розпочалася задовго до офіційної дати 988.Княжа доба принесла нове нашарування у весільних обрядах, що відображається в інсценізації життя княжого двору: наречений — князь, молода — княгиня, дружки — бояри, пишний одяг, строї, зброя, збруя.Другий період розвитку фольклору історичної епохи припадає на добу козаччини, яка в свою чергу поділяється на три етапи (Запорізької Січі, Гетьманщини і Гайдамаччини).Оскільки усна народна творчість породжена самим життям народу, вона моментально і точно реагувала на всі події, що відбувалися в житті народу. З попереднього огляду історичних умов побутування фольклору в 15—18 ст. природньо випливає висновок, що саме на той час припадає особливо інтенсивний розвиток і розквіт українського героїчного епосу. Започаткований ще у княжій добі, історичний епос з новою силою продовжує оспівувати козацькі походи, героїчні подвиги народних ватажків, лицарську доблесть, життя і побут козаків. Найпоширенішими жанрами стають думи та історичні пісні, у яких відображаються всі віхи та події української історії. Виконавцями їх були кобзарі-запорожці, як носії народної пам´яті. Майже весь епос цього періоду тематично присвячений боротьбі українського народу за національну незалежність спочатку з турецько-татарськими та литовсько-польськими, пізніше — з російськими поневолювачами. Крім дум та історичних пісень, козаччина знайшла своє відображення і в прозових жанрах (легендах, переказах), що були надзвичайно популярними серед народу, який у такий спосіб возвеличував і пошановував своїх ватажків та захисників-месників (С. Наливайка, П. Сагайдачного, М. Залізняка, І. Ґонту, О. Довбуша, І. Кармалюка та ін.).Третій — період бездержавності (18—19 ст.). Із знищенням козацтва та політичним занепадом України усі прояви української культури переслідувались і викорінювались як з боку шляхетської Польщі, так і з боку царської Росії. Тому фольклор того періоду має інший колорит, з побутовими домінантами.Четвертий період історичної епохи — час новітнього розвитку усної народної творчості (20 ст.) є історично найскладнішим, найбільш неоднозначним, багатоаспектним. Зумовлено це знову ж таки неоднозначними історичними процесами, що відбувалися на Україні у 20 ст., пов´язаними з новими спробами здобуття державної незалежності. Другим фактором цього періоду є утвердження спочатку на східних землях, а пізніше на всій території України більшовицької влади, з настанням якої почав розвиватися новий вид усної народної творчості — «радянський» фольклор, пов´язаний з реагуванням вождів компартії (Леніна, Сталіна) на колективізацію та індустріалізацію. У так званий період «застою» найпоширенішим жанром усної народної творчості була лірична пісня (як у всі часи занепаду політичної свідомості народу) та витворений радянською субкультурою жанр політичного анекдоту, який в усьому колишньому Радянському Союзі (в тому числі і в Україні) набув такого поширення, як в жодній іншій країні світу.На сучасному етапі розвитку усної народної творчості, внаслідок скасування різних заборон, відбувається стихійне відновлення забутих звичаїв. Особливо на території Східної України, де майже повністю втрачена національна традиція, її спонтанне відродження часто набуває ґротескних форм. Завершення довгої доби штучно насадженого матеріалізму поряд із хвилею відродження релігійних традицій народу ознаменувалось небаченим піднесенням магії і демонології (ворожбитство, викликання духів, заклинання, магічне цілительство), закликами (і навіть практичними спробами) відновлення давніх язичницьких культів.Тому зараз перед сучасними творцями і носіями народної традиції стоїть нелегке завдання вибору шляху подальшого розвитку фольклору, який би збагачував скарбницю української духовності, а не спотворював її, був обґрунтований потребами часу, відповідно збалансований у всіх вимірах.

Фольклорні збірники

Фольклорні збірники ХVІІІ- XIX ст.

