ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Аналітичні способи вираження граматичних значень.

123

До аналітичних способів належить вираження граматичного значення за допомгою службових слів, інтонації та порядку слів.

Спосіб службових слів.Службовими словами, які виражають граматичні значення, є артиклі, прийменники, післяйменники, допоміжні дієслова, слова ступеня, „пусті слова”, сполучники та частки.

Артиклівживаються в арабській, романських та германських мовах. Вони виконують такі функції:

1) Виступають засобом частиномовного позначення.

2) Розрізняють граматичні категорії означеності\неозначеності.

3) Виражають категорію роду.

4) Виражають категорію числа.

5) Служать способом вираження відношень між словами в реченні, тобто мають функцію вираження категорії відмінка.

Прийменникивиражають відношення між словами в мовленнєвому ланцюжку, тобто вказують на відмінок іменника. Таку ж функцію виконують і післяйменники.Відмінність між прийменниками й післяйменниками в тому, що післяйменники знаходяться не перед іменником, а після нього. В російській мові як післяйменник вживається слово ради: шутки ради.

Допоміжні дієсловаслужать для творення складних дієслівних форм і використовуються як граматичний спосіб вираження категорії особи, числа, часу, стану і способу в сучасних індоєвропейських мовах (я буду читати).

Слова ступенявиступають як спосіб творення ступенів порівняння якісних прикметників і прислівників у мовах різних родин. Такими словами в укр. мові є більш, менш, дуже, вельми.

Пусті слова –це повнозначні слова, які супроводжують інші повнозначні слова, беручи на себе вираження їх граматичних значень (рись-самка, ворон-самка).

Сполучникивиражають граматичні відношення між словами в реченні і між предикативними частинами речень.

Часткипередають різні модальні значення, а також деякі інші відтінки граматичних значень (запитання, зщаперечення, оклик, невизначеність та ін.). Частка бив укр. та рос. мовах використовується дл творення умовного способу (читав би, пел бы).

Спосіб інтонації.Інтонація є засобом вираження граматичних значень на рівні синтаксису. За допомогою інтонації виражаються:

1) Модальність речення (впевненість, запитання, сумнів, наказ і т.д.).

2) Групування членів речення (Казнить, /нельзя помиловать).

3) Розрізнення простого й складного речення (Бачу матір в садочку-Бачу: матір в садочку).

4) Розрізнення сурядності й підрядності.

5) Актуальне членування речення.

6) Виділення вставних слів і речень (Он может быть здесь-Он, может быть, здесь).

Спосіб порядку слів(Буття визначає свідомість-Свідомість визначає буття).

62. Синтаксис як розділ граматики. Одиниці синтаксичної системи мови.

Граматика як розділ мовознавства, крім морфологічного рівня мови, досліджує і синтаксичний. Основними одиницями цього рівня є словосполучення, синтагма і речення.

Словосполучення –синтаксична одиниця, яка утворюється поєднанням повнозначних слів за допомогою підрядного граматичного зв”язку.

Синтагма – інтонаційно організовані частини, на які поділяється вже утворене речення.

Речення – мінімальна комунікативна одиниця, для якої характерні інтонаційна оформленість, організованість на основі структурної схеми.

63. Словосполучення як мінімальна синтаксична одиниця. Його будова та функції. Типологія словосполучень.

Словосполучення –два чи більше повнозначних слів, об”єднаних синтаксичним зв”язком.

Словосполучення є предметом синтагматичного синтаксису, який вивчає валентність слова, способи її реалізації та виражені в словосполученнях синтаксичні відношення.

Валентність– здатність слова вступати в синтаксичні зв”язки з іншими словами. Слова можуть бути авалентними (світає), одновалентними (сидить, спить – хто?), двовалентними (їсть – хто? що?), тривалентними (присвятив – хто? що? кому?), чотиривалентними (нагородив – хто? кого? чим? за що?). Слова відкривають „вакантні місця”, які необхідно заповнити іншими словами. Ці слова називають актантами.

