ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Методика вдосконалення дитячого мовлення на лексичному рівні

1 2 3 45

Ефективність словникової роботи значною мірою визначається вмінням дитини встановлювати зв’язки між словом і предметом, процесом, властивістю, які воно називає.

К. Д. Ушинський слушно зауважував, що вивчення кожного предмета передається дитині, засвоюється нею і завжди виражається у формі слова. Якщо ж учень не звик вникати у зміст слова, погано розуміє або зовсім не знає його справжнього значення і не володіє навичками вільно оперувати ним в усному й писемному мовленні, то завжди страждатиме від цього недоліку, вивчаючи будь-який інший предмет.

На думку В. О. Сухомлинського, правильний розвиток мовлення дитини — це шлях від дійсності до слова і, навпаки, від слова до дійсності. Видатний педагог не тільки пристрасно пропагував, а й організовував подорожі дітей до джерел живого слова.

Об’єктом словникової роботи є слово як складна й багатогранна мовна одиниця, що охоплює лексичне значення, граматичні властивості, вимову і правопис, можливості сполучатися з іншими словами. Саме тому словникова робота має супроводжувати вивчення молодшими школярами всіх розділів початкового курсу української мови. Відповідно до цього визначають і види словникових вправ (лексико-семантичні, лексико-граматичні, лексико-орфографічні, лексико-стилістичні). Під час їх виконання увага учнів зосереджується навколо: слів, значення яких вони не розуміють;

— лексико-семантичних рядів слів;

— лексичних засобів, їх функціонування в текстах різних типів і стилів;

— помилок і недоліків у вживанні слів, відповідності лексичного запасу літературній нормі.

Сучасний погляд на процес породження висловлювання передбачає пошук слова, вибір із кількох імовірних лексичних одиниць однієї найточнішої. Мовцеві потрібно забезпечити нормативні зв’язки слів у складі мовленнєвого цілого, правильність лексичних комбінацій.

У структурі лексичної мовленнєвої навички сучасні вчені-методисти виділяють такі компоненти:

— знаходження потрібного слова в пам’яті;

— вимова слова на основі володіння його фонетичною формою;

— побудова сполучення слів на основі смислової узгодженості й володіння граматичною нормою;

— введення словосполучення в речення, текст.

Накопичення словника завжди було і нині є важливим елементом у системі роботи з розвитку мовлення школярів. Методика ознайомлення учнів з новими словами докладно описана в різних методичних посібниках (М.Р.Львов) і розглянута нами. Цілком зрозуміло, що від технології засвоєння слова залежатиме міцність його запам’ятовування, легкість здійснення пошуку лексичної одиниці під час побудови усного чи писемного висловлювання.

7
Науковці радять супроводжувати пояснення, розкриття смислового значення слова використанням наочності, мотивуючи це посиленням упливу на сприймання образу слова разом з його предметним значенням.

Учитель початкових класів має постійно пам’ятати про те, що сформувати в дітей читацьку самостійність, комунікативну компетентність не можна, не навчивши їх самостійно пояснювати слова, з'ясовувати їх значення. Основними прийомами тут мають стати використання контексту, елементарний словотвірний аналіз, звернення до тлумачного словника.

Різні словники все більше стають важливими довідниками, що допомагають учням дізнатися про семантику слова, його походження, вимову і правопис тощо. Для збагачення дитячого мовлення особливо цінним є користування тлумачним словником. Учителеві лише необхідно дати учням елементарні відомості про тлумачний словник і словникову статтю. Виконуючи завдання на відшукання певного слова, школярі поступово засвоюють структуру словникової статті, навчаються точно орієнтуватися в її змісті. Головне ж те, що вони бачать, як слово вживається в мовленнєвій практиці: у словосполученні, реченні, зв’язному висловлюванні. Слово стає зрозумілим, «своїм».

К. Д. Ушинський писав: «У дітей запас слів і форм рідної мови зазвичай не малий, але вони не вміють користуватися цим запасом, і ось ця навичка відшукувати швидко й точно в пам’яті потрібну форму є однією з найважливіших умов розвитку дару слова. Учитель має дати дітям цю навичку, водночас, збагачуючи поступово розумовий запас, розвивати в дітях чуття мови, яке вгадує, що форма не та, яка потрібна».

Виходячи з розуміння слова як сукупності форми, значення і призначення, всю роботу над ним слід організовувати, забезпечивши засвоєння «формальної» правильності слова, його семантики, різноманітних смислових зв’язків слова з іншими словами, співвіднесеності слова з мовленнєвою ситуацією.

