 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Хрест – священний знак християн
Чому Біблію вважають книгою книг? Біблія містить різні за змістом і формою релігійні та світські твори, які засвідчують різноманітність способів пізнання, осмислення дійсності, формування світоглядних засад, спроб заглянути в майбутнє людства. У ній тісно переплетені реальне та ірреальне, міф і дійсність. Учені вважають, що більшість оповідей має під собою реальну основу, вони є закріпленою в легендах справжньою історією. Попри те, що немало сюжетів вступають між собою в логічну суперечність, вони об'єднані могутнім духовним змістом. Саме тому Біблію вважають книгою книг. На українську землю Біблія прийшла з Візантії. У Київській Русі вона (богослужбові тексти) поширювалася у перекладі старослов'янською мовою, здійсненому в ІX ст. солунськими братами Кирилом та Мефодієм. У XІІ ст. було завершено переклад інших її частин.
Хрест – священний знак християн Знак хреста був поширений серед різних народів ще з дохристиянських часів. У середині XІX ст. англійські археологи, проводячи розкопки одного з найбільших і найбагатших міст ассирійської держави Кальху, натрапили на кам'яний стовп із висіченим на ньому рельєфним зображенням ассирійського царя Шамші-Адада. Груди його прикрашав хрест на довгому ланцюгу. Цар-язичник носив точнісінько такий хрест, як віруючі християни. Але жив він задовго до християнства. Наші далекі предки поклонялися хресту як символу вогню. Пристрій з двох перехрещених шматків дерева, за допомогою якого первісні люди добували вогонь, вважали священним, дві перехрещені лінії стали священним знаком. Люди вірили, що знак, який зображає вогонь, володіє надприродною силою. Так хрест став магічним божественним символом. Щоб відгородити себе від «злих духів», цей знак зображали на посуді, одязі, прикрасах. Тому часто на старовинних предметах епохи бронзового віку, починаючи від ІІІ тис. до н.е., можна побачити зображення хреста. Є він на предметах трипільської культури (І–ІІ тис. до н.е.). Навіть тоді, коли було винайдено інші способи добування вогню, багато народів вважали, що робити це слід тільки тертям. Слов'янські племена у день Івана Купала вогонь для святкових вогнищ добували також тертям. Вважалося, що дівчата й хлопці, перестрибуючи через палаюче вогнище, очищаються від «злих духів». Католицькі місіонери, прибувши у XVІІ ст. на американський континент для проповідування християнської віри серед індіанців Південної та Центральної Америки, побачили кам'яний хрест на одному з місцевих храмів. Йому поклонялися як персоніфікації небесного і земного вогню. Давній мексиканський бог вогню Кецалькоатль теж зображений із хрестами в руках. На островах Полінезії, Нової Зеландії зображували хрест як магічний знак вогню, сили життя. Тубільці Нової Зеландії, наприклад, ставили на могилах хрести, як це робиться за християнською традицією. З найдавніших часів знак хреста вшановували в Китаї та Індії. Зображення хреста зафіксовано й на грудях статуї Будди – засновника буддизму, який виник за 600 років до християнства. Буддисти ще багато віків тому зображали цей знак на різних предметах, яким приписували чудодійні властивості. Він прикрашає буддійську святиню («відбитки ніг Будди»). Його вшанування в Індії було настільки поширене, що дехто з учених саме цю країну вважає батьківщиною хреста як священного символу. Від первісних людей цей символ прийшов у релігії давніх держав. Головних єгипетських богів зображали з хрестом у руках. Величезними хрестами були розписані стіни гробниць. Владику підземного царства мертвих – бога Осіріса, який, за віруваннями давніх єгиптян, вершив над померлими останній і страшний суд, теж зображували з хрестом. У Давній Греції зображення хреста було на глеках, вазах, тацях, зброї, знаряддях праці. Навіть римського бога кохання Амура уявляли з хрестом на голові. Отже, хрест як священний знак, що символізував вогонь, сонце, спасіння і вічне життя, значно давніший