Синтаксичні словосполучення потрібно відрізняти від фразеологічних. У синтаксичному словосполученнізберігаються лексичні значення всіх повнозначних слів, що входять до нього, у фразеологічному словосполученнілексична самостійність одного чи обох його компонентів ослаблена або зовсім утрачена, і воно повністю за характером значення наближається до одного слова (байдики бити).

Розрізняють сурядний та підряднийзв”язок між словами у словосполученні.

Зі структурного погляду словосполучення можуть бути двочленними, тричленними і чотиричленними.

Складні словосполученняутворюються поєднанням двохи чи більше простих словосполучень із одним і тим сами стрижневим словом.

Комбіновані словосполученняутворюються на основі зв”язківд, які йдуть від різних стрижневих слів, і являють собою поєднання словосполучень (захоплено дивитися новий фільм).

Підрядні словосполучення поділяють на предикативні, тобто такі, які співвідносні з підметом і присудком (пташки співають, поле зазеленіло) і непредикативні(спів пташок, зелене поле).

Залежно від того, яке слово є головним (стрижневим) у словосполучення, розрізняють іменні, в яких стрижневим словом виступають іменники, прикметники, числівники й займенники, дієслівні,де стрижневим словом є дієслово, і прислівникові, де головним словом є прислівник.

Підрядні словосполучення за характером вираженого в них відношення поділяють на:

1) Атрибутивні, в яких залежне слово називає ознаку (великий успіх, радість матері).

2) Об”єктні, в яких залежне слово є об”єктом (написати твір, вручити нагороду).

3) Релятивні, в яких залежне слово є релятивом, тобто називає щось, чого немає в самому стрижневому слові, але пов”язане з ним певним відношенням.

64. Речення як основна одиниця синтаксису, його ознаки та функції. Типологія речень.

Центральним поняттям синтаксису, основною його одиницею є речення.

Речення –мінімальна комунікативна одиниця, яка про щось повідомляє й розрахована на слухове або зорове сприйняття.

На відміну від слова і словопсполучення, речення характеризується комунікативністю(передає конкретний зміст у логічно зрозумілих формах і здатне входити до будь-яких форм спілкування), відносною самостійністю(виражає відносно закінчену думку і відділяється від інших речень паузами) та структурною цілісністю(будується за певною структурною моделлю).

Крім комунікативності, основними ознаками речення є предикативність та інтонація.

Предикативність –співвіднесеність змісту речення з об”єктивною дійсністю. Завдяки предикативності зміст речення трактують як реальний чи можливий, бажаний тощо. Головним носієм предикативності є присудок. Предикативність формується граматичними значеннями модальності, способу і часу.

Модальність – вираження мовцем свого ставлення до змісту висловлювання. Модальність може виражатися дієслівними способами, модальними частками (ніби, хіба що, чого доброго), спеціальними модальними словами (здається, кажуть, безумовно, напевно та ін.).

Щоб предикативна конструкція стала реченням, вона повинна бути інтонаційно офрмлена. Будь-яке слово може стати реченням, якщо його вимовити з певною інтонацією (Пожежа!).

Залежно від мети повідомлення реченням бувають розповідними, питальними й спонукальними.За структурою речення бувають прості (мають один предикативний центр) і складні(мають два і більше предикативні центри). Просте речення може бути непоширеним і поширеним.Непоширене речення може складатися з двох головних членів (Настала весна) або одного (Вечір. Світає). Поширене речення, крім головних членів, має в своєму складі другорядні члени (Тихесенько вечір на землю спадає. У Криму настала вже весна). Ті речення, які в своєму складі мають підмет і присудок, називають двоскладними, а ті, в складі яких є один із головних членів, - односкладними.

65. Предикативність і модальність як основні ознаки речення.

66. Граматичне (формальне) та актуальне (логіко-граматичне) членування речення.

Членами речення є абстрактні синтаксичні категорії, усталені форми для опису ситуацій, вираження типових компонентів реального змісту речення. Їх поділяють на головні (підмет і присудок у двоскладному реченні, головний член в односкладному) і другорядні(означення, додаток, обставина).

Підмет –граматично незалежний, означає предмет, ознака якого виражається присудком.

