 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Зовнішні та суб'єктивні вияви поведінки різних соціальних типів
Загальноприйнятої, єдиної класифікації характерів, попри різноманітні спроби, досі виробити не вдалося, а поділ людей на типи значною мірою є умовним. Усе це, однак, не применшує значення обізнаності з основними рисами людини, що відіграє суттєву роль у різних вимірах управлінської діяльності. Одним із перших запропонував класифікацію типів характеру німецький психіатр і психолог Ернст Кречмер (1888—1964). Пізніше аналогічну спробу здійснив американський вчений Вільям Шелдон (1899—1977). В Росії цю проблему досліджував психіатр Петро Ганушкін (1875—1933), в Німеччині — психіатр і психолог Карл Леонгард (1904—1988). Згідно з концепцією Е. Кречмера існує три основних типи організації тіла — астенічний, атлетичний, пікнічний. Кожен із них учений поєднав з особливим типом характеру. Астенічний(грец. asthenik — безсилий, кволий, млявий) тип. На вигляд астенік — худорлява людина з вузькими плечима, тонкими руками, слаборозвиненими м'язами. Такому типу будови тіла відповідає і тип темпераменту — шизотимік (грец. schizo — розділяю, розсікаю), для якого властиві такі риси характеру, як аристократичність, егоїстичність, невміння знаходити спільну мову з іншими людьми, схильність до відлюдькуватості тощо. Пікнічний (грец. pyknos — міцний, кремезний) тип. Людина з такою будовою тіла схильна до повноти, має коротку шию і середній зріст. Пікнічному типу відповідає тип темпераменту — циклотимік (грец. kikloeides — колоподібний, круглий), якому властиві енергійність, комунікабельність, схильність до гумору тощо. Незважаючи на те, що типологія Кречмера була побудована абстрактним, умоглядним шляхом, вона містила у собі низку життєво правдивих спостережень. Як виявилося згодом, люди з певним типом будови тіла мають схильність до захворювань, які супроводжуються акцентуаціями відповідних рис характеру.
5. Корольчук М.С. Основи психології. Опорні конспекти, схеми, методики /М.С. Корольчук, В.М. Крайнюк, В.М. Марченко. – К. : Ніка-Центр, 2009. – 320 с.[69...168] 6. Максименко С.Д. Загальна психологія / С.Д. Максименко. – К. : ЦУЛ, 2004. – 272 с [65...164] Питання до самопідготовки 1. Що таке темперамент людини? 2. Назвіть основні риси особистості, що складають її характер. 3. Які типи характерів Ви знаєте? 4. Розкрийте співвідношення понять "людина" та "особистість". 5. Якими є основні ознаки особистості? 6. Що сприяє розвитку особистості? 7. Дайте характеристику психологічній структурі особистості. 8. Які функції здійснює особистість як самокерована система? 1. Індивідуальність - це: 1. Своєрідність в особистості; 2. Особистість в її своєрідності; 3. Вибіркове ставлення людини до дійсності. 2. До основних компонентів особистості належать: 1. Характер; 2. Управління людьми; 3. Самоуправління. 3. До можливостей особистості відносяться: 1. Здібність; 2. Імпульсивність; 3. Геній. 4. У холерика нервова система: 1. Сильна, зрівноважена, рухлива; 2. Сильна, зрівноважена, проте інертна; 3. Сильна, але не зрівноважена; 4. Слабка. 5. Індивідуально-типологічна характеристика людини і вищих тварин, що виявляється у силі, напруженості, швидкості та зрівноваженості перебігу їхніх психічних процесів - це: 1. Темперамент; 2. Психопатія; 3. Врівноваженість;
4. Залежність від рис характеру. Тема 4. «Свідомість, самосвідомість та рефлексивні характеристики особистості. Методологічні засади сучасних теорій особистості. Загальна характеристика афективної сфери особистості.» План. 1. Поняття «свідомість» та «самосвідомість». Рефлексія в особистісному зростанні. 2. Гармонійна особистість: ілюзії і дійсність. 3. Методологічні засади сучасних теорій особистості ( З.Фрейд, К. Юнг, А. Адлер, К. Левін, К. Роджерс, А. Маслоу). 4. Походження та функції емоцій.
