ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Підземні води Сумської області

1 2 345

Утворення підземних вод

Води, що містяться в порожнинах, тріщинах, порах гірських порід верхніх шарів земної кори, називають підземними. Вони утворюються від просочування атмосферних опадів.

Гірські породи мають властивість пропускати воду. її легко пропускають пісок, гравій, галька, тобто вони водопроникні.

Затримують воду глина, пісковик, глинистий сланець, граніт. Ці породи — водонепроникні. Вода, просочуючись униз, заповнює проміжки водопроникної породи й утворює водоносний шар (мал. 10). Водоносних шарів в одній місцевості може бути кілька на різних глибинах.

Види підземних вод

За умовами залягання підземні води поділяють на верховодку, грунтові та міжпластові.

Верховодка — підземні води, що залягають на невеликій глибині. У посушливий період року випаровуються.

Грунтові води утворюють суцільний шар, що залягає на першому від поверхні шарі водонепроникних порід. Вони можуть рухатися по водонепроникному шару, їх рівень то підвищується, то знижується залежно від кількості опадів. Використовуються у побуті (колодязі) та для зрошення.

Міжпластові води лежать між двома водонепроникними шарами, мають постійний рівень, вода чиста. Води, що залягають на глибині під постійним тиском, називають артезіанськими. Якщо в цьому місці пробурити свердловину, то вода сама виливатиметься на поверхню або навіть буде фонтанувати.

У річкових долинах, ярах, балках підземні води можуть виходити на поверхню, утворюючи джерела.

На великих глибинах підземні води часто містять розчинені солі та гази. Такі води називають мінеральними і використовують як лікувальні. Підземні води з температурою понад +20 °С називають термальними. Вони перебувають на великих глибинах або в районах вулканічної діяльності, де виходять на поверхню у вигляді гарячих джерел або гейзерів.

Робота підземних вод

У товщі земної кори, розмиваючи й розчиняючи осадові породи, підземні води утворюють карстові підземні печери, озера, річки.

Підземні води спричиняють катастрофічні явища, наприклад зсуви. Вони поширені на схилах річок (райони Києва, Дніпропетровська та ін.) і морів (райони Одеси, Ялти). Зсуви руйнують дороги, будівлі, знищують сільськогосподарські угіддя. Для запобігання зсувним явищам укріплюють схили, висаджують дерева, відводять грунтові води.

Надра Сумщини містять кілька водоносних горизонтів питної води.

Четвертинний водоносний комплекс найпоширеніший в області. Він залягає на глибині від 0,5 м до 18 м. Дебіт його становить від 1 до 4 л/с.

Неогеновий водоносний комплекс залягає на глибині 60—70 м. Дебіт його становить 1—5 л/с.

Палеогеновий водоносний комплекс не має однакової глибини залягання. Він поступово занурюється в південному напрямку. Дебіт його значно більший — від 5 до 7 л/с.

Кайнозойські підземні води майже прісні, тобто мають невисоку мінералізацію. Перекривна товща гірських порід не достатньо потужна, щоб добре відфільтрувати всі складові, які потрапляють до водоносних горизонтів з атмосферними опадами.

Крейдяний водоносний комплекс приурочений до потужної товщі білої крейди. Вода в ньому дуже якісна, майже не потребує очистки, але має підвищену жорсткість. Глибина залягання цього водоносного комплексу також підвищується в південному напрямку. Значний дебіт до 25 л/ с.

Юрський водоносний комплекс найглибший із всіх з питною водою. Юрська вода, як і крейдяна, майже не потребує очистки, але жорсткість її значно нижча тому, що водомісткі гірські породи — піски.

Найдавніші в області палеозойські водоносні горизонти залягають глибоко, наявні лише в місцях видобутку нафти й газу і мають дуже високу мінералізацію.

Усі водоносні горизонти з питною водою, крім юрського, розвантажуються на схилах ярів, балок і в руслах річок, утворюючи джерела. Водоносні горизонти, які залягають нижче неогенового водоносного горизонту, є напірними і належать до Дніпровсько-Донецького артезіанського басейну.

