ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Основне досягнення порівняльно-історичного мовознавства – генеалогічна класифікація мов.

1 23

72. Генеалогічна (генетична) класифікація мов світу.

Зусиллями декількох поколінь учених, які вивчали мови в порівняльному аспекті, розроблена генеалогічна класифікація мов.

Генеалогічна класифікація мов –вивчення і групування мов світу на основі споріднених зв”язків між ними (на основі спільного походження від якоїсь прамови).

Генеалогічна класифікація базується на порівняльно-історичному методі, метою якого є:

1) Встановлення спорідненості мов, їх спільного походження шляхом порівняння слів, звуків і граматичних форм.

2) Реконструювання слів і граматичних значень у мові-предку.

3) Встановлення закономірностей у зміні слів, звуків і граматичних форм після розходження мов.

За генеалогічною класифікацією мови світу поділяють на сім”ї (максимальні об”єднанная споріднених мов), сім”ї – на групи, групи – на підгрупи, а вже в підгрупах виділяють конкретні мови. Ізольовану мову, генетичних зв”язків якої не вдалося знайти, вважають окремою сім”єю.

73. Індоєвропейська родина мов.

Мовна сім”я – це група мов, що характеризується спільністю походження.

Індоєвропейська сім”я мов, що походить від праіндоєвропейської мови, є найчисленнішою. До неї входить понад 150 мов, якими розмовляє біля третини людства. Вони об”єднуються в 12 груп: індійську, іранську, слов”янську, балтійську, германську, романську, кельтську, грецьку, албанську, вірменську, анатолійську й тохарську.

74. Мови слов”янської групи.

Виділяють три підгрупи слов”янських мов: східну, західну і південну.

Східна підгрупа.До неї належать українська, російська та білоруська мови.

Українська мова – державна мова України. Має три діалекти: південно-східний, південно-західний, північний.

Літературна українська мова пройшла три етапи свого розвитку: давньоруський(ХІ-ХІІІ ст.), староукраїнський(ХІV-середина XVIII) і сучасний(з кінця XVIII ст.). Сучасна українська мова сформувалася під впливом Котляревського і Шевченка.

Писемність – на основі кирилиці.

Російська мова –державна мова Російської Федерації, одна з шести офіційних і робочих мов ООН.

Складається з двох діалектів: північного, найтиповішою рисою якого є окання, і південного, для якого характерне акання. Становлення сучасної російської літ. мови пов”язане з творчістю Пушкіна.

Писемність – на основі кирилиці.

Білоруська мова –поширена в Білорусі. Має два діалекти – північно-східний і південно-західний.

Писемність – на основі кирилиці.

Західна підгрупа.До неї належать польська, чеська, словацька, кашубська, лужицька і мертві полабська та поморська мови.

Польська мова –офіційна мова Польщі. Писемність – на основі латинського алфавіту.

Чеська мова – офіційна мова Чехії. Писемність – на основі латинського алфавіту.

Словацька мова –офіційна мова Словаччини. Писемність – на основі латинського алфавіту.

Кашубська моває близькою до польської. Нині вона втратила самостійність і розглядається як діалект польської мови.

Лужицька мовапоширена серед лужицьких сербів Німеччини. Писемність – на основі латинського алфавіту.

Полабська мовавживалася в Німеччині. Зникла внаслідок асиміляції полабських слов”ян німцями.

Поморські діалекти.Були поширені в Померанії. Вимерли в середньовічний період у зв”язку з насильницьким онімеченням.

Південна підгрупа. До неї належать болгарська, македонська, сербська, словенська і мертва старослов”янська мови.

Болгарська мовапоширена в Болгарії. Писемність – на основі кирилиці.

Македонська мова –державна мова Македонії. Дуже близька до болгарської. Писемність – на основі кирилиці.

Сербська мова – офіційна мова Югославії (Сербії, Чорногорії, Боснії). Писемність – на основі кирилиці.

Хорватська мова – державна мова Хорватії. Писемність – на основі латинської графіки.

Словенська мова – державна мова Словенії. Писемність – на основі латинської графіки.

75. Мови германської групи.

Германські мови поділяються на три підгрупи: північногерманську (скандинавську), західногерманську і східногерманську.

