ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Методи кримінологічного прогнозування

1 23

Для кримінологічного прогнозу злочинності використовують дані, які отримують у результаті аналізу й узагальнення соціальної, економічної та правової інформації з використанням методів кримінології.
У процесі прогнозування злочинності застосовують найрізноманітніші методи. Метод — це спосіб, прийом отримання й аналізу інформації, що необхідна для розв’язання завдань прогнозування злочинності. Найширше при прогнозуванні злочинності застосовують методи екстраполяції, моделювання і експертних оцінок.
Необхідно розрізняти прогнозування зареєстрованої злочинності й передбачення її реального стану, оскільки латентна злочинність істотно ускладнює прогнозування і може призвести до спотворення прогнозу.
Для передбачення змін у динаміці й структурі злочинності найчастіше використовують метод екстраполяції. Цей метод призначений для пошуку показників майбутнього виходячи з того, що тенденції минулого й теперішнього діятимуть і в подальшому. Аналіз показників динаміки злочинності та її окремих видів за кілька попередніх років дає змогу виявити тенденцію до зміни цих показників (зменшення чи збільшення коефіцієнта злочинності). На підставі цього за допомогою спеціальних математичних розрахунків можна визначити, як коефіцієнти змінюватимуться в майбутньому. Метод екстраполяції дає точні результати за умови відносної стабільності криміногенних факторів, і тому його застосовують тільки для короткострокового прогнозування. Основний недолік цього методу полягає в ігноруванні криміногенних факторів — їх зміни у прогнозованому майбутньому.
Сучаснішим і складнішим є метод математичного моделювання, що передбачає побудову кількісної моделі злочинності, яка відбиває її залежність від дії низки факторів. Підставивши в модель значення факторів злочинності на планований період, визначають майбутній стан злочинності. Складність цього методу полягає в недостатньому пізнанні факторів злочинності й механізму їх дії, ступені зв’язку цих факторів із злочинністю. Проте за окремими даними такі моделі можна побудувати. Зокрема, можливою є побудова прогнозу злочинності на основі демографічного прогнозу змін у чисельності та структурі населення. Дані про соціально-демографічний склад правопорушників накладають на припустиму демографічну структуру, внаслідок чого визначають імовірний рівень злочинності. Найефективнішим цей метод є для короткострокових прогнозів.
Перспективне (довгострокове) прогнозування здійснюють здебільшого за допомогою методу експертних оцінок, який полягає в отриманні думок спеціалістів щодо можливих змін тенденцій і закономірностей злочинності на планований період. Існують суворі процедури збирання думок експертів, їх аналізу і розрахунку експертних оцінок. Найпопулярнішим є так званий дельфійський метод (метод Дельфі), розроблений у США. Згідно з цим методом опитування експертів здійснюють у такий спосіб: запитання експертам ставлять так, щоб вони мали будь-яку кількісну характеристику; опитування здійснюється в кілька турів, під час яких питання і відповіді уточнюються; у разі відхилення прогнозів від думки більшості, експерти обґрунтовують свою думку. До експертизи можуть залучати додаткових експертів. Так формується мережа експертів, яких можна використати для повторної експертизи.
Прогнозування індивідуальної поведінки полягає у визначенні ймовірності вчинення конкретною особою злочину або навпаки її виправлення й відмови від злочинної діяльності. З цього приводу заслуговує на увагу думка А. Зелінського, який піддає критиці позицію вчених-кримінологів, які заперечують взагалі можливість індивідуального кримінологічного прогнозування.
Свою позицію А. Зелінський обґрунтовує так. Людські стосунки завжди будуються на передбачуванні вчинків, а характеристика особи в кінцевому підсумку полягає в судженні про імовірну поведінку в певних умовах. Аргументом, яким обґрунтовують свою думку опоненти індивідуального кримінологічного прогнозування, є посилання на унікальність і неповторність індивіду, внаслідок чого до нього не можна застосовувати статистичні закономірності. Безперечно, кожна людина унікальна як особа, проте всі люди мають багато спільного. Імпульсивний, спонтанний характер людських вчинків не перекреслює стандартності поведінки у більшості вчинків, а типовим є те, що часто повторюється. Групові статистичні закономірності і отримані на їх основі прогнози поширюються й на окремих людей, але достовірність прогнозу знижується внаслідок індивідуальних відмінностей. В однорідних групах прогноз індивідуальної злочинної поведінки особи буде достовірніший. Менша надійність прогнозування індивідуальної поведінки (порівняно з прогнозами масових явищ) не перекреслює його пізнавального та практичного значення. Таке прогнозування дає змогу своєчасно зупинити особу на шляху до злочину й попередити злочин.
Імовірні судження про майбутню поведінку підсудного є підставою для прийняття судових рішень при розгляді кримінальних справ, визначають необхідність застосування тих чи інших запобіжних заходів щодо обвинуваченого та підсудного при здійсненні попереднього розслідування.
Побудова прогностичної моделі передбачає два підходи:
- прогнозування на основі узагальнення біографії індивіда;
- прогнозування на основі аналізу внутрішнього духовного життя індивіда, його установок і мотивів.
Відомості про дії осіб, які раніше вчиняли злочини й були засуджені, можна отримати з офіційних документів (зокрема, вироків, довідок). Ці відомості створюють можливість для прогнозування рецидиву злочинів. Для вирішення такого завдання метод екстраполяції малопродуктивний, у цьому разі ефективніше застосовувати метод моделювання або кібернетичний метод розпізнавання образу.

