Податкова політика України та її реформування Звичайно, ефективність регулятивного впливу на економічні процеси за допомогою податкових важелів значною мірою залежить від податкової політики, яку проводить держава. Податкова політика держави - це діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справлення податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави. Зміст і цілі цієї податкової політики можуть змінюватися залежно від об'єктивних та суб'єктивних факторів та обумовлені соціально-політичним ладом суспільства. Виділяють фіскальну та економічну цілі податкової політики. Залежно від механізмів реалізації податкову політику держави поділяють на два типи - дискреційну і недискреційну, а залежно від величини податкового тиску на виробників і споживачів ВВП її поділяють на три типи - стягування максимальних податків, помірну і високого рівня податкових стягувань з одночасним поверненням сплачених платежів через систему соціальних пільг та субсидій. Податкова політика держави включає такі обов'язкові заходи: · розробка стратегії та відповідної теорії розвитку податкової системи з проведення всіх необхідних наукових розрахунків; · визначення напрямів, принципів та порядку оподаткування; · розробка заходів, спрямованих на досягнення поставлених цілей в економічній, політичній та соціальній сферах розвитку держави. При виборі певної податкової політики визначають відповідні податкові системи, кожна з яких має задовольняти інтереси держави та її громадян на відповідних етапах становлення та розвитку економіки країни. З метою задоволення інтересів держави та підтримання вітчизняного товаровиробника використовують певний вид податкових ставок та податкових пільг. Для податкової політики України сьогодні характерні такі форми податкових пільг: · встановлення неоподаткованого мінімуму; · вилучення визначених складових об'єкта оподаткування; · зменшення податкових ставок; · звільнення від оподаткування певних категорій населення; · використання податкових кредитів. Використовуючи ті чи інші податкові пільги, держава регулює зміни в структурі виробництва, впливає на реалізацію суспільного продукту, темпи нагромадження капіталу і технічного оновлення виробничого потенціалу держави, недопущення росту дефіциту бюджету, а також забезпечує регулювання інфляційних процесів, стабілізацію фінансового стану держави та збалансованість бюджету. Сьогодні для економіки України не існує альтернативного та на стільки ж ефективного джерела поповнення державного бюджету, як податкове. На шляху пошуку такого джерела стоять наступні проблеми: · наявність значного державного боргу, що складається із внутрішньої, зовнішньої заборгованості держави та величини кредиторської заборгованості бюджетних установ; · дефіцит бюджету, який нині набув латентного характеру; · великі обсяги загальнодержавного споживання, здійснити значні обмеження якого у найближчий час не можливо. Тому перед податковою політикою України має стояти стратегічне питання забезпечення органічного поєднання нерозривних завдань: зростання добробуту громадян та стійкого росту економіки країни. Важкий фінансовий стан економіки України на даному етапі розвитку проявляється у порівняно високому рівні бюджетного дефіциту та низькій нормі покриття бюджетних витрат. Вироблення нової політики витрат передбачає формування власної бюджетної бази місцевих бюджетів і на цій основі істотне розширення самостійності у питанні використання цих коштів. За останні роки, у зв'язку зі зниженням частки державного сектора в економіці і скороченням втручання держави в економіку, податкова політика разом із виконанням регулюючих функцій є одним із засобів забезпечення скорочення дефіциту бюджету. За умов становлення ринкової економіки ця мета досягається шляхом розширення податкової бази і скорочення державних витрат на базі цілеспрямованого зниження податків, а не посиленням податкового навантаження на суб'єкти господарської діяльності та фізичних осіб. Метою державної податкової політики мають стати розвиток ринкової інфраструктури, подолання спаду виробництва, стабілізація економіки, стимулювання пріоритетних сфер діяльності і структурних зрушень. |