ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Причини і фактори криміналізації економіки. Економічна злочинність. Корупція, її сутність, типи та наслідки

123

Тінізація економіки нерозривно пов’язана з її криміналізацією. Криміналізацією економіки називається переведення взаємовідносин учасників господарського процесу в сферу деструктивно-руйнівних, антисоціальних, антагоністичних за своїм характером відносин, які негативно впливають на економічну безпеку держави, руйнують її економічну основу. Вона сьогодні охопила практично всі сфери господарського життя – відносини власності, кредитно-фінансову систему, виробництво, торгівлю і послуги, зовнішньоекономічні відносини і стала реальною загрозою економічній безпеці країни.

Головною детермінантою криміналізації економіки і економічної злочинності стали порушення регулятивних функцій управління в економічній системі, що зумовили хибну політику проведення реформ.

По-перше, реформи, що мали забезпечити системну трансформацію економіки, по суті не були системними. Інституціональні перетворення і заходи щодо фінансово-економічної стабілізації проводились без відповідної структурної перебудови економіки, спрямованої на економічне зростання, при забезпеченні стабільності виробництва, інвестицій і соціальної сфери.

По-друге, була невірно оцінена здатність економічної системи, що реформувалася, до самоорганізації, у зв’язку з чим швидкими темпами здійснювалося скорочення сфери державного регулювання.

По-третє, курсом на створення неоліберальної ринкової економіки держава свідомо обмежила кількість важелів державного регулювання головним чином традиційними методами неоліберальної економічної політики – переважно протидією інфляції і збалансованістю бюджету. Тим самим були суттєво обмежені можливості цілеспрямованого впливу на економіку і безпосередньо на суб’єкти господарювання.

По-четверте, не була продумана система організації фінансових структур, що мала забезпечити фінансування реального сектора в умовах транзиції.

По-п’яте, були хибними методи реформування. Перш за все це стосується забезпечення стабілізації за допомогою жорстокого обмеження грошової маси і високих відсотків за кредити. Це сприяло приборканню інфляції, але разом з тим привело до гострої нестачі ліквідності, що породило безпрецедентну кризу неплатежів і пов’язану з нею бартеризацію економіки.

По-шосте, мали місце прорахунки при проведені приватизації. З одного боку, проводилась фактично безоплатна передача держмайна в руки нових власників, а з другого, відбулося самоусунення держави від відповідальності за подальшу долю приватизованих активів.

По-сьоме, в умовах невизначеності політичного майбутнього країни нові великі власники, усвідомлюючи нелегітимний характер надбань, були зацікавлені у вивезенні значної частини свого багатства за кордон.

По-восьме, домінуючою установкою в поведінці господарюючих суб'єктів стало негайне і масштабне збагачення, що заблокувало довгострокові інвестиції, структурну перебудову і економічне зростання.

Найбільш активно відбувалась криміналізація влади, котра сама створювала нові „правила гри" і сама ж ними користувалась. Так здійснювалась „перекачка" бюджетних коштів у приватні структури. Найвигідніші галузі і підприємства приватизувались за безцінь. Поряд із зубожінням населення вузькі групи осіб, що мають доступ до влади, привласнюють величезну кількість національного багатства. При цьому отримані у такий спосіб кошти вивозяться за кордон.

До того ж реформування економіки України проходило і проходить в умовах правового дефіциту, без створення адекватного механізму контролю і захисту від протиправних зазіхань. Певною мірою такий дефіцит створюється штучно, за рахунок свідомої затримки прийняття невідкладних законодавчих рішень.

Суспільна небезпека криміналізації економікив загальному плані полягає в прихованому перерозподілі доходів і власності на загрозу життєво важливим економічним інтересам країни, що здійснюється стихійно або організовано; в дестабілізації економічного життя, зростанні соціальної напруженості і зневірі у ефективності державної влади.

Конкретно суспільна небезпека криміналізації економіки у всіх її формах реалізується у порушенні механізмів функціонування економіки: виробництва, розподілу, обміну, споживання, фінансово-кредитної сфери, ціноутворення, управління тощо.

Реальна загроза від поширення криміналізації економіки і зростання організованої економічної злочинності полягає в тому, що на регіональному і галузевому рівнях відбувається перехват права володіння і розпорядження національним багатством країни в інтересах кримінальних або корумпованих угрупувань. Так, в Україні 200 найбагатших людей володіють 80 відсотками національного багатства країни.

Економічна злочинність – це протиправна діяльність в офіційно-публічній сфері тіньової економіки, яка охоплює різні зловживання економічної влади, що посягають на порядок економічного управління; завдає суттєвої економічної шкоди інтересам держави, приватнопідприємницькій діяльності або груп громадян; скоюється постійно в межах та під прикриттям законної професійної діяльності менеджменту з метою вилучення наживи як фізичними, так і юридичними особами.

Ознаками економічної злочинності є суттєва шкода, що завдана суспільству. Величезні обсяги фізичної та моральної шкоди, що завдаються цими видами злочинності. Не менші обсяги і суто економічної шкоди. Так, за оцінками фахівців США, втрати лише від такого виду економічної злочинності, як злочинність корпорацій, сягають від 174 млрд. дол. до 231 млрд. дол. на рік, тобто понад 20 % валового національного продукту цієї країни.