1. У кінці 30-х років ХХ століття в психології особистості почалася активна диференціація напрямів досліджень. В результаті до другої половини ХХ століття склалося багато різних підходів і теорій особистості. Існує щонайменше 48 варіантів теорій особистості , і кожний з них може бути у свою чергу оцінений по п'яти параметрах, заданих на схемі у вигляді підстав для класифікації. До типу психодинамічних відносяться теорії, що описують особистість і пояснюють її поведінку виходячи з її психологічних, або внутрішніх, суб'єктивних характеристик. Якщо скористатися для символічного представлення типів теорій формулою, запропонованою К. Левіном, В= F(Р,Е), де В — поведінка; F — знак функціональної залежності; Р — внутрішні суб'єктивно-психологічні властивості особистості; Е — соціальне оточення, то психодинамічні теорії в їх символічному уявленні виглядатимуть таким чином: В= F(Р). Це означає, що поведінка тут фактично виводиться з внутрішніх психологічних властивостей індивіда як особистості, повністю пояснюється тільки на їх основі. Соціодинамічними називаються теорії, в яких головну роль в детерміації поведінки відводять зовнішній ситуації і не надають істотного значення внутрішнім властивостям особистості. Їх значення символічно виглядає так: В= F(Е). Інтеракціоніськими називають теорії, засновані на принципі взаємодії внутрішніх і зовнішніх чинників в управлінні актуальними діями людини. Їх смисловим виразом є повна левіновська формула: В= F(Р,Е). Експериментальними називаються теорії особистості, побудовані на аналізі і узагальненні чинників, зібраних дослідним шляхом . До неекспериментальних відносять теорії, автори яких спираються на життєві враження, спостереження і досвід і роблять теоретичні узагальнення, не звертаючись до експерименту. До числа структурних відносять теорії, для яких головною проблемою є з'ясування структури особистості і системи понять, за допомогою яких вона повинна описуватися. Динамічними називають теорії, основна тема яких – перетворення, зміна в розвитку особистості, тобто її динаміка. Ряд теорій особистості, характерних для вікової і педагогічної психології, побудований на розгляді обмеженого вікового періоду в розвитку особистості, як правило, від народження до ранньої юності. Є і теорії, автори яких поставили перед собою задачу простежити розвиток особистості протягом всього життя людини. Нарешті, істотною підставою для розподілу теорій особистості на типи виступає те, на що в них переважно звертається увага: внутрішні властивості, риси і якості особистості або її зовнішні прояви, наприклад поведінка і вчинки. Скористаємося цією класифікацією для того, щоб докладніше розглянути ряд найвідоміших теорій особистості. Як вже говорилося, Г.Оллпортом і Р.Кеттелом була почата розробка теорії, що одержала назву теорії рис. Її можна віднести до розряду психодинамічних, експериментальних, структурно-динамічних, таких, що охоплюють все життя людини і що описують її як особистість в поняттях, які характеризують внутрішні, психологічні, властивості. Люди згідно цієї теорії відрізняються один від одного за набором і ступенем розвиненості в них окремих, незалежних рис, а опис цілісної особистості можна одержати на основі тестологічного або іншого, менш строгого її обстеження, заснованого, наприклад, на узагальненні життєвих спостережень різних людей за даною особистістю. Р.Кеттелу вдалося виявити 16 різних особових рис. Кожна з них одержала подвійну назву, що характеризує ступінь її розвиненості: сильну і слабку. На основі експериментально виявленого набору рис Р.