ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Ф.Дюрренматт. Гостина старої дами

1 2 3 45

І.
Події п’єси відбуваються у містечку Ґюллен. Спочатку Гюллен зруйнований і занедбаний: неохайний будинок станції; заіржавілий семафор; напівздертий розклад потягів на. мурі; будка з череп’яним дахом та обшарпаними плакатами. З’ясовується, що «тільки й лишилося втіхи, що дивитися на потяг», але й ті, що раніше зупинялися в Гюллені, зараз проїжджають його без зупинок. І взагалі, «...нам кінець. Фабрика Ваґнера луснула. Бокман збанкрутував. Пансіонат «Місце-на-сонці» занепав. ...Животіємо. Здихаємо».

З’являються Бургомістр, Учитель, Парох (пастор) та Іль. З їхньої розмови з’ясовується, що Гюллен очікує на приїзд уродженки цього містечка Клари Вешер, яка тепер зветься Клер Цаханесян і є справжньою мільярдеркою: «....Мільярдерка — наша єдина надія». Колись, 45 років тому, Клер та Іль кохали одне одного. «Ми були найкращі друзі,— згадує Іль,— молоді і палкі... Нас розлучило життя. Тільки життя...» Розмова чоловіків йде про те, що саме Іль повинен примусити Клер «труснути мільйонами». І за це йому навіть пропонують стати новим бургомістром.
Раптово на станції зупиняється експрес, а з нього виходить мільярдерка «шістдесяти двох років, руда, намисто з перлин, широченні золоті браслети...» Клер Цаханесян видає роздратованому начальникові потяга тисячу за незаплановану зупинку і три тисячі у фонд вдів залізничників, а на його збентежене зауваження, що такого фонду немає, відповідає: «То будьте його фундатором».

Зніяковілі ґюлленці приходять до тями і вітають Клер. Вона ж у першу чергу підходить до Іля, і колишні закохані згадують чарівні дні своєї молодості. Тоді Іль називав кохану «дика моя кішечко», «моя відьмочко», а вона його — «мій чорний леопарде». Але зараз він «потовщав, посивів і розпився», вона теж «постарілася і потовщала. Крім того, втратила ліву ногу. ...Але протез — чудовий...» Клер представляє Мобі, свого сьомого чоловіка, який повинен думати про щось тільки на прохання дружини. Також вона представляє здивованим мешканцям Ґюллена двох гангстерів з Мантеттена, Робі і Тобі, які носять Клер у посильниці, двох малих товстих дідків з пискливими голосами, до того ж сліпих, та мажордома на ім’я Бобі. А ще мільярдерка привезла з собою домовину, «може, пригодиться», і чорного леопарда в клітці.

Клер з почтом та Іль зупиняються біля лісу. Сорок п’ять років тому 17-річна Клер та 20-річний Іль зустрічалися під цими буками. Але потім Іль одружився з Матильдою Блюмгард, бо за нею у посаг давали галантерейну крамницю, а сама Клер стала повією, і старий мільярдер Цахаиесяи знайшов її у гамбурзькому борделі і одружився з нею. Клер дорікає Ілю, що він покинув її через багатий посаг. А Іль намагається переконати Клер, що одружився з Матильдою заради самої Клер, щоб вона уникла тієї незавидної долі, яка спіткала самого Іля, бо зараз він «занепалий крамар у занепалому містечку». А Клер Цаханесян належить цілий світ. Іль намагається поцілувати Клер руку, але з’ясовується, що славетна мільярдерка зараз складається майже тільки з протезів, з холодної слонової кістки.

У Ґюллені влаштовується бенкет на честь колишньої жительки. Бургомістр виголошує пишну промову про Клер, яка «добувала їжу для однієї вбогої вдови, купувала їй картоплю за свої гірко зароблені в сусідів гроші і тим рятувала її від голодної смерті... Лунають оплески. Але мільярдерка хоче порадувати мешканців міста, тому оголошує, що бажає подарувати Ґюллену один мільярд — п’ятсот мільйонів місту і п’ятсот мільйонів розділити між усіма родинами. Та Клер уточнює, що ладна зробити такий подарунок за однієї умови: «Я її назву. Я даю вам один мільярд і купую собі за нього справедливість».

