ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Геологічна будова району практики.

1 234 5

Стратиграфія

Геологічна будова Сумської області має певні особливості.

Докембрійські відклади на території Сумщини не виходять на денну поверхню. Вони входять до складу кристалічного фундаменту і всюди перекриті осадовими відкладами палеозойського, мезозойського та кайнозойського віку. Відклади докембрію представлені (за даними буріння) різноманітними метаморфічними та магматичними породами, з-поміж яких переважають гнейси, кристалічні сланці, мігматити, амфіболіти, залізисті кварцити, граніти. За віком цей комплекс відповідає архею та протерозою і за своїм складом дуже близький до кристалічних порід Курської магнітної аномалії. Докембрійський фундамент платформи перекритий чохлом осадових порід різного віку.

Палеозойські відклади залягають на докембрійських з чітко вираженим кутовим стратиграфічним неузгодженням. Вони представлені породами девонського, кам'яновугільного та пермського віку, оскільки кембрійських, ордовицьких і силурійських відкладів у Сумській області виявлено не було. Пояснюється це тим, що у цей період територія області була областю розмиву, тобто суходолом. Підтвердженням цього є кора вивітрювання, сформована в основі верхньопалеозойського комплексу порід.

У ранньому палеозої Український кристалічний щит і Воронезька антекліза були єдиною структурою. Поділ її на дві складові пов'язують з кінцем середньодевонського часу, коли відбулося закладення Дніпровсько-Донецького авлакогену. Результатом появи у рельєфі значного і досить протяжного прогину було проникнення на територію Сумської області морських вод та формування типово морських відкладів.

Найдавнішими серед палеозойських відкладів на території Сумської області є верхньодевонські (на півночі області - середньо девонські). Вони досить строкаті за своїм літологічним складом і мінливі за потужністю. Тут зустрічаються пісковики, алевроліти, вапняки, доломіти, мергелі гіпси, кам'яна сіль і навіть діабази, утворення яких пов'язано із формуванням тріщин у земній корі, з проникненням магми й виливами лави основного складу.

Наявність у розрізі гіпсів та кам'яної солі свідчить про те, що осадконакопичення в окремі періоди відбувалося за умов жаркого посушливого клімату.

На території Сумської області виходи девонських відкладів можна спостерігати в районі м. Ромни на горі Золотуха. Це типова діапірова структура, яка є соляним куполом з потужністю соленосної товщі більше 1000м. Гіпсоносні та соленосні відклади можна спостерігати здебільшого на півдні області, де в пізньодевонський час знаходилась добре прогріта мілководна лагуна, яка не виходила за межі території Охтирського, Лебединського, Роменського і Липоводолинського районів.

Кам'яновугільні відклади на території Сумщини мають дещо більше поширення, ніж відклади девону, і відомі не лише на півдні, а й на півночі області. Там вони залягають не на девонських. А безпосередньо на докембрійських відкладах. У складі відкладів кам'яновугільної системи головна роль належить теригенно-глинистим комплексам.

У верхньому карбоні вологі теплі кліматичні умови стають більш посушливими, що підтверджується появою в геологічних розрізах порід червоного кольору. Окрім глин, алевролітів та пісковиків у складі кам'яновугільних відкладів зрідка присутні вапняки й тонкі прошарки кам'яного вугілля, які відзначають на рівні раннього, рідше середнього карбону, та мають потужність 0,1-0,6м. А загальна потужність кам'яновугільних відкладів на території області коливається у значних межах: у південних районах вона може досягати тисячі метрів, а на півночі - не перевищує перших сотень метрів.

Відклади пермської системи представлені різноколірними глинами, алевролітами та пісковиками. На рівні нижньої пермі зустрічаються прошарки вапняків, доломітів та гіпсів. Між відкладами нижньої та верхньої пермі у численних пунктах досліджуваної території відзначається стратиграфічне неузгодження.

З пермським періодом на території Сумської області пов'язується чітко виражена регресія. Басейн седиментації у цей час помітно скоротив свою площу й обмежувався в основному південними районами. Потужність пермських відкладів в області не перевищує 140-170м.