Північногерманська (скандинавська) підгрупа. До неї належать датська, шведська, норвезька, ісландська і фарерська мови.

Датська мова –офіційна мова Королівства Данії. Писемність – на основі латинського алфавіту.

Норвезька мова – офіційна мова Королівства Норвегії. Літературною мовою до кінця ХІХ ст. була датська. Писемність – на основі латинського алфавіту.

Ісландська мова – офіційна мова Республіки Ісландії. Писемність – на основі латинського алфавіту.

Шведська мова – офіційна мова Королівства Швеції і друга офіційна мова Фінляндії. Писемність – на основі латинського алфавіту.

Фарерська мова – офіційна мова Фарерських островів (автономна область Данії). До ХІХ ст. функції літературної мови виконувала датська мова. Писемність – на основі латинського алфавіту.

Західногерманська підгрупа. До неї належать англійська, голландська, фламандська, фризька, німецька та їдиш.

Англійська мовапоширена в Великобританії, Ірландії, Північній Америці, Австралій, Новій Зеландії. Є однією з міжнародних мов. Писемність – на латинській основі.

Голландська (нідерландська) мовафункціонує в Нідерландах, Бельгії, Вест-Індії. Є офіційною мовою Королівства Нідерланди й однією з двох (поряд з французькою) офіційних мов Королівства Бельгії. Писемність – на основі латинської графіки.

Фламандська мова –умовна й традиційна назва південного варіанта нідерландської мови.

Фризька мова – поширена в нідерландській провінції Фрисландія, а також у Німеччині.

Німецька мова – офіційна мова Федеративної Республіки Німеччини, Австрійської Республіки, Швейцарської Конфедерації (як і французька, італійська і ретороманська), Великого Герцогства Люксембург (як і французька), Королівства Бельгії (як і нідерландська та французька). Писемність – на основі латинського алфавіту.

Їдиш – побутова й літературна мова ашкеназьких (німецьких за походженням) євреїв. Писемність давньоєврейська.

Східногеранська підгрупа. До неї належить готська мова.

76. Мови романської групи.

Романська група мов пов”язана спільним походженням від латинської мови.

Умовно виділяють три підгрупи романських мов: центральну, західну та східну.

Центральна підгрупа. До неї належать французька, італійська, ретороманська та сардинська мови.

Французька мова –офіційна мова Французької Республіки, Королівства Бельгії, Швейцарської Конфедерації, Канади, Республіки Гаїті, Монако, еликого Герцогства Люксембург, Андорри, а також у багатьох країнах Африки. Одна з міжнародних мов, офіційна і робоча мова ООН. Літературна мова утворилася в XVI ст. Писемність на основі – латинської графіки.

Італійська мова – офіційна мова Італійської Республіки, Ватикану, Республіки Сан-Марино і Швейцарської Конфедерації (як і німецька, французька і ретороманська). Помітну роль у формуванні літературної мови відіграла творчість Данте Аліг”єрі, Бокаччо, Петрарки. Писемність – на основі латинського алфавіту.

Ретороманська мова – одна з офіційних мов Швейцарської Конфедерації. Писемність – на основі латинського алфавіту.

Сардинська мовалокалізована на острові Сардинія. Вважається найархаїчнішою романською мовою. Писемність – на латинській графіці.

Західна підгрупа. До неї належать іспанська, португальська, каталонська та провансальська мови.

Іспанська мова –офіційна мова Іспанії та 19 країн Латинської Америки. Одна з шести міжнародних мов, офіційна й робоча мова ООН. Писемність – на основі латинської графіки.

Португальська мова – поширена в Португалії, Бразилії, в деяких країнах Африки і Азії. Є офіційною мовою Португальської Республіки, Федеративної Республіки Бразилії, Республіки Анголи та ін. Писемність – на основі латинської графіки.

Каталонська мова – поширена в Іспанії, Франції, Андоррі та на острові Сардинія. Писемність на основі латинського алфавіту.

Провансальська мовапоширена на півдні Франції та в Альпійській Італії. Після приєднання Провансу до Франції функціонування провансальської мови різко обмежилося: в основному використовується в усно-побутовому спілкуванні.

Східна (балкано-романська) підгрупа. До неї належать румунська та молдавська мови.