Корисні копалини

За даними державного Геологічного фонду України, 53,4% мінерально-сировинної бази області припадає на паливно-енергетичну сировину(нафта, газ, конденсат ,торф), 39,1% - на мінерально-будівельну сировину, 6,1% - підземні води, 1,4% - інші види корисних копалин.

В області 294 родовища з 21 виду корисних копалин. Мінерально-сировинна база складається з паливно-енергетичної сировини(нафта, газ, конденсат, торф), з мінеральної будівельної сировини, сапропелю, прісних підземних вод та ін. Крім того, надра області вміщують такі корисні копалини, як фосфорити, керамзитова сировина, опоки, скляні піски, мінеральні води. У 2005 році підприємствами різних форм власності розроблялося 52 родовища, в тому числі: нафти, газу, конденсату-24; цегельної сировини-20; піску-4; крейди-3; кварцитів-1.

Найбільший інтерес викликають родовища нафти і газу. Розташовані вони на півдні області і відносяться до Дніпровсько-Донецької провінції, яка ще не повністю розвідана і освоєна, оскільки глибина залягання продуктивних горизонтів коливається в межах від 3000м і нижче. У цей час розробляються Велико-бубнівське, Анастасівське, Коржівське родовища нафти і газу в Роменському районі. Ново троїцьке родовище газу в Лебединському районі, Качанівське, Рибальське, Бугреватське і Прокопенківське в Охтирському районі.

У перспективі можлива експлуатація ще цілого ряду родовищ, найбільшим із яких є Андріяшівсько-Гудимівське.

Відкриті родовища кам’яного і бурого вугілля (в Липоводолинському, Лебединському районах).Проте, у зв’язку з тим, що ці пласти малої потужності і глибокого залягання, їх розробка вважається недоцільною.

А ось торфом Сумська область дуже багата. На сьогодні відомо близько 230 родовищ, більшість із яких вважаться великими. Поклади торфу відносять в основному до заплав великих річок і балок. Вони мають 12-40% зольності, а теплоутворювальна спроможність 3300-5000 кілокалорій, що вважається достатньо високою. Основна маса торфу розташована на півночі і заході області. Найбільшими є Вичихівське, Ретьєвське, Глухівське, Кл евенське, Молчанівське. Єзуцьке родовища.

Розвідані запаси кам’яної солі, які належать до Роменського і Синівського соляних куполів. Запаси солі тут значні і в будь-який момент можуть бути збільшені, оскільки жодна із свердловин на Роменському родовищі не була пройдена на всю потужність соляного штока, хоча деякі із них сягають 2км глибиною. На Синівському куполі досліджені лише перші десятки метрів. Відомо, що роменська сіль годувала людей під час громадянської і Великої Вітчизняної воєн. Зараз родовища солі не розробляються, хоча в будь-який момент можуть бути використані як сировина у хімічній і харчовій промисловості.

Крім того, у тому ж Роменському соляному куполі під час буріння були виявлені прошарки калійних солей, що значною мірою збільшує цінність родовища в його перспективі.

Інтерес для майбутніх розробок становлять фосфорити, які знайдені у с. Стецьківка і Могриця. Глибина їх залягання 20-30м, а вміст Р₂О₅ сягає 30%.Окрім власне фосфоритів, поклади, у яких вони знайдені, багаті мінералом глауконітом – чудово цінною хімічною сировиною. Залягають ці породи поблизу поверхні і мають до 25% глауконіту.

У господарській діяльності широке застосування у Сумській області знайшли піски, піщаники, глини, суглинки, гіпси, піщана крейда та ін. Так, для випалювання на вапно використовується біла піщана крейда. Відомі 17 родовищ крейди, більшість із яких вважаються великими(Збруцьке-Глухівський район; Шечківське-Путивльський район; Барилівське-Краснопільський район; Кам'янське, Прогресівсько-Порохонське та ін.). Вміст СаСО₃ у крейдових породах складає 93-95%. Як сировина

Прояв кам’яного вугілля в межах Сумської області приурочений до нижньо- або середньокарбоновим відкладам. Як правило, виділяються декілька пластів робочої потужності, але враховуючи їх глибоке залягання на даний момент вони практичного значення не мають, так як потужність пластів невелика, а глибина їх залягання значна. В Роменському, Липоводолинському, Охтирському районах вона складає 600-1500м й навіть більше.