Кеттел побудував 16-чинниковий особистісний опитувальник . Треба відзначити, що надалі кількість експериментально виявлених чинників-рис значно збільшилася. За свідченням Р.Мейлі, одного з прихильників теорії особистісних рис, існує щонайменше 33 такі риси, які є необхідними і достатніми для повного психологічного опису особистості. В цілому ж в численних дослідженнях, виконаних на теперішній час в руслі теорії рис, приведено опис близько 200 таких рис. Розглянемо набір рис, які, на думку Р.Мей-лі, достатньо повно характеризують особистість: 1. Упевненість в собі – невпевненість. 2. Інтелектуальність (аналітичність) – обмеженість (відсутність розвиненої уяви). 3. Зрілість розуму – непослідовність, алогічність. 4. Розсудливість, стриманість, стійкість – суєтність, схильність впливу. 5. Спокій (самовладання) – невротичність (нервозність). 6. М'якість – черствість, цинізм. 7. Доброта, терпимість, ненав'язливість – егоїзм, свавілля. 8.Дружелюбність, поступливість, гнучкість – ригідність, тиранічність, мстивість. 9. Добросердя, м'якість – злісність, черствість. 10. Реалізм – аутизм. 11. Сила волі — безвілля. 12.Добросовесність, порядність – несумлінність, непорядність. 13. Послідовність, дисципліна розуму – непослідовність, розкиданість. 14. Упевненість – невпевненість. 15. Дорослість – інфантилізм. 16. Тактовність – нетактовність. 17. Відвертість (контактність) – замкнутість (відокремленість). 18. Веселість – сумність. 19. Зачарованість – розчарованість. 20. Товариськість – нетовариськість. 21. Активність – пасивність. 22. Самостійність – конформність. 23. Експресивність – стриманість. 24. Різноманітність інтересів – вузькість інтересів. 25. Чутливість – холодність. 26. Серйозність – легковажність. 27. Чесність – брехливість. 28. Агресивність – доброта. 29. Бадьорість – веселість. 30. Оптимізм – песимізм. 31. Сміливість – боязкість. 32. Щедрість – скупість. 33. Незалежність – залежність. Теорія рис має досить серйозні недоліки. По-перше, від якості висхідного матеріалу, що піддається чинниковому аналізу , істотно залежить набір особистісних рис, що виявляється. Користуючись різними початковими даними, дослідники одержують неоднакові списки чинників, причому їх думки з приводу необхідності і достатності виявленого набору особових рис також виявляються вельми різними. Деякі вважають, що для повної психологічної характеристики особистості цілком достатньо мати всього лише 5 рис, інші стверджують, що для цього мало і 20. По-друге, на основі знання особистісних рис виявилося практично неможливим точно передбачити поведінку людини навіть в тих ситуаціях, які по значенню пов'язані з виявленими рисами. Як з'ясувалося, поведінка людини, окрім рис особистості, залежить ще і від багатьох інших умов, зокрема від особливостей самої ситуації, в якій вона розглядається. Індивідуальні відмінності в поведінці, які виявляються у дітей і дорослих, є, згідно даної теорії, результатом їх тривалого перебування в різних життєвих умовах, взаємодії і взаємостосунків з різними людьми. Основні механізми придбання людиною нових форм поведінки і, отже, її розвитку як особистості – це навчання умовно-рефлекторним шляхом через спостереження за іншими (вікарне навчання) і наслідування. Стійкість людини як особистості визначається не її власними психологічними характеристиками, а частотою і постійністю виникнення одних і тих же «стимульних ситуацій», ідентичністю оцінок поведінки індивіда з боку інших людей, успішністю і частотою повторення у минулому відповідних соціальних дій. Прикладом інтеракціоніської теорії особистості є концепція, розроблена американським ученим У.