ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Особливості чоловічої, жіночої та дитячої фігури. Канони та модулі в побудові фігури.

123

Серед засобів композиції одягу важливу роль відводять пропорціям, за допомогою яких художники у моделюванні одягу досягають цілісності його форми.

Пропорціяминазивають розмірне співвідношення частин костюма між собою і в цілому зі статурою людини. Щоб знайти правильну пропорцію між частинами моделі, треба визначити, який поділ цілого на більшу і меншу частини припустимий, щоб при цьому більша частина не здавалась занадто великою, а менша - занадто малою. Важливими відправними точками для знаходження певних пропорцій в одязі є довжина виробу і розміщення лінії талії. Знаючи цю закономірність, художник у пошуку пропорцій моделі передусім орієнтується на фігуру людини.

Пропорційність фігури людини залежить не тільки від правильно вибраних пропорцій одягу, а й від зачіски, величини головного убору, висоти каблука взуття тощо. Усе це повинен враховувати художник під час розробки моделей одягу.

Якщо порівняти зображення чоловічої і жіночої фігур, можна переконатися що жіноче тіло за своїми пропорціями відрізняється від чоловічого. Жіноча фігура характеризується меншим зростом, більш короткими верхніми і нижніми кінцівками, широким тазом, тонкою талією і вузькими плечима. Таким чином, відношення частин жіночої і чоловічої фігури підпорядковується різним канонам.

В людей різного віку і статі пропорції сильно відрізняються. У дітей відносно велика висота голови: вона становить1/4 частину загальної довжини тіла. У дорослих це співвідношення дорівнює 1/7-1/8. Обхват голови дитини рівний обхвату грудей. У дорослих обхват голови в два рази менший обхвату грудей.

Серед дорослих чоловіків та жінок розрізняють людей з відносним коротким тулубом і довгими кінцівками (доліхоморфний тип пропорції) і людей з відносно довгим тулубом і короткими кінцівками (брахіморфний тип пропорції); людей середнього типу, які займають проміжний, середній варіант між брахіморфним і доліхоморфним типами (мезоморфний тип пропорції). Пропорції тіла жінки відрізняються від пропорції тіла чоловіка відносно широкими стегнами і вузькими плечима.

Будова тіла - це індивідуальні особливості фігури людини, пов'язані зі ступенем розвитку м'язів та жирових відкладень.

У чоловіків розрізняють таку будову тіла: грудний тип, мускульний тип, брюшний тип.

У жінок менше розвинуті м'язи і більш нерівномірно розподілене жирові відкладення. Жіноча будова тіла поділяється на: рівномірний і нерівномірний розподіл жирових відкладень по всьому тілі.

Фігура хлопчиків і дівчаток ясельного і дошкільного віку не має великих розбіжностей в будові тіла: характерно випуклий живіт, лінія талії не підкреслена. Починаючи з 7-річного віку появляються відмінності між хлопчиком і дівчинкою.

Будь-яку модель одягу конструюють за певними заданими розмірами, зростом, повнотою. При індивідуальному пошитті велику увагу приділяють особливостям постави.

У конструюванні жіночого одягу, у тому числі легкої сукні, як умовне позначення прийнято конструктивні пояси:

ü головний - визначає розмір головних уборів;

ü шийний - визначає положення горловини на кресленні конструкції; враховують при конструюванні комірів і вирізів;

ü плечовий — визначає загальну ширину одягу в плечах;

ü грудний - визначає ширину виробу і членування одягу (спинки і переду) по горизонталі в цій частині фігури;

ü талієвий - визначає ширину виробу по лінії талії є основним при конструюванні і моделюванні поясних виробів;

ü тазовий - визначає обхват, ширину й членування одягу на цьому рівні фігури;

ü пояс стегон - визначає ширину виробу на цьому рівні фігури;

ü колінний - враховують при визначенні довжини виробу;

ü гомілковий - враховують при визначенні ширини низу виробу;

ü передплічний - визначає ширину рукава в області плеча;

ü пояс зап'ястя - враховують при визначенні ширини рукава (манжета) в області зап'ястка;

ü ліктьовий - враховують при визначенні ширини рукава в області ліктя.

Щоб правильно змоделювати одяг, потрібно знати співвідношення між частинами тіла людини та її зростом: голова - 13 %; шия - 3 %; тулуб - 33 %; рука - 44 %; нога - 51 %; плечі (ширина) - 21 %; таз (ширина) - 21 %.