Присудок – пов”язаний координацією з підметом, що виражає стан предмета, названого підметом.

Означення –вказує на ознаку предмета. Воно відповідає на питання Чий? Який? Яка? Які? Скільки?

Додаток –означає предмет, на який спрямована дія, і відповідає на питання усіх відмінків, крім називного.

Обставина –пояснює слово зі значенням дії або ознаки, виражає якісно-означальну характеристику дії, стану чи позначає, за яких обставин відбувається дія, вказує на спосіб, міру або ступінь вияу дії або ознаки.

Актуальне членування речення –членування речення за змістом на дві частини: предмет молення і те, що про нього говориться.

Речення має дві змістові частини: одна з них називає предмет мовлення, інша позначає якусь нову інформацію про нього. Вихідня частина висловлювання (дане, відоме) називається темою, а та частина, яка щось стверджує про тему (нове), - ремою.

Речення Я приніс вам книжку шляхом інтонаційно-змістового членування можна перетворити на чотири фрази, які матимуть однй й ту саму модель речення, одне й те саме лексичне наповненя, але різне актуальне членування і відповідно різний зміст.

Основними засобами актуального членування є інтонація (постановка логічного наголосу) і порядок слів. У випадку використання засобу порядку слів тема розміщується на почтку фрази, а рема – вкінці.

Нерідко засобами актуального членування служать вказівні й неозначені займенники (Товариш розказав мені такуісторію. Йому допоміг хтосьіз друзів).

Часто актуальне членування речення здійснюється за допомогою котексту або консистуації: рема визначається шляхом віднімання зі складу речення уже відомої інформації:

- Що ви зараз читаєете?

- „Берестечко” Ліни Костенко.

Актуальне членування речення служить одним із засобів зв”язку речень у тексті. Існує два основних типи співвідношення тем у сусідніх реченнях:

1) Послідовний(темою наступного речення є рема попереднього):

В аудиторію ввійшов декан. Він сказав, що в суботу відбудеться конкурс читців. Читці повинні підготувати на конкурс три твори.

2) Паралельний(одна й та сама тема повторюється в декількох реченнях):

Квіти цвіли всюди. Вони вишивали дивні візерунки на схилах Кримських гір. Вони п”янили своїм густим ароматом на приморських бульварах.

67. Типи синтаксичного зв”язку.

Словосполучення грунтується на синтаксичних зв”язках між словами, що входять до нього. Крім сурядного існують такі основні типи синтаксичних зв”язків: узгодження, керування, координація, прилягання, тяжіння, інкорпорація, замикання та ізафет.

Узгодження –тип синтаксичного зв”язку, за якого граматичні значення стрижневого слова повторюються в залежному слові. Якщо в обох словах є рід, число і відмінок, то вони повинні бути однаковими (велика радість, польовими стежками).

Керування – тип синтаксичного зв”язку в словосполученні, коли одні граматичні значення стрижневого слова викликають у залежному слові інші, але конкретно визначені граматичні значення, тобто форма залежного слова повністю зумовлюється стрижневим словом (читаю книжку, захоплююсь книжкою, радію книжці).

Координація – це взаємна супідрядність підмета і присудка (особливий тип зв”язку, який не є ні сурядним, ні підрядним), їх взаємна узгодженість. Підмет і присудок формально уподібнюються один одному. Вони можуть координуватися у відмінку, роді та числі (вода чиста), в роді та числі (соловейко щебетав).

На відміну від узгодження, координація – це двобічний зв”язок, який поєднує узгодження й керування.

Прилягання –зв”язок між словами в словосполученні, який виражається позиційно (порядком слів) або інтонаційно (уміння аналізувати, Ходити довго не міг).

Тяжіння – це узгодження предикативного означення з підметом (Батько повернувся задоволени. Учитель ходив замислений).

Інкорпорація – поєднання слів-коренів, сукупність яких оформлюється службовими елементами.

Замикання – синтаксична побудова, яка вимагає дистанстного розташування найтісніше пов”язаних слів. Крайні члени словосполучення ніби розсуваються, утворюючи для означення рамку.