З’ясовується, що мажордом Бобі 45 років тому був головним суддею у Ґюллені і саме він розглядав позов Клари Вешер про батьківство до Альфреда Іля. Тоді Іль відмовився від того, що він є батьком дитини Клер, і привів до суду двох свідків, Якоба і Людвіга, які за літр горілки присягнулися, що вони спали з Кларою. А зараз ці свідки — ті два товсті дідки, яких Клер наказала розшукати і осліпити та каструвати. Отже, свідки були фальшивими, і вся справа щодо батьківства була підтасованою. Дитина Клари померла через рік, сама Клара стала повією, і тепер мільярдерка Клер Цаханесян вимагає одного — справедливості: «Я можу собі її дозволити. Один мільярд Ґюлленові, коли хто вб’є Альфреда Іля».

Іль приголомшений, бо він уже давно забув цю історію, адже життя йде . далі. Його підтримують мешканці містечка, думку яких виголошує Бургомістр: «...Ми ще не дикуни. Від імені міста Ґюллена я відкидаю вашу пропозицію. В ім’я людяності. Краще ми залишимося бідними, ніж заплямованими кров’ю». На це Клер відповідає, що вона почекає.

ІІ.
Щоранку до домовини, яку привезла Клер, несуть вінки та квіти, наче на похорон. Але Іль спокійно снідає в колі своєї родини, він упевнений, що Ґюллен заступився за нього, що для мешканців містечка його життя дорожче за мільярд. До крамниці Іля заходять покупці, вони запевняють, що підтримують Іля, але водночас з такими промовами роблять дорогі покупки, про які раніше тільки мріяли: купують незбиране молоко, коньяк, сигари, шоколад тощо. До того ж усі вони взуті у нові жовті черевики. Виявляється, у всіх ґюлленців відкрито кредит у всіх крамницях міста, а добробут жителів невпинно зростає.

Іль здогадується, що мешканці містечка живуть уже тільки думками про обіцяний мільярд, він звертається до Поліцая з вимогою заарештувати Клер Цаханесян за намову на вбивство. Але Поліцай, теж у жовтих черевиках, висміює «фантазії, химери» Іля. Іль кидається до Бургомістра з тією же вимогою— заарештувати мільярдерку, яка бажає смерті Іля. Бургомістр, у нових черевиках та дорогій краватці, палить дорогі цигарки і теж відповідає Ілеві, що той «бачить примари».

А Клер тим часом уже збирається одружитися з восьмим чоловіком. Іль біжить по допомогу до Пароха, намагається переконати того, що на самого Іля вже відкрито полювання, але й священик не бажає його чути. Хоча пропонує йому свій шлях спасіння: «Втікай! Ми всі слабі, християни і нехристи! Втікай! Дзвін гуде в Ґюллені, дзвін зради. Втікай, не вводь нас у спокусу своєю присутністю». Водночас перед крамницею Іля вбивають чорного леопарда, який утік з клітки.

А ґюлленці збираються на вокзалі, щоб провести Іля, який начебто вирішив поїхати з Ґюллена до Австралії. Гюлленці бажають Ілеві щасливої дороги, але той кричить, що він їм не вірить, що вони хочуть його затримати, і врешті-решт потяг вирушає в дорогу, а охоплений розпачем Іль лишається на вокзалі, повторюючи: «Я пропав!».

ІІІ.

Після вінчання в Ґюлленському соборі Клер Цаханесяп у білій шлюбній сукні розмовляє з Учителем і Лікарем. Вони переконують її відмовитися від пропозиції вбити Іля і купити фабрику Бокмана та пансіон, щоб таким чином допомогти рідному містечку. Але Клер на це відповідає: «...світ зробив з мене повію, тепер я зроблю з нього бордель. ...Порядний тільки той, хто платить, а я плачу. Ґюллен за вбивство. Розквіт за трупа!». До того ж з’ясовується, що Клер уже давно придбала все, що давало Ґюллену прибуток, намагаючись у такий спосіб занапастити містечко.

Далі дія переміщається в крамницю Іля. Тут усе змінилося: новий напис, новий прилавок, все блищить. Жінка Іля розмовляє з відвідувачем про те, як погано вчинив її чоловік колись з Кларою. У крамниці з’являються діти Іля у новому дорогому одязі, Учитель та репортери. Репортери фотографують Іля, кажучи, що щасливі побачити такого чоловіка.