Вивчення пропорції фігури використовується для створення канонів (закономірностей зображення людини). Найраціональніше членування фігури називають каноном. Канон виявляє залежність розмірів окремих частин тіла людини від умовної постійної величини - модуля.

Розробляючи ескізи одягу, за одиницю вимірювання беруть модуль - довжину голови від тім'я до підборіддя (20... 22 см), яка відкладається по висоті всієї фігури вісім разів.

Прагнення художників до створення канонів відображається в створенні найбільш красивого образу людини, в якій всі частини фігури знаходились би в гармонії один з одним.

Основним фактором, що визначає поставу, вважають передусім форму вигинів хребта і тулуба. Залежно від нахилу тулуба можна виділити три основних типи постави дитячої фігури:

ü кіфотичний - сутула фігура; характеризується положенням корпусу з нахилом вперед, при цьому вигин у талії зменшений, ширина спини трохи більша, ніж грудей; довжина спини до лінії талії збільшена, а переду до лінії талії - вкорочена;

ü рівноважний - нормальна, або умовно-типова фігура, що характеризується прямою поставою;

ü лордотичний - перегиниста фігура; характеризується деяким відхиленням корпусу назад, від чого вигин у талії збільшений, ширина грудей збільшена, а спини зменшена, спина без виступу лопаток, випрямлена; довжина спини до лінії талії вкорочена, а довжина переду до лінії талії збільшена.

Тип постави фігури людини визначають за положенням корпусу (Пк) і проекційною висотою плеча (Вп).

Положення корпуса людей з поставою різних типів нестале. Відхилення коливаються в межах 4.. .8 см. Проекційна висота плеча залежить від кута нахилу плечового схилу і коливається від 4,7 до 7,7 см; зі збільшенням розміру й повноти фігури Вп зменшується.

Вихідними ознаками фігури людини є розмір, зріст, повнота. Розмір визначають за півобхватом грудей (у см).

ü Зріст - довжина тіла людини без головного убору і взуття від верхіньої точки голови до підлоги (у см). Повнота визначається при вимірюванні обхвату стегон з урахуванням виступу живота (у см).

4. Загальні відомості про текстильні волокна, їх класифікація.

Слово «текстиль» походить від латинського «текстум», що означає "тканина". Текстильні волокна використовують у виробництві тканин, штучного хутра, трикотажу, вати та інших виробів. Волокна — це тонкі, гнучкі й міцні нитки, довжина яких у безліч разів перевищує їх поперечний переріз.

Волокна за будовою поділяються на: елементарні, комплексні (технічні) профільовані, звиті; за довжиною - довгі та штабельовані. Елементарним називають одинарне волокно, не поділене на частини в поперечному напрямку (бавовна, вовна). Ці волокна довжиною від кількох десятків до кількох тисяч метрів утворюють елементарні нитки. Комплексне технічне волокно складається зі з'єднаних елементарних (наприклад, луб'яних волокон, склеєних пектином), які за певних умов здатні розщеплюватися на дрібніші волокна, майже до елементарних клітин. Профільовані волокна — це хімічні волокна, що мають задані фігурні перетини, сформовані завдяки спеціальним за формою отворам. Звиті волокна — це волокна, що мають природну звитість (вовна), або звитість, набуту внаслідок механічної чи теплової обробки (хімічні волокна). Штапельовані волокна мають задану довжину. їх отримують шляхом розрізання, розривання хімічних ниток.

Класифікація волокон. Загальноприйнятими ознаками класифікації волокон є їх походження та хімічний склад, згідно з цим текстильні волокна поділяються на натуральні та хімічні.

Натуральні волокна бувають органічні та неорганічні. До органічних належать рослинні волокна — насіннєві та плодові (бавовна, кокосові); стеблові (льон, конопля, джут, кенаф); листкові (сизаль, маніла, агава); і тваринні волокна - волосяний покрив (вовна овеча, козяча та верблюжа); виділені залозами (шовк тутового, дубового шовкопряда). До неорганічних - з гірських порід (азбест).