Внесок М.Максимовича, П.Куліша у вивчення української народної поезії.Історії фольклористики відоме ім'я Михайла Максимовича (1804 - 1873), історика, природознавця, члена-кореспондента Петербурзької Академії наук, першого ректора Київського університету св. Володимира. У 1827

році М.Максимович видав „Малороссийские песни". У передмові автор,зазначивши привабливість української пісні, підкреслює її виховне значення, а сам фольклор розглядає як засіб пізнання народу, його культури, тобто як історичне джерело.Пізніше виходять збірки М. Максимовича „Українські народні пісні" (1834), „Збірка народних українських пісень"(1849). Відомий фольклорист подав цікаві поради стосовно методики записів: записувати їх в тому ж вигляді, як співають у селах, бажано з мелодією.Одним із перших фольклорист почав називати епічно-ліричні твори думою, подав він також і характеристику ознак цього жанру [15]. Видатною подією в культурному житті України стало видання П.Кулішем у 1856 - 1857 рр. двох томів „Записок о Южной Руси". Книги були присвячені розгляду зразків українського фольклору, історії українського народу. До фольклорно-літературної та історичної збірки ввійшли 12 дум, легенди, перекази, декілька пісень, відомості про кобзарів і лірників,

казки, міркування П.Куліша стосовно долі народної поезії. Лише у 1994році, через півтора століття, ці репринти були перевидані широкомузагалу читачів.Фольклорні збірники почали особливо „плідно" видаватись у ХІХ - поч.ХХ ст., зокрема „Запорожская старина" в шести збірках була надрукована завдяки зусиллям українського філолога-славіста І.Срезнєвського (1812- 1880). У передмові до першої частини цього збірника відоми науковець писав: „Українські літописи розповідають лише про подвиги цього народу, дуже рідко доторкуючись до внутрішнього життя його, і самі навіть подвиги описані іноді коротко, іноді невірно, плутано, часто літописні оповідання суперечать одне одному. Ця бідність історії запорожців у письмових джерелах примушує шукати інших джерел, і ті,хто вивчає історію, знаходять для своїх досліджень багатий невичерпний рудник у народних переказах" (Див.Крип'якевич І.П. Історія України / Відп. ред. Ф. П. Шевченко, Б. З. Якимович. - Львів: Світ, 1990. - C.166).Фольклорні збірники, добірки друкувалися в часописах „Киевская старина" (1893, т. 42, 1898, т. 61), „Этнографическое обозрение",Етнографічний збірник (1898, т. V), „Матеріали до українсько-руської етнології"

„Руська трійця", засновниками якого були М.Шашкевич (1811 - 1843), І.Вагилевич (1811 - 1866), Я.Головацький (1814 - 1843). У 1837 році у Будапешті цим українознавчим осередком було видано альманах „Русалка Дністровая", де знайшли місце українські народні думи, історичні пісні (зокрема про Олексу Довбуша, опришків, Морозенка), обрядові, жіночі, колискові пісні.Наприкінці ХІХ ст. виходять "Народні українські пісні" (1883 р.) О.Гулака-Артемовського, „Нова збірка народних малоруських приказів,прислів'їв, примовок і загадок" (1890 р.) М.Костомарова, „Свадебные песни в Лубенском уезде Полтавской губернии" (1890 р.) В.Милорадовича ,„Сказки, пословицы и т.п., записанные в Екатеринославской Харьковской губерниях" (1892 р.) І.Манжури, „Этнографическиематериалы, собранные в Черниговской й соседней с ней губерниях". Вип.1-3 (1895-1898 рр.) Б.Грінченка та інші фольклористичні праці.

Визначною подією в галузі збирання пам'яток стало видання фольклорних матеріалів етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край. Керівником експедиції був видатний український етнограф і фольклорист, автор слів національного гімну „Ще не вмерла Україна"(1863 р.) П.Чубинський. Результат плідної роботи експедиції – сім томів (9 книг) праць етнографічно-статистичної експедиції в західно-Руський край", які вийшли в Петербурзі в 1872 - 1879 рр.Значну роботу з питань збирання, обробки й видання фольклорно-етнографічних матеріалів проводив Південно-Західний відділ РГТ. У двох томах „Записок Юго-Западного отдела императорского РГСГ" (т. І, 1873 р., т.ІІ, 1874 р.), виданих відділом, було вміщено праці М.Драгоманова, В.Антоновича, П.Чубинського, Ф. Вовка (Волкова) та ін.

У 1898 p., при Львівському науковому товаристві ім. Т.Г.Шевченка була створена Етнографічна комісія, яка видавала "Етнографічний вісник",Матеріали до українсько-руської етнології" та ін.

Предыдущая 123 4 5 6 7 8 9 10 11 12 Следующая