Учитель намагається підтримати Іля, якого вже ладна зрадити паніть дружина: «Ох, Ілю, що ми за люди! Ганебний мільярд пече нам серця. Візьміть себе в руки. Боріться за своє життя, зв’яжіться з пресою, вам більше не можна гаяти часу». Але Іль відповідає, що сам в усьому винен: «...я зробив з Клари те, чим вона є, а з себе самого те, чим я є, нікчемного гендляра, що докотився до ручки. Усе це моя робота: євнухи, мажордом, домовина, мільярд». Учитель погоджується з ним і говорить: «Вас уб’ють. Я знаю це від самого початку, та й ви давно це знаєте. Хоч більше ніхто в Ґюллені не хоче цього признати. Спокуса надто велика, а наша біда надто тяжка. Я також підніму на вас руку. Моя віра в гуманність — безсила. ...Колись і до нас прийде стара дама, і тоді з нами станеться те, що оце з вами».

Іль розуміє, що і власна родина його зрадила: донька тепер грає в теніс, син їздить на новій машині, а у дружини з’явилися дорогі хутра. Тим часом у крамниці з’являється Бургомістр із зарядженою рушницею. Він говорить, що ввечері на міських зборах у присутності преси, радіо та телебачення буде оголошено про пропозицію Клер. «Ми стали такі відомі, що готується репортаж про наші давні демократичні установи». Також Бургомістр натякає Ілеві, що для всіх найкраще було б, якби Іль сам позбавив себе життя: «...Це ваш обов’язок — відібрати у себе життя... Вже хоча б з почуття солідарності, з любові до рідного міста». Але Іль не погоджується.

Іль йде до Конрадсвайлерського лісу. Туди ж Робі і Тобі приносять Клер. Клер та Іль знову згадують молодість, розмовляють про свою померлу доньку. Іль говорить Клер про те, що ввечері відбудуться міські збори, що його засудять на смерть і хтось його вб’є. Клер відповідає, що забере його в домовині на Капрі і поховає в мавзолеї з видом на Середземне море: «Там ти залишишся назавжди. Мертвий коло кам’яного ідола. Твоя любов померла багато років тому. Моя любов не могла вмерти. Але й жити не могла. ...Твоє життя... належить мені. Назавжди. Незабаром нічого вже не залишиться, тільки мертвий коханий у моїм спомині...»

Ґюлленці сходяться на збори. Бургомістр робить заяву від імені Клер Цаханесян про намір подарувати Ґюллену один мільярд. Потім слово бере Учитель, який говорить про те, що за свій мільярд Клер бажає тільки справедливості, бо колись громада потурала злочинові, «кривоприсязі, негідникові», і тепер треба це виправити. Бургомістер проводить голосування, і всі присутні, голосують. «Не задля грошей, а задля справедливості. І через муки сумління, бо ми не можемо жити й дивитися, як між нами гніздиться злочинство, яке ми повинні викорчувати».

Гюлленці лишаються, щоб виконати своє рішення. Іль викурює свою останню цигарку й іде повз двох рядів мовчазних чоловіків. Іль обертається і бачить, як лави змикаються за ним. Він падає на коліна. Лави перетворюються на людський клубок, який згодом розсипається. І тільки Лікар стоїть над трупом, констатуючи «параліч серця». З’являється Клер, довго дивиться на обличчя свого колишнього коханого: «Він знову такий, яким був колись давно, чорний леопард. ...Ми їдемо на Капрі». І перш ніж піти, вона вручає чек на мільярд Бургомістрові.

Ґюлленці проводжають Клер словами: «Від’їздить доброчинниця наша, що дала нам багатство і щастя». . Сам Ґюллен перетворився на блискуче, технічно довершене місто. А самі ґюлленці у вечірньому вбранні, вишикувавшись у два хори, співають про те, що багато є на світі лиха, «та немає на світі лиха над бідність».