Майшелом. Згідно цієї концепції, особистісні чинники, які спільно з ситуацією визначають поведінку людини, діляться на ряд груп: 1. Здібності людини, тобто те, що вона в змозі самостійно і незалежно від ситуації зробити в даній обстановці. 2. Когнітивні стратегії – способи сприйняття і оцінки людиною ситуації, вибору форм поведінки в ній. 3. Очікування — оцінки вірогідних наслідків здійснення в даній ситуації тих або інших вчинків. 4. Цінності, тобто те, що представляє для даної людини цінність, має сенс, значення. Людина в обстановці, що склалася, звичайно вибирає такий спосіб поведінки, який призводить до затвердження її цінностей. 5. Плани поведінки, способи його суб'єктивної регуляції. Опинившись в якій-небудь ситуації, люди звичайно вважають за краще діяти звичним для них способом, за вже перевіреним досвідом планом. Розроблену З.Фрейдом психоаналітичну теорію особистості можна віднести до типу психодинамічних, неекспериментальних, структурно-динамічних,таких, що охоплюють все життя людини і використовують для описання її як особистості внутрішні психологічні властивості індивіда, в першу чергу його потреби і мотиви. Самосвідомість людини З.Фрейд порівнював з вершиною айсберга. Він вважав, що лише незначна частина того, що насправді відбувається в душі людини і характеризує її як особистість, актуально нею усвідомлюється. Тільки невелику частину своїх вчинків людина в змозі правильно зрозуміти і пояснити. Основна ж частина її досвіду і особистості знаходиться поза сферою свідомості, і лише спеціальні процедури, розроблені в психоаналізі, дозволяють проникнути в неї. Структура особистості, по Фрейду, має три складові: «Воно», «Я» і «Над-Я». «Воно» – це власно несвідоме, те, що включає глибинні ваблення, мотиви і потреби. «Я» – свідомість, а «Над-Я» представлене як на свідомому, так і на підсвідомому рівнях. «Воно» діє відповідно до так званого принципу задоволення. «Я» орієнтується на принцип реальності, а «Над-Я» керується ідеальними уявленнями – прийнятими в суспільстві нормами моралі і цінностями. «Воно» є продуктом успадкованого людиною від тварин біологічного досвіду (в теорії самого Фрейда) або неусвідомлюваним результатом несприятливого індивідуального досвіду життя (в концепціях неофрейдистів). «Я» – це, як правило, самосвідомість людини, сприйняття і оцінка нею самою власної особистості і поведінки. «Над-Я» – це підсумок дії суспільства на свідомість і підсвідомість людини, ухвалення нею норм і цінностей суспільної моралі. Основні джерела формування «Над-Я» особистості – це батьки, вчителі, вихователі, інші люди, з якими дана людина вступала в тривале спілкування і особисті контакти впродовж життя, а також твори літератури і мистецтва. Система життєво важливих потреб людини, яка складає зміст «Воно», постійно вимагає задоволення і несвідомо спрямовує психічну активність людини, регулюючи її психічні процеси і стани. Неусвідомлювані ваблення, що йдуть від «Воно», частіше за все знаходяться в стані конфлікту з тим, що міститься в «Над-Я», тобто з соціальними і етичними оцінками поведінки; тому між «Воно» і «Над-Я» існують постійні і неминучі суперечності. Вони вирішуються за допомогою «Я» – свідомості, яка, діючи відповідно до принципу реальності, прагне розумно примирити обидві конфліктуючі сторони так, щоб ваблення «Воно» були в максимальному ступені задоволені і не були при цьому порушені норми моралі. Стани незадоволеності собою, тривожності і турботи, які часто виникають у людини, є, по Фрейду і концепціям неофрейдистів, суб'єктивним, емоційно забарвленим віддзеркаленням в свідомості людини боротьби «Воно» і «Над-Я», нерозв'язних або нерозв’язаних суперечностей між тим, що спонукає поведінку насправді («Воно»), і тим, що нею повинно було б керувати(«Над-Я»). Прагнучи позбавитися