На рівні середнього палеогену прояв типово бурого вугілля був відмічений свердловинами, у с. Смєлов на півночі Роменського району. З верхнім палеогеном пов’язують одне непромислове родовище бурого вугілля і ряд невеликих проявів. Знаходиться воно на західному периклінальному замиканні Роменського соляного купола.

Наявність бурого вугілля в онові неогенової товщі було виявлено в Кролевецькому районі. На відміну від раніше згаданих ділянок вугіллевмісні відклади залягають тут не на великій глибині, а поблизу поверхні.

Пласти бурого вугілля відмічаються і в інших районах. Найбільш перспективними в цьому плані є південно-західні окраїни області.

РОЗДІЛ 3

ГЕОДИНАМІЧНІ ПРОЦЕСИ

Еро́зія — руйнування ґрунту або гірських порід водним потоком, повітрям (вітром), льодом. Ерозія — один з головних чинників формування рельєфу земної поверхні. Частина процесу денудації. Розрізняють схилову й руслову ерозії. В результаті ерозії утворюються яри, балки, річкові долини тощо. Крім Землі, явища ерозії спостерігаються й на інших планетах Сонячної системи, зокрема на Марсі.

Різновиди:

Ø Вибіркова ерозія — вибіркове руйнування ґрунту або гірських порід дією проточної води. Спостерігається в районах виходу на земну поверхню піддатливих розмиву глинистих порід або в зонах сильного дроблення порід вздовж тріщин, розломів, скидів тощо. Синонім — ерозія селективна.

Ø Повний цикл ерозії —завершений ерозійний цикл, який привів до заключної стадії розвитку рельєфу — пенеплену.

Ерозія ґрунту та її види:

Ерозія ґрунту — це руйнування його верхнього найродючішого горизонту ґрунту і підґрунтя під впливом природних та антропогенних чинників. Залежно від природних чинників руйнування ґрунту, розрізняють водну та вітрову ерозію.

За ступенем прояву ерозію ґрунтів поділяють на нормальну і прискорену.

· Нормальна, або геологічна ерозія проявляється у природних умовах (без втручання людини) і відбувається повільніше, ніж формування профілю ґрунту під час процесів ґрунтоутворення. Вона спостерігається на цілинних землях, у лісах, на луках і, як правило, не призводить до утворення еродованих ґрунтів.

· Прискорена, або антропогенна ерозія виникає внаслідок нераціональної господарської діяльності людини і відбувається інтенсивніше, ніж процеси ґрунтоутворення. Вона призводить до утворення еродованих ґрунтів.

· Водна ерозія

Водна ерозія проявляється у змиванні верхнього шару ґрунту або розмиванні його в глибину під впливом талих, дощових і поливних (іригаційних) вод.

За характером руйнування ґрунту водна ерозія поділяється на:

§ краплинну — роздроблення агрегатів ґрунту ударами дощових крапель, внаслідок чого шпарини ґрунту забиваються мулистими фракціями, зменшується водопроникність і посилюється поверхневий стік і змив ґрунту;

§ площинну, або поверхневу, коли ґрунт рівномірно змивається невеликими струмками талих і дощових вод по всій поверхні площі;

Розвиток водної ерозії тісно пов'язаний з рельєфом місцевості. Як правило, руйнування ґрунтів починається на схилах крутизною 1-2°. За ступенем змитості ґрунти поділяються на слабко-, середньо-, сильнозмиті та розмиті. Ступінь змитості ґрунту визначається порівнянням еталонного (незмитого) ґрунту з профілем змитого. Притому вважається, що у слабкозмитих ґрунтах змито не більше половини гумусового горизонту Н(А), у середньозмитих — змито верхню частину перехідного (ілювіального) горизонту, а в розмитих ґрунтах ерозією зруйновано весь профіль, і на поверхню виходять ґрунтотворні породи.