Закінчення регресивного циклу осадконакопичення пов'язано з мезозоєм, точніше з його першим періодом - тріасом. Відклади середнього тріасу на території області не виявлено. У нижній і у верхній товщах тріасового періоду (нижній та верхній відділи відповідно) переважають глини, алевроліти й пісковики. На рівні нижнього тріасу переважають пісковики, верхнього - різноколірні глини. Участь піщаних порід у тріасових відкладах помітно збільшується в північному напрямку. Потужність відкладів цього періоду в регіоні не перевищує 300-400м. У південних районах їх потужність зазвичай вимірюється першими десятками метрів.

Відклади юрського віку залягають на тріасових з чітко вираженим стратиграфічним неузгодженням. Із середньоюрським часом пов'язується початок трансгресії. До цього періоду територія області була суходолом, в межах якого активно відбувалися процеси вивітрювання. Серед юрських відкладів зустрічаються переважно глини, рідше - алевроліти, пісковики та вапняки. Як правило, вони представлені тонкими малопотужними прошарками. Потужність середньоюрських відкладів становить 90-100м, верхньоюрських - 90-150м.

Серед крейдових відкладів виділять нижній і верхній відділи, але на денну поверхню виходять породи тільки верхнього відділу. Нижній відділ крейдової системи складається переважно з піщано-глинистого матеріалу, а верхній - карбонатний, в якому головна роль належить білій писальній крейді, рідше - крейдоподібним мергелям. Винятком є лише найнижча частина розрізу (сеноманський ярус), де істотного значення починають набувати піски та пісковики сірого кольору, проте й вони у своїй верхній частині часто-густо переходять у піщанисту крейду.

Біла крейда та крейдоподібні мергелі у багатьох пунктах Сумської області відслонюються та використовуються в народному господарстві. Відклади білої крейди у своїй товщі мають численні залишки викопних організмів: ростри белемнітів, мушлі двохстулкових молюсків, зустрічаються також панцири морських їжаків, залишки брахіопод, коралів, зубів акул. Потужність крейдових відкладів в окремих розрізах досягає 300-500м, а подекуди і більше. Їх формування пов'язують з добре прогрітим, неглибоким морським басейном.

Морські умови осадконакопичення в пізньокрейдовий період встановилися не лише на території сучасної території Сумської області, але й поширювалися на суміжні з нею території.

У складі палеогенових відкладів, які зазвичай залягають на крейдових з чітко вираженим розмивом, що свідчить про активізацію тектонічних рухів на межі крейди та палеогену і часткове виведення більшої частини території області з-під рівня моря, чітко виділяються три відділи: палеоцен, еоцен, олігоцен. За своїм речовинним складом породи цього стратиграфічного рівня істотно відрізняються від порід верхнього відділу крейдової системи.

Розріз палеогену в області починається сумською та лузанівською свитами, які за віком відповідають палеоцену. У породному складі вони представлені опоками, опокоподібними алевролітами та пісковиками, інколи - глинами й пісковиками. Потужність порід сумської свитастановить від кількох метрів до 50-60м, лузанівської - від 1-2м до 65м.

Відклади палеоцену вверх по розрізу перекриваються відкладами еоцену, у складі якого виділяються три світи. Канівська свита відповідає нижньому, бучацька - середньому і київська - верхньому еоцену. Еоценовий час на Сумщині - це час розвитку трансгресій, тому площа поширення порід канівської свитає більшою від площі сумської й лузанівської світ, а бучацької та київської - від канівської.

Канівська свита характеризується піщаним складом порід, які мають сірий і зеленувато-сірий колір (за рахунок присутності зерен мінералу глауконіту). У південних районах серед загальної порівняно однорідної товщі глауконіто-кварцових пісків зрідка зустрічаються прошарки глин та алевролітів. Потужність канівської свита становить від 1 до 75м.

