 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Техніка підготовки до виступу
Практична робота ЕРБМО ) МОТУСТ)-1год. БЕБС,ГРЕГО,ОД,ВБДК,ОРАД) Тема:Риторика.Підготовка публічного виступу. Мета:закріпити вміння вибирати тему, визначати мету виступу;визначати залежність теми, жанру висловлення, задуму і мети (інформування, переконання, заклик до дії тощо) від складу слухачів, відведеного часу та ін.;навчити добирати матеріал і його систематизувати; складати бібліографію, працювати з джерелами інформації;вести запис зібраного матеріалу для виступу (докладний запис виступу, його конспект, тези, докладний план і короткий план); відбирати мовні засоби залежно від мети спілкування і адресата мовлення;удосконалювати виступ з погляду вимог до культури мовлення (змістовність, логічність, доказовість, виразність, точність, правильність);використовувати основні прийоми запам'ятовування (повторення матеріалу вголос з елементами заучування, переказування виступу тощо). Обладнання:теми публічних виступів План: 1.Елементи практичної риторики. 2.Види і жанри публічних виступів. 3.Основні етапи підготовки до виступу. 4.Структура виступу. Види і жанри публічних виступів Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також обставин публічний виступ поділяється на такі жанри, як доповідь, промова, бесіда, лекція, репортаж. Доповідь ділова містить виклад певних питань із висновками та пропозиціями. Інформація, що міститься в доповіді, розрахована на підготовлену аудиторію, готову до сприйняття, обговорення та розв'язання запропонованих проблем. Максимальний результат було досягнуто, якщо учасники зібрання будуть завчасно ознайомлені з текстом доповіді. Тоді можна очікувати активного обговорювання, аргументованої критики, посутніх доповнень і плідно виваженого рішення. Доповідь звітна містить об'єктивно висвітлені факти та реалії за певний період життя й діяльності керівника, депутата організації чи її підрозділу тощо. У процесі підготовки до звітної доповіді доповідач мусить читко окреслити мету, характер і завдання, до кожного положення дібрати аргументовані факти, вивірені цифри, переконливі приклади, влучні й доречні цитати. Варто також укласти загальний план й усі положення та частини пов’язати в одну струнку систему викладу. Після обговорення, доповнень і коректив доповідь схвалюють зібрання і приймають остаточне рішення, як програму майбутніх дій на подальший період. Промова - це усний виступ із метою висвітлення певної інформації та впливу на розум, почуття й волю слухачів, логічною стрункістю тексту, емоційною насиченістю та вольовими імпульсами мови. Давньоримська ораторська схема: що, для чого, у який спосіб - може й нині бути визначальною для промовця. Отже, ураховуючи вид промови, оратор повинен зміцнювати й характер виступу, і засоби, якими оперуватиме під час її оголошення. Із промовою виступають на мітингах, масових зібраннях на честь певної події, ювілею та інше. Мітингова промова за звичай виголошується на злободенну тему і стосується суспільно - значущої проблеми; яка хвилює широкий загал. Це короткий емоційний виступ розраховано на безпосереднє сприймання слухачів. Завдання оратора - виявити нові, нестандартні аспекти теми, спонукати присутніх по новому сприйняти навіть уже відомі факти і реалії. Успішність мітингової промови безперечно залежить від індивідуального стилю оратора, його вміння доречно використовувати весь арсенал вербальних і невербальних засобів спілкування та майстерності імпровізувати залежно від реакції аудиторії. Палка, заклична, актуальна, майстерно виголошена мітингова промова, як свідчить історія,- дієвий чинник впливу на свідомість слухачів. Агітаційній промові притаманні практично всі складові промови мітингової. Торкаючись актуальних суспільно політичних проблем, активно впливаючи на свідомість, промовець спонукає слухачів до певної діяльності, до нагальної необхідності зайняти певну громадську позицію, змінити погляди чи сформувати нові. В агітаційній промові, як правило, роз'яснюють чи з'ясовують певні питання , пропагують певні думки, переконання, ідеї, теорії, активно агітуючи за їхню реалізацію чи втілення в життя. Ділова промова характеризується лаконізмом, критичністю спрямування, полемічністю та аргументованістю викладених у ній фактів .