цих неприємні емоційні станів, людина за допомогою «Я» виробляє у себе так звані захисні механізми. Ось деякі з них: 1. Заперечення. Коли реальна дійсність для людини вельми неприємна, вона «закриває на неї очі», вдається до заперечення її існування або прагне знизити серйозність загрози, що виникла для її «Над-Я». Одна з найпоширеніших форм такої поведінки – неприйняття, заперечення критики на свою адресу з боку інших людей, твердження, що те, що критикується, насправді не існує. В деяких випадках таке заперечення грає певну психологічну захисну роль, наприклад, тоді, коли людина серйозно хвора, але не приймає, заперечує цей факт. Тим самим вона знаходить в собі сили продовжувати боротися за життя. Проте частіше за все заперечення заважає людям жити й працювати, оскільки, не визнаючи критики на свою адресу, вони й не прагнуть позбавитися наявних недоліків, що піддаються справедливій критиці. 2. Пригнічення(витіснення). На відміну від заперечення, яке переважно відноситься до інформації, що поступає ззовні, пригнічення відноситься до блокування з боку «Я» внутрішніх імпульсів і загроз, що йдуть від «Над-Я». В цьому випадку неприємні визнання самому собі і відповідні переживання як би витісняються зі сфери свідомості, не впливають на реальну поведінку. Частіше за все пригнічуються ті думки і бажання, які суперечать моральним цінностям і нормам, що прийняті самою ж людиною . Відомі випадки непояснимого зовні забування, які не супроводжуються вираженими психічними розладами, є прикладами активної роботи несвідомого механізму пригнічення. 3. Раціоналізація. Це спосіб розумного виправдання будь-яких вчинків і дій, що суперечать етичним нормам і що викликають турботу. Звернення до раціоналізації характерне тим, що виправдання вчинку знаходиться звичайно вже після того, як він вчинений. Найтиповіші прийоми раціоналізації наступні: а) виправдання своєї нездатності що-небудь зробити небажанням це робити; б) виправдання вже здійсненої небажаної дії «об'єктивними» обставинами, що склалися. 4. Формування реакції. Іноді люди можуть приховувати від самих себе мотив власної поведінки за рахунок його придушення через особливо виражений і свідомо підтримуваний мотив протилежного типу. Наприклад, несвідома неприязнь до дитини може виражатися в нарочитій увазі до неї. Така тенденція і одержала назву «формування реакції». 5. Проекція. Всі люди мають небажані властивості і риси особистості, які вони неохоче визнають, а частіше зовсім не визнають. Механізм проекції проявляє свою дію в тому, що власні негативні якості людина несвідомо приписує іншій особі, причому, як правило, в перебільшеному вигляді. 6. Інтелектуалізація. Це своєрідна спроба піти з емоційно загрожуючої ситуації шляхом як би відстороненого обговорення її в абстрактних, інтелектуалізованих термінах. 7. Заміщення. Воно виражається в частковому, непрямому задоволенні неприйнятного мотиву яким-небудь етично допустимим способом. Якщо ці і інші захисні механізми не спрацьовують, то незадоволені імпульси, що надходять з «Воно», дають про себе знати в закодованій, символічній формі, наприклад в сновидіннях, описках, обмовках, жартах, дивностях поведінки людини, аж до появи патологічних відхилень. Теорія особистості З.Фрейда і концепції неофрейдистів неодноразово піддавалися критиці. Ця критика торкалася крайньої біологізації людини, ототожнення мотивів її соціальної поведінки з біологічними потребами тварин і приниження ролі свідомості в управлінні людськими діями. До цього слід додати і те, що теорія Фрейда по суті є умоглядною. Багато положень, що містяться в ній і в роботах неофрейдистів , не дивлячись на те, що здаються цікавими і життєво правдивими, не можна визнавати науково доведеними. Навряд чи допустимо, наприклад, будувати такі широкі теоретичні узагальнення, які робив З.