ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Форми прямої і представницької демократії в конституційному праві.

123

1. Форми прямої демократії

2. форми представницької демократії.

У 18 ст. було сформульовано сучасну ідею народного суверенітету (Ж.Ж.Руссо). Народ є суверен (ст..5 КУ)., здійснює владу безпосередньо ( пряма демократія) або через органи місцевого самоврядування ( представницька демократія). Український народ – люди, які живуть на території України. Народ – сукупність виборців, виборчий корпус.

До форм прямої демократії відносимо референдум. Вперше в 17 ст на території США, штат Масачусетс. Референдум – спосіб прийняття офіційних рішень шляхом голосування усього виборчого корпусу або його частиною. За часів РС політичне обговорення, але це не референдум, бо рішення приймали інші. До кінця 80х рр. 20 ст референдуми були непередбачені, бо референдуми підривали авторитет Ради в Радянські часи.

Референдуми можна класифікувати

- за кількістю учасників, загальнонаціональні ті місцеві. У федеративних країнах загальнонаціональних референдумів не існувало. В Україні діє Закон від 1991 р “Про всеукраїнський та місцеві референдуми”, але він є застарілим , бо був прийнятий за 5 років до прийняття конституції;

- за юридичними наслідками : ті, що зобов’язують і консультативні. Закон України передбачає консультативні референдуми ( опитування). В Фінляндії, Великій Британії – консультативні.

- Обов’язкові і факультативні. Обов’язкові – коли виникає питання (ст..73 КУ). В багатьох країнах це передбачено. Факультативний референдум – референдум, що проводиться за певних умов, встановлених конституцією або законом (ст..72КУ). В Італії – за вимогою 5 областей)

- За змістом питань, які на них виносяться : конституційні, законодавчі, плебісцити.

Зміна до конституції передбачена референдумом. Законодавчий референдум – приймає, змінює або скасовує закон. Запроваджений не у всіх країнах, бо цей вид референдуму провокує парламент. Законодавчий референдум є 2 видів : до парламентські або після парламентські референдуми. В Україні закон передбачає після парламентський референдум. Допарлпментський референдум – коли на нього виносять проект закону ( більшість штатів США та Швейцарії).

Існують і петиційні референдуми або референдуми за наррдною ініціативою. В У.К передбачає щось подібне до петиційного референдуму (ст..72 КУ). Після парламентський референдум – скасування закону – народне вето – прийняття закону., він діє коли когось не влаштовує. Певна кількість виборців звертається до парламенту з петицією провести референдум на скасування закону. Кожне питання повинно бути вирішено за компетенцією того чи іншого органу: уряд, парламент, президент.

Плебісцити – референдуми, як проводяться з двох питань: зміна території або зміна форми правління. В міжнародному праві плебісцит – питання зміни території. Останній плебісцит в Європі був проведений в 20-их роках XX ст. Ст. 73 К. У. – виключно всеукраїнський референдум вирішує питання територіальної зміни.

Термін плебісцит вживається як синонім до референдуму – за критерієм суб”єкта їх призначень. Референдум призначає або президент, або парламент. Якщо повноваження належать президенту то це президентська республіка, якщо парламенту – то парламентська.

В багатьох країнах право призначати референдум належить і президенту, і парламенту (Україна) àза К.У. президент призначає референдум з приводу змін до К. У.(глава 13). Повноваження – це не лише права, а й обов”язки. В.Р. (ст.73) призначає референдум з питань зміни території. Ст. 72 К. У. – президент проголошує всеукраїнський референдум, якщо буде зібрано 3 млн. голосів.

Іноді передбачається, що референдум призначається за ініціативою виборців (петиційні референдуми).

Існує коло питань, які не можуть бути винесені на референдум (амністія, бюджет, деякі міжнародні договори) (ст. 74 К. У.).

