ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

РОЗДІЛ 3. НАЦІОНАЛЬНИЙ СКЛАД

1 23

Міграційні процеси XIX ст. утворювали два могутніх потоки: один йшов у внутрішні регіони Російської держави (на Нижнє Поволжя, Алтай, Північний Кавказ) та у щойно звільнені землі (у Новоросію, Бессарабію), другий — переважно за океан (до Канади, США, Бразилії, Аргентини тощо). Якщо у 1795 р. за межами України мешкали майже 2 млн українців, то в 1897 р.— понад 6 млн. Деяке зменшення чисельності українців обумовлювалось і демографічними процесами (невеликим природним приростом в Правобережній Україні, де цьому заважала кріпосницька система) та значним притоком в Україну інонаціональних груп.

Щодо окремих регіонів України, соціальні та національні процеси в яких були різними, то українське населення в них розподілялося так: найбільш «українським» було Лівобережжя — українці становили близько 90 % усього населення; на Правобережжі майже 80 %. З кінця XVIII ст. як на Лівобережжі, так і на Правобережжі частка українців дещо зменшилася, відповідно на 1,5 % і 0,9 %: на Лівобережній Україні — за рахунок інтенсивної міграції російських однодворців і розкольників та внаслідок значного відтоку місцевого українського населення в Новоросію і на Північний Кавказ; на Правобережній Україні — через значну міграцію польського, єврейського та молдавського населення. Особливе зменшення українців Правобережжя спостерігалося в першій половині XIX ст.: з 90 до 80 %. Воно визначалося помітним зростанням частки й чисельності єврейського населення, що мігрувало з Польщі та Білорусії і концентрувалося в Україні, по «смузі осілості». Скажімо, в Київській губернії їхня частка збільшилася з 1794 по 1870 р. з 3,34 до 12,10 %; у Волинській — з 3,56 до 13,21 %; у Подільській — з 11,91 до 12,26 %. Всього ж єврейське населення в Україні зросло за цей період у чотири рази.

На відміну від Лівобережжя та Правобережжя, в Степовій Україні, зокрема в новоутвореній Новоросійській губернії, кількість українців різко збільшилася за рахунок їхньої міграції з інших регіонів України. Однак питома вага українців і тут зменшувалася, тільки з 1795 по 1858 р.— на 8 %. Цей процес пов'язаний як з інтенсивною міграцією німецьких колоністів (насамперед на Херсонщину), а також росіян та молдаван, так і з русифікацією значної частини українського населення. Останній процес був особливо характерним для Донбасу пореформеного часу, де частка українців знизилася до рівня 68,9 %. Ще суттєвіші зміни у національному складі населення сталися в Бессарабії, де українці становили лише п'яту частину і тільки в Хотинському повіті — третину. Зменшення українського населення відбувалося в цьому регіоні за рахунок міграції німців-колоністів, болгар і гагаузів. Інша етнічна картина склалася в Таврійській губернії — там частка українців зросла з 1795 по 1858 р. удвічі, переважно за рахунок міграції українців з інших регіонів України.

Своєрідні національні процеси відбувалися в тих частинах України, що відійшли до західних сусідніх держав: Польщі, Угорщини, пізніше до Австро-Угорщини. Найменших втрат українці зазнали в Червоній Русі (на Белзщині, Холмщині, Підляшші), захопленій Польщею. Там протягом XIX ст. питома вага українців (у складі всього населення Царства Польського) знизилася з 5,68 до 4,52 %. Виняток становить Підляшшя, українське населення якого (там воно становило близько 60 % всього населення) змушене було згідно з договором між СРСР і Польщею повернутися в Україну.

У 1763—1764 рр. національний склад населення Новоросії характеризувався такими показниками: українці займали 74,81 %, росіяни — 12,05 %, «волохи» (православні — румуни та українці) — 9,19 %, серби—2,08 %, поляки—0,83 %, болгари — 0,24 %, угорці — 0,14 %, німці — 0,09 %, татари — 0,06 %, грузини — 0,06 %, греки — 0,04, інші—0,24 %.

Після ліквідації Запорізької Січі (1775 р.) Запоріжжя було включене до складу Новоросії, населення якої зросло до 210 тис. чоловік (українці становили, за оцінкою, близько 150 тис.). Більшість запорожців утекла із завойованої царськими військами Січі (за офіційними даними, близько 10 тис. чол., за оцінками — близько 40 тис. чол.).

Виникли нові міста—Херсон (1775 р.), Катеринослав (1783 р.) Маріуполь, Нікополь та ін. Центром зв'язку з районами Новоросії став на півночі Кременчук, який набув на той час значного розвитку.