Фрейд, тільки на підставі клінічних спостережень за декількома пацієнтами. Разом з тим не слід поменшувати і дійсних заслуг З.Фрейда і неофрейдистов в розробці загальнопсихологічної теорії особистості. Вони, наприклад, торкаються проблеми несвідомого і захисних механізмів, їх ролі в детерміації поведінки. Свій теоретичний підхід до психології особистості запропонували і представники гуманістичної психології. Ця галузь психології виникла як своєрідна альтернатива тим концепціям, які повністю або частково ототожнювали психологію і поведінку людини і тварин. Теорію особистості, що розробляється в руслі гуманістичної традиції, можна віднести до розряду психодинамічних і одночасно інтеракціоніських (у різних авторів по-різному), неекспериментальних, структурно-динамічних, таких, що охоплюють весь період життя людини і що описують її як особистість або в термінах внутрішніх властивостей і особливостей, або в поведінкових термінах. Основна увага в теоріях цього типу (їх декілька, і вони значно відрізняються одна від одної) зосереджена на описуванні будови і розвитку внутрішнього досвіду людини в тому його вигляді, в якому він представлений самій людині в самосвідомості і мисленні. Прихильників гуманістичних теорій особистості перш за все цікавить те, як людина сприймає, розуміє і пояснює реальні події в своєму житті. Вони вважають за краще описувати феноменологію особистості, а не шукати її пояснення; тому теорії даного типу іноді називають феноменологічними. Самі описання особистості і подій в її житті тут в основному зосереджені на справжньому життєвому досвіді, а не на минулому або майбутньому, даються в термінах типу «сенс життя», «цінності», «життєві цілі» і т.п. Найвідомішими представниками цього підходу до особистості є американські психологи А.Маслоу і К.Роджерс. Зараз стисло зупинимося на характеристиці теорії К.Роджерса. Створюючи свою теорію особистості, Роджерс виходив з того, що кожна людина володіє прагненням і має здібність до особистісного самовдосконалення. Будучи істотою, що наділена свідомістю, людина сама для себе визначає сенс життя, його ціль і цінності, є вищим експертом і верховним суддею. Центральним поняттям для теорії Роджерса стало поняття «Я», що включає уявлення, ідеї, цілі і цінності, через які людина характеризує саму себе і намічає перспективи власного розвитку. Основні питання, які кожна людина ставить і повинна вирішувати, наступні: Хто я є? Що я можу зробити, щоб стати тим, ким я хочу бути? Образ «Я», що складається в результаті особистісного життєвого досвіду, робить у свою чергу вплив на сприйняття даною людиною миру, інших людей, на оцінки, які дає людина власній поведінці. Я-концепція може бути позитивною, амбівалентною (суперечливою), негативною. Індивід з позитивною Я-концепцією бачить світ інакше, ніж людина з амбівалентною або негативною. Я-концепція у свою чергу може невірно відображати реальність, бути вигаданою і спотвореною. Те, що не узгоджується з Я-концепцією людини, може бути витисненим з її свідомості, знехтуваним, хоча насправді може виявитися істинним. Ступінь задоволеності людини життям, міра повноти її щастя безпосередньо залежать від того, якою мірою її досвід, її «реальне Я» і «ідеальне Я» узгоджуються між собою. Основна потреба людини, згідно гуманістичних теорій особистості, — це самоактуалізація, прагнення до самовдосконалення і самовираження. Визнання головної ролі самоактуалізації ріднить між собою всіх представників даного теоретичного напряму у вивченні психології особистості, не зважаючи на значні розбіжності в їх поглядах. Це дозволяє скористатися концепцією А.