 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| ГРОШОВО-КРЕДИТНИЙ МУЛЬТИПЛІКАТОР ТА ВПЛИВ ЦЕНТРАЛЬНОГО І КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ НА ЙОГО РІВЕНЬ
ТЕМА 2. МЕХАНІЗМ ФОРМУВАННЯ ПРОПОЗИЦІЇ ГРОШЕЙ ТА МОНЕТАРНА ПОЛІТИКА
1. Формування центральним банком грошової бази 2. Грошово-кредитний мультиплікатор та вплив центрального і комерційних банків на його рівень 3. Вплив небанківських інституцій на грошовий мультиплікатор 4. Вплив уряду та державного бюджету на пропозицію грошей 5. Узагальнення процесу формування пропозиції грошей та роль грошово-кредитної політики
ФОРМУВАННЯ ЦЕНТРАЛЬНИМ БАНКОМ ГРОШОВОЇ БАЗИ
Формування грошової бази проводиться шляхом проведення грошово-кредитної емісії. Під емісійною діяльністю центрального банку розуміють поповнення грошового обігу всіма видами грошових коштів, які призводять до збільшення сукупного грошового обороту. Поняття емісії грошей слід відрізняти від поняття випуску грошей. Емісія грошей в її широкому розумінні здійснюється на двох рівнях: перший – центральні банки, другий – комерційні банки та прирівняні до них за функціональним призначенням фінансово – кредитні установи. Центральні банки мають виключне монопольне право на емісію готівки, а також на значну долю кредитної емісії. Відмінність центрального банку від інших кредитних установ є в тому, що він сам собі створює гроші для кредитування. Тобто, якщо комерційні банки або інші небанківські кредитні організації можуть проводити свої активні операції тільки шляхом перерозподілу наявних у них ресурсів, то центральний банк може їх сам собі створювати. Емісія проводиться шляхом проведення запису в пасиві та активі центрального банку, тим самим створюються емітовані пасиви. Емітовані таким чином кошти шляхом проведення запису переводяться на відповідний кореспондентський рахунок організації в центральному банку,яка отримує емітовані кошти. Організації в межах коштів на кореспондентському рахунку можуть перетворювати їх в готівку шляхом купівлі її в центральному банку чи на міжбанківському ринку. За продажу готівки центральні банки, як правило,стягують з покупців комісійні. Емісія всієї маси грошей має кредитний характер. Кожному впровадженню в обіг певної суми грошей на фінансових рахунках в Центральному банку є відповідна кредитна позиція, тобто, всі гроші емітовані центральним банком видаються комусь в кредит, і через певний час повинні будуть йому вернутися. Емісія грошей центральним банком проводиться по декількох каналах: - в процесі кредитування уряду; - в процесі кредитування комерційних банків; - при купівлі центральним банком іноземної валюти; - при купівлі центральним банком цінних паперів. Емітовані в обіг кошти повинні бути на 100% забезпечені активами в вигляді державних, комерційних цінних паперів або інших активів.
ГРОШОВО-КРЕДИТНИЙ МУЛЬТИПЛІКАТОР ТА ВПЛИВ ЦЕНТРАЛЬНОГО І КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ НА ЙОГО РІВЕНЬ
Грошовий мультиплікатор — це процес створення нових банківських депозитів (безготівкових грошей) при кредитуванні та інвестуванні банками клієнтури на основі додаткових (вільних) резервів.Грошова мультиплікація — досить складний процес, що технологічно проходить кілька стадій, і в ньому беруть участь багато економічних суб'єктів — центральний банк, комерційні банки, небанківські інституції. Щоб спростити висвітлення цього процесу і полегшити розуміння його технології, розділимо його за кількома напрямами: —НБУ:грошова база — банківські резерви — багатократне —комерційні банки:вільні резерви — мультиплікація депозитів. Цей напрям умовно можна назвати трансформацією простого мультиплікатора депозитівпід впливом коефіцієнта Рв /Д; —небанківські інституції:банківські