На відміну від мітингової та агітаційної ділова промова орієнтовна на логічно виважене, а не на емоційне схвильоване сприйняття слухача. Частіше цей виступ не має самостійного значення, він зрозумілий і сприймається лиш в контексті проблеми, що обговорюється на конкретному зібранні. Ювілейна промова присвячується певній даті, пов'язаній з ушануванням окремої людини, групи осіб, урочистостям на честь події з життя та діяльності організації, установки, закладу, тощо. Якщо це підсумок діяльності - до ювілейної промови можна включати в хронологічному порядку найважливіші етапи діяльності та досягнення ювіляра, побажання подальшого плідного розвою та всіляких гараздів. Доречна пафосність не повинна переходити в заштамповану, нудну одноманітність. Слушними в ювілейній промові будуть експромти й імпровізації, тактовні жарти та дотепне акцентування уваги слухачів на своєрідних рисах ювіляра, спогади про цікаві й маловідомі широкому загалу факти з його життя та діяльності. Форма та зміст ювілейної промови, попри невимушеність і дотепність її викладу, повинні бути морально та етично виважені промовцем, щоб не образити ні ювіляра, ні його близьких, ні слухачів. Лекція є однією з форм пропаганди, передачі, роз'яснення суто наукових, науково-навчальних та інших знань шляхом усного викладу навчального матеріалу, наукової теми, що має систематичний характер. Навчально-програмові лекції становлять систематичний виклад певної наукової дисципліни. Обов'язковою складовою частиною цих лекцій має бути огляд і коментар наукової літератури, акцентування уваги на ще не розв'язаних питаннях і проблемах. Настановча— вступна лекція має на меті ввести слухача в коло питань певної дисципліни, познайомити з предметом, зацікавити слухачів подальшим вивчення запропонованого матеріалу. Оглядовілекції, як правило, читають після вивчення всього курсу. Вони мають на меті систематизувати знання слухачів із певного предмета, наштовхнути на подальше самостійне опрацювання якоїсь проблеми, активізувати думку. Лекції зі спеціального курсу зазвичай присвячені певній вузькій галузі науки, дослідження. Вони дають широкі можливості ввести слухачів у науку, збудити їх думку. Такі лекції значно легше побудувати як проблемні в порівняні з навчально - програмовими. Ця форма публічного виступу вимагає більшої офіційності й академічного викладу. Як правило, лекція має традиційно чітку структура - вступ, основна частина, висновки. Вступ - своєрідний заспів, зачин до теми обраної лекції, її актуальності в часі, місці й аудиторії проведення, мусить бути лаконічним, певною мірою інтригуючим . Згуртувавши й зацікавивши слухачів, лекторові слід докласти зусиль, щоб утримати їхню увагу. В основній частині повинно бути викладено, послідовно й логічно розкрите стрижневе питання лекції з увиразненням усіх причино - наслідкових зв'язків кожної смислово - самостійної частини. Як свідчать психологи, кількість частин не повинна перевищувати семи, щоб не розпорошувати увагу й не стомлювати слухачів. Не варто перенасичувати лекцію фактами, «засипати» слухачів цифрами, датами, невпорядкованим ілюстрованим метеріалом (цитатами). Висновки мусять логічно випливати з усього змісту лекції: узагальнювати основне й займати близько 5% часу й обсягу всього виступу. Доречним буде у висновку й підсумковий та настановний елемент щодо виконання певних дій. Цій завершальній частині можуть передувати такі фрази: «Підсумовуючи викладене вище (вищевикладене)...», «Отже, із усього, про що йшлося сьогодні, можна зробити такий висновок...», «І нарешті...» та под. Лектор повинен бути готовий до запитань слухачів та темою виступу. Відповіді його мусять бути коректними, виваженими й лаконічними.
Підготовка тексту виступу Перш за все це тривалий час нагромадження (збирання) інформації із чітким окресленням кола тем, проблем, зацікавлень на найближчий період і перспективних. Інформаційний бум останнього десятиріччя та сучасні засоби електронного зв'язку надають можливість відносно легко й оперативно отримати потрібну інформацію, а комп'ютерні технології полегшують її обробку, класифікацію та зберігання. Вступ, як правило, не готується завчасно, а є спонтанною реакцією на щойно почуте від промовця, доповідача. У лаконічному виступові промовець може порушати одне-два питання, чи дати на них конкретну відповідь, не відходячи від тематики порядку денного.
Вступ на зборах, нараді, семінарі передбачає: - виклад суті певного питання; - акцентування на основному; - висловлення свого ставлення й оцінки; - підкреслення значущості, важливості й актуальності (чи навпаки); - підкріплення своїх доказів прикладами (посиленнями на джерела). Адресувати своє звернення промовець повинен не лише доповідачеві чи президії, а й до всіх присутніх, побудувавши його таким чином, щоб одержана ними інформація була зрозумілою й лягла в основу їх власних роздумів і висновків.