Маслоу для описання того, яким вимогам повинна відповідати в своїй поведінці і відносинах з оточуючими особистість, що самоактуалізується. До психологічних характеристик особистості, що самоактуалізується, відносяться: – активне сприйняття дійсності і здатність добре орієнтуватися в ній; – прийняття себе і інших людей такими, які вони є; – безпосередність у вчинках і спонтанність у виразі своїх думок і відчуттів; – зосередженість уваги на тому, що відбувається зовні, на противагу орієнтації тільки на внутрішній світ, зосередженості свідомості на власних відчуттях і переживаннях; – володіння відчуттям гумору; – розвинені творчі здібності; – неприйняття умовностей, але без показного їх ігнорування; – заклопотаність благополуччям інших людей, а не забезпеченням тільки власного щастя; – здібність до глибокого розуміння життя; – встановлення з навколишніми людьми, хоча і не зі всіма, цілком доброзичливих особистих взаємостосунків; – здатність дивитися на життя розплющеними очима, оцінювати його неупереджено, з об'єктивної точки зору; – безпосередня включеність в життя з повним зануренням в нього, так, як це зазвичай роблять діти; – переважання в житті нових, непроторованих і небезпечних шляхів; – уміння покладатися на свій досвід, розум і відчуття, а не на думку інших людей, традиції або умовності, позиції авторитетів; – відкрита і чесна поведінка у всіх ситуаціях; – готовність стати непопулярним, піддатися засудженню з боку більшості оточуючих людей за нетрадиційні погляди; – здатність брати на себе відповідальність, а не йти від неї; – додаток максимуму зусиль для досягнення поставлених цілей; – уміння помічати і, якщо в цьому є необхідність, долати опір інших людей. На головне питання своєї теорії — що таке самоактуалізація? – А.Маслоу відповідає таким чином: «Люди, що самоактуалізуються, всі без виключення залучені в якусь справу. Вони віддані цій справі, вона є чимось дуже цінним для них — це свого роду покликання». Всі люди такого типу прагнуть реалізації вищих цінностей, які, як правило, не можуть бути зведені до чогось ще більш високого. Ці цінності (серед них — добро, істина, порядність, краса, справедливість, досконалість і т.ін.) виступають для них як життєво важливі потреби. Існування для особистості, що самоактуалізується, предстає як процес постійного вибору, як безперестанне рішення гамлетівської проблеми бути або не бути. В кожний момент життя в особистості є вибір: просування вперед, подолання перешкод, що неминуче виникають на шляху до високої мети, або відступ, відмова від боротьби і здача позицій. Особистість, що самоактуалізується, вибирає завжди рух вперед, подолання перешкод. Самоактуалізація разом з тим припускає опору на власні сили, наявність у людини самостійної, незалежної думки з основних життєвих питань. Це – процес постійного розвитку і практичної реалізації своїх можливостей. Це «праця заради того, щоб зробити добре те, що людина хоче зробити». Це «відмова від ілюзій, позбавлення від помилкових уявлень про себе». У вітчизняній психології найвідоміші дослідження в області особистості пов'язані з теоретичними роботами представників школи Л.С.Виготського. Значний внесок в рішення проблеми особистості внесли, зокрема, А.Н. Леонт’єв та Л.І.Божович. Теорію, запропоновану Л.І.Божович, по приведеній вище класифікації можна віднести до розряду психодинамічних, експериментальних, структурно-динамічних, таких, що охоплюють період розвитку особистості з раннього дошкільного дитинства до юності і використовують для описання особистості поняття, що характеризують внутрішні властивості і особливості людини. Л.І.