 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Зміст та основні ідеї книги Екклезіаста. Форма книги.
Книга Екклезіястова (або Проповідника) (Проповідник, Екклесіаст, Екклезіаст (івр. קהלת — «Коге́лет»; грец. Εκκλησιαστής)- книга Старого Завіту Біблії та Танаху. Проповідник ставить питання про глузд людського життя-буття на землі. Людина хоч і бачить, що у природі панують постійні закони й що на землі є багато доброго, проте розв'язати всі проблеми буття людина неспроможна. Проповідник приходить до висновку, що людина обмежена, що вона не в силі збагнути шляхи Божого Провидіння. Інакше кажучи, вона повинна шанувати Божу волю й виконувати її, бо в тому й полягає весь глузд людського існування на землі.
Назва та час написання Назва Книги: «Книга Проповідника, сина Давидового, царя в Єрусалимі» (Екл. 1:1), наводить на думку що її автором був славний своїм багатством і мудрістю цар Соломон. У дійсності це не так. За традицією сапєінціальних творів, невідомий мудрець ІІІ ст. до н. е. приписав свій текст Соломонові, значення і місце якого в царині мудрості Ізраїля були загальновизнаними. Ким насправді був автор — невідомо, тим більше, що ім'я яким він представляється, Когелет, не є власним іменем, а означає головуючого на зборах (грецькою — Еклесіастес). Часово Проповідник належить до епохи, яка на теренах Палестини, внаслідок походу Александра Македонського на Схід, була позначена проникненням грецької думки (бл. 322 р. до н. е.). Нові філософські та релігійні вчення зустрілися з традиційним світоглядом Ізраїля. Замість оптимізму і впевненості Книги Приповідок, у Проповідника з'являється неспокій і песимізм. Під невблаганним критичним поглядом автора-мудреця захитуються дотеперішні принципи і вартості; переконання у цінності довгого життя, а також — у неминучості відплати за людські вчинки. Не один з висловів Ісуса Христа можна краще зрозуміти, якщо вникнути у спосіб висловлювання Проповідника. Завдяки двом аспектам — негативному і позитивному — Книга є справжньою, як її називають, praeparatio evangelica. Адже визнаючи, що Божа доброта і всемогутність є фундаментом людського існування, та вказуючи на обмеженість на той час відповідей, Книга підготовляє до наступного етапу Об'явлення Зміст Книги Книга розпочинається славнозвісною фразою « ..марнота марнот — геть усе марнота» (Екл. 1:2). Марнотою є навіть мудрість, каже проповідник, вона приносить розчарування. Здобуваючи й посідаючи мудрість, людина замість радіти, зазнає немало прикрощів. Не менше розчарувань приносить гонитва за приємностями та вигодами життя. Вони також — марнота та гонитва за вітром. Хоча й мудрість перевищує глупоту, як світло — темряву, але кінець мудреця і дурня однаковий. Розчарування приносять будь-які людські зусилля і праця. Бо все має свій час тривання, а людина того не може змінити. Віддана на неминучу смерть, вона не може проникнути в задуми Творця. Суспільна нерівність і несправедливість доповнюють сумну картину життя на світі. Показавши згубні наслідки надмірного прагнення до багатства, автор повертається до головної лінії своїх роздумів. Розчарування підстерігає й того, хто вже зібрав велике багатство. Бо багатство не дає повного щастя — навпаки, часто більше спокою має незаможна людина, навіть бідна. З огляду на пастки, яке несе із собою багатство, ще потрібнішою є мудрість, аби зберігати міру в усьому. Хоча досконалу мудрість осягнути неможливо, однак треба користуватися її наказами, щоб у різноманітних життєвих ситуаціях не накоїти зла. Характеристика книги Грецькому слову „екклезіяст”, як твердить В.Сулима, відповідає єврейське слово „когелет” – проповідник, або той, хто промовляє перед народом. Автор книги називає себе сином Давида, що традиційно призводило до ототожнення його із Соломоном. Цар Соломон, згідно зі Старим Завітом, був ідеалом людини, яка здобула мудрість і одночасно випила до дна чашу земних радощів. Автор міг бачити глибокий
сенс у тому, щоб промовляти від імена Соломона. Припускають, що це міг бути невідомий мудрець, який жив у Єрусалимі між ІV – ІІ ст. до н.е. У перших рядках Книги звучить її головна тема – роздуми про сенс людського життя. Намагаючись знайти відповідь на це питання, Проповідник не згадує про Авраама, Мойсея, через яких було дане Одкровення. Його погляди на життя взагалі не схожі на традиційне біблійне світобачення. „В особі проповідника, – писав Олександр Мень, – юдейська думка наче зреклася найзаповітнішого і найдорожчого – віри в можливість союзу з Богом і поступальну історію Одкровення. Когелет, звернувшись до досвіду інших культур, ризикнув зійти з багатовікової дороги Ізраїлю. Він прийняв головну ідею язичницької метафізики про циклічний рух Всесвіту. Як людина, що зробила сумне відкриття і дивиться у вічі правді, говорить він про це в пролозі до своєї Книги... Охоплений якоюсь жорстокою насолодою, вдивляється поет в картину вічного круговороту. Здається, що він забув усе, чому його навчали і про що звіщали пророки Ізраїлю”. У книзі немає мотивів туги за втраченим раєм Адама і Єви, суворої місії Мойсея, громових відгуків Завіту, укладеного на Синаї між Богом і обраним народом. Це сповідь людини, яка пізнала всі розкоші і зваби світу. За своє життя герой був наділений царською владою, великою мудрістю, незліченим багатством, тож будував міста й палаци, саджав виноградники, копав ставки, купував рабів, співаків, втішався жінками, звеселявся вином... Міркуючи над життям, Проповідник робить невтішні висновки, що людину не рятують найбільше багатство, найбільша мудрість, адже „мудрий так само, як і дурний, помирає”. Та й сама мудрість неспроможна відкрити загадку людського буття. Олександр Мень, трактуючи книгу Екклезіястову, застерігав від того, щоб розуміти цей твір як твір атеїстичний, оскільки Бог для Проповідника – хтось безмежно далекий і майже не пов’язаний із людиною... Він – Творець світу, але відносно смертних виступає швидше як незбагненна фатальна сила. Навряд чи у всій песимістичній літературі знайдеться книжка з таким безвихідним світовідчуттям, як Екклезіяст [24,57-58].
|