Економічна злочинність за своїм визначенням є саме масовим видом злочинності, тобто шкода завдається не окремим індивідам (така злочинність повинна бути віднесена до загальнокримінальної), а великому загалу.

Жертва економічного злочину виступає як колективна та анонімна. Це посилює небезпеку цієї злочинності, бо вона має більш прихований характер, ніж більшість видів загальнокримінальної злочинності, жертва економічного злочину не відчуває себе жертвою, економічний злочинець немовби володіє своєрідним механізмом нейтралізації захисту.

Фактором, що спричиняє поширення економічної злочинності, є розвиток кризових явищ в економіці, посилення боротьби за економічну владу, за перерозподіл сфер впливу, розширення можливостей застосування кримінальних способів захоплення економічної влади, підвищення «економічної рентабельності» цього виду злочинності.

Дослідники зазначають, що функціонування тіньової економіки у власному автономному режимі, ізольованому від офіційної частини “світлої” економіки, від обміну її управлінськими зв’язками з державним управлінням, є обмеженою абстракцією. Насправді існує розвинутий механізм зв’язку між цими секторами управління національною економікою, який, власне, забезпечує рух всього тіньового економічного простору.

Одним із найсуттєвіших явищ передавального механізму між тіньовою та офіційною економікою, державним управлінням є корупція.

Під корупцією розуміють діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, яка спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для отримання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

Корупція існує в будь-якій політичній і економічній системі і є складовою механізму експлуатації суспільства їх тіньовими структурами. В умовах функціонування ефективних демократичних або авторитарних суспільних механізмів корупція, як і тіньова діяльність, взагалі є другорядним явищем, яке істотно не впливає на загальний рівень державного управління, не послаблює загальносоціальний рівень контролю за розвитком економічних процесів. Однак при тотальній тінізації економіки корупція може перетворюватися на структурно-утворюючий елемент системи державного управління, активного підсилювача явищ тінізації та криміналізації влади.

До найтиповіших проявів корупції належать: підкуп чиновників і державних діячів усіх рангів, хабарництво за надані блага чи переваги, протекціонізм працівників за принципом особистої відданості, родинних зв'язків, дружніх стосунків тощо. Корупція найбільш поширюється, коли в суспільстві і державі бюрократія перетворюється на особливий корпоративний соціальний прошарок, наділений широкими повноваженнями. При цьому чим більша взаємна роз'єднаність членів суспільства, тим менш можливий їх контроль за діяльністю бюрократичного апарату, тим більше можливостей для підміни загальних інтересів особистими інтересами цього апарату, тим більше у представників останнього прагнення видавати виконання формальних управлінських процедур за зміст управлінської діяльності, підкоряти інститути управління своїм корисним, кастовим цілям, спрямованим на подальше поширення тіньової влади.

Інакше кажучи, корупція – це не тільки і не стільки форма злочинного збагачення бюрократичного державного апарату шляхом персоніфікованої тіньової взаємодії з господарськими й іншими структурами життєдіяльності суспільства. Її розвиток призводить до приватизації державної влади тіньовими структурами. За всіх часів вона була, є і буде основним засобом і гарантом криміналізації економічного життя, його деградації. Корупція є як умовою, так і наслідком функціонування тіньової економіки, посиленням майнової диференціації суспільства, кризи і деградації суспільно-політичного життя, кадрової кризи у системі державного управління.

Політика держави в даній сфері повинна бути спрямована на недопущення переходу економічної злочинності в нову якість – криміналізацію всієї економічної системи держави. На жаль, реальністю українського економічного життя стає кримінальна поведінка дедалі зростаючої кількості суб'єктів господарювання. Криміналізація всієї системи економічних відносин означає перехід процесів регулювання і контролю господарської діяльності в руки організованих кримінальних структур. Ростуть корупція й організована злочинність, вони проникають у ключові галузі української економіки. Безпосереднім суб'єктом корупції як особливого роду суспільних відносин, що здійснюються у сфері державного управління з метою використання його для поширення тіньової діяльності в особистих корисливих інтересах у формі конкретних протиправних, кримінальних суспільно небезпечних діянь (чи бездіяння) на користь інших осіб, може виступати державний чиновник будь-якого рангу, політик чи функціонер державної господарської організації. Особами, які отримують вигоду від його дій, можуть бути: індивіди, вітчизняні чи іноземні юридичні особи, політичні та громадські організації, спецслужби іноземних держав.

Неухильно зростаючі економічні і фінансові можливості ділків тіньового бізнесу призводять до розширення масштабів підкупу державних чиновників. За американськими оцінками, на підкуп впливових чиновників у державних структурах великі злочинні угруповання витрачають від 30 до 50 % своїх прибутків. 87 % опитаних українських підприємців підтвердили, що безпосередньо стикаються з корупцією у держустановах і змушені сплачувати хабарі. 77 % упевнені, що працівники контролюючих органів штучно створюють ситуації, які провокують на порушення законодавства.

Відбувається злиття корумпованих державних чиновників різного рівня і тіньових економічних структур, підсилюється їхнє прагнення впливати на прийняття економічних і політичних рішень і навіть прорватися до важелів державної влади. Масштаби організованої економічної злочинності в Україні, що обумовлюються процвітанням корупції на всіх поверхах державної влади, такі великі, що поставили під загрозу не тільки нормальне здійснення трансформаційних процесів, а й основні підвалини державності як такі.

123