депозити — резерви — У сукупності всіх цих напрямів грошової мультиплікації досягається певна зміна (+ чи -) обсягу банківських депозитів (Д). Простий мультиплікатор депозитів — це можливий, нічим не деформований процес зростання банківських депозитів унаслідок надання центральним банком у банківську систему додаткових резервів та кредитно-розрахункового обслуговування банками своїх клієнтів. Поштовхом для такого зростання є збільшення банківських резервів у процесі формування грошової бази, ініціатором якого є центральний банк. А оскільки структуру грошової бази в процесі її формування визначає НБУ, то вже на етапі формування грошової бази він має можливість активно впливати і на другий етап формування пропозиції грошей — етап грошової мультиплікації. Крім того НБУ встановлює норму формування резервів у відсотках до залучених депозитів (норму обов'язкового резервування), у межах якої зменшується право банків на використання своїх резервів, сформованих за рахунок депозитів, для кредитування клієнтів, а отже, й зменшуються темпи зростання (мультиплікації) депозитів. Розглянемо процес простої мультиплікації депозитів при збільшенні банківських резервів за рахунок рефінансування одного з комерційних банків з відображенням руху коштів на балансах банку. Простежимо цей процес спочатку в межах окремого банку, а потім у межах банківської системи в цілому. 1 операція,а) НБУ видав комерційному банку А позичку на суму 10,0 млн грн за рахунок безготівкової емісії; загальний резерв банку А збільшився на цю суму; б) за рахунок додаткового резерву банк А видав позичку в) за рахунок одержаної позички фірма в той самий 2 операція,а) сплачені торговельній організації 10,0 млн грн зараховані на її рахунок у банку Б; на цю суму у нього збільшився загальний резерв, частина якого підлягає обов’язковому резервуванню, яка в нашому прикладі складає 12%; б) банк Б 9-го числа надав позичку іншій фірмі на суму вільного резерву, тобто 8,80 млн грн. яку переказав на її поточний рахунок. Решту резерву (1,20 млн грн) банк залишив на своєму коррахунку для збільшення обов'язкового резерву; в) друга фірма оплатила свої борги третій фірмі, яка обслуговується банком В. З операція,а) 8,80 млн грн надійшли на поточний рахунок третьої фірми у банку В, у якого на цю суму збільшився обсяг депозитів та загальний резерв; б) за рахунок приросту резерву банк В видав четвертій фірмі позичку на суму 7,75 млн грн і переказав на її рахунок. Решта 1,05 млн. грн. залишилися на коррахунку банку для збільшення обов'язкового резерву. І т.д. Загалом по комерційних банках депозити зросли на 83,3 млн грн, резерви — на 10,0 млн грн, надані позички — на 73,3 млн грн. Оскільки депозити — це пасиви, а резерви (залишки на коррахунках) та позички — це активи банків, то пасиви й активи банківської системи зросли на однакову суму — 83,33 млн грн і балансування їх не порушене. Пропозиція грошей унаслідок простої мультиплікації депозитів теж може зрости за цих умов на 83,33 млн грн. Незважаючи на те, що кожний окремий банк надавав додаткові позички тільки в межах вільних резервів, що надійшли в його оборот, у цілому система банків створила (приростила) депозитів значно більше, ніж до неї надійшло резервів ззовні — від центрального банку при початковому рефінансуванні банку А. У цьому виявляється участь банківської системи у збільшенні пропозиції грошей. Рівень грошово-кредитної мультиплікації (коефіцієнт мультиплікатора) залежить від норми обов'язкового резервування і відношення (норми) готівкових грошей до всієї грошової маси в обігу і визначається за формулою:
Де: Км – коефіцієнт мультиплікації розрахунковий; Нр – норма обов’язкового резервування; Нг – питома вага готівки в загальній суму грошової маси.