Румунська мова –офіційна мова Румунії. Утворилася на основі народної латини. Графікою спочатку служила кирилиця, потім – латиниця.

Молдавська мова –локалізована в Молдові та деяких сумжних державах. Дуже близька до румунської, тому багато хто вважає її варіантом (діалектом) румунської. Писемність на основі кирилиці в 1989 р. замінена латиницею.

Мертвою романською мовою є латинська, якою користувалися до VI ст. Була державною мовою Давнього Риму. Багата на літературні твори (епос, лірика, драма, історична проза, юридичні документи, ораторське мистецтво). Була і є джерелом міжнародної наукової термінології. Офіційна мова держави Ватикан.

77. Мовна карта Європи.

В Європі поширені романська, германська, слов”янська, балтійська та кельтська групи індоєвропейської сім”ї, фіно-угорська група уральської сім”ї, тюркська та монгольська групи алтайської сім”ї та інші.

78. Мовна карта України.

Виходячи з суто формальних показників, у етносу, який становить майже 80% населення країни, не повинно бути проблем мови, культури, національної духовності. Проте, в Україні українці мають в цій сфері більше проблем, ніж розв”язань. Це пояснюється особливостями України як держави. Адже Україна є державою не лише посткомуністичною, але й постколоніальною.

До мов України належать: державна мова – українська, мови національних меншин України та мови корінних народів України. Українська мова більше поширена в центральній частині, півночі та на заході країни, російська – на півдні та сході. Також різною мірою поширені білоруська, молдавська, кримсько татарська, польська, румунська мови.

79. Типологічне мовознавство, його завдання та здобутки.

Типологічне мовознавство –напрям лінгвістики, що досліджує ступінь структурної близькості або розбіжності мов незалежно від наявності чи відсутності генетичних зв”язків між ними.

Якщо при порівняльно-історичному аналізі споріднених мов встановлюють їх генетичну тотожність та історичні зміни, то при зіставленні мов, не орієнтованому на їх спорідненість, встановлюють спільні та відмінні ознаки.

Останню крапку в класифікації мов поставив Гумбольдт. Він поділив усі мови на чотири типи: ізолюючі (кореневі), аглютинативні, інкорпоруючі і флективні

80. Фонологічні класифікації мов світу.

За фонологічною типологією мови поділяються на складофонемні і фонемні.

Складофонемний тип мов.Складофонеми або силабофонеми виділяють у мовах, для яких характерний збіг складу і морфеми. Так, у китайській мові кожен склад є морфемою.

Фонемний тип мов.До нього належать більшість мов світу. У мові фонемного типу фонема і морфема не збігаються, морфема поділяється на фонеми, а фонеми формують морфему. Мови цього типу у деяких лінгвістичних працях класифікують за розрізненням(французька, англійська) і нерозрізненням(українська) довгих і коротких голосних, за типом наголосу (динамічний, тонічний, кількісний), його рухомістю чи сталістю.

У фонемному типі відокремлюють:

1) Консонантний тип мов.Мови, у фонемному складі яких домінуючу роль грають приголосні (українська, російська).

2) Вокалічний. Мови, у фонемному складі яких домінуючу роль грають голосні (корейська).

81. Морфологічні класифікації мов світу.

За морфемною будовою слова Гумбольтд відокремив чотири типи мов:

1) Ізолюючі.Для них характерні незмінність і морфологічна нерозчленованість слів. Ізоллючі мови мають лише один різновид морфем – корінь. Граматичне значення виражається здебільшого за допомогою порядку слів.

2) Аглютинативні.В них корінь незмінний і тому внутрішня флексія відсутня. В аглютинативних мовах афікси у межах слова характеризуються високим ступенем самостійності, вони завжди виражають тільки одне конкретне значення.

3) Флективні мови. В них корінь змінний, причому, ця змінність може виявлятись і як внутрішня флексія, тобто здатність кореня виражати своїм чергуванням граматичн значення.

4) Інкорпоруючі мови. До них входять складні комплекси, які є водночас і словами і реченнями.

82. Флективні мови.

Флективні мови –мови, в яких у вираженні граматичних значень провідну роль відіграє флексія (закінчення).