Під час опрацювання матеріалу слід навчитися зафіксовувати інформацію для виступу за належним порядком (положення, постулати, гіпотези, хід міркування, аргументація, приклади, порівняння, ілюстративний матеріал, цифрові дані, висновки). Роблячи виписки із цитатами, іменами, цифрами, відповідними поясненнями, схемами , таблицями, доцільніше користуватись картками однакового формату. На них зазначають розмір науки чи теми, стосовно якої можна використати зафіксований матеріал. Опрацьовуючи наукові джерела, які безпосередньо не стосуються обраного дослідження, але з якими варто ознайомитися для загального уявлення про стан вивчення проблеми, пишуть анотацію. Вона складається з опису бібліографічних ознак книги, короткого викладу змісту. Вказівок, кому адресовано це видання. Можна скористатися й готовою агітацією, . Стисло викласти інформацію можна в тезах. Вони являють собі коротко сформульовані головні положення тексту, авторські висновки та їх обґрунтування. Тезувати можна основні положення тексту, ідучи за розвитком авторської думки, цитуючи ключові моменти. А можна викладати основні положення твору власними словами, уникаючи громіздких цитат. Останній спосіб доцільніший, бо активізує індивідуальне сприймання читача. Більш розгорнутою формою тез є конспект, у якому стисло викладають найістотніше в змісті джерела чи його фрагмента. Але цей вид роботи потребує попереднього укладання плану й тез опрацьовуваного твору. Як і тези, конспект можна укладати двома способами, але пам'ятати, що в тезах лише формулюється думка, ідея чи теорія, тоді як у конспекті треба відбити її розвиток. Уміння раціонально зафіксувати та упорядкувати одержану інформацію сприяє її глибокому засвоєнню і свідчить про високу культуру розумової праці. Техніка підготовки до виступу Оратор - це той,хто володіє мистецтвом виголошування промов: промовець,ритор,красномовець
Як упорядкувати окремі думки, положення? Найкраще йти від простого до складного, але при цьому не слід відхилятися від теми. Інакше ваш виступ не матиме виразності, чіткості. В основній частині виступу промовець викладає суть проблеми і, дотримуючись попередньо визначеної структури промови, наводить докази, пояснення, міркування. Слід пояснювати кожен аспект проблеми, добираючи переконливі цифри, факти, цитати (проте кількість таких прикладів має бути не надто великою - нагромадження ілюстрованого матеріалу не повинно поглинати змісту доповіді). Варто подбати про зв'язки між частинами, поєднавши їх в одну струнку систему. Промовець може розвивати окремі думки по-різному: пояснювати, описувати, розповідати, доводити. Увагу слухачів треба привернути з самого початку, однак цікаві факти та думки слід тримати про запас, щоб протягом виступу час від часу посилювати свій вплив на слухачів. Треба постійно і уважно стежити за відповідністю між словом і тим, що воно позначає. Надзвичайно важливо продумати, у яких місцях тексту потрібні своєрідні «ліричні» відступи, адже суцільний текст погано сприймається. До того ж, ці відступи, зроблять промову цікавішою, живішою. Час від часу найважливішу думку свого виступу промовець може повторювати як основну тему викладу. Якщо зобразити виступ графічно щодо його цікавості й вагомості, то ми мали б перед собою криву, яка на початку виступу піднімається досить високо, далі трохи спадає, а відтак поволі, але неухильно піднімається до найвищої точки і кінці промови. З античних часів прийнято виділяти три структурні елементи твору: вступ, основна частина та висновки (або ж більш детально: вступ = зацікавленість, основна частина = опис + оповідь + міркування, висновки = переконання). У кожної з частин свої функції. У вступі- привернути увагу аудиторії до оратора, дати відчути серйозність, важливість і сенсаційність подальшого викладу. Від того, як оратор починає говорити, багато в чому залежить успіх виступу. Досвідчені оратори радять починати з цікавого прикладу, прислів'я, приказки, афоризму, цитати тощо. Ефективним засобом є запитання до аудиторії. В основній частині повно викладаються думки, обґрунтовуються ідеї, стисло висловлені у вступі, наводяться докази, факти, доводиться їх правильність. Висновки- важлива композиційна частина. Народна мудрість стверджує: «Кінець - справі вінець». На думку А.Ф. Коні, «...кінець повинен бути таким, щоб слухачі відчули (і не тільки в тоні лектора, це обов'язково), що далі говорити нічого». У висновках слід підвести підсумок сказаного. Останні слова повинні мобілізувати слухачів, надихнути їх, закликати до активної діяльності.