-----------------------------------------------------------------------

Носороги (Ежен Йонеско)

Площа в провінційному містечку. Крамариха обурено сичить слідом жінці з кішкою - Хатня господарка відправилася за покупками в інший магазин. Жан та Беранже з'являються майже одночасно - тим не менш Жан картає приятеля за запізнення. Обидва сідають за столиком перед кафе. Беранже погано виглядає: насилу тримається на ногах, позіхає, костюм пом'ятий, сорочка брудна, черевики не чищені. Жан з натхненням перераховує всі ці деталі - йому явно соромно за безвольного одного. Раптово чується тупіт біжить величезного звіра, а потім протяжний рев.Офіціантка в жаху скрикує - це ж носоріг! Вбігає перелякана Хатня господарка, судорожно притискаючи до грудей кішку. Елегантно одягнений Старий пан ховається в крамниці, безцеремонно штовхнувши господаря. Логік в капелюсі-канотьє притискається до стіни будинку.Коли тупіт і ревіння носорога стихають вдалині, все поступово приходять до тями. Логік заявляє, що розумна людина не повинен піддаватися страху. Крамар вкрадливо втішає Домашню господиню, попутно розхвалюючи свій товар. Жан обурюється: дика тварина на вулицях міста - це нечувано! Один лише Беранже загальмований і млявий з похмілля, але при вигляді молоденької блондинки Дезі він схоплюється, перекинувши свій келих на брюки Жану. Тим часом Логік намагається пояснити Старому панові природу силогізму: всі кішки смертні, Сократ смертей, отже, Сократ - кішка. Вражений Старий пан каже, що його кота якраз звуть Сократ.Жан намагається пояснити Беранже суть правильного способу життя: необхідно озброїтися терпінням, розумом і, зрозуміло, геть-чисто відмовитися від алкоголю - крім того, потрібно щодня голитися, ретельно чистити взуття, ходити у свіжій сорочці і пристойному костюмі. Вражений Беранже говорить, що сьогодні ж відвідає міський музей, а ввечері вирушить в театр, щоб подивитися п'єсу Іонеско, про яку зараз так багато тлумачать. Логік схвалює перші успіхи Старого пана в сфері розумової діяльності. Жан схвалює благі пориви Беранже в галузі культурного дозвілля. Але тут всіх чотирьох заглушає страшний гул. Вигук "ах, носоріг!» Повторюється всіма учасниками сцени, і лише у Беранже виривається крик «ах, Дезі!». Тут же чується Несамовите нявкання, і з'являється Хатня господарка з мертвої кішкою в руках. З усіх сторін лунає вигук "ах, бідна кицька!», А потім починається суперечка про те, скільки ж було носорогів. Жан заявляє, що перший був азіатський - з двома рогами, а другий африканський - з одним. Беранже несподівано для самого себе заперечує одному: пил стояла стовпом, нічого було не розгледіти, а вже тим більше порахувати роги. Під стогони Домашньої господині перепалка завершується сваркою: Жан обзиває Беранже п'яницею і оголошує про повний розрив відносин.Дискусія триває: крамар стверджує, що два роги бувають тільки у африканського носорога. Логік доводить, що одне і те ж істота не може народитися в двох різних місцях. Засмучений Беранже лає себе за нестриманість - не треба було лізти на рожен і злити Жана! Замовивши з горя подвійну порцію коньяку, він малодушно відмовляється від наміру піти в музей.

Юридична контора. Товариші по службі Беранже бурхливо обговорюють останні новини. Дезі запевняє, що бачила носорога власними очима, а Дюдар показує замітку у відділі пригод. Ботар заявляє, що все це безглузді вигадки, і серйозною дівчині не личить їх повторювати - будучи людиною прогресивних переконань, він не довіряє продажним газетярам, які пишуть про якусь -то роздавленої кішці замість того, щоб викривати расизм і неуцтво. З'являється Беранже, який, як водиться, запізнився на роботу. Начальник контори Папійон закликає всіх зайнятися справою, однак Ботар ніяк не може вгамуватися: він звинувачує Дюдара в зловмисної пропаганді з метою нагнітання масового психозу. Раптово Папійон зауважує відсутність одного із службовців - Бефа.Вбігає перелякана мадам Бет: вона повідомляє, що чоловік її захворів, а за нею від самого будинку женеться носоріг. Під вагою звіра дерев'яні сходи валиться. Скупчившись нагорі, всі роздивляються носорога. Ботар заявляє, що це брудна махінація влади, а мадам Бет раптом скрикує - у товстошкірим тваринному вона дізнається чоловіка. Той відповідає їй несамовито-ніжним ревом. Мадам Бет стрибає йому на спину, і носоріг галопом скаче додому. Дезі викликає пожежних для евакуації контори. З'ясовується, що пожежники сьогодні нарозхват: у місті вже сімнадцять носорогів, а за чутками - навіть тридцять два. Ботар із загрозою заявляє, що викриє зрадників, відповідальних за цю провокацію. Приїжджає пожежна машина: службовці спускаються вниз по рятувальній сходах. Дюдар пропонує Беранже смикнути по стаканчику, але той відмовляється: йому хочеться відвідати Жана і, по можливості, помиритися з ним.