Божовіч показала, як в складній динаміці взаємодії діяльності і міжособового спілкування дитини в різні періоди її життя формується певний погляд на світ, названий внутрішньою позицією. Ця позиція і є одна з головних характеристик особистості, передумова до її розвитку, яка розуміється як сукупність провідних мотивів діяльності. А.Н.Леонтьев представив свою концепцію структури і розвитку особистості, в якій центральне місце відведено поняттю діяльності. Згідно приведеної класифікації, теорію А.Н.Леонтьева можна оцінити як психодинамічну, неекспериментальну, структурно-динамічну, таку, що охоплює все життя людини і що описує особистість в психологічних (мотиви) і поведінкових (діяльність) термінах. Як і в Л.І.Божович, основною внутрішньою характеристикою особистості у А.Н.Леонт’єва є мотиваційна сфера особистості. Іншим важливим поняттям в його теорії є «особистісний сенс». Воно виражає відношення цілей діяльності людини, тобто того, на що вона в даний момент безпосередньо направлена, до її мотивів, того, що її спонукає. Чим ширше, різноманітніше види діяльності, в які особистість включена, чим вони більш розвинені і впорядковані, тим багатше сама особистість. Рекомендована література: 1. Асмолов А.Г. Психология личности / А.Г. Асмолов. – М. : Смысл ; Академия, 2002. – 416 с. [1...416] 2. Большой психологический словарь. – СПб. ; М. : Прайм-Еврознак , 2003. – 672 с. [1…672] 3. Колесов Д.В. введение в общую психологию / Д.В. Колесов. – М. ; Воронеж : МПСИ, 2002. -736 с. [106...125] 4. Климов Е.А. Общая психология. Общеобразовательный курс / Е.А. Климов. – М. : Юнити-Дана, 2001. – 511 с [92...138] 5. Корольчук М.С. Основи психології. Опорні конспекти, схеми, методики /М.С. Корольчук, В.М. Крайнюк, В.М. Марченко. – К. : Ніка-Центр, 2009. – 320 с. [69...168] 6. Корольчук М.С. Психодіагностика / М.С. Корольчук, В.І. Осьодло. – К. : Ельга ; Ніка-Центр, 2008. – 400 с. [1...400] Питання до самопідготовки 1. Психіка і свідомість. 2. Свідомість як вищий рівень розвитку психіки. 3. Розвиток та виникнення людської психіки. 4. Активність особистості та її джерела. 5. Спрямованість як стержнева характеристика особистості. Форми спрямованості особистості: інтереси, переконання, схильності, світогляд, установки, потяги. 6. Самосвідомість особистості, її самооцінка та рівень домагань. 7. Порівняльний аналіз основних концепції розвитку особистості: З.Фройда, А.Адлера, В.Франкла, Г.Олпорта, Д.Келлі, А.Маслоу. 8. Стадії становлення особистості за Е.Еріксоном. 9. Психологічний захист та його механізми. 1. Вольові якості особистості: 1. Мужність, цілеспрямованість; 2. Самовираження, інтелігентність; 3. Чутливість, людяність; 4. Ініцативність, витримка. 2. Особистість – це: 1. Особлива розумна істота, що має принципові відомості від інших людей; 2. Це людина, як носій свідомості, діяч суспільного розвитку, який має певне становище в суспільстві і виконує певну громадську роль; 3. Людська особа, яка характеризується морфо-фізіологічними ознаками; 4. Homo sapiens. 3. Найвища стадія психіки, притаманна тільки людині - це: 1. Мозок; 2. Сенсорна психіка; 3. Свідомість та самосвідомість; 4. Перфективна психіка. 4. Основні підструктури особистості створив: 1. Платонов; 2. Павлов; 3. Сечеков; 4. Фрейд. 5. Фактори, під впливом, яких формується особистість - це: 1. Природно-кліматичний фактор; 2. Мова, мпілкування, виховання; 3. Діяльність; 4. Економічний фактор. 6. Моральні якості особистості - це: 1. Совість, гідність; 2. Впертість, самовпевненість; 3. Людяність, доброта; 4. Доброзичливість, милосердя. 7. Людина, яка здатна здійснювати самопізнання, вивчати й досліджувати саму себе, свій внутрішній світ характеризують як людину, що має: 1. Совість; 2. Самосвідомість; 3. Інтелект;
4. Мислення.
|