До флективних мов належать індоєвропейські та семіто-хамітські.

На відміну від аглютинативних мов, де афікси є однозначними, стандартними і механічно приєднуються до повних слів, у флективних мовах закінчення є багатозначним, не стандартним і органічно зливається з основою, утворюючи єдиний сплав. Формальне взаємопроникнення контактуючих морфем, яке призводить до стирання меж між ними, називають фузією.

Флективні мови поділяють на синтетичні та аналітичні.

Синтетичні мови –мови, у яких граматичне значення синтезується з лексичним у межах слова (граматичне значення виражається за допомогою флексій і формотворчих афіксів, чергування звуків і суплетивізму).

Аналітичні мовихарактеризуються тенденцією до окремого вираження лексичних граматичних значень (лексичне значення виражене повнозначними словами, а граматичне – службовими словами, порядком слів, інтонацією).

До синтетичних мов належать українська, російська, білоруська, польська, чеська, німецька, латинська.

До аналітичних мов належать всі романські, англійська, датська та інші.

83. Аглютинативні мови.

Аглютинативні мови– мови, в яких граматичні значення виражаються особливими афіксами – приклейками.

Афікси-приклейки позначають час, особу, число, спосіб, відмінок та інші граматичні значення. Кожен із афіксів-приклейок має тільки одне суворо визначене значення. Приклейки суто механічно приєднуються до слова-основи. Таким чином, слово стає багатоморфемним, але межі між окремими морфемами зберігаються чіткими, що не допускає фонетичних змін на стику морфем.

До аглютинативних мов належать усі тюркські, фіно-угорські, японська та інші.

84. Кореневі (ізолюючі) мови.

Ізоллючі (кореневі) мови– мови, які не мають афіксів і граматичні значення виражають способом прилягання одних слів до інших або за допомогою службових слів.

У цих мовах немає різниці між коренем і словом. Звідси й назва кореневі мови. Слово не відмінюється, тому не має в собі жодних показників свого синтаксичного зв”язку з іншими словами в реченні. Основний синтаксичний спосіб зв”язку – прилягання. Речення, таким чином, являє собою певну послідовність незмінних і неподільних на морфеми слів-коренів.

Значення визначається інтонацією. Інтонація тональна.

85. Інкорпоруючі (полісинтетичні) мови.

Інкорпоруючі (полісинтетичні) мови –мови, в яких різні частини висловлювання у вигляді аформних слів-основ (коренів) об”єднані в єдині складні комплекси, сукупність яких оформляється службовими елементами.

Речення в цих мовах нагадують складні слова, через що їх можна було б назвати словами-реченнями.

До полісинтетичних мов належить чукотська і більшість мов корінного населення Північної Америки.

Одиницею будови полісинтетиних мов є не слово і не речення, а щось середнє, що прийнято в мовознавстві називати інкорпоруючим комплексом.

86. Синтаксичні типологічні класифікації мов світу.

За синтаксичною типологією, що грунтується на оформленні синтаксичних відношень у реченні, виділють три типи мов: пасивні, ергативні й номінативні.

У пасивних мовахні суб”єкт, ні об”єкт не мають ождного граматичного оформлення, об”єднуючись у один комплекс, підпорядкований провідному слову. До пасивних належать інкорпоруючі мови.

В ергативних мовахдієслово-присудок має подвійний синтаксичний зв”язок з підметом. Воно не тільки узгоджується з підметом, але й одночасно керує ним ним: при перехідному дієслові підмет стоїть в особливому (ергативному) відмінку – відмінку діяча, а при неперехідному – в абсолютному.

У номінативних мовахпідмет знаходиться в називному відмінку незалжно від того, перехідне чи неперехідне дієслово. До номінативних належать індоєвропейські.

87. Мова і письмо. Основні етапи розвитку письма.

Перші примітивні способи графічного фіксування інформації належать до мадленської культури. Письмо не одразу стало таким зручним і надійним засобом фіксування і передавання інформації, яким є тепер.

