ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Основні положення координаційної теорії

12 3

Актуальність теми.

Комплексні та внутрішньокомплексні сполуки часто зустрічають в природі та організмі людини. Це стосується і хлорофілу і гема крові людини. Безперечно це всі елементи, крім лужних та лужноземельних, знаходяться в організмі лише у вигляді комплексних чи внутрішньокомплексних сполук. Ряд комплексенів знайшли широке застосування у санітарно-гігієнічних, медико-біологічних дослідженнях для виявлення окремих іонів. Крім цього вони застосовується як лікарські препарати.

Мета лекції.

Вивчити властивості комплексних сполук та їх будову

План лекції:

1. Основні положення координаційної теорії

2. Хімічний зв'язок у молекулах комплексних сполук

Класифікація комплексних сполук по заряду та хімічній природі лігандів

Номенклатура комплексних сполук

Ізомерія комплексних сполук

Медико-біологічні можливості комплексонів і комплексонатів металів.

Джерела інформації

Основні

1. Григор’єва В.В. і співавт. Загальна хімія. К., Вища школа, 1991.

2. Романова Н.В. Загальна та неорганічна хімія. – К.: Вища школа, 1988.

3. Карнаухов О.І., Мельничук Д.О. та ін. Загальна та біонеорганічна хімія, Вінниця: НОВА КНИГА, 2003.

4. Левітін Є.А., Бризицька А.М., Клює ва Р.Г. Загальна та неорганічна хімія. Підручник. Вінниця: НОВА КНИГА, 2003.

5. Ленский А.С. Введение в бионеорганическую и биофизическую химию, М.: Высш. шк., 1989.

Додаткові

1. Хомченко Г.П., Хомченко І.Г. Задачі з хімії: [Навчальний посібник] / Пер.з рос. Н.Д. Рогози. – К.: Вища школа, 1991.

2. Хімія: завдання і тести / Амірханов В.М., Білодід О.І., Верховод М.М. та ін..; під ред.. Корнілова М.Ю./ - К.: Школяр, 2000.

Основні положення координаційної теорії

Всю різноманітність неорганічних сполук можна умовно поділити на дві категорії: сполуки першого порядку і сполуки вищого порядку. До сполук першого порядку відносяться оксиди, деякі кислоти, солі (СuО, НВr, NаСl та ін.) Сполуки вищого порядку, комплексні сполуки, є продуктами взаємодії певних сполук першого порядку.

Основні принципи утворення комплексних сполук вперше були викладені у 1893 році швейцарським хіміком Вернером у вигляді так званої координаційної теорії. Основні положення координаційної теорії полягають у наступному.

1. У молекулі будь-якої комплексної сполуки один із іонів займає центральне місце і має назву комплексоутворювач, або центральний іон.

2. Навколо центрального іона розташовується або концентрується певна кількість протилежно заряджених іонів або нейтральних молекул, які називаються лігандами або адендами.

Центральний іон з розміщеними навколо нього лігандами утворює так звану внутрішню координаційну сферу сполуки.

3. Іони, що знаходяться на більш далекій відстані від центрального іона, складають зовнішню координаційну сферу комплексної сполуки.

4. Число, що показує, скільки лігандів розташовано навколо комплексоутворювача у внутрішній сфері, називається координаційним числом.

Синонімом терміну "комплексна сполука" є термін - "координаційна сполука".

Для складання формул комплексних сполук необхідно знати заряд комплексоутворювача та його координаційне число. Заряд комплексного іона дорівнює алгебраїчній сумі зарядів комплексоутворювача і лігандів. При написанні хімічної формули внутрішня сфера комплексної сполуки береться у квадратні дужки.

Сумарний заряд іонів, що знаходяться у зовнішній сфері, рівний за абсолютною величиною і протилежний за знаком заряду внутрішньої координаційної сфери. Якщо комплексний іон має позитивний заряд, то зовнішня сфера складається із негативних іонів, і навпаки, якщо комплексний іон має негативний заряд, то іони зовнішньої сфери заряджені позитивно. Як приклади комплексних сполук можна навести: К₄[Fе(СN)₆], [Ni(NН₃)₆]Сl₂, К₂[РtС1₆], Nа₂[Ве(ОН)₄]. Їх можна розглядати як продукти взаємодії таких молекул:

У вказаних прикладах центральними іонами-комплексоутворюва-чами є Fе²⁺, Ni²⁺, Рt⁴⁺, Ве²⁺, а лігандами - відповідно СN^-, NH₃⁰, Сl^-, ОН^-, які разом з центральними іонами утворюють внутрішню координаційну сферу, обмежену квадратними дужками.

12 3