Традиційний підхід до організації роботи над засвоєнням нових слів на уроках рідної мови в початковій школі сьогодні нерідко кваліфікують як такий, що має істотні недоліки. Першим із них називають «нав’язування» учням нових лексичних одиниць, не актуальних у момент їх засвоєння. Другим недоліком є пасивний характер запам’ятовування нових слів без використовування їх у мовленнєвій практиці. І, нарешті, третій недолік традиційної практики словникової роботи полягає у недостатній увазі до зв’язків слова, до засвоєння його призначення, функції.

Отже, напрошується висновок про необхідність оновлення підходу до організації роботи на лексичному рівні, про надання їй ситуативного характеру, коли слово засвоюється як функціональна одиниця. Слід забезпечити умови, за яких би учні відчували потребу вжити певне слово для вираження власних думок і почуттів.

Сучасна методика пропонує технологію цілісного оволодіння лексикою через функцію. Це означає, що передусім необхідно викликати в учнів бажання брати участь у спілкуванні, обговоренні. Цього можна досягти за умови тематичного принципу добору лексичного матеріалу, організації ситуативного засвоєння слів та їх зв’язків з іншими словами. Тематичні групи слів легше запам'ятовуються молодшими школярами і сприяють виробленню в них умінь правильно вживати лексичні одиниці в різних умовах спілкування.

Важливою складовою лексичної роботи є запобігання помилкам у вживанні слів і виправлення їх у дитячому мовленні. Причин таких помилок і неточностей декілька. Це і бідність словника молодшого школяра, і неволодіння синонімікою, нерозуміння переносного значення слів, обмежений життєвий і мовленнєвий досвід учня, а також негативний (інтерферуючий) уплив мовного оточення тощо.

Типовими лексичними помилками в мовленні молодших школярів є помилки у слововживанні, у виборі потрібного слова. До таких помилок належать порушення лексичної норми, вживання слова в не властивому для нього значенні або з не властивим йому забарвленням, невиправдані повторення одних і тих самих слів, уживання в тексті слів різної стильової приналежності, діалектних і розмовних слів у літературному мовленні, неточний добір лексичної одиниці для висловлення думки.

Крім лексичних помилок, трапляються ще й лексичні недоліки як результат прояву неточності, бідності, невиразності дитячого мовлення. Це:

а) порушення лексичної сполучуваності, невдалий добір синонімів;

б) уживання зайвого слова, повторення спільнокореневих слів (плеоназми. тавтологія);

в) заміна українських слів російськими, калькування російських слів і словосполучень, неправильне вживання міжмовних омонімів.

Під час створення зв’язних висловлювань, реалізації авторського задуму надзвичайно важливо володіти вміннями формулювати думки, добирати слова, відповідно до лексичних норм сполучати їх, контролювати точність, виразність мовлення та ін. Отже, опрацьовуючи тему «Слово. Значення слова», учитель передусім домагається запобігання лексичним помилкам, виправлення їх, тренування школярів у нормативному (правильному) вживанні лексичних одиниць.

Водночас слід подбати про формування точності й виразності дитячого мовлення, максимальної відповідності мовних засобів комунікативній доцільності, мовленнєвій ситуації, мовленнєвому завданню. Забезпечити зазначені якості мовлення можна лише за умови систематичного вправляння у використанні лексичного багатства рідної мови.

Сучасною методичною наукою розроблено типологію вправ, за допомогою яких школярі вчитимуться формулювати думки відповідно до вимог культури мовлення:

1) спостереження за вживанням мовних засобів у зразкових текстах (знайти слова, які допомагають нам побачити, уявити... Знайти слово, яке точно змальовує... і т. ін.);

2) лінгвістичний (стилістичний) експеримент («псується» текст, а далі зіставляється з оригіналом і робиться висновок щодо переваг першого варіанта);

3) редагування висловлювання з погляду вживання в ньому мовних засобів;

4) конструювання більш складних мовних одиниць з елементів нижчого рівня (словосполучень, речень зі слів);

5) трансформація (перебудова) синтаксичних конструкцій;

6) підбір слів, словосполучень для певного тексту.