від християнської релігії. Перші християни навіть боролися з ним як із священним знаком язичників. Великим християнським символом він став пізніше, хоч серед теологів побутує думка, що вже перші прихильники християнства вважали хрест священним символом. Насправді християни вшановували хрест не завжди. Ранні християни навіть зневажали його, бо він нагадував їм знаряддя мученицької страти, яке застосовували в Римській імперії – стовпи з перекладиною зверху, що мали вигляд букви «Т». Християнство почало визнавати знак хреста як один із символів своєї релігії у ІІІ ст., вшановуючи його не як знаряддя страти, на якому загинув Христос, а як знак, що символізує образ Христа – небесного спасителя. У ІV ст. язичники поступово почали переходити у нову віру, оскільки християнські символи й обряди були подібні до звичної їм символіки та обрядності давніх релігій. Багато їх продовжувало носити хрест, який раніше уособлював їхніх богів, а тепер Бога-спасителя. Християни вшановують різні форми хреста: чотири-, шести-, восьмиконечні. Однак Т-подібний хрест ніколи не був предметом поклоніння. І в жодній з ранньохристиянських катакомб не було знайдено зображення Христа, розіп'ятого на хресті. Спочатку зображення його було символічним – у вигляді агнця (ягнятка), пастиря, що несе вівцю на плечах. Пізніше з'явилося зображення Христа з хрестоподібним знаком на голові (саме так за давнім звичаєм зображували язичницькі божества). Згодом Христа почали зображувати людиною на тлі хреста. Спершу він був не розіп'ятим, а таким, що благословляє: руки опущені, голова прямо, очі відкриті, стоїть на землі або на Євангелії. І тільки у XІІ ст. Ісуса почали зображати розіп'ятим на хресті. Так образ Христа, який страждає на хресті, став головним символом християнської релігії. У середні віки він був поширений у багатьох країнах. На перехрестях доріг і вулиць стояли каплички з розп'яттям, на стінах соборів і церков, будинків і замків, на знаменах, печатках і гербах – всюди були розп'яття або хрест. Образ Христа вважається втіленням страждань усього людства, символом смиренності й терпіння, значущими для кожної людини, яка прагне заслужити потойбічне блаженство. Хресний шлях Ісуса Христа – взірець життєвого шляху християнства. Кожен повинен терпляче нести свій хрест, як Христос, який ішов на місце смерті із знаряддям страти на плечах. У давнину серед віруючих була поширена притча про людину, яка звернулася до Бога, нарікаючи, що на її долю незаслужено випав тяжкий хрест. Бог запропонував їй самій вибрати посильний. З безлічі хрестів людина вибрала той, який видався їй найлегшим, сказавши, що його згодна нести все життя. То був саме той хрест, який вона несла і який був їй призначений з появою на світ. Ця притча переконувала, що кожна людина повинна покірно нести призначений їй Богом хрест, тобто призначені їй випробування. В цьому – суть християнської моралі, значення культу хреста. Однак культ хреста цим не обмежується. Знак хреста продовжує бути магічним знаком. І в сучасному християнстві хресту поклоняються не тільки як символу страждань Ісуса, а й як символу спасіння, вічного життя. Віруючі носять хрест на шиї як священний знак-амулет, що оберігає від зла. В давнину селяни вішали коням і коровам на шию хрестики, щоб запобігти епідемії. На перехрестях доріг ставили хрест, щоб відганяв злих духів. У Норвегії перед Різдвом і Новим роком на дверях і вікнах малювали хрести, щоб у будинок не проникала нечиста сила. Усі 39 книг Старого Заповіту можна структурувати на 4 головні групи: 1) доісторичні книги (П'ятикнижжя Мойсея і книга Ісуса Навина, 2) історичні книги (книга Суддів Ізраїльських, Перша і Друга книги пророка Самуїла, Перша і Друга книга Царів, Перша і Друга книга Паралипоменон (Хронік), книга Ездри і книга Нееми, 3) повчальні (Притчі Соломона), поетичні (Псалми і Пісня Пісень), філософські книги (Йова, Еклезіаста, або Проповідника), 4) пророчі книги (Ісайя, Єремія, Єзекиля та 13 «малих пророків»).
|