Квартира Жана: він лежить на ліжку, не відгукуючись на стукіт Беранже. Дідок сусід пояснює, що вчора Жан був сильно не в дусі. Нарешті Жан впускає Беранже, але тут же знову лягає в ліжко. Беранже, запинаючись, вибачається за вчорашнє. Жан явно хворий: він каже хрипким голосом, важко дихає і е наростаючим роздратуванням слухає Беранже. Звістка про перетворення Бефа в носорога остаточно виводить його з себе - він починає кидатися, час від часу ховаючись у ванній. З його все більш невиразних вигуків можна зрозуміти, що природа вище моралі - людям необхідно повернутися до первісної чистоти. Беранже з жахом помічає, як його друг поступово зеленіє і на лобі в нього росте шишка, схожа на ріг. В черговий раз забігши у ванну, Жан починає ревти - сумнівів немає, це носоріг! Насилу закривши розлюченого звіра на ключ, Беранже кличе на допомогу сусіда, але замість дідка бачить ще одного носорога. А за вікном ціле стадо трощить бульварні лавки. Двері ванної тріщить, і Беранже звертається до втеча з відчайдушним криком: «Носороги!»

Квартира Беранже: він лежить на ліжку з обв'язаною головою. З вулиці доноситься тупіт і рев.Лунає стукіт у двері - це Дюдар прийшов відвідати товариша по службі. Співчутливі розпитування про здоров'я призводять Беранже в жах - йому постійно ввижається, що на голові у нього зростає шишка, а голос стає хриплим. Дюдар намагається заспокоїти його: власне, немає нічого жахливого в тому, щоб перетворитися на носорога - по суті, вони зовсім не злі, і у них є якесь природне простодушність. Багато порядні люди абсолютно безкорисливо погодилися стати носорогами - наприклад Папійон. Правда, Ботар засудив його за відступництво, але це було продиктовано швидше ненавистю до начальства, ніж справжніми переконаннями. Беранже радіє тому, що залишилися ще незламні люди - от якби знайти Логіка, який зуміє пояснити природу цього божевілля! З'ясовується, що Логік вже перетворився на звіра - його можна дізнатися за капелюсі-канотьє, проткнуте рогом. Беранже засмучений: спочатку Жан - така яскрава натура, поборник гуманізму та здорового способу життя, а тепер і Логік! З'являється Дезі зі звісткою, що Ботар став носорогом - за його словами, він побажав йти в ногу з часом. Беранже заявляє, що треба боротися з озвірінням - наприклад, помістити носорогів в особливі загони. Дюдар і Дезі дружно заперечують: товариство захисту тварин буде проти, та до того ж у всіх є серед носорогів друзі та близькі родичі. Дюдар, явно засмучений тим, що Дезі надає перевагу Беранже, приймає раптове рішення стати носорогом. Беранже марно намагається відрадити його: Дюдар йде, і Дезі, виглянувши у вікно, говорить, що він вже приєднався до стада. Беранже усвідомлює, що любов Дезі могла б врятувати Дюдара. Тепер їх залишилося тільки двоє, і вони повинні берегти один одного. Дезі налякана: з телефонної трубки чується рев, по радіо передають рев, підлоги ходять ходором через тупоту мешканців-носорогів. Поступово рев стає мелодійніше, і Дезі раптом заявляє, що носороги молодці - вони такі веселі, енергійні, на них приємно дивитися! Беранже, не стримавшись, дає їй ляпас, і Дезі йде до красивих музичним носорогам. Беранже з жахом дивиться на себе в дзеркало - як потворно людське обличчя! Якби йому вдалося відростити ріг, придбати шкіру чудесного темно-зеленого кольору, навчитися ревіти! Але останній людині залишається тільки захищатися, і Беранже озирається в пошуках рушниці. Він не здається.