Ще однією формою прямої демократії - є народна ініціатива, яка буває референдна і конституційна. Народна ініціатива – коли за вимогою певної кількості виборців на референдум може бути винесене певне визначене конституцією або законом питання, або до парламенту може бути внесений законопроект і парламент повинен його розглянути. Народна законодавча ініціатива 20 держав Європи: Грузія, Республіка Словенія, Румунія, Королівство Іспанія, Італія, Македонія, Латвія). К. У. не передбачає народної законодавчої ініціативи.

Внесення законопроекту: президент, парламент, кабінет міністрів, національний банк. Народна законодавча ініціатива – можливість для позапарламентської опозиції довести до населення своє бачення. Конституція УНР 1918 передбачала народну законодавчу ініціативу. В різних країнах порядок реалізації різний. Цей інститут був реалізований конституційно вперше в Швейцарії на поч. XIX ст. За народну ініціативу змін не лише закони, а й конституція – народна конституційна ініціатива – коли проект поправки до конституції (винесення на референдум) вноситься в парламент за вимогою певної кількості виборців. Народна конституційна ініціатива менш поширена, ніж народна законодавча ініціатива. Де передбачена народна конституційна ініціатива, там існує більша кількість населення, ніж щодо народної законодавчої ініціативи.

В різних країнах (наприклад Ліхтінштейн, Швейцарія) існує форма прямої демократії демократично – народний розпуск парламенту – за вимогою певної кількості виборців ставиться питання в парламенті про його саморозпуск.

Ще однією формою прямої демократії є вибори – демократичний спосіб формування органів державної влади і органів місцевого самоврядування і заміщення відповідних посад. це органи, які формуються шляхом загальних виборів і мають колегіальний характер.

За світовою практикою існує 3 види представницьких органів влади:

- парламент;

- місцеві представницькі органи або представницькі органи місцевого самоврядування (муніципалітети);

- установчі збори формуються шляхом виборів для прийняття конституції.

Саме прямі вибори є фактором безпосередньої /прямої/ демократії: виборці обирають орган або певну особу. Існують непрямі вибори – ВРУ обирає 3-тю частину конституційного суду… Непрямі вибори = багатоступеневі вибори.

Органи державної влади – колегіальні і одноособові. Колегіальний орган може бути представницьким або непредставницьким. Одноосібний орган – президент. Іноді в літературі президента визначають як найвища державна посада. Але президент не є представницьким органом за будь-яких умов. В ст. 103 К. У. – представницький мандат президента – тобто президент обраний шляхом прямих виборів, але не є представницьким органом. Наявність мандату не означає, що це представницький орган.

Вибори

Вибори – це певний набір послідовних дій, які відбуваються за деякими стадіями.

Виборче право, як об”єктивне право громадянина, - кожен має право на вибори. Виборче право – певний інститут конституційного права конкретної держави, котрий являє собою сукупність правових норм, що регулюють порядок організації і проведення виборів до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Звичним є те, що цей інститут матеріалізується в законах (основна форма існування цього інституту), Розділ III К. У. В Україні прийняті закони, які складають обсяг інституційного виборчого права.

- “ Закон про вибори президента України ” від 5.03.1999

- “ Закон про вибори народних депутатів України ” від 18.01.2001

- “ Закон про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів ” від 14.01.1998

- “ Закон про вибори депутатів ВР АРК ” від 12.02.1998

- “ Закон про Центральну Виборчу Комісію ” від 17.12.1997

В деяких країнах виборче право кодифіковане. У Франції виборчий кодекс 1992 р.

Всі закони України прийняті після набуття чинності конституції, тобто вони сучасні:

1. Висування кандидатів на виборні посади. В переважній більшості країн на виборах до парламенту передбачено самовисування. Самовисування супроводжується додатковими процесами.

У Виборчому Бюлетені – самовисуванець повинен подати петицію, де є підписи 10 осіб в тому окрузі, де він обирається.

Виборча застава – певна сума, яку вносить самовисуванець в певний банк. Якщо його обрали – гроші повертаються, якщо він програв вибори à в державний бюджет. Це передбачено в Україні. В – виборча застава 500. Повертається виборча застава, якщо самовисуванець набрав більше 12% голосів в окрузі, де обирається. Виборча застава передбачена і на виборах президента в деяких країнах (в Україні немає).