З-поміж усіх можливих чинників упливу на мовлення молодших школярів насамперед слід виділити мовлення вчителя. Усілякого схвалення заслуговують прагнення молодих педагогів оволодіти такими якостями професійного мовлення, як чіткість, смислова точність, дохідливість, виразність, образність, емоційність, упевненість, оптимальний темп. Для подолання хиб у мовленні, піднесення його культури надзвичайно важливо виробляти звичку постійно користуватися словниками, виховувати в себе чутливість до рідної мови, внутрішню потребу систематично читати кращі твори класиків української та зарубіжної літератури.

Словниково-логічні вправи

У роботі над лексичним значенням слова важливу роль відіграють логічні ряди слів — слова однієї тематики, але розміщені за ступенем узагальнення смислу, за родо-видовими ознаками, наприклад: сосна — дерево —рослина. Чинною програмою з рідної мови передбачено навчання молодших школярів добирати родову назву до низки видових та, навпаки, розподіляти слова на тематичні групи та групувати ряди слів за певною змістовою ознакою (видовою або родовою). Отже, в учнів 1—4 класів має бути сформовано досить широке коло логічних понять.

Спостереження показують, що діти часто не розуміють смислової різниці між групами слів на позначення видових та родового понять. Так, до меблів вони помилково зараховують телевізор, кили.», до фруктів — малину, аґрус. У свідомості учнів комахи, риби, плазуни не належать до тварин. Отже, перед учителем постає завдання систематичного включення спеціальних вправ з метою формування в молодших школярів логічних і лексичних понять, умінь співвідносити слова з відповідними об'єктами, визначати найістотніші ознаки предмета, узагальнювати їх, з’ясовувати смислові відношення між словами.

Аналіз науково-методичної літератури (К.Д.Ушинський, М.О.Корф, В.К.Ягодовська, Л.Б.Попова та ін.) дозволив виявити типологію словниково-логічних вправ. Основними їх видами є:

1) називання предметів (хто це? або що це?);

2) визначення ознак предметів за кольором, розміром, формою, матеріалом, смаком, запахом тощо;

3) підведення видових понять під родове та розчленування родового поняття на видові;

4) визначення предмета за його ознаками (колір, форма, розмір, матеріал, смак тощо);

5) визначення предмета за його діями;

6) порівняння предметів за певною ознакою;

7) вилучення зайвого предмета або слова, що його називає;

8) доповнення групи однорідних предметів;

9) розподіл предметів або слів, що їх називають, по групах;

10) логічне визначення предмета.

Виконання учнями словниково-логічних вправ є ефективним за певних методичних умов:

— активізації розумової діяльності дітей, розвиток їх логічного мислення;

— зв’язку з лексикою підручників;

— зв’язку з виучуваною мовною темою;

— уведенням «конфліктних» слів;

— зв’язку з роботою над зв’язними висловлюваннями різних типів і стилів; — використанням унаочнення (предмети, малюнки);

— поступовим ускладнення вправ. Подаємо зразки словниково-логічних вправ. 1. Прочитайте вірш.

Портфель — мій друг і помічник,

Я до портфеля дуже звик.

Портфель для мене залюбки

І ручку носить, і книжки.

(В. Бойченко)

— Які предмети учень носить у портфелі? Назвіть їх.

— Продовжте цей ряд. (Зошити, щоденник, олівці, пенал, гумка).

— Як ці предмети назвати по-іншому? (Шкільне приладдя).

— Що тут зайве? (Зошит, лінійка, пенал, іграшковий автомобіль, булочка). Чому так уважаєте?

— Від імені кого розповідається про портфель?

— Що вам допомогло здогадатися?

— Як би ви описали свій портфель?

2. Прочитайте вірш.

Гей ти, вітре, вітровію,

Не пустуй! Я квіти сію.

Сію айстри, нагідки

І гвоздик аж два рядки,

І пахучу матіолу,

Щоб цвіло усе довкола.

(Л. Диркавець)

— Чим займається маленька господиня?

Подивіться на малюнки квітів і правильно назвіть їх (малюнки гвоздики, нагідки, матіоли, айстри).

— Як називається те місце, де ростуть квіти?

— Які квіти ви ще знаєте?

— А які квіти називають польовими? Спробуйте пригадати їх.

— Порівняйте волошку й ромашку.

Оперування родовими словами-назвами як синтетична робота значно просуває школярів у розвитку їхнього мислення і мовлення. Якщо вчитель звертає увагу на те, що для розкриття значення лексичної одиниці потрібно починати з головного, більш загального слова, то учні поступово відмовляються від функціональних визначень на зразок «ручка — це якою пишуть».

1 2 3 45