Бучацька свита, як і канівська, складається з піщаних порід, неоднорідних за своїм складом. Породи бучацької свита забарвлені в жовтуватий та буруватий тони, але нерідко зустрічаються й білі та світло-сірі різновиди. Серед пісків бучацької свита зрідка зустрічаються прошарки глини, алевролітів і кварцових пісковиків. Кварцові пісковики, зокрема, поширені у Глухівському та Кролевецькому районах області. У деяких районах, переважно на півночі та сході, зустрічаються фосфорити. Потужність бучацької свити змінюється від кількох метрів до 40-50м.

Склад київської свити більш різноманітний. Окрім пісків, на цьому стратиграфічному рівні зустрічаються глини, алевроліти та мергелі. Однак головними, які у попередніх свитах, є піски, потужність яких нерідко досягає кількох десятків метрів. Максимальних значень (до 75 - 100м) потужність київської свитадосягає у південних районах. На північ та північний схід потужність відкладів свитазменшується аж до повного її вклинення.

Кінець палеогенового періоду в області ознаменувався загальною регресію. Море остаточно залишило територію Сумської області. Морські умови осадконакопичення змінюються континентальними і, як наслідок, значного розвитку набули алювіальні, делювіальні та озерно-болотні відклади.

Розріз неогенових відкладів на Сумщині розпочинається полтавською світою, до якої відклади берекської свити мають поступовий перехід. У складі свита головна роль належить піскам та пісковикам. Зрідка серед різноколірної піщаної товщі виділяються прошарки піщанистих глини й алевролітів. Завдяки своєму різноколірному забарвленню породи полтавської свита чітко виділяються на схилах, на крутих берегах річок, в ярах і помітні здалеку. Найповніші розрізи полтавської свита відзначаються на півдні області, де їх потужність іноді досягає 75м. У північному та особливо східному напрямках потужність відкладів цієї свита помітно зменшується аж до повного вклинення. За віком утворення полтавська свита належить до нижнього відділу неогенової системи - міоцену.

На полтавській світі залягає товща різноколірних глин міоцен-пліоценового віку. Свою назву вона отримала за характерне строкате забарвлення. Найбільш поширеними на цьому стратиграфічному рівні є червонувато-бурі, бурі та жовті глини, але часто вони мають й інші відтінки. Серед глинистої товщі є прошарки алевролітів і пісків, та й сама глина у цих відкладах має домішки піщаного матеріалу. У бурих вохристих різновидах зазвичай зустрічаються залізисті й марганцеві конкреції.

Вверх по розрізу товща різноколірних глин змінюється піщано-глинистими відкладами пліоцену. Пліоценові відклади представлені алювіальними пісками та різноколірними глинами. Останні знаходяться у верхній частині розрізу. У складі пліоценових відкладів виділяють три товщі: іванківську, новохарківську і бурлуцьку. Іванківська товща і відповідна їй тераса зустрічаються на сході області; новохарківська - на південному заході, у центрі, на південному й на північному сході; бурлуцька - на південному сході, уздовж лівого берега р. Ворскла. Потужність іванівської товщі становить 40-45м, новохарківської - 40-42м, а бурлуцької - 20-22м.

Серед порід четвертинного періоду на території області присутні відклади як нижнього і середнього, так і верхнього й сучасного відділів. В основному це малопотужні, пухкі утворення, які відзначаються різноманітністю генетичних комплексів. У межах області четвертинні відклади мають повсюдне поширення. Вони залягають на різних гіпсометричних рівнях, вкриваючи плато пліоценової та четвертинної тераси й виповнюючи днища балок.

Найчастіше зустрічаються алювіально-елювіальні, елювіальні, льодовиково-озерні, флювіогляціальні, льодовикові, флювіально-алювіальні, алювіальні, еолові, озерно-болотні, болотні, делювіальні та пролювіальні відклади. Більшість з них мають цілком визначену просторову залежність. Так, наприклад, льодовиковий район характеризується розвитком гляціальних середньочетвертинних відкладів, пов'язаних із зледенінням. У поза льодовиковому районі переважають еолово-делювіальні відклади середньочетвертинного віку та лесові породи ранньочетвертинного. Ці лесові породи у межах льодовикового району відсутні.