Вітрова ерозія

Вітрова ерозія, або дефляція, виникає за умови сильних вітрів, які видувають ґрунт. Інтенсивність видування ґрунту значною мірою залежать від його гранулометричного складу і вмісту в ньому гумусу. Зокрема, на ґрунтах супіщаного гранулометричного складу вітрова ерозія починає проявлятися при швидкості вітру 3-4 м/с, на легкосуглинкових — 4-6 м/с, на важкосуглинкових — 5-7 м/с і на глинистих — 7-8 м/с. Пісок (0,05-0,10 мм) переміщується при швидкості вітру З−3,5 м/с на висоті 15 см. Частки ґрунту розмірами 0,25 мм переносяться вітром у повітрі. Якщо збільшується сила вітру — зростає інтенсивність вітрової ерозії.

Розрізняють зони дефляції, звідки видувається ґрунт, і зони акумуляції, де він нагромаджується. У зоні акумуляції на суглинкових ґрунтах утворюються наносні ґрунти, а під час розвіювання пісків — похований під них ґрунт.

Розрізняють два типи вітрової ерозії:

Пилові бурі (чорні бурі на Україні) найактивніший і найшкідливіший вид дефляції. Такі бурі виникають під впливом сильного вітру (зі швидкістю понад 12-15 м/с) і можуть поширюватись на великі території, знищити посіви на сотнях тисяч гектарів, знести багато родючого ґрунту. Пил, що підіймається під час бур на значну висоту, може перенестися на великі відстані. Чорні бурі катастрофічне знижують родючість ґрунту не тільки в тих місцях, де вони виникають, а й завдають шкоди сільському господарству в тих районах, де відкладаються пилові маси.

Вітрова ерозія поширена там, де немає перешкод сильним вітрам, і де відсутній природний рослинний покрив, що захищає поверхневі шари ґрунту, розораного на великих площах. Локальна вітрова ерозія спостерігається і на безструктурних піщаних ґрунтах. Особливо небезпечні піски біля озер та на узбережжях морів, де часто дмуть сильні вітри.

Технічна, або технологічна ерозія відбувається під час добування відкритим і підземним способами різних корисних копалин, засипання ґрунту шаром будівельного сміття під час будівництва житлових та промислових об'єктів, використання ґрунту для прокладання транспортних шляхів тощо.

Основними чинниками розвитку водної ерозії є особливості та інтенсивність випадання опадів, товщина снігового покриву, глибина промерзання ґрунту, інтенсивність танення снігу, а також рельєф місцевості — крутизна і довжина схилів, їх форма. Відповідно до рельєфу вітрова ерозія насамперед проявляється на випуклих ділянках поверхні та на схилах з переважаючими вітрами. Визначальним чинником процесів ерозії, як і ґрунтоутворення, є кліматичні особливості будь-якого району. При цьому найважливіше значення має кількість атмосферних опадів та їх інтенсивність, швидкість вітру. Наприклад, у степовій зоні інтенсивність водно-ерозійних процесів переважно визначається кількістю опадів у вигляді злив і меншою мірою стокових вод. У Лісостепу змивання та розмивання ґрунтів однаковою мірою залежить від стоку зливових і талих вод, хоч у загальному об'ємі поверхневого стоку більшу частину займають талі води. На Поліссі на інтенсивність ерозійних процесів впливають кількість опадів у вигляді снігу та швидкість його танення.

Запаси води у сніговому покриві на початок весняного сніготанення, які визначають величину стоку талих вод і вологозабезпеченість ґрунту у весняний період, становлять у середньому 20-40 мм з відхиленням від 10 мм у південних районах Степу до 70 мм і більше на Поліссі. Висота снігового покриву і запаси вологи та снігу зменшуються з північного заходу на південний схід.