Хімічні волокна поділяються на органічні та неорганічні. До органічних належать штучні волокна — целюлозні та ефіроцелюлозні (віскозні, мідно-аміачні та ацетатні); білкові (казеїнові, соєво-бобові). До неорганічних штучних волокон- силікатні (скляні); металеві (золоті, срібні, мідні, алюмінієві). До органічних належать синтетичні волокна - поліамідні (капрон, амід, енант); поліефірні (лавсан); поліакрилнітрильні (нітрон); полівінілхлоридні (ПВХ, хлорин); полівінілспиртові (вінол); поліуретанові (спандекс); поліолефінові (поліетиленові, поліпропіленові).

Будова і властивості волокон. Властивості волокон залежать від їх будови. Всі текстильні волокна належать до високомолекулярних сполук. Макромолекула полімеру складається з великої кількості однакових чи різних багаторазово повторюваних елементарних ланок, з'єднаних у ланцюг основними хімічними зв'язками головних валентностей. Існує три види структури макромолекул: лінійна, розгалужена, просторова.

Природне волокно бавовни має лінійну структуру макромолекул, волокна вовни (білок-каротин) мають сітчасту структуру. У вовні макромолекули кератину менш орієнтовані і більш зігнуті, що зумовлює меншу міцність і більшу розтяжність волокна. Хімічні волокна здебільшого мають лінійну або розгалужену структуру. Властивості текстильних волокон поділяються на геометричні, механічні, гігієнічні та хімічні. До основних геометричних властивостей волокон належать лінійна густина, довжина, хвилястість або звитість.

Лінійна густина (товщина) волокна (т-текс) характеризується масою, яка припадає на одиницю довжини волокна. Лінійну густину волокна записують у мілітексах (м-текс), декатексах (д-текс). Чим менша лінійна густина, тим тонше волокно і відповідно менший його поперечний переріз.

Довжина волокна характеризується найбільшою відстанню між його кінцями в розправленому вигляді і вимірюється в міліметрах, сантиметрах, метрах, кілометрах. Самі найкоротші волокна - це бавовняний пух, а найдовші - натуральні шовкові волокна. Довжина штучних і синтетичних може бути довільною. Від довжини волокон залежать спосіб прядіння, товщина та міцність одержаної пряжі. З довгих волокон виробляється тонка і гладенька пряжа, а з коротких волокон виробляється товста пухка пряжа.

Хвилястість, або звитість, волокон є їх позитивною властивістю, вона може бути плоскою і спіралеподібною. Натуральні волокна (вовна, бавовна) мають природну звитість, хімічним волокнам звитість надається спеціально під час їх виготовлення для збільшення чіпкості, розтяжності, об'ємності. Пряжа, виготовлена зі звитих волокон, міцніша, ніж пряжа з гладких волокон.

До механічних властивостей волокон належать міцність, подовження, стійкість до тертя, витривалість, довговічність. Міцність волокон характеризується розривним навантаженням, тобто найбільшим зусиллям, яке витримує волокно в момент розриву. Що більше навантаження витримує волокно, то воно міцніше

Подовження волокон виникає під дією навантаження (без доведення волокна до розриву). Тертя волокна до волокна і різних твердих предметів супроводжується зменшенням його маси, розщепленням волокна, його розривом. Оцінюють стійкість до тертя кількість циклів тертя до повного зношування зразка.

Витривалість волокон визначають шляхом багаторазових згинань, розтягувань і характеризують кількістю циклів, під час яких волокно руйнується, або кількістю подвійних згинань, які волокно витримує до руйнування.

Довговічність волокна - це час від його багаторазового деформування до руйнування.

До гігієнічних (фізичних) властивостей волокон належать: гігроскопічність, повітропроникність водонепроникність (для плащових і курткових тканин); теплопровідність тощо.

Гігроскопічність - здатність волокон поглинати з навколишнього середовища і віддавати водяну пару. Гігроскопічні властивості оцінюються фактичною кондиційною та максимальною вологістю.

Повітропроникність - це здатність волокна пропускати повітря. Натуральні волокна мають вищі показники гігієнічних властивостей, ніж хімічні.

Хімічна стійкість волокон характеризується їх стійкістю до дії різних хімічних реагентів: кислот, лугів, органічних розчинників та інших хімічних речовин.

Опір волокон впливу зовнішнього середовища - це їх здатність протистояти дії світла, вологи, поту, тертю, пранню, хімічній чистці, волого-тепловій обробці. Опір волокон визначає стійкість текстильних виробів до зношування.

123