5.Поняття, завдання і види кримінологічного планування

Розглянуте кримінологічне прогнозування є вихідним етапом кримінологічної політики.
Кримінологічна політика (за А. Зелінським) — це науково обґрунтована стратегія і тактика попередження злочинності із застосуванням системи профілактичних заходів соціально-кримінологічного характеру, а також шляхом запобігання й припинення конкретних злочинів. Політика профілактики злочинів реалізується з урахуванням зміни соціальної та економічної ситуації в державі на основі кримінологічного прогнозування і планування.
Кримінологічне планування охоплює процес підготовки, складання і затвердження планів попередження злочинів. План — це окреслена система заходів, що передбачає їх певний порядок, послідовність і строки виконання, а також відповідальних виконавців.
Планування є однією з форм координації попереджувальної діяльності як в окремому регіоні, так і в державі загалом.
Розрізняють територіальне (регіональне) і відомче (галузеве) планування профілактики злочинів. За змістом такі плани є комплексними, оскільки охоплюють велику кількість суб’єктів профілактики і передбачають різні заходи впливу.
Відомчі плани, як правило, мають функціональний характер, що відповідає профілю відомства (наприклад, план профілактики дорожньо-транспортних пригод УДАІ УМВС області). Ці плани називають ще функціонально-відомчими.
Територіальне кримінологічне планування може здійснюватись у масштабі адміністративного району, міст, областей, Автономної республіки Крим, України загалом.
За строком дії (виконання) розрізняють плани короткострокові (на один-два роки), середньострокові (до 5 років) і перспективні (на 10-15 років).
Можливе також поточне планування профілактичних заходів на нетривалі проміжки часу (наприклад, літній сезон, святкові дні).
Процес планування складається з п'яти основних етапів:
- організаційно-підготовчого;
- інформаційно-аналітичного;
- безпосередньої розробки плану;
- організація виконання плану;
- оцінювання попереджувальної діяльності й висновки.
На першому, організаційно-підготовчому етапі відповідний орган виконавчої влади приймає рішення про розробку плану, створює спеціальну комісію (робочу групу), попередньо визначає джерела матеріально-технічного забезпечення роботи комісії, джерела необхідної інформації, розподіляє обов’язки.
На другому, інформаційно-аналітичному етапі комісія вивчає й аналізує злочинність у регіоні, її динаміку й тенденції. У разі потреби комісія організовує конкретно-соціологічні дослідження, витребовує відомості кримінологічного характеру з правоохоронних органів (суду, прокуратури, органів внутрішніх справ), а також збирає іншу необхідну інформацію: про територіальну, економічну, демографічну характеристики регіону, матеріальні та житлово-побутові умови населення, соціально-політичну ситуацію в регіоні, соціальну інфраструктуру, міграцію населення тощо.
Безпосередньо розробка комплексного плану профілактики злочинів передбачає:
- статистичну обробку й аналіз отриманої інформації, її оцінку і формулювання висновків;
- кримінологічне прогнозування на певний строк;
- розробку планових попереджувальних заходів з визначенням строків виконання і конкретних виконавців;
- узгодження, рецензування й обговорення проекту плану, його коригування і доопрацювання;
- затвердження плану.
Організація виконання комплексного кримінологічного плану полягає в доведенні планових завдань до виконавців, визначенні строків подання звітності, встановленні контролю за виконанням плану, коригуванні планових завдань, проведенні нарад з виконавцями.
Попереджувальну діяльність оцінюють не за формальними ознаками намічених заходів, а на основі реальної ефективності, тобто за станом правопорядку в регіоні.
До кримінологічного планування всіх рівнів висувають такі основні вимоги:
- планування повинно бути колективним як за колом учасників складання плану, так і за колом його виконавців;
- виконавці плану повинні мати необхідні повноваження;
- намічені заходи повинні взаемоузгоджуватись і не суперечити один одному;
- заходи слід планувати з урахуванням конкретної обстановки в регіоні (відомстві) і своєчасно коригувати з урахуванням її змін.
Форми плану можуть бути різноманітними. Найпоширенішою є форма плану, що складається з назв заходів, виконавців, строків виконання, відповідальних за виконання. Можуть використовуватися й інші форми плану.