Предметне письмо. Певні спроби дистанційного спілкування виникли ще в первісному суспільстві. В той час передавали повідомлення за допомогою предметів, які були спеціально для цього призначені. Формами предметного письма були: камінцеве – мішечок із камінцями, форма, розмір і колір яких виражали усталений зміст, вузликове: інформація передавалася кольорами шнурків і кількістю та формою зав”язаних на них вузлів, черепашкове: являло собою пояс із нанизаними черепашками, колір та розташування яких виражали певне значення. Загалом предметне письмо є обмеженою формою передаванні інформації. Ним можна передати лише коротке повідомлення.

Піктографічне письмо.Суть його полягала в тому, що за допомогою певних знаків виражалися деякі поняття.

Ієрогліфічне письмо. Ієрогліфи позначали як окремі звуки і склади, так і цілі поняття.

Звукове письмо.Звукове письмо, або фонографія – тип письма, в якому графічні знаки позначають склади або окремі звуки. Найдавнішою формою звукового письма є силабічне (складове), у якому окремий знак виражає певну послідовність звуків, найчастіше склад. Саме греки завершили перехід від силабічного письма до літерно-звукоого (алфавітного).

Поширений нині латинський алфавіт було створено на основі західного варіанта грецького письма. Початок формування латини припадає на VIII ст. до н. є. Слов”янське письмо виникло на базі східного (візантійського) варіанта грецького.

88. Типи письма в сучасному світі.

Більшість сучасних мов користується звуковим письмом, тобто таким письмом, в якому за допомогою знаків записуються окремі звуки мови.

89. Алфавітне письмо. Виникнення основних алфавітів.

Однією з перших зафіксованих систем фонетичного письма є фінікійський алфавіт, який складався в 22 приголосних. Він став джерелом для грецького алфавіту, що в свою чергу слугував основою для всієї європейської писемності. Саме греки завершили перехід від силабічного (складового) письма до літерно-звукового (алфавітного), у якому кожен знак виражає окремий звук. Вони запровадили знаки не тільки для приголосних звуків, як це зробили фінікійці, а й для звуків голосних. Проте точної відповідності між звуком і літерою в грецькому алфавіті, як і в будь-якому іншому, не існує, її забезпечує тільки транскрипція.

Поширений нині латинський алфавіт було створено на основі західного варіанта грецького письма. Початок формування латиниці припадає на VIII ст. до н. є. Слов”янське письмо виникло на базі східного (візантійського) варіанта грецького в ІХ ст.

90. Графіка й орфографія. Принципи орфографії в сучасних мовах.

Графіка –сукупність усіх засобів письма, які використовують для передавання звукової мови; розділ мовознавства, що вивчає форми літер і співвідношення їх зі звуками мови. Завданням графіки є забезпечення максимальної зручності запису звукового мовлення.

Особливості історично сформованих графічних систем зумовили розроблення правил, які регулюють відношення літер і звуків, встановлюють добір букв для передавання конкретних значущих одиниць мови.

Орфографія –система правил відтворення звукового мовлення на письмі; розділ мовознавства, який розробляє і досліджує систему правил написання.

Правила орфографії єдині для мови і обов”язкові для всіх, хто користується письмовою формою мови.

Основними принципами орфографії є фонетичний, морфологічний, історичний і диференційний.

Фонетичний принцип орфографії.Він полягає в точному записі звучання мови.

Морфологічний принцип орфографії. Він передбачає однакове написання морфем незалежно від їх вимови в окремих формах слова або споріднених словах. На відміну від білоруського та російського правописів, у яких переважає один принцип, українська орфографія спирається майже однаковою мірою як на фонетичний, так і на морфологічний принципи.

Історичний (традиційний) принцип орфографії.Відповідно до цього принципу написання обгрунтовують не вимовою і бажанням зберегти однакове відтворення морфеми, а давнім написанням слова. У правописі французької мови історичний принцип зумовлює значну кількість написань.

Диференційний принцип орфографії. Його ще називають смисловим, символічним, ідеографічним, ієрогліфічним, семантично-диференційним. Диференційний принцип передбачає графічне розрізнення слів, що мають однакове звучання. Він реалізується у перетворенні омонімів чи омоформ на омофони, що дає змогу диференціювати значення слів за їх графічною формою.

Отже, правила написання грунтуються на чотирьох принципах орфографії, серед яких найпоширенішими є фонетичний і морфологічний, а в деяких мовах провідним став історичний.

1 23