Ізафет – атрибутивне словосполучення, яке складається з двох іменників, перший з яких є означенням, але показник зв”язку знаходиться в другому (головному, стрижневому) слові.

68. Предмет вивчення фразеології. Основні ознаки фразеологізмів. Їх мовний сттус.

Фразеологія –розділ мовознавства, який вивчає фразеологічний склад мови.

Предметом фразеології як науки є дослідженя природи фразеологізмів і їх ознак, а також виявлення закономірностей функціонування їх у мові.

Фразеологізм –відтворювана одиниця мови з двох або більше слів, цілісна за своїм значенням і стійка за складом та структурою.

Кожна мова відзначається своєю оригінальною фразеологією, що пов”язано з неповторністю побуту, звичаїв, культури та й загалом ментальності народу. У фразеології ще більшою мірою ніж у лексиці, відображено національну картину світу.

69. Причини мовних змін. Мовні контакти.

Зовнішні причини змін у мові зумовлені різними суспільними чинниками. Економічний, політичний і культурний розвиток суспільства; лексичне і семантичне збагачення мови; розвиток людскього мислення; соціальлне та професійне розшарування суспільства; локальне розселення і переселення людей; поява письма, книгодрукування. Надзвичайно важливою зовнішньою причиною мовних змін є кантактування мов. Найбільшому впливові піддається мова в умовах контактування з близькоспорідненою мовою. Коли ж мови характеризуються глибокими структурними відмінностями, то можливість впливати одна на одну незначна.

Мовні контакти –взаємодія мов унаслідок спілкування їх носіїв. Її наслідком є запозичення. Це явище найбільше виражається на лексичному рівні.

Часто тривалі мовні контакти спричинюють конвергентний розвиток контактуючих мов. Конвергенція, на відміну від асиміляції, не призводить до витіснення однієї мови іншою, а зумовлює появу в контактуючих мовах спільних ознак.

Внаслідок мовних контактів з”явились такі поняття як:

1) Субстрат –залишики переможеної місцевої мови в структурі прийшлої мови, що перемогла.

2) Суперстрат – залишки прийшлої переможеної мови у місцевій мові, що перемогла.

3) Адстрат – взаємодія мовних систем зумовлена контактуванням мов сусідніх етносів.

70. Мовні контаки. Поняття субстрата, суперстрата, адстрата.

Внаслідок мовних контактів з”явились такі поняття як:

4) Субстрат –залишики переможеної місцевої мови в структурі прийшлої мови, що перемогла.

5) Суперстрат – залишки прийшлої переможеної мови у місцевій мові, що перемогла.

6) Адстрат – взаємодія мовних систем зумовлена контактуванням мов сусідніх етносів.

71. Порівняльно-історичне мовознавство, його завдання та здобутки.

Порівняльно-історичне мовознавство –напрям лінгвістики, який за допомогою порівняльно-історичного методу досліджує споріднені мови. Основними завданнями цього напряму є встановлення спорідненості мов, знаходження системи доказів на її підтвердження, а також з”ясування того, як і в якій мірі факт розкриває історію та специфіку кожної з них.

Мета порівняльно-історичного методу:

1) Встановлення спорідненості мов, їх спільного походження шляхом порівняння слів, звуків і граматичних форм.

2) Реконструювання слів і граматичних значень у мові-предку.

3) Встановлення закономірностей у зміні слів, звуків і граматичних форм після розходження мов.

Спорідненими є ті мови, походження яких від єдиної мови-предка може бути науково доведеним. Існує три критерії спорідненості мов: лексичний, морфологічний і фонетичний.

Лексичний критерійспорідненості мов. Споріднені мови мають багато спільних за походженням слів. Недоліком цього критерію є те, що за факт спорідненості можна прийняти запозичення.

Морфологічний критерійспорідненості мов. Його основою є винайдення у словах різних мов спільних словозмінних морфем, які майже ніколи не запозичуються. Тому наявність у словах певних мов матеріально і функціонально тотожних флексій є надійним доказом спорідненості цих мов.

123