Ступінь розвитку вітрової ерозії залежить від пилоутворювальної площі, під якою розуміють розорані землі, не розмежовані перешкодами (смугами, полями багаторічних трав тощо). Із збільшенням таких площ підвищується швидкість вітру над поверхнею ґрунту, насиченість повітряного потоку пилом і відповідно руйнівна сила його (лавинний ефект). Виникнення та розвиток вітрової ерозії значно залежить від гранулометричного складу ґрунту. У природному стані видуваються легкі ґрунти — піщані та супіщані. Легко видуваються розорані карбонатнічорноземи та карбонатні темно-каштанові ґрунти.

Рослинний покрив виконує суто ґрунтозахисну роль. Чим краще він розвинений, тим слабше проявляється ерозія. Це пояснюється тим, що корені рослин міцно скріплюють ґрунтові частинки і як своєрідна «арматура» перешкоджають змиву, розмиву й розвіюванню ґрунту. Надземний покрив рослин приймає на себе ударну силу дощових крапель, оберігаючи структурні окремості ґрунту від руйнування дощовими краплями або ослаблюючи їх дію. Густа рослинність різко сповільнює швидкість поверхневого стоку, сприяючи кращому поглинанню води, а також затримує ґрунтові частки, які змиваються з верхніх частин схилів.

Земельний фонд Сумської області складає 2383 тис. га. Площа сільськогосподарських угідь 1700,5 тис. га, що становить 71.4% від загальної площі області і свідчить про високий рівень сільськогосподарського освоєння та надмірну розораність орних земель.

Використання земельних ресурсів області не відповідає вимогам природокористування. Порушені екологічно допустимі співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових і водних територій, що негативно впливає на стійкість агроландшафту і довкілля. Сільськогосподарські угіддя зазнають забруднення промисловими та побутовими відходами, нафтою та нафтопродуктами, пестицидами та іншими хімічними речовинами, ущільнюються важкою ґрунтообробною технікою, підтоплюються.

На території Сумської області налічується 222,3 тис. га земель, які підлягають деградації. Основними деградаційними процесами є вітрова та водна ерозія, підкислення та засолення ґрунтів.

Останнім часом посилились деградаційні процеси, пов'язані з забрудненням хімічними речовинами, нафтою та нафтопродуктами, непридатними та забороненими до використання пестицидами, іншими відходами. Найбільше проявів техногенного забруднення спостерігається в районах нафтогазовидобування, та в районах з розвинутою промисловістю.

Широкого прояву набули деградаційні процеси ґрунтового покриву, найбільш поширеними з яких є зниження вмісту поживних елементів, щорічний від'ємний баланс гумусу, декальцинація ґрунтів і, як наслідок, підвищення їх кислотності, ущільнення, погіршення фізико – хімічних показників, водна ерозія.

Основними антропогенними факторами, що впливають на стан земель та довкілля є сільське господарство, промисловість, транспорт, енергетика та інше.

Ерозійними процесами (бічна та глибинна ерозія, площинний змив, яроутворення) охоплені значні простори. Розвиткові ерозії сприяють: поширення лесових порід, які легко розмиваються, наявність густої та глибоко врізаної долинно-балкової мережі. Ерозійні природні процеси обумовлюються кількістю характером опадів та особливостями грунтово-рослинного покриву.

Окрім ярово-балкової мережі, дещо особливим результатом ерозійних процесів є формування «шишкового» рельєфу. Він утворюється в умовах, що сприяють ярово-зсувному розчленуванню берегового уступу. Поширення лесових суглинків і пісків, які легко розмиваються, що підстиляються червоно-бурими та строкатими глинами, обумовлює розвиток зсувів у верхів’ях ярів. Прискорений розвиток «шишкового» рельєфу спостерігається в умовах значної висоти і крутості корінного берега, слабкої залісненості або повного знищення деревно-чагарникового покриву, посиленого випасу худоби, забору пісків або глин на нестійких схилах, що легко розмиваються тощо.

Зсуви

Одним із найнебезпечніших і дуже поширених природних явищ є зсуви.