Основними завданнями кримінологічного планування є: а) розроблення такої сукупності взаємопов´язаних заходів запобігання, які допомогли б встановити належний контроль як над злочинністю в цілому, так і над окремими її формами, групами чи видами злочинів; б) активізація діяльності правоохоронних і правозастосовчих органів у боротьбі зі злочинністю; в) забезпечення координації діяльності правоохоронних і контролюючих органів, громадських і самодіяльних організацій у боротьбі зі злочинністю; г) більш активне виявлення латентної злочинності; ґ) створення умов, що забезпечують реальне застосування принципу невідворотності покарання; д) забезпечення гарантій належної правової захищеності громадян від злочинних посягань.

За масштабом дії кримінологічне планування поділяється на: загальнодержавне; регіональне; відомче та галузеве.

Загальнодержавне планування полягає у створенні документів програмного характеру, які розраховані на тривалий час і розповсюджуються на значне коло суб´єктів. Ці документи є головними планами, що визначають кримінологічну політику в державі, основою для роботи різноманітних суб´єктів запобіжного впливу; вони приймаються в масштабі усієї країни і є обов´язковими до виконання. Прикладами загальнодержавного планування є: Комплексна програма профілактики правопорушень на 2007-2009 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. № 1767; Державна програма протидії торгівлі людьми на період до 2010 року, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 7 березня 2007 р. № 410; План заходів щодо реалізації Концепції подолання корупції в Україні «На шляху до доброчесності» на період до 2010 року, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 серпня 2007 р. № 657-р, та ін.

Регіональне, або територіальне, планування здійснюється в масштабах адміністративно-територіальних одиниць (областей, районів, міст). Заходи регіонального планування включають у себе як вирішення економічних, соціальних, культурних завдань, так і заходи з підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів, заходи, спрямовані на усунення причин та умов злочинності на даній території, заходи з підвищення правової свідомості, культури тощо.

Відомче та галузеве планування має забезпечити спеціальне планування запобіжної діяльності з урахуванням специфіки діяльності окремих міністерств і відомств. Особливе місце в цій системі планування посідають правоохоронні та правозастосовчі органи, а також контрольно-ревізійні органи, оскільки від ефективності їх діяльності передусім залежить стан правопорядку в країні.

Суб´єктами кримінологічного планування виступають Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, центральні виконавчі органи влади, місцеві органи влади і управління, органи місцевого самоврядування.

Кримінологічне планування повинно відповідати таким основним вимогам: воно має бути колективним як за складом плануючих органів, так і за виконавцями; виконавці повинні мати відповідні повноваження; намічені заходи мають бути узгоджені і не суперечити один одному; плани повинні складатися з урахуванням конкретної обстановки і своєчасно коригуватися з урахуванням її змін; складатися з урахуванням резерву в силах, засобах, часі, на випадок непередбачених обставин; передбачати джерела фінансування заходів тощо.

Планування, як і прогнозування, може бути: поточним (на недовготривалі відрізки часу: сезон, квартал, на період проведення масових заходів); короткостроковим (на 1-2 роки); середньостроковим (до 5 років); перспективним (на 10-15 років).

Головними етапами планування є: 1) організаційно-підготовчий; 2) інформаційно-аналітичний; 3) безпосереднє розроблення планових заходів; 4) виконання планових заходів; 5) оцінка виконання і висновки.

Організаційно-підготовчий етап включає прийняття рішення про планування, створення робочої групи, вирішення питань матеріально-технічного забезпечення роботи, визначення джерел інформації, розподіл обов´язків. Інформаційно-аналітичний етап охоплює вивчення і аналіз стану злочинності в країні чи регіоні, її динаміки і тенденцій на основі даних офіційної статистики. Збирається також інша необхідна інформація: дані про територіальну і демографічну характеристику, матеріальні і житлові умови життя населення, ступінь матеріально-ресурсного забезпечення планових заходів, соціальну інфраструктуру, ступінь ефективності заходів, спрямованих на охорону громадського порядку тощо. Розроблення плану включає: статистичну обробку і аналіз одержаної інформації, її оцінку і формулювання висновків; визначення заходів, строків виконання і виконавців чи співвиконавців; узгодження і обговорення проекту плану, його доопрацювання у разі необхідності, затвердження плану відповідним органом влади чи управління. Організацією виконання плану є доведення планових завдань до виконавців, визначення строків звітності, здійснення контролю за виконанням, коректування планових завдань, проведення нарад виконавців тощо. Виконання плану оцінюється за реальним станом правопорядку в регіоні.

1 23