«Мобильник» («Зона покрытия») (2006) Стивена КИНГА

Молодой человек по имени Клайтон Ридделл (Клай) становится свидетелем того, как люди, которые только что разговаривали по мобильному (сотовому) телефону, в одну минуту сошли с ума. Та же малая часть людей, которые не разговаривали в этот момент по телефону, осталась нормальной. Из этого Клай делает вывод, что по сотовой сети был пущен какой-то импульс, который «стёр» память всех тех, кто пользовался сотовой связью. Вместе с Томом, который находился в этот момент рядом и которому Клай спас жизнь, они идут в гостиницу, где остановился Клай. Он переживает о своём 12-летнем сыне Джонни, так как у него тоже был сотовый телефон. В гостинице они знакомятся с Алисой, которая стала свидетельницей того, как её мать стала мобилопсихом, и они все вместе идут в дом к Тому, где решают, что пойдут на север, чтобы узнать, что произошло с женой и сыном Клая. Дойдя до городка Гейтена, маленькая компания встречает директора Гейтенской академии, который живёт там с единственным оставшимся в своем уме мальчиком — Джорданом. Джордан был заядлым любителем компьютерной науки.

В Гейтене Клай и его друзья выясняют, что главарь всех мобилопсихов — некий Порватый Человек. Они обнаруживают, что поведение «мобилопсихов» уподобилось поведению общественных животных, таких, как пчёлы, или муравьи. И что «мобилопсихи» все вместе обладают сверхчеловеческими способностями: телепатия, частичный телекинез, зачатки гипноза. И тогда «норми» решают истребить гейтенскую колонию мобилопсихов, а именно сжечь их на стадионе, где «мобилолюди» располагались на ночь и слушали-транслировали при помощи телепатии поп-музыку. В этом — их правильное решение, и в этом — их большая ошибка…

За ночь, до того, как Клай и его помощники уничтожают своё первое стадо, они слышат взрыв в соседнем городе и стоны «мобилолюдей» и предполагают, что те почувствовали смерть своих соратников. После того, как при помощи двух бензовозов они взрывают «стадо мобилолюдей» на стадионе, Порватый убивает всех беженцев-норми, которые укрылись в домах Гейтена. И при помощи телепатии на глазах у всех оставшихся в живых людей: мобилолюдей и норми, на виртуальном стадионе объявляет Клая, Тома, Алису и Джордана безумными. Всё это они видят во сне и просыпаясь видят, как Порватый со своим стадом оставил им груду обгоревших бумбоксов и сказал, что путь свободен

.Поднявшись наверх, Джордан обнаруживает, что Чарльз Ардай покончил жизнь самоубийством под воздействием гипноза Порватого, который сделал это для того, чтобы группа быстрее выдвинулась вперёд, потому что больной и старый директор мог их задержать в пути, так как идти он не мог, а передвигаться на машине они не могли, потому что все дороги были забиты брошенными и разбитыми автомобилями. В одном из снов, где их четверых казнят на площади, они видят других таких же, как и они «безумных», двух мужчин и беременную женщину. После этого они встречаются со спидером по кличке Пушкарь. У них завязывается конфликт, и через несколько дней Пушкарь решает отомстить четвёрке. Ночью он устраивает на них засаду и кидает в Алису шлакоблок, который, попав ей по голове, раскалывает череп, и через несколько часов Алиса умирает в агонии.

Вскоре после этого они встречают тех троих из своего сна. И вместе с ними идут дальше. Дойдя до дома, Клай узнаёт, что его жена Шарон стала мобилопсихом, а Джонни укрылся в муниципалитете. В самом муниципалитете они находят ещё одну записку Джонни, о том, что они идут в Кашвак, где нет сотовой связи. Порватый призывает всех «норми» идти в город Кашвак.Клай приходит во сне в Кашвак и видит, что Джонни, как и многие другие, стал жертвой «Мобилобинго», проведённого Порватым с целью «вышибить мозги» всем «норми». Когда же они наконец добираются до Кашвак и взрывают всё стадо, которое располагалось в нём, Клай решает искать сына, но не знает что делать, и тогда Джордан говорит ему, что, возможно, программа, которая была прозвана, как Импульс, содержит червя, который начал распространяться и менять саму программу, что дало такие побочные эффекты, как левитация, телекинез у людей поколения Порватого, и что дальше программа даёт все большие сбои, и последние норми, которые получили Импульс, могут не спать по ночам на поле, слушая музыку и разговаривать.