Зсуви - це зміщення вниз по укосу під дією сил тяжіння великих грунтових мас, що формують схили гір, річок, озерних та морських терас. Зсуви можуть бути викликані як природними, так і штучними (антропогенними) причинами. До природних відносяться: збільшення крутизни схилів, підмив їх основи морською чи річковою водою, сейсмічні поштовхи. Штучними причинами є: руйнування схилів дорожніми канавами, надмірним виносом грунту, вирубкою лісів, неправильним вибором агротехніки для сільськогосподарських угідь на схилах. Згідно з міжнародною статистикою, до 80% сучасних зсувів викликані діяльністю людини. Зсуви формуються переважно на ділянках зволожених водостійкими та водоносними породами грунтів, коли сила тяжіння накопичених на схилах продуктів руйнування гірських порід, переважно в умовах зволоження, перевищує сили зчеплення грунтів. Виникають зсуви при крутизні схилу 10° і більше. На глиняних грунтах при надмірному зволоженні вони можуть виникати і при крутизні 5-7°.

За глибиною залягання зсуви бувають: поверхневі (1 м); мілкі (5 м); глибокі (до 20 м); дуже глибокі (понад 20 м), за типом матеріалу: кам'яні (граніт, гнейс); та грунтові (пісок, глина, гравій), а в залежності від потужності вони поділяються на: малі (до 10 тис. м3); великі (до 1 млн. м3); дуже великі (понад 1 млн. м3).

Зсуви можуть бути активними і неактивними. На активність впливає гірська порода схилу, що складає основу зсуву, а також наявність вологи.

Швидкість руху зсуву складає від 0,06 м/рік до 3 м/с.

Площі зсувонебезпечних процесів за останні 30 років збільшились у 5 разів. Вони поширені майже на половині території України.

Загальна площа території ураженої зсувними процесами складає 7,425 км2.

У Сумській області - в районах зсувів, які несуть в собі загрозу життєдіяльності населенню. Незначні активні зсувонебезпечні ділянки існують на території міста Ромни – ть Липоводолинського району – 0,03 кв2. Найбільш уражені зсувними процесами басейни річок Сейм, Псел, Сула та їх притоки.

Ділянки, які значно уражені зсувами, виділяються на правобережжі річок Ворскла та Псьол. Тут широко розповсюджені давні зсуви, які пов’язані з глибинною та боковою ерозією річок. Зсуви в основному такі, що стабілізувалися, але під впливом кліматичних та гідрогеологічних факторів нерідко з’являються сучасні зсуви з частковим захватом давнього зсувного тіла.

У Сумській області виявлено 567 зсувів, з них 6 площею 0,001 кв. км є активними. На забудованій території знаходиться 30 зсувів, що загрожують 4 господарським об’єктам, найбільша ймовірність активізації існує в межах території міста Путивль та Ромни.

Карст та суфозія

Карст – це інженерно-геологічний процес, що відбувається при взаємодії води з розчинними гірськими породами. Він є особливо небезпечним тому, що його раптова активізація може сприяти виникненню миттєвих провалів чи осідань земної поверхні. На 74,2% території України поширені породи, в яких при певних умовах може відбуватися карстоутворення. Розвиток карсту на території України має регіональні відмінності, які пов’язані з нерівномірним розподілом площ порід, здатних до картування, характером прояву процесу (підземні та поверхневі прояви) та щільністю розподілу карстопроявів.

Протягом останніх років основним чинником активізації карстового процессу виступає господарська діяльність, навіть у породах, що залягають на глибині 100-200 м, а в окремих випадках – 400-800 м. Особливої уваги та індивідуальних досліджень вимагають райони сучасної активізації карстового процесу, насамперед, райони проведення підземних гірничих робіт, площадка Рівненської АЕС та промислово-міські агломерації Причорномор’я (мм. Одеса, Сімферополь, Севастополь). Станом на 01.01.2012 р. загальна кількість карстопроявів перевищує 24 тисячі одиниць.