На формування відкладів четвертинної системи помітно плинуло Дніпровське зледеніння, центр якого знаходився Скандинавії і який поступово розростався й досяг у своєму розвитку та поширенні території України та Сумської області. Південне положення дніпровського льодовика в області проходило по лінії Ромни-Білопілля. Льодовий покрив потужністю кілька сотень метрів відігравав роль своєрідної "праски", яка істото впливала н обробку денної поверхні, згладжуючи та вирівнюючи її. Проте по периферії льодовика (окремі ділянки Роменського та Конотопського районів) нагромаджувалися уламки гірських порід, зокрема валуни - уламки кристалічних порід, принесені льодовиком зі Скандинавії або Карелії.

Позальодовиковий район за площею є значно меншим від льодовикового й обмежується південними та східними районами Сумщини.

Озерні та болотні відклади приурочені до річкових заплав та балок, інколи зустрічаються на окремих I та II надзаплавних терасах, й представлені торфом, мулами, шаруватими глинами, рідко мергелем. Торф'яники розвинені досить широко особливо у північній та західній частинах області у льодовиковому районі. Потужність торф'яних покладів становить від 0,5 до 5-7,5м.

У цілому формування осадових порід на Сумщині відбувалося в умовах платформ енного режиму на фоні чітко виражених пульсуючих рухів. Водночас цікаво те, що між північними та південними ділянками Сумської області є суттєві відмінності як у повноті геологічних розрізів, так і в їх потужності. Зокрема, розрізи у південній частині області зазвичай є більш повними й потужними. А для північних районів, навпаки, типовим є випадання із розрізів цілого ряду товщ та горизонтів за різкого скорочення потужностей усіх стратиграфічних підрозділів.

Причина такого явища криється у структурних особливостях території області. Наприклад, серед структуросадового чохла платформи переважають брахіоформні складки та структурні тераси. Значно розвинений діапірізм. Типовими прикладами діапірових структур Сумщини є Роменський та Синівський соляні куполи. Перший з них знаходиться на території Роменського району, другий - на території Липоводолинського та Лебединського районів. Осадова товща чохла в межах Дніпровського грабена зім'ята у складки та ускладнена численними розривами. Серед позитивних структур, крім двох зазначених соляних куполів, виділяють Велико-Бубнівську, Талалаївську, Рогінцівську, Артюхівську, Перекопську, Анастасівську, Андріяшівську, Липоводолинську, Берестівську, Новотроїцьку, Качанівську, Рибальську та Бєльську.

Значне поширення порід осадового чохла платформами, майже повна відсутність у його складі магматичних утворень та глибоке залягання порід фундаменту - все це визначило склад корисних копалин, які поширені на території Сумщини.

Тектонічна будова

Сумська область за особливістю тектонічної будови у своїй основі має типово платформенні утворення, які значно поширені за площею, але у цілому малопотужні і складаються з відкладів докембрійського, палеозойського, мезозойського і кайнозойського віку. При цьому на денну поверхню виходять лише молоді відклади крейдового, палеогенового та неогенового віку. Більш давні утворення зазвичай поховані під досить потужним чохлом порівняно молодих відкладів, а їх присутність у межах території області можна довести лише за допомогою буріння. Винятком є тільки невелика ділянка поблизу м. Ромни.

Особливості геологічної будови Сумської області зумовлені розташуванням її в межах Східноєвропейської платформи, фундамент якої складено дуже дислокованими кристалічними породами архею та протерозою.

За схемою тектонічного районування територія області знаходиться на стику двох структур: більша частина території знаходиться на південно-західному схилі Воронезької антеклізи і лише най південніші райони входять до складу Дніпровсько-Донецької западини та розміщені на території Дніпровського грабена. Дніпровсько-Донецька западина – це внутрішньоплатформний прогин, формування якого пов’язане із системою глибинних розломів.

1 234 5