Но при этом сохранилась резервная копия тех воспоминаний, которые были у людей до Импульса. Чтобы всё вернуть на своё место, нужно дать Джонни ещё один Импульс и тогда, два червя в программе сожрут друг друга и Джонни может стать прежним. Но Клай боится это делать, потому что риск велик и может стать не лучше, а ещё хуже. После этого Клай уходит и советует своим друзьям уйти подальше от зоны покрытия сети и перезимовать, потому что зима убьёт оставшихся в живых мобилолюдей. Так же он просит оставлять для него указатели направления, куда они движутся, чтобы найти их, когда он найдёт своего сына.

Клай находит своего сына и они вместе едут, возможно навстречу к своим друзьям. С каждым днём Джонни становится хуже. Финальная сцена книги — Клай подносит к уху сына сотовый телефон и книга заканчивается. Читатель так и не узнает, стал ли Джонни нормальным или же остался сумасшедшим.

-------------------------------------------------------------

М.Павич. «ДАМАСКІН»

До сербської Остени приходять 800 будівничих, і всі на ім’я Йован. Вони видатні майстри, які будують храми в давньогрецькому стилі.

Дочка пана Николича фон рудки, попечителя сербських шкіл і судді, Атилія забажала, щоб до її весілля вибудували палац, де вона житиме, та церкву, де вінчатиметься. Покликали найкращих будівничих — Йована Лествичника та Йована Дамаскина.

Атилія розповіла Дамаскину про свої сни-мрії. Ніби в неї народилася дитина, і вона її любить та ростить. А в того сина — особлива прикмета: шрам у вигляді заплющеного ока. У Дамаскина виявився такий самий шрам.

Читачі потрапляють на перше «перехрестя» й читають або про палац, або про третій храм, які будуються одночасно. Йован, будівничий церкви, показує креслення трьох церков — зеленої (цей посаджений ним самшит ростиме разом із храмом і набуватиме однакового вигляду з ним), жовтої (з каменю) та бузкової (це храм на небі, храм душі).

Якось панові повідомили, що церкву перестали будувати, бо перестав рости самшит. Коли Николич запитав, чому не росте самшит, йому відповіли: «Десь ви согрішили, пане Николич. Щось ви заборгували, комусь од рота кусень хліба відірвали. Коли покаєтеся й спокутуєте, борг повернете». А пан справді заборгував будівельникам.

Палац теж стоїть недобудований. На Дамаскина хтось напав і поранив, тому він зник. Атилія хоче його розшукати, йде в палац.

Читач знову опиняється на «перехресті» й може читати або про їдальню, або про спочивальню.

Атилія розуміє, що Дамаскин зашифрував їй послання в назвах меблів, у малюнках на стелі. Вона починає розгадувати, користуючись компасом і циркулем, здогадується, у які місця її кличуть, і їде туди. Усе вказує на один монастир. Атилію з почтом добре там приймають. Дочка пише батькові листа із враженнями про поїздку, місцевість, гостинність ченців. На зворотній дорозі до дівчини в карету підсідає молодий чоловік, схожий на її нареченого Александра, і дає книгу, у якій описано точно такими словами, як вона писала, подорож до монастиря. Але книга називається «Життєпис генерал-майора і кавалера Симеона, сина Стефана Пищевича в роках 1744–1784». Атилія дивується. між нею та молодиком відбувається любовна сцена. Атилії здається, що це Александр, вона не помічає відрубаного вказівного пальця в юнака (а саме таке поранення дістав Дамаскин).

Повернувшись додому, Атилія розраховується з боргами батька й вибачається перед будівничими; по знаках у спочивальні знову здогадується, що Дамаскин її кличе. Вираховує маршрут і їде. Кінцевий пункт — монастир, який, виявляється, належить їй самій. У подарунок вона дістає ще дві обручки й… відрубаний палець у скриньці.

1 2 3 45