Простий мультиплікатор депозитів діє не тільки у бік зростання обсягу депозитів, а й у бік його зменшення. Такий процес починається, якщо НБУ зменшує банківські резерви при формуванні грошової бази, зокрема при продажу інвалюти на ринку, продажу банкам державних цінних паперів чи погашенні позичок рефінансування. Отже, на приріст депозитів у банківській системі впливають як НБУ, так і комерційні банки. Вплив НБУ полягає у визначенні обсягу рефінансування та в установленні норми обов'язкового резервування депозитів. Вплив комерційних банків полягав в оперативному та повному розміщенні вільних резервів у нові позички своїм клієнтам та в швидкому переміщенні коштів між банками в процесі розрахунків між клієнтами. Проте в реальній дійсності комерційні банки не зобов'язані надавати в позички всі свої вільні резерви. Частину їх вони зберігають у касах чи на коррахунках у НБУ з багатьох причин, через що процес мультиплікації депозитів буде повільнішим, а приріст обсягу депозитів меншим, ніж у наведених нами ідеальних прикладах. Фактичний коефіцієнт мультиплікації може істотно відхилятися від розрахункового, бо на процес мультиплікації можуть впливати й інші чинники, і розраховується за формулою:
Вплив комерційних банків на відхилення реального процесу мультиплікації депозитів від ідеального проявляється двояко: — у зберіганні фактичних резервів (у касах та на коррахунках) в обсягах, більших від обов'язкових резервів, тобто у постійній наявності в банків вільних резервів; — у ставленні банків до одержання в НБУ позичок рефінансування, продажу для НБУ зі своїх портфелів іноземної валюти чи державних цінних паперів. Ставлення банків до обсягу резервів, який вони постійно зберігають, формується під впливом кількох чинників: —рівня норми обов'язкового резервування і жорсткості контролю НБУ за його дотриманням; —рівня ринкової ставки позичкового процента: якщо вона висока чи зростає, то банкам вигідно якнайбільше вкладати своїх резервів у дохідні активи — кредити чи інвестиції і якнайменше тримати вільних резервів, і навпаки; —рівня облікової ставки НБУ та ставки ринку міжбанківського кредиту. Якщо ці ставки високі чи зростають, то банкам буде фінансово обтяжливо негайно збільшити свої резерви, якщо в цьому виникне раптова потреба — у зв'язку з непередбачуваним підвищенням обов'язкових резервів, появою надто вигідного —можливих неочікуваних відкликань вкладниками своїх депозитів з банків, що може поставити банк у складну ситуацію з ліквідністю. Щоб уникнути таких екстремальних ситуацій, банки теж намагаються тримати певні суми надлишкових резервів. Тут надлишкові резерви слугують своєрідною «подушкою безпеки» Частину резервів банки одержують від центрального банку, точніше купують їх в обмін на свої активи (цінні папери чи інвалюту) або ж на свої зобов'язання перед ним (позички рефінансування). Ці останні види резервів ми умовно назвемо купленими, щоб відрізнити їх від створених самими банками. Рішення про купівлю додаткових резервів та їх обсяги приймають самі банки, орієнтуючись на свої інтереси — одержання прибутків, підвищення ліквідності чи зміцнення клієнтської бази. Задоволення цих інтересів можливе лише за умови, що витрати, пов'язані з купівлею додаткових резервів, окупляться доходами від їх розміщення в активи. Так, банки погодяться отримувати в НБУ позички рефінансування лише за умови, що ринкова ставка позичкового процента буде вищою від облікової ставки НБУ. Подібний стимулювальний механізм діє і при купівлі банками резервів через операції з цінними паперами на відкритому ринку. У разі їх дострокового продажу НБУ, банки зазнають певних втрат, які повинні відшкодовувати доходами від розміщення в активи додаткових резервів, одержаних від цих операцій. А це можливо, якщо дохідність нових активів буде вищою від втраченої дохідності проданих цінних паперів. Залежно від спреду між цими показниками банки вирішуватимуть, продавати чи купувати державні цінні папери, а отже, збільшувати чи зменшувати купівлю резервів. Не так виразно проявляється стимулювальна поведінка банків щодо купівлі резервів в операціях з іноземною валютою. Самі банки можуть впливати на рух цих резервів лише в операціях з валютою з власного портфеля: продаючи її, вони будуть збільшувати резерви, а купуючи — зменшувати. Приймаючи рішення про продаж валюти з власного портфеля (купівля додаткових резервів) чи про її купівлю, банки можуть керуватися міркуваннями диверсифікації активів, одержання прибутку, збільшення гривневих резервів тощо. Таким чином, динаміку загальної ролі банків у формуванні всього обсягу резервів (створених і куплених), а отже у загальному грошовому мультиплікаторі можна виразити через показник Рб /Д. Якщо цей коефіцієнт зростатиме, це свідчитиме про стримування процесу мультиплікації депозитів завдяки збільшенню зберігання банками своїх ресурсів у грошовій формі (резервів) без трансформації їх у позички.
|