2. висування політичними партіями. В розвинених країнах законом передбачено висування політичними партіями на вибори. Це засвідчує роль партії в громадянському суспільстві. Це є об”єктивно демократичним, коли і самовисування і партії.

В Україні висування політичними партіями можливе, якщо партія зареєстрована за рік до виборів.

Партії, висуваючи кандидата, вносять виборчу заставу. В Німеччині застави немає. При виборах президента – 15 тис. неоподаткованих мінімумів.

3. голосування на виборах. Мета – забезпечити волевиявлення виборців (таємне голосування). Голосування технічно забезпечене по-різному. Починаючи з поч. 30-х рр. За прикладом США були запроваджені спеціальні машини для голосування, спеціальний пристрій на жетонах. В багатьох країнах кандидат обирає свій символ.

4. порядок визначення результатів виборів. Виборча система – це порядок визначення результатів виборів.

3 різновиди виборчих систем:

-- мажоритарна виборча система (Англія XVIII ст.), але слово “мажор” запозичили з французької, що означає більшість. Вибори проводяться по одномандатному округу (уніномінальні округи) в межах яких обраними є ті, хто набрав певну більшість голосів. Є два види мажоритарних систем: мажоритарна система відносної більшості (половина складу ВР України) (Україна, США) і мажоритарна система абсолютної більшості.

Мажоритарна система відносної більшості: кандидат, який набрав більше порівняно з іншими кандидатами, але не обов”язково більше половини поданих в окрузі голосів; за цією системою відбувається те, що політологи називають втрата голосів. Ця система майже завжди результативна. Але існують ситуації – розкол голосів (однакова кількість голосів). Інколи проводиться повторне голосування. В Британії кидається жереб.

Мажоритарна система абсолютної більшості існувала в Україні до чинного закону 1997р. але в Білорусії, Франції ця система існує.

Сенс: одномандатні округи, обраним вважається той, хто набрав 50%+1 голос від того, хто поданий в окрузі. Наявна втрата голосів. В багатьох країнах вибори проведені за мажоритарними системами супроводжується вимогою, якщо вибори вважаються такими що відбулися за умов голосування на них певної кількості виборців (це зазначено законом).

Подібні закони в Україні були за часів попередніх законів про вибори президента і вибори народних депутатів.

--- Пропорційні виборчі системи (у XIX у Швейцарії). Це найбільш прийнята на континенті Європи. Характеристики: вибори за пропорційною виборчою системою проводяться по багатомандатним округам (поліномінальні округи). В деяких випадках (Україна, Ізраїль, Нідерланди) територія розглядається як єдиний округ з метою максимально конкретнішого розподілення мандатів. Об”єктивно мандати розподіляються за партіями, які брали участь у виборах і за які була подана певна кількість голосів.

Вибори – це певний процес, в якому виділяють декілька стадій.

Вибори мають суто партійний характер (списки кандидатів, які формують партію). Вони розраховані на добре організовану партійну систему. До списків можуть входити не лише члени партій, а й громадяни (зазвичай відомі). Якщо партія набирає 20% голосів – прохід перших 20 членів списку. Якщо хтось з них вибуває – його заміняють іншим членом із списку.

Відкритий список – список по алфавіту, а не пронумерований. Сам виборець ставить номери біля прізвищ обраних (членів) ним депутатів (). Виборець обирає і партію, і людину, яку б він хотів бачити в органах.

В більше країн, де існує пропорційна система, існує не один багатомандатний округ, а кілька десятків.

Виборчі округи встановлюються і призначаються шляхом прийняття закону. Через певний час (10р) проводиться перерозмежування виборчих округів – приблизно рівні за чисельністю виборців, що в них мешкають.

В законодавстві існує так зване “процентне застереження” (ФРН) – певний процент, який партія повинна набрати на виборах, щоб партія могла брати участь у розподілі мандатів після виборів (4% в Україні).

Змішана виборча система (цей термін не застосовується в законодавстві) .

123