Для регіону Українського щита (Житомирська, Хмельницька, Кіровоградська, Дніпропетровська, Запорізька та північна частина Одеська областей) характернимє незначне поширення закарстованих вапняків середньосарматського віку в західній частині. Загальна кількість зафіксованих карстопроявів у регіоні 328 одиниць. У північній частині регіону карст переважно перекритого типу, в карбонатних породах зафіксований на ділянці межиріччя рр. Уж – Гребля (Житомирська область).

Він має незначне поширення (0,55 тис. км2). Поверхневі форми представлені 80 западинами, розміри яких коливаються від 5-20 м до 50- 100 м, а глибина становить 0,5-1,5 м, щільність карстопроявів 1-10 шт./км2. У центральній частині регіону карст приурочений до докембрійських доломітів, мармурів, карбонатизованих кварцитів спостерігається в Криворізько- Кременчуцькому карстовому районі, де він виявлений свердловинами і гірськими виробками та представлений карстовими порожнинами.

Для регіону Дніпровсько-Донецької западини та південно-західного схилу Воронізького масиву (Київська, Черкаська, Полтавська, Сумська, Харківська та Луганська) характерним є розвиток карсту у відкладах крейдового віку у північній та північно-східній частині, а також в девонських кам`яно-соляних відкладах купольних структур. Загальна кількість зафіксованих карстопроявів у регіоні – 2759 одиниць У центральній частині Дніпровсько-Донецької западини карст пов’язаний з 70 соляно-купольними структурами. Сучасні карстопрояви зосереджені на обмежених площах виходів діапірових штоків під четвертинні відклади. Сучасне карстування в покрівлі та вздовж бортів куполів відбувається на глибині 40-60 м. На поверхню виходять всього два куполи : Роменський у Сумській та Ісачківський у Полтавській областях. Найбільша щільність карстових воронок спостерігається у межиріччі р. р. Снов і Ревна (понад 60 шт./ км2 ). Середній діаметр воронок 5-30 м, глибина – до 5 м. Тут зустрічаються котловини діаметром до 100 м, які утворені цілою группою воронок.

Суфозія - процес винесення з ґрунтів дрібних мінеральних часток підземними водами. Суфозія виникає в піщаних ґрунтах, а іноді і в супісках. Вона відбувається на схилах, куди виходять підземні води, на укосах земляних гребель і дамб, у піщаних основах бетонних гребель, у будівельних котлованах при відкритому водовідведенні, при відкачуванні води із свердловин та в інших подібних випадках. Але є й хімічна суфозія. Винесення мінеральних частинок пояснюється впливом на них фільтраційного тиску, який чисельно дорівнює гідравлічному градієнту. Інтенсивність суфозійного процесу залежить від ступеня неоднорідності зернового складу ґрунтів. Чим вищий ступінь неоднорідності, тим при менших гідравлічних градієнтах виникає суфозія. Щоб встановити критичний для даного ґрунту гідравлічний градієнт, при якому виникає суфозія, застосовують прилад системи В. М. Слав’янова . Під час досліду воду через зразок ґрунту пропускають знизу вгору при різних значеннях гідравлічного гра дієнта. Поява в профільтрованій воді мінеральних частинок у змуленому стані вказує на процес суфозії, який почався. У цей час відмічають значення гідри лічного градієнта. Це буде критичний градієнт. У деяких ґрунтах при певному значенні гідравлічного градієнта спочатку відбувається фільтрація води, при збільшенні градієнта - суфозія, а при подальшому збільшенні градієнта ґрунт розріджується, тобто переходить у пливунний стан. Допустиме значення гідравлічного градієнта з точки зору виникнення суфозії можна визначити з допомогою графіка, запропонованого В. С. Істоміною, для випадків висхідного руху води. Коли ґрунтові або інші підземні води виходять на схил, складений водопроникними ґрунтами, то можливе винесення мінеральних частинок, спочатку найдрібніших, а потім дрібних. Після винесення цих частинок швидкість руху води зростає. Починається винесення більших частинок. У результаті на схилі утворюється ніша, і цілісність його порушується. Це може спричинити розвиток зсуву.

РОЗДІЛ 4

1 2 345