У Новоросії на запорізьких землях стимулювалося поселення іноземних колоністів, яким виділяли великі масиви кращих земель. Запорізьких козаків переселяли в інші райони, далі від батьківщини (спочатку в міжріччя нижньої течії Південного Бугу і Дністра, згодом — на Кубань). Наприкінці другої половини XIX ст. Новоросія стала важливим центром металургії і видобутку залізних руд. Великі цілинні масиви південноукраїнських степів стали використовуватися для вирощування зернових культур, насамперед озимої пшениці, яка через чорноморські порти йшла на експорт.

У радянські роки назви «Новоросійський край» і «Новоросія» перестали вживатися.

За даними перепису населення 1926 р., в степових районах України, які в основному збігалися з Новоросією, налічувалося 5568 тис. чол., у тому числі 3674 тис. (66 %) українців, 798 тис. (14,3 %) росіян, 396 тис. (6,1 %) євреїв, 206 тис. (3,7 %) німців, 34 тис. (0,6 %) —поляків, 460 тис. (8,3 %) — представників інших національностей (у тому числі 245 тис. молдаван і румунів, переважно поселених у західній частині Степу).

Під час Другої світової війни та в повоєнні роки відбулися суттєві зміни в національному складі населення регіону. Були повністю виселені на схід німці, фізично винищені євреї, переїхала на батьківщину частина румунів. Було вивезено на схід значну частину болгар, гагаузів та представників інших національностей. Нижче наводимо національний склад жителів Одеської, Миколаївської і Херсонської областей за даними повоєнних переписів: у 1959 р. українці тут відповідно становили 55,4 %, 81,1 % і 81,0 % (росіяни—21,7 %, 13,7 % і 15,6 %); 1970 р.— 55,0 %, 78,8 %, 78,3 % (росіяни—24,2 %, 16,1 % і 18,1 %); 1979 р.-54,7 %. 77,4 % і 76,8 % (росіяни—25,9 %, 18,0 % і 19,6 %);1989 р.—54,6 %, 75,6 % і 75,8 % (росіяни— 27,4 %. 19,4 % і 20,2 %).

Звертаючись до статистичних данних - монографії В. М. Кабузана «Заселение Новороссии (Екатеринославской и Херсонской губерний) в XVIII — первой половине XIX в. (1719—1858 гг.)», 1976 г (Додаток 1 і Додаток 2), необхідно зазначити, що населення Новоросії в 19-му столітті було багатонаціональним. Тут проживали українці, росіяни, греки, євреї, німці, молдавани та інші. Проте в регіоні весь час домінували українці. Більш того, в такому багатонаціональному регіоні існували території, майже повністю населені українцями. До активного заселення краю переселенцями на більшій частині території окрім українців взагалі нікого не було. Але і до середини 19-го століття, коли край уже був досить щільно заселений, а загальна кількість населення досягало мільйона, були території з практично моноетнічним українським складом, так в 1850-і українці становили 94,77% населення Новомосковського, 91,07% Олександрійського і 98,85% Верхньодніпровського повіту.

Таким чином в Новоросії 18-19 століть були землі, майже повністю або повністю заселені тільки українцями. Більшість же населення (> 50%) в краї завжди становили українці, а в конкретних повітах майже завжди. Отже, етнічний склад Новоросії був різнорідним, але безсумнівними є ті факти, що землі Новоросії почали раніше освоюватися українцями, українці складали етнічну більшість, а в жодному повіті росіяни ніколи не становили більшості (>50%) (в Одесі на 1897 були найчисленнішим етносом, але 50% не мали).

ВИСНОВКИ

Отже, роблячи висновки відносно проробленої роботи, необхідно зазначити, що Новоросія відіграла значне значення в соціальному, економічному та полічному розитку України та займає значне місце в українській історії взагалі.

Підводячи підсумки, необхідно сказати, що Новоросія мала велитке значення в контексті європейської економіки, займалася експортом зернових та вина.

Щодо етнічного складу, то в Новоросії 18-19 століть були землі, майже повністю або повністю заселені тільки українцями. Більшість же населення (> 50%) в краї завжди становили українці, а в конкретних повітах майже завжди. Так, українці не становили більшості (50%) в 3-х повітах: Ростовському, Олександрівському та Слов'яносербському. У Ростовському повіті (сучасна територія Росії) на перше місце вийшли вірмени, в Олександрівському - греки, які переселилися з Криму, в Слов'яносербському повіті на першому місці були українці, але росіян разом з молдаванами виявилося більше.

Таким чином, необхідно відмовитись від історичних спекуляцій сучасності, формулюючи особливу «новоросійську» ідентичність, оскільки на це немає необхідних історичних підстав.

1 23