План виступу. Стиль мовлення На завершальному етапі підготовки виступу остаточно визначаються структура, композиція промови, уточнюються стратегія і тактика виступу. Виділяється головна тема; всі допоміжні пункти, факти, приклади, цифри, докази спрямовані на висвітлення головної думки. Промовець повинен чітко уявляти собі, що треба сказати у вступі, що - в головній частині, а що - наприкінці свого виступу. Людина, яка починає промову, не продумавши її структуру, нагадує корабель, який виходить у море без стерна. Якщо більшість матеріалу та інформації систематизована, а думки викладені у логічній послідовності, потрібно остаточно уточнити план виступу. Попередній, робочий, план переглядається; виділяються основні і менш важливі питання. На окремому аркуші слід розробити схему виступу в остаточному варіанті і позначити в ньому головні пункти: вступ, основну частину і закінчення. При цьому рекомендується розділити час виступу по пунктах для того, щоб укластися в регламент. Варто згадати про розподіл часу на окремі частини виступу. Психологи рекомендують приблизно 10-12% загального часу присвячувати вступові, 4-5% - закінченню, а решту часу - головній частині. Окрім плану складається конспект виступу, тобто здійснюється більш детальна розробка майбутнього виступу. Деякі оратори складають окремо план і конспект. План - для загального орієнтування під час виступу. Конспект - як робочий матеріал для безпосереднього користування. Успіх публічного виступу залежить не тільки від його змісту, а й від того, яким стилем викладу користується промовець. Стиль - це спосіб вибору мовних засобів для вираження своїх думок і упорядкування. їх в одне ціле. Перед широким загалом треба говорити правильною літературною мовою. Висловлюватись слід чітко й недвозначно. Ясність змісту залежить від вдалого добору слів, речень, їх правильного, послідовного розташування у виступі. Не слід зловживати малозрозумілими іншомовними словами, спеціальними термінами; враховуйте рівень аудиторії. - Запам'ятайте, що стиль усного виступу має бути набагато простішим порівняно зі стилем письмової роботи. Якщо ви написали свій виступ, а потім дослівно читаєте його, то ваш виклад може справити неприємне враження. Зміст промови має бути ясним і доступним. Цього можна досягнути, поділивши весь матеріал на абзаци, які поєднуються логічними переходами. Ще в Давній Греції та Римі оратори знали, що мову і стиль треба пристосовувати до різних обставин та складу слухачів, і розрізняли три види стилю - звичайний, середній (елегантний) і піднесений. Звичайним стилем користувалися, коли йшлося про буденні справи, середнім - у виступах, метою яких було переконати слухачів у чомусь, а піднесеним - для розкриття життєво важливих тем, при урочистостях.
Початок і закінчення виступу Початок виступу (вступ) має для промовця найважливіше значення, оскільки від нього багато що залежить, наприклад: - чи подолає промовець хвилювання, заспокоїться й набуде впевненості; - чи зуміє встановити контакт зі слухачами; - чи зацікавить слухачів і чи приверне їхню увагу; - чи зуміє стисло викласти тему виступу та пояснити розподіл його на окремі питання. Ось чому вступ є визначальним і має чітко і переконливо відбити причину та мету виступу, розкрити суть конкретної справи, містити докази. Першочергове завдання виступаючого на цьому етапі - привернути та утримати увагу аудиторії. Для того аби не дозволити думкам слухачів розпорошитися вже після перших речень доповіді, потрібно висловлюватися чітко, логічно та змістовно, уникаючи зайвого. Отже, речення мають бути короткими і торкатися виключно суті питання; варто інтонаційно виділяти найважливіші місця висловлювання і виражати своє ставлення до предмета мовлення. Вступ не повинен бути надто серйозним, надто сухим і надто довгим. Закінчення виступу, як правило, складається з двох частин: узагальнення головних думок; обов'язкове підбиття підсумків, наголошення на поставлених цілях, заклик до виконання певних дій (залежно від характеру виступу). Про наближення закінчення виступу слухачів треба повідомити. Це дещо загострить їхню увагу - вони захочуть послухати узагальнення та підсумки промови. Після цього, зрозуміло, виступ треба закінчити протягом 2-3 хвилин. А оскільки закінчення має таке важливе значення, то прикінцеві речення треба підготувати та записати заздалегідь так само, як і початкові. Бажано вивчити їх напам'ять.
Пам'ятка |
